Єлизавета і Марія: королівське і жіноче ("Марія Стюарт" Ф. Шиллера)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Києво-Могилянська академія»

Факультет гуманітарних наук

Кафедра літературознавства

Єлизавета і Марія: королівське і жіноче («Марія Стюарт» Ф. Шиллера)

студентки ФГН-1

спеціальності «германські мови та літератури»

Субачевої Анастасії Дмитрівни,

група №1

Викладач: Шалагінов Борис Борисович

Доктор філологічних наук, професор

Київ - 2018



План

Вступ

1. Історичне підґрунтя трагедії «Марія Стюарт»

2. Єлизавета - «непорочна фортеця холодної краси»

3. Марія - жінка чи королева?

Висновок

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

єлизавета трагедія постать жінка

Жінка - вічне питання, яке викликало суперечки протягом багатьох віків у митців світу. Адже місце жінки у суспільстві зазнавало як прогресу, так і падіння. Але при цьому її багатогранна душа завжди була приводом для обговорення у чоловіків і не втрачала актуальності. Саме чоловіча стать робила спроби осягнути усі потаємні куточки її душі, які вирізнялися надмірною емоційністю, непередбаченістю дій, експресивністю характеру. А жінка у свою чергу намагалася виразити власні поривання серця, використовуючи для цього різні образи, історії.

Особливої уваги жінка зазнала під час розквіту Відродження, Бароко та Класицизму (поч. XIV - поч. XIX ст.). На пошуки жіночої сутності у свій час відправлялися таки митці як: В. Шекспір ( Джульєтта «Ромео і Джульєтта», Офелія «Гамлет»), Франческо Петрарка (Лаура ««Книга пісень»), Джон Мільтон (Єва «Втрачений рай») та веймарський класик Йоганн-Фрідріх Шиллер (Марія, Єлизавета «Марія Стюарт»). Саме на основі останнього автора ми спробуємо проаналізувати постать жінки у добу Веймарської класики, коли відбувся «переворот» у розумінні світу, моралі, особистості та віри. Адже, як ми знаємо, саме німецьке мистецтво у XVIII ст. не тільки відродилося після трагедій Тридцятилітньої війні (1618-1648 рр.), а й посіло провідне місце в Європі, мало в собі художню оригінальність та естетичне новаторство [ ст. 320, 2 ].

Що ж має перемогти: жіночне та чуттєве, що завжди оспівували класики літератури чи все ж нове, чоловіче, що викликає дисонанс у сприйнятті жіночої особи? Трагедія «Марія Стюарт» Ф. Шиллера є зразком для детального порівняння цих двох пристрастей. На прикладі королеви Англії та Ірландії Єлизавети І та королеви Шотландії, а потім Франції Марії І Стюарт, які уособлюють королівське і жіноче, суворе та тендітне, ми з'ясуємо історичне підґрунтя, причини і наслідки зіткнення цих іпостасей.



1. Історичне підґрунтя трагедії «Марія Стюарт»

Німеччина XVIII ст., початок доби Просвітництва та нова світська філософія. Усе частіше мистецтво звертається не до релігійних тем, а прагне через призму світських сюжетів, історичних подій пробудити почуття людей. Перевагу в наслідуванні митці віддавали античності, але трактували її філософію дещо інакше: з'явилася філософсько-естетична утопія, яка спонукала «повернутися вперед», пізнати повноту власного існування в гармонії з природою та суспільством, перестати мислити однобічно [c.321, 2]. Одним із сподвижників нового мислення у цю добу був філософ Іммануїл Кант (1724-1804). Його вчення доводить, що людина - це не лише «продукт реального та раціонального», це перш за все особистість, яка несе світу щось нове. І хоча англійські та французькі раціоналісти казали, що всі люди однакові, німецькі митці XVIII ст. доводили зворотне.

