Репрезентація жінки в творчості Лесі Українки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет “Львівська політехніка”

РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ЖІНКИ В ТВОРЧОСТІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Наталія Саноцька

Тяглість традиції жіночого письменства в Україні має глибокі корені, що сягають ще фольклору, але особливо помітними його здобутки стали в добу модернізму. В літературі ХІХ ст. зазвичай використовували готові моделі жіночого характеру. Надавали перевагу двом контрастним зображенням жінки: ідеальна красуня або чуттєва жінка. Жінок сприймали не як самостійних суб'єктів, а як дзеркало чоловіків у проекції їхніх бажань. Жінку вважали особою традиційною, пасивною, слабкою, статичною, що живе переважно емоціями. Якщо вже жінці довіряли певний аспект роботи, то тільки такий, що в соціумі не вважався першорядним і важливим. Класичний образ жінки, що культивувався в маскулінному світі, - берегиня домашнього вогнища. Основні особливості традиційних гендерних уявлень відповідають таким критеріям: бінарність, ієрархічність, патріархальність, нерівність, що де термінується природою. Однак насправді такі уявлення є репресивні не лише для жінки, але і щодо чоловіка.

Репрезентації жінки жіночою прозою у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття є цікавими з огляду на те, що жінки-письменниці зображували жінку не так, як чоловіки- письменники, оскільки вони звертаються до власного унікального досвіду, репрезентують суб'єктивність своїх героїнь повністю, не приховуючи ані найменших деталей, досі замовчуваних. Зазвичай письменниці описують щось особисте, прочитують текст власного життя. Завдяки цьому героїні набувають рис жіночої суб'єктивності, їх гендерна ідентичність проблематизується.

Репрезентація жінки у творчості Лесі Українки була яскравим вираженням модерністської орієнтації на суб'єктивність. Жіночі образи у творчості письменниці - це лицареси, які перевертають класичну гендерну ієрархію і проявляють ініціативу вибору, яка, за звичаєм, надавалася чоловікам. Жіноча тема стала центральною лінією її творчості та інтелектуальних пошуків. Характерною рисою художнього світу Лесі Українки є використання інверсії узвичаєних гендерних ролей, розміщення сильної жінки в осердя драматичного конфлікту. леся українка жінка проза

Концептуальним є зауваження Лесі Українки, яке лаконічно і переконливо пояснює, чим зумовлені зміни у модерній літературі та культурі загалом: “Мужеська “рація” в погляді на деякі справи дуже однобока, тому ми її доповнимо своєю рацією, може, теж однобокою, але тільки з них обох може вийти щось ціле і справедливе” [3, с. 150]. В епістолярії Лесі Українки можна знайти й інші мітки, які дозволяють стверджувати, що вона усвідомлювала свою письменницьку місію саме в оприлюдненні голосу жінки, який історично опинився на маргінесі культурних процесів. Письменниця пишалася гендерними особливостями своїх творів, наприклад, була певна, що “історію Мавки може тільки жінка написати” [3, с. 405], а художній світ “Камінного господаря” розцінювала як український варіант легенди про Дон Жуана, “оригінальний тим, що його написала жінка”.

Напрочуд оригінальною і яскравою жіноча тематика стала в драматичній поемі “Кассандра” [2]. Українська дослідниця В. Агеєва у своїй монографії “Поетеса зламу століть: творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації” [1] звертає увагу на те, що у поемі наголошується на відмінності жіночого і чоловічого світосприймання, розкритті патріархальних стереотипів, вторинності традиційно жіночих суспільних ролей. Кассандра відкрито ігнорує суспільні умовності, відкидає традиційно жіночі цінності, але не прагне набути чоловічих. Головна героїня поставлена на межі діонісійсько-аполлонівського розриву: її переслідують діонісійські образи- видіння, але передати їх Кассандра намагається апононівськими словами. Образ героїні приваблює передусім яскраво вираженими інтенціями жінки, спробою розвінчати стереотипи маскулінної культури, нав'язані суспільству і зокрема жіноцтву.

