Топографічно-психологічні виміри роману Чайни Тома М'євіля "Місто і місто"

Размещено на http://allbest.ru

2

УДК 821.111312.9.09М'євіль

Топографічно-психологічні виміри роману Чайни Тома М'євіля «Місто і місто»

Дар'я Денісова

Виступаючи, переважно, фоном для розгортання подій, топографічні орієнтири романів тим не менш часто формують їх композиційну основу або виступають ключем до інтерпретації твору.

Досліджуючи роль та значення часопросторових аспектів художнього твору, М.М. Бахтін зауважував, що в ході осмислення будь-якого процесу, ми включаємо його не лише у сферу смислів, але також і у сферу часопросторових систем нашого існування, оскільки для входження в наш досвід, абстрактні ідеї повинні отримати певне часопросторове вираження, набути знакової форми, доступної нашим сенсорними системам [1, 406].

Тому, на думку вченого, вхід у сферу смислів відбувається виключно через «ворота хронотопів» [1, 406].

Міркування М.М. Бахтіна знаходять підтвердження у сучасних когнітивних розвідках (Дж. Лакоф, Е. Рош, Л. Талмі, Р. Ленакер та ін.), присвячених теорії втіленого інтелекту (embodied cognition), які доводять, що процес розуміння неминуче проходить поріг сенсорно-моторних фільтрів.

Зазначені відкриття вказують на важливість дослідження топографічних особливостей художнього простору літературного твору, які мають потенціал розкрити ідейні виміри твору, що авторська свідомість ретранслює в текст у формі художніх топосів.

Метою даної розвідки є дослідження художньої імплікації топографії в романі Чайни Тома М'євіля «Місто і місто», що вимагає послідовного розкриття особливостей жанру химерної фантастики (Weird Fiction), в якому працює письменник; ролі топографії художнього світу химерної фантастики (ХФ) у формуванні особливої емоційної рецепції текстів ХФ; та значення топосів у творчості Чайни М'євіля, зокрема у романі «Місто і місто».

Творчість сучасного британського письменника Чайни М'євіля пов'язана зі специфічним напрямком фантастичної літератури -- химерною фантастикою (Weird Fiction) [2; 3]. Незвичайні романи письменника, які «не вписувалися» в рамки традиційних жанрових кліше, привернули увагу читачів і критиків до цілої низки подібних текстів, які, за пропозицією М'євіля, отримали назву New Weird («нова химерна фантастика»), а також відродили інтерес до маргіна- лізованого напрямку фантастичної літератури початку ХХ століття -- Weird Fiction («химерної фантастики»), яка відповідно одержала назву Old/ Haute Weird («класична химерна фантастика»).

Незважаючи на хронологічну дистанцію й ряд відмінностей [2], твори класичної химерної фантастики та нової химерної фантастики зберігають низку подібних ключових характеристик, а саме:

— об'єктом художнього дослідження виступають різні прояви Незвичайного (the Weird);

— у межах одного твору комбінується одразу декілька різножанрових стратегій;

— «фірмовим» сигналом химерної фантастики виступає особливий емоційний стан неспокою й розгубленості, який викликає прочитання творів [2].

Одним із чинників вказаного емоційного ефекту ХФ виступає топографія художніх світів химерно-фантастичних творів.

Когнітивно-поетологічні дослідження емоційного сприйняття тексту читацькою аудиторією дозволили визначити, що головним чинником емоційного включення є проекція читацького досвіду у текстовий світ художнього твору, яка здійснюється за трьома напрямками: дейктичної проекції, психологічної проекції (perspectivetaking projection) та проекції самоідентичності (self-implication/identification) [8, 510].

Дейктична проекція виникає в момент переносу читачем темпорально-просторового досвіду реального світу на особливості хронотопу художнього світу, з подальшою адаптацією читача до часопросторових параметрів текстового світу й можливістю занурення у нього.

