Трактування морської теми у драматичних творах О. Олеся та В.Б. Єйтса як відображення внутрішньої психічно-ментальної структури автора

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

З давніх-давен мова символів мала могутній магічний вплив на людство. Основна категорія - символ, яка з середини 1890-х рр. стала домінантою літературно-мистецького напряму - символізму, і плідно використовувалася митцями в різноманітних сферах творчості: живописі, літературі і драматургії, - це езотеричний образ з апріорно заданою установкою смислопродукування. Первовічний символ сугестивний і його пізнавально-пояснювальний потенціал зумовлений органічним зв'язком з міфом, так вважали і символісти слідом за Ф. Шеллінґом.

Унікальні функціональні можливості такої складної естетичної категорії, як символ здавна привертали увагу науковців різних галузей - філософів, психологів і психоаналітиків, соціологів і антропологів, лінгвістів і літераторів (Л. Вітґенштейн, Ч.С. Пірс, Г. Гегель, К.Ґ. Юнг, З. Фройд, Н. Фрай, К. Леві-Строс, О. Лосєв, Р. Барт та ін.). У літературознавстві накопичений різноаспектний матеріал щодо проблеми символу. Особливу увагу дослідників привертало питання розмежування символу і різноманітних форм естетичного вираження та семантичних категорій (знак, міф, метафора, алегорія тощо.). У цій царині фундаментальними вважаються філософські дослідження німецького та російських вчених Е Кассірера, О.Ф. Лосева, К. Свасьяна та ін. Дослідження О.Ф. Лосевим проблеми символу стали імпульсом до з'яви нових серйозних теоретичних розвідок С.С. Аверинцева, Н.Н. Рубцова, К.А. Свасьяна, Ю.М. Лотмана, В.Н. Топорова. У ХХ ст. спостерігається тенденція до широкого трактування символу, хоча суперечки довкола символізму (різноманітні теорії символу) точаться і сьогодні, проте єдина думка, з якою погоджуються усі дослідники: символ не можна інтерпретувати однозначно - його значення залежить від контексту, тому символ сприймається і трактується по-різному. Творча спадщина письменників-символістів, їх художній інструментарій засвідчують правомірність твердження Шіллера: «світ цікавий для поета як символічне свідчення інтелектуального первня».

В українському і в зарубіжному літературознавстві накопичений величезний критичний матеріал щодо окремих тем, аспектів, зокрема, «символізм», «cимволи у ліриці і драматургії О. Олеся» та «символічна система лірики, драматургії, есеїстики В.Б. Єйтса», всеохопне висвітлення якого в пропонованій статті неможливе й недоречне. Але слід зазначити, що літературно-критичні, науково-дослідні розвідки відомих українських дослідників щодо природи символів О. Олеся (Р. Радишевського [6], М. Неврлого [3], О. Таран [7], І. Чернової [11] та багатьох інших), присвячені драматургічній творчості власне О.Олеся не подають співвідносної характеристики символістської образності українського митця з англомовними зразками, бо творча спадщина О. Олеся не вивчалася в докладних порівняльно-типологічних зіставленнях із залученням драматичного доробку англо-ірландської літератури. Драматургія ж Вільяма Батлера Єйтса та його символи поки що недостатньо досліджені українськими літературознавством й маловідомі для українського читача. Типологічні студії драматургії ірландського символіста та О. Олеся допоможуть українським читачам зрозуміти «невідомого» В.Б. Єйтса через відомого О. Олеся. Визначення тих ймовірних обертонів у семантиці символів, які в них заклали український та ірландський письменники, покликане з метою увиразнити специфіку поетичного стилю кожного з драматургів. Серед досліджень символістської творчості В.Б. Єйтса в українській критиці є лише поодинокі статті (І. Мокровольської [2], В.В. Хорольского [10], Т. Шестопалової [13]). Однак найбільше вагомих праць, присвячених дослідженню творчості В.Б. Єйтса, видано за межами пострадянського простору.