Друге дихання німецькій літературі змогли подарувати веймарські класики - Й.В. Ґете, ранні романтики і звичайно Й. Шиллер. Саме він, на відміну від Ґете, першим помітив ранню кризу Модерну та почав діяти. Наслідуючи французьких класиків, поет вірив, що єдина епоха, коли людина була істинно вільна - це Стародавня Греція. Адже саме тоді існувала повна гармонія світу, соціуму та особистості, якій не потрібно було підлаштовувати себе під вимоги часи, суспільства. Вільна людина думала і творила, не думаючи про те, що її дії зумовлені нав'язаним обов'язком. Особистість із народження знала, хто вона і що несе у цей світ згідно з мораллю та космосом. А для цього невід'ємною частиною існування має бути, насамперед, історія, зв'язок з минулим предків, їх досвід. Таким чином, проблематика Шиллера майже завжди була пов'язана з історією ( 9 із 12-ти драм присвячені історичній темі), чим він зробив помітний вклад одразу в дві науки. Адже лише історія «захищає наш дух від вульгарного і дріб'язкового підходу до моральних проблем» [с.157, 3 ].

Якщо говорити про суто історичну тематику його драм, то на думку одразу спаде трилогія «Валленштейн»(1799 р.), яку автор писав вісім років і яка мала досить чітку історичну мету для читача. Але це не так вабить людину, як почуття, емоції, що поєднується з історичними подіями, вмотивованими саме «романічними причинами». І тому, пісня написання вище згаданої трилогії, Й. Шиллер починає творили однин із своїх шедеврів - трагедію «Марія Стюарт» (1800 р.). «Схильність і нестримне бажання, - писав він Ґете 19 березня 1799 року, - тягнуть за собою мене до вигаданого, а не історичному, до чисто людського, сповненого пристрастей сюжету; солдатами, героями і володарями я ситий» [5].

Марія І Стюарт (1842 - 1587 рр.) народилася у сім'ї короля Шотландії Якова V і французької принцеси Марії де Гіз. Саме тому вона була оточена аристократією, вишуканістю, розкішшю та наукою, не знаючи бідності та скрути. На її серце претендували, як і лондонські, так і паризькі принци. Марія ще з дитинства була наділена красою, жіночим шармом та привабливістю. Також, запам'яталася людям, як законодавиця краси, увівши в моду білу весільну сукню. І саме тому для всього народу вона була еталоном того, як у жінці поєднується королівське і жіноче, хоча останнє і домінувало у її натурі.

Єлизавета І ( 1533- 1603 рр.) - королева Англії, остання представниця династії Тюдорів. Вона відзначилася суворістю свого правління, холодними розрахунками та цнотливістю. Гаслом «бачу, але мовчу», якого вона дотримувалася по життю, ще раз доводила свою беземоційність та королівську стійкість. Не дуже вродлива, мужоподібна, до того ж сластолюбна, вона не хотіла допускати суперницю Марію І до двору, захищати її інтереси та бачити, як від її краси люди втрачають голову (Додаток 1). Не даремно навіть до нашого часу дійшли легенди, що у дитинстві Єлизавету підмінили на хлопчика, що вона була безплідною, що вона не відчувала потягу до чоловіків та багато інших теорій. А все лише через те, що вона відійшла від свого природнього «я» та намагалася стати кимось іншим: королем, чоловіком зі сталевим характером або жінкою нового часу. Та чи йшла вона правильним шляхом? А можливо Марія перемогла її ще при житті.

Отже, у час веймарської класики дуже актуальною темою була людина та її внутрішній світ на тлі історичних подій, її природнє у поєднанні з набутим реальним. Тому трагедія Й. Шиллера «Марія Стюарт» та її головні герої Марія і Єлизавета яскраво демонструють контраст між жіночим (чиста природня сутність) та королівським (абсолютна несвобода особистості).

2. Єлизавета - «непорочна фортеця холодної краси»

Королева, яка ніколи не подарує нащадка народові, яка буде відвертати від себе недосконалістю зовнішності та набіленим обличчям. Але буде холодною, безпристрасною, раціональною, сильною, як чоловік. Усе це можна сказати про Єлизавету І - королеву Англії, що змінила хід історії для країни, піднесла батьківщину до титулу володарки морських просторів, але у душиі назавжди залишилася незрозумілою, чужою для світу, самотньою.

У трагедії «Марія Стюарт» вона постає перед читачем володаркою ситуації. Тепер її суперниця, шотландська королева, Марія І ув'язнена в замку Фортрингеї, скоро призначать її страту, а народ палко обожнює свою королеву. Здавалося, у неї є все про що може мріяти…чоловік. Так, ця доля зазвичай була у представників сильної статі, адже споконвіку саме вони мали у характері рили раціонального мислення, сили духу, рішучості дій та холодного спокою. Жінка - це перш за все людина, що завжди непередбачувана в своїх суб'єктивних мотиваціях, думках [c. 336, 2]. Людська природа жінки прагне спокійного щастя, кохання, відчуття багатогранних емоцій своїх палким серцем. А коли природню сторону придушує політичний обов'язок, правила, влада, гроші, відбувається розкол особистості. І та перевага, яку мала Єлизавета від народження, тобто історична, обернулася для неї поразкою.

