Образ моря в поезії Нью-Йоркської групи

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 821.161.2(73)--1.09

ОБРАЗ МОРЯ В ПОЕЗІЇ НЬЮ-ЙОРКСЬКОЇ ГРУПИ

Лущій С.І., кандидат філолологічних наук, Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НаНу



Анотація

У статті аналізується образ моря в поезії Нью-Йоркської групи. Ключові слова: Нью-Йоркська група, море, поезія, метафора.

В статье анализируется образ моря в поэзии Нью-Йоркской группы. Ключевые слова: Нью-Йоркская группа, море, поэзия, метафора.

This article is analyzed image of the sea in poetry New-York's Group. Keywords: New-York's Group, sea, poetry, metaphor.



Поезія Нью-Йоркської групи - займає особливе місце в історії української лірики ХХ століття, вражаючи читачів своєю оригінальністю й неповторністю, поєднанням раціонального та ірраціонального, реального та фантастичного, модерного та традиційного. Широкий тематичний спектр, образне розмаїття і специфічні мовностилістичні прийоми цих поетів-новаторів на сьогодні активно досліджуються літературознавцями. Учені акцентують увагу на образному розмаїтті у творах поетів діаспори. На мою думку, образ моря - один із ключових у поезії Нью-Йоркської групи. Особливо у поетичній спадщині Віри Вовк (збірки “Юність”, “Зоря провідна”, “Елегії”, “Чорні акації”, “Меандри”, “Мандаля” та ін.). Згаданий образ виявляє себе і в площині тематики, і в сфері ідейної та емоційної концепції її творів. Він зустрічається уже в першій збірці поетеси “Юність” (1954). Море символізує чужину, далечінь, і це невипадково, адже сама поетеса змушена жити на еміграції, далеко від батьківщини:

Може, казка у вирій летить І весну перевозить за море? [7,60].

Образ моря у віршах В. Вовк розглядається у різних емоційних полюсах: “море дике, непізнане” - “море рідне, величне” (вірші “Три бажання” та “Над морем” (1952): Одне з бажань:

І, як матрос, на синій щоглі

Орати дике море й розрізняти

Планетний біг і льоти гураґанів [7, 72].

Як вечір котить зоряні лявіни На океану довгі береги,

Душа співає з туги і нудьги

За рідним морем, де біліші піни.

Хотілося б умерти на заранні

Й воскреснути, щоб втомленим ногам,

Де хвилі б'ють поклони берегам,

Лиман зелений пільгу дав останню [7, 41].



У поезіях Віри Вовк зустрічається фольклорний епітет “далекі моря” (зб. “Елегії”):

Де мій запашний чорнозем, де лимани,

Що полоскали б моє коріння?

Де дерева, що піднесли б галуззя, як ліри?

Де журавлі, що перевезли б

Мою тугу за далекі моря? [6, 15].

Є також фольклорні порівняння,

зокрема у вірші “Літо”:

Серед туману

Лани - мов море [9, 51].

У творах поетеси море часто асоціюється з вічністю, звідси епітет “море предвічне”:

Море предвічне!

Ти, що несеш мене

На своїх дівочих хвилях у давній континент,

Прекрасна твоя атраментова глибінь

І пристрасть тропічна в солоному вітрі.

Місяць, як кораль, сходить над нами

Розпікати струни ґітари на довгому борту

І гріти самотніх, повитих у ніч і надію.

Море предвічне! Потужне в красі суворій:

Бізони гураґанів не перегудуть твоїх арф,

Не переможуть штилі твоєї байдужості,

Ти - королівське, в багрецю заходів [6, 122].



У поетичній збірці “Жіночі маски” (1994) у вірші “Кудрун” з'являється епітет “засніжене море” [9, 297]. Саме на тлі морських пейзажів, авторка передає найрізноманітніші психологічні стани ліричної героїні: тугу, самотність, радість, сподівання.Так, у поезії “Вежі” йдеться про самотність людини та нездійсненність людських сподівань:

.. .Але сама стримить у хмари морська вежа,

І хвилі розбивають на ній свої корони,

Коли вона шле світло далеким каравелам [7, 56].

Поезія “Надія” кардинально відрізняється від попередньої поезії своїм настроєвим звучанням:

Не кажіть, що це гріх проти Духа: безмежне хотіти,

Ждати чуда, як ранку в бузку, ластівок і веселки;

Та ж у вас ні зерна-окрушини надії немає.

Ви потонете в море, поставивши стопу на хвилю,

А я буду співати до струн золотих, як Давид!

І молитимуся вівтарям навколішках, як проста дитина,

Що черпає не з книг, а з душі молодої полонки.

Вранці сонце піде, сміючись, за моїми плугами,

І посипляться зорі вночі з Божих жмень, як зерно, в мої скиби [7, 63].

