Проблема історичної пам'яті в прозі М. Костомарова

Размещено на http://allbest.ru

6

УДК 821.161.2

Проблема історичної пам'яті в прозі М. Костомарова

Ірина Терехова

У нашому сьогоденні, насиченому динамічними, доленосними подіями, як ніколи посилюється інтерес до історичної спадкоємності. Проблема історичної пам'яті та проблема збереження національної ідентичності стають вкрай актуальними.

Художня творчість акумулює в собі національний код української історії. Вагомий внесок у його формування зробив дослідник, фольклорист, письменник, історик Микола Костомаров.

Цей внесок з впевненістю можна назвати титанічним: близько 320 історичних праць, серед яких «Книги буття українського народу», «Руина», «Мазепа», «Мазепинцы», «История казачества в пам'ятниках южнорусского народного песенного творчества», «Богдан Хмельницкий», «Русская история в жизнеописаниях ее важнейших деятелей» та ін. Окремо серед його доробку хочеться виділити художню творчість Костомарова, зокрема прозу, яка на сьогодні так і лишається малодослідженою та недостатньо розробленою.

Мета даного дослідження -- окреслити проблему історичної пам'яті в повістях М. Костомарова.

Зазначена мета вимагає вирішення принципово важливих завдань:

— розглянути концепцію історичної пам'яті в прозі М. Костомарова;

— визначити новаторські риси в повістях письменника;

— з'ясувати співвідношення життєвої та художньої правди у прозовій творчості митця.

Історіософські погляди М. Костомарова варто трактувати у світлі ідейно-естетичної платформи романтизму, домінантою у якій стає ідеалізація історичного минулого. Одним із перших, хто розпочав дослідження історіософії М. Костомарова був О. Пипін, який у «Вестнике Европы» підкреслив, що Костомаров належав до іншої школи, не тієї, яку представляли Погодін і Устрялов, а пізніше С. Соловйов. М. Костомаров, на думку вченого, представляв той особливий народно-романтичний напрям, який складався перед появою слов'янофільства і школи Каверіна-Соловйова.

У радянську добу вважалося, що М. Костомаров зображував минуле дещо спотворено, з ідеалістичних позицій (О. Білецький), підкреслювалося також його прагнення до соціальної й психологічної конкретності, до відтворення широкого історичного фону.

На сучасному етапі в історизмі М. Костомарова вбачають релігійне світобачення, перенесення минулого з проекцією на сучасне та майбутнє [1, 200]. В. Смілянська відзначає, що головний принцип, який визначав новаторство Костомарова у дослідженні вітчизняної історії, полягає в тому, що на перший план виступали проблеми соціально-економічного стану суспільства, народних рухів та соціальної психології взагалі; остання була важливим об'єктом його фольклористичних студій [7, 8].

Серед дослідників творчості письменника варто особливо виділити Я. Козачка, дисертація якого присвячена концепції нації як духовної спільноти в художній та публіцистичній творчості М. Костомарова. У своїй роботі він досить ґрунтовно розглядає світоглядні засади письменника, естетичну категорію «духовності національного» в тематиці і жанрово-естетичному просторі художніх творів митця, літературну критику і публіцистику М. Костомарова в контексті розбудови національної ідентичності [2, 16].

Значущою також є думка дослідника Ю. Пінчука про те, що стрижневою ідеєю в поглядах та світогляді Костомарова є романтична теза про народний дух, який на історичній сцені репрезентує масовий, колективний герой -- народ, народні маси, а різноманітність виявів народного духу, його розмаїті реакції, почування, дії і становлять внутрішній сенс історичного руху [6, 340].

Під час аналізу робіт М. Костомарова можна зробити висновок, що автор досить чітко дотримується принципу історизму. Зокрема про це говориться в його «Автобиографии»: «історик не повинен зупинятися над тим, що могло б вийти, якби обставини склалися інакше, а повинен мати на увазі спроможність чи неспроможність установ за тих обставин, які дійсно склалися в історії» [4, 503].

