Житійний жанр у проповідях Кирила Транквіліона Ставровецького

Размещено на http://allbest.ru

УДК 821.161.2-5.09:27-475.5“15/16”

Житійний жанр у проповідях Кирила Транквіліона Ставровецького

Турчина Т.В.

Середньовічна модель житія успішно реалізується в проповідях другої частини «Євангелія учительного» (1619) Кирила Транквіліона Став- ровецького. За визначенням О. Александрова, «житіє святого було ледь не найпоширенішим та широковідомим жанром середньовічної книжності» [1, с. 9]. Автори епохи Бароко, переосмислюючи роль старих жанрів ранньомодерної доби, використовують середньовічну модель із врахуванням нової естетики. Як зазначає архиєпископ Ігор Ісіченко, «середньовічний текст був звернений у паравербальну сферу комунікації, коли семантичний потенціал слова реалізувався лише в комплексі обрядових дій», тобто, на думку дослідника, писане слово - це лише «еквівалент елементу етикетного дійства, обрядового знака, включеного в загальну систему містичного спілкування людини з Богом» [6, с. 49].

На сьогодні існує два підходи до вивчення житій. Перший - це традиційний жанровий аналіз, відображений у працях Д. Лихачова [9-12], другий - структурне дослідження текстів, представлений у роботах Т Руді [16; 17]. Доцільним для цієї студії вбачаємо другий підхід, оскільки наше завдання полягає в дослідженні способів адаптації житійної схеми подвижника і топосів imitatio Christi, imitatio Mariae й imitatio angeli в проповідях Кирила Транквіліона Ставровецького.

Відомо, що жанр житія чітко регламентований. Він переважно складається з короткого вступу і післямови автора, що ніби обрамлюють розповідь, відомостей про родину святого, чудесних знамень, які провіщають його народження, прояву святості в дитинстві та юнацькому віці, випробувань, рішучого вибору шляху духовного спасіння, смерті і посмертних чудес [15, с. 8]. До цього тексту може додаватися похвала святому. Подібна регламентація жанру, зумовлена наслідуванням «Євангелія учительного» Калліста, помітна і в проповідях Ставровецького. За визначенням С. Маслова, структура кожної проповіді переважно лишається незмінною: «На початку міститься невеликий, у кілька рядків приступ (вступ), за ним іде євангельське читання цього дня, далі - тлумачення євангельського тексту, розділене на частини, причому кожна частина має особливий заголовок» [14, с. 89]. Важливо простежити взаємодію структур цих жанрів. Поетиці епохи Середньовіччя, як зазначає Д. Лихачов, властива чітка домінація рис жанру, що визначений закріпленими за ним діловими функціями, завдяки яким поетична структура тексту узгоджувалася з суспільною практикою [9, с. 87].

Одне із завдань проповідництва - це виховання ідеальної людини. І житіє для Ставровецького стає засобом такого риторичного впливу. В агіографічній літературі, за визначенням І. Єрьоміна, персонаж зазвичай «святий уже від моменту народження» [3, с. 17]. І в цьому сенсі він не має біографії: «агіограф лише підбирає матеріал для ілюстрації його святості в рамках біографічної оповіді про життя і смерть героя» [3, с. 17], тобто вписує відібрані відомості про святого в уже готову схему.

Х. Лопарьов наводить канонічну структуру похвального житія [13, с. 15]. Хоча автор моделює її на основі грецьких житій святих VIII-ІХ ст., та, враховуючи відносну стійкість агіографічного жанру, вона зберігає свою актуальність для пізніших текстів. На початку йде заголовок, де вказано місяць і день пам'яті святого, далі йде епітет (означення вищого чи нижчого ступеня святості), потім - передмова, що означує предмет оповіді, після якої маємо виклад основної частини і завершення.

Основна частина містить такі елементи: Обов'язково згадуються батьки і батьківщина. Посвята. Іноді трапляється, що від народження батьки призначають немовля для служіння Богу.

Навчання. Відповідно до житійного канону, дитина сторониться ігор, танців і пісень і весь час вивчає Святе Писання та Псалтир; ці студії даються їй дуже легко.

