Усна народна творчість подолян наприкінці XVIII - в першій половині XIX ст. як етнонаціональний чинник

The article presents conditions in which cultural sphere skirts appeared after its incorporation into the Russian Empire. Autocracy has set a goal to erase the mental boundaries between Ukrainian and Russian. This manifested itself in persecution of the culture and spirituality of indigenous inhabitants. What caused the implementation of culture in the oral folklore.

Songs, stories, legends, and other forms of folk art are important means of preserving and defending the authenticity Ukrainian.

In the peasants remained strong family and kinship, full of customs and traditions with the widespread use of oral folklore. Christenings, weddings, wires recruits, funerals and so not without folk songs, freckles, hayivok, Christmas carols, carols, doom. This problem is a very important today. The problem under discussion is of great interest.

In the introduction, it is of importance, and, practical value, innovation, and the methods of our study.

The aim of our research are: systematize the known information about culture in Podidilskiy province in the the late eighteenth the first part of the nineteenth century.

First of all in our work, we wanted to show that the people of the region had its own consumer culture, which differs from the Russian.

The article is addressed to professional scientists, undergraduates, postgraduates, those working in the field of history.

Key words: folklore, folk poetry, songs, stories, legends, Podolsky province.

Ми живемо у часи великих змін, в період переоцінки суспільної моралі, тому змушені вкотре звернути свій погляд до минулого досвіду. Включення подільського краю до складу Російської держави, після другого розчленування Речі Посполитої у 1793 р., мало неабиякий вплив на регіон, адже воно несло разом з собою пертурбацію для місцевих мешканців, що було визначальним фактором, який зумовлював характер і особливості національно-культурного життя подолян. У цей час українська культура вступає в нову суспільно-політичну площину, зазнає суттєвих трансформаційних процесів. Повною мірою це стосується народної творчості краян.

Чималий внесок для вивчення означеної проблеми вже встигли зробити П. Чубинський, К. Шейковський, В. Андрієвський, В. Петров, В. Герасименко, А. Філінюк, П. Слободянюк, А. Трембіцький та інші. Тим неменше й досі проблема залишається недостатньо вивченою.

Мета нашої розвідки охарактеризувати тенденції розвитку народної творчості краян із часу включення Поділля до складу Російської імперії наприкінці ХУІІІ до середини ХІХ ст.

На Поділлі, як і в усьому Правобережжі і не менше ніж в інших регіонах Україні, були збережені глибокі джерела народної культури та творчості. Їх незмінними охоронцями виступали українські селяни. І саме ці джерела стали рятівним резервом духовно-культурного потенціалу українців [1, с.187]. Народне середовище виявилося власником невичерпних багатств поезії [2, с.322]. На практиці усна народна творчість слугувала певним засобом передачі старшими поколіннями знань і набутого досвіду молоді. З давніх часів дійшли до нас різні види усної народної творчості: пісні, казки, легенди, міфи [3, с.3] тощо. Відомий український вчений Іван Огієнко писав, що в межах сільського життя народна українська поезія тяглася червоною ниткою від колиски до могили. В цю поезію входять всі кращі надії народу, його сподівання і побажання [4, с.117].

Народна усна творчість продовжувала розвиватись наприкінці XVIII ст. в першій половині ХІХ ст. [5, с.263]. Звичайно, що чітко встановити часові межі того чи іншого поетичного твору неможливо. Тому хронологія здійснена за допомогою відносного методу датування, адже аналіз змісту, дає можливість орієнтовно співвіднести до певних часових рамок певну народну поезію.

Інкорпорація Правобережжя до складу Російської імперії, як нової території, передбачала стирання межі ментальних розбіжностей між «великоросами» і «малоросами» [6, с.144]. Різними нормативними документами, починаючи від Катерини ІІ, викорінювалась думка, що українці і росіяни різний народ. У зв'язку з цим почались гоніння на все українське [7, с.10], в тому числі і на культурну відмінність українців, яка асоціювалася царизмом в якості сепаратизму та потенційної загрози імперської цілісності. Тому подолянам насильницьким способом, цілеспрямовано та послідовно нав'язували все російське і польське з одночасним нищенням їх унікального духовно-культурного світу [1, с.182]. Царизм всіляко глушив творчий порив народних мас [8, с.615]. Ясна річ, це не могло не відбитися у народному фольклорі.

