Жанрові особливості роману Ю. Андруховича "Лексикон інтимних міст"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасна література має досить розвинену ієрархію жанрів та письменників. Класифікація жанрів може ґрунтуватись на різних принципах їх розподілу: за часом виникнення, особливостям мовної організації тощо. Кожен жанр має свої особливості. У нашій статті ми розглянемо особливості роману сучасного письменника Ю. Андруховича «Лексикон інтимних міст».

Звернемо увагу на те, що кожний художній твір є результатом образного пізнання та відображення реальної дійсності художником. Художній літературний твір має силу раціонального та емоційного впливу на читача, завдяки індивідуально-образному зображенню світу письменником. Зображуючи дійсність, письменник відображає своє бачення світу, своє до нього відношення, поєднуючи правду та вигадане. Відмітною рисою художнього тексту є те, що він має не лише семантичну, але і так звану художню або естетичну інформацію. Носіями художньої інформації можуть бути будь-які його елементи [7, с. 21 - 22].

Унікальність художньої мови полягає в тому, що в ній у взаємозв'язках і переходах реалізуються всі функціональні типи мовлення, про що говорив О. Потебня: «Всі види словесного поетичного й прозаїчного викладу зводяться до одного - розповіді, бо вона перетворює низку одночасних ознак на низку послідовних сприймань, на зображення руху погляду й думки від предмета до предмета: а міркування є розповідь про послідовну низку думок, які приводять до певного висновку. В мові опис, тобто зображення рис, що одночасно існують у просторі, можливий тільки тому й лише настільки, наскільки опис перетворений на розповідь, тобто на зображення послідовності сприйнять» [10, с. 107]. У таких взаємопереходах народжуються й формуються як стилістично нейтральні, так і стильові та стилістично марковані мовні одиниці.

Художній стиль розвиває всі стилістичні засоби національної мови, які потім використовують інші стилі. Тільки художній стиль має багату систему стилістичних колоритів - офіційного, урочистого, піднесеного, книжного, інтимного, дружнього, жартівливого, іронічного, фамільярного, саркастичного, сатиричного. Через авторське образне бачення художній стиль естетизує матеріал практичної мови і закріплює за мовними одиницями стильові й стилістичні значення [9, с. 250].

Зазначимо, що роман Ю. Андруховича - це «автобіографія, що накладається на географію» [1, с. 7]. Сам письменник намагається знайти відповідний до форми і змісту зазначеної книги жанровий означник: «Автогеографія? Автогеобіографія?» [1, с. 7]. Та зупиняється на «Довільний посібник з геопоетики та космополітки».

З наукового погляду здебільшого використовується жанрове означення есею, точніше, збірки есеїв, зауваживши, що це «есеїстика мемуаристичного плану» [11, с. 7].

Звернемо увагу, що ключовими моментами мемуарів є індивідуально значущі події минулого («опорні точки пам'яті», «ключові, поворотні точки життя» та ін.) у зв'язку з цим відмінною рисою мемуарів є монтажність розповіді. Життя мемуариста предстає перед читачем як ряд уривчастих спогадів - кадрів. У таких творах з'являються елементи щоденників, листів та інших близьких жанрів. Заслуговують уваги і заголовки, які звертають увагу читача [13, с. 109].

Мемуари - це суб'єктивне осмислення певних історичних подій чи життєвого шляху конкретної постаті, здійснене у художній формі із залученням справжніх документів свого часу, глибоким співвіднесенням власного духовного досвіду з внутрішнім світом героїв. Соціальною та психологічною природою їхніх учинків. Спогадам обов'язково притаманна суб'єктивність. Жанровою особливістю мемуарів є наявність у них двох часових планів: подвійний погляд письменника на події: так він сприймав їх у реальному бутті, а такими - з урахуванням накопиченого життєвого досвіду. Суспільної думки - вони постають у свідомості автора через роки. Мемуари мають добре розвинену жанрову ієрархію. Найпростішою жанровою формою мемуарів є некрологи, письменницькі записники. Нотатки. Більш складними видаються щоденники, літературні портрети. Інші форми мемуарної літератури нерозривно пов'язані з використанням уже готових жанрів художньої літератури, передусім оповідання, повісті та роману. Рідше - нарису, есе [6, с. 333-334].

Слід зазначити, що жанрова специфіка щоденників полягає в тому, що в них відсутній єдиний сюжет, немає єдиного спільного ідейного задуму. Естетичної цілісності щоденникам надає сам автор. Нормою в цьому жанрі є уривчастість, фрагментарність. Необробленість оповіді, стилістична незавершеність фрази. [5, с. 335]. Дослідниця цього жанру Н. Банк зазначає, що «письменницький щоденник постійно вбирає в себе ознаки різних жанрів, але зовсім не просто їх додає» [3, с. 20].

