"За вікном шумить чи степ, чи місто…": антитезові мотиви у поезії Бориса Тенети

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

«За вікном шумить чи степ, чи місто…»: антитезові мотиви у поезії Бориса Тенети

Новітні світоглядно-філософські та мистецькі тенденції першої третини ХХ ст. зумовлюють модерністський характер у творчості тогочасних митців, появу нових тем та образів, серед яких домінантним є мотив міста як невід'ємної частки культури та історії суспільства. Починаючи з кінця ХІХ ст., європейські філософія та соціологія збагачуються низкою нових урбаністичних концепцій, виникнення яких зумовлене не стільки бурхливим зростанням міст, промисловості й потребами в робочій силі, що слугувало масовому відтоку населення з сільської місцевості, скільки еволюцією свідомості, що виявляла тяжіння до іншого рівня культурного буття, утвердження нового типу особистості, що відзначається прагненням створювати власний простір, традиції й цінності. Саме цей період характеризується завершенням процесу формування людської свідомості, що зазнала змін в умовах міського середовища, її трансформацією в культурний архетип, коли в образі міста зливаються крайні межі свідомості «я» і «буття».

Поряд із вивченням просторової організації, історії, соціології та психології міста відповідно до модерних світових тенденцій, українське письменство дедалі частіше звертається до художнього відображення міста як соціокуль - турного феномену, «акценти все очевидніше зміщуються на урбаністичну тематику» [1, 154].

Як слушно зауважує С. Павличко: «В українській літературі з її закомплексованістю на природній сільській людині, звернення до міста відбувалося особливо повільно й невпевнено. Мовно й соціально місто завжди було ворожим українцю» [7, 207]. Передусім це пов'язано з соціально-історичними чинниками, адже процес урбанізації в Україні розпочався лише наприкінці ХІХ ст. й особливо активізувався в першій третині ХХ ст.

Саме на цей час припадає і творче життя Бориса Тенети (1903-1935 рр.). Його невеликий за обсягом поетичний доробок є своєрідним художнім явищем, в якому органічно поєднані дві тенденції - традиційна (реалістична) і новаторська (модерна). Остання розглядається в ракурсі актуалізації мотивів, популярних у тодішній західноєвропейській літературі. Чільне місце серед них займає саме феномен урбанізованого соціуму, його репрезентація та впливи на сприйняття людиною дійсності. Як влучно зауважує С. Павличко, «у європейських літературах урбанізм, як відомо, асоціюється з модернізмом» [7, 206]. Підтвердження цієї тези знаходимо і в студіях Я. Цимбал.

Аналізуючи проблему міста, дослідниця зазначає, що «щеплення урбанізму в українській літературі справді було і тривалим, і болісним. <…> Попри двозначне ставлення до міської культури, попри одночасні любов і ненависть до неї, в українській літературі урбанізм, як і скрізь в Європі та світі, означав модернізм» [17]. Такої ж думки дотримуються Р. Мовчан [5, 394] та В. Фоменко [16].

Звернення Бориса Тенети до таких мотивів, як віддзеркалення епохи песимістичних настроїв, неприйняття нової жорстокої моралі, де людина втрачає свою значущість та індивідуальність, не випадкове ще й тому, що власне світовідчуття письменника співзвучне тривожним національним настроям, зумовленим складною добою першої третини минулого століття та передчуттям неминучих історичних катаклізмів.

Ще одним суттєвим фактором апелювання до урбаністичної проблематики вважаємо факти з біографії митця: Тенета народився і виріс у сільській місцевості, середовищі, опозиційному до міста. Як констатує А. Лейтес, для більшості українських урбаністів «місто - друга, а не перша батьківщина, місто - об'єкт дитячих мрій, а не об'єкт дитячих споглядань. Це й поклало свою печатку на їхні міські мотиви» [4, 28].

Місто є не просто «темою, топосом чи типом пейзажу. Місто є символом певного типу свідомості як автора, так і його героя» [7, 206]. Підтвердженням цієї тези є художні тексти Бориса Тенети. Мотив міста, яскраво представлений у прозі («Гармонія і свинушник», «Голод», «Місто» та ін.), знаходить своє відображення й у нечисельних, проте змістовно якісних, поетичних творах митця.