Основним опонентом народної творчості була християнська церква, яка бачила в народній поезії «бессовские пения» своєї неслухняної пастви. Через те, давня народна поезія дійшла до нас не в тих формах і не в тому вигляді, в яких зародилася серед народу. Щоправда, абсолютно викорінити народну поезію не вдалося [9, с.233, 235].

Саме ХІХ ст. стало тим часом, коли починає активно відбуватись нагромадження документів, фольклору, створення духовної теоретично-наукової бази [10, с.196]. Народна творчість живила суспільну думку, творчий потенціал учених, літераторів і художників, надихаючи їх на сміливі дослідження, творчі відкриття [8, с.663].

Особливий інтерес у дослідженні теми становлять народні пісні, в матеріалах яких містяться цінні фактичні відомості. Пісенну спадщину подолян умовно можна класифікувати за різними характеристиками. Подільські пісні були різного жанру. І несуть у собі чимало інформації у зашифрованому вигляді. Українська народна пісня, яка пройшла свідомий чи стихійний відбір, якого не знав і не міг знати жодний інший музичний жанр, є унікальним явищем у світовій культурі й вражає не тільки кількісними показниками, а й якістю, розмаїттям тематики, жанрів, стилів, глибиною змісту, незбагненною й незрівнянною красою та простотою поезії [11, с.97].

На негативні зміни, пов'язані з інкорпорацією краю до складу Росії, вказує народна пісня:

«Наступила чорна хмара настала й сива:

Була Польща, була Польща та стала Росія» [12, с.5].

У журналі «Основа» знаходимо революційну тезу А. Свидницького, який стверджує, що пісні на Поділлі довгий час зберігали свою автентичність і цільність, на відміну від Лівобережжя, де у піснях було багато вульгарності, пов'язано це було з тим, що в Лівобережжі довгий час панувала російська культурна свідомість, було багато російського війська. Тому мова пісень ставала російською, від чого пісні втрачали свій початковий зміст [13, с.61].

Пісня супроводжувала життя селянина під час праці, і під час свята, в обрядових діях, про що свідчать різноманітність жанрів народних пісень: обрядові, колискові, весільні, голосіння, веснянки, гаївки, колядки, щедрівки, родинно-побутові, жартівливі, любовні, історичні пісні та думи. В піснях виявилась музична обрядовість народу, відбивались закріплені естетичні вподобання селян та їх суспільні погляди [14, с.344].

Зокрема, широку популярність серед подолян здобули пісні, як от: «Ой у городі, ой у городі Могильові», «Славна стала та кравчина» (про Северина Наливайка), «Чи не той то Хміло», «Гей, не дивуйте, добрі люди» (про Богдана Хмельницького та Максима Кривоноса), «Ой, з-за гори високої» (про Данила Нечая), «Ой, морозе, морозеньку», «Ой, з города, з Немирова» (про Жванецьку битву), «Годі, коню, в стайні, в стайні спати» (про Семена Палія), «Годі, годі, козаченьки в обозі лежати» [15, с.21]. Існували й інші, повні нескореності та оптимізму народні пісні [8, с.ббб]. Вони звучали на дорогах, ярмарках, співці славили подвиги Кармалюка і Гонти [8, с.б15]. До слова, чимало пісень присвячено У. Кармалюку. Найвідомішою з них є пісня «За Симбіром сонце сходить» [1б, с.11б].

