Справедливість, пиха та міф: до питання про основну ідею та значення трагедії Есхіла "Перси"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Справедливість, пиха та міф: до питання про основну ідею та значення трагедії Есхіла «Перси»

Шагурі М. С.

Статтю присвячено особливостям відображення історичних подій Греції V століття до н. е. у трагедіїЕсхіла «Перси».

Ключові слова: античність, Давня Греція, драматургія, театр, Есхіл, «Перси», Фриніх, Саламін, греко-перські війни. V століття до н. е. в історії афінського поліса можна назвати епохою зростаючої напруги [7; 8; 11; 12]. Афінський демократичний устрій являв собою процес, він не мав сталих ознак і постійно змінювався, ставав усе більш ради-кальним. Окрім цього, важливим є питання, чи справді демократичні заклики, що виголо-шувалися лідерами, були втілені в життя: варто пригадати, що стосовно своїх союзників Афіни поводилися досить «тиранічно» [8], тоді як демократичні права і свободи поширювалися винятково на громадян Афін.

Не менш неспокійною була і зовнішньополі-тична ситуація: антична Греція ніколи не була єдиною державою із чітко визначеним цен-тром, навпаки, Еллада була радше скупченням різноманітних і різнорідних полісів, із різною формою правління, які постійно між собою ворогували. Проте масштаб цих сутичок був незначний аж до V ст. до н. е., яке ознаменува-лося двома широкомасштабними серіями воєн: перша з них, так звані греко-перські війни, зму-сила греків об'єднатися заради протистояння зовнішньому ворогові, натомість інша, відома під назвою Пелопоннеської війни, точилася між двома найпотужнішими військовими сою-зами Еллади - Афінською Архе і Пелопоннесь-ким союзом. Ці дві війни справили величезне враження як на тогочасних «інтелектуалів», так і на решту громадян поліса, адже всі вони були сучасниками й безпосередніми учасниками вій-ськових дій. Відповідно, можемо припускати, що вибрані воєнні епізоди використовувалися драматургами під час написання трагедій і були близькими та зрозумілими глядачам.

Після низки успішних завоювань у середині VI ст. до н. е. Персія під владою династії Ахе- менідів перетворилась на надзвичайно могут-ню державу, з величезним економічним і вій-ськовим потенціалом [5, с. 53-79, 234-254, 461-592]. Ця держава постійно розширювала свої кордони: у 546 р. до н. е. війська царя Кіра захопили Малу Азію, в тому числі й багаті міста Іонії. Саме з повстання в Іонії почалася серія греко-перських воєн (500-449 рр. до н. е.): участь Афін і Еретрії в допомозі повсталим дала персидському царю Дарію привід для вторг-нення в європейську Грецію. Варто пригадати, що Дарій вважав греків своїми підданими - від-тоді, як багато грецьких міст дали перським посланцям «землю і воду» [3, с. 353]. Далі від-булися три переможні для Афін битви: у 490 р. перси, спустошивши Еретрію, висадилися на східному узбережжі Аттики, де сталася Марафонська битва, у 480 р. відбулася Сала- мінська битва, втрати під час якої позбавилиpперське командування надій на легку перемогу, а у 479 р. - битва при Платеях, що стала пере-ломним моментом у війні, після неї перси вже оборонялися, а грецькі війська пішли в наступ. греція есхіл перс трагедія

Не оминули своїм впливом події греко-пер- ських війн і драматургів [9; 10]. Як видається, театр у 470-60 рр. нагадував справжнє поле боротьби, переможними хорегами ставали видатні політики, а вистави присвячувалися недавнім переможним для Афін подіям.

До наших часів збереглася лише одна траге-дія, створена не на міфологічній, а на історич-ній основі. Трагедія Есхіла «Перси» була поставлена в Афінах у 472 р. до н. е. Починаю-чи розмову про цю трагедію, варто наголосити на декількох, здавалося б, очевидних, проте надзвичайно важливих моментах: після пере-моги сплинуло зовсім небагато часу, переважна більшість публіки була учасниками недавніх битв із персами, а Афіни досі стояли в руїнах. Усі ці фактори мали, як ми пересвідчимося далі, значний вплив на те, як Есхіл побудував свою трагедію.

