Фразеологічна картина світу у творах І. Нечуя-Левицького (на матеріалі роману "Хмари")

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Як і В. Ужченко, вважаємо, що життя народу є невичерпним джерелом фразеотворення й водночас фразеологічним тлом, на якому об'ємніше проступають і мовні цінності. Фразеологічні одиниці (ФО) наочно засвідчують розмаїтість матеріальних і духовних маркерів часу, культурного поступу етносу, віддзеркалюючи його концептосферу.

Під мовно-фразеологічною картиною світу ми, услід за відомим мовознавцем, розуміємо спосіб категоризації, членування, сегментації світу за допомогою стійких мовних одиниць, насамперед фразеологізмів - «надслівних семантично цілісних, відносно стійких (з допущенням варіантності), відтворюваних і переважно експресивних одиниць, які виконують характеризуючо-номінативну функцію» [9]. Вона - своєрідна мовна реалізація концептосфери, з якою тісно пов'язане питання менталітету.

Мовний образ як вербалізоване фразеологізмами зорове сприйняття навколишнього світу, що фіксує форму, величину, пропорції в просторі означуваної реалії (низький зріст людини), формує не тільки вторинні, фразеологічні позначення названої властивості особи, а й створює фразеологічну картину світу окремих ареалів, яка виступає як часткова до більш універсального поняття -- мовна картина світу -- засобу виявлення різних знань про світ.

Оскільки фразеологізми образно відтворюють різні сторони життя й діяльності людини, то саме вони і стали предметом нашої наукової розвідки.

Ми поставили собі за мету проаналізувати фразеологічну картину світу у романі І. Нечуя-Левицького «Хмари».

Реалізація мети передбачає виконати, зокрема, такі завдання: 1. Опрацювати теоретичний матеріал, за допомогою якого зможемо проводити своє дослідження; 2. Укласти картотеку фразем із роману «Хмари»; 3. Зафіксовані нами ФО перевірити за словниками; 4.З'ясувати роль фразеологізмів у творенні образів героїв у романі «Хмари».

Іван Огієнко називав І. Нечуя-Левицького письменником із широким мовним розмахом європейського зразка. Оцінюючи індивідуальну стильову манеру автора, дослідник зазначає, що його [Нечуя-Левицького] мова сильно збагатилася й він однаково вільно веде й розмову дійових осіб, і малює широкі картини природи чи психічні глибокі переживання.

Зокрема, мову творів І. Нечуя-Левицького вивчали Г. Їжакевич, В. Русанівський, О. Муромцева, Л. Мацько, С. Єрмоленко, І. Матвіяс, Н. Дзюбишина-Мельник тощо, але фраземи, використовувані письменником, ще не були предметом окремого спеціального дослідження, саме в цьому полягає новизна нашої роботи.

У романі «Хмари» внаслідок своєрідності відтворюваного в них життєвого матеріалу, авторська мова набагато менше відбиває особливості селянського світосприйняття й перебуває в прямій залежності від інтелектуально-морального складу авторської особистості.

І. Нечуй-Левицький увійшов у нашу літературу як письменник глибоко національний. Великої популярності в народі набули його твори про селянське життя «Микола Джеря», «Бурлачка», «Дві московки», «Кайдашева сім'я» , якими зачитуються люди вже понад 120 років.

Роман ,,Хмари" І. Нечуя-Левицького є спробою синтетичного зображення різних суспільних верств на тривалому відрізку часу. Науковці вважають роман ,,Хмари" відповіддю письменника на болючі проблеми буття українського народу тому й головного героя Павла Радюка характеризують як типовий образ народника 60-х років. Отож творчість І. Нечуя-Левицького є благодатним матеріалом для дослідження різних мовних явищ, зокрема і стійких виразів.

Адже кожна розвинена мова, як відомо, має у своєму складі значну кількість стійких словосполучень - фразеологізмів, що вживаються носіями мови завжди у звичному, усталеному оформленні. Фразеологія збагачується і вдосконалюється завдяки безцінним скарбам : прислів'ям, приказкам, афоризмам тощо.

С. Привалова вважає, що прозаїк-епік, І. Нечуй-Левицький певною мірою применшував значення романтизму, в літературі романтичного спрямування він виділяв саме реалістичні тенденції. При цьому вагомим здобутком романтизму було подолання метафізичного статичного зображення людини, характерного для давньої схоластичної церковно-шкільної, а згодом бурлескно-травестійної літератури. Прояви романтизму спостерігаються в творчості І. Нечуя-Левицького, зокрема в його казках „Запорожці”, „Скривджені і нескривджені”[6].

