Концепт острова в англійському художньому мисленні першої половини ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЙНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

УДК: УДК - 821.111-3.09

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Концепт острова в англійському художньому мисленні першої половини ХХ століття

10.01.04 -- література зарубіжних країн

Лозенко Вікторія Василівна

Дніпропетровськ -- 2015

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії зарубіжної літератури і класичної філології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий керівник : кандидат філологічних наук, доцент Краснящих Андрій Петрович, доцент кафедри історії зарубіжної літератури і класичної філології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Торкут Наталія Миколаївна, завідувач кафедри англійської філології та зарубіжної літератури Класичного приватного університету (м. Запоріжжя)

кандидат філологічних наук, доцент Криницька Наталія Ігорівна, доцент кафедри англійської та німецької філології Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка

Захист відбудеться 2015 р.на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 у Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Тараса Шевченка, 1).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (49010, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8).

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 О.В. Левченко.

Загальна характеристика роботи

Початок ХХ ст. знаменує появу нової епохи - епохи техніцизму, бурхливого розвитку науки і техніки, занепаду великих монолітних імперій - Австро-Угорської, Британської, Германської, Російської, Османської. У цей же час поширюється криза логоцентризму, яка починається наприкінці ХІХ ст. Це пов'язується зі стрімким і успішним розвитком технічного прогресу, внаслідок якого людина відчуває не лише захоплення, але й жах перед здобутками науково-технічної революції (поява радіо, телефону, швидкісного транспорту). Людина не може звикнути до панування техніцизму у своєму житті, і через це намагається уникнути реальності, поринути у світ фантазій.

У зв'язку з світоглядною кризою, що супроводжується песимізмом, розчаруванням, відчаєм, посилюється відчуття самотності, ізольованості, відчуженості, яке у художній літературі початку ХХ ст. нерідко передається через концепт острова.

Концепт острова відіграє важливу роль у творах всесвітньої літератури, які з певною долею умовності за жанровою специфікою можна поділити на такі групи: пригодницькі, утопічні, антиутопічні, соціально-політичні і соціально-психологічні. До першої групи належать такі літературні тексти, як «Одіссея» (VIII ст. до н. е.) Гомера, «Плавання Майль-Дуйна» (VII ст.), «Плавання Брана» (VII-VIII ст.), «Четверта книга пригод Панурга та Пантагрюеля» (1548) та «П'ята книга пригод Панурга та Пантагрюеля» (1564) Ф. Рабле, «Робінзон Крузо» (1719) Д. Дефо, «Швейцарський Робінзон» (1812) І. Вісса, «Таємничий острів» (1875) Ж. Верна, «Острів скарбів» (1883) Р. Л. Стівенсона. «Острівні» твори, в яких висвітлюється утопічний аспект, представлені «Блаженною землею» (VII-VIII ст.), «Утопією» (1516) Т. Мора, «Бурею» (1611) В. Шекспіра, «Містом сонця» (1623) Т. Кампанелли, «Новою Атлантидою» (1623) Ф. Бекона, «Кораловим островом» (1857) Р. М. Баллантайна, «Островом» (1962) О. Гакслі. Літературні антиутопічні проекції острівної тематики репрезентуються в «Острові епіорніса» (1894), «Острові доктора Моро» (1896) Г. Веллса, «Острові пінгвінів» (1908) А. Франса, «Володарі мух» (1954), «Злодюжці Мартині» (1956) В. Ґолдінга. Соціально-політичний аспект демонструється в таких творах, як «Пригоди Гуллівера» (1726) Дж. Свіфта, «Інший острів Джона Булля» (1904) Б. Шоу, «Острів фарисеїв» (1904) Дж. Ґолсуорсі, «Містер Блетсуорсі на острові Ремполі» (1928) Г. Веллса. До соціально-психологічних «острівних» літературних текстів належать наступні твори: «Від моря до моря» (1889) Р. Кіплінга, «Вигнанець островів» (1895), «Фрейя Семи Островів» (1912), «Перемога» (1915) Дж. Конрада, «Острова» (1906-1907) Р. М. Рільке, «Місяць і шеляг» (1919) В. С. Моема, «Відлюдник Тихого океану» (1922) Ж. Псишарі, «До маяка» (1927) В. Вулф, «Простак з Несподіваних островів» (1934) Б. Шоу, «Робінзон» (1958) М. Спарк, «Волхв» (1965) Дж. Фаулза, «Осина фабрика» (1984) Й. Бенкса, «Англія, Англія» (1998) Дж. Барнса.

В літературі Великої Британії тема відособленості, ізоляції, як фізичної, так і соціальної та духовної, вперше з'являється в ірландських сагах. Ця тема знайшла своє вираження в концепті острова, який по-різному представлений в епосі, а потім у літературних текстах того чи іншого письменника наступних епох. А в англійській культурі цей концепт оригінальним чином репрезентується не тільки у мовній картині світу, але й в архітектурі (кранноги) та літературі.

У центрі даного дисертаційного дослідження - «острівні» твори англійської літератури першої половини ХХ ст., які належать Герберту Веллсу (1866-1946), Вірджинії Вулф (1882-1941), Джону Ґолсуорсі (1867-1933), Джозефу Конраду (1857-1924), Вільяму Сомерсету Моему (1874-1965) та Бернарду Шоу (1856-1950). Твори вищезазначених класиків англійської літератури ще не вивчалися крізь призму феномену острівності, який є визначальним для британської етнокультури в цілому, і художньої творчості зокрема. Дослідження літературних текстів Г. Веллса, В. Вулф, Дж. Ґолсуорсі, Дж. Конрада, В. С. Моема і Б. Шоу під окресленим кутом зору становить науковий інтерес, тому що проведення послідовного й глибокого аналізу концепту острова в літературі має важливе теоретичне значення, адже дозволяє зрозуміти його роль у структуруванні художнього універсуму конкретних творів, а це у свою чергу відкриває перспективи визначення специфіки і ролі феномену острівності у мовній і культурній картині світу Великої Британії.

Актуальність дисертаційної роботи детермінована низкою чинників:

- посиленням на початку ХХІ ст. літературознавчого інтересу до дослідження художніх концептів;

- продуктивністю поєднання літературознавчих і лінгвістичних методів дослідження для розробки методологічної бази аналізу художнього тексту із залученням здобутків сучасної концептології;

- підвищенням уваги літературознавчих студій до проблем етнокультурної ментальності та її ролі на розвиток літературного процесу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри історії зарубіжної літератури і класичної філології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна в межах комплексної теми «Розвиток і взаємодія художньо-естетичних систем у літературі та мистецтві» (№ держреєстрації 0106U002233). Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (протокол № 3 від 17.10.2008 р.) і схвалено науково-координаційною радою з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України (протокол № 3 від 30.06.2009 р.).

