Трансформація жанрового канону епістолярного роману в ранній творчості ДЖ. Остен

Размещено на http://www.allbest.ru/

Трансформація жанрового канону епістолярного роману в ранній творчості ДЖ. Остен

Стаття присвячена малодослідженим аспектам ранньої творчості «першої леді» англійської літератури Дж. Остен. Встановлюється характер пародійно-полемічної трансформації прийомів просвітницького епістолярного роману в повісті Дж. Остен «Леді Сьюзен».

З літературної спадщини Дж. Остен (17751817) у вітчизняному літературознавстві на сьогодні найбільш вивчені романи «Почуття і чутливість» («Sense and Sensibility», 1794), «Нортенгерське абатство» («Northanger Abbey», 1795), «Гордість і упередження» («Pride and Prejudice», 1797), «Менсфілд Парк» («Mansfield Parle», 1813), «Емма» («Emma», 1815), «Докази розуму» («Persuasion», 1817). Різноаспектному аналізу романів «першої леді» англійської літератури присвячені сучасні дослідження 0. Щепи- ної [10], О. Кудряшової [4], В. Івашової [3], К. Генієвої [2], Н. Михальської [5] та ін. Менш вивченою в українському літературознавстві залишається рання творчість Дж. Остен: перший досвід у жанрі роману «Любов і дружба» («Love and Friendship», 1789), книга юнацьких пародій «Ювенілії» («Juvenilia», 1793), повість у листах «Леді Сьюзен» («Lady Susan», 1793) та уривки розпочатих, але не завершених романів «Сендитон» («Sanditon») і «Вотсони» («The Watsons»). Проте, попри малу дослідницьку увагу, саме студіювання творів раннього періоду дає підстави для аналізу витоків зрілої творчості письменниці, унаочнює формування авторських світоглядних та естетичних настанов.

Становлення творчих принципів Дж. Остен відбувалося на основі переосмислення художнього досвіду доби Просвітництва. Одним зі свідчень орієнтації письменниці на просвітницьку художню традицію є її звернення до епістолярного роману, найбільш продуктивного жанру в літературі XVIII ст. Жанрові прийоми епістолярної прози були розроблені у творчості С. Ричардсона, Т. Смоллетта, Ж. -Ж. Руссо, Й. В. Гете, Ф. Шодерло де Лакло. У романі в листах основний конфлікт виявляється не у сфері відносин людини зі світом, а всередині самої особистості. На зміну домінантному авантюрно-подієвому сюжету приходить внутрішньо-подієвий. У цьому сенсі жанр епістолярного роману пов'язаний з зародженням психологічного роману, що прийшов на зміну роману авантюрному, і з сентименталізмом як особливою художньою парадигмою.

На межі XVIII=XIX ст. жанровий канон епістолярного роману втратив продуктивність і здатність активно впливати на подальший розвиток літератури. Занепад жанру і тиражування його канону відображені, зокрема, в ранній творчості Дж. Остен. У формі листів написаний її перший белетристичний досвід «Любов і дружба», а також роман «Еліонор і Маріанна», що надалі став сюжетною основою для «Почуття і чутливості». Відомо, що найпопулярніший твір Остен «Гордість і упередження» також планувався письменницею у формі листування героїв.

Повість у листах «Леді Сьюзен» була написана одночасно з двома названими романами (1793-1794), і її епістолярна форма залишилася без змін. За життя Дж. Остен цей твір за її бажанням не публікувався. Надалі, коли повість стала відомою широкому загалу, вона викликала суперечливі, іноді полярні, судження. Дж. Честертон назвав «Леді Сьюзен» «порівняно нудною річчю», яку слід було б «залишити в кошику для паперів» [8, 268]. Англійська письменниця Ф. Велдон, навпаки, побачила в ній «захоплюючий, сильний і чудовий роман» [7, 381]. На нашу думку, художні принади цього твору можуть бути встановлені в контексті формування творчих настанов письменниці.

Відомо, що в ранній творчості Остен гостро полемізувала з жанровими константами літератури Просвітництва. Виступаючи за реалістичне відтворення характеру, вона висміювала масові літературні штампи і мотиви [9]. Отже, «Леді Сьюзен», можливо, слід розглядати як факт літературної полеміки на шляху до утвердження принципів класичного реалізму. Мета пропонованої статті - встановити характер пародійно-полемічної трансформації прийомів епістолярного роману в повісті Дж. Остен «Леді Сьюзен».

Наприкінці XVIII ст. епістолярний роман у його класичному варіанті розпочинає зазнавати різноманітних змін. У повісті Дж. Остен істотно трансформуються особливості сюжету, хронотоп, тип героя і форми художнього завершення.

