Символічність образу жінки в новелі "Тонка" Роберта Музіля

Ключевые слова: символ, символизация, художественный образ, образ-символ, метафора, новеллистка.

Лит. 10.

Постановка проблеми.

Творча діяльність Роберта Музіля припадає на 20 - 30-ті роки ХХ ст. - добу соціальних змін у німецькомовному просторі. В цей період більшість австрійських письменників ґрунтує свої погляди на асоціативному переосмисленні сутності знакових філософських, політичних, суспільних і духовних явищ. Рецептивний рух німецького, австрійського та швейцарського письменства початку ХХ ст., як зазначає дослідник австрійської літератури І. Зимомря, насичений своєрідними уявленнями, визначеннями, судженнями, які у літературознавчих інтерпретаціях позначені неоднозначними оцінками [2, 5]. Йдеться про значний вплив на літературний процес цього періоду а) міфологізації (в подальшому деміфологізації); б) утвердження ілюзорної дійсності на рівні сталої норми; в) використання алегорій, багатоплановості образів, підтекстів, символів; г) взаємопроникнення зовнішнього, конкретно-реального й внутрішнього. В цьому контексті новелістика Р. Музіля демонструє яскравий приклад самобутності, який доцільно розглядати крізь призму сучасних теоретичних методів і концепцій.

Аналізуючи новели "Тонка", "Португалка" й "Ґріджія", які ввійшли до збірки "Три жінки", реципієнт відразу помічає значну кількість натяків й умовних знаків, що майстерно вплетені в художню тканину текстів усіх трьох новел Р. Музіля. Передусім мова йде про багатоплановість художнього зображення, раціональні настанови якого органічно вписані в контекст психологізму модерністського наративу кінця ХІХ - початку ХХ століть. У світлі цього така форма асоціативного переосмислення явищ як символ постає невід'ємним елементом системи образів, демонструючи ідейно-естетичну цілісність художніх творів Р. Музіля.

Аналіз досліджень. Екскурс у віддалену історію засвідчує, що поняття "символу" відоме ще з часів Давньої Греції. Ще античні мислителі Платон та Аристотель пов'язували звучання слова з його значенням. Цей різновид образності, як зазначено у літературознавчих словниках Ю. Коваліва, В. Лесина, О. Пулинця, нерідко вживався у творах Алкея, Апулея, Вергілія, Гомера, Горація, Овідія, трактатах Цицерона, а також у міфах, причтах, текстах Святого Письма, тощо. Кожна епоха висувала свої специфічні проблеми, пов'язані символікою текстів художньої літератури. До прикладу, як підкреслює Ю. Ковалів, у добу Середньовіччя символ став певним уособленням сутності Бога; у період Ренесансу, посилюється інтуїтивність сприйняття символу в його незамкнутій багатозначності, що вплинуло на подальшу рецепцію символу в естетиці та літературі [4, 389].

У ХХ ст. до свого емпіричного матеріалу поняття символу і символіки включало чимало дослідників, у тому числі С. Аверінцев, Н. Арутюнова, Л. Бенуас, О. Веселов- ський, В. Виноградов, А. Голан, Х. Керлот, Р. Кох, А. Лосєв, Ю. Лотман, М. Мамардашвілі М. Рубцов, К. Свасьян, С. Сичова, В.Г. Сокель, Б. Успенський, З. Фройд, А. Шевченко, К. Юнґ та ін.

У літературознавстві існує ціла низка праць, які присвячені дослідженням життєвого й творчого шляху Р. Музіля, особливостям поетики та рецепції його прози. Відомими в цій площині є розвідки К. Айбла, М. Ауе, А. Банґерт, А. Белобратова, Е. Боа, К. Брюнінґа, К. Булманна, У. Веддера, Д. Давліанідзе, Д. Затонського, І. Зимомрі, А. Карельського, К. Коріно, О. Логвиненка, І. Мегели, А. Науменка, Н. Павлової, Т. Пекара, І. Плаксіної, Я. Поліщука, Ю. Прохаська, М. Раух, Т. Світельської, І. Солоді- лової, К.О. Сьйогрен, В. Фанти, А. Фірзе, К. Шахової, М. Якоба та ін.