Ставлення до шлюбу. Майбутній святий часто уникає контактів із протилежною статтю, іноді зберігає зв'язок з матір'ю, або якщо одружується, то може покинути родину (як Олексій, чоловік Божий), чи вмовляє дружину берегти з ним дівочу непорочність.

Аскеза. Ця частина житія містить оповіді про різноманітні подвиги заради віри: життя в пустелі, вериги, піст, чорна робота в монастирі.

Історична частина переважно відсутня, факти реальної біографії замінено риторичними загальниками. Проте інколи реальність проникає в агіографію крізь сни, у яких святий правдиво передбачає перебіг і результат певної історичної події, або зі згадок про обрання святого патріархом обителі. Посаду він приймає неохоче, кілька разів відмовляється, і зрештою йде на поступки «насилію светской власти» [13, с. 29].

Передсмертні настанови. Святий часто знає про час свого відходу і збирає братію свого монастиря, якщо він настоятель, або близьких людей і заповідає, як треба жити і молитися після того, як його не стане.

Смерть. Після напучування святий помирає зі словами Христа на вустах: «Отче, в руки Твої віддаю дух Свій» (Лк. 23:46).

Чудеса бувають як прижиттєвими, так і посмертними. Святий може переміщатися на великі відстані по морю на дельфінах, зцілювати хворих, зупинити бурі, передбачати хвороби і смерть інших людей тощо [12, с. 34].

На прикладі повчань, що входять до другої частини «Євангелія учительного», розглянемо особливості функціонування житійного жанру в проповідях отця Кирила. Враховуючи напрацювання Х. Лопарьова, простежимо, як проповідник використовує структуру, топіку, образність житія у своєму тексті. Цікаво дослідити і взаємодію жанрів житія та гомілії в барокового книжника. подвижник проповідь житійний ставровецький

Відібрані тексти умовно розподілимо на дві групи, відповідно до рівня опрацювання агіографічного матеріалу і типів персонажів. До першої групи входять проповіді, які містять короткі, фрагментарні відомості про святого чи святих як приклади чеснот чи добрих вчинків. Це такі проповіді: «Поученіє на память преподобным общим», «Поученіє на память преподобным женам обще и мученицам», «Поученіє на память єрархом вселенским и учителем обще». До другої групи належать проповіді, в яких використано наративні практики житія подвижника і мученика. Сюди належать: «Поученіє на преставленіє святого Іоана євангелистьі» та «Поученіє на память первомученика архидіакона Стефана».

У гомілії з елементами агіографії переважно зображене життя подвижників. Тому доцільною в цьому випадку видається методика роботи з житієм подвижника, запропонована Т Руді [15, с. 49]. Дослідниця наводить таку послідовність рубрикації сюжету:

1. З дитинства подвижник живе благочестиво, скромно, відмовляється від дитячих забав, читає священні книги і мріє про постриг.

2. Настоятель монастиря спочатку відмовляє юнаку, пояснюючи відмову молодими літами і тяжкістю монастирського побуту.

3. Далі настоятель переконується у твердості намірів подвижника і постригає його.

4. Подвижник завзято відвідує церковну службу, першим приходить на утреню і йде останнім.

5. Відкидає «славу людську», може піти в пустелю чи стати затворником.

6. Передбачає свою смерть і на смертному одрі дає останні настанови.

Окремі елементи цієї житійної схеми спостерігаємо в проповідях Ставровецького. Зокрема, в «Поученіи на преставленіє святого Іоана єванге- листы» святий передбачає свою смерть і дає поради своєму учню, хлопчику Порфирію. Драматизований монолог свідчить про розвиток ранньої барокової поетики: «Чадо Прохоре, уже время приближіся отшествіа моєго от мира сєго, ты же шед въ града, принеси копала, и уготови ми гроб... Чадо моє любимоє Прохоре, престани от рыданиа твоєго, не вЪси, что твориш, тако бо подобаєт ми прейти от мира сєго» [8, арк. 46].

Принцип imitatio є визначальним для середньовічної поетики [18; 19]. Imitatio Christi - найважливіший вид топіки, притаманний місіонерським житіям (житіям просвітників) і мартиріям, оскільки наслідування Христа - обов'язкове для кожного святого. Відомо, що принцип imitatio - один з основних у християнстві: починаючи від створення людини («І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її створив» (Бут. 1:27)) і закінчуючи зверненням Ісуса до учнів («Коли хоче хто йти вслід за Мною, - хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (Мт. 16:24)). За визначенням Т. Руді, житіям праведних жінок притаманний топос imitatio Mariae, а imitatio angeli - найпоширеніший топос для уславлення життя монаха [15, с. 49].