Ми бачимо як руйнується її жіноче начало й тоді, коли вона перестає відчувати себе привабливою, бажаною, коли припинилися всі спроби щось змінити:

Народ, теснящийся вокруг меня,

Когда к нему я выхожу открыто, --

Вот чем горжусь я и могу блеснуть.

В отличие от вашей королевы

Боюсь красавиц при своем дворе:

Они затмили бы мою невзрачность.

(Переклад Б. Пастернак)

І неодноразово королева підкреслює той факт, що вона раба народу, яка зробить усе для його добробуту. Ніколи вона не подумає про власні бажання, поки народ не буде задоволений нею. Саме тому в трагедії Шиллера вона навіть спочатку погоджується на шлюб, але не через щире кохання чи бажання бути мамою, а через заклики народу скоріше народити наступника:

Цари -- рабы своей высокой доли,

Веленьям сердца им внимать нельзя…

…Прочли когда-нибудь: «Под камнем прах

Английской девственницы королевы»…

…Я думала, что правлю по-мужски,

Как короли, а мне народ напомнил,

Что попросту я женщина, как все,

И первый долг мой -- слушаться природы.

(Переклад Б. Пастернак)

Ці репліки гідні дійсно мудрого короля. Та чи підходять вони для жінки, яка мала б радіти нагоді бути коханою, переживати щирі емоції, виховувати рідне немовля, дарувати світу свою любов і жити в гармонії з природою? Радше ні…

Натомість Єлизавета сухо зустрічає Марію у саду, не бажаючи слухати жіночі прохання про милість. Владна королева не знаходить у собі м'якості, щоб не образити Марію їдкими словами, вона не бачить жодного виправдання вчинкам Марії Стюарт. Але, обравши свою природну сутність, змогла би зрозуміти, що причиною було нещасне особисте життя королеви Шотландії, її прагнення бути коханою та надмірна імпульсивність, за яку вона себе карає вже понад дев'ятнадцять років.

Але, коли Марія була страчена, Єлизавета так і не відчула очищення душі від цього довголітнього тягаря. Вона виявилася надто слабкою, щоб зізнатися перед собою та народом, що власними руками підписала листа про страту Марії Стюарт (Додаток 2). І до останнього рядка трагедії запевняла, що її неправильно зрозуміли і все це лише помилка. Єлизавета не пережила катарсису власною особистості, вона назавжди буде королевою, яка не зможе визнати, хто вона:

Я не хочу в присутствии моем

О женской слабости ни звука слышать.

Бывает тверд душою слабый пол.

(Переклад Б. Пастернак)

Отже, проаналізувавши образ Єлизавети І у трагедії Й. Шиллера, ми бачимо, що героїня втратила саму себе, не виявивши чистої природньої сутності душі. Адже історична особа не завжди тотожна з історичною необхідністю, а має бути перш за все людиною, що несе по життю власне природне начало, сповнене непередбачуваності та моральних імпульсів

[с.336-337, 2]. На жаль, королівське перемогло жіночу сторону Єлизавети, вона втратила саму себе.



3. Марія - жінка чи королева?

Історія розповідає нам, що Марія вперше вийшла заміж у шістнадцять років, а її чоловік Франциск II був молодший за неї на два роки. І хоча вони сподобалися один одному, назвати це коханням біло складно (Додаток 3). Два роки по тому новоспечений король Франциск помер, а Марія залишилася сама, шукати своєї долі. І вона знайшла потрібну жіночому єству пристрасть у Генріху Стюарті. Проте ненадовго, адже Лорд Дарнлі виявився недостатньо розумний, не дуже ніжний та ставився до Марії не як до коханою жінки (Додаток 4). Переживши ревнощі чоловіка, вбивство її нового фаворита Річчі, королева знову закохалася, на цей раз в зухвалого і небезпечного графа Босуела. І саме він став кінцем для її королівської натури, адже він убив Генріха Стюарта. А Марія І була настільки затьмарена пристрастю і коханням, що не змогла побачити у злочині крах власного правління, вона просто хотіла кохати і бути коханою без жодних перешкод:

Я знала, я убийство допустила,

Я в сети смерти завлекла его.