Отже, у філософській та пейзажній ліриці Віри Вовк образ моря несе важливе ідейне та настроєве навантаження. Твір “Орфей” із поетичної збірки “Елегії” (1956) - яскравий тому приклад:

- О фіолетні смеркання над морем без тебе,

О, дикий клич мев, що роздер мою душу!

Вагітніє небо погідне і сиплються зорі,

Ненарушені горем, що забрало мій спів.

Скрипить бамбусовий гай, як давніше,

По звичаю давнім гойдаються орхідеї,

І світло хвилюється в водах, як стьожка

З прядива веселки, бездумно.

Тільки в піску вологім застиг наш слід

Із давен-давна, ще як цей берег наш був.

Ще й досі сюди ковзкі хвилі полощуть

Мушлі рожеві, схожі на ловкі вуха,

Що слухали моїх пісень.

Червоноруба, на суші, горить анемона;

- Завтра вона вже вмре під байдужістю сонця...

Одна-однісінька хвиля вернула б її у життя,

Але ця хвиля буде собі плюскотіти

На віддаль дитячого кроку від неї,

Холодна, ритмічна, прозора.

Як розбудити чуття цій природі,

Затопленій тільки у власну красу?

Єдина, як відшукати те все, що минуло?

Чи пізнаєш той крик, що був раніше мій спів?

Я буду бігти навмання, ловити твою одежу,

Хоч би то були тільки білі вітрила, що лопочуть у вітрі,

Буду кричати в роз'юшене море твоє ім'я,

Хай регочуть хвилі!

Ранком, може, рибалки найдуть, витягаючи сіті,

Півзариту в пісок сопілку Орфея,

І заграє по мені наймолодший рибалка [6, 11-12].

Або вірш “Ноктюрн” (збірка “Чорні акації”):



О ночі, п'явки на ранах!

Гектична плямо неба,

Місяцю, сходиш великий

Ссати море й лягати на груди камінню. [9, 141].

море образ поезія лірика

Дослідники творчості Віри Вовк слушно наголошували на тому, що гуцульські локалізми у її творчості органічно поєднуються з “екзотикою” інших країн. Авторка майстерно вписує в українські пейзажі екзотичні деталі мексиканської, бразильської, італійської та грецької природи, звертаючись і до образу загадкового безмежного моря:

Сліпучо білі церкви З горбів майорять,

Колони пальм (Вертепові зорі)

Підперли блакитне скло,

Хмари - райськими птахами,

Море у ніздрях - медом,

Переспілими манґо Липне до шкіри.

Човни хустками вітрил Стирають піт із душі.

Я жду [9, 145].

Розмірковуючи над власним поетичним доробком та своїми завданнями письменниця зазначила: “...Вважаю, що пишучи про Бразилію, Мехіко, Північну Америку, Грецію чи Італію, поширюю тим самим границі України” [9, 396].

Вражає багатюща й неповторна метафоричність поезії Віри Вовк. Загалом метафоричність - основна ознака поезій не лише віри Вовк, а й інших членів Нью-Йоркської групи, зокрема Е. Андієвської, Б. Бойчука, Б. Рубчака. Ю. Тарнавського.

Зворушливі й тонкі уособлення, пов'язані з образом моря, які беруть свій початок із першої поетичної збірки Віри Вовк - “Юність” (1954) і з'являються в останніх збірках: “Писані кахлі” (1999) та “Віоля під вечір” (2000). У поезії “Індія” (збірка “Юність”) та “Доля” (збірка “Чорні акації”) письменниця вдається до звукових образів, зображаючи море:

Як у свічадах, там палають

Червоні в ґааґських водах зорі!

Муллою там голосить море,

На струнах джунглів вітер грає [9, 44].

Вічно дихає море.

Чую бризки на лицях, - Вітер їх стер [9, 135].

Метафори у віршах В. Вовк, пов'язані з морською тематикою, вишукані й оригінальні (збірка “Меандри” (1979) вірші “Вії вкривають море” та “Горів Дрезден”):

море гналося і перегнало

на моїй плоті тисяча пальців зачаття бога [9, 247].

Ще чую Цвінґер в морі серенад

І млосні пахощі троянд розквітлих;

Мости, як дуги, поклонились вряд,

Сплелися вежі - філіґрани світлі [9, 46].

Можна стверджувати, що мариністична тематика й образність на довгий час зацікавили віру Вовк - авторку збірок “Мандаля” (1980), “Жіночі маски” (1994), “Молитва до Богородиці” (1995), “Віоля під вечір” (2000).

Згадати хоча б вірш “Море” (збірка “Мандаля” (1980):

Мореплавець вичитав у розгорненій книзі моря, що з давніх аварій відважним лишилися фінікійські амфори [9, 270].