В «Автобиографии» письменник висуває тези, які згодом розгортає в художній прозі: «історія як наука повинна займатися більше народним життям, ніж зовнішніми подіями» [4, 114], «введення народного елементу в науку історії» [4, 116], відтворення внутрішньої історичної правди, «на першому плані в історика повинна бути діяльна сила душі людської, а не те, що зроблено людиною». [4, 190].

В його історіософській концепції визначальним є такий принцип: «История сделалась для меня любимым до страсти предметом; я читал много всякого рода исторческих книг, вдумывался в науку и пришел к такому вопросу: отчого это во всех историях толкуют о выдающихся государственных деятелях, иногда о законах и уче- реждениях, но как будто пренебрегают жизнью народной массы? Бедный мужик, землевладелец, труженик как будто не существует для истории; отчего история не говорит нам ничего о его быте, о его духовной жизни, о его существованиях, способе проявлений его радостей и печалей? Скоро я пришел к убеждению, что историю нужно изучать не только по мертвым летописям и запискам, а в живом народе... Эта мысль обратила меня к чтению народных памятников» [5, 446].

Якщо розглядати художню прозу М. Костомарова, то концепція історичної пам'яті там базується на вмінні відтворювати колорит епохи XVI- XVIII століть. Для Костомарова важливими стають документальність і зосередженість на фактах.

Провідним у зображенні, безперечно, є історизм. Із самого початку цей принцип втілено в жанровій багатогранності прозових творів, що визначені автором як історична хроніка («Кудеяр»), народна українська легенда («Сорок лет»), епізод з історико-побутового життя епохи («Холуй»), побутова бувальщина («Черниговка»), оповідання («Сын»).

Предметом зображення в повістях Костомарова стають представники різних прошарків суспільства протягом різних історичних епох, починаючи від імператорів і їхнього оточення і закінчуючи побутом холопів. Оригінальною є сама манера зображення, зокрема точна подача історичних фактів, які письменник-історик вивчав досить детально і скрупульозно. І все це поєднується із вмінням дати виразну психологічну характеристику персонажу і явищу, правдиво окреслити суспільні деталі.

Щодо стилізації повістей, варто зауважити, що письменник намагався якомога точніше відтворити епоху XVI-XVIII століть, використовуючи відповідні мовні засоби, щоб читач зміг глибше поринути в старовину.

Новаторство Костомарова письменника ще проявляється в тому, що в його повістях історична епоха репрезентована співвідношенням життєвої та художньої правди. Зокрема, наприклад, у повісті «Сын» відтворений період XVI століття, описані події, пов'язані із заколотом Степана Разіна.

У цьому творі М. Костомаров переслідує мету: показати стосунки поміщиків і холопів. Тут відтворені такі вади вищого суспільства, як розпуста, аморальність, затурканість, фальш.

На протидію цьому показано духовну велич простого народу. Загалом у повісті Костомаров намагався довести, як на долю окремої особистості впливають характер епохи та події під час історичних потрясінь.

В іншій повісті «Черниговка» змальована епоха другої половини ХІІ століття. Сюжет твору побудовано на матеріалі документів судового слідства, які Костомаров ретельно вивчив під час роботи в судовому архіві. У повісті описано злочин боярина Чеглокова. Він заради власної потіхи нару- гався над честю козачки Ганни Кусівни. Воєвода підступно викрав красуню в день її весілля та зробив своєю коханкою-рабинею. Повість побудована на життєво правдивому випадку. На прикладі кримінального вчинку боярина Костомаров показує життя українського народу після поразки гетьмана Мазепи. костомаров український письменник повість

Зовсім іншою є повість «Сорок лет». Цей твір відмінний від інших повістей тим, що його сюжет ірреальний. Проблема історичної пам'яті тут переплетена з проблемами гріховного і праведного. Об'єктом зображення в повісті виступає купівля-продаж людської душі.

