В океані безмежного франкового духу

Аналіз наукового видання "Мовний світ Івана Франка" - багатогранного дослідження мовної особистості письменника, здійсненого О. Сербенською. Розгляд мовностилістичної та лінгвістичної площин в творчості І. Франка. Висвітлення творчої спадщини Каменяра.

Рубрика Литература
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 02.12.2018
Размер файла 23,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

В океані безмежного франкового духу

Любов Демко

франко мовностилістичний лінгвістичний

Про Івана Франка як письменника та публіциста написано багато. Але збагнути велич його таланту лише методами описового характеру неможливо. Головною зброєю, так званим духовним мечем Івана Франка, було Слово. Це не просте слово, не “потік галасливих фраз”, а глибоке розуміння того, “як много важить слово”. Слово Каменяра “тіло рве до бою”, гостро та нищівно критикує духовну і моральну закостенілість тогочасного суспільства, пропагує високі ідеали добра, справедливості та накреслює шляхи, щоб наблизитися до них.

Творча особистість Івана Франка була б неповною та недовершеною без розгляду його мовностилістичної та лінгвістичної площин. Важливим є не лише те, що говорив, пропагував Франко, а й те, як він це робив, як пульсувала динаміка його полум'яних фраз, наскільки сильною та емоційною була енергія його живої мови.

Таке ґрунтовне, багатогранне дослідження мовної особистості Івана Франка здійснила видатний мовознавець, заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка, академік Академії наук вищої освіти України - Олександра Сербенська. Свою працю вона реалізувала у науковому виданні “Мовний світ Івана Франка” Сербенська О. А. Мовний світ Івана Франка (Статті, роздуми, мемуари) : монографія. - Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006. - 372 с.. Здавалось би, на перший погляд, чергове пересічне видання, що окреслює вже писану-переписану багатьма вченими тему. Коли взяла книгу в руки, прочитала її назву, перегорнула кілька сторінок, ознайомилася з анотацією, змістом книги, побачила, що це вартісне дослідження, заслуговує на увагу науково-логічний й водночас творчо-поетичний підхід авторки, ґрунтовний систематичний аналіз й тонке інтуїтивне відчуття творчості Каменяра. Почавши поволі читати книгу, зрозуміла, наскільки широкою та багатогранною є тематика мовних проблем, що їх порушував Іван Якович Франко.

Уже на перших сторінках свого видання Олександра Сербенська робить висновок, “що маємо всі підстави говорити про те, що Іван Франко був першим в українській культурі вченим-енциклопедистом, який всебічно підійшов до вивчення рідної мови і, як ніхто до нього, визначив стратегію і тактику її розвитку в умовах бездержавності, водночас охопивши і важливі питання загального мовознавства”.

Видання Олександри Антонівни розраховане не тільки на спеціалізовані кола зацікавлених цією тематикою осіб, а й для усіх, хто бажає відкрити для себе постать Івана Франка у різних площинах. Особливість та унікальність творчої роботи професора у тому, що колосальній праці над безсмертною спадщиною Каменяра та його геніальній особистості вона присвятила чимало років свого життя. Забігаючи наперед, скажемо, що інтерес професора Олександри Сербенської до Івана Франка виростав ще з раннього дитинства, як вона згадує, “тужливою піснею-романсом і проникливим поетичним словом”, яке посіяв її батько. Роки юності та й творчо-кар'єрної зрілості вченої-мовознавця ознаменували собою активний пошук, аналіз, дослідження та відкриття нових берегів потужного Франкового Слова.

У книзі “Мовний світ Івана Франка”, що з'явилася з нагоди 150-річчя від дня народження великого Генія, Олександра Антонівна зібрала написані в різний час лекції, статті, есеї про малодосліджені погляди Івана Франка. Цей новаторський елемент є дуже важливим у всій системі науково-творчих досліджень франкознавців. Авторка простежує процес становлення Франка як мовознавця, з'ясовує соціолінгвістичні засади науковця, його погляди на суть Слова, зв'язок мови і духовності, розкриває Франкове трактування ролі живого слова в житті індивіда та народу. Цей перелік зацікавлень Франком професора Сербенської далеко не завершений. Олександра Антонівна - одна з небагатьох учених-франкознавців, що торкнулася малодослідженої, проте такої широкої грані Івана Франка, як журналістська діяльність ученого. А мовна особистість Франка-журналіста - це невичерпне джерело словесно-лексичного наповнення, поетичних рядків та поєднання стилістичного вбрання тексту із ідейним змістом, що міститься у ньому.