Або поезія “Аріядна” (збірка “Жіночі маски” (1994):



Моє волосся переплітається з волоссям вітру

вуха тонуть у шум кокосових віял

думки - у вовну хмар у жовтий серп місяця

над воланами моря... [9, 277].

Поезію “Може, мореля в вікні” (збірка “Молебень до Богородиці” (1995)) чи “Моя туга колишеться...” (збірка “Віоля під вечір” (2000)):

Планети пішли в хоровід,

Струснулися зорі і вісь землі.

Задзвеніли оркестри морів,

повклякали лани [9, 319].

Моя туга колишеться на кучерях моря чайкою лине за вітром на обрії моє гніздо скалічене я дома ніде завжди кличе мене невідомий обрій [9, 388].

У творах Віри Вовк (не лише поетичних, а й прозових) море - символічний образ дороги, чужини, смислу людського життя, мореплавці - носії вічних ідеалів: “Глибоко дихає море. Потужні груди піднімаються до неба і спускаються до Аду; над ними тільки вічні світила. Воно - могутній володар, що торкається континентів високими бурунами й розсипає по берегах надмір своїх цінностей: мушель, бурштинів, коралів, морських зір. Часом, одначе, воно викине, ніби виклик на двобій, рештки розбитого судна і чиєсь мертве тіло. Це - прекрасне і страшне божество. Прекрасне, коли в сонячнім чи місячнім світлі грають у його хвилях різнобарвні самоцвіти, коли леготи його кучерявлять, коли майже видні на його шкірі перехресні дороги кораблів, що пливуть від обрію до обрію; а страшне своїм непроникливим царством глибин, своїми підводними велетенськими м'ясожерними жителями, своєю неспокійною, ненаглядною вдачею, що спроможна розбивати, ковтати, приносити смерть і руїну. Мореплавець свідомий цих істин, але він закоханий у море, а коханці не бувають розсудливі, обережні. І, зрештою, до чого здалися б розсудливість та обережність? Море мудріше й хитріше від них” [8, 86].

У творах нью-йорківця Б. Бойчука море також символ вічності. Як і Віра Вовк, Б. Бойчук змушений був проживати на чужині, далеко від України. Під час Другої світової війни він залишився сиротою. У шістнадцять років вирушив на Захід. У таборах Ді-Пі завершив освіту в українській гімназії. 1949 року переїхав до США на постійне місце проживання. Звідси відповідна емоційна настроєність віршів Б. Бойчука, філософська проблематика, яка, втім, характерна для кожного члена Нью-Йоркської групи.

Філософська лірика Б. Бойчука надзвичайно тісно пов'язана із образом моря. Вражають своєю масштабністю поетові порівняння (вірш “Фрагмент”):

...Любили все. Як нереальний світ, якого центром - ми, а довкруги дзюрчання всесвіту, як море, довкруги бурхлива музика падіння і народження світів - для нас [5, 37].

Вірш “Ciudad de Mexico”: Коли богам останню жертву крови принесли, і білий вуж пішов людиною назад на море, - тоді щоранку сонце виростало з-під гори, тоді щовечора вгиналося назад на гори, мов соняшник. І тонув глибоко вівтар війни у жовте тіло ріні, піщанцю і глини: його тиснули в мозок чорні загорілі черепи з засохлими в крові очицями людини.

І відійшли тяжкими кроками старі боги, лягли великими тілами під бриласті мури своїх святинь, а з їхніх серць росли худі хрести в широких копулах, що тиснуться в минуле [4, 5].

У дослідженні “Поети “Нью-Йоркської групи” Олександр Астаф'єв слушно наголошував, що у поезії іще одного учасника цієї групи - Б. Рубчака (професора Іллінойського університету, який народився у м. Калуші, нині Івано-Франківської області) - “думка” і “море” .стають символами двох світів, охоплених поетичним зором автора: культури, яка виробила свою систему цінностей, і вічно живої природи” [3, 23]. Читача вражає насамперед психологізм творів Б. Рубчака, висока культура письма, оригінальне образне бачення світу та лаконічна метафоричність поезій, у якій море виступає однією з метафор (поезія “Три фрагменти Слова” збірка “Особиста Кліо” (1967)):

Тихо. Ні звука на чорному світі.

Мором і скукою море століть.

Плачуть ліси. в глушині віковій.

Лезо сльози

Забагрянило вії [11, 68].

Філософська поезія “Далеч доріг”, у якій йдеться про безповоротні втрати особистості, про те, що важливі моменти життя не повернути, теж містить згадану метафору:

Втратив ти в лицях морів, в морі облич

промінь, що травень беріг в крилах бджоли [11, 105].

Поезії “Монолог капітана Ейгеба” та “Моя Ітака” із збірки “Марену топити” (1980) пов'язана із образом моря:

Море вітром горить у венах,

серце душить мене, б'ючись:

мушу знати життя студене вбивчо

хтивих щілин очиць [11, 46-47].

