Українська літературна діаспора у світлі проблем міжкультурної комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 821.161.2 (100): 82.09

І.П. Михайленко

Проблема пошуків взаєморозуміння між українцями, які проживають в Україні та представниками української англомовної діаспори все більш цікавить дослідників по обидва боки океану. Чи в змозі література зблизити українців? Це відносно нова проблема, яка виникла завдяки тому, що Україна здобула свою незалежність 1991 p., а також завдяки об'єднанню надії на Майдані 2004 р. та ті процеси, що відбуваються в українському суспільстві сьогодні, коли ведуться численні дискусії щодо інтеграції країни у європейський простір. Все це викликає зацікавлення у представників української англомовної діаспори, які починають шукати шляхи зближення зі своєю історичною батьківщиною. Аналізу шляхів взаєморозуміння між двома гілками українського етносу, зокрема аналізу відповідної художньої літератури як одному із можливих способів цього зближення присвячена ця стаття.

Тема зарубіжних українців завжди цікавила українських дослідників. Зазначена проблема порушувалася у дисертаційному дослідженні М. Чобанюк [1], в якому розглянуто стан сучасного українського літературознавства в англомовному (Австралія, Канада, США) науковому світі. Спадщину та набутки української діаспори вивчає М. Слабошпицький [2]. У його книзі ,,25 поетів української діаспори” йдеться про найбільш невідомі і водночас сенсаційні факти із життя письменників в еміграції. Здобутки та проблеми зарубіжних українців досліджували також С. Лазерник, Л. Лещенко, Ю. Макар [3], славіст та мистецтвознавець О. Пеленська вивчала діяльність української діаспори на теренах нинішньої Чеської Республіки [4]. Серед сучасних літературних критиків привертає увагу полеміка професора Я. Поліщука (Краків), Д. Дроздовського та К. Владімірової [5; 6; 7], що розгорнулася на сторінках вітчизняних та зарубіжних часописів після появи на світовому книжковому ринку роману англійської письменниці українського походження М.Левицької «Коротка історія тракторів українською» [8]. Роман з'явився у Британії 2005 р. і отримав премію Вудхауза за найкращий гумористичний роман, написаний жінкою.

Мета цієї публікації - аналіз причин виникнення української англомовної літературної діаспори та пошук можливостей зближення та взаєморозуміння між нею та ,,материковими” українцями за допомогою літературних здобутків обох гілок українського етносу.

Михайленко І. П. Українська літературна діаспора у світлі проблем міжкультурної комунікації

Проблема пошуків взаєморозуміння між українцями, які проживають в Україні та представниками української англомовної діаспори все більш цікавить дослідників по обидва боки океану. Чи в змозі література зблизити українців? Це відносно нова проблема, яка виникла завдяки тому, що Україна здобула свою незалежність 1991 p., а також завдяки об'єднанню надії на Майдані 2004 р. та ті процеси, що відбуваються в українському суспільстві сьогодні, коли ведуться численні дискусії щодо інтеграції країни у європейський простір. Все це викликає зацікавлення у представників української англомовної діаспори, які починають шукати шляхи зближення зі своєю історичною батьківщиною. Стаття аналізує можливість взаєморозуміння між двома гілками українського етносу за допомогою художньої літератури.

Аналіз пошуків взаєморозуміння та об' єднання нації - це досить складний процес. Ймовірно, дещо недоречно нині розмірковувати про ,,світове українство” як про щось вже реально існуюче. Якщо воно має постати, то, без сумніву, ,,українство” світового масштабу потрібно активно будувати. А для цього передусім треба знайти взаєморозуміння між Україною і діаспорою. Як видається, така цінність культури, як художня література, могла би сприяти більшому взаєморозумінню та об'єднанню нації у реальне „світове українство”.

Ключові слова: українська англомовна діаспора, література, взаєморозуміння, міжкультурна комунікація, нація.