Автор видання потурбувалася й про те, як постать Каменяра відображена у скарбі національного слова. А це, звичайно, клопітка й непросто праця - опрацьовувати чимало джерел, присвячених не лише українському, а й світовому Генієві, осмислити їхній неабиякий духовний вклад, донести до широкого загалу та обезсмертити чимало цінних висловлювань великих світочів українського народу про Івана Франка. Як приклад, цитати Михайла Грушевського, Сергія Єфремова, Максима Рильського тощо авторка помістила на перших сторінках книги перед вступом, аби читач їх одразу помітив. Крім того, у книзі зібрані висловлювання самого Івана Яковича про слово та рідну мову.

Ще з дитячих років розум, серце та душа Олександри Сербенської зі всією щирістю і наснагою відкрилися для пізнання величної постаті Франкового генія. Завдяки палким шанувальникам красного письменства, національно свідомим батькам, з творчістю Франка вона ознайомилася дуже рано і, що головне, зберегла цю жагу, пронесла її крізь все життя до сьогодні. Саме тому, мабуть, немає такої віддаленої сфери духу Франка, якої б не торкнувся тонкий розум Олександри Антонівни.

“Мовний світ Івана Франка” - саме те видання, яке містить в собі плоди довготривалої й багатогранної праці професора над феноменом Івана Франка. Крізь призму рідної мови вченого авторка досліджує, намагається з'ясувати його погляди на різноманітні суспільні реалії того часу, які Іван Франко глибоко порушував у своїй творчості. Мовний світ Мислителя послужив Олександрі Антонівні для розкриття його унікального дару пізнавати велике таїнство слова і внутрішнього світу людини, сформованої в дусі рідної “руської бесіди”, що серцю мила. Адже будь-яке намагання простежити життєвий чи творчий шлях Івана Франка без його зв'язків з динамікою рідної материнської мови та живого, полум'яного слова не матиме успіху.

У книзі, крім вступного та завершального слова, додаткових матеріалів і творчості самого Каменяра, є три великі розділи: “Рідна мова у житті Генія”, “Франкові засади мовотворчості журналіста”, “До Франка - різними стежками: післямова”. У першому розділі - “Рідна мова у житті Генія” Олександра Сербенська з'ясовує ті чинники, які формували мовну особистість Івана Франка і наснажували усю його науково-просвітницьку діяльність. “Лінгвістика цікавила Франка ще зі студентських років. Ознайомлення з досягненнями видатних учених у цій та багатьох суміжних галузях знань (зокрема філософії, психології, психофізики, соціології, літературознавства, фольклористики, етнопсихології, антропології), вільне володіння багатьма мовами, обізнаність зі становленням та розвитком літературних мов багатьох народів, цілеспрямована перекладацька діяльність, що давала змогу зіставляти мовні явища різних рівнів у різних мовах - усе це та багато інших чинників, підсилених природним чуттям до живого слова, щирою синівською любов'ю до рідної мови, витворило дивної сили сплав розуму і серця, що відчутне у його мовознавчих працях (їх понад 20) та в принагідних зауваженнях, які, мов дорогоцінні перли, розсипані у численних публіцистичних, літературознавчих, історичних працях”.

Але не лише цих вершин невтомного творчого духу генія торкається професор. Авторка книги запливає дальше, за межі численних напрацювань Івана Франка, досягнутих працею та жагою, - до берегів його світлого, невинного дитинства. Цікавий новаторський момент відзначила Олександра Антонівна в контексті поширеного, традиційного погляду багатьох дослідників на дитинство Мирона: “Мабуть, із певним застереженням можна прийняти твердження деяких біографів про те, що “малим був Франко не як усі діти”. Адже, як і його однолітки, він “бігав із сусідськими хлопчиками до млинівки купатися”, ходив “за худобою”, “до снопів”, і навіть “був гарячий до сварки, а то й до бійки”. Як може дізнатися читач, дитинство малого Мирона-Іванка пролітало в компанії веселих сільських хлопчаків, що, як тільки впоралися із дорученою їм роботою, збиралися на вулиці погаласувати. Але незважаючи на це, майбутня геніальність Івана Франка вже проявлялася й тоді. “Щоправда, змалечку звик із усяким виявом свого чуття ховатися від людей, “любив самоту”, мав звичай розмовляти сам із собою; його вразлива душа і духовне вухо могли чути на людську мову перетворене дзюрчання потічка, подув вітру, шум дубів, тремтіння осикового листя, скрип похиленої берези... Він міг, назбираючи в лісі купу грибів і чистячи їх ножиком, весело гуторити з ними: маленького білого грибочка грайливо називав “паничиком”, турбувався, щоб у панночки - “голубіночки, сивенької, кругленької”, слимачки не розвелися, по-дорослому жартівливо, а коли гіллячка придавила капелюха, то й співчутливо, звертався до гриба - “старенького дідуся”.

