Жанрова специфіка романної прози Мішеля Турньє

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського

УДК: 821.133.1-31 Турньє.09

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ЖАНРОВА СПЕЦИФІКА РОМАННОЇ ПРОЗИ МІШЕЛЯ ТУРНЬЄ

10.01.04 - література зарубіжних країн

Зана Людмила Юріївна

Сімферополь - 2012

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії зарубіжної літератури і класичної філології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник:

Ващенко Юлія Анатоліївна, кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри історії зарубіжної літератури і класичної філології, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Офіційні опоненти:

Пронкевич Олександр Вікторович, доктор філологічних наук, професор завідувач кафедри романо-германської філології Чорноморського державного університету імені Петра Могили;

Попова Ганна Валентинівна, кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри світової літератури і класичної філології Донецького національного університету.

Захист відбудеться "2" липня 2012 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 2.051.05 Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

Автореферат розіслано "22" травня 2012 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Остапенко І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. У літературному просторі жанр роману - найменш стала й однозначна категорія, оскільки в самому понятті жанру поєднується постійне і змінне (Н. Копистянська). Жанр - багаторівневий феномен, його природу визначають у параметрах інтертекстуальності та метатекстуальності (М. Юван), екземпліфікації та модуляції (Ж. -М. Шеффер). Усі кваліфікаційні рівні визначення жанру мають право на існування, оскільки кожен із них розкриває певний аспект історичної моделі жанру (Н. Бернадська).

Роман - єдиний жанр, який не може набути остаточного становлення (М. Бахтін). Однак проблема детермінації цього поняття (М. - Р. Альберес, А. Баултон, Р. Бурнеф, М. Бютор, Р. Уеллек, Д. Затонський, Г. Косіков та ін.) не впливає на осмислення ролі роману як виразника сторіччя (Т.С. Еліот), показника естетичної свідомості епохи (В. Пестерєв) та основної моральної перипетії свого часу (В. Біблер). Література ХХ століття вирізняється особливою строкатістю жанрових різновидів та модифікацій роману. Численні жанрові експерименти викликані прагненням письменників перетворити хаос на космос, "подолати епоху" непорушними та місткими формами художньої мови, здатної перемогти апокаліптичну психологію (О. Кривцун).

Найяскравіше художньо-естетичні та ідейно-духовні процеси епохи відбилися в жанрі філософського роману як одного з провідних у літературі ХХ століття. Серед митців Франції кінця століття, які одночасно є письменниками і філософами, особливу увагу привертає постать Мішеля Турньє (Michel Tournier). Живий класик національної літератури (1924 р.н.), член Академії Гонкурів М. Турньє в контексті літератури минулого сторіччя посідає місце поряд із письменниками-постмодерністами. Творчі експерименти митця живляться як постмодерністським способом організації письма (колажність, відсилання до інтертекстів, алюзивність, саморефлексія, іронія та пародія тощо), так і традиціями французької класичної та натуралістичної літератури, якій властиві описовість, перевага раціонального, інтелектуального начала у створенні романів. Найбільш відомими романами М. Турньє є: "П'ятниця, або Лімби Тихого океану" (1967) - сучасна історія про Робінзона Крузо, "Вільшаний король" (1970), в якому своєрідно осмислюються події Другої світової війни. Окрім цього М. Турньє - також автор чотирьох романів, численних новел, філософських казок, притч, есе, літературно-критичних праць тощо.

Авторське осмислення М. Турньє багатьох загальнолюдських проблем має вагоме значення для розвитку мистецтва й науки ХХ століття. Письменник бере активну участь у громадському й суспільному житті Франції, за його сприяння було створено щорічний фестиваль фотографії в Арлі, за мотивами його творів знято кінострічки ("Вільшаний король" з Дж. Малковичем у головній ролі).

В Україні творчість цього самобутнього письменника залишається вкрай мало вивченою. З погляду жанрової специфіки романна проза М. Турньє допоки не отримала одностайного визначення. Найчастіше жанрову природу його творів класифікують як неоміфологічну і застосовують атрибуцію "неоміфологічний роман" або філософську, що дає змогу говорити про "філософський роман" у творчості митця. Проблема жанрового протиріччя (неоміф і філософський роман) майже не досліджувалася, хоча існують й інші визначення романів письменника: роман-притча (роман-парабола у французькому варіанті), роман-легенда, неокласичний роман, роман-концепція, філософська меніппея тощо.