З усіх символічних пракоренів світ природи - найбільше натхнення для митців. Космічні супутники Природи: Сонце, Місяць, зірки, флора і фауна, а також різноманітні явища (вітер, туман, гроза тощо) дарують багату палітру для створення яскравих і універсальних символічних образів. Символічна система образів українського письменника О. Олеся та ірландського митця В.Б. Єйтса нерозривно зв'язана з природою та її стихіями, бо природа, на думку обох митців, - це душа й тіло буття, де зберігаються його первородні елементи, творіння Всевишнього. Природа «забезпечує» людину духовною та емоційною енергією. У природі, як у первинному творінні, закладені заповіти Великої Пам'яті, що передаються з генетичним кодом поколінь. Звернення до таких символів, як «вітер» - символ невизначеної мрії, протиборчого духу, «море» - символ блукання, в світовій літературі традиційне й закріпило за ними певні смислові відтінки. За допомогою традиційних символів поет, як стверджує І. Мокровольська, «догукується не лише до темної частини свого духу, а й до духу народу».

Серед найбільш типових символів природи у творах О. Олеся та В.Б. Єйтса є традиційні символи небесних світил: зорі, місяць, сонце, покликані авторами символізувати прояви «іншого», ірреального світу, а також поетичний комплекс моря (море, хвилі, берег, острів, небо, корабель та ін.).

Український та ірландський драматурги зберігали усталені підходи, одночасно вносячи оригінальні видозміни. Трактування морської теми, на думку В.Н. Топорова, залежить від внутрішньої психічно-ментальної структури автора, від того, як суб'єкт опису «переживає» те, що описує невід'ємною частиною свого Я [8].

Морська тематика вабила і певним чином відображалася у творах якщо не усіх, то, принаймні, кожного другого письменника. Особливої уваги заслуговують марини О. Олеся, якого Р. Радишевський вважає після Лесі Українки «одним з найкращих поетів-мариністів» [6]. Море сприяло розвою філософських медитацій багатьох митців, серед яких почесне місце посідає ірландський письменник лауреат Нобелівської премії В. Б. Єйтс. Урочисту ауру для поета створювала багата острівна природа Ірландії. Зближує двох драматургів різних культур не опис моря (море у творах - символ), а багатство та динамічність смислових пластів, які містить у собі цей художній образ.

У таких драматичних поемах О. Олеся, як «Над Дніпром», «Ніч на полонині», драматичних етюдах «Місячна пісня», «Злотна нитка» та у драматичних поемах В.Б. Єйтса «Мандри Ойсина» («The Wandering of Oisin»), «Тіняві води» («The Shadowy Waters»), «Земля душевних бажань» («The Land of Heart`s Desire»), «На Байловім березі» («On Baile`s Strand») міф стає образотворчим принципом драматичної дії. Важливою системою координат для побудови художнього простору в названих драматичних творах стає символ. Сутність містичного світу драм О. Олеся і В.Б. Єйтса виражає міф, а от символ у їх творах виконує сугестивну функцію - він сугерує несказане: він віщує про зв'язок зображених подій з міфом, допомагає пізнавати фрагментарні прояви «вищої» реальності. Символ у творчості О. Олеся та В.Б. Єйтса відіграє також важливу допоміжну художню функцію - символічність їх творів слугує виражальним і музикальним компонентом образного світу драми.

Символ «моря» амбівалентний і має багато трактувань. У ліриці В. Б. Єйтса він зустрічається у протилежних значеннях: як стихія, що роз'єднує, стає перепоною («Троянда битви» («The Rose of Battle»)) чи, навпаки, - символізує з'єднання: дорога, що з'єднує два світи («Ферґус та друїд» («Fergus and the Druid»)). У п`єсі «На Байловім березі» боротьба національного героя Ірландії з морем символізує агонію людини, доведеної до божевілля внутрішньою боротьбою, яка наважилася підняти зброю проти самого моря - містичної сили, яка, за віруваннями ірландців, зберігає джерело мудрості.

Особливість п'єс В.Б. Єйтса полягає в тому, що на відміну, наприклад, від Августи Грегорі, яка створювала життєпис героя національного епосу в нерозривному зв'язку з першоджерелами, В.Б. Єйтса ж цікавили лише кризові ситуації, моменти найбільшого напруження почуттів. В образі міфологічного Кухуліна в п'єсі «На Байловім березі» автор намагався втілити чоловічу звитягу, інтуїтивний зв'язок з природою. За задумом В. Б. Єйтса, Кухулін концентровано вбирав у себе духовні і фізичні абсолюти міфу, в яких крилася цілісність знання про світ. Він - одночасно воїн, поет і самотній мандрівник. Його пошук спрямований не в простір чи час, а в суперечливій світ власної душі, в якому зберігаються приписи абсолютних категорій життя. Трагедія героя в п'єсі невідворотна: він відступає від внутрішнього голосу та вбиває власного сина. Усвідомлюючи, що він став знаряддям в руках сліпої, безплідної «свідомості» історії й «нового» світоустрою, він прирікає себе на смерть: шаленіючи, кидається в бій з хвилями. Хвилі (моря) - один з допоміжних стилістичних символів і пізніших драм В.Б. Єйтса, що символізує невблаганні закони життя. В п'єсі «На Байловім березі» автор вперше використав цей символ в контексті асоціацій з Часом і його духом на означення Часу, розбитого на дрібні частинки миттєвостей, хвилини і години, опозицією якому є міф, як категорія Вічності.

