Образ автора мемуарного тексту (на прикладі спогадів Іллі та Єгора Тимківських)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Проблема автора стала, за визнанням багатьох сучасних дослідників, центральною у сучасному літературознавстві. Адже і в літературі, і у літературній критиці все сильніше підкреслюється особистісний, індивідуальний характер творчості, з'являються різноманітні форми «поведінки» автора у творі. Залежно від того, на чому зосереджена увага вченого, говорять про образ автора в літературному творі, про голос автора у співзвучності з голосами персонажів. Складність аналізу означеної проблеми обумовлена необхідністю розмежування низки понять, серед яких - «образ автора», «автор і герой», «авторська точка зору», «авторська позиція», «авторська присутність» тощо.

У ХХ столітті вивчення мемуарних та автобіографічних творів стало окремим напрямом у науці. Вагомі здобутки у цій сфері маємо у французькому літературознавстві, праці: Ф. Лежена, Ж. Гюсдорфа, Б. Дідьє; американському: Т Кулі, М. Блейзінг, Дж. Олні; польському: Р. Зіманда, М. Чермінської; чеському: В. Валека; російському: Л. Гінзбург, Ю. Манна, Т Колядич, А. Тартаковского, Н. Ніколіної, І. Савкіної, Г. Єлизаветіної. У вітчизняному літературознавстві найбільш прикметними є роботи І. Василенко, О. Галича, Н. Ігнатів, Г. Мережинської, М. Федунь, А. Кочетова, А. Цяпи, К. Дуба, Т Гажі тощо.

Мета статті - розкрити особливості індивідуалізації образу автора-оповідача, окреслити теоретичні аспекти авторської присутності у жанрах мемуарів, що сприятиме розкриттю їх типологічної специфіки та форм індивідуального вираження в контексті генологічної ідентифікації цього жанру.

Автор як носій певного світосприймання і світорозуміння «не входить» у твір безпосередньо. Він завжди опосередкований суб'єктно і позасуб'єктно. Образом автора визначається склад, стиль мови, відбір лексики, структура оповіді, спосіб характеристики діючих осіб, зображення пейзажів тощо. Вивчення проблеми образу автора дослідниця Ю. Башкарова вважає першочерговим завданням стилістики, відзначаючи, що «... питання про мовну структуру образу автора займають важливе місце в науці про мову художньої літератури. Іноді саме у цих стилістичних явищах відшукується розгадка композиційної структури художнього твору, його внутрішньо-стильова єдність. Індивідуальний стиль письменника, його своєрідність у значній мірі визначаються формами втілення «образу автора» у творі».

Дослідник української документалістики О. Галич стверджує: «...основу кожного мемуарного твору становлять особисті уявлення автора про себе та історичний процес; людей, з якими він зустрічався, спілкувався, разом працював, жив, творив».

Особлива роль автора у мемуарному тексті визнається низкою дослідників. На думку Н. Ніколіної «еволюція мемуарної літератури йшла шляхом зближення загального літературного процесу через розвиток авторського Я».

Виокремлення автора на оповідному рівні у вигляді героя залежить від типу розповіді й акцентується на пасивній чи активній ролі автора в описуваних подіях. Зазвичай, автор присутній у двох своїх основних іпостасях - оповідача та біографічного героя.

Увесь мемуарний текст належить авторові, всередині якого визначається план героя, який у деяких випадках може визначатися авторськими роздумами, коментарями, поясненнями. І тоді авторове «я» виокремлюється як самостійне ціле, існує в двох основних іпостасях - автора-оповідача, організатора розповіді і його діючої особи.

Зображення автора в мемуарній оповіді у вигляді оповідача обумовлено тим, що події не просто відтворюються у пам'яті, а сприймаються як пережита автором дійсність; зображуване пропускається через призму настроїв, почуттів, світогляду.

Відверті зізнання автора, розповідь про себе, про свій час, про близьких людей шикуються в своєрідну сповідь: «Всегда чуждался я тщеславия. Повинуясь только убеждениям разных случаев моей жизни, о коих разсказы в деревенском уединении слушали они с любопытством, я дал им слово как нибудь описать мою неизвестную жизнь» (Киевская старина, 1894, с. 364-365). Деколи автори зізнаються, що не завжди можуть здійснити поставлені перед собою завдання: «Но ты сам знаешь, как сельския дела занимают все мое время. Тем намерение мое из году в год отдаляется. Удастся ли мне как-нибудь в целом исполнить его, грустно сомневаться».