На образі Трохима Яшника, який вбив людину і заключив угоду із дияволом, Костомаров демонструє своє релігійне розуміння Божої кари. Герой сорок років чекає покарання, мучиться. А воно наступає моментально. Відплатою гріха стає смерть Трохима Яшника. Промовистим є епіграф, взятий із Біблії, він є ключовим елементом твору: «Почему беззаконные живут, достигают старости, да и силами крепки? Дети их с ними пред лицом их и внуки их пред глазами их. Дома их безопасны от страха, и нет жезла божия на них. Проводят дни свои в счастии и мгновенно нисходят в преисподнюю. А между тем они говорят богу: ««Отойди от нас, не хотим мы знать путей твоих! Что вседержатель, чтобы нам служить ему? И что пользы прибегать к нему?...» Но Бога ли учить мудрости, когда он судит и горних!» [3, 350]. У наш час девальвації духовних цінностей це як ніколи стає актуальним.

Отже, художня проза М. Костомарова оригінальна і самобутня. У ній письменник, відтворюючи історичний колорит XVI-XVIII століть, прагне проникнути в суспільні події доби та зробити історичну особу втіленням її рушійних сил.

Джерела

1. Денисюк В.І. Постаті України / В.І. Денисюк, Н.І. Кононенко, Д.К. Погрібний. -- К. : Вища школа, 2000. -- 382 с.

2. Козачок Я.В. Концепція нації як духовної спільноти в художній та публіцистичній творчості Миколи Костомарова : автореф. дис. д-ра філол. Наук : 10.01.01 / Я.В. Козачок. -- Київ, 2004. -- 40 с.

3. Костомаров М.І. Твори : в 2 т / Упоряд., передм. та приміт. В.Л. Смілянської. -- К. : Дніпро, 1990. -- Т. 2 : Повісті. -- 1990. -- 780 с.

4. Костомаров Н.И. Автобиография. Бунт Стеньки Разина. -- К. : Наукова думка, 1992. -- 510 с.

5. Костомаров Н.И. Исторические произведения. Автобиография. -- К, 1989. -- 734 с.

6. Пінчук Ю. Вибрані студії з костомарознавства / Ю. Пінчук. -- К. : Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, 2012. -- 608 с.

7. Смілянська В. Літературна творчість Миколи Костомарова // М.І. Костомаров. Поезії. Драми. Оповідання. Твори. -- Т. 1. -- К. : Дніпро, 1990. -- С. 5-37.

References

1. Denisiuk, V. I., Kononenko N. I., Pohribnyi D. K. (2000). Postati Ukrainy. Kyiv, Vyshcha shkola, 382 p.

2. Kozachok, Ya. V. (2004). Kontseptsiia natsii yak dukhovnoi spilnoty v khudozhnii ta publitsystychnii tvorchosti Mykoly Kostomarova (avtoref. dis...d-ra filol. nauk: 10.01.01.), Kyiv, 40 p.

3. Kostomarov, M. I. (1990). Tvory. T. 2: Povisti. Kyiv, Ukraina, Dnipro, 780 p.

4. Kostomarov, N. I. (1992). Avtobiografiia. Bunt Stenki Razina. Kyiv, Naukova dumka, 510 p.

5. Kostomarov, N. I. (1989). Istoricheskie proizvedeniia. Avtobiografiia. Kyiv, 734 p.

6. Pinchuk, Yu. (2012). Vybrani studii z Kostomaroznavstva. Kyiv, Institut ukrainskoi arkheohrafii ta dzhereloznavstva im. M. S. Hrushevskoho NAN Ukrainy, 608 p.

7. Smilianska, V. (1990). Literaturna tvorchist Mykoly Kostomarova. In Kostomarov M. I. (Ed.), Poezii. Dramy. Opovidannia. Tvory, T. 1, pp. 5-37.

Анотація

УДК 821.161.2

Проблема історичної пам'яті в прозі М. Костомарова. Ірина Терехова

Аннотация

Проблема исторической памяти в прозе Н. Костомарова. Ирина Терехова

Problem of historical memory in M. Kostomarov's prose. Iryna Terekhova