Мета статті полягає у спробі висвітлення ролі та функції символів у новелі "Тонка", а також простеження шляхів реалізації символів у контексті образотворення автора, вказуючи на їхнє місце та значення в художніх творах Р Музіля як одного з ключових елементів композиції.

Виклад основного матеріалу. Впродовж своєї творчої діяльності Р Музіль чітко дотримувався особистих уявлень про людину, природу та світ. Їхнє ідейно-естетичне відображення реципієнт відразу ж помічає у відомих творах письменника: "Людина без властивостей" ("Der Mann ohne Eigenschaften", 1931-32), "Сум'яття вихованця Терлеса" ("Die Verwirrungen des Zoglings Torless", 1906), циклах новел "Об'єднання" ("Die Vereinigungen", 1911), "Три жінки" ("Drei Frauen", 1924). Щоразу апелюючи до традиції послідовного раціоналізму, автор дедалі глибше занурює своїх героїв до внутрішнього, духовного, ірраціонального світу символів і знаків.

Вже сама назва збірки "Три жінки" вказує на центральну постать циклу. Без жодної завуальованості кожна з новел названа іменем головної героїні. Обравши своєрідну форму розповіді, - крізь візію "іншого", - Р. Музіль зобразив жінку як певну загадку чи таємницю. Жіночі образи уособлюють дещо незвичайне, уподібнене, алегоричне, метафоричне й символічне. Так, героїня однойменної новели Ґріджія зображена як частина природи, яка, наче марево, може довести до загибелі чоловіка. Суттєво іншою постає шляхетна аристократка Португалка - віддзеркалення розважливості та мудрості. У свою чергу, в образі Тонки втілено парадоксальне явище - раціональності й ірраціонального.

Тонка, представлена крізь спогади протагоніста, що підсилює, як зауважує дослідниця А. Реніер-Сервранекс, заплутаність, багатозначність, дифузію й казкову нереальність дійсності [9, 81]. Відтак, читаючи перші рядки новели, в свідомості реципієнта одна за одною виникають різні асоціації: "An einem Zaun. Ein Vogel sang. Die Sonne war dann schon irgendwo hinter den Buschen. Der Vogel schwieg. Es war Abend. Die Bauernmadchen kamen singend uber die Felder. Welche Einzelheiten! 1st es Kleinigkeit, wenn solche Einzelheiten sich an einen Menschen helfen? Wie Kletten!? Das war Tonka" [5, 84] / "На паркані. Співає птах. Сонце вже було десь за кущами. Птах замовк. Настав вечір. Селянські дівчата проходили крізь поля, співаючи. Які деталі! Та хіба ж це дрібниці, коли такі деталі допомагають людині? Який ще реп'ях!? Це була Тонка" (переклад - Л. Г). Без подальшого роздуму в пам'яті головного героя постає образ Тонки, власне, як уособлення чогось простого, зрозумілого, наївного, природного й реального. Природність і простоту випромінюють її обличчя, очі, посмішка, які надалі неодноразово виринають в його спогадах: "... ihr Gesicht hatte, ohne schon zu sein; etwas Deutliches und Bestimmtes. Nichts darin hatte jenes Kleine, lustig Weibliche, das nur durch Anordnung wirkt; Mund, Nase, Augen standen deutlich fur sich, vertrugen es auch fur sich betrachtet zu werden, ohne durch anderes zu entzucken als ihrem Freimut und die uber ganze genossene Frische. Es war seltsam, dass ein so heiterer Blick safi wie ein Pfeil mit einem Wiederhaken, und sie scheint sich selbst daran wehgetan zu haben" [5, 87] / "... в її обличчі, хоч і не вродливому, було щось виразне та зрозуміле. В нім не було найменшої дрібниці від вдаваного специфічно жіночного; рот, ніс, очі були просто собою, не потребуючи жодних доповнень, підкуповуючи своєю відвертістю й розлитою в них свіжістю. Дивно, що такий спокійний погляд міг засісти немов стріла, що, здається, їй самій він теж завдає шкоди" (переклад - Л. Г). Зауважмо, що кожній з новел циклу характерна своєрідна деталізація образів. К. Айбл у коментарях до текстів новел збірки називає це явище "речами" або "безглуздими деталями", які свідчать про присутність позитивістської фікції, як додаткового елемента, що вимагає певного містицизму. Дослідник пише, що світ складається з "чуттєвих елементів", які на основі пережитого нами складаються у фіктивні одиниці для правдивого вираження істини [10, 122].