Михайленко И. П. Украинская литературная диаспора в свете проблем межкультурной коммуникации

Проблема поисков взаимопонимания между украинцами, проживающими в Украине и представителями англоязычной украинской диаспоры все больше интересует исследователей по обе стороны океана. Может ли литература сблизить две части украинского этноса? Это относительно новая проблема, которая возникла благодаря тому, что Украина получила свою независимость в 1991 году, а также той надежде, которая объединила всех украинцев на Майдане в 2004 г. и тем процессам, которые происходят в украинском обществе сегодня, когда идет процесс интеграции страны в европейское пространство. Все это вызывает интерес у представителей украинской англоязычной диаспоры, которые начинают искать пути сближения со своей исторической родиной. Статья анализирует возможность взаимопонимания между двумя ветвями украинского этноса с помощью художественной литературы.

Анализ материала показал, что взаимопонимание и объединение нации - это довольно сложный процесс. Вероятно, несколько неуместно сегодня говорить о сближении обеих ветвей украинской нации как о чем- то уже реально существующем. Для этого, прежде всего, нужно найти те составляющие, которые могли бы объединить нацию и, как нам представляется, такая ценность культуры, как художественная литература, могла бы способствовать большему взаимопониманию и объединению нации в реальное „мировое украинство”.

Ключевые слова: украинская англоязычная диаспора, литература, взаимопонимание, межкультурная коммуникация, нация.

Mykhailenko I. P. Literary Ukrainian diaspora and the problems of intercultural communication

The problem of mutual understanding between the Ukrainians living in Ukraine and the representatives of English-speaking Ukrainian diaspora is of great interest for the researchers on both sides of the ocean. Can literature become one of the possible way of uniting both branches of Ukrainian people together? This is a relatively new problem that has arisen due to the fact that Ukraine has gained its independence in1991, has united the whole nation in 2004 and is now trying to integrate into European space. All this is of great interest to the representatives of English-speaking Ukrainian diaspora who have started to search the ways of becoming closer to their historical homeland. The article examines the possibility of mutual understanding between the two branches of Ukrainian ethnos via fiction.

The analysis of possible ways for mutual understanding and unification of the nation has shown that it is a complicated process and it is too early at the moment to claim that everything is being done in this direction. So, litarature is being treated as one of the most efficient ways in this process.

Key words: English language Ukrainian diaspora, literature,mutual understanding, cross-cultural communication, nation.

Українці належать до слов'янської групи індоєвропейської етнолінгвістичної сім'ї. Український етнос складається з: 1) основного етнічного масиву українського народу, який в основному збігається з територією його формування і державними кордонами України; 2) етнічних груп українців за межами основного етнічного масиву в ближньому і далекому зарубіжжі - діаспори; 3) субетнічних груп, тобто спільнот у середовищі українців, відмінних специфічними рисами культури (гуцули, лемки, бойки, поліщуки і т. ін).

Розглянемо причини появи етнічних груп українців за межами основного етнічного масиву в ближньому і далекому зарубіжжі. Наголосимо, що міграційні процеси - це об'єктивні процеси, але у кожній конкретній ситуації вони мають суб' єктивні причини. На еволюцію людського суспільства значною мірою впливає розвиток природи. Певна національна формація зі своєю унікальною культурою формується та вишліфовується тривалий час, але, досягнувши апогею, вона наштовхується на ті чи ті кризові явища, що і спонукають до більш чи менш масових переміщень народів. Найбільш частими причинами таких міграцій є історичні, соціальні, економічні, політичні та релігійні катаклізми. Не стали виключенням у цих процесах й українці. Поява емігрантів з України сягає сивої давнини, але їм удалося залишити помітний слід у культурі тодішньої Європи. Згадаймо, наприклад, просвітителя XV ст. Ю. Дрогобича - філософа, астронома, медика, ректора Болонського університету в Італії. Його віршована присвята римському папі Сіксту VI була одним із перших літературних творів, створених українцем на чужині. Далі була епістолярна та публіцистична література, яку залишили представники так званої ,,мазепинської еміграції” (1709-1750 рр). Це, насамперед, тексти П. Орлика ,,Діярій подорожний”, ,,Замітки про Україну й козаків, про яких Європа мало що знає”, „Вивід прав України”.

