Контрреформаційна літературна діяльність Миколая Ціховича: проблематика й інтертекст

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Контрреформаційна літературна діяльність Миколая Ціховича: проблематика й інтертекст

Світлана Сухарева

У статті проаналізовано контрреформаційну прозу Миколая Ціховича, визначено основні проблеми полеміки з реформаторами, вказано на зв'язок з іншими творами того часу. Звернено увагу на біографічний і релігійний чинники формування творчості полеміста. Інтертекстуальний аспект представлено крізь призму творчості Теофіла Рутки. Контрреформаційні твори Ціховича основані на рекомендаціях Петра Скарги, вченні Ігнатія Лойоли і співзвучні з полемікою інших представників католицизму. Письменник надавав перевагу не теологічним поясненням, а риторичній персвазії, почерпнутій з попереднього літературного періоду, оздобленого елементами бароко. Його стиль вирізнявся емоційністю, був сповнений іронії, антиномій, анафор тощо. На прикладі досліджених ним «тридцяти причин відвернення від аріанства» помічаємо теологічну нерівномірність, повтори, певну частку літературного епігонства. Отже, варто зробити висновок про художню самобутність письменника та його теологічну типізацію, яка вписувала твори у загальний контрреформаційний мегатекст.

Ключові слова: реформація, контрреформаційна література, полеміка, інтертекст, епігонство.

контрреформаційний проза ціхович

Польськомовна прозова література XVII ст. рясніє не лише жанровими комбінаціями, а тематичними різновидами, які в межах полеміки варто розмежувати на твори, присвячені берестейській проблематиці, реформаційним суперечкам і антитурецькій боротьбі. У цьому тематичному конгломераті особливою революційністю відзначаються реформаційні та контрреформаційні праці з огляду на радикальність позицій протестантських течій і їхніх супротивників.

Вивчення контрреформаційної польськомовної прози епохи бароко немислиме без розгляду творчого та життєвого шляху одного з основних її представників -- Миколая Ціховича (Ціховського). Ім'я видатного контрреформатора маловідоме нашим сучасникам як в науковій, так і в суспільній царині, тому його творчий доробок на сьогодні потребує детального розгляду. Мета нашої публікації -- представити проблематичний та інтертекстуальний аспекти літературної діяльності Миколая Ціховича на тлі розвитку контрреформаційної прози XVII ст.

Діяльність Миколая Ціховича в загальних рисах охарактеризували Януш Тазбір [9] та Станіслав Беднарський [4] в огляді контрреформаційної літератури, принагідну її характеристику подав Славомир Радонь [7] у класифікації реформаційних і контрреформаційних мотивів; частково ми розглядали досліджуваний аспект в попередніх публікаціях [1; 2; 3], проте необхідно зазначити, що на сьогодні не існує окремого опрацювання творчого доробку Міколая Ціховича ані з польської, ані з української сторони. Така ігно- рація важливої літературної сторінки барокової доби викликає подив, адже полемічні твори письменника були дуже поширені в колі його сучасників, часто цитувались і слугували джерелом епігонства [8]. Ім'я Миколая Ціховича згадувалося нарівні з Петром Скаргою, Михайлом Боймою та іншими видатними полемістами XVII ст.

Прізвище письменника достеменно нам невідоме, оскільки він підписував свої твори на різний лад -- то як Ціховський, то як Ціховчик, то -- зрештою найчастіше -- як Ціхович. Відомо, що митець мав так зване плебейське походження і народився в 1598 році та зростав на землях Великопольщі, де в 1615 році вступив до згромадження єзуїтів. Після завершення формації та навчання викладав філософію, риторику та богослов'я у різних єзуїтських колегіях -- спочатку в Познані, а пізніше на Кресах. Переїхавши на схід, весною 1645 року він долучився в Києві до теологічного диспуту на захист Берестейської унії, виступаючи проти ректора Києво-Могилянської колегії Інокентія Гізеля. Водночас, працюючи префектом в Острозькій колегії на Волині, єзуїтський місіонер стикнувся із значним розвитком аріанства на цих землях, тож значну частку своєї творчості присвятив боротьбі з цим релігійним напрямом. Сприятливі умови для розвитку антитринітарства на східних землях виникли внаслідок значного економічного потенціалу його представників, зокрема магната Єжи Немирича, засновника аріанської академії на Волині. Окрім цього, східна політика вирізнялася поміркованістю щодо протестантських течій, які на цих землях знайшли для себе благодатний ґрунт. Через Хмельниччину письменник був змушений разом з іншими членами свого згромадження переїхати до Кракова, проте і там продовжував виступати проти реформаційних впливів у Речі Посполитій. Миколай Ціхович (Ціховський) відійшов у вічність 26 березня 1669 року.