Проходячи крізь випробування долі, головний герой займається інтелектуальним пошуком істини неможливого з наукової точки зору явища, що зрештою заводить його в глухий кут: "..., denn ist man so entbloBt von sich und einen Werken wie in dieser Zeit des Lebens, wo eine fremde Gewalt alles von den Knochen reiBt. Man ist ungeschutzter in dieser Zeit als sonst" [5, 84]. / "., адже ніколи людина не буває такою самотньою та розгубленою, як у цей період життя, коли чужа груба сила зриває все до кісток. У цей час стаєш більш беззахисним, ніж будь-коли" (переклад - Л. Г.). Згадуючи після смерті героїні про пережите разом, в коротких фрагментах оповіді молодого протагоніста з'являються елементи небувалого й ірраціонального, в яких і сама Тонка часто здається нереальною: "... das war gar nicht Tonka, mit der er gelebt hatte, sondern es hatte ihn etwas gerufen" [5, 127] / ".це не була Тонка, з якою він жив, це щось його покликало" (переклад - Л. Г.). Отож, зрозуміло, що Тонка так і залишається для героя парадоксом: простим, прозорим, передбачуваним, але абсолютно незбагненним.

Розгадка таємниці Тонки - це центральна проблема художнього твору Р. Музіля, яка, як вважає К.О. Сьйогрен, дещо своєрідно представлена автором для нашого розуміння. Між реципієнтом і подією включено оповідача - головного героя. Описуючи життя "дівчини з магазину" ("Geschaftsmadel") крізь призму власної візії, протагоніст наче зазирає у підвалини власної душі. Мова йде про двозначність його свідомості. Герой не тільки намагається довести суб'єктивність своїх уявлень, опираючись на об'єктивні факти, але й перебуває у вирі думок, спогадів, мрій та почуттів. Дослідниця Е. Боа називає це життям "in gespalteter Welt" ("у розколотому світі"), де всупереч плину свідомості свого значення не втрачають логіка та розум [7, 127]. Діалектика понять "раціональне / ірраціональне" нерідко формує основний елемент проблематики художніх творів письменників-модерністів Австрії. У цьому контексті творчість Р. Музіля не виняток, оскільки таку позицію можна прослідкувати як у ранніх його творах, так і в романі "Людина без властивостей". У новелі "Тонка", як вважає К. Айбл, вона виражена "духом інженера" ("Ingenieurgeist"), тобто це своєрідна відмова від ідеологічно-фразеологічних формулювань "нераціонального" й визнання раціональності [10, 123].

Щоб донести до реципієнта основну ідею твору, художній задум зобов'язав прозаїка використовувати індивідуально-авторські образи-символи. Відтак, неможливо залишити поза увагою вжиту на початку й наприкінці новели метафору "одинокої сніжинки, яка впала літньої днини" ("in einem Sommertag ganz allein niederfallende Schneeflocke"). На думку багатьох літературознавців, таких як Ф. Гергард, Д. Давліанідзе, В.Г. Зокель, Е. Кайзер, "сніжинка" - символічний образ, який найяскравіше відображає незвичайну суть твору "Тонка". "Самотня сніжинка у літню пору", з якою Р. Музіль порівняв героїню новели, викликає у реципієнта ряд асоціацій, таких, як миловидність, чистота, диво, а заразом - це також символ самотності й відчуженості. Ф. Гергард зазначив у цьому зв'язку наступне: "сніжинка у літню пору" виражає аконтакність, дивину й самотність, які творять долю Тонки [8, 446]. На думку Д. Давліанідзе, - це образ, на якому тримається вся смислова полівимірність новели "Тонка" [5, 350].

