Ідея свободи в екзистенційному вимірі драми Лесі Українки "На руїнах"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ідея свободи в екзистенційному вимірі драми Лесі Українки «На руїнах»

Оксана КУЗЬМА

Анотація. У статті аналізується осмислення ідеї свободи в драматичній поемі Лесі Українки «На руїнах». Основна увага звертається на інтерпретацію ідейного змісту твору крізь призму базових категорій філософії екзистенціалізму.

Ключові слова: Леся Українка, свобода, філософізм, інтелектуальна драма, Біблія, ін-терпретація.

Драматична поема Лесі Українки «На руїнах», як і «Вавилонський полон», «В дому роботи, в кра-їні неволі», написана на основі біблійних тем, які головно пов'язані з історичними подіями в бутті єврейського народу. Апелювання авторки до книг «Старого Заповіту» закономірне в контексті її ми-стецьких пошуків та основних тенденцій розвитку української літератури кінця ХІХ - початку ХХ століття. За спостереженням В. Антофійчука, віт-чизняне письменство в усі періоди свого станов-лення, утвердження та розвитку підкреслено орі-єнтувалося на Біблію, «яка сприймалася не тільки як джерело образів, але й як основа духовного бут-тя нації...» [1, с. 312].

С. Тудор у грунтовній статті «Вихід слова» так мотивує наявність біблійних сюжетів у творчості Лесі Українки: «І коли зверталася до історії людс-тва, щоб почерпнути з неї відповідні слова <...> для поетичних об'єктивізацій болю невільника, - чи не слід було чекати, що зустрінемо її біля дже-рел народу, книги неволі якого стали заповітом для народів і віків, невільницька пісня якого («На ріках Вавилону ми сиділи і плакали...») пішла з людством через віки і країни...?» [10, с. 133]. Ду-ховна втеча з «дому неволі», «полум'яне мандрів-не шукання свободи» - ось чим, на думку С.Тудора, пояснюється нахил Лесі Українки до екзотики, до «вічних» тем і мотивів, до поетичних мандрівок крізь віки.

Біблійні тексти були для Лесі Українки джере-лом нових тем, мотивів, ідей, які дозволяли реалі-зувати власне авторський задум: віднайти в історії інших народів моменти, співзвучні долі українсь-кої нації. Тому біблійний код співвідносимо з на- ціонально-екзистенційним розкодуванням, у якому визначається глибинний сенс свободи як важливої філософської категорії. Тут варто наголосити на історіософських орієнтаціях художньої свідомості письменниці, для якої осмислення історичних подій (чи то у світовому, чи в національному масштабах) було необхідним для розбудови її індивідуально- авторської картини світу. У такому контексті слу-шною видається думка Ліни Костенко про «дар історичної інтуїції”, завдяки якому письменниця творила «в трьох вимірах - у вимірі сучасних їй проблем, у глибину їх історичних аналогій і в пер-спективу їх проекцій на майбутнє» [5, с. 54].

Твір «На руїнах», яскравий зразок інтелектуа-льної драми кінця ХІХ - початку ХХ ст., має ряд науково обгрунтованих інтерпретацій, все ж про його екзистенційну значущість, глибинний сенсот- ворчий зміст ідеї свободи, закладеної в тексті, го-ворилося тільки епізодично.

Унікальною за своїм глибоким змістом, актуа-лізацією засадничих для мистецького доробку Лесі Українки ідей є вже згадана вище стаття С.Тудора «Вихід слова», в якій автор наголошує на сильно-му відчутті письменницею неволі рідного краю, «відчутті неволі як прокляття, що проникає в душу отрутою смерті» [10, с. 127]. драматичний поема українка буття

Слід відзначити слушне зауваження М.Євшана, який вважає образ головної героїні драми проро-чиці Тірци однією з «цілого ряду борців за повну вільну людину і за нове життя» [4, с. 155].

Серед сучасних дослідників, які вивчали ідей-но-художню своєрідність драми «На руїнах», слід назвати Н.Банацьку [2], І.Бетко [3], Л.Масенко [7], А.Матющенко [8], А.Панькова і Т.Мейзерську [9] та ін. У працях цих науковців представлені різні інтерпретаційні лінії, що розширюють і поглиб-люють попередні дослідження.