Пливти нелегко з днів багажем:

я в море викинув все це.

Та відблиск слів твоїх у море вкинене серце.

Лишав багато бажань, домів, - путі опутали тіло.

Хотів, щоб шквал у слові шумів, щоб слово вітром горіло [11, 81].



Образ моря згадується у вірші “В останнім домі дзеркала”, який увійшов до ранньої збірки Б. Рубчака “Дівчині без країни” (1963):

На нагім морі дзеркала розгубиш часу гавані,

не знайдеш днів, ночей, одчаю і надій [11, 104].

У віршах “Каїнові” та “Листопад”:

Не сховаєш обличчя в речей тихих плесах,

бо море його шумить.

Безумна жертва піднесених весен не дасть

відпочити на мить [11, 107].

І досі білогриві коні піною-кров'ю,

і досі про інший берег шепоче море,

а вже осінь обличчя вишневе твоє,

шовкове взяла у сухі долоні [10, 135].

Епітети у віршах Б. Рубчака також пов'язані з морем: “моредонна слизь”, “юне море”, “пінисте море” (вірш “Елоїза говорить”):

У свою господу ти мене повів, наші душі злилися в тиші осінніх днів, наші руки сплелися у танці пінистих морів, і ти був - спів, я - спів [11, 146].

У ліриці Е. Андієвської, яка репрезентує експериментально-інтелектуальний напрям сучасної української поезії, образ моря постає в ролі метафори, оригінальної та глибокої. Досліджуючи стильові домінанти творів Е. Андієвської, літературознавець Ю. Лавріненко слушно підкреслював, що поетеса “розвинула послідовно сюрреалізм як стиль, з його казковою метафорою і гіперболою” [10, 52].

Е. Андієвська вдається також до нетрадиційних епітетів та порівнянь, як-то: “море березове, огірком підперезане”.

Як і поети Нью-Йоркської групи вона часто використовує прийом уособлення: море “ходить на березі, оком навколо кидає” (Поема “Полудень з традиційних розваг”) [1, 8]. У поемі “Вічний отвір з базарів страшного суду, Або базар на страшному суді” виринає несподівана метафора: Сліпучий живчик порожнини ділить (Через провалля тельбухом розбухлим) Й підземне серце по струмочку з Богом Через моря окапин і обвуглень... [1, 35].

Море згадується і в поемі “Найнеобхідніші закони сну”, яка увійшла до збірки “Первні” (1964):

Ось, здається, міст,

А дмухнув.

І міст уже море,

Несе до мети,

Будь то черевик чи теплохід.

Вхід.

Вихід [2, 5].

Оскільки у творах поетів Нью-Йоркської групи помітні й риси неоромантизму, звернення до образу моря здається цілком закономірним: море - символ вічності, мандрів, дороги, смислу людського життя. З цим образом тісно пов'язані символи, епітети, порівняння та метафори членів Нью-Йоркської групи - надзвичайно оригінальні, лаконічні, глибокі та інформативні.

Отже, образ моря у творах поетів “Нью-йоркської групи” вимальовується у площині як фольклорних та класичних літературних традицій, так і в площині модерній, а також у філософському та культурологічному вимірах.



Література

1. Андієвська Е. Базар : [поезії] / Е. Андієвська. - Мюнхен : Сучасність, 1967. - 49 с.

2. Андієвська Е. Первні / Е. Андієвська. - Мюнхен : Сучасність, 1964. - 35 с.

3. Астаф'єв О. Поети “Нью-Йоркської групи” / О. Астаф'єв. - Ніжин : Ніжинський державний педагогічний інститут ім. М. Гоголя, 1995. - 30 с.

4. Бойчук Б. Вірші для Мехіко / Б. Бойчук. - Мюнхен : Вид-во Нью-Йоркської Групи, 1964. - 19 с.

5. Бойчук Б. Спомини любови : [поезії] / Б. Бойчук. - Нью-Йорк : Вид-во Нью-Йоркської Групи, 1963. - 94 с.

6. Вовк В.Елегії / В. Вовк. - Мюнхен : Українське видавництво,1956. - 38 с.

7. Вовк В.Зоря провідна / В. Вовк. - Мюнхен : Молоде життя, 1955.- 74 с.

8. Вовк В.Каравели / В. Вовк. - Львів : Бак, 2006. - 96 с.

9. Вовк В.Поезії / В. Вовк. - К. : Родовід, 2000. - 400 с.

10. Листи до приятелів / [за ред М. Шлемкевича]. - 1966. - Кн. 5-6-7. - С. 60-62.

11. Рубчак Б. Крило Ікарове : [поезії] / Б. Рубчак. - К. : Дніпро, 1991. - 205 с.

Размещено на Allbest.ru