Як зазначає Б. Берман, «житіє описує не просто “належне” і не вищий ідеал життя, а дає образ втілення ідеальних вимог у земне життя» [2, с. 173-174]. Власне тому відбувається уподібнення життя святого до ідеалу Христа: «мета мученицького подвигу - уподобитися своєму вчителю Христу, тому святі діють заради Христа, і головне - подібно Йому» [2, с. 174].

Проповідь «Поученіє на преставленіє святого Іоана євангелистьі» - це вибірки з його житія в інтерпретації Симеона Метафраста і Єроніма Стри- донського. Про джерела тексту автор зазначає одразу після назви. Текст постає як розлогий виклад «біографічних» подій, скомпонований у вигляді проповіді, що по суті матеріалу наближається до типу «житія подвижника». Натомість «Поученіє на память первомученика архидіакона Стефана», де на прикладі короткого епізоду смерті святого від побиття камінням Ставровецький розкриває перед читачем перспективи перемоги смирення і всепрощення над облудою і несправедливістю, ближче стоїть до мартирія (від гр. papxopiov - «мучеництво»). Проповіді про Іоана Богослова і Стефана архідиякона обрано як приклади різного рівня опрацювання житійного матеріалу. Якщо в першій автор намагається зберегти структуру житія (на початку - традиційна похвала святому, далі - опис чудес і вознесіння на небо, а наприкінці - молитовне звернення до аудиторії), то в другій - короткий епізод з «біографії» святого є риторичним засобом впливу на аудиторію - автор подає благочестивий приклад смирення перед лицем неминучої смерті.

Натомість житіям візантійського канону властива зворотна перспектива, тобто святий, що вже досяг Царства Небесного і озирається на пройдений шлях. Кирило Транквіліон Ставровецький поєднує обидві традиції: оповідь обох повчань динамічна, у них ідеться про історичні реалії (у «Поученіи на преставлєніє святого Іоана євангелистьі» автор згадує острів Патмос, імператорів Доміціана і Нерву), що вказує на близькість до західної традиції. Проте риторична насиченість, подекуди надмірна метафорична прикрашеність «Поученія на память первомученика архидіакона Стефана» свідчить про наслідування автором візантійської агіографічної традиції (зокрема, в подібному ключі написане «Житіє Симеона Метафраста»).

Звернемо увагу на «Поученіє на преставленіє святого Іоана євангелистьі». Структура проповіді нагадує тричастинну структуру жанру житія святого: маємо вступ, основну тематичну частину та епілог. Проте Ставровецький вносить певні зміни до другої частини. Зокрема, він опускає такі складники житія, як народження і походження святого. Власне в проповіді перед нами постає Іоан «через тридцять років після Вознесення Господнього», який «прийшов до Ефесу і там проповідував». Такий відхід автора від канону зумовлений джерелами, якими він послуговувався.

Так, у «Слові на преставлення Йоана Богослова» Симеона Метафраста і у відповідній частині «Книги про знаменитих мужів» Єроніма Стридонського також немає оповіді про дитинство і походження Йоана Богослова. Компілюючи ці два тексти, Кирило Транквіліон Ставровецький зосереджується на чудах євангеліста. Так, докладно описане руйнування капища Амазонум, або Артеміди в Ефесі, сходження в кипень олії в Римі перед імператором Доміціаном, заслання на Патмос, написання там Апокаліпсису і передбачена «смерть». Іоан наказав своєму учневі Прохору викопати для нього могилу, а на ранок, після того, як святий ліг у труну і звелів покликати людей на останнє цілування, він був вознесений на небо. І справдилися слова Ісуса з Євангелія: «Я схотів, щоб він позостався, аж поки прийду» (Ів. 21:22).