В умовах швидкого поширення антитринітарства по всій території Речі Посполитої, а також активної діяльності «польських» і «чеських братів» протиставитись польськомовній та латинськомовній реформаційній літературі XVII ст. було непросто і вимагало високого рівня ерудиції. Однак на ниві контрреформаційної діяльності Миколай Ціхович не був самотнім. Його соратниками по перу можна вважати Яна Генніга, Францішека Рихловського, Фабіяна Бірковського, Шимона Старовольського та ін.

У східний та пізніші періоди творчості М. Ціховича вийшли друком такі його відомі польськомовні твори, як “Wizerunek nieprawdy arianskiej” (1650 р.), “Nowe zawstydzenie socinistow” (1653), “Wykl^cie ministrow arianskich, ktorzy chc^c sif wykr^cic z tego, co im zadano w Nowym zawstydzeniu, ze diabla za Boga prawdziwego maj|... zaklfli diabla, ktorego... Bogiem prawdziwym zowi|” (1654), “Pogrom diabla arianskiego abo Odpis na dwie ksi^zki, ktore arianie o diable napisali” (1659), “Obrona zacnych i poboznych ludzi... przeciwko paskwilowi od jakiegos ministra arianskiego przeciw nim napisanemu; z namow^ do Stanow Koronnych wniesion^, aby przy konstytucjach przeciw arianom... stali” (1661) та ін. Найбільшого поширення набули дві його полемічні праці: “Tribunal swiftych Ojcow Greckich starszenstwo Biskupom Rzymskim nad Patriarchami Wschodniemi przys^dzaj^cy. Z Tribunalu Lacinskiego W.X. Mikolaja Cichowicza Theologa Societatis Iesu roku P. 1658 w Krakowie wydrukowanego przeniesiony i miejscami skrocony” -- латинськомовний виступ, перекладений наприкінці століття послідовником Ціховича -- Теофілом Руткою та наново ним інтерпретований [5], а також “Trzydziesci przyczyn, dla ktorych kazdy zbawienia dusznego i poczciwosci swojej szanuj^cy ma sif odrazac od zboru tego, ktory Arianskim zowi| z krotk| refutaj Katechizmu Rakowskiego” (1652 р.) [6]. «Трибунал» опонував радше православних, тож до боротьби з протестантськими течіями долучився лише принагідно, натомість працю Миколая Ціховича про тридцять причин, чому необхідно покинути аріанську науку, можемо вважати ключовою в апологетичному комплексі контрреформаційного характеру.

Практично у всіх своїх апологіях, направлених проти антитринітаріїв, Миколай Ціхович використовував цитати з праць Ігнатія Лойоли, засновника єзуїтського ордену, зокрема, викладені в документі “Pewne zalecenia sluz^ce do popierania prawdziwej wiary” (польський переклад тексту з 1554 р.). Детально дотримуючись цієї інструкції, письменник був суголосний з Петром Скаргою та іншими полемістами-єзуїтами. Наслідування Лойоли знаходимо в творах Валер'яна Вільцького, Марціна Лаща, Тадеуша Грабовського, Якуба Вуйка, Щенсни Жебровського. Отож, Миколай Ціхович не був оригінальним у способі полеміки, долаючи опонента його ж тезами. Письменник не затримався на етапі нещадної критики, однак усіма способами старався відвернути іновірців від їхнього шляху, знеохотити до власної теології. Тому його авторський стиль становив особливу атмосферу, в якій все складне здавалося доступним, серйозні питання збуджували іронічну посмішку, а рівень емоційної ембівалентності був дуже високим.

Ціхович відстоював тезу про дві природи Ісуса Христа -- Божу і людську. Своє переконання він опирав на науці Халкедонського собору. У праці “Wizerunek nieprawdy arianskiej...”, спрямованій проти вчення Йонаша Шліхтинга, окрім екзегетичної католицької науки, вдало представлені риторичні фігури, які надають тексту емоційної напруги. Із цього приводу Славомир Радонь зазначав: «У письменстві Ціховського простежуємо характерне явище. Вичерпавши богословські елементи, він старається подолати своє становище за рахунок дорікань, нагадувань, звертань до почуття справедливості опонента, почуттів читачів» [7, 142]. Таким чином, в полемічній контрреформаційній літературі спостерігається видимий занепад аргументаційного чинника, почерпнутого з богослов'я. Особливий акцент католики ставили на риторичні літературні прийоми, які в ІІ половині XVII ст. стали переважати над історичним та науковим фактажем.

