Міфопоетичний комплекс "дорога - море" в українській чарівній та героїко-фантастичній казці

С.В. Манжос

Annotation

Key words: concept, mythopoetic complex, magic, heroic-fantastic tale, World tree.

Українська народна казка постійно привертає увагу дослідників: лінгвістів, лінгвофольклористів, фольклористів, міфологів, літературознавців. У поле зору науковців потрапляють питання, що стосуються а) аналізу просторово-часових категорій казки (Н. Пилипенко-Фрицак «Чарівна казка як джерело формування та концентрації універсальних концептів»); б) вивчення казкового ономастикону (О. Порпуліт «Ономастичний простір українських чарівних казок (у зіставленні з російськими казками»); в) дослідження особливостей композиційної організації народної казки (Г. Комлева «Просторова композиція фольклорної казки»); г) опису її міфопоетичних комплексів (О. Бріцина «Українська народна соціально-побутова казка (специфіка та функціонування)») ґ) з'ясування закономірностей еволюції жанру казки (Л. Дунаєвська «Українська народна проза (легенда, казка) - еволюція епічних традицій»; Н. Тихолоз «Жанрові модифікації казки у творчості Івана Франка»); е) характеристики мовної картину світу української фантастичної казки (С. Лавриненко «Мовна картина світу в українській фантастичній казці»; є) опису національно-мовної специфіки української казки (В. Давидюк «Первісна міфологія українського фольклору»); розглядові казки в загальнокультурному та семіотичному аспектах (С. Кирилюк «Універсалії культури та семіотики дискурсу: казка та обряд»).

Як бачимо, українські дослідники різноаспектно аналізують народну казку. Може скластися враження цілковитої пошукової вичерпності означеної теми, проте це не зовсім так, оскільки поступальний рух гуманітарної думки загалом, міфологічної та фольклорної зокрема, дають можливість включити архаїчні зразки народної творчості в теоретико-концептуальні виміри, в яких повною мірою виявляються проблемні аспекти та недосліджені питання казкового репертуару. Видається важливим розглянути одне з таких питань - міфопоетичний комплекс «дорога - море» в українських чарівних та героїко-фантастичних казках, залучаючи при цьому до аналізу матеріал репрезентативних збірок народної творчості, упорядкованих В. Гнатюком [4], О. Роздольним [9], В. Кравченком [14], І. Рудченком [15], П. Чубинським [23].

Героїко-фантастичні та чарівні казки генетично повязані з міфом. Вони «виростають» із нього, часто при цьому зазнають певного культурного перекодування і, виходячи за межі міфологічної свідомості та міфологічного пізнання світу, набувають нових культурних функцій. Як зазначають автори підручника «Українська усна народна творчість» Лановик М. Б., Лановик З. Б., «найбільшу групу казкового народного епосу становлять чарівні (героїчні) казки. Інколи їх ще називають фантастичними. <.. .> Отже, казка є ніщо інше, як старовинні міфи, що витворились і перейшли на землю ще за часів індоєвропейських. Міфічне зерно зосталось цілим як головний мотив, як сенс казки. Казка має космополітичне значення. Критерієм дослідження казки є порівняльна міфологія; метода дослідження міфології казок -- порівняльна». міфопоетичний дорога фантастичний казка

Означення «чарівні» щодо цього виду казок може вживатися лише умовно, оскільки елемент чарівності зустрічається і в інших жанрах усної народної творчості (у плані незвичайних персонажів чи подій) [13:426-427]

Важливу роль в організації художнього світу українських казок відіграє міфологічно- символічний комплекс «дорога - море - подорож», що актуалізує рух як символ переходу в новий простір. У фантастичних казках море виступає емблематичним хронотопом дороги, увиразнюючи мотив переходу в інший простір, що спостерігаємо, наприклад, у казках «Про Анну Престояну» [8], «Три чарівні кантари» [8], «Цар-змій» [23]. Море, що постає в казках як кордон між світом людей та «тим світом» [6:376], інколи має свою нумерацію: «.. .ворон ухватив бика й поніс через море, несе та й несе. Доніс до п'ятого моря, утомився та й упустив у воду.» [11:207].

Мандрівка казкового героя часто пов'язана із морем, до якого веде дорога, позначена певними маркерами. Дорога (путь) у казці має не лише горизонтальний, а й вертикальний виміри. «Принципова відмінність між двома типами руху полягає в тому, що вертикально-динамізоване завжди одноразове, а відповідно - нове й несподіване; воно завжди - вихід за межу «свого», трансценденція, вихід до іншого, позамежного, тоді як горизонтально-стабілізований рух - типовий, звичний, розрахований на постійне відтворювання» [21:23]. В обох ситуаціях простір маркується, актуалізується, контролюється та верифікується рухом, який, у свою чергу, відсилає як до простору, так і до часу [19:18].