Міфопоетична свідомість О. Олеся та В.Б. Єйтса була спрямована на те, щоб за допомогою міфічного образу чи міфологізації «таємничого» буття розкрити сутність світу, прихованого за дійсністю. Можна сказати, що обидва драматурги зверталися до міфу, використовуючи його у тому сенсі, якого йому надавав Ф. Шеллінг, коли стверджував, що в мистецтві міф виражається за допомогою символів: «важлива вимога міфології полягає не в тому, щоб її символи лише означували ідеї, а саме в тому, щоб вони самостійно були незалежними поняттями, багатими на різноманітні значення» [12]. Тобто символісти, слід за Ф. Шеллінгом, вважали, що міфологія - це не лише міф як легенда, а «міфологічний океан праобразів» [12], світ ідей і абсолютних категорій, поставлений на чолі будь-якого справжнього мистецтва. драматичний символ морський олесь

Традиційно море (і вода в цілому) символізує стихію «колективного несвідомого [1]». В.Б. Єйтс намагався зробити свою символіку максимально доступною, тому часто подавав у примітках трактування своїх символічних образів: «читач може сам розгадати загадку, або знайти це в примітках». Наприклад, у виданні його п`єс 1966 року натрапляємо на таке потрактування символу моря: «море, як символ мандрів і горя, можна знайти в багатьох ірландських подорожах до магічних островів [14, 800]». Серед інших трактувань символу моря в драмах В.Б. Єйтса - постійна мінливість, невизначеність мети, якого набуває цей образ-символ у драматичній поемі «Тіняві води». У цьому творі його семантика пов'язана з супутнім йому символом корабля. «Корабель» одночасно символізує самотність людської душі, що пливе по морю, і героїчні мандри за чимось ефемерним. На думку Л. Успенського, символ корабля в прадавні часи означав подорож душі в потойбічний світ, а з часів християнства став просто символом безпроблемного житейського шляху, символом щастя-злагоди [9]. У контексті драми В.Б. Єйтса символ корабля зберігає своє первинне трактування. Символіка «Тінявих вод» свідчить про обізнаність і захоплення автора філософією Платона. Наприклад, «море» в творах давньогрецького філософа - символ матеріального світу, «човен» - місце перебування людської душі. Це основні символи п'єси В. Б. Єйтса, що й надають їй фантастичного колориту.

Символ моря також асоціюється в п'єсі ірландського драматурга з символом острова (найбільш глибоке трактування здобув образ-символ острова в поезії В.Б. Єйтса «Озерний острів Іннісфрі» («The Lake Isle of Innisfree») та «До острова серед вод» («To an Isle in the Water») - образу чогось непорушного, вічного (як кохання), що протиставляється плинності води, всьому тимчасовому. Саме тією «країною краси й довершеності», де не існують ні Час, ні умовності матеріального світу, є три острови з драматичної поеми «Мандри Ойсина», які, за задумом автора, є символами трьох несумісних речей, що споконвіку шукають люди - почуття, боротьби і спокою. «Три зачарованих острови - це алегоричні сни, що представляють даремну веселість, безрезультативну битву, непотрібний спокій [14]». Кожен острів - острів Життя (у наступній редакції поеми перейменований на острів Танцю), острів Перемог і острів Забуття - були лише тимчасовим притулком для героя: він незабаром починає сумувати і мріяти про справжнє життя, битви, зустріч з друзями-феніями, а невдовзі покидає «Країну Кохання і Юності», внаслідок чого стає старим і смертним, адже він провів по сто років на кожному з трьох островів.