Назва драматичної поеми - «На руїнах» - актуа-лізує думку про межову ситуацію в бутті народу. Історично - це час «першого полону вавилонсько-го» [11, с. 167]. Дія відбувається на руїнах Єруса-лима, святого міста євреїв. Ремарки до драматич-ної поеми «На руїнах», як і до «Вавилонського полону», побудовані за допомогою принципу «мо-заїки». «Мозаїчна» побудова картини страждань народу підкреслює екзистенційну ситуацію неволі: на руїнах колись величного міста зібралися люди «з різних сторін - хто з Іудеї, хто з Самарії. Одні побудували собі курені з каміння... та з іордан- ського очерету; другі - ропалюють маленькі ба-гаття, гріються і щось варять; інші копають ями й ховають в них кістки, знайдені на давнім побо- йовиську...» [11, с. 167]. Візуальна картина допов-нюється слуховими образами: «Чутно зітхання, приглушені ридання і здавлене шепотіння тих, що не сплять...» [11, с. 167]. Драматичне напруження посилюється і такою вражаючою замальовкою: «...Сонні здаються вбитими, а поле від того ще сумніше - воно мов тільки що після бою, наче вкрите трупом» [11, с. 167].

У драматичній поемі «На руїнах» межовою ситуа-цією, як і у «Вавилонському полоні», є ситуація нево-лі, що загрожує нації знищенням, смертю. Кризовий стан, у якому опинилися євреї, викликає в них відчай. Філософська категорія відчаю окреслює «екзистен- ційну ситуацію граничного буття, в якій людина пе-реживає абсолютну неможливість подальшого існу-вання у звичному буттєвому просторі» [13, с. 88].

У творі Лесі Українки відчай паралізує у бран-ців волю до життя. Будителем волелюбних пори-вань у душах євреїв виступає пророчиця Тірца. В образі Тірци актуалізується сильне особистісне начало. Це тип людини вольового чину, яка усві-домлює свою ідентичність як нерозривно пов'язану з буттям нації. Загострена самосвідо-мість героїні дозволяє їй бачити більше за інших. Володіючи сакральними знанням, Тірца прагне піднести до свого рівня і співвітчизників.

Якщо постать Елеазара зображується у вираз-ній еволюції, у процесі його духовного зростання як співця поневоленої нації, то пророчиця Тірца «виступає з цілком сформованою життєвою про-грамою» [2, с. 116]. Усвідомивши свій патріотич-ний обов'язок, героїня прагне своїм пророчим сло-вом підтримати зневірених людей.

Блукаючи серед співвітчизників по Іорданській рівнині неподалік руїн Єрусалима, Тірца для кож-ного знаходить потрібні слова. Так, жінок, чиїх чоловіків забрали на невільничі роботи або вбили, вона закликає до праці. Дівчині, брат якої в Асси-рії воює у ворожому війську, героїня радить дбати про себе:

... Дбай сама на себе, то будеш вільна, - перед ворогами не скажеш: “Хто мені одежу дасть? ”

Не скаже ворог: “Ятебе вдягаю” [11, с. 168].

Зневіреному чоловікові, якому болить неволя рідної землі («Єрусалиме мій, Єрусалиме! / Ти віч-на рано рідної країни!» [11, с. 170]), Тірца радить працювати. Героїня прагне донести до співвітчиз-ників думку, що для здобуття свободи потрібні активні дії.

Ідея дієвості, руху, пориву, що втілюється в об-разі пророчиці, увиразнює віталістичний потенціал драми. Їй протиставляється ідея пасеїзму, що в творі найповніше представлена в образі старого, який спить «камінним сном байдужого раба» [11, с. 172]. Це тип людини, яка не усвідомлює свого рабського становища, а тому і не прагне боротьби, не бажає визволення. Авторка дуже виразно окре-слює суть такого рабства, вдаючись до яскравого порівняння:

Носив ярмо залізне Єремія і думав, що воно найгірше в світі, але якби пророк твій сон побачив, - ...його ярмо здалося б легшим пуху... [11, с. 172].