Е. Кайзер та А. Вілкінс у праці "Роберт Музіль: Вступ до твору" ("Robert Musil: Einfuhrung in das Werk", 1962) зазначили, що це символ правди, яку розумієш всупереч раціональному визначенню - разом з цим це доказ Діви Марії, яка згідно легенди на завжди залишається сніжинкою в літню пору [8, 446]. Завдяки символічному образу "сніжинки" Тонка здається протагоністу святою. Він перемістив її у містичну сферу, де вона, виконуючи функцію жертви, сприяє його духовному самопізнанню. Втративши Тонку, герой оживив її у своїх спогадах, снах і фантазіях: "Er fuhlte sie von der Erde bis zum Kopf und ihr ganzes Leben" [5, 127] / "Він відчував від ніг до голови її і все її життя" (переклад - Л. Г.).

Наділивши образ Тонки релігійними ознаками символу, автор відносить його до "вищої сфери" - світу значень та смислів. Тут Тонка символізує Діву Марію, а "сніжинка" - символ нереальної, дивовижної події. Зважаючи на це, можна говорити про використані письменником традиційні символи, а також деякі усталені образи-символи. Вони закріпилися за певними, здебільшого природними об'єктами та явищами, в суттєвих ознаках яких вбачаються аналогії з ціннісними проявами людського життя. До прикладу, натяком на природний фон служать "примарне" ("traumhafte") прізвище Тонки, яке в перекладі з чеської означає "він прийшов через луг" ("er kam uber die Wiese") або ж "він співав" ("er sang"), а також символ, яким протагоніст характеризує самого себе - "вільно літаючого, неспіваючого птаха": "Er war fur Zerstorung der Gefuhle, war gegen Gedichte, Gute, Tugend, Einfachheit; Singvogel brauchen einen Ast, auf dem sie sitzen, und der Ast einen Baum, und der Baum braunblode Erde, er aber flog, er war zwischen den Zeiten in der Luft; ... [5, 100] / "Він був за руйнування почуттів, був проти віршів, добра, чесноти, простоти; співаючі птахи потребують гілку, на якій вони могли б сидіти, гілці потрібне дерево, а дереву - незрозумілий бурий ґрунт, але сам він літав у повітрі поміж різних часів;." (переклад - Л. Г.). Така побудова новели викликає цілий комплекс алюзій стосовно жіночого та чоловічого образів. Птах у народній творчості - це символ душі, що нерідко зустрічається в міфології Стародавнього Єгипту, Індії та Греції. Проте ідея душі як птаха - протилежна до образного уявлення, тобто вона не завжди уособлює доброту людської душі. Р. Музіль змальовує неспіваючого птаха, який виступає то в ролі тверезого аналітика, або ж сп'янілого екстатика.

Зустріч з простою дівчиною Тонкою повертає "молодого фантастичного прихильника холодного, фантастично сухого, захопленого новизною інженерського духа" ("ein fantastischer Junger des kuhlen, trocken phantastischen, Bogen spannenden neuen Ingeneurgeisten") до природи та мистецтва. Адже поряд зі спогадами про Тонку на думку йому спадають майже поетичні порівняння: ".wahrend sie sprach, nach dem Mond zu sehen, der blaB uber gemahten Korn stand, antwortete schlagfertig scheu, fuhlte sich im Schutz des Mondes, und der Wind blies so sanft uber die Stoppeln, als musste er eine Suppe kuhlen" [5, 86-87] / ".коли вона говорила, дивлячись на блідий місяць, який висів над стогами, сором'язливо відповідала, наче почуваючись під захистом місяця, а вітер віяв над стернею так обережно, наче охолоджував гарячу юшку" (переклад - Л. Г.). Тут згадуються рядки віршів Фрідріха Шіллера: "Ihm schenkte des Gesanges Gabe, der Lieder suBen Mund Apoll" / "Дав Аполлон йому зарання, натхненний співотворчий дар" [6, 80]; зрештою з нею він співає.

Висновки