Психологічна проекція уможливлює співпереживання персонажів твору шляхом реконструювання світогляду, сподівань, емоцій та бажань героїв за текстовими підказками.

Проекція самоідентичності визначає остаточне прийняття чи неприйняття твору читачем в залежності від того чи співпадає психологічний портрет, закодований у тексті, з особистісними особливостями читача [8, 510].

Два перших параметри дозволяють зчитувати й переживати емотивну установку художнього твору й знаходяться в прямій залежності від тексту. Останній формує наше власне (позитивне або негативне) ставлення до прочитаного та детермінує подальшу прихильність або антипатію до окремого твору, жанру або напрямку й належить до позатекстової площини.

Отже, дейктична й психологічна проекція забезпечують емоційне налаштування читача. Феномен емоційного переживання текстових ситуацій пояснює теорія дейктичного переносу (deictic shift theory), відповідно до якої читач займає когнітивну позицію (cognitive stance) відносно ментально сконструйованого текстового світу.

Займані позиції визначаються дейктичними маркерами, які змушують читача прийняти роль оповідача або персонажа й сприймати світ відповідно їхнього ракурсу [7, 46-47]. Тобто на момент читання «я» читача зливається з персоною оповідача або персонажа, а реальні часопросторові координати замінюються текстовими, й допоки триває процес читання, текстовий світ є цілком реальним для читача, так само, як і переживання, які текстовий світ продукує.

Занурюючись у текстовий світ ХФ, читач опиняється в просторі гротескної топографії, яка спантеличує повною або частковою ануляцією відомих законів природи або логіки.

При цьому варто зауважити, що, досліджуючи топографічні аномалії художнього світу, читач зазвичай слідує за наратором, для якого аномалія виявляється не меншим потрясінням, ніж для читача.

Чайна М'євіль, твори якого відрізняються деталізованою топографією, також часто послуговується цим прийомом, утім, у детективно-химеричному романі письменника «Місто і місто» ефект когнітивного дисонансу досягається за рахунок обізнаного й адаптованого наратора й топографічно непідготованого читача.

Роман відкривається знаковим реченням: «Я НЕ МІГ БАЧИТИ ВУЛИЦЮ, й більшу частину житлового маєтку¹ Тут і далі переклад з англійської наш. -- Д.Д.» [5] (капіталізація відповідно оригіналу). І хоча його пряме значення розкриває подальший контекст, у якому наратор інспектор Тьядор Борлу повідомляє про щільні забудови довкола місця злочину, його символічне значення розкривається вже в сильній фінальній позиції першого розділу: «Убік від мене поволі сунула старенька. Вона повернула голову й поглянула на мене. Я здивувався, що вона озирнулася, тож зустрів її погляд. Мені здалося, що вона хотіла мені щось сказати. Я огледів її одежу, манеру рухатися, поводитися, дивитися.

Раптом я сполохано збагнув, що вона знаходилась зовсім не Гунтерстраш, і я взагалі не повинен був її бачити.

Я одразу ж стривожено відвів погляд, вона зробила те саме. Я стрімко поглянув угору, де саме заходив на посадку літак. За кілька секунд я перевів погляд назад, старанно не помічаючи стареньку, яка поважно ступаючи, йшла собі далі. Замість того, щоб дивитися як вона йде іноземною вулицею, я зосередився на фасадах найближчих будівель і місцевої Гунтерстраш, нашої депресивної зони» [5] (виділення наше. -- Д.Д.).

Нестандартна реакція героя на пересічного перехожого та його незрозумілі, не підкріплені читацьким емпіричним досвідом міркування про вулицю, яку він очевидно бачить, але яка за якихось причин перебуває в координатах іншого простору («іноземна вулиця» vs «місцева»), який недозволено бачити, створює ефект типового когнітивного дисонансу химерно-фантастичного твору.