Т. Бовсунівська акцентує на глибокій філософській наповненості жанру есе і розглядає його як «прозовий твір невеликого обсягу і вільної композиції, що виражає індивідуальні враження і міркування з конкретного приводу або питання і явно не претендує на вичерпну відповідь» [4, с. 431]. Есеїстика, на думку дослідниці, втілила «універсальну форму викладу індивідуально здобутого досвіду… Саме вона найпослідовніше здатна здійснити антропологічну ідентифікацію особистості» [4, с. 432]. Наведене жанрове визначення есею засвідчує розмитість, довільність цього жанру, його тісний зв'язок із науково-публіцистичною розвідкою, філософським романом, творами мемуарного характеру тощо. Т. Бовсунівська розглядає есе, щоденники, автобіографії, мемуари, хроніки, сповіді, листи, документальні повісті, оповідання, романи, травелоги (розповіді про мандри) як різновиди автодокументальних жанрів. Але якщо, скажімо, щоденник і спогади можна чітко розмежувати, виділивши притаманні саме цьому жанру характеристики, то есей може синтезувати в собі риси всіх інших автодокументальних жанрів. Звідси напрошується висновок, що це жанр, який водночас може перебувати в межах певної системи і поза нею.

Із-поміж автодокументальних жанрів, що їх виділила Т. Бовсунівська, у «Лексиконі інтимних міст» найвиразнішими є риси спогаду. Оскільки автор концентрується передусім не на детальному зображенні подій, що відбувалися в тому чи тому місті, а на асоціаціях, особистих враженнях від перебування в іншому культурному просторі, його спогади набувають рис не документальності, а есеїстичності. Оскільки у центрі уваги «Лексикону» розповідь про подорожі, цілком логічно вважати жанровий патерн травелогу домінувальним.

Однією з визначальних ознак жанру спогаду як різновиду мемуаристики є «відтворення портретів окремих людей з використанням… біографічних та автобіографічних даних, нотаток, щоденників тощо» [4, с. 427]. Елементи цього жанру помітно в частинах, присвячених конкретним особистостям, причому тим, із ким був безпосередньо знайомий автор. Кількісно домінує перша тематична група з виразними мемуарними рисами.

Звернемо увагу на те, що щодо тексту «Лексикону» важко здійснити класифікацію, оскільки за зовнішніми характеристиками тут усе виглядає цілком монолітно - перелік міст, у яких побував автор, проте жанрове змішування простежується в кожній частині книги.

В одному з інтерв'ю Ю. Андрухович висловив думку, що « «Лексикон» можна віднести до нон-фікшн, тобто, умовно кажучи, до «літератури факту». Але насправді в ньому невигадане і вигадане переплетені настільки тісно, що. вже не вдається їх одне від одного відрізнити. Це все-таки прихований роман у розібраному вигляді» [14].

Зазначимо, що «Лексиком інтимних міст» Ю. Андруховича можна також схарактеризувати як травелог - літературна подорож. Це жанр художньої літератури, в основі якого лежить опис реального переміщення у просторі героя (героя-оповідача), який описує малознайомі або невідомі реалії, власні думки, відчуття, а також враження, що виникли у процесі подорожі. Як уже було зазначено, література про подорожі може містити в собі елементи різних жанрів [13, с. 167].

Спираючись на думку Ц. Тодорова про те, що «жанри походять від інших жанрів» [12, с. 25], Т. Бовсунівська робить висновок, що «мнемосхема жанру є надзвичайно вагомою для самого його існування» [5, с. 82]. З огляду на це, варто взяти до уваги середньовічний жанр азбуковника, до якого входили статті різного характеру, не лише довідкового, а й моралізаторського. Оскільки «жанр можна розглядати як форму повернення колишнього естетичного досвіду людства» [5, с. 81], то поява в межах одного десятиліття трьох відомих романів-лексиконів у різних національних літературах знакова. Якщо азбуковник був способом упорядкування зовнішнього світу, який середньовічна людина активно пізнавала, то в контексті кінця постмодерної епохи вияв пам'яті саме цього жанру засвідчує потребу митців у подоланні хаосу, що утворився внаслідок невпинної глобалізації передусім у сфері культури. Очевидно, поновне впорядкування зовнішнього постмодерного світу розпочинається з авторського особистого світу.

Основні мовні засоби вище зазначених жанрів - багатство найрізноманітнішої лексики з переважанням слів конкретно-чуттєвого сприйняття (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак). Для зручності стилістичного аналізу мови роману можна використати його хронотопні (часопросторові) ознаки, за ними відшукувати й умовно виокремлювати та групувати мовні одиниці, якими художньо зображуються ці ознаки [6, с. 265].

Оскільки в текстах художнього стилю можуть використовуватися всі функціональні типи мовлення (опис, розповідь, міркування) і всі можливі їх комбінації, то відповідно можуть використовуватися всі семантико-граматичні типи речень, внутрішньо - та зовнішньосинтаксичних зв'язків, ритмомелодики висловлень та текстів. Така повна свобода синтаксичного конструювання дозволяється тільки у художньому та розмовному стилях.

Художній текст є системою образів, які на тлі загальновживаної нейтральної лексики вибудовуються посередництвом емоційно-експресивної лексики, різних видів синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів; використанням зі стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів [9, с. 251].