Головна героїня, молода вдова Сьюзен Вернон, заплутавшись у власних любовних інтригах, змушена виїхати до провінційного містечка Черчил до брата покійного чоловіка. Приїзд «найбільш запеклої кокетки у всій Англії» викликає настороженість і побоювання господині будинку Кетрин Вернон. Викрити поведінку леді Сьюзен має намір брат місіс Вернон, сер Реджинальд де Курсі, який незабаром сам опиняється в полоні чар кокетки. Батьки і сестра побоюються одруження Реджинальда з підступною вдовою і намагаються переконати його в лукавстві цієї леді. Незабаром до Черчила прибуває дочка Сьюзен Вернон, Фредерика. Мати прагне видати її заміж за Джеймса Мартина, нерозумного і нікчемного дворянина. На захист Фредерики стає шляхетний Реджинальд де Курсі, до якого дівчина відчуває щирі почуття. Його втручання порушує плани леді Сьюзен, і вона вирушає до Лондона, де відновлює стосунки з колишнім коханцем Менверингом. Реджинальд, приїхавши слідом за нею, викриває правду про інтриги своєї обраниці, розриває відносини і повертається до батьківського дому. З заключного авторського слова читач дізнається про весілля леді Сьюзен з колишнім нареченим дочки Джеймсом Мартином, а також про те, що Фредерика тепер живе в будинку Вернонів, очікуючи в майбутньому взаємності від Реджинальда.

У творі присутні два сюжетні центри - образи леді Сьюзен і Кетрин Вернон, і дві паралельні лінії розгортання сюжету: перша - це листування леді Сьюзен із подругою Алісією Джонсон, друга - листи Кетрин Вернон до своєї матері, леді де Курсі. Обидві лінії листування відображають одні й ті самі події з морально полярних позицій, зрозумілих читачу вже з перших сторінок. Перехресне листування поєднує погляд на події зсередини (леді Сьюзен) і з боку (Кетрин). При цьому Кетрин Вернон утілює авторську оцінку, вона об'єктивна, визнає безсумнівні переваги своєї родички, розуміючи й її лицемірство, першою гідно оцінює Фредерику Вернон. Такі персонажі, як леді де Курсі, сер Реджинальд де Курсі, місіс Джонсон, - це читачі, адресати, які практично не беруть участі в подіях. Сер Джеймс, міс Менверинг, сам Менверинг і його дружина не індивідуалізовані й виконують службову функцію в сюжеті твору.

Новаторство Дж. Остен полягає у травестійному переосмисленні жанрових канонів епістолярного роману XVIII ст. Зовні формальні ознаки цього жанру такі: героям важко, майже неможливо усвідомити, що відбувається, в їх багатослів'ї годі шукати логіки; замість неї бачимо незрозумілі контури фігур, подій, загального розвитку дії, при цьому фарб і світлотіней - надлишок. Оповіді ж Дж. Остен, навпаки, притаманні лаконізм, стриманість, відсутність повчання, патетики, надмірної емоційності.

Згідно з жанровими вимогами XVIII ст., головна героїня повинна бути наділена рисами «прекрасної душі», такими як розсудливість, делікатність, чуйність. Хитра, обачлива інтриганка, леді Сьюзен не володіє моральними чеснотами і, по суті, є антигероїнею. Її присутність руйнує традиційний для роману XVIII ст. «ідилічний хронотоп» [1, 157]. Героїня презентована як «чужорідна сила», що зазіхає на священний світ сімейної ідилії Вернон і де Курсі. Упродовж розповіді триває протистояння між леді Сьюзен і гармонійним світом Вернонів. Воно завершується символічним вигнанням леді Сьюзен зі світу ідилії яке, однак, показане не як покарання, а, швидше, як винагорода. Адже героїня отримує чоловіка. Відзначимо, що щасливе заміжжя як винагорода за доброчесність і цнотливість - поширений мотив просвітницької літератури. Остен, у такий спосіб, знижує сентиментальний пафос любовно-сімейної ідилії.

У повісті відсутня традиційна для просвітницької літератури дидактична спрямованість. Незмінна повчальна любовна інтрига під пером Дж. Остен перетворюється на фарс. Конфлікт вирішується не заслуженим покаранням, а перемогою антигероїні. Автор пародіює стійкий мотив «винагородженої доброчесності». Леді Сьюзен укотре доводить здатність силою її жіночої чарівності досягати поставленої мети. Її шлюб із Джеймсом Мартином у фіналі може розглядатися як іронічне обігрування незмінного морального імперативу просвітницької прози.

