Платон Воронько: "Моя автобіографія..." - до проблеми життя і творчості

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Серед видатних діячів, які активно працювали на ниві української культури, почесне місце належить уродженцеві Сумщини Платонові Микитовичу Вороньку. Проте, після його смерті (минуло понад 25 років) не з'явилося жодної вагомої про нього згадки. Метою нашого дослідження є висвітлення гідного життєвого, творчого шляху та внеску поета в розвиток української літератури. Для цього були плідно використані бібліотечні та архівні ресурси, присвячені поетові. На жаль, всі вони ще прижиттєві щодо письменника. Митців, які чесно служили своєму народові і з честю пішли в кращий світ, сьогодні гуртом «забули», применшивши їхню роль та місце в культурному доробку. Наша розвідка покликана заповнити цю прогалину.

Платон Микитович Воронько -- лауреат Сталінської премії (1951), Державної премії України ім. Т Шевченка (1972), Республіканської комсомольської літературної премії ім. М. Островського (1962), літературної премії ім. Лесі Українки (1976). За час творчої діяльності Платона Воронька вийшло понад 80 окремих видань, серед них 36 -- для дітей.

Поет народився 18.11(01.12).1913 р. в с. Чернеччина (нині Охтирського району Сумської обл.). Він член Спілки письменників України (1944), депутат Верховної Ради УРСР 10--11-го скликань. Працював на будівництві у Таджикистані, навчався в Літературному інституті в Москві (1938--1941), звідки пішов добровольцем на війну з Фінляндією. Платон Микитович учасник Другої світової війни, командир підрозділу у партизанському з'єднанні С. Ковпака. Саме тут він виявив себе талановитим піснярем та поетом. Його твори у вигляді листівок розповсюджувалися поміж партизанами.

Тему боротьби з фашизмом художньо осмислено у збірках поета «Карпатський рейд» (К.; X., 1944), відображено у нарисі «Партизанський генерал Руднєв» (1946), книзі віршів та поем «Весняний грім» (1947), «Великий світ» (К., 1948), «В ім'я твоєї волі...» (Л., 1949). Не лише тема війни була притаманна творам П. Воронька. В післявоєнний період він писав про розбудову мирного світу, дружбу народів. Саме ці тематичні настрої лежать в основі поетичних збірок «Славен мир» (К., 1950), «Моя Гуцульщина» (Л., 1956), «Драгі другарі» (1959), «Нелинь» (1963), «Здвиг-земля» (1976), «Узьмінь» (1979), «Осениця» (1983). Автор поем «Народження легенди», «Онися» (обидві 1954), «За всі літа розлуки» (1962), збірки лірики «Повінь» (1970) також писав для дітей та юнацтва поезії, віршовані оповідання, казки, балади, поеми, що увійшли до збірок «Читаночка» (К., 1951), «Казка про Чугайстра» (К., 1957), «Сніжна зіронька горить» (1973), «Облітав журавель» (1974), «Всім по сім» (1975).

Окремі твори поета перекладено російською, білоруською, узбецькою, туркменською, чуваською, болгарською, польською, чеською та іншими мовами. Поезії П. Воронька покладені на музику.

Творча спадщина одного з найбільш відомих українських поетів П.М. Воронька (1913-1988) явище оригінальне і многогранне. 3а художньою формою воно відобразило складність та різноманітність подій воєнних і повоєнних років нашої країни. Безсмертне слово великого Кобзаря, Лесі Українки, М. Рильського та інших видатних художників слова стало для нього своєрідною школою, а українська народна пісня, дума невичерпним джерелом, яке збагатило творчу манеру майстра засобами поетичної образності. Творчість П. Воронька посідає важливе місце не лише в українській літературі, вона «помітний набуток усієї нашої . поезії».

Розпочавши свою творчість в тяжку годину Другої світової війни, знаходячись у загоні легендарних партизанів-ковпаківців, він душею і серцем відчував, яка пісня потрібна його бойовим друзям, і він наповнював її героїчним змістом, романтичною піднесеністю, співучістю, що робило його вірші зрозумілими і популярними серед найширших народних мас. П. Воронько, залишаючись усе своє життя вірним темі війни, створив про ратний подвиг народу багато яскравих творів, що належать до різних жанрів поетичної творчості (пісня, балада, притча, легенда, казка, драма тощо). Спостереження над естетичним ідеалом у першій книзі поета «Карпатський рейд» переконують у тому, що розвиток художньої свідомості П. Воронька знаходився в тісному зв'язку з формуванням його громадянської позиції.