До глибоких за змістом і давністю мистецьких неперевершених народних творів, і ще далекої дохристиянської доби, належать численні обрядові пісні весняного циклу веснянки-гаївки. Вони були головною основою найбільшого свята воскресіння весниліта, перемогою світла над темнотою, тепла над холодом [17, с.9]. У Подільській губернії поблизу Меджибожа на свято Пасхи (світлого воскресіння природи), з давніх-давен поселяни оспівували царівну Ладу [18, с.95]. Веснянки були суто самобутнім і ні від кого не запозиченим звичаєм та фольклором, які відображають психіку, бажання, вірування, погляди на природу і на життя, намагання пізнати природу [19, с.15]. Веснянки розвивались і після прийняття християнства, хоча духовна влада всіма силами боролася з «бісовськими плясанями». Гаївки до деякої міри християнізувалися. Згодом церква закрила очі на ці обряди, навіть дозволила їх водити біля храмів [20, с.21].

Досліджуючи побут населення краю, К. Шейковський у збірнику «Быт подолян» зібрав значну кількість веснянок. Досить древня гаївка «Роман-зілля», записана в Ольгопільському повіті. Вона відображає трансформаційні процеси мови, зокрема назв, які на момент публікації пісні у збірнику, вийшли з повсякденного ужитку селян. Одолян-зілля ніщо інше, як стара назва трави з цілющими властивостями, ромашки [31, с.13].

Важливе місце посідають пісні, переважна більшість з яких була зібрана Павлом Чубинським в Ушицькому повіті Подільської губернії [21]. Чільне місце в пісенній спадщині подолян займали колядки та щедрівки, головним лейтмотивом яких було прославлення Господа-Бога та господаря, якому бажали достатку [22, с.1б0]. В Кам'янецькому повіті були поширена колядка:

«Чи є ти у дома пане господарю?

Ми у тебе, ми у тебе

Кличе тебе Господь на подарунок до себе

Дарує тобі сто кіп пшениці

Вродити, вродити

Дай же ти Господи щастя, здоров'я...» [23, с.1].

Як переконуємося, колядники бажали господарю доброго врожаю хліба, щастя, здоров'я.

В селянському середовищі міцними залишались сімейнородинні зв'язки, які тісно проявлялись рамках родинних заходів (родин, хрестин, весілля, похорону). Жодне весілля не обходилося без пісні. В деяких піснях збереглися язичницькі мотиви, коли наші предки зверталися до сил природи, до долин, ярів, рослин зі своїми щоденними проблемами. В одній дівочій пісні йдеться, як стурбована дівчина просить у виноградної лози не зрадити їхній дружбі. Якщо дівчина вийде заміж не за свого коханого (нелюба), то нехай виноград не цвіте красно і не родить рясно, і навпаки: хай цвіте і родить, коли вийде заміж за свого милого. Весільні мотиви тісно переплетені з похоронними. Так, після того, як наречена покидала рідний дім, вона ніби помирала. Йшла з одного світу в інший. «За ворітьми глибокий Дунай, ... ой воліла-би в той Дунай втонути, ніж мені має лиха доля бути, ой кого-ж бо я вірне любила, той стоїть за дверима, а кого-ж бо я родом не знала, тому ся я зістала» [24, с.106, 327].

Висвітлюючи народну творчість, неможливо не звернути уваги на похоронні пісенні традиції. Навіть жінка, чоловік якої був ледар, п'яниця і бив її, мусила голосити при небіжчикові. Цього вимагав звичай і громада. Якщо не було родини, наймались професійні плачки. З розкладом громадських взаємин, відмирає звичай запрошувати громадських плачок, а голосіння у ХІХ-ХХ ст. переходять у пісні [25, с.80, 82, 122].