Мотив «небачення» (unseeing) наскрізно проходить подальшими сторінками роману й змушує читача вести власне детективне дослідження природи подвійного міста, у якому інспектор Борлу розплутує таємниче вбивство.

Топос роману -- подвійне місто Бещель/Уль-Кома -- виступає композиційним осердям твору.

Письменник зазначає, що саме топографія стала відправною точкою від задуму до остаточного втілення: «Спочатку я планував [написати фантастичну історію] про дві різні групи людей, які живуть біч-о-біч, але належать до різних біологічних видів і тому їх відчуття навколишнього світу дуже сильно різниться [...] Початковий задум був по суті гіперболізацією життя людей та щурів у Лондоні [...] але я швидко облишив цю ідею й почав розмірковувати, як представити її в суто людській площині. Довгий час я не міг віднайти історію, яка б розкрила задум. Але коли я зміг чітко уявити місце, події стали самі собою складатися в моїй голові» [6].

Міста роману Бещель і Уль-Кома поділяють один і той самий фізичний простір, але управляються різною владою, мають відмінну культуру, архітектуру, політичний устрій, алфавіт та мову (хоча мови обох міст-держав на глибинному семантично-граматичному рівні споріднені).

Фізичних кордонів між містами немає, але є два різновиди територій, кордони яких добре відомі місцевим жителям й умовно позначені на картах для туристів:

— «тотальні зони», які належать виключно одному з міст;

— межові зони, території яких розміщені одразу в обох містах (crosshatched), однак приналежність будівель чітко закріплена й розподілена між містами. Відповідні топоси цих зон називаються «topolgangers».

Влада обох міст пильнує, щоб громадяни залишалися строго в межах своїх міст й ігнорували наявність іншого міста та його жителів. Саме тому Борлу «не може бачити» частину вулиці й забудов на початку роману й намагається не помічати стареньку на вулиці не його міста, географічні координати якої, вочевидь, проходять у межовій зоні.

Громадяни обох міст, що не дотримуються правил такого співіснування і ламають статус-кво умисно чи навіть необережним кроком або поглядом, коять злочин і передаються під юрисдикцію таємної нейтральної організації «Пролам» («Breach»), після чого 'їх подальша доля нікому не відома.

Відрізняти ж «своїх» і «чужих» громадяни вчаться змалечку. «Своїх» пізнають за характерним одягом, жестами й рухами; «чужих» призвичаюються просто не бачити. Як зазначає один із співробітників «Проламу»: «Не лише ми утримуємо кордон між містами. А кожен бещелець і кожен житель Уль-Коми. Щохвилини, щодня. Кордон існує, тому що кожен житель ні на секунду не забуває про самоконтроль. Ось чому не бачити і не відчувати -- життєво важливі навички» [5].

Зважаючи на активну політичну позицію письменника, дуже спокусливо прочитати роман як політичну алегорію сучасних або минулих воєнно-політичних конфліктів та спробувати віднайти Бещель/Уль-Кому на мапі світу В інтерв'ю з Дж. Мано письменник вказує: «Я точ-но знав, що не хочу звести цей роман до вузької і дешевої алегорії. Мені не хотілося зробити одне місто явно схід-ним, а інше західним, або капіталістичним і комуністич-ним, чи утнути ще щось таке безглузде. Я прагнув, щоб вони справляли відчуття цілого, хоча й несхожого, чогось справжнього, повнокровного. Я багато працював над тим, щоб міста вийшли реалістичними і ніби напівзабутими, але до болі знайомими, а не радикально новими» [6].. Роман багатошаровий і безперечно містить політичний вимір, який вартує окремого дослідження.

Проте М'євіль часто підкреслює, що він не намагається перетворити свої художні твори на політичні памфлети, і роман «Місто і місто» -- не виключення. британський письменник фантастика м'євіль

Окрім того, що «Місто і місто» -- це роман- химера, який поперемінно стає то суто детективним, то політичним, то фантастичним (коли методичне кафкіанське зображення буденності очуднює реальність, раптово перетворюючи її на щось незрозуміле й чуже), це, в першу чергу, роман про місто та жителів міста, довкола яких концентруються шари «міфічної урбанології Термін Ч. М'євіля.» [5].

