Лексичні опозиції в поетичних творах Василя Стуса

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 811.161.2: 81'373.422

лексичні опозиції в поетичних творах Василя Стуса

Н.М. Бобух (Полтава)

Бобух Н.М. Лексичні опозиції в поетичних творах Василя Стуса

У статті досліджено семантично протиставлювані лексеми в поетичному словнику Василя Стуса. Проаналізовано стилістичні функції художніх засобів, утворених на основі антонімічних пар (акротеза, амфітеза, антитеза, діатеза, оксиморон). Визначено продуктивні типи оксиморонних синтагм у мовотворчості поета.

Ключові слова: акротеза, амфітеза, антитеза, антонімічно-синонімічна парадигма, діатеза, лексична опозиція, оксиморонна синтагма, позитивна і негативна конотація.

Бобух Н.Н. Лексические оппозиции в поэтических произведениях Василия Стуса

В статье исследуются семантически противопоставляемые лексемы в поэтическом словаре Василия Стуса. Проанализированы стилистические функции художественных приемов, базирующихся на антонимичных парах (акротеза, амфитеза, антитеза, диатеза, оксиморон). Определены продуктивные типы оксиморонных синтагм в поэтической речи.

Ключевые слова: акротеза, амфитеза, антитеза, антонимично-синонимическая парадигма, диатеза, лексическая оппозиция, оксиморонная синтагма, положительная и отрицательная коннотация.

Bobukh N.M. Lexical oppositions in Vasyl Stus poetry

The article researches semantically opposed lexems in the poetic language of Vasyl Stus. Stylistic functions of artistic means based on antonymic pairs (acrothesis, amphithesis, antithesis, diathesis, oxymoron) are analyzed. Productive types of oxymoron syntagms in poetic language are defined.

Key words: acrothesis, amphithesis, antithesis, antonymic and synonymic paradigm, diathesis, lexical opposition, oxymoron syntagms, positive and negative connotation.

Мовотворчість Василя Стуса досліджували В. Неділько [Неділько 1992а: 32 - 37; Неділько 1992б: 21 - 30], А. Бондаренко [Бондаренко 1995: 47 - 54; 1996], Л. Лисиченко [Лисиченко 1998: 129 - 144] та ін. У пропонованій статті ми ставимо за мету проаналізувати лексичні опозиції в поетичному словнику Василя Стуса.

Матеріалом дослідження є опозиційні пари, зафіксовані в найповнішій поетичній збірці вибраного Василя Стуса „Час творчості / Dichtensezeit” [Стус 2005].

В аналізованих текстах широко використані контрастиви, що виконують різноманітні семантичні функції: характеризують поведінку й характер індивідуума, психічний стан, емоції, дії та стосунки з іншими людьми, номінують полярні предмети, явища й процеси об'єктивної дійсності.

Для ідіолекту Василя Стуса показовим є вживання темпоральних антонімічних пар день ніч, компоненти яких конотують негативний оцінний зміст, пор.: день - безмежний, довгий, непомітний, попідпалений, чорний тощо; ніч - безсонна, довга, обгоріла, скрижаніла та ін. Опозиція день ніч уживається не тільки для номінації частин доби, а й для передавання тяжкого душевного стану ліричного героя (сум, переживання, тривога, страждання). Негативна оцінність обох конституентів названої антонімічної пари зумовлена семантикою відповідних епітетів: Ще буде все - і довгі ночі й дні, / і довга путь - ні скону, ні спочину, / коли, здається, краще в домовину, / аніж у чужинецькій чужині [Стус 2005: 326]; Літа без зелен-садів, / коридори ночей обгорілих і днів / попідпалених, весни, де води ревуть / і гримить бездоріжжя... [Стус 2005: 185].

Традиційним для поетичного словника Василя Стуса є зіткнення контрастних лексем живий - мертвий, жити - вмирати, жити - помирати, жити - почезати, життя - смерть, життя - небуття, життя - конання, існування - смерть, народження - смерть, народження - конання тощо, які конотують позитивну і негативну оцінність: Живий чи мертвий - долі порадій. / Навчайся жити. І вмирати - вмій! [Стус 2005: 326]; Народе мій, до тебе я ще верну, / і в смерті обернуся до життя / своїм стражденним і незлим обличчям, / як син, тобі доземно поклонюсь... [Стус 2005: 164]; Це горе - пагорб мій і терикон - / моє новонародження і скон, / неначе домовина і колиска, / уже просторить скулені громи [Стус 2005: 411]. Наведені опозиції свідчать про значно більшу варіативність мовно-змістових форм для вираження негативної оцінності.