У горизонтальній площині рух казкового героя зазвичай передбачає актуалізацію міфопоетичного комплексу «дорога - море», що містить ряд структурних координат: локуси, пов'язані з дорогою на море, його суб'єкти дії, його атрибути, мета руху та інші. Усі ці координати формують певний міфопоетичний комплекс, представлений у багатьох українських народних казках, зокрема «Правда та кривда», «Про бідного парубка і царівну», «Про бідного парубка і Марка багатого», «Шкатулочка», «Царівна Оленка й красуня полонянка» та інших. На своєму шляху герой зустрічає різних казкових персонажів. Наприклад, у казці «Трьомсин, жар-птиця і Настасія прекрасна з моря» пригоди головного героя пов'язані з орлом та з конем, який у творі є помічником Трьомсина. У казці «Брати-близнюки Іван і Йосиф» міфопоетичний комплекс «дорога - море» репрезентовано через образ орла - вовка - риби: «Коли люди відійшли, із тих трісочок зробилися два золотокрилі орли.Так дійшли до моря. Дивиться: у воді весело риби плавають. Сів він під зелений явір перекусити. Дивиться - а до нього йде дуже страшний звір.. .То був залізний вовк»[8:97].

Якщо розглядати шлях казкового героя, спрямованого до моря або за море, в контексті базових координат міфологічної картини світ, можна помітити, що він моделює просторову організацію світового дерева. Мовлячи інакше, в українській чарівній та героїко-фантастичній казці, як і в казках споріднених культурних історичних традицій, зокрема російській та білоруській, рух по горизонталі відтворює вертикальну структуру світового дерева, із тричленною структурою якого співвідноситься відповідно: верх - сокіл, орел, голуби тощо, середина - ведмідь, вовк, кіт, собака, кінь, низ - рак, щука тощо.

Подорож за море здійснюється орлом, частіше конем: «Тромсин тоги сибі взьиу льустро і взьиу сибі дванайцьіть коний, йиму той кінь казау взьити і йіхати до моріу» [9:149]. Відомо, що головна функція коня - посередництво між двома царствами. Він переносить героя в тридесяте царство. У віруваннях кінь часто переносить померлого в країну померлих [19:262], а в казці країна померлих - це море, територія за морем: «Сів парубок на коня, і вони полетіли до моря. Перепливли на патинку і рушили до бабиної хати» [10:128]. Космічне й центральне місце коня: у зв'язку з моря або з каменем - олтарем концентричної моделі язичницького світу [24:227]: «Спускається кінь на землю над морем. І говорить до Герасима: доїдуть до моря. Тепер микни з мене три волосинки» [4:20].

Звернімо увагу, що медіаторами в українських казках, що допомагають героєві мандрувати, є представники як «верху», так і «низу». Прикладом перших є не лише орел, але й голуби: у казці «Про Марусю - козацьку дочку» вони переносять героїню в потойбічний світ (море): «Се о півночі прилетіло два голуби, подняли іі зовсшъ съ постілью и понесли черезъ море, до тихъ охвщершъ ... И тут справді несуть іі черезъ море, а вона спить, нічого не чує и не зна. Якъ уже знесли на середъ моря, тоді вона проснулась. Глянула - округи все вода, въ горі зірки й місяць сяють. Вона дивуєтця: що се таке зо мною дієтця? Думає. Спитала голубівщ ти ій и росказали все. Тоді вона скинула зъ руки перстень, кинула въ море и каже сама собі: «Тоді я до свекра и до свекрухъ, и до чоловіка заговорю, якъ оцей перстень побачу» [23:92 - 93].

Казковий герой може переправлятися по морю за допомогою представників нижнього світу, зокрема рака «. я перечувъ, що єсть за моремъ ракъ Вфъ, і ніхто его не може звоювати» [23:240]; «Що ты ракъ, говорить, можешъ мене переправыть черезъ море ... Перевозыть вшъ его черезъ море ...» [23:246]; «Иде по-надъ моремъ, ажъ дивиця: на піску лазить ракъ; сам висохъ весь, а живый .» [23:316]; «.якъ бы превезли шовку и выплели иъ шовку неводъ и поіхали до моря, и вловили золотоперую щуку, привезли до цариці и дали ій зысты...» [23:257].