(Переклад Б.Пастернак)

У трагедії Й. Шиллера Марія Стюарт постає перед нами саме такою: сповнена теплотою, добротою, ніжністю, каяння. Проте краса її вже не така, як раніше, стіни в'язниці, холод та голод зробити своє діло і чиста янгольська краса почала всихати. І все, що у неї є - це Біблія, вірні друзі та природа (Додаток 5). Але все одно Марія не втрачає свого шарму, привабливості, який так воліє мати її суперниця Єлизавета:

О, что мне вам сказать!

Один ваш вид темницу превращает

В обитель рая, в праздничный чертог.

Какое несравненное блаженство

Единым с вами воздухом дышать!

(Переклад Б.Пастернак)

Незмінним у постаті Марії є духовно сильний, пристрасний характер, що веде трагічну боротьбу з ворожим світом за саму себе. А результатом цієї боротьби у випадку Марії стала катарсична свобода - очищення душі від тягаря реальності, в якій вона має принижувати своє природнє жіноче «я», де ніхто не може зрозуміти її та щиро покохати, як справжню жінку. Адже, під час доленосної зустрічі суперниць у саду, Марія все ж таки обирає шлях боротьби за духовну свободу і відстоює своє ім'я, виголошує Єлизаветі все, що дев'ятнадцять років нищило її зсередини і залишається переможницею.

Інстинкт примушує людину рано чи пізно вибирати між зовнішньою і внутрішньою волею на користь останньої [c.159, 3]. Та лише за умови того, що людина сама хоче звільнитися, навіть якщо свободу може подарувати страта. Естетичне переживання готує людину до головного вчинку у її житті переходу у царство очищення, моралі. І цей вчинок буде прийнятий і вільний лише тоді, коли він не нав'язаний, а природній, як у випадку Марії І, яка обрала жіночу, емоційно-непередбачувану сторону. Адже «свою внутрішню волю, як свою людську, жіночу перевагу над Єлизаветою, Марія знайшла в момент, коли втратила всі свої династичні шанси, а разом з ними і саме життя» [с.159, 3 ].

Автор намагається якомога ширше розкрити суперечливість мотивів поведінки обох героїнь. Які постають перед нами як дві королеви та дві жінки. Але лише Марія змогла пізніше приборкати фальшиві королівські закони життя, обравши шлях смиренної жінки. Можливо, вона жила саме для того, щоб померти, тобто очиститися від світу гріхів та обману, де навіть у священному шлюбі не можна знайти умиротворення.

Смерть така велична жінка, як Марія, зустрічає спокійно, навіть радіє певною мірою. Вона вже вільна, виконала всі землі справи життя, яка було повне помилок і промахів. Марія не пропустила жодної деталі, ретельно обдумавши навіть своє вбрання, не зрадивши білій сукні (Додаток 6). Вона пробачила Єлизавету, відпустила своїх слуг та попрощалася зі зрадником графом Лестером, як справжня жінка - витончено та їдко:

Мирское все я привела в порядок

И ни пред кем не остаюсь в долгу.

(Переклад Б.Пастернак)

Як свідчать історичні дані сама Марія писала вірші і у день перед стратою вона створила такі рядки:

Мой Господин и Бог Мой, вся надежда на Тебя.

О, Иисус, Спаситель сладостный, освободи меня теперь!

С Тобой я говорила, будучи в оковах и цепях,

Сквозь долгие года мучений и сердечной боли.

В мольбе, в благоговении, и на смиренно согнутых коленах

Я жажду Твоего прощения, освободи меня!

(Переклад Олексій Головко, 2006 р.)

Марія просить пробачення перед Всевишнім, що коїла злочини, неправильно розуміючи силу власного природного «я». Вона готова покинути цей світ, адже тепер вона повністю очищена, настав катарсис її душі та тіла.

Отже, драма Шиллера подарувала нам один із найдраматичніших та найглибших образів у літературі - Марію І Стюарт. Вона, на противагу, своїй суперниці Єлизаветі змогла відмовитися від усього королівського, плекаючи в собі ніжність, любов, пристрасть, авантюризм. І лише тоді пізнала істину свободу особистості. Трагізм Марії, у тому, що лише в мить поразки від світового фатуму, Марія стає собою і відчуває себе вільною, а значить -- Людиною в повному сенсі цього слова [ c.159, 3].