Незадовго до того, у 476 р., афіняни побачи-ли трагедію Фриніха на аналогічну тему. Вона до нашого часу не збереглася, проте деякі факти про неї відомі. Зокрема, дослідники зазначають, що дія в трагедії Фриніха також відбувалася в Сузах, а сама трагедія радше нагадувала канта-ту [6, с. 40], оскільки в ній було мало конфлікту, натомість багато плачів. Есхіл поставив «Пер-сів» через досить-таки невеликий проміжок часу (чотири роки) після постановки Фриніха. Це дає підстави вважати, що його трагедія містила в собі якісно нову інформацію, яку Есхіл хотів донести до своїх глядачів. Дія «Персів» також відбувається в Сузах: можливо, таке рішення було прийняте задля того, аби уникнути занадто сильного натуралізму.

Уся трагедія сприймається як одне ціле, кожний елемент якого підпорядкований основ-ній і, фактично, єдиній ідеї. Стосовно того, в чому конкретно полягає ця ідея, існує дві основні точки зору. Згідно з однією з них, зва-жаючи на тему трагедії та історичний матеріал, який Есхіл використовував під час написання «Персів», основна ідея твору мала би полягати у звеличенні перемоги під Саламіном та про-славленні діянь греків, а особливо афінян. Про-те, як ми далі зможемо проілюструвати, це не зовсім так. З іншого боку, важко погоди-тися з думкою Кітто [6, с. 42], що основним і наскрізним мотивом усього твору є лише UfSpiq, гординя Ксеркса, основна причина нещасть перського народу.

Перш ніж робити загальні висновки, роз-глянемо кожну з тез. Безперечно, Есхіл кори-стувався під час написання «Персів» добре відомим йому особисто історичним матеріа-лом: варто пригадати, що він сам брав участь у трьох визначальних битвах - Марафонській, Саламінській та Платейській. Отже, можемо припустити, що про перебіг греко-перських воєн він знав не з чужих слів. Проте ця впевне-ність зникає, коли читач, також знайомий з історією, починає читати твір. Найбільше запитань викликають дивно розставлені акцен-ти: Есхіл звеличує насправді дрібну акцію на Пситалії, вигадує абсолютно неправдопо-дібні подробиці поразки над Стрімоном, зображує повернення армії персів від Саламі- ну як ницу втечу, а побудову мосту через Гел-леспонт - як святотатство і, що найбільше впа-дає в око - зображує Дарія не просто суто позитивним у своїй мудрості і розсудливості героєм, але також і переконаним домосідом, який не зазіхає на чужі і далекі володіння, як його нерозумний син Ксеркс. Окрім того, звертає на себе увагу те, що, афінянин і безпо-середній учасник описуваних подій, Есхіл практично не оспівує свій рідний поліс. За свідченнями Геродота [3, с. 397, 430, 491], афі-няни брали активну участь у війні: в битві при Псіталлеї вони діяли як на суші (гопліти під проводом Аристида), так і на морі, а в бит-ві при Саламіні 2/3 грецького флоту становили саме афінські кораблі. Натомість Есхіл, згаду-ючи про ці битви, називає учасників з боку Еллади просто "ETTpve^, не зазначаючи, до яко-го поліса вони належать, акцентуючи увагу глядачів радше на тому, що під час цих битв загинув цвіт перської знаті.