Прагнучи до об'єктивності зображуваного, автор часто простежує становлення власної творчої свідомості (іноді в центрі виявляється осмислення біографії сучасника): «Не знаю, понравится ли он (спогади) читателям, кои, впрочем, имеют легкое средство избавлять себя от скучных предметов. Если же возникнет из сих листков хотя малая польза, то она будет лучшим цветком на моей могиле»; «Сожалею только, что не имею довольно досуга выгладить сказание свое, особенно в чертах психологических, чего долго было бы ждать от меня. Впрочем, каково ни есть оно, теперь или после, может быть найдется не одна теплая душа, которая в самой личности его заметит отражение света того века, который так быстро становится древним».

Виділення авторських засад призводить до посилення ролі позасюжетного елементу в композиції, появі окремих пояснювальних вставок, які виділяються різноманітними репліками, ремарками, зауваженнями, риторичними конструкціями. Іноді використовуються модальні і уточнюючі оберти: «Славные люди были наши старики!», «...село Коломенское»; «Может быть и это будет когда либо приятно вспомнить».

Авторський план також позначається через його звернення (найчастіше ліричного характеру). Звернення до предмета мовлення займають мінімальне місце і, як нам видається, не є провідним розповідним прийомом і тому не виділяються. Наприклад, у Записках Іллі Тимківського зустрічаємо таке: «Сыну моему Василию. Известно тебе давно мое желание написать для вас мою жизнь и современников».

Герой і його дії порівнюються зі вчинками інших дійових осіб, оцінюються і коментуються. Іноді вони зображуються в подібних ситуаціях, які об'єднують опис і оцінку: «Уже и я, самый младший между братьями и сестрами, помещен был в московский университет (1804)».

Через порівняльну характеристику виражається і авторська свідомість, і сприйняття навколишньої дійсності. Усі дії, вчинки і навіть відчуття героя пропускаються через авторове «я», яке наявне у функції оповідача, тобто віддаленого від часу героя суб'єкта, доповнюючи авторськими коментарями: «Не могу выразить, как грустна была для меня эта первая разлука с домом, с сестрами, а более с матерью, которую всегда любил я с благоговейным чувством уважения и привязанности», «Всякое обучение требует отдыха и разнообразия», «Петербург красивый гвардеец, а матушка Москва добрая барыня, и здоровая и гостеприимная».

Авторська оцінна позиція виражається відкрито, через риторичну структуру тексту, систему стилістичних прийомів, коментарі, через характери персонажів, відбір фактів, епізодів, організацію сюжету.

Часто з'являється іронічна інтонація. За допомогою іронії передається ставлення автора до описуваного, відбувається переосмислення сформованих стереотипів, висловлюється ставлення автора до героя, проводиться оцінка діючих осіб і самооцінка: «Искусства изящныя, не знаю почему, остались для меня неразгаданною тайною, к живейшему моему сожалению. Поэтом я не родился: это уже решено, для чего же не учили меня живописи, обильнейшему источнику прочных наслаждений? За какие грехи первую ноту на скрипке я должен был вытягивать под влиянием тяжелаго смычка нашего учителя...».

Автор також використовує розмовну інтонацію, інверсію, іноді і розмову зі співрозмовником, що підсилює самооцінку: «... прислушиваясь к моим ранним, идиллическим планам, как бы поскорее водворится на холмистых берегах родимой Згари, он (дядько Іван) с вдохновенною старческою твердостию говорил: «не жертвуй усильно мечтательному побуждению приковать себя непременно к месту твоего рождения; а живи в отечестве по разуму там, куда Бог тебя приведет».

Оскільки у спогадах домінують описи переживань, почуттів, настроїв, вражень, то загальній характеристиці персонажа відводиться менше місця або вона дається опосередковано. У більшості випадків автор відразу ж вводить читача у справу, представляючи свого героя в міру розвитку події: «Но памятна мне и моя детская дерзость. Церковь новая, высокая только что была достроена, и я видел, как мастер, при многолюдстве, с крестом за плечами, вознесся по лестницам до главы и поставил его на шпиц. Еще оставались лестницы на местах; мальчики пытались лазить по низу; вдруг мать завидела из саду (о чем после разсказывала) что я на подмостках у главы... я оглядел кругом село, а среди его песчаное озеро, и так опустился...»; «Вчера минуло 50 лет моего земнаго бытия; следовательно я родился 23 апреля 1790 года».