Ойсин, в якому В.Б. Єйтс прагнув втілити гармонію природи, героїзм особистості протистоїть історії, символізує собою міф, вірність духовно-родовій традиції. В.Б. Єйтс був вірним ірраціональному пізнанню світу, для нього неприйнятним був дух психоаналітичного, раціонального пізнання природи людини і буття (у цьому полягає відмінність його міфопоетики від Т.С. Еліота і Дж. Джойса).

Синонімічний, суголосний до Єйтсового символа «острова» у драматичних творах О. Олеся часто зустрічається образ «берега», який також пов'язаний в українського драматурга зі стихією моря, символізуючи місце усамітнення, спокою, тиху гавань. Проте в О. Олеся, на відміну від В.Б. Єйтса, цей символ набуває негативного семантичного наповнення. Як мовить героїня з драматичного етюду «На свій шлях»: «берег - сон, спочинок. Але для стомлених, хто сил уже не має, щоб взять весло у руки...[4]» . Тож берег, в розумінні автора, потрібен тим людям, хто змирився з рутиною й усіма негативними проявами земного життя, хто не бачить вищої мети. Своєрідним берегом, пристанком є дівчина в Олесевому етюді «Тихого вечора» для свого нареченого, в якого не згасло ще полум'я кохання до іншої. Його душа стомилася від тих пристрастей, що вирують у справжніх почуттях, але невзмозі ні позбутися спогадів, ні жити в спокої без пристрасті: «Ось наче довго я боровсь / З страшною бурею на човні, / Злітав на гори хвиль / І падав в прірви, / І ось, / Коли вже сил не осталося боротись / І я хотів покласти весла, / Мій човен нагло опинивсь / На тихих водах // [4, 94]». Подібний символічний ряд образів «моря», «берега», «човна», що й в ірландського драматурга, в п'єсі О. Олеся створює цілком іншу символічну картину: море - це вир життя, з яким випадає постійно змагатися на човні людині, але не в пошуках берега, бо берег - це спокій, що означає смерть людського духу, спокій і пристрасть несумісні. Вихід душі із полону буденного існування асоціюється з прагненням злитися з морем.

Образ «вітру» в обох драматургів різних культур є символом бентежного духу. У драматичному етюді О. Олеся «Осінь» Вітер, що переноситься з місця на місце, змінюється у відповідності з нагнітанням чи утихомиренням певних почуттів, страхів Панночки - відповідно він, як помічає Сторожиха: то «починає битись у вікна і вити, як голодний звір [4]», то вщухає і «...прислухається до чогось. Прислухається, наслухається, а потім знову зірветься, як з цепу, і почне бігати круг хати і плигати до вікон [4]». Образ вітру у драматургічній творчості В.Б. Єйтса зберігає конотації з ірландською міфологією і пов'язаний з міфічними персонажами - сидами - надприродними істотами, стихією яких був вітер. Ці надприродні сили, за віруваннями ірландців, відігравали вагому роль в житті героїв, ведучи їх до перемог чи загибелі, вони змінювалися подібно до вітру, з яким асоціювалися. В цьому зв`язку зрозумілими стають події в драмі «На Байловім березі», коли вітер спричинює раптову зміну в стосунках Кухуліна і Юнака. Символ вітру автор також використав у драматичній поемі «Земля душевних бажань», де в мові Мері - головної героїні, в її звертанні до світу її мрій, світу фей, «інший» світ змальований в образах вітру, бурхливого моря, безкраїх лісів і долин, гарячого полум'я: «Faeries, come take me out of this dull world, / For I would ride with you upon the wind, / Run on the top of the dishevelled tide, / And dance upon the mountains like a flame [15]» («Феї, прийдіть і заберіть мене з цього похмурого світу, / Щоб я помчала з вами верхи на вітрові, / Пробігла по поверхні скуйовдженого моря, / І танцювала на вершинах гір як полум'я //». Живописний колорит картин, які відображають події символічного плану п'єси, автор покликав для відтворення почуття зачарованості героїні, ірраціональності її душевних бажань, а символи різноманітних стихій - вітру, моря, вогню - сприяють оявненню неземного світу, якого прагне душа Мері. Виражаючи свої почуття в образах стихій, В.Б. Єйтс надає їм універсальної сили. Земному «похмурому» (інший можливий переклад англійського слова «dull» - «нудний», «тупий») світові протистоїть міф (світ сидів-фей), який розкриває свою сутність за допомогою символів.