Чималий інтерес для сучасних дослідників, з огляду вивчення питань народного фольклору, становлять народні магічноритуальні звичаї, які проявлялись, у тому числі через замовляння (нашіптування, заговори, закляття). Їх основою було народне лікування, яке здійснювалось здавна у подолян. За повір'ям, пісням і музиці відводились цілющі властивості для лікування тілесних і душевних недугів. Вважалось, що замовляння можуть управляти стихіями, викликати громи, бурю, дощ, град, затримувати їх, творити врожай і неврожай, примножувати багатство, плодити худобу або знищувати її чумною пошестю, дарувати людині щастя, здоров'я, успіх у промислах, проганяти від хворого недуги, направляти їх на здорового, запалювати кохання, пробуджувати в суддів і начальників милосердя, давати зброї влучність і робити воїна невразливим, заживляти рани, спиняти кров, перетворювати людей у звірів, дерева, каміння. Вони виголошувалися гучним голосом, велика частина них складалась із молитовних звернень до неба, небесних світил, зірок, грому, вітру та іншим стихійним божествам [18, с.150, 151, 160]. Наприклад, для того, щоб викликати до себе любов хлопця, треба було надщербити підошву його чобота або витягнути нитку з шапки, або взяти щось інше, що належало йому особисто, заліпити воском і кинути у вогонь говорячи: «Щоб тобі за мною так пекло, як пече вогонь той віск! Щоб твоє серце за мною так топилось, як топиться той віск і, щоб ти мене тоді покинув, як найдеш той віск»! Визнавалось, що після таких маніпуляцій, причарований чоловік палав любов'ю до дівчини, в іншому випадку буде сохнути і покінчить життя самогубством. Під час лихоманки варили яйце. Дрібнили його на 77 частин і давали хворому, який йшов з ним на річку чи до водойми, кидаючи яйце у воду, мав приговорювати: «Е, вас сімдесят сім даю вам снідання всім». Потім, всякий раз, як хворий пив воду, мав примовляти: «В ім'я Отця і Сина і Святого Духа, щоб покинула мене тєтуха! Бо (в такий-то день) Різдво було» [26, с.1, 12]. Відомий дослідник українського фольклору, представник національної діаспори за кордоном, В. Петров стверджує, що пісні співали, оскільки співалося, а замовляння приказували з практичною метою, з потребою [25, с.10].

Ще одним багатим джерелом для вивчення історії нашого народу виступають казки. Багатий творчий спадок у вивченні даного питання залишив П. Чубинський. Автор поділяв казки на два види: міфічного змісту і побутові. Під час перебування в етнографічній експедиції на Поділлі, йому вдалось зафіксувати 9 казок. За допомогою перших, дослідники можуть вивчати більш древній період історії [27, с.3]. Так, казка «Руський і мазур» несе у собі педагогічно-виховний зміст, є прямим доказом поліетнічності регіону, в якому відчувається соціальна напруженість корінного населення у взаєминах з етноменшинами [28, с.580]. Як правило, казки вирізнялися позитивним образом розумного, навіть хитрого мужика, здатного розібратися у складних ситуаціях, обдурити пана і чорта [14, с.343]. Народ розказував ті казки, які виражали сучасні погляди на світ [29, с.6].

Справжнім духовним скарбом народу були і залишаються легенди. Одразу після приєднання Правобережжя до складу Російської імперії, в народному середовищі з'явились фантастична оповідь про ярмарок такого змісту: «... А як уже забрала край Цариця, та стало всюди благочестиє, тоді Ірод у пеклі й тужить.: «От лихо! Всюди благочестиє стало! Тепер уже нельзя нікого ні на гріх, ні на що підвести: у будень будуть робити, а в неділю по церквам ходить. А другий каже: «Не журись, брате: ми таких на їх панів нашлем, що в неділю не будуть по церквам ходити, а зроблять усюди по неділям ярмарки; то й самі ніколи не будуть у церкві і народ буде ярмаркувати» [30, с.138].

Таким чином, для сучасних дослідників, безцінною для подальшого вивчення залишається народна творчість подолян, яка, на жаль, дійшла до нашого часу у видозміненому вигляді. Пов'язано це було з прямим впливом християнської культури на слов'янську, згодом корективи внесли офіційне включення Поділля до складу Російського самодержавства та інкорпораційні процеси, що супроводжували цю подію. Усна народна творчість через пісні, казки, легенди, замовляння, несла у собі приховану загрозу для колонізації Подільської губернії. Тому з боку самодержавства починається гоніння на народну творчість краян.