Полівекторність жанрової атрибуції творів М. Турньє, на наш погляд, обумовлена "різними рівнями або різними сегментами того самого тексту" Шеффер Ж. -М. Что такое литературный жанр? / Ж.-М. Шеффер. - Едиториал УРСС, 2010. - 192 с. - C.70.. У нашій роботі специфіка жанру романної прози М. Турньє аналізується з огляду на жанровий синкретизм, що належить до провідних тенденцій розвитку роману ХХ століття. Адже роман є формою трансформаційною у всіх відношеннях (Т. Бовсунівська), що намагається поглинути інші жанри, підпорядкувати їх собі (Ф. Шлегель, М. Бахтін та ін.), а найяскравіше художню новизну в царині жанрової форми демонструє саме французький роман кінця ХХ століття (Е. Шевякова). Жанрова природа романів М. Турньє локалізується на перехресті жанрів, тому детермінація жанрових домінант романів (неоміфологізм, концептуалізм), з'ясування зв'язків між жанровими елементами (ознаками) у творах М. Турньє (елементи неолегенди, есе, новели, притчі тощо) дає змогу адекватно інтерпретувати романну спадщину письменника. Дослідження певних ідей М. Турньє, вербально виражених у романах, сприяє окресленню концептного поля письменника і формує цілісне уявлення про жанрову природу його творів.

Таким чином, актуальність теми дослідження зумовлена:

- складністю жанротворчих процесів у літературі ХХ століття, зокрема у романній прозі М. Турньє;

- дискусійністю питання щодо творчого методу письменника, а саме: щодо жанрових дефініцій його романів;

- необхідністю визначення провідних жанрових тенденцій романної прози М. Турньє.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри історії зарубіжної літератури і класичної філології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна в межах наукової теми "Розвиток і взаємодія художньо-естетичних систем у літературі і мистецтві". Тему дисертаційної роботи затверджено Вченою радою Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (протокол № 3 від 17 жовтня 2008 року) і схвалено науково-координаційною радою з проблем "Класична спадщина і сучасна художня література" Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України (протокол № 1 від 19.02.09 р.).

Метою дисертаційної роботи є виявлення жанрової специфіки романної прози М. Турньє.

· систематизувати найбільш перспективні дослідницькі напрямки та дискусійні аспекти науково-критичного дискурсу творчості М. Турньє;

· описати жанрову природу "неолегенди";

· проаналізувати хронотоп, персонажний та сюжетний рівні романів М. Турньє з погляду функціонування жанрових ознак неоміфу та неолегенди в романах письменника;

· осмислити концептуалізм як художню властивість творчості М. Турньє з огляду на філософсько-інтелектуальну спрямованість його романів;

· на підставі аналізу наративної структури романів дослідити вплив концептуалізму на жанрову еволюцію творів письменника;

· розглянути жанрові особливості вставних новел та визначити їх роль у структурі романів М. Турньє;

· дослідити функціонування елементів есе в жанровій системі романів М. Турньє.

Об'єктом дослідження є романи М. Турньє "П'ятниця, або Лімби Тихого океану", "Вільшаний король", "Метеори", "Каспар, Мельхіор і Вальтасар", "Золота крапля", "Єлеазар, або Джерело і Кущ".

Предметом дослідження є жанрова специфіка і жанрова динаміка романів М. Турньє.

Методи дослідження. У дисертаційній роботі застосовано такі методи дослідження: біографічний, завдяки якому виявлено основні причини звернення філософа М. Турньє до літературної діяльності і пов'язані з цим визначні моменти його творчості; культурно-історичний, що допоміг окреслити духовно-естетичне середовище, в якому створювалися романи письменника. За допомогою прийому зіставлення понять міфу та легенди вдалося визначити найсуттєвіші жанрові ознаки неолегенди. Методики мотивного та інтертекстуального аналізу сприяли виокремленню провідних мотивів у романах письменника та виявленню інтертекстуальних джерел його творів. Застосування концептного аналізу дозволило реконструювати базові концепти М. Турньє.

Теоретико-методологічну базу дисертаційного дослідження становлять праці з теорії літератури: Б. Бабенко, М. Бахтін, Ю. Борєв, В. Зінченко, Ю. Лотман, Н. Тамарченко, В. Тюпа, В. Халізєв та ін.; з питань генології роману: М. Бютор, М. Масе, Ж.-М. Шеффер, М. Юван, А. Андрєєв, М. Бахтін, В. Днєпров, В. Пестерєв, Н. Бернадська, Т. Бовсунівська, Н. Копистянська та ін.; міфокритики: М. Еліаде, К.Г. Юнг, О. Лосєв, М. Мелетинський, О. Фрейденберг, Г. Драненко та ін.; теорії філософсько-інтелектуальної прози: В. Агеносов, Л. Андрєєв, С. Бікульчюс, Т. Гуріна, В. Днєпров, Н. Забабурова, Н. Пахсарьян, С. Семенова, Г. Бондаренко, А. Бочаров, В. Герасимчук, О. Колодій, С. Павличко та ін; спеціальні дослідження теорії жанру есе: Г. Лукач, Е. Епштейн та ін.; концептології: С. Аскольдов, О. Беспалова, Г. Каратаєва, Ю. Степанов та ін.; теорії постмодернізму: І. Ільїн, Н. Маньковська, А. Мережинська та ін.