Про незвичайність Франка-дитини свідчать і такі слова. “Якщо діти мають меншу чи більшу міру олюднювати речі, то малий Мирон перебував у глибшому вимірі: він відчував невідоме в природі, її таємничу печать і вже дитяча душа, шукаючи слово, могла працювати, висловлюючись “мов живий чоловік, привалений каменем”. І мати, слухаючи іноді дивну мову свого улюбленого сина, не то дивуючись, не то жахаючись, міркувала, що у його словах, можливо, є “якась правда, таємна, недоступна їй”.

Впродовж усього життя Іван Якович відштовхувався від рідної мови й не лише у своїй творчості. Моноцентричним є його світогляд - система поглядів на світ, на суспільство, на самого себе. Олександра Антонівна порушує цю проблему у підрозділі “Буття у мові і мова у тут-бутті” Франко, усупереч багатьом вченим, не вважав рідну мову номінативно-семіотичною категорією, тобто лише засобом міжлюдської комунікації та спілкування. Мову Великий Каменяр розглядав як першооснову буття не лише окремої людини, а й цілих народів і націй. Вона передбачає елементарні процеси пізнання світу, в її рамках формуються початкові уявлення, образи та знання, які залишаються в людини впродовж усього життя. Передаючись від матері до дитини, рідна мова не зникає безслідно, а залишається в серці та розумі наступних поколінь. І, мабуть, найголовніша місія слова, на думку Франка, -- національна інтеграція на засадах єдиного духу та ментальності. Про рідну мову як духовну основу, запоруку існування нації, народу та окремого громадянина Франко говорить: “Ми не могли дати міліонам у руки хліба, не могли тисяч і соток тисяч охоронити від нужди, від визису, від змарнування сил. У нас був тільки один заряд - рідне слово”. Такою є філософія Великого Мислителя - далеко не матеріалістичною, як вважало чимало вчених, а, навпаки, ідеалістичною, одухотвореною субстанцією рідного слова, захованого в тут-бутті мови.

Наступна сфера дослідження Івана Франка - лінгвістика. Він є автором, упорядником та видавцем багатьох тисяч праць. Проте навіть не в цій дорогоцінній праці треба шукати глибину мовного “Я” Івана Франка. Основне трактування сутності мови Франком професор Сербенська розглядає в національно-лінгвістичному, навіть інтернаціональному контексті світових мов. Франко наголошував, що “наша мова найпридатніша до пісень”, “в русина немає життя без пісні”. Важливою прикметою є багатство голосних (“самозвуків”). На відміну від багатьох інших мов, в українській вони не редукуються, а функціонують як звуки повного утворення. “Русин, зауважує вчений, не проковтує самозвуків, але радо переплітає ними склади і тому легше вимовляє їх”.

З унікальної точки зору підійшла авторка книги й до писемно-літературної діяльності Франка. Він не лише автор сюжету, блискучий поетичний майстер, драматург, публіцист, але й психолог. Для читача книги “Мовний світ Івана Франка” буде вельми цікаво дізнатися більше про геніального Мислителя в літературі, оскільки Олександра Сербенська по-новому, з неабияким захопленням для читача розкриває методику літературної творчості Івана Франка. На сторінках книги вона подає уривок зі спогадів про Івана Яковича М. Рудницького. “Франко, зустрівши Стефаника, пішов з ним на ринок, купив булку, яблука і ходив без визначеної мети поміж столом з городиною і печивом. Згодом став осторонь групи продавців, які жваво розмовляли, і за рухами очей, тіла Франко характеризував їх, вивчав як прототипів своїх літературних персонажів. У розмові письменників вражає один момент: на запитання Стефаника, чому Франко не вступає в розмову з людьми, яких хоче зобразити у творі, останній відповів: “розмову я чую у своїх вухах”.