«Місто і місто» ставить питання про те, наскільки міста, в яких ми живемо, формують нас: що в нашому стилі життя, способі поведінки, одязі, мові, звичках наше власне, а що наносне, «місцеве».

Міста роману можна розглядати як когні- тивну проекцію (або метафору) наших уявлень про самоідентичність, сформовану кордонами того, що ми свідомо підтримуємо й культивуємо в собі або навпаки ігноруємо й намагаємося не помічати / не відчувати.

Стереотипні уявлення, що культивуються багатьма, перетворюються на суспільні, національні, загальнолюдські. У зв'язку з чим, логічно постає питання: які риси формують наше «я» й детермінують приналежність до окремої групи, а що ми особисто або як члени групи / суспільного класу / нації тощо вчимося не бачити й не відчувати?

Закономірним є також питання про те, наскільки ці абстрактні мисленнєві кордони обмежують нашу свободу. Протагоніст роману «Місто і місто» Тьядор Борлу має змогу емпірично віднайти відповідь на це запитання. Борлу розпочинає розслідування вбивства в рідному місті Бещель, у якому він живе за чітко регламентованими протоколами бещельця.

Обставини слідства дозволяють йому офіційну санкціоновану поїздку в Уль-Кому, у ході якої інспектор може, у буквальному сенсі, побачити світ під новим кутом зору.

В Уль-Комі він змушений набути нової громадянської ідентичності для перебування на території міста, але саме нова ідентичність тимчасового уль-комського жителя стає на заваді при затриманні злочинця й змушує Борлу вчинити «пролом», що тимчасово переводить його в новий статус -- тотальної необмеженої свободи.

Але відсутність формальних «обмежень», яку на індивіда накладає художній світ «Міста і міста», також відбирає у Борлу право впливати на перебіг подій світу, до якого він не належить, тож у фіналі роману він свідомо приймає обмеження нової ідентичності, які надають йому свободу дій. Нову ідентичність засвідчує нове ім'я колишнього інспектора Тьядора Борлу -- Тьяе.

Ланцюжок вимушених експериментів Тьядора/Тьяе з кордонами міст, ідентичностями, які місто нав'язує жителям, та межами власного «я», дозволяє дійти філософського висновку про взаємозв'язок кордонів і свободи, який, наприклад, Дж. Локк сформулював так: «закон існує не для того, щоб обмежувати чи стримувати свободу, але щоб її зберігати й примножувати... [...] адже там, де немає закону, немає свободи, тому що свобода означає бути вільним від обмежень і насилля з боку інших людей; свобода полягає не в тому, щоб кожен чинив як забажає [...], а в тому, щоб розпоряджатися собою, своїми діями і власністю, так як забажаєш сам, а не у відповідності до свавільних бажань іншого» [4, 234].

Таким чином, у романі Чайни Тома М'євіля «Місто і місто» топографія художнього світу слугує не лише фоном для розгортання подій та маркером химерної фантастики, але й композиційним осердям роману, підпорядковуючи його сюжет, структуру, образи, стиль та ідейне наповнення.

Подвійне місто роману Бещель/Уль-Кома виступає матеріальним вираженням психології сучасного жителя міста та унаочненням абстрактних міркувань про межі особистої свободи та самоідентифікації. Топос роману, за влучним визначенням М.М. Бахтіна, слугує воротами у сферу його смислів.

Джерела

1. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет / М.М. Бахтин. -- М. : Худож. лит., 1975. -- 504 с.