Наукова новизна дисертації. У роботі вперше у вітчизняному літературознавстві здійснено комплексне дослідження жанрової специфіки романної прози М. Турньє. Уперше введено до наукового обігу вітчизняного літературознавства роман "Золота крапля". Уперше здійснено розподіл романної прози М. Турньє на періоди, визначено жанрові особливості кожного з двох періодів. Встановлено жанрові домінанти першого романного періоду, при цьому запропоновано гіпотезу про жанрові елементи неолегенди в романній прозі М. Турньє. Визначено концептуалізм як найбільш сталу жанрову особливість романів. Виокремлено субконцепти "первісна гармонія", "прамова", "перша людина", які входять до складу концепту "рай", актуалізованого в текстах М. Турньє.

Наголошено на жанровому синкретизмі творів М. Турньє, встановлено, що романам другого періоду властиві жанрові особливості есе. Вперше визначено функції вставних новел у романах, з'ясовано зв'язок інкорпорованих елементів з основним текстом. Досліджено особливості вираження авторського "я" в романах другого періоду як одну з ознак жанру есе. турньє жанрова неолегенда сюжетний

Теоретичне значення роботи полягає в осмисленні жанрового різновиду "неолегенда"; в диференціації понять "філософський роман" та "інтелектуальний роман" на підставі їх генетичної спорідненості з жанром філософської повісті.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що висновки дисертаційної роботи можуть бути використані при розробці лекційних курсів та семінарів з теорії та історії французької літератури ХХ століття, спецкурсів за творчістю М. Турньє, при написанні підручників, навчально-методичних посібників, курсових та дипломних робіт.

Особистий внесок здобувача. Дисертація і 6 із 8 опублікованих статей написані автором одноосібно. 2 статті написані у співавторстві з кандидатом філологічних наук, доцентом Постоловою І.В. У статті "Субконцепт "прамова" в романі Мішеля Турньє "Метеори"" особистим внеском здобувача є дослідження функціонування субконцепту "прамова" в романі М. Турньє "Метеори". У статті "Літературознавчий аналіз художнього твору: функціонування поняття "концепт"" власним внеском здобувача є аналіз нового жанрового утворення "роман-концепт" та його застосування до аналізу романів М. Турньє.

Апробація результатів дослідження. Робота в повному обсязі обговорювалась на засіданнях кафедри історії зарубіжної літератури і класичної філології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Основні положення роботи оприлюднено в доповідях на міжнародних (Міжнародна наукова конференція "Література, мистецтво і гуманітарні науки ХХІ століття в перспективі глобалізаційних процесів" (Харків, 2008), Міжнародна наукова конференція "Наукова спадщина О.О. Потебні в контексті розвитку європейської філологічної думки ХІХ - ХХ ст. (до 175-річчя від дня народження О.О. Потебні)" (Харків, 2010), ІV Міжнародна науково-практична конференція "Пріоритети сучасної філології: теорія і практика" (Полтава, 2011), Міжнародна наукова конференція "Вектори розвитку літературного процесу ХХ століття й методи його дослідження" (Одеса, 2011)), і всеукраїнських (Міжвузівська науково-практична конференція "Методологія та практика підготовки іноземних студентів в умовах Болонського процесу" (Харків, 2009), філологічні читання "До 80-річчя від дня народження професора Наталії Григорівни Корж (1929-2009)" (Харків, 2009), Всеукраїнська науково-практична конференція "Філологічні студії молодих учених" (Маріуполь, 2010), ІХ Всеукраїнська наукова конференція "Слобожанщина: літературний вимір" (Луганськ, 2011)) наукових конференціях.

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження висвітлено у 8 роботах, із яких 7 статей надруковано у провідних фахових наукових виданнях України (6 статей написано автором одноосібно, 2 статті - у співавторстві), та 1 стаття - у матеріалах конференції.

Структура. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, який нараховує 271 позицію, та додатку. Повний обсяг дисертації 212 сторінок, основного тексту - 189 сторінок.

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено об'єкт і предмет аналізу, аргументовано методи дослідження, визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, представлено їх апробацію.

У першому розділі "Проблема ідентифікації творчого методу Мішеля Турньє" висвітлено дискусійні питання щодо джерел творчості М. Турньє та визначено теоретико-методологічні засади дослідження.