Мета дослідження - виявити художню специфіку проявлення концепту острова в англійській літературі першої половини ХХ ст. на матеріалі творів Г. Веллса, В. Вулф, Дж. Ґолсуорсі, Дж. Конрада, В. С. Моема, Б. Шоу.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- представити системний аналітичний огляд інтерпретацій концепту острова в сучасному філологічному та культурологічному дискурсах;

- висвітлити стан вивченості обраної наукової проблеми у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві;

- сформувати методологічні засади дослідження концепту острова в художніх творах, поєднуючи елементи концептного, естетико-філософського та міфокритичного методів;

- розглянути концепт острова як важливий компонент мовної та культурної картини світу англійської нації;

- запропонувати загальну характеристику художньої репрезентації концепту острова в англійській літературі від VII ст. до першої половини XX ст., виявляючи його хронологічно і соціокультурно детерміновану специфіку;

- дослідити складові літературних проекцій концепту острова (міфологеми, мотиви, символи) та проаналізувати їхню поетологічну специфіку в англійських художніх творах першої половини ХХ ст.;

- з'ясувати характер кореляції літературної проекції концепту острова з провідними художніми парадигмами першої половини ХХ ст. - реалізмом, неоромантизмом та модернізмом.

Об'єкт дослідження - концепт острова в англійській літературі першої половини ХХ ст.

Предмет дослідження - літературні проекції концепту острова в романах «Острів фарисеїв» («The island pharisees», 1904) Дж. Ґолсуорсі, «Фрейя Семи Островів» («Freya of the seven isles», 1912), «Перемога» («Victory», 1915) Дж. Конрада, «Місяць і шеляг» («The moon and sixpence», 1919) В. С. Моема, «До маяка» («To the lighthouse», 1927) В. Вулф, «Містер Блетсуорсі на острові Ремполі», («Mister Blettsworthy on Rampole island», 1928) Г. Веллса та п'єсі «Простак з Несподіваних островів» («The Simpleton of the unexpected isles», 1934) Б. Шоу.

Методи дослідження. Твори Г. Веллса, В. Вулф, Дж. Ґолсуорсі, Дж. Конрада, В. С. Моема, Б. Шоу досліджуються крізь призму полікритичного підходу, який поєднує елементи концептного, естетико-філософського і міфокритичного методів.

Концептний метод дозволяє осягнути специфіку та виявити роль концепту острова у творчості вищезгаданих англійських письменників. Концептний метод поєднується з естетико-філософським, що уможливлює дослідження проблеми свободи, феномену галюцинації та топосу спокуси в «острівних» творах першої половини ХХ ст. Міфокритичний метод використовується при вивченні обряду ініціації, сприяючи визначенню особливостей його художньої репрезентації в «острівних» творах першої половини ХХ ст., а також при дослідженні ролі тотемістичного культу в романі «Містер Блетсуорсі на острові Ремполі» Г. Веллса.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в дисертації вперше комплексно досліджено концепт острова на матеріалі творів Г. Веллса, В. Вулф, Дж. Ґолсуорсі, Дж. Конрада, В. С. Моема, Б. Шоу. Це дозволило виявити загальні риси проявлення концепту острова на різних рівнях поетики окремих літературних текстів та розкрити специфіку авторської інтерпретації концепту острова як місця духовної подорожі героїв. Виявлені структурні компоненти (символи і провідні мотиви), з яких складається концепт острова у творах англійських письменників першої половини ХХ ст. З'ясовано, що ідейно-сюжетним аналогом острова може виступати символ човна, присутній у творах Г. Веллса, В. Вулф і Дж. Конрада. Важливим структурним компонентом концепту острова у проаналізованих літературних текстах постає міфологема Білої богині, репрезентована у творах Г. Веллса, В. Вулф, Дж. Конрада і Б. Шоу. літературознавство острів філологічний

Вперше у вітчизняному літературознавстві вивчено кореляцію хронотопу острова з образом людини. Продемонстровано, що концепт острова в художньому тексті може слугувати віддзеркаленням людського «я» і формувати метафору «людина-острів».

На основі проведеного аналізу охарактеризовано проявлення концепту острова в різних художніх парадигмах - реалізмі, неоромантизмі та модернізмі, представники яких розширюють його семантику за рахунок імплікації нових ідей (острів як місце створення нового суспільства, нової цивілізації, навіть раси людей). Крім того, Г. Веллс, Дж. Ґолсуорсі, В. С. Моем і Б. Шоу переосмислюють усталені топоси (наприклад, острів як локус, де існують інші цінності; острів як осередок консерватизму). У творах Г. Веллса і В. Вулф виокремлено і проаналізовано мотиви ініціації, подорожі, у літературних текстах Дж. Конрада і В. Вулф розглянуто специфіку символів човна, води, маяка.

Теоретико-методологічною основою дисертації є науково-критичні праці вітчизняних та зарубіжних учених, присвячені літературознавчій теорії концепту (С. Аскольдов, В. Зусман, Д. Ліхачов, Б. Шалагінов). Залучено наукові роботи, в яких досліджується проблема свободи, феномен галюцинації та топос спокуси (Ж. Бодрійяр, Дж. Локк, Ж.-П. Сартр, Б. Спіноза, В. Франкл, Е. Фромм). У процесі роботи над дисертацією використано праці з міфології (А. ван Геннеп, Р. Грейвс, Е. Джапарова, М. Маковський, В. Пропп, Дж. Фрезер). У дисертації враховується досвід вивчення феномену острівності у середньовічній літературі (Г. Біркхан), в епоху Відродження та Просвітництва (А. Анікст, В. Шкода, Я. Схольте), романтизму (С. Павличко), реалізму (Д. Жантієва), рубежу ХІХ і ХХ ст. (А. Аствацатуров, Б. Бергонці, Дж. Бір, П. Кемп, Ю. Лісняк, Б. Мейєр), другій половині ХХ ст. (О. Тупахіна, Ю. Шуба). Розглянуто культурологічні праці, присвячені острівній тематиці (Г. Гачев, Ж. Делез і Ф. Ґваттарі, А. Іванов, Г. Казакевич, Ю. Степанов). Вивчено літературознавчі праці, в яких проводиться компаративний аналіз образу острова у творчості різних письменників (А. Нямцу, Ю. Попов).