Ряд критиків і того часу, і наших днів відзначали вплив на творчість поета творів Лесі Українки. І це не лише зовнішнє запозичення окремих образів, елементів стилю, але й глибоке проникнення у філософську, гуманістичну суть спадщини геніальної поетеси, що допомагало відточувати окремі грані віршів П. Воронька. В той же час великою школою стала і глибоко народна, суспільно-активна поезія Тараса Шевченка, Івана Франка, Максима Рильського, Павла Тичини.

Одним із важливих джерел творів П. Воронька є усна народна творчість той реальний фундамент, який допоміг поетові заявити про себе як про оригінального самобутнього майстра. Використовуючи традиційні прийоми народнопісенної творчості, досвід представників класичної і сучасної літератури, він в зображення війни вносить своє, оригінальне: світлий оптимізм, ліризм, правдивість, романтичну піднесеність. Найчастіше поет звертається до лірико-драматичного монологу філософських роздумів і віршованого звертання. Це давало можливість яскравіше висловлювати почуття про місце людини у час всенародної битви, вписати значну сторінку в колективний поетичний літопис життя і боротьби. Він завжди пам'ятав і керувався думкою М. Горького: «Початок мистецтва слова у фольклорі... Чим краще ми будемо знати минуле, тим легше, глибше і радісніше зрозуміємо велике значення сучасного, що ми його творимо» [1, с. 46-47].

І на це відповідь. Будучи енергійною, нестримною, чесною, щирою, доброю і ніжною людиною, палко закоханою в Україну, в життя, шанобливою до своїх предтеч, переживши страшні лихоліття війни, втрати побратимів, біль і туга за якими не полишала його все життя, він не зациклюється на кон'юнктурі обставин післявоєнної доби. Він пише про час і людський вік, про сенс існування, смерть, безсмертя, творчість і любов. Глибоке осмислення війни, сповнене мудрих роздумів і неспокою, стали критерієм його активної поетичної думки.

Новаторство поета було відзначено і тогочасного критикою. «Це новаторство мало особливу рису, писав літературознавець С.А. Крижанівський, воно не кидалося в очі, а полягало у всебічному використанні кращих досягнень класичної і сучасної поезії, народної творчості. Новий ідейно-естетичний зміст, емоційне напруження, сила пристрасті в певній мірі оновлювали і традиційну форму» [2, с. 3].

В багатьох творах поета зафіксовано тему зв'язку воєнного і мирного часу, єдності прагнень живих і тих, хто загинув. У віршах «На своїй землі», «На дощ заболіли рани» та ін. виражено основний ідейно-тематичний напрямок творчості поета:

В органічному зв'язку з певними позитивними змінами у житті народу, у зв'язку з т. зв. «хрушовською відлигою» в суспільстві, знаходиться новий період творчості поета, провідним мотивом якого був мотив пам'яті. Донести до нащадків усі страхіття війни, пережиті в ім' я щастя прийдешніх поколінь, у цьому покликання поета-громадянина, поета-філософа. Заслуга майстра в тому, що він показав героїзм людей як закономірність усього нашого народу, що боровся з фашистами, і з повною силою виявився в період, коли подвиг став звичним, повсякденним явищем. До властивої поетові лірико-романтичної тональності додається чітка позиція реаліста-громадянина.

І на початку творчого шляху, і в останні роки значне місце у творчості П. Воронька займає поема жанр, який дозволяє поетові, що тяжів до героїко-романтичної тематики, відобразити з великим пафосом і ліризмом партизанську героїку, створити яскраві характери, розкрити авторські турботи і роздуми. Прагнучи знайти оптимальний спосіб вираження художнього задуму, поет увесь у пошуках такого жанру, який би відповідав його змісту. Звідси і багатство різновидностей поеми: з початку творчості героїчна балада, потім ліро-епічна чи сюжетна поема, лірико-драматична, поема-легенда та ін.

Помітне місце в післявоєнній творчості П. Воронька займає інтимна і філософська лірика. Поет шукає форми адекватного художнього відображення своїх почуттів, використовуючи різні жанри: лірико-філософську мініатюру, вірш-афоризм, філософський роздум, ліричне признання та ін. У віршах «Так, як Данте...», «Халіма співала про моря», «Я сказала йому, то прийду» та ін. знайшли відображення напружені драматичні ситуації.

Філософська лірика П. Воронька вражає як своєю мудрою глибиною, безпосередністю почуттів і переживань, так і своєрідним, щиро вистражданим життєствердженням. Ліричні медитації поета були новим і самобутнім явищем в сучасній українській поезії.