Розглянуті символічні образи О. Олеся та В.Б. Єйтса дозволяють узагальнити складну переплетеність символічних значень та їх багатомірність і багатоманітність. Помітно, що обидва драматурги, в основному, використовують міфологічні та фольклорні символи, які, на думку авторів, здатні емоційно розкривати суть зображеного та надавати йому загальнішого змісту. Драматична творчість В.Б. Єйтса значно багатша глибиною символів та їх розмаїттям, як філософських, так і ліричних, запозичених автором зі світових міфологій, ірландських легенд, міфів, народних переказів.

Символам обидва драматурги відводять роль організатора художнього простору. Поетична мова символів слугує для передачі прихованого плану основного змісту драматичного твору. Лабіринт смислоутворень символів у творах О. Олеся й В.Б. Єйтса презентує суть міфу. Важливо зауважити, що лабіринт не має такого трансцендентно-містичного пафосу, як в «туманному» символізмі таких представників цього напряму як С. Малларме, Ж.Н.А. Рембо, П. Валері та ін. Навпаки, національна міфологічна основа символіки обох драматургів у лаконічній ясності образів, ритмізованій чи поетичній мові досягає значної концентрації змісту твору. Символічність образів та самих текстів, з притаманною поетиці символу мальовничістю, музичністю, синтетичністю, в драматичних творах обох митців підпорядковані ідеї вираження інакомовлення універсалій в сучасному світі.

Література

1. Косарев А.Ф. Философия мифа: мифология и ее эвристическая значимость: учеб. пособие для вузов / А.Ф. Косарев. - М.: ПЕР СЭ; СПб: Университетская книга, 2000. - 304 с.

2. Мокровольська І. Система символів у творчості Єйтса / Інна Мокровольська // Вільям Батлер Єйтс. Вибрані твори. - К.: Юніверс, 2004. - С. 524 - 569.

3. Неврлий М. Олександр Олесь: життя і творчість / Микола Неврлий. - К.: Дніпро, 1994.-- 171с.

4. Олександр Олесь. Твори: в 2-х т. [Текст] / О. Олесь; [упор., передм. Р. Радишевського]. - К.: Дніпро, 1990. - T. 2: Драматичні твори. Проза. Переклади. - 683 с.

5. Поэзия французского символизма. Лотреамон. Песни Мальдорора / Под ред. Г. К. Косикова. - М.: Изд-во МГУ, 1993. - 512 с.

6. Радишевський Р. Журба і радість Олександра Олеся / Р. Радишевський // Олесь О. Твори: в 2 т. - К.: Дніпро, 1990. - Т.1. - С. 5 - 50.

7. Таран О.С. Семантика символів природи в поезіях Олександра Олеся: лінгвопоетичний та етнокультурний аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: 10.02.01. / Оксана Сергіївна Таран. - Х., 2002. - 20 с.

8. Топоров В.Н. Миф. Ритуал. Символ. Образ: Исследования в области мифопоэтического. Избранное / В.Н. Топоров. - М.: Прогресс - Культура, 1995. - 624 с.

9. Успенский Л. Первохристианское искусство / Л. Успенский. - Журнал Московской патриархии. - 1958. - № 8. - С. 50 - 58.

10. Хорольський В.В. Символізм У. Б. Йітса (спроба системного аналізу вірша «Троянда Світу») / В.В. Хорольський. - Іноземна філологія: респ. міжвід. наук. зб. - Львів, 1990. - Вип. 97. - С. 130 - 136.

11. Чернова І.В. Міфопоетика творчості Олександра Олеся: дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: 10.01.01 / Запорізький держ. ун-т. / І.В. Чернова. - Запоріжжя, 1999. - 158 с.

12. Шеллинг Ф. Философия искусства. / Ф. Шеллинг. - М., 1966. - 492 с.

13. Шестопалова Т. Міфопоетика В.Б. Єйтса і раннього П. Тичини: типологічні аспекти / Т. Шестопалова // Наукові записки. НУ «Києво-Могилянська Академія» / [гол.ред. В.П. Моринець]. - К.: КМ Academia, 1998. - Т. 4.: Філологія. - С. 141 - 145.

14. The Variorum Edition of the Poems of W.B. Yeats / ed. by Peter Allt and Russel K. Alspach. - New York: Macmillan, 1957. - XXXV, 884 p.

15. The Variorum Edition of the Plays of W.B. Yeats / ed. by Russel K. Alspach. - New York: Macmillan, 1966. - XXV, 1336 p.

Размещено на Allbest.ru