У підрозділі 1.1. "Жанрова специфіка творчості Мішеля Турньє у вітчизняному та зарубіжному науковому дискурсі" розглядаються літературознавчі праці вітчизняних і зарубіжних, у тому числі російських, учених. На тлі полівекторності осмислення творчості М. Турньє увагу зосереджено на двох напрямках критичної думки: філософському та міфологічному.

В українському літературознавстві творчий доробок М. Турньє допоки глибоко не досліджено. Окремі аспекти романної прози письменника висвітлено в наукових розвідках Ю. Попова, Л. Савкової, В. Фесенко. Жанр роману "Вільшаний король" у праці Т. Бовсунівської визначено як філософська меніппея, що, на наш погляд, видається дискусійним.

Науковці близького зарубіжжя фіксують увагу на філософських проблемах, яких торкається М. Турньє в романах і в малій прозі (Г. Єрмоленко, Л. Капітанова, О. Касаткіна, Л. Пушина, Н. Ржевська та ін.). Неоміфологічні тенденції романів М. Турньє на рівні хронотопу, персонажному, сюжетному вивчено в статтях Н. Абрамової, А. Аксьонової, Н. Смірнової, Б. Тюркіна, В. Шпакова та ін. Ґрунтовними є дві роботи, в яких творчий доробок М. Турньє піддано міфокритичному прочитанню (дисертація Є. Моттіроні "Проблема міфу в романах Мішеля Турньє") та проаналізовано перші два романи митця з погляду жанру філософського роману (монографія Н. Асанової та О. Смірнова "Філософський роман Мішеля Турньє"). Однак, жанрова специфіка творів М. Турньє під кутом зору жанрового синкретизму в романі ХХ століття лишається поза увагою дослідників.

У статтях і монографіях західноєвропейських учених переважає проблемно-тематичний ракурс дослідження (А. Булум'є, Н. Гішар, Ж. Дельоз, І. Ден, У. Клунан, М. Маклін, Ф. Мерльє, С. Петі, Е. Пурді, В. Туманов,), значну увагу приділено аналізові персонажної сфери творів М. Турньє з огляду на міфопоетичність, інтертекстуальність, гіпертекстуальність романів (А. Булум'є, І. Ден, Ф. Мерльє, П. Пезешкіан, С. Петі, В. Туманов), натомість недостатньо вивченими залишаються сюжетний, наративний, хронотопний компоненти творів, особливо другого етапу романної творчості М. Турньє.

Відтак, жанрова специфіка романної прози М. Турньє як центральна проблема не поставала в жодній із літературознавчих праць.

У підрозділі 1.2. визначено теоретико-методологічні основи дослідження. З погляду методології дослідницькі праці розділено на дві групи. До першої належать розвідки, що ґрунтуються на міфокритичному аналізі творів М. Турньє. Другу групу складають праці філософського спрямування, в яких увагу акцентовано на певних філософських проблемах, зафіксованих у творчому доробку М. Турньє.

У нашій роботі увагу зосереджено на проблемі жанрового синкретизму, що взагалі властивий романам ХХ століття. Проза М. Турньє демонструє поєднання в романній формі різних жанрових ознак (ознаки роману-міфу, роману-притчі, роману-концепції, історичного роману, психологічного роману, релігійного роману, новели, казки, есе тощо).

В дисертації під неоміфом (авторським міфом, романом-міфом) розуміємо твір, збудований за законами архаїчних міфів, подібний до них проявом міфомислення. Про неоміф говорять, якщо у творі простежується єдність часу і простору, речі та слова, істоти та її імені, наявною є героїчна вертикаль, ініціаційна схема. Персонаж неоміфу утілює образ первісної людини, перебуває поза часом і простором, має безпосередній зв'язок із Богом, завдяки чому чудесне з погляду раціо постає як нормальне у світі неоміфологічного персонажа. Філософський роман (концептуальний) - твір, в якому найвиразніше проявляються авторські ідеї, що і постають головною рушійною силою створення роману. Зазначено, що жанрові ознаки неоміфу та філософського роману - найбільш властиві жанровій природі творів письменника, підпорядковують собі решту жанрових рис, сприяють створенню художнього цілого (Б. Томашевський). Тому неоміфологізм та концептуалізм ми розглядаємо як жанрові домінанти творів, на яких тримається художній світ письменника.

У роботі розглянуто проблему неоміфологізму в романній прозі М. Турньє і запропоновано гіпотезу про наявність жанрових ознак неолегенди у творах письменника. Орієнтуючись на праці М. Еліаде, В. Тернера, М. Бахтіна, О. Лосєва, Є. Мелетинського, О. Фрейденберг, Г. Драненко, А. Нямцу, М. Новикової та ін. і зіставляючи поняття міф та легенда, ми виокремили найсуттєвіші ознаки неолегенди. На відміну від роману-міфу роману-легенді властиві конкретні історичні координати, певні маркери хроносу і топосу. У творах, що тяжіють до жанру неолегенди, посилюється роль реалістичних подій та реалій, зменшується прояв сакрального. На персонажному рівні роману-легенді властиве функціонування героїв історичного або порубіжного (на межі міфологічного й історичного) часу, переведення міфологічного персонажа в конкретні історичні координати, наділення його рисами людини певної історичної епохи тощо. Водночас, у романі-легенді персонажеві притаманний вияв чудесного, зв'язок із надприродним.