Для вивчення хронотопу в «острівних» творах залучено праці М. Бахтіна, Д. Ліхачова, В. Руднєва, В. Топорова.

Теоретичне значення дослідження полягає в уточненні терміна «художній концепт», а також у застосуванні концептного аналізу при виявленні художньої своєрідності концепту острова й супровідних йому символів у літературних творах конкретних епох.

Практичне значення дисертації міститься у можливості використання її результатів при розробці курсів з історії англійської літератури ХХ ст., теорії літератури, спецкурсів і спецсемінарів у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах, а також для створення підручників та навчальних посібників з історії зарубіжної літератури для вищих навчальних закладів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація й усі опубліковані статті написані автором одноосібно.

Апробація результатів дослідження. Загальна концепція й основні положення дисертації обговорювались на засіданні кафедри історії зарубіжної літератури і класичної філології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна та викладалися у формі доповідей на Міжнародній науковій конференції «Традиції Харківської лінгвістичної школи у світлі актуальних проблем сучасної філології. До 200-річчя Харківського університету і філологічного факультету» (Харків, 2004), Міжнародній науковій конференції «Мультикультуралізм у перспективі літературознавчої антропології» (Чернівці, 2009), Міжнародній науковій конференції, присвяченої пам'яті Л. Я. Лівшица «Літературна критика, сатира. Теорія й історія драматургії і театру, театральна критика» (Харків, 2010), Міжнародній науковій конференції «Наукова спадщина О. О. Потебні в контексті розвитку європейської філологічної думки ХІХ-ХХІ ст.» (Харків, 2010), Міжнародній науковій конференції «Вектори розвитку літературного процесу ХХ століття й методи його дослідження» (Одеса, 2011), V Міжнародному українському науковому конгресі «Світова література на перехресті культур та цивілізацій» (Євпаторія, 2012), Міжнародній науковій конференції «Наука й освіта в Австралії, Америці і Євразії» (Мельбурн, 2014), Міжнародній науковій конференції «Шекспірівський код у глобальному культурному просторі: між покликом і викликом» (Запоріжжя, 2014).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 статей, з яких 6 надруковано у провідних фахових виданнях України та 2 роботи опубліковано в Російській Федерації та Австралії.

Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (347 позицій). Обсяг основного тексту дисертації становить 170 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету й завдання дисертаційної роботи, визначено її теоретико-методологічну основу, об'єкт, предмет аналізу, наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, висвітлено зв'язок теми роботи з науковими програмами і планами, подано інформацію про апробацію роботи та публікацію результатів дослідження.

Перший розділ «Теоретичні засади осмислення концепту острова», що складається з двох підрозділів, націлений на вивчення найбільш вагомих науково-критичних праць, присвячених даній тематиці, та формування цілісного уявлення про стан вивченості острівної тематики у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві.

У підрозділі 1.1. «Концепт острова у світлі наукових інтерпретацій» представлено найбільш вагомі наукові роботи, в яких досліджується феномен острівності. Великий обсяг критичної літератури поділено на власне наукові, тобто суто дослідницькі праці (академічне літературознавство) і письменницьку критику. Перший напрямок представлений Г. Казакевичем і А. Нямцу, які вивчають концепт острова як уособлення утопії або антиутопії у творах зарубіжної літератури, зокрема англійської (Г. Казакевич). До певної міри суголосну інтерпретацію концепту острова пропонують А. Іванов і Ю. Степанов, але розглядають його тільки у культурологічному аспекті. Вони виділяють утопічні ідеї в «острівних» творах і взаємопов'язують ці ідеї з особливим «острівним» мисленням англійців (А. Іванов) або побутом на островах (Ю. Степанов). Г. Гачев визначає образ острова як один з ключових англійських образів, інтерпретуючи його як уособлення консерватизму англійців. О. Тупахіна і Ю. Шуба розглядають острів як метафору людини.

Письменницька критика представлена В. Оденом і Дж. Фаулзом, які визначають острів як метафору людини, акцентуючи увагу на її діалектичній сутності, співіснуванні в особистості позитивних і негативних рис одночасно. Письменники, на відміну від науковців О. Тупахіної і Ю. Шуби, привносять інтимно-психологічний акцент у поняття концепту.

У літературознавчих працях (Дж. Бір, А. Нямцу, Я. Схольте, О. Тупахіна, Ю. Шуба) і письменницькій критиці образ острова представлено як один з компонентів поетики того чи іншого письменника, однак немає дослідження специфіки концепту острова в різних художніх парадигмах, супровідних символів і мотивів.

У підрозділі 1.2. «Стан науково-критичного вивчення концепту острова в англійській літературі першої половини ХХ ст.» представлений огляд робіт, де фігурує аналіз образу острова у поетиці Г. Веллса, В. Вулф, Дж. Ґолсуорсі, Дж. Конрада, В. С. Моема і Б. Шоу. Такий огляд використано для визначення недослідженого матеріалу. Дослідники творчості Дж. Ґолсуорсі (К. Дюпре, Д. Жантієва, М. Тугушева), В. С. Моема (Р. Колдер, Н. Міхальська, Дж. Олдридж, Д. Шестаков), Г. Веллса (Ю. Кагарлицький, П. Кемп, Ю. Лісняк) і Б. Шоу (П. Балашов, З. Гражданська, Ф. Деннингхауз, І. Омаров, Н. Портянська) вивчають образ Англії й острова здебільшого у соціальному або соціально-політичному аспекті. До кола наукового інтересу, пов'язаного з темою острова, входять філософські, етико-естетичні питання, які у літературній формі представлені Г. Веллсом, В. Вулф, Дж. Ґолсуорсі, Дж. Конрадом, В. С. Моемом, і Б. Шоу.

Недослідженою залишається проблема самотності, пошук власного «я», мотив ініціації у романі «Містер Блетсуорсі на острові Ремполі» Г. Веллса. Немає робіт, які б висвітлювали зв'язок цих тем з концептом острова.

Щодо творчості Дж. Ґолсуорсі, то недостатньо вивченим є концепт острова у романі «Острів фарисеїв» як уособлення замкненої культури Англії. Немає робіт, присвячених символу дому / антидому у контексті феномену острівності у цьому творі.