У деяких поетичних уривках відзначаємо змістову інверсію: „контекстуальна синтагма „коригує” [Мойсієнко 2006: 19] сприйняття читачем позитивної і негативної маркованості компонентів антонімічної пари життя - смерть. Напр.: За що мене, Отче, караєш життям, / пошли мені смерть - і тобі я воздам... [Стус 2005: 267]; Бо до життя - і страшно, і далеко, / і сил не стане. А до смерті ближче... [Стус 2005: 187]. Змістова інверсія конституентів субстантивної опозиції життя - смерть уживається з метою передачі трагічності людського існування, тяжкого фізичного й духовного стану поета. Пор.: Дарма бо скніти - вже напівдорозі / між смертю і життям. Їй-бо - дарма. / Бо жодної з надій не маю в Бозі / і порятунку жодного - нема [Стус 2005: 434].

Позитивно-оцінна конотація лексеми життя підсилюється дієсловами, з якими вона корелює: Отож, цигарку першу закури / і другу, третю запали, четверту. / Бо ця біда тобі не дасть і вмерти, / і все ж - життя, не смерть боготвори! [Стус 2005: 271].

Дієслівні метафори, побудовані на опозиціях народжуватися - умирати, жити - умирати, умирати - оживати, свідчать про універсальний характер антонімів життя - смерть: А я [нагідка], тебе чекавши, / устигла народитися і двічі / померти [Стус 2005: 553]; Але квітам досить миті, / досить долі, досить часу, / досить їм життя і смерті - / всього Бог їм дав сповна [Стус 2005: 415].

Характерною ознакою художнього словника Василя Стуса є використання антонімічних пар, складники яких репрезентують релігійні уявлення людини, зокрема рай - пекло, душа - тіло, дух - тіло, праведний - грішний. Компоненти субстантивних опозицій душа - тіло, дух - тіло сполучаються переважно з прикметниками, що передають негативну оцінність: зраджена, усохла (душа), забитий, остобісілий, буремний (дух) - худе, порожнє, прозоре, знеплочене (тіло). Напр.: Ви, лялечки із алкоголем щасть, / загорнуті в свою усохлу душу, / ще начувайтесь: тіло ваше здушить / ця зраджена душа [Стус 2005: 222]; ...все, що маємо - / Бог дарував, / та на тіло прогінне / прозоре знеплочене тіло, / щоб будило твій дух, / свої тавра вогненні поклав [Стус 2005: 468].

Негативну конотацію зазначених контрастивів підсилюють і дієслова, з якими вони сполучаються: Душа колотиться у тілі, / і опадає у знесиллі / дух, що добою обболів [Стус 2005: 538]; Погрій же руки на дивнім огні, / коли конає серце обпашіле, / бо стогне дух, ще довше стогне тіло - / лишайся з стогоном наоднині [Стус 2005: 532].

Однак, - зазначає Д. Стус, - поет намагається „переконати людей у добрості світу, незламності людського духу та волі” [Стус 2005: 680]: І вирветься із мене птах, / і зрине до небес, / щоб тіло відпустило страх, / і з тим щоб я воскрес. / І заспіває, мов пташа, / дзвінка моя душа [Стус 2005: 310].

У досліджуваних поетичних текстах відзначено стилістично марковані словосполучення з уживанням спільнокореневих слів: І Тясмину тісно од трупу козацького й крові, / і Буг почорнілий загачено тілом людським. / Бодай ви пропали, синочки, були б ви здорові, / у пеклі запеклім, у райському раї страшнім [Стус 2005: 371]. Позитивна оцінність словосполучення райський рай змінюється на негативну під впливом означення страшний.

У поетичному словнику Василя Стуса зафіксовано найпродуктивніші антонімічно-синонімічні парадигми на означення полярних почуттів, душевного стану індивідуума, психічних процесів або емоцій (кохання - зненависть, зненавида; радість, радіння, радощі - горе, біда, біль, жалі, журба, мука, нещастя, осмута, печаль, скрута, страждання, туга; сміх, усміх, регіт - плач; щасливий - журний, нещасний; щастя - біда, горе, зло, мука, напасті та ін.). Напр.: Слово, слово, - достиглий смут мій! / Набираючи висоту, / порятуй од важкої скрути / і од радості порятуй [Стус 2005: 53]; ...благословенні зорі над водою, / і райдужне суцвіття по дощі, / і кроплене живлющою росою / бажання невгамовної душі, / і усміх матері, і плач дитини [Стус 2005: 230].