Філософська орієнтація романів письменника спонукала до залучення праць В. Агеносова, Л. Андрєєва, С. Бікульчюса, Т. Гуріної, В. Днєпрова, Н. Забабурової, Н. Пахсарьян, С. Семенової В. Герасимчук та ін. задля систематизації та узагальнення основних теоретичних розробок стосовно жанру філософсько-інтелектуального роману. Поєднання методик мотивного та концептного аналізів сприяло окресленню концептного поля авторського концепту "рай". Концепт як одиниця ментальної пам'яті людини в художньому творі виражає індивідуально-авторське осмислення дійсності (С. Аскольдов, О. Беспалова, Ю. Степанов та ін.).

Залучення праць із теорії жанру вітчизняних і зарубіжних дослідників (Ж.-М. Шеффер, М. Бахтін, Н. Тамарченко, Б. Томашевський, В. Халізєв, Н. Бернадська, Т. Бовсунівська, Н. Копистянська та ін.) та спеціальних досліджень із теорії жанру есе (Г. Лукач, Е. Епштейн та ін.) та новели (О. Барановська, О. Бровко, А. Корнієнко, О. Лєбедєва та ін.) дозволило ідентифікувати жанрові особливості есе (суб'єктивізація об'єктивного світу) та вставної новели (художній прийом, що має різні функції), властиві романній прозі письменника.

Другий розділ "Жанрові домінанти першого періоду (1967-1975) романістики Мішеля Турньє" складається з двох підрозділів і присвячений проблемі визначення жанрових домінант романів письменника.

У підрозділі 2.1. "Проблема неоміфологізму і функціонування жанрових елементів неолегенди в романах першого періоду" детерміновано два періоди творчості М. Турньє. В залежності від функціонування і ролі жанрових елементів та їх впливу на розвиток і динаміку жанру роману твори "П'ятниця, або Лімби Тихого океану", "Вільшаний король", "Метеори" відносимо до першого періоду. У цих романах жанровими домінантами визначено неоміфологізм і концептуалізм, які існують в різних пропорціях в кожному з трьох романів. Твори другого періоду ("Каспар, Мельхіор і Вальтасар", "Золота крапля", "Єлеазар, або Джерело і Кущ") демонструють жанровий пошук митця. В структурі романів наявні жанрові елементи притчі, новели, есе, казки, меніппеї, історичної розповіді тощо. У дисертації увагу акцентовано на жанрових ознаках есе та ролі вставних новел у творах другого періоду.

Дослідження хронотопу, персонажної та сюжетної сфери романів першого періоду з погляду функціонування жанрових ознак неоміфу та неолегенди свідчить про постійне чергування сакрального та профанованого, міфологічного та історичного, тобто про наявність жанрових рис як роману-міфу, так і роману-легенди.

Міфопоетичне забарвлення творів виявляється на рівні міфомотивів (переважно ініціаційних), міфологічних алюзивних персонажів (Робінзон як Адам, Ной; Тіффож як Авель; Ральф і Дебора як Адам і Єва; Марія-Барбара як Мати-Земля; Александр як андрогін; Жан і Поль як міфологічні Близнюки), хронотопу (ненаселений острів Робінзона, садиба Сюренів, маєток Ральфа і Дебори як перше місце на землі) тощо.

Ознаки роману-легенди в творах М. Турньє проявляються в часово-просторовій організації творів, в яких присутні конкретні хрононіми й топоніми. Найвизначнішою реально-історичною подією творів першого періоду є Друга світова війна (передвоєнні, воєнні та післявоєнні роки), проте топос романів має розгалужену систему координат: європейські, японські, канадські, скандинавські міста та містечка ("Вільшаний король", "Метеори"). У першому творі письменника перебування людини на ненаселеному острові також є реальною подією, що сталася у ХVIII столітті, на острові з конкретними координатами: "між архіпелагом Хуан Фернандез та південноамериканським узбережжям" Tournier M. Vendredi ou les limbes du Pacifique, Paris, Gallimard, Collection Folio. - 1972. - 283 p. - Р.19., точно визначеною є дата загибелі корабля "Віргінія".