Розлоге порівняння з іншими святими в тексті Симеона Метафраста у Ставровецького редуковане до одного речення, де автор говорить, що Господь прославляється у своїх святих і живими береже святого Йоана, як зберіг пророків Єноха та Іллю (про Єноха: «І ходив із Богом Енох, і не стало його, бо забрав його Бог» (Бут. 5:24); про Іллю: «І сталося, як вони все йшли та говорили, аж ось появився огняний віз та огняні коні, і розлучили їх одного від одного. І вознісся Ілля в вихрі на небо»... (2 Цар. 2:11)).

У «Поученіи на память первомученика архидіакона Стефана» епізод смерті святого становить смисловий центр усієї проповіді. Мученик постає як взірець наслідування для християн. Зокрема, Стефан молиться за своїх ворогів, навіть коли останні, «зіло разяришася и разждєгошася пламенєм діаволя гніва» [8, арк. 86], вивели мученика за місто і почали закидати його камінням. Звертаючись до Господа, первомученик просить не лише за себе, а й за своїх катів: «Господи, Ісусе, прийми дух мій», «Остави им гріх сей, не видять бо что творят» [8, арк. 86, зв.]. Це нагадує відомий мотив непротивлення злому («А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу» (Мт 5:39)).

Генетично проповідь Ставровецького про Стефана архідиякона пов'язана з аналогічними проповідями Іоана Золотоустого [5; 6]. Цей зв'язок виявляється на рівні непрямих цитат й означення мотивів, що були повніше розкриті в автора-попередника. Наприклад, коли Ставровецький цитує патріарха: «яко рек Златоустый, молитвою Стефана святого Павел въстав, и от тьмы невіріа в світ Царства Христова пришед, и єгда быся Стефан святый умираючи не молив, Павла бы святого церков не міла» [8, арк. 86, зв.], то цим виявляє радше знання контексту, ніж дослівне відтворення тексту. У проповіді про Стефана, приписуваній святому Іоанові Золотоустому, читаємо: «Так, своїми справами ще раніше за Павла він волає: “Будьте моїми послідовниками, як і я Христа” (1 Кор. 11:1). Адже я пішов, каже, за Владикою всіх і словом, і життям, і смертю» [5, с. 517].

Три проповіді Золотоустого об'єднані мотивом боротьби і героїчної смерті заради віри. Це своєрідні панегірики, в яких проявляється боротьба первомученика: «Отже, того, хто першим відкрив поле благочестя і першим розпочав боротьбу, зробимо початком для похвал борців Владики» [5, с. 518]; «Увінчаємо тепер борця Стефана, першого борця Христового, й осиплемо (його) квітами слів» [5, с. 522]; «Навіть смерть не відвернула його від благочестивої боротьби. Як за життя він боровся з юдеями, так і після смерті озброюється проти єретиків, маючи непереможною зброєю віру Трійці» [5, с. 522].

Якщо у Золотоустого боротьба на першому місці, то Ставровецький лише її означує: «Стефан же святый пръвый воєвода церкви Христовы и крЪпкый оружник, брань сътвори з невидимыми князи тьмы, съ властьми и силами противными» [8, арк. 86, зв.]. Для барокового автора важливішим виявляється втілення Христової заповіді «Любіть ворогів ваших»: «О Стефане незлобивый, сим живота вічного просиш, иже тя смерти предают, сим благодати Божей желаєш, иже ти раны и болезни на тіло твоє налагают» [8, арк. 86]. І власне подвиг, перемога Стефана над силами пітьми оприявнюється опосередковано смиренням у стражданні, топосом imitatio Christi. Автор проповіді доповнює слова Біблії: «Господи, Ісусе, прийми духа мого» (Дії 7:59). Він вводить молитву-звернення до Христа: «Господи мой, Ісусе, прійми дух мой, сладкі мні суть сій раны тебе ради, ибо ты кров свою пролитою мене ради проліав, тім жела з мною кров тебе ради проливаю, укріплен єсмъ твоєю благодатію. Сего ради молю об рабіх моих и мя убивают остави им гріх сей, не видять бо что творят» [8, арк. 86, зв.].

Цікаво розкриває Ставровецький топос imitatio angeli. Він виявляється не лише через зовнішню подібність («лице єго світло благодатію духа святого сіающе, яко лице ангела Божію» [8, арк. 86]), а й через радість ангелів і Бога: «Радуются и ангелы Божіи зряще Стефана дне вінчаєма, отходя- ща от земнаго Єрусалима, к небесному съ славою вічною. Радуєтся и Бог Цар вічной славы, зрящи воина своєго от брани с побідою грядуща в царство Єго» [8, арк. 88].