У поезії «Немає слів…» автор чітко окреслює картину сприйняття міста ліричним героєм, у якого урбанізований соціум відібрав можливість насолоджуватися життям, бо:

Хто хоч на мить в сталеві очі міста Поглянув, прагнучи і бур, і боротьби, Життя того, як порване намисто,

Сприйняття міста як пастки стимулює до боротьби за власне «я», підкреслює внутрішнє протистояння ліричного героя - прагнення і відчуття ним змін стає кінцем його морального існування. У цьому вбачаємо ознаки екзистенціальності у поезії Бориса Тенети: усвідомлення власного «я», свого місця в соціумі, що дає змогу відповідати за результати власного вибору та вчинків; відображення жорстокості абсурдного світу; осягнення абсурдності сучасного буття через минуле.

Поет «співає гімн лякові й жахові перед містом» [6, 180], однак прагнення ліричного героя жити у великому соціумі поступово перемагає і створює специфічні стосунки між ним і містом. Глибина безвиході, психологічної самотності ліричного персонажа в урбанізованому соціумі криється у ньому самому, він не може її позбутися. Внаслідок роздумів, оцінки власних можливостей він намагається з вершин своєї свідомості оцінити свій «випадок», де не він «підкорює» місто, а місто його:

А у місті дні такі розбиті,

Ліричний герой тужить за неможливим минулим, уособленим у життєдайній силі степу, яка поступово зменшувалась після його приїзду до міста. І тільки сни допомагають повернутися та знову стати «рудим і диким, І таким бентежним, як колись» [10].

Місто тут - цілісний, завершений естетичний образ, сприйняття й усвідомлення якого загострюється у пограничному, перехідному стані свідомості ліричного героя. Борис Тенета, віднайшовши власний стиль відображення дійсності та проблем розвитку особистості у русі урбанізаційних процесів, прагне показати зміни, що відбуваються у світосприйнятті героя, відзначаючи безпосередньо провідну роль міста у цьому процесі:

Не прийду я, інша загадкова В очі глянула, і ти уже не та,

Подібні інтенції спостерігаємо і в поезії «Ти сидиш в задимленій кімнаті…». Використовуючи специфічні міські «пейзажі», поет підкреслює дисгармонійність внутрішнього стану ліричного героя, його моральну нівеляцію:

На столі брудне розлите пиво,

Міське середовище як соціокультурне явище формує відповідний соціально-психологічний тип особистості, наділений своєрідною раціональністю. Міський житель реагує здебільшого розумом, а не почуттями. Таким чином, виникає процес зво - ротності світосприйняття, внаслідок чого духовне життя забарвлюється прагматизмом і розрахунком, що призводить до збайдужілості та духовної збідні - лості. У поета місто є не тільки осередком культурних та історичних зрушень, а й об'єктом естетичного сприйняття. У такому сенсі уявлення про урбаністичний мотив виходить за межі розуміння власне простору, і трансформуючись в нову сутність, що породжує новий екзистенціальний простір та цінності, становить собою метапросторовий образ.

Беручи за основу психологічний та соціологічний аспекти, Ґ. Зіммель розглядає процес становлення, розвитку та буття людини в урбаністичному середовищі і приходить до висновку, що «велике місто <…> створює досить складні психологічні умови, які вимагають більшої затрати свідомості» [2, 315]. Дотримуючись цієї думки, констатуємо, що психологія «урбанізованих» ліричних героїв Бориса Тенети зазнає особливого трагізму, у їхній свідомості не можливе гармонійне поєднання минулого з сьогоденням, майбутнім:

урбанізований антитезовий тенета сільський

І хоча мені приснились знову Степ, заводи і далекий гай,

Поет вкотре доводить, що місто та все, що знаходиться у ньому, не виправдовують обнадійливих сподівань, а несуть негативні емоції. Показовим у характеристиці урбанізованого соціуму є художнє протиставлення міста периферійним сільським пейзажам, як втіленню істинного, духовного:

Не до діла скучив за своїми Махряком і сіном запашним…