Відсутній також аналіз амбівалентного характеру концепту острова (герметичність, закритість і в той же час прагнення до відкритості) у творах Дж. Конрада. Досі не вивчений концепт острова як уособлення сімейних відносин у традиційній англійській сім'ї (старі і нові взаємини) у родині Ремзі у романі «До маяка» В. Вулф.

У другому розділі «Методологічні основи дослідження» визначено методи дослідження концепту острова, висвітлено термінологічний апарат дисертації. Провідним методом дослідження специфіки концепту острова є власне концептний. У підрозділі 2.1. «Концептний метод і перспективи його застосування у літературознавстві» розглянуто поняття концепту, а також узагальнено аналітичний досвід наукової інтерпретації терміна «концепт» та представлено дослідницькі алгоритми його вивчення. У сучасній науці можна виділити два основних підходи до інтерпретації терміна «концепт»: лінгвокультурологічний та літературознавчий. Перший підхід до терміна «концепт» найбільш повно репрезентований у працях Ю. Степанова і В. Телії. Ці дослідники вважають концепт основним елементом культури у ментальному світі людини.

Літературознавчий підхід, сформований на базі когнітивної теорії концепту (Н. Арутюнова, В. Карасик, В. Маслова), представлений у працях С. Аскольдова, В. Зусмана, Д. Ліхачова. За В. Зусманом, концепт - це мікромодель системи «література», яка виражає не значення, а контекстуальний смисл. Головна ознака концепту - динамізм як здатність виходити за межі однієї сфери (художнього тексту, певної історичної епохи), всотувати нові знання та досвід. Поєднання вищезгаданих підходів дозволяє проаналізувати структуру концепту острова у художніх творах, який, подібно до інших концептів, складається з трьох компонентів: ядра, приядерної зони і периферії. Ядром цього концепту є власне лексема «острів» - замкнений ізольований простір, який може бути географічним, соціальним або культурним. Замінником ядра художнього концепту острова, на нашу думку, може виступати будинок, печера, вежа, палац тощо. Приядерну зону формує історико-культурна інтерпретація концепту, тобто додаткові смислові «навантаження», які накладаються на концепт і можуть бути різними в залежності від епохи, літературної течії, естетичної системи письменника. До периферії цього художнього концепту входять символи (найпоширеніші - човен, будинок, вода), мотиви (ініціації, подорожі тощо). До периферії концепту також можуть залучатися міфологеми, як універсальні (міфологема шляху), так і суто англійські, національні («мій дім - моя фортеця»; міфологема Білої богині).

Поняття «концепт» у лінгвокультурологічному дискурсі зазвичай вживається поряд з такими термінами когнітивістики, як фрейм і слот. Тож доцільно окреслити специфіку їхнього співвідношення. Фрейм - узагальнене уявлення про певне явище у людському суспільстві, а також це структуроване культурне знання про світ. Фрейм - це структура знань або відомостей, які реалізуються у концептах.

Фрейми часто супроводжуються слотами (особливо у художніх текстах). Слот - це такі мовні та культурні утворення, які реалізують фрейм у конкретній ситуації.

Допоміжними методами дослідження обрано естетико-філософський та міфокритичний. У підрозділі 2.2. «Естетико-філософський метод» висвітлено наукові праці, в яких йдеться про хронотоп (М. Бахтін, Д. Ліхачов, В. Руднєв, В. Топоров), проблему свободи (Дж. Локк, Ж.-П. Сартр, Б. Спіноза, В. Франкл, Е. Фромм), топос спокуси (Ж. Бодрійяр). На особливу увагу заслуговує праця російського філософа Г. Гачева «Ментальності народів світу», в якій виокремлено головні компоненти концепту острова в англійській літературі: архетип океану, архетип моряка та образ корабля як окремого світу чи навіть держави. Запропонований Г. Гачевим образ корабля досліджується і в нашій роботі. Образ-символ корабля, відіграючи велику роль в англійській культурі, присутній у багатьох творах англійських поетів і письменників, зокрема «Бурі» В. Шекспіра, поезії Дж. Донна, «Баладі про старого мореплавця» С. Кольріджа, п'єсі «Дім, де розбиваються серця» Б. Шоу.

Образ корабля або човна вивчається для глибшого аналізу ядра досліджуваного нами концепту - власне острова, тому важливу роль відіграє хронотоп. Дослідження хронотопу в «острівних» творах першої половини ХХ ст. базується на роботах М. Бахтіна, Д. Ліхачова, В. Руднєва, В. Топорова. Крім образу корабля та хронотопу для дослідження концепту острова вагомими стали наукові ідеї, висловлені науковцями, при вивченні топосу спокуси і проблеми свободи. Топос спокуси розглядається на базі філософських розробок Ж. Бодрійяра.

Проблема свободи досліджується на базі наукових праць М. Бубера, Дж. Локка, Ж.-П. Cартра, Б. Спінози, В. Франкла, Е. Фромма. Праці Е. Фромма стали також основою для дослідження феномену неврозу і галюцинації у романі «Містер Блетсуорсі на острові Ремполі» Г. Веллса.

У підрозділі 2.3. «Міфокритичний метод» розглянуто наукові праці міфокритиків А. ван Геннепа, Р. Грейвса, В. Проппа, Дж. Фрезера. Положення робіт А. ван Геннепа, В. Проппа, Дж. Фрезера використано для дослідження тотемістичного культу первісних культур, їхніх звичаїв та вірувань в «острівних» творах англійської літератури першої половини ХХ ст.; праці «Біла богиня» Р. Грейвса - для аналізу міфологеми Білої богині - традиційного образу, іманентного для англійської культури, зокрема літератури. Біла богиня - це образ, який виступає в трьох іпостасях: смерть, народження, краса. Біла богиня живе на острові, тому завоювати її - означає панувати на острові, де вона володарює. Біла богиня відіграє велику роль у житті героя, бо вона допомагає йому подолати ініціаційні випробування або, навпаки, заважає і стає причиною його смерті (фізичної або духовної). Потреба у вивченні міфологеми Білої богині зумовлена специфікою англійської літератури, де часто знаходиться образ жінки-володарки острова, якій властиве надприродне, містичне або демонічне начало (кельтські саги, «Фея озера» Е. Спенсера, «Макбет» В. Шекспіра, поезія Д. Кітса, «Вигнанець островів» Дж. Конрада, «Кохана» Т. Гарді).