У першій половини XVII ст. починається трудова еміграція з українських земель. Масового характеру процес міграції набув на зламі XIX-XX ст. Це була перша хвиля масової еміграції. Ії джерелом стали селяни з відсталих національних окраїн Австро-Угорщини та царської Росії, а також частина міських ремісників. Це були, як правило, неграмотні люди, які через соціально-економічні причини змушені були покидати свою рідну землю. Після тяжкої виснажливої праці на чужині вони наполегливо здобували освіту, створювали хори, драматичні гуртки, танцювальні групи, відновлювали ,,Просвіту” та будували церкви. Першими країнами масового переселення українців були Бразилія та Аргентина, а з середини 90-х років XIX ст. найбільш привабливими стали США, Канада, а згодом і Австралія, Нова Зеландія та Гавайські острови.

Перша хвиля української еміграції репрезентована скромними літературними набутками. Це в основному жанр заробітчанських та емігрантських народних пісень, що дійшли до нас у збірках В. Гнатюка, Ф. Колеси та інших фольклористів. Тоді, як і сьогодні, в суспільстві точилися суперечки щодо доцільності такого відчайдушного кроку з боку численної кількості українців. Певна частина свідомих громадян вважали, що масовий виїзд українців спричинить заселення покинутих ними земель польським, румунським та угорським населенням, що негативно в подальшому позначиться на визволенні цієї частини України від національного гноблення.

Великий інтерес до проблеми еміграції та долі переселенців на чужині виявляли видатні прогресивні діячі України. Цілком негативно ставився до процесу української трудової еміграції І. Франко. Він добре розумів її соціально-економічні причини, але вважав, що знедоленому люду слід згуртуватися і боротися за своє визволення в Україні. Він пише свої вірші ,,До Бразилії”, у яких зображає повний страждань і поневірянь шлях українських переселенців та їхнє буття в незвичних умовах тропічного клімату.

На чужині українські емігранти прагнули зберегти свою національну самобутність і у цьому їм допомагали твори українських письменників, зокрема таких, як Т. Шевченко, І. Франко, М. Драгоманов, М. Павлик, Ю. Федькович, М. Коцюбинський, Леся Українка [3] та ін.

До підтримки духу першої еміграції багато приклалася і церква, насамперед, її наставник митрополит А. Шептицький, який скерував до Канади священнослужителів з ордену Василіан (1902 p.), а 1908 р. сам здійснив поїздку по Канаді від Монреаля до Ванкувера.

Так поступово у складних економічних і соціальних умовах адаптації та вживання у чужинські традиції перша хвиля української еміграції творила духовний ґрунт для наступних поселенців, бережно плекаючи свої національні обереги для майбутньої Української держави, в яку вона свято вірила, і ця непохитна віра допомагала їй вижити. Ії праця не пропала, а стала міцним фундаментом для подальшої розбудови національно-політичних, соціально-економічних і духовно-культурних підвалин української державності.

Друга хвиля еміграції була пов'язана з поразкою національно- визвольних змагань. Саме друга хвиля принесла значні літературні твори та саму атмосферу живого літературного процесу. Перші значні українські літературні угрупування з'являються у 20-х роках XIX ст. у Чехословаччині та Польщі, де діяла Празька школа (Юрій Клен, Олег Ольжич, Олена Теліга, Євген Маланюк, Наталя Лівацька-Холодна та ін) та групи ,,Танк і Ми”. Письменники Празької школи мали можливість друкуватися у „Літературно-науковому віснику” за редакцією Д. Донцова, мали свій журнал та видавництво. На цьому етапі діаспора доповнилася не лише вартісними творами, але й науково-теоретичними працями Л. Білецького, М. Гнатишака та П. Зайцева.