Як визначає А. Адоньєва, «переміщуючись від одного місця простору до іншого, герой казки прямує від ситуації до ситуації, при цьому кожна з них передається як така, що відбувається в даний момент. Початок дії є зупинкою на шляху. Усе це створює враження увірваності оповіді та нерівномірності простору, зображуваного казкою» [1:60]. Подорож героя через (за, з) море (я) зумовлена намаганнями врятувати наречену, дружину, сховати її за (з) морем (я): « Іде Трьомсин до коня і плаче. Кінь і пита: - Чого ти плачеш? - Як не плакать? Загадав пан службу служить. - Яку? - Щоб достав Прекрасну Настасью з моря» [16:75]; утекти від небезпеки через море: «Змій добіга до моря, та й став, бо вже йому нема по чому бігти. От переправились вони через цеє море на свою сторону, а змій зостався на цій стороні. Тепер жен той волик каже до йіх: Повезу ж я вас до хатки, и тут, у цій хатці, будете ви жить недалеко од моря...» [15:15]; дістати цілющої води: «Бо то був король сліпий. .І приснилося тому Корольови, що за морем єсть така кирниця, що, як би ся вмив з неї водою, то би побачив на очі.» [14:421]; знайти рака: «Перевозыть вінь его черезъ море и пьітає: «Куди жъ це такъ тебе Богъ несе? - Я, говорить, перечув, що єсть за моремь такй ракь Вірь, що ніхто его не звоює.» [23:240]; вигнати з моря кобилу: «Отъ той ракь и каже імь: - Шобь мені заразь выгнали з мора тыхъ кобылокъ» [23:319]; згубити іншого героя: «Любезной мой зять, їдь за море, за тридесять земель у десяте государство, там живе Волошебник .(Він хоче, щоб уже хоч той Волошебник задавив його).» [14:110] тощо. Море - локус, за яким здобувають чудодійні засоби та предмети (живу воду, молодильні яблучка тощо): «Іван сів на нього, і кінь нараз піднявся в повітря. Спустився на землю між червоними морями, викупався й дістав подвійну силу» [25:155].

Море може виникнути чарівним способом - як захист від ворогів: «А бабина хата стояла серед моря. На березі стара розперезалася і кинула баюрки у воду» [10:127]. На морі (за морем) знаходиться центр світу, яким є явір або дуб: «. де в Поганина сила? . Ну, слухай сюди: за Червоним морем є великий явір, такий височезний, що його вершина ще ніхто не видів. У того явора є три товсті гілляки. На вершині середньої золоте гніздо, а в тім гнізді - золота качка, а в тій качці - три золоті яйця, а в тих золотих яйцях - моя сила .» [8:128];: «Там в морі єсть палац, на тім палацу дуб, а на дубі янґель .» [26:332]. Як бачимо, кінечною точкою руху казкового персонажа уявляється дерево, яке виступає у казковому світі з одного боку як певний сакральний центр, а з другого, - як локус, пов'язаний із життям. Очевидно, мандрівка героя здійснюється від простору, базовою координатою якого є світове дерево, яке втілює космогонічну модель світу, центром якого є вже дерево життя.

Кінцевою точкою подорожі (шляху) часто виступає острів, який символізує надійну убезпеченість від моря хаосу. На острові перебувають усі могутні сили весняних дощів, гроз, громів і бур, і тут і змій, усім зміям старший, і віщий ворон, . і бджолина матка . [3:351]: «. єсть на такому та й такому морі островь, на томь острови стоіть шклянный палаць и вь тимь палацу жиє така хоруша царыця, що ни вь сказках расказати» [23:78]. Звернімо увагу на особливості вербалізації концентричної моделі, що є «найдавнішою структурою світу», пов'язаною з локусом зміїного царства: воно знаходиться на синьому морі.

Змієве царство локалізоване на синьому морі, на острові, на камені, на дубі (або під дубом), де сидить цар-змій. Ця концентрична модель являє собою найдавнішу «структуру світу» [24:216]: «А далеко, каже, звідціля до цар-змія? - Ни, недалеко, от зараз в першим царстві. Прийшов він до того царства, колы дывыться - аж стоіть над водою палац на стовпах и неможна до его шдыйты» [23:134].

Острів часто пов'язаний з каменем. У космогонічних уявленнях камінь - це опора, основа, пуп землі, кордон між світами. Не випадково образ каменя найчастіше зустрічається в міфопоетичних текстах, у яких він виявляється одним із суттєвих просторових орієнтирів та магічних предметів, що пов'язані зі зміною долі того чи іншого фольклорного персонажа. У фольклорі одна з найважливіших функцій образу каменя - кордон простору між світами та «царствами». У казці поява каменя на шляху героя, який випробовує свою долю, майже завжди означає, що йому доведеться перебувати в царстві смерті, торкнутися її: «Левь и каже: Ну, ходімо, цигане - брате, до моря камінь давити. Хто дужче у землю вдавить, той буде старший брать» [23:122].

Отже, міфопоетичний комплекс «дорога - море» в українській чарівній та героїко-фантастичній казках містить координати, що відбивають найдавніші уявлення про міфологічну модель світу. Центральним її елементом є путь або дорога, що пролягає на (за) море. У чарівних казках утілюється універсальна семіотична схема світу - дендроцентрична модель (у центрі світобудови - Світове дерево). В основу подорожі казкового героя лежить рух, що моделює координати покладено вертикального членування світового дерева. Подальший перспективний напрям аналізу міфопоетичних комплексу «дорога - море» пов'язаний із внутрішньожанровим дослідженням системи образів, що передбачає визначення найбільш архаїчних шарів їхньої семантики та з'ясування основних закономірностей еволюції образів та мотивів, пов'язаних з водою.