Виокремлено антонімічно-синонімічні парадигми, у яких позитивно маркований компонент опозиції утворює антонімічні пари з двома негативно маркованими конституентами: радість - горе, зажура; радість - мука, зло та ін. Напр.: По дощах і бурях, / по смерках, і обмовах, і смертях / він виторує найкоротший шлях / до радості - із горя та зажури / на ясен день [Стус 2005: 239]; Безкрая муко і безкрає зло, / ви обернулись радістю моєю [Стус 2005: 476].

Зафіксовані в поетичних творах антонімічно-синонімічні парадигми свідчать про значно більшу варіативність мовно-змістових форм для вираження негативного оцінного змісту, ніж позитивного, що зумовлене природною реакцією людини на явища негативного характеру.

Для ідіолекту Василя Стуса характерним є нанизування антонімічних пар, що зумовлене, зокрема, ритмічною природою віршової мови, а також намаганням у часткових протиставленнях передати цілісний контрастний образ: Жду день при дні, та, мабуть, не діждусь / благословенного всепереймання - / життя і смерти, щастя і біди, / розлуки й зустрічі, пітьми і світла [Стус 2005: 316]; ... ти колінкуєш, ніби вічний раб: / ніяк не виблагаєш поєднання / душі із тілом, радості - з журбою, / життя зі смертю, неба із землею [Стус 2005: 200].

Урізноманітнюють поетичну мову індивідуально-авторські метафори, утворені на основі антонімічних лексем: дороги зустрічей, прощань; миготіння злетів і падінь; міграція душі та тіла; помежів'я присмерку й світання; путь неволь і воль; розтоки добра і зла; струмування землі і неба.

Образність може створюватися і вживанням одного з членів опозиції в прямому значенні, а другого - у переносному: Тугими колами кружляємо, / усе збиваючись з ноги. / Світ вечоріє. Ми світаємо, / коли ні сили, ні снаги [Стус 2005: 565 - 566]. Протиставлювані дії вечоріє - світаємо виявляють характерне для поетичного мовомислення чергування однозначних і багатозначних лексем із прямим та переносним значенням.

Нероздільність людини й природи підкреслюється метафоризацією антонімічних пар, складники яких у прямому вживанні репрезентують полярні значення „поява над обрієм небесного світила та спуск його за обрій”, з метою позначення початку і кінця людського життя: … бо мати дивиться свята, / я в ній смеркаю і світаю [Стус 2005: 366].

Василь Стус, - наголошує В. Неділько, - „часто вдається до словотворення, неологізмів, деформує слова, але з тонким почуттям такту, міри, так, що новотвори допомагають глибше розкрити задум поета” [Неділько 1992б: 30]: додосвітки - надсмеркання, паверх - паниз, пажиття - паскін, припочатки - прикінці. Напр.: Прийшло по зустрічі прощання. / Непам'яте, залізна стань! / Ти - за шелом'янем, за гранню / додосвітків і надсмеркань [Стус 2005: 399]; Скипілись разом падь і висота. / Тут паверх, паниз, пажиття і паскін, / переступай лискуче лезо меж [Стус 2005: 472]. Малопоширений префікс спільнослов'янського походження па- виражає вказівку на предмет, схожий на той, який названий безпрефіксним іменником.

У поетичному словнику Василя Стуса актуалізованими є опозиції, конституенти яких стилістично різнопланові: днесь (заст.) - завтра, дух - плоть (заст.), сущий (заст.) - грядущий (уроч.), правда - брехня (розм.), правда - кривда (нар.-поет.) та ін. Приміром: Бо плоть твоя сплюндрована до тебе. / І дух тобі спотворили давно [Стус 2005: 138]; На стільки кривд і стільки правд / одного вороття / замало буде [Стус 2005: 450].

Антоніми-домінанти в поетичних текстах репрезентовано синтаксичними конструкціями (СК), які виражають семантичні відношення кон'юнкції, диз'юнкції, протиставлення, зіставлення, заперечення, ототожнення, чергування протилежностей. Особливо продуктивні СК моделі ні Х ні Y, що репрезентують значення заперечення всього класу предметів, усього явища, властивості, дії: Нас порозсовано по цих краях, / не чути ані ворога, ні друга [Стус 2005: 244]; По чорних водах човен мій поплив, / і вже не видно ні землі, ні неба [Стус 2005: 221]; Бо вирвався стогін, кудлатий, як дим, / не хочу пробути ні добрим, ні злим [Стус 2005: 267]; Ані жити немає, ні вмерти, / ані вільно дихнути нема! [Стус 2005: 428].