У драмі “Кассандра” присутній широкий спектр жіночих образів, що засвідчує модерне бачення жіночого начала у всьому його розмаїтті. Це напівбожиство-напівблудниця Гелена, непорочна діва Поліксена, дружина-мати Андромаха, жінка-смерть Клітемнестра. Кожен з цих образів - це дзеркало, за допомогою якого можна спробувати побачити справжнє обличчя втаємниченої пророчиці Кассандри, котра незмінно перебуває в центрі всіх подій твору.

Пророчиця - значно складніший персонаж, її цілісність частково розсипається, причому доволі важко відокремити особистість царівни від медіума-провісника, на якого вона перетворюється.

Містку і глибоку характеристику своїй героїні дала сама авторка в листі до Ольги Кобилянської, що був написаний під час роботи. Леся розставляє такі основні акценти: “ся трагічна пророчиця, з своєю ніким не признаною правдою”; “хоч вона каже правду, але не так як треба людям”; “душа її і слово не дається під ярмо”; “вона сама боїться свого пророцтва і, що найтрагічніше, сама в ньому часто сумнівається, часто мовчить там, де треба говорити”; “все знає, але не холодним знаттям філософа, тільки інтуїцією людини, що все постерігає несвідомо і безпосередньо”; “пророчий дух не дар для неї, а кара, вона гірше мучиться, ніж мученики віри і науки” [3, с. 55].

Кассандра репрезентує голос жінки, ігнорованої у чоловічій цивілізації. Її поведінка не вкладається в усталену логіку соціуму, і тому ним відкидається. Варто наголосити, що Кассандра - творча індивідуальність, а не лише “рупор” дражливих попереджень. На відміну від інших жіночих образів драми, вона не показана за традиційними жіночими заняттями - ткацтвом, прядінням. У своїй кімнаті вона зайнята іншою роботою - пише книгу.

Стосунки з богами у пророчиці повсякчас конфліктні, оскільки знання правди змушує її неодноразово змагатися з ними. Через свою бунтівну вдачу Кассандра накликала на себе гнів Аполлона - бога наук і мистецтва, покровителя муз, провісника майбутнього. Найавторитетнішим божеством для пророчиці є Мойра, вплив якої видається їй неминучим для кожного, навіть для богів.

Стосунки з людьми у пророчиці виявляються ще складнішими, ніж з богами. Її непоступливість, категоричність і безжалісність створюють ефект дзеркала. Більшість персонажів уникає спілкування з Касандрою або наперед налаштовує себе на недовіру щодо її слів. Водночас кожен співрозмовник намагається по-своєму пояснити кассандрину одержимість. У шкалі цих оцінок варто згуртувати жіночі і чоловічі погляди на Кассандру.

У жіночому середовищі пророчиця викликає більший страх своїм небажаними видіннями, а відтак неприйняття Касандри поступово перетворюється на переслідування. Наприклад, для Гелени Кассандра - “ненависна”, покарана богами за непокірність, сестра смерті, яку не варто слухати; для Поліксени пророчиця - заздрісна і нещасна жінка, що труїть спогадами, зухвальство якої перейшло всі межі; для Андромахи вона є божевільною причиною всіх бід, зловісницею, змішує правду з вигадкою і ламає дух.

Загалом для жінок є один засіб захисту від пророкувань нещасть з боку Кассандри - оголосити всі її слова “неправдою”, визнати божевільною. У цій одностайній втечі від реального бачення світу, від відповідальності, у заляканості перед силою всемогутніх богів фіксується тяжіння жіноцтва до канону, виписаного чоловічою логікою, страх вийти за його межі.

Діапазон загалом негативних оцінок кассандрового віщунства з боку чоловіків ширший і багатший на нюанси. Чоловіки усвідомлюють, що Кассандра наділена якостями, які мають велику цінність, але через чоловічу гординю або інфантильність неспроможні це визнати. Наприклад, Долон боявся Кассандрових очей, йому бракувало інтимності, певності, що він є найбільшим авторитетом для коханої. Він потребував “голубки, що воркує”, а не “птиці віщої”. Він звертається за передбаченням майбутнього і має довіру до слів пророчиці, але боїться правди і втрачає її.