Третій розділ «Британська специфіка концепту острова: лінгвокультурологічний і літературознавчий аспект» складається з двох підрозділів. У цьому розділі з'ясовано, що концепт острова посідає чільне місце в англійській культурі: в англійській мові, носієм якої є острівна нація, міститься чимало лексем, які пов'язані з концептом острова, - island, isle, islet, islander, insular, insularity, insulate, holm, holme. Острівний образ продемонстрований також і в архітектурі (кранноги, штучні острови посеред озера, які були заселені до XVII ст). Образ острова відіграє важливу роль у британській міфології. Назва одного з островів біля узбережжя Британії - Мена - бере своє походження від імені кельтського бога Мананнана, покровителя мореплавців та торгівлі.

У підрозділі 3.1. «Концепт острова як складова частина мовної та культурної картини світу англійської нації» вивчено етимологію лексеми «island»: від island походить isolate - ізольований (isolate < isolato < isola < insula). За етимологічним словником В. Скіта, isolate («ізольований») було спеціальним терміном в архітектурі на позначення відособленості. Isolate походить від італійського прикметника isolato, який, у свою чергу, бере своє походження від іменника isola - «острів». Isola походить від латинського іменника insula, який теж має значення «острів». Так, в англійському слові island закладена ідея відособленості, яка присутня в «острівних» творах англійської літератури.

Підрозділ 3.2. «Острів як ключовий концепт в англійській літературі (від кельтської міфології до ХІХ ст.)» присвячено аналізу хронотопу в «острівних» творах від кельтської міфології і до ХІХ ст. включно.

Для кельтських «острівних» творів (ірландські саги) характерна атемпоральність, циклічність. Констатується неважливість темпоральних координат - година, доба, місяць, рік (людина завжди залишається молодою на далеких чарівних островах). Умовність темпоральних одиниць корелює з умовним, схематичним топонімічним малюнком (багата флора й фауна, широкий острівний простір). Умовність простору й часу на островах блаженних висвітлюється у позитивному аспекті - людина не старіє.

У добу Середньовіччя в «острівних» творах «Подорож Снедгуса і Мак Ріаглі» (ХІ ст.), «Подорож Брандана» (ХІ ст.), «Брут» (бл. 1205) Лайамона зникають такі специфічні часові характеристики, притаманні кельтському епосу, як атемпоральність, циклічність, але залишається схематичність простору.

В епоху Відродження в «острівних» творах («Утопія» Т. Мора, «Буря» В. Шекспіра) опис простору фрагментарний (живописна природа, широкі вулиці або широка берегова смуга, великі будинки). Просторові характеристики, в яких яскраво виражена позитивна ідея, взаємопов'язані з темпоральними: лінійний час репрезентує поступовий інтелектуальний розвиток людства завдяки науковим відкриттям і винаходам (різноманітні прилади на Бенсалемі у Т. Мора), творчий потенціал особистості (острів Просперо у В. Шекспіра), можливість удосконалення соціально-політичної і соціально-економічної сфер держави (Утопія).

У XVIII ст. приділяється увага чіткому детальному опису простору і конкретизації темпоральних одиниць (щоденник Робінзона у Д. Дефо). Чіткість просторових і часових одиниць пов'язується з культом енциклопедичних знань в епоху Просвітницва, вимогою деталізації і чітких дефініцій у всіх галузях науки і мистецтва.

У низці творів ХІХ ст. зображується здебільшого живописний мальовничий острів, який виступає контрастом повсякденності, сірості, буденності, темпоральної статичності («Від моря до моря» Р. Кіплінга), посилює почуття самотності («Шильонський в'язень» Дж. Байрона). В окремих «острівних» творах ХІХ ст. посилюється темпоральна динаміка - «Острів скарбів» Р. Л. Стівенсона, «Острів доктора Моро» Г. Веллса, де очевидною є також важливість темпоральних координат (година, доба, тиждень).

З концептом острова пов'язаний мотив подорожі. Подорожуючи, герой дістається острова, де проходить обряд ініціації. Цей обряд містить у собі низку випробувань або одне найтяжче випробування - вижити на острові (Майль-Дуйн, Гуллівер, Робінзон Крузо). Після таких випробувань герой або примиряється з ізоляцією (Гуллівер, Робінзон Крузо), або виходить з цього стану зміненим (Просперо).

Ще один головний компонент «острівних» творів - символ човна. Символ човна має багатозначну природу: він може виступати метафорою Всесвіту у широкому значенні, у вузькому - Англії («Буря» В. Шекспіра, «Дім, де розбиваються серця» Б. Шоу), або замінником острова («Балада про старого мореплавця» С. Кольріджа). Символ корабля також може втілювати друге «я» героя. Острів у такому випадку виступає ще однією територією, де треба не тільки пройти випробування, але й завоювати, підкорити її. У разі поразки (острів залишається за Білою богинею) герой повертається на корабель - територію, яка давно ним завойована - і відправляється на пошуки інших островів або додому (Бран, Оссіан, Майль-Дуйн).

У процесі вивчення «острівних» творів від кельтської міфології до ХІХ ст. визначено, що структуру концепту острова складають шість компонентів (специфічний хронотоп, особливий тип героя в «острівному» творі, символ човна, міфологема Білої богині, мотив подорожі, обряд ініціації).

Підрозділ 3.3. «Репрезентація концепту острова в англійських художніх текстах першої половини ХХ ст.» складається з двох пунктів. У пункті 3.3.1. «Особливості “острівного” хронотопу» вивчено один з визначальних компонентів концепту острова - хронотоп. У романі «Містер Блетсуорсі на острові Ремполі» Г. Веллса топос острова (красивий скелястий берег) демонструє контраст між зовнішнім виглядом острова і його внутрішньою сутністю (криваві звичаї ремпольців). У той же час невеликі розміри острова символізують духовну та інтелектуальну обмеженість, примітивність. Художній час роману включає минуле (архаїчна культура ремпольців), теперішнє - Перша світова війна, майбутнє - те, що створює людина. Темпоральна дуалістичність минулого й майбутнього представлена у тих частинах роману, які присвячені життю Блетсуорсі на Ремполі: Блетсуорсі опиняється в умовах первісної культури, яка може стати майбутнім для сучасного англійця. Така дуалістичність висвітлюється у негативному аспекті, бо вона демонструє поступову духовну деградацію людини.

Художній час у драмі «Простак з Несподіваних островів» Б. Шоу має спільні риси з художнім часом у веллсівському романі «Містер Блетсуорсі на острові Ремполі». Образ людини майбутнього, втілений у Майї, Вашті, Канчині та Джанзі, виявляється відображенням архаїчної первісної культури, кривавої та жорстокої (алогічне бажання Канчина й інших дітей вбивати і самим померти). Занепад Британської імперії сприймається людьми майбутнього як спроба повернутися до минулих часів, до єлизаветинської Англії.