Іпостасі біографічного «я» різноманітні. Насамперед назвемо образ традиційного героя, що проходить різні стадії розвитку.

Своєрідність світосприйняття дитини полягає в тому, що різноманітні дрібниці, незначні події, на перший погляд не збираються в єдине ціле, виявляються важливим складником його особливого, внутрішнього світу. Сприймаючи їх через певний час на асоціативному рівні через деталь, колір, звук, запах мемуарист відновлює минуле: «Лучшим наслаждением было для меня, вместе с сестрами и другими маленькими родственниками нашими, разсматривать привезенные покойным батюшкою из Петербурга разные эстампы и виды голландские, итальянские, китайские и проч. Ничто не поражало столько моего детскаго любопытства, как огромное и, помнится, очень искустное изображение красками большаго крокодила с открытою пастью» (Киевская старина, 1894, с. 368); «Тогда же было довольно места и досуга развернуться моим детским забавам, играм, бегянью, купанью и крикам для эхо... Не праздна была и зима... Иногда прятали мою обувь, так годились украдкою подвязанныя по теплому чулку материны туфли; загоняли домой обмерзлые пальцы».

Світ дитинства запам'ятовується фізично: через звуки, запахи, зримий вигляд речей. Тому характеристика героя часто і сприймається як безпосередньо авторська: «Я возрастал в селе Деньгах, при реке Згари, на горах с дубовым лесом по яругам, на отрытых полях, усеянных высокими курганами, откуда глаз обнимает по сторонам три села, хутора и стада».

Портрет часто з'єднується з описом різних психологічних станів і невеликих самооцінок: «И так я весь был в моих уроках... часто ходил с товарищами на Крещатицкия горы, нависшия по Днепру вдоль царськаго саду. Там горы... наполнены шумом учащихся... Но тогда же о будущем звании зарождались у меня другие, высшие помыслы».

При переході від світу дитини до світу дорослої людини структура описів змінюється. Основним стає зображення розгорнутої історії формування особистості, її росту і руху. Тому перехід від однієї стадії розвитку до іншої позначається чітко: іноді він відбувається різко, і це пов' язано з подіями зовнішнього та сімейного світу - значними соціальними або історичними явищами, втратою близьких, зміною місця проживання.

Виявлення ставлення до описуваного або пережитого стає ключем до переходу із сьогодення у минуле: «Как старший сын в семействе, которое оставалось на попечении дяди Ивана Наз., я чувствовал мой долг дать путь самому себе и четырем братьям».

Наступні прийоми характеристики героя - внутрішня мова автора і невласне-пряма мова, що передає думки героїв, часто стоять у мистецькому контексті поруч, сприяючи зображенню одного і того ж явища під різним кутом зору, що збагачує експресивно-стилістичний малюнок оповіді. План внутрішньої мови автора знаходиться в діалогічних, а не в суто ієрархічних стосунках з мовним планом героя.

Мова героя реалізується у двох рівнях: як мова зовнішня і як мова внутрішня. Реконструкція його світу найчастіше висвітлюється авторськими репліками: «Но я скоро увидел, что это есть часть чего-то целаго из моей жизни, о которой также предстоят вопросы» (Русский архив, 1874, с. 1378). Вони і складають зовнішній план, через яку в авторську розповідь вводиться психологічна діяльність персонажу.

Одним з важливих прийомів реконструкції внутрішнього (психологічного) стану героя стає конструювання потоку свідомості. Імітуючи процес пізнання, мемуарист виділяє як самостійне ціле ставлення героя до навколишнього світу. Звичайно, це не побутовий потік думок, який притаманний людині у повсякденній реальності. Тут мовиться про опис потоку переживань: «Не надейтеся на князя! сказал ли я это сам себе, или только подумал, выходя из ворот и зарывшись в свою шубу; видно так судит мне Бог, своим лбом пробивать стену».