Особливо новаторським елементом у дослідженні творчості Івана Франка в Олександри Сербенської є розгортання символіки кольору. У цій книзі вона розповідає про роль зацікавлення досягненнями кольорознавства молодим Іваном. Знання із фізики та психофізики згодом послужили для Франка позасюжетним тлом для його творів. Читачеві буде цікаво дізнатися про значення, роль та символіку тих чи інших кольорів у художніх працях письменника. Про це авторка пише в підрозділі першого розділу “Кольороназви у прозі письменника”. Ще з дитинства в Івана Франка виробилася неабияка чутливість до того чи іншого кольору. Як розповідає Олександра Антонівна, не злюбив майбутній письменник жовтої барви.

Цікавий момент, як приклад розвиненого кольоросвіту Франка. “Цю, ще з раннього дитинства відразу до жовтого виявляємо в багатьох Франкових творах. Кольоративи на позначення жовтизни вібрують переважно чимось негативним, пов'язані з нужденним, неприємним. Кілька прикладів: пожовкле та поморщене лице, пожовкле, мученицьке лице, він весь згорбився, зробився блідий і майже жовтий, їх лиця пожовкли з нужди, страшним і відразливим було лице діда Герасима, на якому була дрібно сфалдована темно-жовта шкіра довкола сліпих очей... ”.

Поважне місце займала у Франка зелена барва. “Для сільського хлопчини це колір його доброго дитячого світу - пастівників, зелених цвітастих лугів, водних водоростей, лісів... Зелень письменник сприймав як життя у нашій площині, як символ дивної сили природи, її постійного оновлення, і це почуття не покидало його, як можна судити з творів, коли уважно розгортати їхній словесний одяг, усе життя. У зеленому митець бачив символ “здоров'я, сили, краси і надії”.

“Розкішну гаму зеленого, що є кольоровим центром твору, митець обрамлює ахроматичними біло-сіро-чорними барвами: білілися стіни, клубиться біла мряка..., клубляться і сунуть сірі тумани, чорний вінець лісу. А на все це накладається лагідний пастельний колір рожевого, а золото щедро облагороджує: мряка - це рожево-сіре море, і прекрасна картина постає перед зором, коли величезні копиці пари підіймалися вгору, де займалися рожевим світлом, коли сонячне проміння золотило... поверхню того повітряного моря, чи сонячне проміння рожевою загравою обливало лице та золотило ясноволосі коси; і в цій грі кольорів не дивною є рожево-золота поява та рожева головка в золотистім вінці кіс”.

Вельми поширеною та символічною є золота барва. “Мазок золотої барви, яка символізує сонячне світло, благородність, плоди високого духу і високого натхнення і є знаком духовного пізнання, митець кладе, описуючи вогонь у батьковій кузні. Уже з відстані кількох десятків років письменник згадує, як вугля з червоного робилося золотим, а в глибині вогню щось жевріє, ясніє, як золото, як у тому міцному вогні пролизуються сині, червоні та золото-білі промені. Із батькової кузні Франко взяв у мандрівку життя девіз золотої батькової душі - “З людьми і для людей”, узяв чесність, порядність, пошану до праці та поцінування найбільшого дару, що його Господь дав, -- дару любові до людей”. Золотий відтінок - це найбільш філософська барва у творчості Франка.

Важко переоцінити вклад Франкового генія в українську журналістику. Він не лише фундатор теоретичних положень та аспектів української журналістики, основоположник концептуальних засад цієї сфери, які пізніше вже розвивали чимало публіцистів та журналістів. Професор Сербенська наголошує, що “у журналістику Франко прийшов через визначену долею геніальність; сюди привело його до болю розвинуте почуття обов'язку служити рідному народові, сприяти розвиткові його національної самосвідомості та культури”.

У сфері дослідження Франкової журналістики Олександра Антонівна робить такі висновки: “Франко один із перших в українському письменстві подав образи журналістів, вникав у внутрішнє “Я” тих, хто брався діагностувати хвороби соціального організму, цього, по суті, нового для україністики виду діяльності, повинен був говорити про політичні конфлікти, вказувати шляхи до правди. Журналістика волею обставин була для Франка сферою діяльності, яку він пізнав всебічно, публіцистика - станом його душі”. У розділі “Франкові засади мовотворчості журналіста” професор розповідає, що вимогливої, твердої та рішучої вдачі Франка-редактора часом лякалися молоді журналісти, але саме ці якості змогли виховати національно свідомих, гідних для служіння народові майстрів української преси.