В романі «Острів фарисеїв» Дж. Ґолсуорсі острів виступає метафорою Англії - маєток Холм-Окс. Назва holm (річний острівок) у цьому творі характеризує Холм-Окс на метафоричному рівні як плавальний засіб, нестійкий, нестабільний. Отже, принципи й ідеї, загальноприйняті правила та норми поведінки мешканців маєтку суперечливі, сумнівні, в чому і переконується головний герой Шелтон. Маєток, огороджений високими стінами, символізує внутрішній потяг його мешканців до того, щоб створити фізичний та психологічний бар'єр між власною (англійською) та іншою (неанглійською культурою); між верхніми верствами населення та нижніми. Острів у цьому творі символізує схильність до консерватизму, герметичності, конформізму, суворого дотримання вікторіанських цінностей.

У романі «Місяць і шеляг» В. С. Моема представлений подвійний хронотоп: острівна Англія й острів Таїті. Образ острівної Англії демонструє закритість її культури. Широкий острівний простір Таїті символізує широкий кругозір жителів острова, чиє ставлення до інших людей базується на загальнолюдських, а не вікторіанських цінностях.

У творах Г. Веллса, Дж. Ґолсуорсі, В. С. Моема і Б. Шоу створюється хронотоп, у якому наявні елементи, властиві реалістичній літературі - відображення конфліктів епохи (Перша світова війна, занепад Британської імперії, переоцінка вікторіанських цінностей), які розгортаються послідовно, лінійно, з точною деталізацією, дефініцією часу.

Для творів Дж. Конрада характерна темпоральна динаміка («Фрейя Семи Островів», «Перемога»), яка є однією з рис неоромантичної літератури, для якої властиві активний герой, динамічність сюжету, швидка зміна подій. Темпоральна активність в «острівних» творах Дж. Конрада взаємопов'язується з ідеєю руху. Ця ідея має негативні конотації, бо призводить до фатальних подій - смерті головних героїв. Обмежений простір (малий острів Фрейї, безлюдний острів Гейста) не дає можливості людині повністю реалізувати свій потенціал (блискучі комерційні здібності Гейста) або знайти щастя в особистому житті (Фрейя).

Віддалений острів з роману «До маяка» В. Вулф втілює ідею духовної ізоляції між членами сім'ї Ремзі. Малі розміри острова - це символ слабкої надії на покращання відносин у родині Ремзі. Віддаленість острова вказує, що такі зміни потребують певного часу. Специфіка художнього часу зумовлена модерністським розумінням часу та дійсності, згідно з яким перевага надається суб'єктивному часу (спогади, враження персонажів) і суб'єктивній дійсності (не об'єктивна реальність, а взаємовідносини між особистістю і навколишнім світом). Така концепція знайшла своє вираження в об'єктивному і суб'єктивному часах у романі «До маяка». У творі принципово важливим є суб'єктивний час. Це демонструється у манері описання тих чи інших подій. Наприклад, певна подія, що має відношення до об'єктивного часу (смерть місіс Ремзі) подається у двох-трьох рядках, а враження, спогади персонажів (суб'єктивний час) про сонячні промені або шум морських хвиль може займати сторінку. Неважливість темпоральних дефініцій (рік, місяць, тиждень) об'єктивного часу, відсутність послідовності викладу подій, акцент на суб'єктивному часі - засоби сконцентрувати увагу не на навколишньому середовищі, а на людині. Через спогади членів сім'ї Ремзі звучить ідея самотності, властива модерністському уявленню про людину, яка покинута і чужа навколишньому світу.

У пункті 3.3.2 «“Острівний”» образ людини» розглянуто взаємовідносини «людина-острів» у творах першої половини ХХ ст. Острів у романі «Містер Блетсуорсі на острові Ремполі» віддзеркалює внутрішній світ людини. Закінчення марення Блетсуорсі і його нове життя - це символічна смерть його попереднього «я», слабкого і невпевненого, та символічне народження нового «я», сильного й твердого, здатного критично оцінювати соціально-політичні події (Перша світова війна) і порівнювати їх з архаїчними звичаями ремпольців. Концепт острова у романі «Містер Блетсуорсі на острові Ремполі» розгортається у фрейми «свобода», «народження нової особистості», «світ» (у широкому сенсі цього слова) / Британія (у вузькому). Слотом виступає «“я” особистості».

Острів у романі «Острів фарисеїв» уособлює консерватизм Англії, насторожене ставлення до нових ідей, традиційну замкненість англійців. У романі реалізується міфологема «мій дім - моя фортеця» (маєток Холм-Окс, відлюдний будинок Фоліотів), яка підкреслює прагнення англійців зберегти свої консервативні цінності (Деннанти) або, навпаки, створити інші, ставши людиною-островом, self-made man («людиною, що сама себе зробила», термін Г. Гачева) - людиною, яка не тільки все заперечує, але пропонує натомість певну позитивну програму, завдяки якій вона залежить від себе, а не від сторонніх людей (Шелтон). Таким чином, концепт острова в романі «Острів фарисеїв» активізується у фрейм «створення нових цінностей», а слотом виступає «людина, що сама себе зробила», яка пропонує жити за цими новими цінностями.

Через концепт острова у романі «Місяць і шеляг» висвітлюється проблема міжкультурної комунікації. Образ острівної Англії демонструє закритість її культури, консервативність. Відкрита культура представлена полінезійським островом, жителі якого готові до продуктивної комунікації з європейцями. Через взаємодію двох культур порушуються актуальні проблеми - пошук істини, проблема особистості, свободи, питання про відкритість або закритість культур.

Концепт острова у драмі «Простак з Несподіваних островів» активізується у фрейми «хаос» і «безладдя», а також у слот «надія» (надія створити нову цивілізацію). У цій п'єсі заперечується факт існування прекрасної нової цивілізації на архаїчних засадах, коли людина не навчилася думати й оцінювати свої вчинки (Канчин, Джанга, Майя, Вашті). Така спроба призводить до появи антицивілізації, примітивної спільноти, для якої мають значення тільки свої темні потяги.

У вивчених реалістичних «острівних» творах головна увага приділяється соціальним проблемам (війна, розквіт і занепад цивілізацій, переоцінка загальноприйнятих цінностей).