А от царя Ономая незвичайність Кассандри лише збуджує, він прагне підкорити собі сильну особистість як воїн (вимагає царівну в нагороду за допомогу троянцям). Він хоче володіти Кассандрою, довести, що вона лише жінка, яка має служити чоловічим бажанням.

Брат Деїфоб вважає за потрібне повсякчас виховувати свою сестру-пророчицю, він вимагає від неї жертви, докоряючи за самолюбство, брак патріотизму, зайву співчутливість.

Лише брат Гелен готовий визнати в ній рівню, хоча опозиційну до його переконань. Кассандра - його ворог, у боротьбі з яким він самостверджується. У моменти складних випробувань, перед публікою Гелен намагається скинути відповідальність на сестру, спрямувати на неї гнів народу.

Сінон називає Кассандру “богорівною”, але його фальш стає очевидною, коли він приводить озброєних еллінів для наруги над Кассандрою під Палладіоном.

Саме на вістрі чоловічої оптики стає особливо виразним багатогранність образу головної героїні драми. Протягом твору вона постає в різних іпостасях: як грізна і ніжна, впевнена і зламана, іронічна і лірична, жіночна і мужня. Тут можна говорити про певну андрогінність Кассандри.

Її конфлікти з окремими персонажами дозволяють вибудувати критичну шкалу щодо жінки, яка намагається вирватися з пут канону, перестати бути об'єктом чоловічої влади і пропонує свої пріоритети, які не узгоджуються із загальноприйнятими. Нетипово складаються стосунки Кассандри із мужчинами: наприклад, почуття до Долона глибокі і щирі, але пророчиця не допускає союзу, у якому хтось із партнерів мусів би стати жертвою і тому повертає зарученому перстень. Вона вважає, що заволодіти можна лише тілом, але не душею.

Патріотизм Кассандри теж виглядає нетиповим для троянців, адже царівна в хвилини найбільшої небезпеки для батьківщини здатна думати про чужинців (жертвувати лідійським військом здається їй аморальним). Участь у громадському житті, на відміну від сестер, Кассандра сприймає як свій обов'язок, але ця участь обмежується лише віщуванням-попередженням.

Найбільшою трагедією для жінки виявилося бути непочутою. Зневірена у своїх силах Кассандра наважується на відверту розмову з братом Геленом, щоб порівняти своє і його світобачення. Пророчиця виявляє, що чоловіча політична тактика ведеться наосліп. Перевага Кассандри в тому, що вона як жінка може бачити феномен правди без прикрас, тобто інтуїтивно бути ближчою до істини. Але її думки викликають іронічне несприйняття з боку чоловіків.

Кассандра не хоче йти шляхом войовничих амазонок, з одного боку, або стежкою гендерної покірності жінки-іграшки в чоловічих руках, - іншого. Героїзм взагалі не є самоціллю для неї, але загострена потреба гідності, самоповаги, особистісної реалізації дозволяє побачити в ній нетипову жінку, репрезентантку нетрадиційного модусу поведінки, до якого не готове суспільство.

Основна трагедія Кассандри - це невіра в себе, що призводить до відчаю і безпорадності. Образ пророчиці, яка твердо знає невловиму істину, позбавлений права вибору. Цей образ, до певної міри, можна відчитувати як і діагноз жінці ХХ століття - наділеної талантами, але позбавленої віри в свої сили, паралізованої суспільним каноном.

Література

1. Агеєва В. Поетеса зламу століть: творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації / В. Агеєва. К.: Либідь, 2001. 264 с.

2. Українка Леся. Драматичні твори / Леся Українка // Збір. Творів: у 12т. К.: Наукова думка, 1976. Т.4. 397 с.

3. Українка Леся. Листи (1903 - 1913) / Леся Українка // Збір. Творів: у 12т. К.: Наукова думка, 1979. Т.12. 694 с.

Размещено на Allbest.ru