Виокремлено архітектонічну функцію антитез, що використовуються як заголовки (початкові рядки) поетичних творів. У названій функції вживаються антоніми, що стосуються різних поняттєвих сфер. Найчастіше функціонують антонімічні пари на позначення: а) частин доби: „Які моторошні сни, ці дні і ночі...”, „Із вечора - одразу в ранок...”; б) природних властивостей, явищ: „Ми з теміні виходимо на світ...”; в) пір року: „Одна гора - зима, а друга - літо...”; г) сторін світу: „Світу - півдня і півночі...”; ґ) орієнтирів у просторі: „І вимінилось небо і земля...”, д) часових ознак: „Даждь нам, Боже, днесь! Не треба завтра...”, „Набігає минуле, обминає майбутнє...”е) психічного стану, емоцій, почуттів: „Мені постав ти в доброті і гніві...”.

Антонімічна семантика заголовків (початкових рядків) сприяє афористичності висловлювання, оскільки лаконізм заголовків - це характерна ознака поетичних текстів.

У досліджуваних текстах зафіксовано такі стилістичні фігури, основу яких становлять антонімічні лексеми: а) акротези, що вживаються для підкресленого стверджування однієї з ознак, дій або одного з явищ об'єктивної дійсності через заперечення протилежних: Є дві надії. Перша: білий світ, / що став на голову, таки нарешті / постане світом, а не тьмою [Стус 2005: 278]; Ти ще була дитиною, уся надії повною / сміялась, а не плакала, губами бгала страх [Стус 2005: 509]; б) амфітези, у яких стверджуються обидві протиставлювані ознаки, дії чи обидва явища, результатом чого є повне охоплення всього класу предметів, усього явища та ін.: Рілля чорніє. Зазимком іскрить / порожній, безберегий, неокраїй, / вітрами видутий уздовж і впоперек, / натруджений, відголосілий степ [Стус 2005: 237]; Надто тяжко / ступати безворотною дорогою, / де втрачено початки і кінці [Стус 2005: 374]; в) діатези, сутність яких полягає у ствердженні середнього ступеня вияву ознаки, дії тощо через заперечення протилежних властивостей, дій та ін.: Отак весь вік одколобродиш, /аби не вмерти і не жить [Стус 2005: 343]; Пантрує нас за лихом лихо, / Щоб і не вмер і не воскрес [Стус 2005: 362].

Для ідіостилю Василя Стуса показові оксиморони - стилістичні фігури, побудовані на антонімах. В основі оксиморонів лежать різні способи поєднання семантично протиставлюваних конституентів в одне змістове та структурне ціле. Оксиморонні синтагми утворюються поєднанням загальномовних антонімів. На відміну від протиставлення, контрастні поняття в них зливаються (одному денотатові приписуються одночасно протилежні ознаки, несумісні з погляду формальної логіки), напр.: Такий близький ти, краю мій / і безнадійно так далекий. / У вирій відлетять лелеки, / а ти пробудь один - і скній [Стус 2005: 395].

В утворенні оксиморонного значення важлива роль належить найближчому лексичному оточенню, яке підсилює образність вислову, збільшує значеннєве навантаження його складників: Яка нестерпна рідна чужина, / цей погар раю, храм, зазналий скверни! / Ти повернувся, але край не верне - / йому за трумну пітьма кам'яна [Стус 2005: 359]. Оксиморонна синтагма рідна чужина репрезентує негативну оцінність, якої їй надає іменник чужина. У формуванні семантики цього вислову також беруть участь слова й словосполучення: нестерпна, погар, зазналий скверни, пітьма кам'яна - номінації з негативною оцінкою.

Оксиморони, зафіксовані в досліджуваних поетичних текстах, мають переважно форму підрядного словосполучення. За морфологічним вираженням головного слова оксиморонної синтагми розрізняємо: а) субстантивні: забута пам'ять, голосне мовчання, покірна непокора, рідна чужина, святошні будні, голосіння тиші, злигоднів розкоші, кінця початок, нещастя щасть, ніч дня; б) ад'єктивні: грішне без гріха; в) дієслівні: живцем помираю, звеселяєш смуту, ненавидячи любити, обрадіє з печалі, сниш явою.