Список використаних джерел та літератури

1. Філінюк А.Г. Зміни в національно-культурній сфері Поділля на межі ХУІІІ-ХІХ століть та їх особливості / А.Г. Філінюк // Освіта, наука і культура на Поділлі : зб. наук. праць. Кам'янець-Подільський : Оіюм, 2008. Т.11: Матеріали сьомого круглого столу «Культура, освіта і просвітницький рух на Поділлі. Присвячено 90-річчю Кам'янець-Подільського національного університету. С.180-189.

2. Культ народности и козацкий романтизм. Начатки народности // Украинский народ в его прошлом и настоящем / под ред. Ф.К. Волкова [и др.]. СПб. : Тип. т-ва «Обществ. Польза», 1914. Т.1. Электрон. текст. дан. (1 файл: 179 Мб). 1914. Библиогр. в подстроч. примеч. -С.321-323.

3. Ярова В. Притчі, історії, легенди, метафори / уклад. В.Д. Ярова, О.Д. Сатанівська. Черкаси, 2012. 24 с.

4. Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу / Іван Огієнко. Репринт. відтвор. вид. 1918 р. К. : МП «Абрис», 1991. 272 с.: іл.

5. История Украины : краткий курс / [Акад. наук Укр. ССР. Ин-т истории Украины]. К. : Изд-во Акад. наук Укр. ССР, 1948 836 с.

6. Філінюк А. Г. Особливості національно-культурного життя Правобережної України наприкінці ХУЛІ у першій третині ХІХ ст. / А.Г. Філінюк // Міжнаціональні відносини в контексті українського державотворення: історіографія та сучасність (міжнародний науковий «круглий стіл» у дні проведення в Хмельницькій області міжнародного національних культур: української, російської, польської, вірменської, єврейської, литовської, турецької 15 вересня 2001 року, Кам'янецьПодільський) : науковий збірник. Кам'янець-Подільський : Кам'янецьПоділ. держ. пед. ун-т, інформ.-видав. відділ, 2001. С.144-148.

7. Андрієвський В. Звичаї й обряди Українського народу. Серія: Минуле і сучасне. Ч.21 / В. Андрієвський. Краків : Українське вид-во, 1941 52 с.

8. Культурная жизнь дореформенной России // История СССР с древнейших времен до наших дней. Серия первая. Т.ІУ: Назревание кризиса крепостного строя в первой половине ХІХ в. / отв. ред. А.В. Фадеев. М. : Наука, 1967. С.569-702.

9. Єфремов С.О. Історія українського письменства / С.О. Єфремов ; худож. оформ. В.М. Штогрина. К. : Феміна, 1995. 688 с.

10. Українська та зарубіжна культура : навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни. К. : КНЕУ, 2003. 367 с.

11. Трембіцький А.М. Лічництво українських лірників і кобзарів складова системи народних поглядів і знань у галузі медицини / А.М. Трембіцький // Науковий вісник «Межибіж» : мат. Третьої наук.-краєзн. конф. «Стародавній Меджибіж в історико-культурній спадщині України» / за ред. О.Г. Погорільця, Л.В. Баженова, А.М. Трембіцького та ін. МеджибіжХмельницький : ПП Мельник А.А., 2010. Ч.2. С.85-111.

12. Герасименко В. Кармалюк в українській народній пісні / Володимир Герасименко ; Кам'янець-Поділ. наук. при Укр. акад. наук т-во, Секція іст.-філол. Одеса : Одесполіграф, 1926 (3-я Держдрук. ім. т. Троцького). 16 с. : портр. Бібліогр. в підрядк. прим.

13. Свидницкий А. Великдень у Подолян (По поводу Быта Подолян, Шейковского. Выпуск 1-й 1860 г. Киев) / А. Свидницкий // Основа. Южно-Руский литературно-ученый вестник. СПб. : Тип. И. Тиблена и комп, 1861. № 10. С.43-64.

14. Вільшанська О.Л. Культура українського села / О.Л. Вільшанська // Історія українського селянства : нариси в 2-х т. Т.1. К. : Наук. думка, 2006. С.337-349.