У романі «Хмари» І. Нечуй-Левицький робив спробу показати нового типу інтелігента. У своїй інтерпретації більшості художніх образів, передусім образів Дашковича і Радюка, письменник ішов від реальних життєвих фактів. Спостереження над діяльністю професорів і студентів Київської духовної семінарії, гуртка «хлопоманів» при місцевому університеті, враження від лектури І. Тургенєва давали ґрунт письменникові для осмислення проблеми зближення інтелігенції з народом.

За висновками Н.А. Дудінової, наступні покоління письменників -- творців соціально-психологічної прози (І. Франко, М. Коцюбинський, С. Васильченко та ін.) пішли значно далі у розумінні закономірностей суспільного руху, у відтворенні людської психології, змінили й ускладнили структуру творів. Але без прози І. Нечуя-Левицького важко уявити появу великих епічних форм української літератури. Письменник виконав таку велику працю щодо поширення тематичних і жанрових меж, яку в інших розвинених літературах здійснювали цілі течії або покоління письменників [1, 8].

Значний вплив на добір фразеологізмів мають особливості світобачення письменника, яке може бути реалістичним, романтичним, піднесено-урочистим, насмішкувато-іронічним тощо. Тип авторового світобачення може зумовлювати добір ФО з відповідним емоційно-експресивним забарвленням [2, 7]. На доборі фразеологічних засобів не може не позначатись ідеологія, яка панувала в сучасному авторові суспільстві. Ідеологічна система може спричинити використання в ідіостилі словосполук-ідеологем, пропагандистських штампів або актуалізацію загальнонародних фразеологізмів з виразним соціальним спрямуванням.

На формування ідіостилю впливає і характер використання письменником фразеологічних засобів. Це може виявлятись у типовості чи нетиповості стійких словосполучень для різних форм опису - пейзажів, портретів, сюжетних подій, ліричних відступів тощо, у стильовій належності стійких словосполучень, у їх емоційному забарвленні, у виконуваних ними функціях [2].

Аналізуючи ідіостиль письменника, не можна не звернути уваги на те, що деякі мовні одиниці позначені більшою частотою вживання в тексті порівняно з іншими.

Л.М. Мялковська зауважує, що часовий зріз художніх текстів І. Нечуя-Левицького досить прозорий: за ними проступає конкретний історичний відтинок, певна суспільно-культурна доба. Наприклад: Наука добере ключів до всякого замка й одчинить двері до світла, й добра, й добробуття в житті [4].

Фразеологізми відіграють важливу роль у художньому творі. Вони образно, оцінно й експресивно відображають навколишню дійсність [4].

І. Нечуй-Левицький - письменник, який вдало оперує фразеологічним багатством рідної мови, володіє мовними образними засобами. Його твори дають цінний матеріал для вивчення функцій фразеологізмів у художніх текстах.

У своїх художніх творах І. Нечуй-Левицький широко і майстерно застосовує прийоми семантичних трансформацій фразеологізмів, коли відбуваються зміни традиційної семантики, спричинені їхньою актуалізацією в особливих контекстуальних умовах. За таких умов відоме всім фразеологічне значення набуває додаткових відтінків. Мовний стиль письменника відзначається майстерністю використання прийому семантико-стилістичного і структурного оновлення стійких словесних сполук. Компоненти більшості фразеологізмів (як дзвони на дзвіниці, як бджоли на мед, заспівати іншої та ін.) вживалися спочатку як вільні словосполучення, в прямому значенні. З часом вони метафоризувалися й почали вживатися як фразеологізми. Така особливість фразеологізмів дала змогу письменникові з певною метою зводити й поєднувати в одному творі як пряме, так і переносне значення використовуваних виразів [3].

Уживання вигукових ФО у творі письменника зумовлене потребою регламентувати різноманітні життєво-побутові ситуації людського життя. Індивідуалізуючи мову персонажів, автор уводить у репліки персонажів форми розмовно-знижених ФО.

У творі також широко вживані прислів'я та приказки розмовно-побутового плану [6].

Фразеологічну картину світу у зазначеному творі формують і стійкі одиниці з ключовими словами Бог, Божий, Мати Божа тощо. Для нас цікаво було простежити, які явища дійсності позначені фраземами зі згаданими компонентами. Це, зокрема:

фразеологізм семантичний роман левицький

Бог зна що

Бог зна що верзеш ти язиком! [5]. У тексті вживається 7 разів. Пор.: Хто його знає, невідомо що (куди, як і т. ін.) [СУМ,1, 207]; невідомо що; щось неймовірне [СФУМ, 34].

Бог з ним

Бог з ним, з його книжками! Я давно його книжок не читаю й не читатиму [5].