Персонаж роману "П'ятниця, або Лімби Тихого океану" виконує, з одного боку, усі функції міфологічного культурного героя, проте, з другого, - позначений рисами людини ХХ століття з усіма проблемами, комплексами, що властиві взагалі цій епосі. Припускаємо, що М. Турньє, користуючись сюжетною матрицею міфологічного героя, наділив свого персонажа конкретними рисами людини певного історичного часу, що, на наш погляд, надає персонажеві неолегендарних рис. Робінзон у М. Турньє відчуває свою надприродність, перетворюється на сонячного Робінзона, отримуючи, таким чином, зв'язок із чудом, без якого не існує легенда. Знаменно, що роман Д. Дефо згодом потрапив на полиці дитячої літератури, поділяючи місце з казками та легендами, а сам М. Турньє переписав свій перший твір для дітей, назвавши "П'ятниця і дике життя".

У романі "Вільшаний король" визначено такі риси неолегенди в змалюванні романних персонажів: зовнішність Авеля Тіффожа повторює зовнішність Святого Христофора, і сама легенда про Святого Христофора має символічне значення. Тіффож, перебуваючи в конкретних часово-просторових координатах (в'язниця, полон, полювання, війна) завжди демонструє риси не звичайної людини, а монстра, чудовиська, людожера, провісника майбутнього, тобто суб'єкта, пов'язаного з надприродним. Він спілкується з тваринами й птахами, відчуваючи свою причетність до світу природи, а не людини. Показовим є факт лікування Авеля у ветеринара.

У романі "Метеори" образи романних героїв мають міфологічний підтекст. Проте міфологічна схема створення персонажів постає порожньою, оскільки в зображенні протагоністів виявляються інтенції автора, спрямовані на демонстрацію власних концепцій.

У підрозділі 2.2. "Концептуалізм як специфічна жанрова ознака романної прози першого періоду" досліджено найбільш сталу жанрову ознаку творів М. Турньє - концептуалізм.

У роботі проаналізовано наративні властивості творів першого періоду. З'ясовано, що голос героя - це двійник Турньє-оповідача. Особливістю наративної структури романів є описовість та самоінтерпретація, відсторонення авторської нарації, її пояснююча функція. Дискурсивний компонент творів переважає над сюжетним, подієвим. Темами розповідей героїв зазвичай постають філософсько-естетичні роздуми, міркування, які мають авторський відбиток. Авторська точка зору зливається з персонажною наративною інстанцією. Наративна структура романів демонструє авторський прийом, яким М. Турньє починає користуватися вже в перших романах, а згодом за цією моделлю будуються всі твори. Висловлювання чи то персонажа, чи то оповідача найчастіше розгортається за схемою "теза" - "розвиток" - "висновок". Авторські концепції проявляються у творах, легко з них виокремлюються, оскільки функціонують на мовному рівні та в численних мотивних повторах. Від твору до твору авторські концепції набирають більш повного вираження, збільшуються якісно й кількісно, відокремлюються одна від іншої заголовками.

У творах М. Турньє відсутні дискусії, протагоністи і антагоністи, філософсько-релігійні домінанти не підлягають перевірці. Тобто немає двох точок зору, традиційних для філософського роману. Натомість домінує голос автора, і його роль постає як всеохоплююча, що спрямовує дії героїв на демонстрацію авторських естетико-філософських переконань. Особливо це стає помітним наприкінці першого періоду романної творчості (у романі "Метеори"). Авторські ідеї проявляються навіть на вербальному рівні, що дало змогу виокремити певні концепти письменника. Аналіз тексту роману виявив субконцепти "первісна гармонія" та "прамова", що домінують у творі. Разом із субконцептом "перша людина", що функціонує у творах другого періоду романної творчості М. Турньє, вони входять до складу авторського концепту "рай". У дисертації зазначено, що рай для М. Турньє постає місцем, в якому людина володіла спільною мовою з Богом (прамова), мала не тільки образ, а й подобу Божу (первісно людина була темношкірою), уміла жити за законом первісної гармонії (закон природних стихій). Проте письменник "пропагує" зворотній напрямок. Повернення до прамови і гармонії відбувається через злиття з божественним, через сповідування слова Божого, яке оприявнюється через дух, а дух у свою чергу - це стихії природи.

Концептуалізм проявляється також у використанні письменником міфологем як форми художньої умовності для передачі власних міркувань. У роботі зазначено, що в романі "Метеори" міф про Близнюків виконує організуючу функцію, спрямовану на реалізацію концепцій М. Турньє.

Розділ 3. - "Жанрова специфіка другого періоду (1985-1996) романної творчості М. Турньє" складається з двох підрозділів. У підрозділі 3.1. "Функціонування вставної новели в романах другого періоду творчості М. Турньє" детерміновано роль інкорпорованих елементів у творі притчового характеру.