15. Історія міст і сіл Української РСР : в 26-ти т. Хмельницька область. К. : УРЕ, 1971. 707 с.

16. Слободянюк П. Українська церква: історія руїни та відродження / П.Я. Слободянюк. Хмельницький, 2000. 266 с.

17. Коротка історія веснянок-гаївок // Килимник С. Український рік у народних звичаях. Т. ІІ: Весняний цикл : праці ін-ту дослідів Волині / наук. ред. Ю. Мулик-Луцик. Вінніпег, 1959. С.9-13.

18. Афанасьев А.Н. Мифы древних славян / А.Н. Афанасьев. М. : РИПОЛ классик, 2013. 288 с.

19. Значення веснянок-гаївок у далекому дохристиянському минулому й сучасне // Килимник С. Український рік у народних звичаях. Т. ІІ: Весняний цикл : праці інституту дослідів Волині / наук. ред. Ю. МуликЛуцик. Вінніпег, 1959. С.14-17.

20. Тематика веснянок-гаївок // Килимник С. Український рік у народних звичаях. Т. ІІ: Весняний цикл : праці інституту дослідів Волині / наук. ред. Ю. Мулик-Луцик. Вінніпег, 1959. С.17-22.

21. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край снаряженной Императорским Русским Географическим Обществом. Юго-Западный отд'Ълъ : матеріальї и изслідованія, собранныя д. чл. П.П. Чубинскимъ. Т. 4: Обряды: родины, крестины, свадьба, похороны. Издан под наблюденіем д. чл. Н.И. Костомарова. СПб., 1877. 713 с.

22. Олійник І.В. До проблеми впливу вірувань та обрядовості на господарську діяльність подільського селянства у другій половині XIX на початку XX ст. / І.В. Олійник // Науковий вісник «Межибіж» : мат. Другої наук.-краєзн. конф. «Стародавній Меджибіж в історикокультурній спадщині України» / за ред. О.Г. Погорільця, Л.В. Баженова, А.М. Трембіцького та ін. Меджибіж-Хмельницький : ПП Мельник А.А., 2009. Ч.2. С.157-163.

23. Коробка Н.И. Песни Каменецкого уезда Подольской губернии / [записал Н. Коробка]. СПб. : Тип. С.Н. Худекова, 1895. 13 с.

24. Свадьба // Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русскій край снаряженной Императорским Русским Географическим Обществомъ. Юго-Западный отдЪлъ : материалы и изследования, собранные д. чл. П.П. Чубинским. Т. 4: Обряды: родины, крестины, свадьба, похороны. Издан под наблюдением д. чл. Н.И. Костомарова. СПб., 1877. С.51-552.

25. Петров В. Український фольклор: заговори, голосіння, обрядовий фольклор народно-календарного циклу : рукопис / Віктор Петров. Мюнхен : Український вільний університет, [?]. 142 с.

26. Ефименко П.С. Сборник малороссийских заклинаний / сост. П. Ефименко. М. : Имп. О-во истории древностей рос. при Моск. ун-те, 1874. [2], VI, 70 с.

27. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной Императорским Русским географическим обществом. Юго-западный отдел : материалы и исследования, собранные П.П. Чубинским. Т. 2: Малоруские сказки. СПб. : Тип. и хронолитография А. Траншеля, 1878. 662 с.

28. Сказки бытовые и рассказы // «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край», снаряженной Императорским Русским географическим обществом. Юго-западный отдел : материалы и исследования, собранные П.П. Чубинским. Т. 2: Малорусские сказки. СПб. : Тип. и хронолитография А. Траншеля, 1878. С.485-679.

29. Кулиш П. Записки о Южной Руси / П. Кулиш. СПб., 1857. Т. ІІ. 355 с.

30. Взгляд простолюдина на ямарки // Кулиш П. Записки о Южной Руси / П. Кулиш. СПб., 1856. Т. І. 324 с.

31. Шейковский К. Быт подолян / К. Шейковский. К. : Тип. И.А. Давиденко, 1860. Т. 1. Вып. 1. 71 с.

Размещено на Allbest.ru