Основними формами або способами, в яких використовується внутрішня мова, є внутрішній монолог і невласне-пряма мова. За своєю структурою внутрішній монолог - значний відрізок тексту; його відрізняє експресивність, стислий синтаксис, фрагментарність, обривистість фраз: «Взгляните на этого 16-летняго юношу в день университетскаго годичнаго собрания. С каким радостным трепетом принимает он из рук своего ученаго начальника маленькую шпагу. Он уже офицер - важный человек в нашей географической долготе и широте. Он близок к совершеннолетию, и как сильно бьется его сердце, какой румянец играет на его полных щеках. Словом сказать: это молодой студент!».

Введення образів, що позначають друге «я» автора, обумовлене розширенням можливостей зображення образу автора як героя реальної оповіді й у вигляді умовного персонажа. Автор робить самого себе співрозмовником, звертаючись в період пошуку до необхідності визначення власної позиції, передачі власних думок, конкретизації суджень. Подібний прийом роздвоєння легко призводить до появи образу двійника (принцип дзеркального відображення). Цікаво, як дає власний опис Ілля Федорович: «Получив крепкую грудь, легкий язык и звонкий голос, может быть я обязан тому обычаю, что и теперь ими пользуюсь: могу читать знакомую страницу одним духом далеко и внятно, читать часами неутомимо... В классе перваго года моего давались особыя одобрения, числом похвал на доске...».

Образ «я» оповідача несе у мемуарному творі різне смислове і рольове навантаження, будучи наявним відразу на декількох рівнях - сюжетному, мовному чи мовленнєвому, образному. Це обумовлює різноманітність авторових модифікацій і використовуваних прийомів характеристики.

У мемуарному оповіданні образ автора реалізується у двох основних іпостасях оповідача і біографічного героя, бо автор-мемуарист ділить повноваження власного «я» між оповідачем і персонажем твору, воскрешаючи свій образ з різних вікових позицій, особливостей сприйняття і осмислення дійсності. При цьому вони існують в рамках загальної моделі автора, збираючись поступово, в ході розвитку сюжету в єдине ціле, оскільки описувані переживання, спостереження, враження належать одній і тій самій людині, хоча й рознесені в часі.

Практично ж виходить, що авторський план домінує, а решта існують паралельно з ним, частіше не утворюючи самостійного цілого, а проявляючись на рівні окремих вставок або реплік, доповнюючи і відтіняючи сказане автором. Минуле постійно зіставляється з тим, що з автором відбувається зараз, в момент реконструкції подій.

Таким чином, в образі автора органічно поєдналися як ліричне, так і епічне начала. Світогляд автора простежується не лише позасуб'єктно (у характерології, сюжетиці, психологічних основах образності), ай у самій внутрішній композиції творів як вияві глибинних суб'єктно-об'єктних структурних зв'язків його художнього світу.

Література

мемуарний автор монолог текст

1. Башкатова Ю.А. Интертекстуальность словесно-художественного портрета: [учебное пособие] / Башкатова Ю.А. - Кемерово: Кузбассвузиздат, 2006. - 143 с.

2. Воспоминания Егора Федоровича Тимковскаго (с предисловием Н. Шугурова) // Киевская старина. - К., 1894. - Т 44. - № 1-3. - С. 359-381; Т 45. - № 4-6. - С. 1-25.

3. Галич О.А. Українська документалістика на зламі тисячоліть: специфіка, ґенеза, перспективи: [монографія] / Галич О. А. - Луганськ: Знання, 2001. - 246 с.

4. Записки Ильи Федоровича Тимковскаго. Сказание въ трехъ частяхъ. Писано въ 1850 году // Русский архив. - М., 1874. - Т 44. - С. 1377-1466.

5. Колядич Т.М. Воспоминания писателей: проблемы поэтики жанра: [монография] / Колядич Т.М. - М. : Мегатрон, 1998. - 276 с.

6. Мажара Н.С. Вияв авторської візії в метажанровій системі мемуарів / Н.С. Мажара // Вісник Луганського національного університету ім. Тараса Шевченка. - Луганськ, 2010. - № 4 (191). - С. 184-188.

7. Николина Н.А. Поэтика русской автобиографической прозы: [учебное пособие] / Николина Н.А. - М. : Флинта, Наука, 2002. - 424 с.

8. Омецинська О.В. Поняття й структура портретного опису як складника художнього дискурсу / О.В. Омецинська // Вісник Житомирського державного університету імені І. Франка. - 2007. - № 33. - С. 210-213.

9. Ситченко А. Літературознавчі засади осягнення художнього образу.

Размещено на Allbest.ru