Проте чи не найінтимніші, душевно збагачені рядки авторки містяться в заключному, мемуарному розділі - “До Франка різними стежками”. Це свого роду біографічна стежина пізнання Франкового імені як української гордості та світового авторитету. Авторка пригадує дитячі роки, коли вперше про Франка почула із вуст батька. Про один з таких моментів вона пише: “Часто в надвечір'я, коли сутінки тихо входили в кімнату (війна, економили все, що могло світити, хіба якийсь каганець блимав на кухні), ми, три сестри, з яких мені, найстаршій, було десь одинадцять-дванадцять, вмощувалися коло нього на великому ліжку, а він [батько] щось декламував зі свого улюбленого та, беручи в руки мандоліну, співав з нами - а знав безліч народних пісень, стрілецьких, українських романсів...”. Олександра Антонівна також розповідає про свій рух, та працю на Франковому полі, про те, як в радянські часи згідно із марксистсько-ленінською ідеологією йому самовільно прищеплювали атеїстичного ярлика.

В окремому підрозділі зібрано “Франкові думки про мову”, цитати про силу слова, переслідування рідної мови, значення слова в художньому творі.

Варто наголосити, що у книзі “Мовний світ Івана Франка” Олександра Сербенська вперше в Україні переклала з польської мови на українську і ввела в науковий обіг реферат молодого Франка з праці американського природодослідника про значення кольору в живій природі. Це справжня знахідка не лише для мовної та літературно-публіцистичної спадщини франкознавців, а й також для наукових кіл у галузі фізики, біології, біохімії, які молодий Іван Франко блискуче опанував.

Саме тому “мовний світ Івана Франка космічно великий і серед розмаїття інших мовних світів неповторний, дивуватиме ще не одне покоління дослідників, які відкривають і пізнають поки що окремі острівці в океані Франкового мовного буття”.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Короткий нарис життя та творчості відомого українського письменника та публіциста Івана Франка, його літературна та громадська діяльність. Роль Франка в формуванні національної культурної свідомості народу. Філософські та естетичні погляди письменника.

    курсовая работа [95,8 K], добавлен 18.10.2009

  • Духовний доробок та широта творчого діапазону видатного українського письменника Івана Франка. Спроби створення бібліографії з франкознавства. Пам’ятка читачеві "Іван Якович Франко". Дослідження спадщини Франка напередодні його 100-літнього ювілею.

    реферат [21,7 K], добавлен 27.01.2010

  • Вплив видатного українського письменника Івана Франка на розвиток літературно-мовного процесу. Теоретичні та методологічні засади дослідження метафори й метонімії. Метафора та метонімія як засоби змалювання Івана Вишенського в однойменній поемі І. Франка.

    курсовая работа [65,0 K], добавлен 24.07.2011

  • Мовний світ І. Франка, В. Сосюри, М. Бажана, Д. Павличка, Л. Костенко І. Драча, Б. Олійника. Фразеологізми суспільно-політичного змісту. Краса мовної метафори. Особливості словотворення Олеся Гончара. Покладені на музику слова українських поетів.

    реферат [27,4 K], добавлен 17.12.2010

  • Характеристика політичних поглядів Франка як одного з представників революційно-демократичної течії. Національна проблема в творчості письменника, загальні проблеми суспільного розвитку, людського поступу, права та політичного життя в його творчості.

    реферат [27,0 K], добавлен 11.10.2010

  • Ранні роки Івана Франка. Шкільна та самостійна освіта. Перші літературні твори. Арешт письменника за звинуваченням у належності до таємного соціалістичного товариства. Періоди творчості Франка. Останнє десятиліття життя. Творча спадщина: поезія та проза.

    презентация [2,6 M], добавлен 18.04.2013

  • Український народ в особі Івана Франка має найвищий творчий злет своєї інтелектуальної культури. Філософський світогляд І. Франка. Позитивізм у соціальній філософії І. Франка. Проблема суспільного прогресу в працях І. Франка.

    курсовая работа [40,3 K], добавлен 17.09.2007

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.