Бог сохранить

А що вже гріхів набралась, то нехай мене бог сохранить, і заступить! [5].

Бійтесь бога

Не турбуйтесь! Бога бійтесь! Що це все! - заспокоював Дашкович…[5].

Вживається як застереження. Прохання не робити, не казати чого-небудь [СУМ, 1, 207].

Гріх бога гнівити

Сестро! гріх тобі бога гнівить і мене кривдить [5].

Сестро! Сама ти гнівиш бога й тривожиш батьківські кістки! [5].

Хвалити бога

Хвалить бога, що мені не доведеться шукать квартири для себе [5]. У тексті вживається тричі. 1.Уживається для вираження задоволення, заспокоєння, морального полегшення у зв'язку з чим-небудь. 2. Добре, гаразд [ФСУМ, 742].

Вживаються як вставні слова у значенні побажання на щастя [СУМ,1, 208].

Боже благослови

Боже благослови, боже благослови! А ти де такий здоровий виріс? [5].

Вираз, що вживається, коли приступають до роботи або їди [СУМ,1,194].

Боже борони

Борони боже чого! Часом воно виявиться! [5].

У тексті вживається двічі. Вживається для вираження небажаності, заперечення чого-небудь [СУМ,1, 208].

Боже мій

Боже мій! Що то вийде з того хлопця! - казала вона, здіймаючи руки й оглядаючи синка [5, 217].

У тексті вживається чотири рази.

Уживається для вираження здивування, радості, страждання і т. ін. [СУМ,1, 208].

Дай боже

Дай боже, щоб ви були добрі на почин в цей вечір - промовив Радюк якось смутно [5]. У тексті вживається двічі. Вживається для висловлення побажання [СУМ,1, 208].

Крий мати божа

Крий мати божа! Вони мене заморочили б на смерть…[5]. А) уживається для вираження небажаності, заперечення чогось. Б) уживається для підкреслення величезної кількості, інтенсивності чогось [СУМ, 4, 350].

Господи (боже) прости

В Вас, в святому Києві, і льоду серед зими не достати, господи прости та одпусти! [5].

Віддати богу душу

Промовила Турман і почала кахикать сухим кашлем, неначе вона от-от хотіла богу душу оддати [5].

Слава богу

Слава богу, їй стало лучче. Буде жива [5].

У тексті вживається двічі. Добре, гаразд [СУМ, 2, 208].

Наступними за кількістю і частотністю вживання у романі «Хмари», за нашими спостереженнями, є фраземи з компонентами голова, душа, серце, очі, брови. Наведемо ряд стійких виразів із ключовим словом голова. Наприклад:

Голова біла, як крейда

Син придивився до батька й побачив, що він зовсім посивів. Його голова була біла, як крейда… [5].

Голова крутиться (морочиться, паморочиться)

Чи в тебе голова не крутиться од тієї філософії? [5].

1. Кого-небудь охоплює стан, при якому все ніби хитається.

2.Хто-небудь розгублений, приголомшений чимось (сильними враженнями або численними справами, турботами тощо), не знає, що робити, як діяти [СФУМ, 157].

Позадирати (задерти) голови

Вони позадирали голови, неначе москалі на муштрі [5].

У тексті вживається двічі.

Понабивати голови сміттям (клоччям)

Щоб я, тих книжок більш не бачив у тебе! Він понабиває вам голови таким сміттям, котрого потім і ладаном не викурити [5].

Примушувати себе чи кого-небудь сприймати, запам'ятовувати якусь інформацію, непотрібну, зайву [СФУМ, 414].

в голові все ходить ходором

Радюк почув її ходу ще в другій кімнаті і так стривожився, що в його голові почало все ходить ходором [5].

1.дуже дрижати. Двигтіти, хитатися.

2.дуже швидко рухатися під час якоїсь роботи, дії.

3.посилено трястися, смикатися; то підніматися. То опускатися.

4.відбуватися, здійснюватися дуже бурхливо, швидко, енергійно [СФУМ, 749].

В голові не поміщається

Я думаю те, що тобі в голову не поміститься, одказав він, осміхаючись [5.

Виносити в голові

Студенти того часу небагато виносили в голові [5, 109].

Вбгати (вбивати, вбити) в голову

- Щоб без любові та йти заміж! Оцього вже я в голову собі не вбгаю [5, 319].

1. Частим повторенням, нагадуванням чи биттям примушувати кого-небудь запам`ятати, засвоїти щось.

2. Настирливо кому-небудь щось, переконувати когось у чому-небудь [СФУМ, 53].

Не прийшло в голову

Йому і в голову не прийшло, що діло сталося дуже просто і випадково [5].