Місткий образ кам'яного сну, на наш погляд, - символ пасивності та бездіяльності окремих пред-ставників поневоленої нації, що є негативним фак-тором для об'єднавчих зусиль народу в його боро-тьбі за право на мирне, вільне життя.

Діалог між Тірцою та Співцем будується на-вколо образів пророка Єремії, арфи, на якій він колись грав, руїни на місці Єрусалима. Постать Єремії стає знаковою, коли йдеться про зруйнова-не місто, захоплення євреїв у полон.

До образу цього старозаповітного пророка ав-торка зверталася і в ліричних творах, написаних раніше аналізованих драм. Йдеться, зокрема, про поезію «Єреміє, зловісний пророче в залізнім яр-мі!..», в якій образ Єремії постає своєрідним сим-волом вічної туги над неволею єврейського наро-ду.

До трактування постаті Єремії звертався й

І.Франко. На думку письменника, Єремія - «се відгук важкого к о н а н н я юдейської держави, одна з найтрагічніших фігур, які знає людська іс-торія, чоловік, що гаряче любить свій народ, не менше гаряче ненавидить Вавилон, а все-таки всю свою проповідь ... концентрує в тім, щоб наголо-сити своєму народові к о н е ч н і с т ь - п і д л я г а т и, к о р и т и с я ... Вавилонові» (Підкреслення авторські) [12, с. 187].

Спостереження І.Франка увиразнює основне, як на наш погляд, в семантичній структурі образу Єремії: ця постать - символ усвідомленої покори, рабства, що є результатом кари за гріхи проти Єгови. Єремія не бунтує, бо він сповняє Божу во-лю. Пророк розуміє неволю як необхідний етап духовного очищення, позбавлення від скверни.

У драмі «На руїнах» образ Єремії осмислюєть-ся у контексті націєтворчих шукань Лесі України. Знаковим є епізод, в якому Співець, знайшовши священну арфу, хоче відтворити «Плач Єремії», але безсилий це зробити. Тірца забирає арфу з йо-го рук і кидає в Іордан із словами:

Я визволю тебе, свята руїно, -

що віднайде тебе рука гідніша... [11, с. 175].

Для Тірци «Плач Єремії» не актуальний. Щоб пробудити народ від сну неволі, треба інших пі-сень. Тому героїня і каже Співцеві: «Добудь нові слова, новії струни, / або мовчи - могили не співа-ють...» [11, с. 176].

У цитованому уривку потребує окремого пояс-нення вираз «свята руїно», який пов'язується з образом священної арфи. Вже йшлося про те, що образ арф, які висять на вербах, є усталеним біб-лійним символом неволі. У драматичній поемі «На руїнах» Леся Українка надає цьому образу нового художнього навантаження. Простежити розвиток цього символу в тексті драми дозволяє аналіз по-няття «руїна».

О. Шпильова доречно зауважує, що «вживаючи це слово і в прямому, і в переносному значенні, поетеса надає йому символічного звучання, робить його провідною, визначальною деталлю, вкладає в нього особливий зміст» [14, с. 230]. Дослідниця послідовно розрізняє пряме і переносне вживання слова, наводячи цитати з тексту драми. Так, Леся Українка називає «руїнами» залишки розбитого і пограбованого Єрусалима. Це пряме значення сло-ва. Далі авторка апелює до постаті пророка Єремії, який фігурує у творі як «співець руїни». Згодом відбувається свідоме перенесення визначення і на музичний інструмент Співця - арфу:

Колись ти чув, як на пророчий голос руїна озивалась. Я ж почула, як ти, співець, хотів луною бути оцій руїні... Дай її сюди!

(Бере арфу з рук здивованого співця) [11, с. 175].