У дисертації зазначено, що роман "Каспар, Мельхіор і Вальтасар" композиційно складається з семи частин, чотири з яких виконують роль основного тексту (розповіді волхвів), а три виявляються інкорпорованими елементами. Кожна з частин має власного героя і власну сюжетну лінію, проте разом вони складають цілісний твір, оскільки виявляються ідейно та тематично пов'язаними. Письменник продовжує втілювати власні концепції, вводячи їх у художній твір "у шатах" міфології. У романі "Каспар, Мельхіор і Вальтасар" представлена міфосимволіка бінарних опозицій "біле-чорне", "світло-темрява", "дух-плоть", "вічність-тлінність", які покликані художньо вирішити дихотомію "образ-подоба", а міфосимволи метелика, дзеркала, портрета пов'язані з темою мистецтва. Поєднати протиріччя, що функціонують в основному тексті, письменник намагається через образ Христа, який вводиться за допомогою вставної новели меніппейного жанру "Осел і Віл". Образ наратора цієї новели (віслюк) має міфологічне підґрунтя, вказує на паралель і навіть тотожність цього образу з Ісусом Христом.

Поштовхом до вирішення дихотомії одного з персонажів основного тексту - принца Мельхіора - виявляється вбудований екскурс "Ірод Великий", який базується на історичних фактах про життя Ірода. Письменник своєрідно наповнює фабулу, трактуючи життя царя, й паралельно розробляє тему влади, важливу для волхва Мельхіора.

Вставна новела "Золотоборід, або спадкоємність престолу" названа казкою і має казкові атрибути (казковий початок, щасливий кінець, потрійний повтор, невизначений хронотоп, чарівний птах, чудесне перетворення тощо). Наратор цієї новели - експліцитний оповідач - мудрець Сангалі. Він за наказом царя розповідає казку, яка, таким чином, є ніби новелою в новелі. Персонажно вставний елемент не має зв'язку з основним текстом роману і може розглядатися як окрема новела або, певніше, казка, що семантично не впливає на розгортання подій основного тексту. Тим не менше, введення вбудованої частини виконує функцію "підтримуючого елемента" (Т. Гуріна) як однієї з жанрових ознак інтелектуальної прози.

У романі "Золота крапля" М. Турньє осмислює значення Образу в західноєвропейській культурі в порівнянні зі Знаком, що панує на Сході. Головний герой роману - арабський юнак Ідрис із оазису пустелі вирушає до Парижа за своєю фотокарткою. Увесь шлях героя і його перебування у великому місті постають як алегорія панування Образу, що захопив усю західну цивілізацію на противагу чистоті Знаку Сходу. Твір поділяється на окремі розділи. Вони не мають назв, проте виокремлюються дві вставні новели, композиційно розташовані за принципом обрамлення. Перша новела про рудого правителя (Барбаросса) має історичні джерела, введена до твору задля демонстрації величної сили зображення, що приваблює юнака. Остання новела "Королева білявка" покликана відтворити нищівну роль зображення, яке підкорило також й Ідриса. Відтак, вставні новели виконують роль зав'язки та розв'язки.

Підрозділ 3.2. "Есе та його місце в жанровій системі творів М. Турньє другого періоду романної прози" присвячено дослідженню художніх функцій жанрових елементів есе в романній прозі письменника. У роботі зазначається, що критерії жанру есе на сьогоднішній день не мають чіткого визначення, хоча історія розвитку цього жанру сягає античності. У ХХ столітті жанр есе переживає нову хвилю популярності. У французькій літературі ХХ століття, яка традиційно тяжіє до вираження інтелектуального, філософського начала, есеїстка посідає чільне місце серед інших жанрів. А. Камю, Ж.-П. Сартр, А. Франс, Ж. Леклезіо залучали цей жанр до своєї творчої лабораторії. М. Турньє сміливо можна віднести до французьких письменників, які працюють в жанрі есе. Аналіз наративної структури й функціонування авторського "я" в романах другого періоду романної прози М. Турньє дозволив зробити висновки про суб'єктивність, авторське оцінне ставлення, дидактичний елемент, інтелектуалізм, концептуалізм як домінуючі риси, що є ознаками есеїстичних творів (Є. Зикова, Т. Бовсунівська, М. Епштейн та ін.)

У творах другого періоду романної прози М. Турньє голоси протагоністів зливаються як один з одним, так і з голосом автора. Для різних персонажів актуальні майже однакові проблеми. Збігаються теми роздумів різних персонажів як у межах одного твору, так і персонажів різних романів, у тому числі творів першого періоду. Письменник вдається до надлишкових пояснень зображеного, вводить власні сентенції через експліцитного оповідача (Ангелюс Шуазельський), частіше залучає нехудожні структури в романну тканину.