У голову собі не брати (не покладати) не думати, не здогадуватися [СУМ, 2, 111].

Див. також: Брови нависли на очі (полізли на лоба)

Великі очі дивились сміливо й неласкаво, великі брови не підіймались вгору і нависли на очі [5].

Хто-небудь чимсь дуже вражений, виявляє надзвичайне здивування, збентеження [СФУМ, 46].

Брови, як чорні хмари

…її брови дуже насупились над стаканом, стали навислими, як чорні хмари [5].

Особливу картину світу змалював автор за допомогою фразем із компонентом душа:

Душа клекотіла помстою

Його душа аж клекотіла помстою й ненавистю [5].

Душа не рвалась

Смутний болгарин і собі розговорився, тільки його душа не рвалась так гаряче, бо була дуже пришиблена деспотизмом [5].

Душа рветься. 1.хто-небудь (не) дуже переживає за щось, страждає від чогось.

2. хто-небудь нестримно прагне кудись, до когось-чогось [СФУМ, 227].

Душа повна щастя

Його душа була повна щастя, але непевність все-таки дуже тривожила його [5].

Душа труситься

А Дашкович! Їй-богу, в його душа тепер аж труситься [5, 305].

Грати з душею

Вона, не спиняючись, перейшла на українську думку й почала грати з душею [5].

Важко на душі

Радюк сидів і неначе нікого не бачив. Так йому було важко на душі! [5, 336].

Легше на душі

Ольга і Радюк почутили, що їм стало легше на душі [5].

Мати (брати, взяти) гріх на душі

А вона каже: «Ой батюшко! Великий маю гріх на душі» [5].

У тексті вживається двічі.

Робити що-небудь усупереч власній совісті, прийнятим нормам моралі [СУМ, 2, 171].

1. діяти проти власної совісті, прийнятих норм моралі; робити щось несхвальне.

2. чинити злочин, убивати кого-небудь.

3. жарт. нести моральну відповідальність за кого-небудь, за чиїсь вчинки, дії [СФУМ, 139].

Діяти всупереч власній совісті; робити щось несхвальне [ФСУМ, 41].

Збавляти душу

Він чув ту розмову… він бачив, як паничі збавляють душу молодої дівчини, - верзуть їй те, що не слід було б говорить [5].

Наше дослідження продемонструвало відображення у фраземах української мови широкої палітри найрізноманітніших проявів буття, діяльності людини, її зовнішнього вигляду та внутрішніх переживань. Заглибившись у творчу лабораторію Івана Нечуя-Левицького, ми спостерегли його неабияку майстерність у творенні образів героїв, його філігранну роботу над влучним і доречним словом. Порівнюючи описані нами фраземи зі словниковими матеріалами, ми виявили ряд таких одиниць, які не фіксуються лексикографічними джерелами. Автор витворив свою неповторну фразеологічну картину світу - вагомий складник його мовної картини, яка, звичайно, потребує подальшого поглибленого студіювання, що і стане, очевидно, предметом наших подальших наукових пошуків.

Література

1. Дудінова Н.А. Роман «Хмари» І. Нечуя-Левицького у літературному контексті доби (70-90 роки ХІХ століття) / Н.А. Чудінова // Актуальні питання слов'янської філології. - К., 2006. - С. 112-115.

2. Зубець Н. Паронімія мінімальних ідіом як вияв системності фразеологічного рівня. // Вісник Запорізького національного університету. - Запоріжжя, 2006. - № 2. - С.27-32.

3. Медушевський А.П. Лексичні, фразеологічні словосполучення / А.П. Медушевський // Мовознавство. - 1972. - № 6. - С. 60-65.

4. Мялковська Л.М. Метафора як елемент художньої комунікації у творах Івана Нечуя-Левицького // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. - Філологічні науки. Мовознавство. - Випуск 2. - 2010. - С. 89-93.

5. Нечуй-Левицький І. Хмари. Твори в 2-х т. К.:Наукова думка, 1985. - Т. 1. - 638 с.

6. Привалова С. Вивчення індивідуального і мовного стилю письменника / С. Привалова // Українська література в загальноосвітній школі. - 2008. - №3. - С. 38-40.

7. СУМ - Словник української мови: В 11 т. - К.: Наукова думка, 1970 - 1980.

8. СФУМ - Словник фразеологізмів української мови / Уклад. В.М. Білоноженко, І.С. Гнатюк та ін. - К.: Наукова думка, 2003. - 1104 с.

9. Ужченко В.Д., Ужченко Д.В. Фразеологія сучасної української літературної мови / В.Д. Ужченко, Д.В. Ужченко. - К.: Знання, 2007. - 494 с.

Размещено на Allbest.ru