О. Шпильова приходить до висновку, що слово «руїна» вживається поетесою на означення «зане-падницького мистецтва», яке дослідниця одно-значно кваліфікує як консервативне, антинародне [14, с. 231]. Оцінюючи систему художніх образів драми з позицій сучасного літературознавства, схиляємось до думки про те, що вираз «свята руї-на» є логічним продовженням у ряді «зруйноване місто (тут Єрусалим виступає варіантом архетипу Дому) - пророк Єремія (співець зруйнованого До-му) - арфа (символ поневоленого Дому)». Асоціа-тивно образ арфи пов'язується із сакральними зна-ками єврейського життєвого і культурного просто-ру: Єрусалим (святе місто), Іордан (свята ріка), Сіон (свята гора), Єремія, Давид, Соломон, Дебора (святі пророки, духовні лідери нації) та ін.

Тірца називає арфу «святою руїною» ще й то-му, що Співець не здатний видобути з музичного інструменту пісень, пройнятих віталістичним зміс-том:

Колись живії, струни тяжко стогнуть під мертвим доторканням мертвих рук; живі слова, мов вітер в мертвім листі, в плохих устах безсило шелестять [11, с. 175].

Будучи людиною активної життєвої позиції, Тірца не може прийняти песимістичних настроїв Співця, який настільки поневолений руїною, що не здатний піднятися до усвідомлення свого патріо-тичного обов'язку. А.Криловець влучно називає позицію Співця пасеїзмом, якому протиставляє пасіонарність Тірци, що будить народ «з тяжкого сну національної летаргії» [6, с. 66].

Важливе місце в структурі аналізованої драми займає ідеї національної єдності, яка пронизує всю творчість Лесі Українки. Художньо вона реалізуєть-ся, зокрема, у сцені розмови Тірци із самарійськи-ми та іудейськими пророками. Левіти і пророки належали до елітних кіл єврейського народу. Саме на еліту покладається надія в ситуації національ-ної неволі. І коли між представниками елітних кіл немає єдності, така ситуація поглиблюється, приз- водячи націю до загрози знищення, смерті.

Тірца силою свого слова намагається відкрити цю істину ворогуючим самарянам та іудеям:

...Вже пора,

А не займа Господнюю отару [11, с. 180].

Тірца прагне вказати шлях досягнення волі, і шлях цей - у творчій праці на рідній землі, у роз- будовчих прагненнях, волелюбних пориваннях, і, головне, в єдності.

Метафорично процес здобуття свободи окрес-люється як «сівба», «жнива». У рядках «Час бра-тися до іншої сівби / і ждати інших жнив» [11, с. 180] вчуваються шевченківські ремінісценції. Образи, органічно пов'язані з українським кален-дарним циклом праці на землі, увиразнюють дум-ку про двовимірну вербальну дійсність у тексті драми: актуальна дія у творі - це події з «часів першого полону вавилонського», вона екстраполю-ється на українську дійсність, на рівень українсь-кої національної ідеї, яка прочитується у підтексті твору (аналогічна модель у «Вавилонському поло-ні»).

Монолог Тірци сповнений пророчих візій май-бутнього. Авторка будує його на містких біблій-них образах-символах («земля обітована», «стовп огняний», «скрижалі з неба», «сіонська пісня», «давній заповіт»), які моделюють часову опозицію «минуле-майбутнє».

Тірца закликає будувати новий Єрусалим. За влучним спостереженням А.Криловця, «її (Лесі Українки - О.К.) пророчиця не лише провіщає но-ву добу в історичному бутті свого народу, прагне мрію зробити дійсністю - подібно до Кассандри, Тірца наділена даром проскопії» [6, с. 67]. Героїня стверджує: «Душа моя вже б а ч и т ь ту будову, / і знає серце, як її назвати: / в новім Єрусалимі храм новий!» [11, с. 181].

Але ніхто не піднімається на заклики Тірци бу-дувати новий Єрусалим. Пророчицю проганяють у пустелю. На думку Л. Масенко, «у цьому фіналі поеми зароджується мотив непочутого пророка, чиїм правдивим передбаченням ніхто не йме віри, - мотив, що стане ключовим у драматичній по-емі “Кассандра”» [7, с. 25-26].