Наступна хвиля українських письменників-емігрантів була спричинена Другою світовою війною. Завдяки свободі самовираження в еміграції з'явилося багато оригінальних літературних творів.

Особливо яскравою була творчість неформального об'єднання поетів під назвою ,,Нью-Йоркська група”. Твори Ю. Тарнавського, Е. Андієвської, Б. Рубчака, Б. Бойчука, М. Ревакович, Р. Бабовала відзначалися модерністською елітарною естетикою і віддаленням від політики. При цьому поезія деяких поетів Нью-Йоркської групи, наприклад, Ю. Тарнавського, була досить важкою для сприйняття. Деякі критики пояснювали це його недостатнім володінням українською мовою. У середовищі української діаспори створювалися структури для підтримки українського культурного та літературного життя. Це стосується як часописів, так і установ, чия діяльність була присвячена вивченню української літератури. Так, серед часописів особливо впливовим був журнал ,,Сучасність”, а серед установ - Український вільний університет, Канадський інститут українських студій, Український науковий інститут Гарвардського університету.

У багатьох літературознавчих дослідженнях проводиться розділення між україномовною літературою, написаною в діаспорі і на території України, яку називають ,,материковою”, через різні шляхи розвитку. Діаспорна література часто мала вищу мистецьку якість, оскільки вона була звільнена від радянських стереотипів сприйняття дійсності, але їй бракувало масового читача. Сьогодні, зі здобуттям Україною незалежності, значно почастішали контакти «материкових» і діаспорних письменників. Професор Я. Поліщук (Краків) [7], висловлює жаль з приводу того, що мало хто у сьогоднішній Україні цілеспрямовано займається просуванням творів українських письменників на західний культурний ринок. У порівнянні з показниками рекламних ринків Німеччини, Польщі та Росії Україна знаходиться на дуже низькому рівні розвитку. ,,Якщо хтось із них, - пише Я. Поліщук, - і попав на західний культурний ринок, як наприклад, Юрій Андрухович, Сергій Жадан чи Любко Дереш, то це самотужки й не без зусиль. І тому варто тішитися кожним незалежним голосом, кожною згадкою, яка актуалізує образ України в міжнародному медіальному просторі” [6, с. 14]. український діаспора літературознавство

Серед найбільш цікавих письменників сучасної української діаспори можна відмітити Мар'яну Гапоненко - німецьку письменницю українського походження, авторку двох романів, написаних німецькою мовою („Анничка-квітка” і ,,Хто така Марта?”), в яких вона описує, зокрема, й Україну. Мар'яна Гапоненко - лауреат престижної премії Адальберта фон Шаміссо (її вручають письменникам, для яких німецька не є рідною) за роман ,,Хто така Марта?”. У творі йдеться про 96-річного українського професора-орнітолога Луку Левадського. Останні тижні свого життя він проводить у віденському „Грандготелі”, де думками повертається у молодість.

Нещодавно в Києві вручали мистецьку премію «Глодоський скарб», засновану письменником і видавцем Григорієм Гусейновим. У 2013 році її отримали дві яскраві письменниці українського зарубіжжя - Ліда Палій із Канади та Віра Вовк із Бразилії.