Використовуючи традиційний для своїх творів паралелізм новозавітної і старозавітної образності, Ставровецький порівнює подвиг Стефана з подвигом Давида, який став сам проти філістимлян і «гръдаго діавола яко Голіада» [8, арк. 87]. Своїм подвигом первомученик «отнял глау діаволі кріпости. и стіньї кріпости діавола съкрушив, яко иногда Исус Наввин єрихонскіа» [8, арк. 87].

Тобто маємо кілька паралелізмів: Стефан - Давид, Стефан - Ісус Навин, диявол - Голіаф. Автор навіть говорить, що подвиг Стефана значиміший, бо якщо Ісус Навин і Давид повстали проти ворогів видимих, себто людей, то Стефану довелося зіткнутися «з невидимыми князи тьмы, с властями і силами противными, з невидимым Голіадом, з самым діяволом, и мужественною душею та дръзностным сердцем став против всєго събранш сатанинского перед множеством народа іудейскавого кровою убійствєннаго, иже крови святых проліаша и праведных обидіша» [8, арк. 86 зв. - 87].

Найдетальніше опрацьовано паралелізм Стефан - Давид. Ставровецький для чотирьох елементів зброї Давида (торби, каменя, пращі і палиці) знаходить відповідник в арсеналі мученика: «Стефан святы віру яко тоболєц, в нєй же съкровєнных имі пять духовных добродітєлєй: рєвность, храбрость, дръзновєніє, упованіє, изволєніє. Трътеню яко камєнь, радость яко праща, крест яко же жезл» [8, арк. 87].

За версією отця Кирила, житіє Стефана вплітається не лише в церковну історію, воно закладає основу перемоги над дияволом: «И ніже победою єго увелелися церков, укріпися віра, простреся благочестіє въ языцех, разгоріся огонь любви Божей въ воинства Христова, укріпися брань на діавола взятся побіда насмєрть, разорися кріпость адскаа» [8, арк. 87 зв. - 88].

Отже, у проповідях «Євангелія учительного» Кирило Транквіліон Ставровецький використовує житіє як прийом переконання читача/слухача. Для цієї мети він не просто компілює першоджерела, а й художньо їх опрацьовує.

Список літератури

1. Александров О. Старокиївська агіографічна проза ХІ - першої третини ХІІІ ст. : монографія / О. Александров. - Одеса : АстроПринт, 1999. - 271 с.

2. Берман Б. Читатель жития (Агиографический канон русского средневековья и традиция его восприятия) / Б. Берман // Художественный язык Средневековья. - Москва : Наука, 1982. - С. 159-183.

3. Еремин И. Лекции и статьи по истории древней русской литературы / И. Еремин. - Ленинград : Изд-во Ленинградского ун-та, 1987. - 328 с.

4. Источниковедение литературы Древней Руси / отв. ред. Д. С. Лихачев. - Ленинград : Наука, 1980. - 294 [1] с.

5. Іоан Золотоустий. На святого першомученика Стефана / Іоан Золотоустий // Повне зібрання творінь Іоана Золотоустого / пер. М. Марусяка ; під ред. Патріарха Філарета. - Т. VIII, кн. 2. - Київ : Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2011. - С. 515-517.

6. Іоан Золотоустий. На святого Стефана І, На святого Стефана II, На святого Стефана ІІІ / Іоан Золотоустий // Повне зібрання творінь Іоана Золотоустого / пер. М. Марусяка ; під ред. Патріарха Філарета. - Т. ХІІ, кн. 1. - Київ : Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2013. - С. 518-523.

7. Ісіченко Ігор, архиєпископ. Аскетична література Київської Руси / архиєпископ Ігор Ісіченко. - Харків : Акта, 2005. - 383 с.

8. Кирило Транквіліон Ставровецький. Євангеліє учителноє, албо казання на неділя през рок и на празники господскіє и нарочитым святым угодником божиім / Кирило Транквіліон Ставровецький. - Рахманов, 1619. - 181 арк.