Своєрідно презентований у творі і традиційний урок доброчесності. У повісті присутня істинно доброчесна героїня Фредерика Вернон. Однак у її зображенні Дж. Остен знову застосовує прийом «кривого дзеркала». Так само як підступність леді Сьюзен прихована за маскою чарівності, так моральна чистота Фредерики довгий час не усвідомлюється оточенням. До появи на сторінках вона отримує такі характеристики: «погано вихована...до того ж тупа і зарозуміла» [6, 641], «дурна дівчинка» [6, 645]; після приїзду до будинку Вернонів - «залякана істота» [6, 660], «бідолаха» [6, 661]. Цнотлива героїня відіграє в сюжеті другорядну роль, викликає жалість як жертва амбіцій і холодного розрахунку матері. Загалом її образ невиразний і схематичний. Шляхетний Реджинальд, який, за законами жанру, має покохати юну, чисту Фредерику, віддає перевагу її матері. Можливість майбутнього щастя молодих героїв у фіналі повісті викликає іронічний коментар оповідача: «Фредерику вирішено було залишити в сім'ї дядька і тітки до того часу, поки Реджинальд де Курсі, внаслідок жалісливих бесід, лестощів і вмовлянь, у неї закохається, на що...відводилося ніяк не менше року» [6, 698]. Таким чином, урок доброчесності піднесено з насмішкою, його сумнівність підкріплено авторською іронією.

Прийнята в епістолярному романі аналітика моральних достоїнств і вад персонажів у повісті Дж. Остен перетворюється на пародійне обігрування сюжету і характерів. С. Ричардсон, Й. В. Гете, Ж.-Ж. Руссо в своїх творах надсерйозні, епічно об'єктивні; Дж. Остен, навпаки, грає, навмисно порушуючи традицію витончено «відшліфованої» епістолярної прози. Апофеозом цієї гри є остання фраза автора-оповідача: «Я ж, зізнатися, відчуваю жаль лише до міс Менверинг. Адже щоб підкорити серце сера Джеймса, вона приїхала до Лондона і виклала на вбрання таку суму, яка підірвала її бюджет, щонайменше, на два найближчі роки, - і все ж була змушена поступитися його жінці, старшій за себе на десять років» [6, 698]. Сюжетна схема епістолярного роману XVIII ст. виявилася іронічно переграною Дж. Остен. Раціоналістичне і дидактичне начала поступаються лірично забарвленій уяві, невимушеності, іронії.

Зазначимо різке скорочення обсягу епістолярного роману у Дж. Остен. «Леді Сьюзен» включає сорок один аркуш, кожен з яких незначний за обсягом. І хоча автор визначає жанр твору як роман, у сучасних виданнях його кваліфікують як повість [6]. Поява епістолярного твору малого обсягу, в якому фіксуються лише основні, ключові моменти інваріантного сюжету, зумовлена герметизацією і подальшою деактуалізацією сюжету.

Англійська письменниця не використовує такі традиційні елементи епістолярного сюжету, як ініціювання листування і вступ до епістолярного діалогу, очікування листа, зниклі і перехоплені листи та ін. Листи використовуються як зручний засіб для введення в оповідь різних голосів і точок зору на події, що відбуваються.

Творча манера Дж. Остен, безсумнівно, сформувалася на художніх ідеалах Просвітництва, однак на межі століть письменниця відчувала статичність характеру у просвітницькому романі. У творчості С. Ричардсона,

Л. Стерна, Ж.-Ж. Руссо її приваблювало ретельне проникнення в почуття і настрої героїв, але моралізування й ідеалізація позитивних персонажів сприймалися нею критично. У зображенні характеру вона слідувала запропонованому нею визначенню людської природи як «поєднання гарного і поганого». Характер постає у неї в розвитку, в єдності особистісного й загального, або, як говорила письменниця, «таким ні на кого не схожим, і таким схожим на інших». Повість «Леді Сьюзен» демонструє процес становлення творчих позицій майбутньої романістки. Процес, початком якого стало визначення і заперечення всього непереконливого і, отже, неприпустимого в художньому творі.

Список використаної літератури

просвітницький повість епістолярний

1.Бахтин М. М. Формы времени и хронотопа в рома-не // Бахтин М. М. Эпос и роман / М. М. Бахтин - СПб.: Азбука, 2000. - С. 11-194.

2.Гениева Е. Ю. Обаяние простоты / Е. Ю. Гениева // Остен Дж. Чувство и чувствительность. Гордость и предубеждение. Леди Сьюзен / Дж. Остен. - М. : ACT, 2003, - С. 5-24.

3.Ивашева В. В. Английский роман XIX века в его современном звучании / В. В. Ивашева. - М. : Худож. л-ра, 1990. - 479 с.

4.Кудряшова 0. М. Художественное воплощение концепта «гордость» в романах Дж. Остен : дис. на соискание ученой степени канд. филол. наук : спец. 10.01.03. «Литература народов стран зарубежья» / 0. М. Кудряшова. - И. Новгород, 2007,- 199 с.

5.Михальская И. П. Проблема идеала в романе «Нортенгерское аббатство» и эстетические позиции Джейн Остен / Н. П. Михальская // Эстетический идеал и художественный образ. - М. : МГПИ, 1979, -С. 54-62.

6.Остен Дж. Чувство и чувствительность. Гордость и предубеждение. Леди Сьюзен / Дж. Остен. - М.: ACT, 2003,- 712 с.

Размещено на Allbest.ru