Роман англійки українського походження М. Левицької, яка народилася у повоєнній Німеччині 1946 року в таборі біженців, а виростала на півночі Англії, куди переселилися її українські батьки, коли Марині був лише один рік. Вона виростала у повністю англійському середовищі і вперше побувала в Україні лише 2005 року, коли збирала матеріал для книги ,,Коротка історія тракторів українською”. Цей роман письменниці став не тільки сенсацією в англомовній Європі, але й приводом до гарячої дискусії з боку української критики стосовно іміджу України та українців, зображених в романі. Рецензуючи твір М. Левицької, Д. Дроздовський репрезентує різко негативне ставлення до нього [5]. Критик упевнений, що уявна інтерпретація України в тексті не вдалася, виявилася хибною та образливою. На його думку, ,,роман Левицької - це ще один міф про Україну, в якому немає жодних відлунь української філософії та історії. Свідомість та психологічні параметри героїв коріняться в системі НЕ-української ментальності. А українська героїня - представник маргінесу, мовлення (а, відповідно, й свідомість) якої замикається в гедонізмі нижчого порядку - пральні машини, телевізор, життєвий комфорт, вигода тощо. Краса, Істина та Добро - не для героїні, але ж саме ці категорії втілювали філософію української свідомості, зачудовану у світі краси, ліричності, ніжності” [2, с. 189].

Однак К. Владімірова [6] пов'язує факт появи роману М. Левицької не стільки з таємними підступами ворогів, скільки з популярністю теми України в сучасному світі, зокрема, критик пише: „Незалежно від літературних чеснот книг, гадаю, слушно буде зауважити, що роман про „українські трактори” перекладено російською на хвилі великого інтересу до України в цілому світі” [1, с. 2]. Якщо в Європі роман М. Левицької отримав престижні літературні відзнаки: премію Вудхауза за найкращий гумористичний роман та британську національну літературну премію ,,Ноббіз” у номінації ,,Відкриття року”, то в Україні його було сприйнято неоднозначно, і до масового читача роман М. Левицької потрапив лише у 2013 році, оскільки досі не був перекладений українською. Сама авторка, яка за походженням є українкою, була щиро засмучена цим, тому що очікувала від України зацікавлення й прихильності, а отримала агресивне неприйняття та негативні оцінки критиків.

Взаєморозуміння та об'єднання нації - це досить складний процес. Ймовірно, дещо недоречно нині розмірковувати про ,,світове українство” як про щось уже реально існуюче. Якщо воно має постати, то, без сумніву, ,,українство” світового масштабу потрібно активно будувати. А для цього передусім треба знайти взаєморозуміння між Україною і діаспорою. Як видається, така цінність культури, як художня література, могла би сприяти більшому взаєморозумінню та об'єднанню нації у реальне ,,світове українство”.

Список використаної літератури

1. Чобанюк М. М. Сучасне українське літературознавство в англомовному (Австралія, Канада, США) науковому світі: дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.01.06. / М. М. Чобанюк. - Тернопіль, 2007. - 204 с. 2. Слабошпицькнй М. ,,25 поетів української діаспори” /

М. Слабошпицький. - К. : Ярославів Вал, 2006. - 728 с. 3. Зарубіжні Українці / С. Ю. Лазерник (кер. авт. 3-35 кол.), Л. О. Лещенко,

Ю. І. Макар та ін. - К. : Україна, 2001. - 252 с. 4. Пеленсъка О. Український портрет на тлі Праги. Українське мистецьке середовище в міжвоєнній Чехо-Словаччині / О. ГІеленська. - Нью- Иорк-Прага, 2005. - С. 12 - 15. 5. Дроздовський Д. „Трактори” з невдалої історії не по- українськи / Д. Дроздовський // Всесвіт. -- № 7-8. - 2006. - С. 188 - 191. 6. Владімірова К. В макароническом стиле. О романе „Краткая история тракторов по-украински” Марины Левицкой. [Електронний ресурс] / К. Владімірова. - Інтернет-часопис Про культуру. - Режим доступу: // kut.org.ua/book. 7. Поліщук Я. Інтрига Левицької / Я. Поліщук // Український журнал (Прага). - №5. - 2007. - С. 13 - 14. 8. Левицька М. Коротка історія тракторів по-українськи / Марина Левицька. [пер. з англ. О. Негребецький]. - К. : Темпора, 2013. - 312 с.

Размещено на Allbest.ru