П. Воронько майстер пейзажу. Природу поет сприймав не як романтичну умовність він знав її, любив і відчував, володів гострою неповторністю поетичного бачення. Необхідно відзначити в цьому зв'язку і активну роль пейзажу в його творах, який, зберігаючи свою головну функцію, відтворює поетичну атмосферу зображуваних подій, посилює емоційну напруженість ситуації, уточнює загальну ідею твору.

Естетична своєрідність таланту П. Воронька, народні джерела, що живлять його творчість, емоційна конкретність вірша свідчать, що спрямування почуттів та переживань його героїв проходять через найголовніші, вузлові моменти людського життя. Яскравим філософським узагальненням власного ставлення і ставлення ліричного героя до життя звучить програмний вірш «Я знаю, що таке життя» (1945).

В останні роки життя П. Воронько, створюючи образи своїх героїв, все більше замислюється над призначенням людини на Землі. Він приділяє багато уваги осмисленню питань морально-етичного плану: вибору життєвої позиції, збагаченню духовності особистості і нації. Високі взірці для наслідування сучасниками та нащадками П. Воронько бачить в образах великих наших попередників І.П. Котляревського, Т.Г. Шевченка, М.В. Гоголя, О.С. Пушкіна, І.Я. Франка, яким присвячує свої поетичні портрети.

Останні два десятиріччя свідчать про удосконалення творчої індивідуальності поета. Він видає збірки «Повінь», «В ім'я твоєї волі», «Совість пам'яті», «Олениця» та ін., де все частіше звертається до духовних джерел, народної творчості, національної історії. На зміну романтичному завзяттю попередніх років приходить «духовна зосередженість, прагнення проникати в таїни Всесвіту, осмислення складних історичних доль людства» [3, с. 15]. Характеризуючи творчість П. Воронька цього часу, П. Загребельний на УІІІ з'їзді письменників України сказав: «Бунтівливий Воронько, який рвав греблі на суворих воєнних водах, стає м'яким, ліричним, віддається філософії і спогадам, виказує невичерпні душевні запаси почуттів, збагачуючи й нас» [4, с. 38].

Все частіше на сторінках збірників П. Воронька з'являються твори з самоаналізом. Про це свідчать наступні вірші: «Не втікай, бо від себе ніяк не втечеш...», «Іди, поки живий», «Поетів труд часом Сізіфів труд», «Йду щоденно по гострому лезі я...». Він прагне визначити своє місце в житті суспільства: «Я намагався все віддать, що взяв, і навіть більш». Проте у поета міцніє відчуття спочатку невиразного, а потім все більш загостреного неспокою перед невлаштованістю життя, трагізмом епохи, передчуттям катастрофічного зламу, тяжких випробувань. Туга самотності, сумнівів, мотиви занепокоєння, тривога совісті і пам'яті все помітніше відчувається у книгах «Совість пам'яті», «Олениця». Поет говорить: «О доле, дай мені шипшини хист дочасно не зів'януть, не зжовтіти». Водночас, залишаючись оптимістом, він радить своїм сучасникам: «Любіть життя, шануйте кожен день»; «Шукай себе, перемагай зневір'я нехай 17 літ чи 70». Поет більш уважно ставиться до слова, одночасно збільшуючи його змістовне навантаження, наповнюючи філософською концептуальністю.

Абстрагуючись від усіх негативних явищ життя (а для цього теж потрібно було володіти надзвичайною моральною силою), П. Воронько із усієї щирістю і особистою схвильованістю, стикаючись із повсякденними проблемами, все більше заглиблюється у воєнні спогади, частіше задумується над філософією буття, швидкоплинністю часу, місцем людини і поета в суспільстві. Роздумуючи над сенсом людського буття, порівнюючи особисто пережите із своїм соціально-естетичним ідеалом, із народними устремліннями, він, як відзначав Б. Олійник, «спрямовував енергію свого таланту в майбутнє» [4, с. 21].

Таким чином, можемо стверджувати, що творчість П. Воронька посідає одне з найвагоміших місць в українській культурі та літературі минулого століття. Все життя залишаючись співцем історії Другої світової війни та відданим темі пам'яті, поет не лише став літописцем своєї доби, а й збагатив українську поезію прекрасними взірцями нетлінної лірики.

Література

1. VІІІ з'їзд письменників Радянської України: Матеріали з'їзду. К., 1981. С. 38.

2. Олійник Б. Поки живий іди! // Воронько П.М. Твори: В 4 т Т 1. К., 1982. С. 21.

3. Горький М. Заключна промова на Першому Всесоюзному з'їзді радянських письменників // Єдина радянська. К., 1984. С. 46-47.

4. Крижанівський С.А. Фронтова муза. К., 1984. 16 с.

5. Скирда Л. Сучасна українська поезія: До тенденції розвитку. К., 1983. 167 с.