Менш поширені оксиморонні синтагми, які мають форму сурядного словосполучення. У таких конструкціях граматично незалежні компоненти об'єднуються в одне змістове і структурне ціле за принципом морфологічної однотипності за допомогою сурядних сполучників: близький і далекий, грішна і свята, ніжна і жорстока, і радісний і тужний, рідне і чуже.

Зафіксовано оксиморони - оказіональні складні слова, утворені злиттям двох субстантивів, переважно за зразком композитів: життєсмерть, розлукозустріче, смертеіснування; оксиморони, утворені за взірцем юкстапозитів: будні-свята, дне-ночі, ноче-дні, радосте-біда.

Оксиморонні синтагми, виявлені в аналізованих віршованих текстах, виконують семантико-стилістичні функції увиразнення контрастного психічного стану людини: ...і що робити, як так марудно у цьому світі? / У необжитім? / Хіба ненавидячи любити? / Хіба ненавидячи кохати? [Стус 2005: 75]; ...і вся вона [мама] просмагла / від гару, вишневого сонця й розлуки, / журно всміхається витепленими очима [Стус 2005: 91].

Оксиморони підкреслюють суперечливу сутність зображуваних предметів і явищ об'єктивної дійсності - Над подимом долі, над сяєвом тьми / проходим поволі, мов тіні самі [Стус 2005: 537]; ...усе питаєш вітра в полі, / і наслухаєш душі голі, / просториш гомін тиші тиш [Стус 2005: 546].

„Ліричний герой поезії Стуса - сам він - знав, що шлях йому судився трагічний, передчував свою загибель і був готовий до неї” [Неділько 1992б: 23]. Тож невипадково серед численних авторських афоризмів особливо виділяються оригінальні, трагічно забарвлені оксиморони, в основі яких лежать опозиції життя - смерть, живий - мертвий, жити - умирати: цей бенкет смерті в образі життя [Стус 2005: 129]; моє перейдене життя - то простір смерті [Стус 2005: 266]; смерть, що од життя миліш [Стус 2005: 497]; я відчуваю власну смерть - живою [Стус 2005: 211]; померти, аби жить [Стус 2005: 60]; коли, померлий, знову схочеш жить [Стус 2005: 329] та ін.

Негативно маркована лексема смерть поєднується з позитивно маркованим атрибутом: блаженна смерть, радісна смерть, жива смерть.

Для ліричного героя смерть - то справжня втіха; смерть - то найсолодша мить; смерть - неначе благовіст. Він не боїться смерті і впевнений, що прийде до народу, коли в смерті обернеться до життя - і в смерті з рідним краєм порідниться [Неділько 1992б: 23].

Отже, у поетичному словнику Василя Стуса широко представлені антонімічні лексеми, які дають змогу схарактеризувати предмет із полярних сторін, об'єднати протилежності, передати суперечливу сутність людських думок і почуттів. Особливу виразність у досліджуваних текстах мають оксиморони, що вживаються для передачі контрастного психічного стану людини та підкреслення суперечливої сутності зображуваних предметів і явищ об'єктивної дійсності.

стус лексема антонімічний контрасний

Література

1. Бондаренко 1995 - Бондаренко А.І. Лексична парадигма „страждання” в поетиці В. Стуса / А.І. Бондаренко // Мовознавство. - 1995. - № 2 - 3. - С. 47 - 54;

2. Бондаренко 1996 - Бондаренко А.І. Поетична мова В. Стуса (експресеми емотивного змісту): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 „Українська мова” / А.І. Бондаренко. - К., 1996. - 23 с.;

3. Лисиченко 1998 - Лисиченко Л. Мовна картина світу та її рівні / Л. Лисиченко // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. Нова серія. - Х. : Майдан, 1998. - Т. 6. - С. 129 - 144;

4. Мойсієнко 2006 - Мойсієнко А.К. Слово в аперцепційній системі поетичного тексту. Декодування Шевченкового вірша : [монографія] / А.К. Мойсієнко. - К. : Сталь, 2006. - 304 с.;

5. Неділько 1992а - Неділько В.Я. Василь Стус. Доля. Життя. Поезія / В.Я. Неділько // Українська мова і література в школі. - 1992. - № 1. - С. 32 - 37;

6. Неділько 1992б - Неділько В.Я. Василь Стус. Доля, життя, поезія (Закінчення) / В.Я. Неділько // Українська мова і література в школі. - 1992. - № 2. - С. 21 - 30;

7. Стус 2005 - Стус В. Час творчості / Dichtensezeit / Післямова Стуса Д.В. / В. Стус. - К.: Дніпро, 2005. - 704 с.

Размещено на Allbest.ru