Усі ці неточності видаються щонайменше дивними й незрозумілими навіть для сучасно-го дослідника, можемо собі уявити, як могли би бути здивовані й обурені глядачі, які були сучасниками й безпосередніми учасниками зображуваних подій. Проте, як ми знаємо, тра-гедії Есхіла було присуджено перше місце. Отже, можемо припустити, що повідомлення, яке хотів донести Есхіл до глядачів, не було пов'язане з точним зображенням історичних подій, воно полягало в чомусь іншому, і це інше було добре зрозуміле афінянам. Тут варто дослухатися до думки, висловленої видатним британським ученим Кітто [6, с. 46]. Він вва-жає, що Есхіл писав не епічну, а релігійну дра-му, а отже, історичний матеріал для написання він використовував так само вільно, як і міф. Справді, за допомогою цієї теорії можна пояснити більшість згаданих вище неточнос-тей і позірних помилок Есхіла. Усе у світі побудоване на законах справедливості (Дшп), будь-яке її порушення призводить до ката-строфічних наслідків. Ксеркс для Есхіла пере-творюється на символічну причину всіх нещасть, він - живе втілення иРрід, агресії та пихи, відповідно, він має бути покараний. Натомість постать Дарія, чи то пак його тіні, вимальовується максимально контрастною до постаті Ксеркса, саме заради ще більш яскравого зображення його иРрід. Дарій, мож-на сказати, є втіленням рівноваги і Дшф саме тому він зображений максимально мудрим і розважливим правителем, який не зазіхає на території Європи, що розташовані за межею, встановленою богами. Тут можемо спостеріга-ти ще один приклад функціонування Діке, яке виявляється в божественній рівновазі: боги провели сакральну межу між Азією і Євро-пою, наділили владою над Азією персів, а вла-дою над Європою - греків. Ксерксова иРрід полягає якраз у тому, що Азії йому недостат-ньо, і він хоче підкорити Європу, тим самим цю рівновагу порушуючи.

Як акти покарання, дотримуючись концепції Кітто, можна сприймати описи обох битв - при Пситалії та при Саламіні: це удари небес, які мусить прийняти на себе персидське військо за надмірну зажерливість свого царя. Опис бит-ви при Стримоні також показовий: тут ми вже бачимо не лише помсту богів - за знищені пер-сами святині відплачує сама земля Еллади зара-ди відновлення Днф:

ДарєТод

єі цП отратєбоюб ' Ід xOv 'EAl^vrav xonov, єі охрахєица лієїот тО Maikov.

АихП уйр П УП ^иц-цаход кє^оїд лєХєї
[4, 790-792].

ДАРІЙ

Не ходіть війною більше на греків, навіть якщо сили Мідії переважають їхні.

Сама земля є їхнім союзником (тут і далі переклад мій. -- М. Ш.).

Отже, підсумовуючи, ми можемо стверджу-вати, що «Перси», так само як і інші трагедії Есхіла, Софокла та Еврипіда, що збереглися до нашого часу, побудовані на міфологічній основі, з тією тільки різницею, що цей міф створений драматургом на основі подій, що від-бувалися недавно. Для підтвердження цієї тези звернімося до Аристотеля [1, с. 42-43]. Витока-ми всякого мистецтва він називає мімезис, наслідування, оскільки воно ставить людину в особливу позицію стосовно дійсності, спону-каючи до роздумів, вивчення та осмислення (1448b5-20). В основі трагічного мистецтва лежить міметичне імітування міфу, внаслідок якого митець виходить на іншу, позаміфічну позицію. Міф, своєю чергою, - це та дія чи зв'я-зок дій (ошбєоїд чи опохаотд xWv npay^axrav [1, с. 48]), на міметизації яких зосереджена сама суть трагічного видовища і які обов'язко-во складаються в щось ціле і внутрішньо завер-шене. Відповідно, як слушно зазначає Анатолій Ахутін [2, с. 6-7], трагічний поет має створюва-ти не стільки метри, скільки міфи, адже тво-рець він остільки, оскільки наслідує дії. На прикладі «Персів» можемо спостерігати сам процес такої міфотворчості: ми бачимо, як Есхіл бере матеріал з життя (історичні події греко-перських воєн), формує з нього міфопо- дібний матеріал (виокремлює випадкові події з життя, які складаються в цілісність) та пере-творює його на трагедію.