Останні слова Тірци, попри те, що вона не знайшла розуміння у свого народу, виказують вну-трішню силу героїні, незламність її духу, стійкість життєвої позиції:

Дух Божий знайде сам мене в пустині,

[11, с. 182].

Водночас у цих словах звучить гірке усвідом-лення того, що український народ ще не здатний ступити на шлях визволення.

Таким чином, у драматичній поемі «На руїнах» окреслюється парадигма буття нації в межовій ситуації. На основі біблійного сюжету авторка розбудовує цілий комплекс проблем національно- езистенційного плану, виносячи у центр худож-нього зображення ідею свободи як необхідної умови буття українського народу. Важливу роль в аналізованому творі відіграє концепція національ-ного героя, проводиря нації. У руслі цієї концепції моделюється образ пророчиці Тірци, людини, зда-тної „підняти” до свого рівня інших. Разом із відт-воренням сильних типів людського характеру Леся Українка наголошує і на негативних рисах україн-ського менталітету - пасивності, слабкій волі до життя, бракові вольового елементу в психічній структурі представників нації, що й призвели до болісної втрати свободи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Антофійчук В. І. Євангельські образи в українській літературі ХХ століття / Володимир Іванович Антофійчук. - Чернівці : Рута, 2001. - 335 с.

2. Банацька Н. А. Національна рефлексія неволі // Леся Українка і національна ідея : зб. наук. праць / ред. Я. Поліщук та А. Криловець / Наталія Банацька. - К. : Видавництво ім. Олени Теліги, 1997. - С. 115-118.

3. Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії ХІХ - початку ХХ століття / Ірина Бетко. - Zielona Gora : Kiyow, 1999. - 160 с.

4. Євшан М. Леся Українка // Євшан Микола. Критика ; Літературознавство ; Естетика / упор. Н. Шумило / Микола Євшан. - К. : Основи, 1998. - С. 160-164.

5. Костенко Л. Поет, що ішов сходами гігантів / Ліна Костенко // Українка Леся. Драматичні твори. - К. : Дніпро, 1989. - С. 5-58.

6. Криловець А. „І встане люд, мов хвилі серед моря...” (Проблема національного визволення в дра-матичних поемах Лесі Українки „Вавилонський полон” і „На руїнах”) // Леся Українка і національна ідея : зб. наук. праць / ред. Я. Поліщук та А. Криловець / Анатолій Криловець. - К. : Видавництво ім. Олени Теліги, 1997. - С. 61-69.

7. Масенко Л. Т. У вавилонському полоні : Теми національної та соціальної неволі у драматургії Лесі Українки / Л. Т. Масенко. - К. : Соняшник, 2002. - 152 с.

8. Матющенко А. Час героя : Українська драматургія першої третини ХХ століття / Анжела Матю- щенко. - К. : ПЦ „Фоліант”, 2004. - 125 с.

9. Паньков А. Поетичні візії Лесі Українки : онтологія змісту і форми / А. Паньков, Т. Мейзерська. - Одеса : Астропринт, 1996. - 76 с.

10. Тудор С. Вихід слова (Єврейські мотиви в творчості Лесі Українки) // Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження. Т. ІІІ / Степан Тудор. - К. : Видавництво АН УРСР, 1960. - С. 115-137.

11. Українка Леся. На руїнах // Українка Леся. Твори: У 12 т. / Леся Українка. - К. : Наукова думка, 1976. - Т. 3.

12. Франко І. Я. Шевченко і Єремія // Франко І. Я. Зібр. творів : У 50 т. / Іван Франко. - К. : Наукова думка, 1982. - Т. 35. Літературно-критичні праці (1903 - 1905). - С. 185-188.

13. Хамітов Н. Самотність / Н. Хамітов // Філософський енциклопедичний словник. - К.: Абрис, 2002. - С. 544-545.

14. Шпильова О. Драматичні поеми Лесі Українки „Вавилонський полон” і „На руїнах” // Леся Украї-нка. Публікації. Статті. Дослідження. Т.ІІІ / Олена Шпильова. - К. : Видавництво АН УРСР, 1960. - С. 195-241.

Размещено на Allbest.ru