У художньому стилі, зокрема в жанрі роману, використовуються всі типи речень, синтаксичних зв'язків, особливості інтонування та ритмомелодики. У цьому стилі повною мірою представлені тропи та стилістичні фігури: метафора, метонімія, синекдоха, порівняння, епітет, парономазія, гіпербола, персоніфікація, алітерація, асонанс, анафора, повтори, синтаксичний паралелізм, еліпс, неповні речення, періоди, риторичні звертання, питання, полісиндетон (багатосполучниковість), асиндетон (безсполучниковість) та ін. Художній стиль є їх природним, головним середовищем [6, с. 246].

Зазначимо, що саме метафори є характерною рисою щоденників. Це явище слід розуміти не як одне слово, а як «маленький твір» [1, с. 213].

Пригодницький роман, а роман-подорож є саме таким, характеризується низкою власних назв та реалій, які відображають художню дійсність описуваних подій та місць. Академік Р.П. Зорівчак вивела своє визначення реалії - монолексемні та полілексемні одиниці, що вміщують як основне лексичне значення традиційно закріплений комплекс країнознавчої інформації, чужої для об'єктивної дійсності сприймача [8, с. 246].

Слід зазначити, що від творчої особистості письменника, його ідейно-естетичної концепції та світобачення залежить образна система, архітектоніка твору, вибір й організація тих чи тих мовних засобів, внутрішня художня трансформація їх у тексті. Так формується індивідуальний стиль письменника, що збагачує не тільки художній стиль, а й літературну мову загалом. У конкретному розумінні про художній стиль мови можна говорити як про закономірну послідовну множинність індивідуальних мовотворчих стилів письменників, які пишуть цією мовою, тому що тексти, з яких формується загальне поняття художнього стилю, належать конкретним і переважно добре відомим творцям-письменникам.

Таким чином, художній стиль є носієм мовно-естетичних знаків національної культури, який реалізується у жанрах. Жанр можна розглядати і як форму індивідуально - авторського стилю. Роман Ю. Андруховича можемо віднести до жанру травелог-літературна подорож. До головних ознак, присутніх жанру мемуарів, можемо віднести такі: образність, поетичність, естетика мовлення, експресія як інтенсивність вираження, зображуваність (конкретно-чуттєве живописання дійсності - людей, природи, явищ, понять, якостей, властивостей, відношень).

Література

роман андрухович мовний жанровий

1. Андрухович Ю. Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітки / Юрій Андрухович. - Чернівці: Книги - ХХІ; Meridian Czemowitz, 2016. - 436 с.

2. Банк Н.Б. Нить времен: дневники и записне книжки сов. писателей / Наталья Борисовна Банк - Ленинград, 1978. - 247 с.

3. Бовсунівська Т.В. Основи теорії літературних жанрів: монографія / Т.В. Бовсунівська. - К.: Вид.-полігр. центр «Київський університет», 2008. - 519 с.

4. Бовсунівська Т. Когнітивна жанрологія і поетика: монографія / Т.В. Бовсунівська. - К.: Вид. - полігр. центр «Київський університет», 2010. - 180 с.

5. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. Олександра Галича. - 4-те вид., стереопит. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.

6. Домашнев А.И. и др. Интерпретация художественного текста: Нем. яз.: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов / А.И. Домашнев, И.П. Шишкина, Е.А. Гончарова. - 2-е изд., дораб. - М.: Просвещение, 1989. -208 с.

7. Інтерв'ю Юрія Андруховича: «Я думаю, нам усім пороблено» [Електронний ресурс]. - Режим доступу до джерела: http://www.gk-press.if.ua/node/6491

8. Кияк Т.Р. Теорія та практика перекладу (нім. мова): [Підручн. для студ. ВНЗ] / Т.Р. Кияк, А.М. Науменко, О.Д. Огуй. - Вінниця: Нова книга, 2006. - 592 с.

9. Мацько Л. І. Стилістика української мови: Підручник / Л. І. Мацько, О.М. Сидоренко, О.М. Мацько / [За ред. Л. І. Мацько]. - К.: Вища школа, 2003. - 462 с.

10. Потебня О.О. Естетика і поетика слова: Збірник. Пер. з рос./ Упоряд., вступ, ст., приміт. І. В. Іваньо, А. І. Колодної. - К.: Мистецтво, 1985. - 302 с.

11. Сняданко Н. Свобода як право на історичну суб'єктивність / Наталка Сняданко // Мілош Ч. Абетка / Чеслав Мілош. - Х.: Треант, 2010. - С. 6 - 8.

12. Тодоров Ц. Походження жанрів / Цвєтан Тодоров // Тодоров Ц. Поняття літератури та інші есе. - К.: ВД «Києво-Могилян. акад.», 2006. - С. 22-39.

13. Черняк В.Д. Массовая литература в понятиях и терминах [Электронный ресурс]: учеб. словарь-справочник / В.Д. Черняк, М.А. Черняк. - 2-е изд., стер. - М.: ФЛИНТА, 2015. - 192 с.

14. Riesel E., Schendels E. Deutsche Stilistik / E. Riesel, E. Schendels. - M.: Hochschule, 1975. - 316 S.

Размещено на Allbest.ru