У неоромантика Дж. Конрада увага акцентується на героїчному пафосі, здатності людини здійснювати подвиги у нетипових, незвичайних обставинах (таємничий екзотичний острів). Новизна Дж. Конрада в інтерпретації концепту острова полягає в тому, що метафора «людина-острів» демонструє самотність людини як прокляття, фатум, обумовлений не соціальними причинами, як у реалістів, а проблемами особистісного психологічного стану. У романі «Фрейя Семи Островів» концепт острова розгортається у фрейм «добровільна ізоляція» і слот «замкненість на своєму “я”», у романі «Перемога» активізується у фрейм «приреченість на поразку» і слот «прокляття», «нездатність подолати ізоляцію».

Концепт острова у романі «До маяка» розгортається у фрейми «відновлення свого “я”», «духовна динаміка героїв». Слотом виступає таке поняття, як «старі/нові відносини». Новизна В. Вулф в інтерпретації концепту острова полягає в тому, що перевага надається суб'єктивній реальності (для членів сім'ї Ремзі реальним є острів Скай, про який вони мріють, а не острів Гебридів, де вони живуть). Острів Скай виступає символом нових відносин у родині Ремзі (позбавлення ненависті, поява терпимості, прощення), про які мріють Кем, Джеймс і містер Ремзі і які стають дійсністю по прибутті на острів Скай.

Четвертий розділ «Міфологема Білої богині і символ човна в “острівних” творах першої половини ХХ ст.» складається з шести підрозділів. На початку ХХ ст. в силу певних факторів (отримання соціально-політичних прав жінками, кінець вікторіанської епохи, звернення до міфу і фольклору) в англійській літературі з'явилася необхідність в осмисленні і переосмисленні традиційного англійського жіночого образу - Білої богині.

Ще одним важливим компонентом «острівних» творів цієї доби стає символ човна, який може виступати замінником острова. Символ човна демонструє своєрідний мікрокосм, плавучий острівок, який викликає різні асоціації: з покаранням («Плавання Брана»), зі спокутуванням провини, злочину («Буря» В. Шекспіра), джерелом статку і виживання («Робінзон» Д. Дефо), виявленням справжньої сутності особистості («Острів скарбів» Р. Л. Стівенсона).

У підрозділі 4.1. «Інтерпретація міфологеми Білої богині у реалістичних творах Г. Веллса і Б. Шоу» розглянуто міфологему Білої богині у романі «Містер Блетсуорсі на острові Ремполі» Г. Веллса і п'єсі «Простак з Несподіваних островів» Б. Шоу.

Міфологема Білої богині у творах реалістів підкреслює тотальну самотність головних героїв. Ровена з роману «Містер Блетсуорсі на острові Ремполі» не здатна зрозуміти героя і допомогти йому у духовних пошуках. Г. Веллсом уточнюється й переосмислюється жіночий образ поствікторіанської епохи. Крім того, Ровеною звали кохану лицаря Айвенго з однойменного роману В. Скотта, де вона виступає типовим образом дами, дуже порядної, шляхетної, вихованої, прекрасної, романтичної, якій служить лицар. Саме такою є веллсівська Ровена, романтична й трохи сором'язлива, при першому знайомстві з Блетсуорсі. Разом з тим образу Ровени надаються риси, властиві жінці вікторіанської епохи - витримка, схильність дотримуватися світських правил поведінки, усвідомлення себе як «непорядної» і негідної Блетсуорсі через дошлюбне життя з іншим чоловіком. Однак протягом твору її образ втрачає ознаки ідеального, і, нарешті, Ровена руйнує вікторіанський ідеал жінки, стримної, холоднокровної, вдячної своєму чоловікові за спасіння честі.

Прола з п'єси «Простак з Несподіваних островів» не може подолати відчуженість та внутрішню ізоляцію між членами нової цивілізації на островах. Образ Проли теж створений за реалістичними канонами. Через цей образ виражається розуміння соціально-історичного прогресу, роль цивілізації, історичної зміни етичних норм (пріоритет фізичної форми над духовним розвитком).

Підрозділ 4.2. «Неоромантична модифікація міфологеми Білої богині у романах Дж. Конрада» присвячений вивченню міфологеми Білої богині у творах «Фрейя Семи Островів» і «Перемога». Загальна функція міфологеми Білої богині у творах Дж. Конрада полягає в тому, що здебільшого героїні роблять спробу допомогти головним персонажам у духовних пошуках (Фрейя, Лена), однак ці спроби приречені на невдачу. Неоромантичні жіночі образи не тільки яскраво індивідуальні, сповнені романтики, а їхнє життя - це суцільний ризик і пригоди посеред екзотичної острівної природи. Ці жінки самі вирішують свою долю, не перекладаючи цей обов'язок на плечі чоловіків, як це роблять героїні реалістичних творів.

У підрозділі 4.3. «Міфологема Білої богині у контексті модернізму (В. Вулф)» міфологічний образ Білої богині, відтворений в образах місіс Ремзі та Лілі Бріско з роману «До маяка», має позбавити героїв самотності, оновити колишні теплі відносини в сім'ї Ремзі та спонукати до подальшого особистісного росту. У модерністки В. Вулф немає канонічного жіночого образу, який би символізував героїчний пафос (Лена), історичну зміну цивілізації (Прола), переосмислення вікторіанського ідеалу жінки (Ровена). Особливість створення жіночих образів у романі «До маяка» полягає в тому, що В. Вулф демонструє два гармонійних жіночих образи. Авторка уникає класичної реалістичної традиції, коли один образ оцінюється однозначно позитивно або негативно, і залишає обирати між орієнтованою на патріархальний побут місіс Ремзі або емансипованою Лілі Бріско. Ці образи не протиставлені один одному в романі, вони різні, але рівновеликі.

В усіх досліджуваних «острівних» творах першої половини ХХ ст. жінкам, які втілюють міфологему Білої богині, легше виявити індивідуально-особистісне начало, ніж чоловікам, тому що від них не вимагають відповідальності за свої вчинки, від них не чекають подвигів (за винятком Проли з п'єси «Простак з Несподіваних островів» Б. Шоу). У підрозділі 4.4. «Мотив подорожі і символ човна в “острівному” творі Г. Веллса» з'ясовано, що символ човна пов'язаний з духовним переродженням героя, який набуває нових рис характеру під час подорожі. У романі «Містер Блетсуорсі на острові Ремполі» човен - це символічна смерть колишнього «я» головного героя. Подорож до острова триває довгі місяці, бо для того, щоб стати іншим, навчитися абстрагуватися від душевних хвилювань та зламів, потрібний час. Для Блетсуорсі життя на кораблі стає випробуванням. Під час подорожі кораблем герой здійснює подвиг - виживає, у той час як інші члени екіпажу гинуть. Човен, у якому тубільці перевозять Блетсуорсі, символізує перехід до іншого світу, в якому божевілля - це норма, а бути «нормальним», тобто адекватним, смертельно небезпечно. Човен також свідчить про перехід героя від його колишнього слабкого «я» до нового й сильного.