Висновок

Перші ознаки кризи модерну були помітні уже в XVIII ст. і Й. Шиллер був одним із перших, хто це відзначив та намагався дослідити. Причину вад він вбачав у раціональному мисленні, скептицизмі людей, що викликали дисгармонію з космосом, природнім виявом чистої сутності. Тому Шиллер активно звертався до історичних мотивів у поєднанні з «романічними» сюжетами, які викликали високу емоційну напругу, з чіткими

композиційними рисами та сильним спонуканням до переосмислення моралі.

Саме таким твором і була трагедія «Марія Стюарт», де автор, визнаючи винність Марії Стюарт, показав жорстокість та раціональність буржуазного закону. Марія за цими правилами суспільства була засуджена не тільки як вбивця, але і як щира, палка особистість, що стала жертвою державного свавілля. І Марію страчують, але моральна перемога залишається саме за нею. Героїня переживає катарсис, керуючись внутрішніми моральними імпульсами.

Вибір Марії Стюарт, як головного персонажа, досить очевидний, адже, на противагу своїй династичній конкурентці королеві Єлизаветі, Марія змогла захистити власну особистість, свободу думки та дій. Вона ніколи не цуралася свого життя, оточення, кохання, вона жила у гармонії з собою та світом, але не всі були готові приймати її такою, намагаючись принизити її сутність. Коли як Єлизавета прагнула стати тою, ким вона насправді не є, обираючи політичний статус, заковуючи себе у кайдани абсолютної несвободи.

Марія І Стюарт - це перш за все уособлення жіночого, чуттєвого та пристрасного природнього «я». А Єлизавета І назавжди залишиться у пам'яті читачів тією, що стратила свою суперницю, вчинила холодні розрахунки, відмовилася від жіночого щастя та знищила ті переваги, що дала їй історія та природа. І впевнено можна сказати, що Єлизавета думала лише головою, а Марія зверталася до серця, природи, душі та віри. Поєднання цих ключів і є шляхом до осягнення такої тонкої натури, як жінка.



Список використаних джерел

1. Ф. Шіллер. «Марія Стюарт» Трагедія на п'ять дій. Переклад Б.Пастернака / Москва, Терра-книжковий клуб, 2002 // OCR & spellcheck: Ольга Амеліна, березень 2005.

Режим доступу: http://www.lib-drama.narod.ru/schiller/stewart.html

2. Шалагінов Б.Б. «Зарубіжна література: від античності до початку XIX сторіччя», 3-тє вид., випр. - К.: дім «Києво-Могилянська академія», Київ 2013. - С. 319-338.

3. Шалагінов Б.Б. "Мужньо й сміло вперед променем світла мчу..." Філософсько-поетичний спадок Шиллера і наш час [Текст] : до 250 - річчя з дня народження Йогана - Фрідріха Шиллера // Всесвіт. - 2009. - № 11-12. - С. 155-161

4. Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка, Ін-т міжнар. відносин ; [редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін.]. - Київ : Знання України, 2004.

Т. 1 . - 2004. - 417 с.

5. Тураєв С. Поет героїчної думки // Шиллер Ф. Драми. Вірші. М .: Художня література, 1975. С. 5-22.

6. Secrets of the Virgin Queen. [Dean Love; Kip Prestholdt; Nicole Blackman; Salvatore F Vecchio; Lisa Schreve; National Geographic Television.; National Geographic Society (U.S.); National Geographic Channel [2010] (Television station : Washington, D.C.);]



Додатки

1) «Портрет Дарні» Єлизавети I Англійської.

2) Смертний вирок, підписаний Єлизаветою I



3) Франциск II, король Франції, та його дружина, Марія Стюарт, Королева Франції та Шотландії

4) Марія, Шотландська королева, і її другий чоловік Генрі Стюарт, лорд Дарнлі, батьки короля Джеймса VI Шотландії, пізніше короля Яка ІІ Англії.

5) "Марія, Шотландська королева в полоні". Цей портрет - один з численних портретів королеви шотландців під час її полону в Англії.

6) Олександр Дені Абель де Пуйоль «Страта Марії Стюарт»

Размещено на Allbest.ru