9. Лихачев Д. Зарождение и развитие жанров древнерусской литературы / Д. Лихачев // Исследования по древнерусской литературе. - Ленинград : Наука. Ленинградское отделение, 1986. - С. 79-95.

10. Лихачев Д. С. Поэтика древнерусской литературы / Д. С. Лихачев. - Изд. 2-е, доп. - Ленинград : Художественная литература. Ленинградское отделение, 1971. - 413, [1] с.

11. Лихачев Д. С. Поэтика древнерусской литературы / Д. С. Лихачев. - 3-е изд., доп. - Москва : Наука, 1979. - 357 с.

12. Лихачев Д. С. Развитие русской литературы Х-ХVП веков: эпохи и стили / Д. С. Лихачев. - Ленинград : Наука, 1973. - 253 с.

13. Лопарев Х. Греческія житія святыхъ VIII и ІХ віков. Опытъ научной классификации памятниковъ агіографіи съ обзо- ромъ ихъ съ точки зрінія исторической и историко-литературной / Хр. М. Лопаревъ. - Петроград : Тип. Императорской академіи наукъ, 1914. - 568 с.

14. Маслов С. Кирилл Транквиллион-Ставровецкий и его литературная деятельность : опыт историко-литературной монографии / С. Маслов. - Киев : Наук. думка, 1984. - 243 с.

15. Полякова С. Византийские жития как литературное явление / С. Полякова // Жития византийских святых. - Санкт-Петербург : «Terra Fantastica» изд. дома «Корвус», 1995. - 544 с.

16. Руди Т. «Imitatio angeli» (проблемы типологии агиографической топики) / Т. Руди // Русская литература. - 2003. - № 2. - С. 48-59.

17. Руди Т. Средневековая агиографическая топика (принцип imitatio и проблемы типологии) / Т. Руди // ХІІІ Международный съезд славистов : доклады российской делегации. - Любляна, 2003. - С. 40-53.

18. Топоров В. Святость и святые в русской духовной культуре. Т. 1 : Первый век христианства на Руси. - Москва : Гнозис, Школа «Языки русской культуры», 1995. - 875 с.

19. De Rentiis D. Die Zeit der Nachfolge: Zur Independenz von “imitatio Christi” und “imitatio auctorum” im 12.-16. Jahrhundert / Dina De Rentiis. - Tubingen : Niemeyer, 1996. - 184 S. - (Beihefte zur Zeitschrift fur romanische Philologie. Bd. 273).

Анотація

УДК 821.161.2-5.09:27-475.5“15/16”

Житійний жанр у проповідях Кирила Транквіліона Ставровецького. Турчина Т. В.

Розвідку присвячено дослідженню елементів агіографічного жанру в проповідях «Євангелія учительного» (1619) Кирила Транквіліона Ставровецького. На прикладі «Поученія на преставлєніє святого Іоана євангелистьі» і «Поученія на пам'ять первомученика архидіакона Стефана» розкрито способи адаптації житійної схеми до потреб гомілії і функціонування топосів imitatio Christi та imitatio angeli.

Ключові слова: Бароко, жанр, проповідь, гомілія, житіє, топос.

Annotation

Saints' lives genre in the homilies by Kyrylo Tranquilion Stavrovetsky. T. Turchyna

The present article considers the interaction of the saints ' lives genre and the homily in “The Didactic Gospel” (1619) by Kyrylo Tranquilion Stavrovetsky. The explored text contains homilies combined with the elements of the saints ' lives structure. One of the main purposes of the preaching is to educate the ideal Christian. The elements of the saints ' lives in the homily genre are used as an instrument of this education. The research of the saints ' lives adaptation methods is of the key importance for indicating the patterns of Stavrovetsky's homily writing. A much-debated question is whether the canonical structure of the saint's lives genre changes in the homily or remains unchanged. The aim of the article is to explore the structure of the homilies in which the saints ' lives genre is present and to define the basic themes “imitatio Christi” and “imitatio angeli” typical for the saints ' lives genre in the homilies. The methodological base of the research implies hermeneutics. The innovation of the article lies in its subject: there is little research on the interaction of the saints ' lives genre and homily. This study might be used in further exploration of the homilies from “The Didactic Gospel”.

Keywords: Baroque, genre, homily, saints' lives, topos.

Размещено на Allbest.ru