У творі “Trzydziesci przyczyn, dla ktorych kazdy zbawienia dusznego i poczciwosci swojej szanuj^cy ma sif odrazac od zboru tego, ktory Arianskim zowi|...” Ціхович спростував антитринітарське вчення за допомогою тридцяти головних тез, більшість з яких перегукується за змістом. Яскраво видно це, наприклад, у назвах перших чотирьох тез: «перекручення змісту Святого Письма» -- «неправильний переклад тексту Біблії» -- «фальшива аріанська біблістика» -- «легковажне ставлення до Старого Заповіту». Так само перегукуються 25-26 тези: «гординя аріан і возвеличення себе понад інших» -- «прославлення аріанських чеснот та приниження Христа» -- «фальшиві пророцтва антитринітаріїв» -- «протиставлення аріанського вчення поглядам інших віровизнань».

У біблійному плані праці Ціховича стилістично перегукувалися з тогочасними католицькими постиллами на базі Старого і Нового Заповітів. Зберігалася їх основна риторична схема, проте в дещо спрощеній чи фрагментарній формі: біблійний виклад і наступне моральне повчання. Обізнаності письменника зі Святим Письмом сприяли не лише його приналежність до чернечого ордену, а й безпосередні функції коректора польськомовної Біблії (“Revisor Bibliorum”), які йому доручили виконувати в 1653 році.

У першій передмові до «Тридцяти причин» Миколай Ціхович провів оригінальні паралелі між турецькою неволею та активізацією аріан у Речі Посполитій, натомість у другій -- глибше розвинув тему біблійної герменевтики, яка в антитринітарській інтерпретації була представлена у перекрученому вигляді. Основною антитезою щодо супротивників стала наука про єдність Пресвятої Трійці. Полемічний автор зазначав: “Wierzq wszyscy / ze w Bogu sq Trzy Osoby / jedna istnosc. Arianie to niewstydliwie bluzniq” [6, 185]. Головний лейтмотив антиаріанської творчості Ціховича -- “Chrystus jest Osobq Boskq” [6, 205] -- в основних частинах творів проглядається за символами та риторичними фігурами і лише в прикінцевих висновках виражений буквально.

Таким чином, можна підсумувати, що в середині і в ІІ половині XVII ст. полемічні писання зводились не до наукової аргументації, а до її літературної компіляції і стилістичної оздоби. Незважаючи на серйозність тем, які піднімалися католицькими авторами, художня майстерність брала гору над богословськими дебатами, що спостерігаємо у творчому доробку Миколая Ціховича (Ціховського).

Джерела

Сухарева С. Литературный мир Теофила Рутки [Електронний ресурс] / Светлана Сухарева // Studia Humanitatis (Гуманитарные дисциплины) : электронный науч.-образоват. журн. -- Вып. 3. -- М., 2014. -- Режим доступу : www.st-hum.ru

Сухарєва С. Реформаційні та контрреформаційні мотиви польськомовної прози XVII ст. / Світлана Сухарєва // Київські полоністичні студії. Т. XXVIII. -- К. : Університет «Україна», 2016. -- С. 72-77.

Сухарєва С. Риторичний простір польськомовної прози XVII ст. : [монографія] / Світлана Сухарєва. -- Луцьк : Вежа-Друк, 2015. -- 370 с.

Bednarski S. Cichowski (Cichovius) Mikolaj / Stanislaw Bednarski // Polski Slownik Biograficzny. -- T. 4 : Chwalczewski Jerzy -- D^browski Ignacy. -- Krakow : Polska Akademia Umiej^tnosci, 1938. -- S. 29.

Cichowicz M. Tribunal swi^tych Ojcow Greckich starszenstwo Biskupom Rzymskim nad Patriarchami Wschodniemi przys^dzaj^cy. Z Tribunalu kacinskiego W.X. Mikolaja Cichowicza Theologa Societatis Iesu roku P. 1658 w Krakowie wydrukowanego przeniesiony i miejscami skrocony / Mikolaj Cichowicz. -- Lwow : Druk. Collegii Societatis Iesu, 1692. -- 161 [VIII] s.

Cichowicz M. Trzydziesci przyczyn, dla ktorych kazdy zbawienia dusznego i poczciwosci swojej szanuj^cy ma si§ odrazac od zboru tego, ktory Arianskim zowi^ z krotk^ refutaj Katechizmu Rakowskiego / Mikolaj Cichowicz. -- Krakow : Druk. Cezarego, 1652. -- 218 [VIII] s.

Radon S. Z dziejow polemiki antyarianskiej w Polsce XVI-XVII wieku / Slawomir Radon. -- Krakow : Universitas, 1993. -- 169 s.

Tazbir J. Kontrreformacja / Janusz Tazbir // Wielka Encyklopedia Powszechna PWN. -- T. 6. -- Warszawa : PWN, 1965. -- S. 10.

Размещено на Allbest.ru