Незважаючи на те, що більшість історичних подій, описаних у «Персах» є, як ми могли поба-чити, значною мірою міфологізовані, можемо віднайти в тексті й декілька цілком чітких натя-ків на особливості зовнішньополітичної ситуації тогочасної Еллади. Передовсім звертає на себе увагу згадка про зростаючу могутність і автори-тет афінського поліса:

'Атоооа

ЙИЙ ^nv їцєф'ІцОс лаТд хф^бє бпрйоаі noXiv;

Хород

лйоа уйр у^оїх'^ 'ЕИЙд Рашієюд илфкоод [4, 233-234].

АТОССА

Чи насправді мій син так хоче захопити цей поліс?

ХОР

Так, бо тоді всі елліни підкорилися б царю.

Як уже зазначалося, Есхіл явно не акцентує увагу глядачів на значній ролі Афін під час вій-ни, він не згадує про їхні особливі заслуги в окремих визначальних битвах, приписуючи перемогу "ЕХХ^єд і Зевсові. Як видається, він так робить через вимоги жанру: як ми знаємо, надмірна деталізація подій, зображених у тра-гедії, могла серйозно вплинути на сприйняття глядачів, викликати надмірні емоції й стати причиною штрафу для драматурга. Натомість Есхіл прославляє Афіни, але в досить-таки загальному ключі, який, утім, мав бути зрозумі-лий пересічному глядачеві.

Список літератури

1. Аристотель. Поетика / Аристотель. - К. : Мистецтво, 1967. - 136 с.

2. Ахутин А. В. Открытие сознания / А. В. Ахутин // Человек и культура. Индивидуальность в истории культуры. - М. : Наука, 1990. - С. 6-7.

3. Геродот. Історії в дев'яти книгах / Геродот. - Харків : Фоліо, 2006. - 655 с. - (Бібліотека світової літератури).

4. Aeschylus. Persians [Electronic resource] / Aeschylus // еd. Herbert Weir Smyth, Ph. D. - Cambridge, 1926. - Mode of access: http:// www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc=Perseus%3Atext%3A19 99.01.0011%3Acard%3D787. - Title from the screen.

5. Cambridge Ancient History. Persia, Greece, Western Mediterranean, 525-479 BC. - Cambridge : Cambridge University Press, 1988. - 674 p.

6. Kitto H. D. F. Tragedia Grecka. Studium Literackie / H. D. F. Kitto. - Bydgoszcz : Homini, 1997. - 384 s.

7. Mackenzie J. S. The Dangers of Democracy [Electronic resource] / J. S. Mackenzie // International Jourlal of Ethics. - 1906. - № 6 (2). - Mode of access: http://www.jstor. org/stable/2376072. - Title from the screen.

Mitchell L. G. Friends and Enemies in Athenian Politics [Electronic resource] / Lynette G. Mitchell and P. J. Rhodes // Greece & Rome, Second Series. - 1996. - Vol. 43. - Mode of access: http://www. jstor.org/stable/643081. - Title from the screen.

9. Pelling C. B. R. Greek tragedy and the historian / C. B. R. Pelling. - Oxford : Oxford University Press, 1997. - 268 p.

10. Rehm R. Greek tragic theatre / Rush Rehm. - London : Routledge, 1994. - 184 p.

11. Roberts J. T. Athens on trial. The anti-democratic tradition in western thought / J. T. Roberts. - Princeton : Princeton University Press, 1994. - 405 p.

Saxonhouse A. W. Athenian Democracy: Modern Mythmakers and Ancient Theorists [Electronic resource] / Arlene Saxonhouse // Political Science & Politics. - 1993. - Vol. 26, № 3. - Mode of access: http://www.jstor.org/stable/419988. - Title from the screen.p

Размещено на Allbest.ru