У підрозділі 4.5. «Подорож і човен як складові поетики неоромантичної прози Дж. Конрада» човен виявляється віддзеркаленням маскулінності героя, його чоловічого «я», яке складає його внутрішню сутність. Човен виявляється свого роду суперником жінки (Фрейя), яка прагне заволодіти героєм (Джеспером), а отже і човном, замінником острова, і таким чином намагається підкорити обох своїй владі. Наприкінці твору Джеспер все ж таки визнає, що дорожчим для нього був його улюблений бриг, а не горда, нескорена Фрейя. Втрату брига головний герой розуміє як найбільшу трагедію в своєму житті. Шкіпер вважає себе сильною особистістю тільки тоді, коли має бриг. Зі втратою човна герой відчуває себе неспроможним пройти випробування (нечесна гра Хімскірка), що призводить до тотальної ізоляції і замкненості на своєму «я».

Підрозділ 4.6. «Модерністська проекція мотиву подорожі і символу човна у В. Вулф» присвячений мотиву подорожі і взаємопов'язаним з цим процесом оновлення відносин між членами сім'ї Ремзі. У романі «До маяка» човен символізує оновлення, очищення, стан переходу від одного психологічного стану (ворожого) до іншого (доброзичливого). Це можна розглядати як ініціацію героїв. Мотив подорожі співвідноситься з базовою ситуацією ініціації, коли спостерігається не тільки набування якостей, але й оновлення, покращання «старих» характеристик, властивостей (глибоко прихована любов Кем і Джеймса до батька). Подорож стала виходом за межі звичних відносин між містером Ремзі та його дітьми. Наприкінці подорожі у містера Ремзі з'являється товариський тон щодо дітей, щезає сарказм. Подорож човном виступає не тільки як реальна подія, але й як своєрідна метафора, коли герої подорожують спогадами, іноді в уявному часі та просторі (постійні згадки Кем про потоплений корабель, вигадана історія про спасіння з цього корабля).

В усіх досліджуваних «острівних» творах човен віддзеркалює внутрішню сутність людини. Символ човна має позитивні конотації - становлення сильного впевненого «я» героя (Блетсуорсі), духовне переродження (діти містера Ремзі), уособлення сили і мужності (Джеспер).

Висновки

Узагальнено основні положення та результати дослідження.

Концепт острова - один з найбільш значущих для англійської нації культурно маркованих складників етносвідомості, яка формувалася за допомогою усталених уявлень на базі свідомості міфологічної і знаходила своє вираження у мові та художній творчості.

Структурно концепт острова складається з специфічного хронотопу, особливого типу героя, символу човна, міфологеми Білої богині, мотиву подорожі, ініціації.

Специфіка проявлення концепту острова у реалістів полягає в тому, що концепт острова втілює ідею створення нових цінностей, ідей (Дж. Ґолсуорсі), суспільства (Г. Веллс), навіть нової раси людей (Б. Шоу). Новим у репрезентації концепту острова виявляється те, що у творах реалістів сучасна цивілізація прирівнюється до архаїчної культури і демонструється, що в духовному аспекті людина залишилася на первісній, примітивній стадії розвитку (уявний острів Ремполь, вигадані Несподівані острови). Через концепт острова у реалізмі відображаються соціально-історичні конфлікти епохи: занепад Великої Британії (Б. Шоу), Перша світова війна (Г. Веллс). Також демонструється переосмислення вікторіанських цінностей, усталених морально-етичних норм (Г. Веллс, Дж. Ґолсуорсі, В. С. Моем, Б. Шоу), засудження англійського шовінізму (Дж. Ґолсуорсі).

У реалістичних творах острів виявляється соціокультурним простором, де на фоні соціальних катаклізм відбувається переоцінка моральних чинників (Г. Веллс, Дж. Ґолсуорсі, В. С. Моем, Б. Шоу), а також висувається ідея гармонійного співіснування двох культур (В. С. Моем).

Специфічною рисою проявлення концепту острова у неоромантика Дж. Конрада виявляється ідея приреченості людини на самотність серед соціуму і, як наслідок, подолання самотності демонструється як проблема, вирішення якої не залежить від волі людини. Концептуальна новизна Дж. Конрада щодо образу острова міститься у тому, що він у його творах символізує не тільки приреченість, але й через нього висвітлюється антинонімічність англійського характеру: інтенція до життя у соціумі й одночасно внутрішня ізоляція (Гейст). Через концепт острова та неймовірні ситуації демонструється героїзм головних героїв. Відповідно герої «острівних» неоромантичних творів - неординарні, нетипові. Острів репрезентується як поліетнографічний простір (у творах діють персонажі різних національностей - англійці, датчани, шведи, німці, латиноамериканці, китайці), де найповніше розкривається духовний потенціал людини, її здатність здійснювати подвиги, а також співіснувати з представниками інших національностей в межах чужої, іншої культури.

Специфіка проявлення концепту острова у модерністки В. Вулф полягає в тому, що він характеризується амбівалентністю: існує острів, що осідає, семантичний спектр якого негативний, і острів з маяком, який має позитивні конотації, причому ці позитивні конотації випливають з уявлень, сподівань, спогадів про острів героями. Концептуальна новизна В. Вулф у цьому плані виявляється в тому, що концепт острова виражає ідею двосвітовості: реальний світ поступово втрачає свою дійсність і сприймається крізь призму уявлень героїв (суб'єктивний світ). Специфіка зображення двох світів обумовлює характери героїв: їхня відмінна риса - це не типовість, як у реалізмі, не яскрава романтична натура, на що орієнтується неоромантизм, а рефлексивність, відстороненість, занурення у хаотичні спогади і враження. Концепт острова виступає ментальним простором як уявне, можливе місце пошуку гармонії, яке наприкінці твору набуває рис реального місця, і здійснення потаємних бажань героїв - винайдення гармонії між близькими людьми, реконструкція духовної цілісності особистості.