2. Денісова Д. Літературна традиція Weird Fiction в англомовній літературі ХХ-ХХІ століття [Електронний ресурс] / Д. Денісова // Синопсис: текст, контекст, медіа. -- 2016. -- № 4. -- Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/stkm_2016_4_2

3. Денісова Д.Д. Химерна фантастика: до проблеми перекладу терміну Weird Fiction українською / Д.Д. Денісова // Філологічні трактати. -- 2017. -- Т 9. -- № 3. -- С. 116-123.

4. Lock J. Two treatises of government [Електронний ресурс] / J. Lock. -- Whitmore and Fenn, and C. Brown. -- 1821. -- Режим доступу : https://books.google.com.ua

5. Mieville C. The City and the City [Електронний ресурс] / China Mieville. -- New York: Random House, 2009. -- Режим доступу : https://books.google.com.ua

6. Manaugh G. Unsolving the City: An Interview with China Mieville [Електронний ресурс] / G. Manaugh. -- Режим доступу : http://www.bldgblog.com/2011/03/unsolving-the-city-an-interview- with-china-mieville/

7. Stockwell P. Congnitive Poetics. An introduction / P Stockwell. -- London and New York: Routledge, 2005. -- 193 c.

8. Whiteley S. Emotion / Sara Whiteley // The Bloomsbury Companion to Stylistics (ed. by V. Sotirova) / Sara Whiteley. -- Bloomsbury Academic, 2015. -- С. 507-522.

References

1. Bakhtin, М. М. (1975). Voprosy literatury i estetiki. Issledovaniia raznykh let. Moskva, Khudozh. Lit., 504 p.

2. Denisova, D. (2016). Literaturna tradytsia Weird Fiction v anhlomovnii literaturi ХХ--ХХІ stolittia. http://nbuv.gov.ua/UJRN/stkm_2016_4_2

3. Denisova, D. (2017). Khymerna fantastyka: do problemy perekladu terminu Weird Fiction ukrainskoiu. Philologichni traktaty, 9 (3), 116-123.

4. Lock, J. (1821). Two Treatises of Government. https://books.google.com.ua

5. Mieville, C. (2009). The City and the City. https://books.google.com.ua

6. Manaugh, G. (2011). Unsolving the City: An Interview with China Mieville. http://www.bldgblog.com/2011/03/unsolving-the-city-an-interview-with-china-mieville/

7. Stockwell, P. (2005) Congnitive Poetics. An introduction. London and New York, Routledge, 193 p.

8. Whiteley, S. (2015) Emotion. The Bloomsbury Companion to Stylistics (ed. by V. Sotirova). Bloomsbury Academic, P. 507-522.

Анотація

УДК 821.111312.9.09М'євіль

Топографічно-психологічні виміри роману Чайни Тома М'євіля «Місто і місто». Дар'я Денісова

У статті досліджуються топографічні особливості роману «Місто і місто» Чайни Тома М'євіля в їхній проекції на жанрову та композиційну структуру твору. Спираючись на теоретичні здобутки когнітивно-поетологічних досліджень емоційного сприйняття тексту, доводиться зв'язок між топографією художнього простору та особливостями емоційного впливу на читача творів химерної фантастики (ХФ); зазначаються стратегії досягнення відповідного ефекту в творах ХФ та творчості М'євіля зокрема. Розкривається емоційне та композиційне навантаження топосу міста в химерно-фантастичному романі М'євіля «Місто і місто». Робиться висновок про функціонування топографічних особливостей роману як відображення психології сучасного жителя міста та унаочнення метафор самоідентичності й особистісної свободи людини.

Ключові слова: Чайна М'євіль, химерна фантастика, Weird Fiction, емоційний вплив на читача, місто, топос, кордон, самоідентичність, свобода.

Аннотация

Топографически-психологические аспекты романа Чайны Тома Мьевиля «Город и город». Дарья Денисова

Annotation

Topographpical and psychological dimension of the novel "The City and the City" by China Tom Mieville. Daria Denisova