Аналіз останнього роману М. Турньє "Єлеазар, або Джерело і Кущ" демонструє намагання письменника написати саме роман. Автор використовує традиційні для нього засоби створення тексту (міфологеми, алюзії, конструювання образу персонажа за ініціаційною схемою), проте жанрові елементи есе, які проявляються на рівні наративної структури, через авторське оцінне ставлення, дидактичність, остаточну думку - єдину точку зору, що в тексті перетворюється на певну концепцію людини, що не просто творить, а творить і розмірковує, динамізують жанр роману, виявляють відмінність від попередніх творів М. Турньє.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнено результати дослідження.

1. Інтелектуалізація прози М. Турньє спрямувала дослідницькі пошуки здебільшого на проблемно-тематичні аспекти, сприяла визначенню його творів як філософських. Певна міфопоетичність романної прози письменника дозволила атрибутувати його романи як неоміфи. Однак особливості жанрової природи романів М. Турньє закорінені в жанровому синкретизмі. Поділ романної прози письменника на два періоди дозволив акцентувати увагу на жанрових романних домінантах. Письменник використовує міфологеми як художній прийом та концепції як засіб вислову авторських ідей протягом усієї романної творчості, що в підсумку дозволяє дослідникам атрибутувати його твори як роман-міф (неоміф) або роман-концепція (філософський роман). Натомість, жанрові елементи (ознаки) неолегенди, новели, есе, притчі мають різний ступінь прояву в романах різних періодів, що і становить жанрову специфіку творів М. Турньє.

2. Для неолегенди властивим є домінування конкретних часово-просторових координат. Час подій має історичні або порубіжні міфологічно-історичні характеристики. Простір також уміщує більше конкретних топонімів та реалій, щільніше сполучається з історичними координатами в порівнянні з міфом. У персонажній сфері неолегенди переважають історичні постаті. Неолегендарний герой пов'язаний із потойбіччям, чудесами, чаклунством, магією тощо. Ознаками неолегендарного сюжету є збільшення ролі профанних подій, зменшення сакрального порівняно з міфом.

Отже, основна відмінність неолегенди (роману-легенди) від неоміфу міститься переважно в часовому континуумі. Події неолегенди, персонажі, топоси пов'язані з історичним і /або порубіжним (на межі історичного та міфологічного) часом. Персонажам неоміфу і неолегенди властивий вияв надприродного, чудесного. Однак для неоміфологічного персонажа чудесним сповнене все життя героя, так само як весь світ для нього окреслюється в параметрах сакральності. У житті неолегендарного персонажа вияв чуда - одиничний, часто випадковий факт. І тільки вияв цього чуда є сакральним, на відміну від решти подій всього життя.

3. Аналіз неоміфологічних тенденцій у романах М. Турньє дозволяє зробити висновок, що міф для письменника, найімовірніше, - форма передачі певних, важливих для автора, переважно філософських думок, аніж цілісний образ світу. Неоміфологізм письменника має властивості художньої умовності, що наближає його до притчеподібності. Натомість, неолегендарні риси проявляються у часово-просторовій організації творів, в яких переважають конкретні хрононіми й топоніми. Найвизначнішою реально-історичною подією творів першого періоду є Друга світова війна (передвоєнні, воєнні та післявоєнні роки), проте топос романів має розгалужену систему координат: європейські, японські, канадські, скандинавські міста та містечка ("Вільшаний король", "Метеори"). У першому творі письменника перебування людини на ненаселеному острові також є реальною подією, що сталася у ХVIII столітті.

Для створення романних неолегендарних героїв письменником були залучені образні характеристики персонажів, походження яких може мати кілька джерел. Перше з них - язичницька міфологія: Вільшаний король (алюзивний персонаж), Близнюки. Друге - християнські житія: Святий Христофор. Третє - літературно-легендарні джерела: Робінзон Крузо, Людожер тощо.

Композиція сюжетів романів демонструє наявність переважно ініціаційних міфомотивів, поряд із космогонічними та есхатологічними.

4. Концептуалізм як жанрова домінанта творів М. Турньє виявляється на рівні наративної структури. Наративні властивості романів спонукають до висновку, що голос героя - це двійник Турньє-оповідача. Авторська точка зору перекриває інші голоси, зливається з персонажною наративною інстанцією. У творах менше уваги приділено характерологічній неповторності персонажів, що сприяє виокремленню оригінальних концепцій письменника, які функціонують навіть на вербальному рівні. Відтак, у роботі виділено авторський концепт "рай", який складається із субконцептів "первісна гармонія", "перша людина", "прамова", наявних у романній прозі митця.

5. Твори другого періоду демонструють домінування концептуалізму (притчеподібність як основна ознака, есеїстичність, функціонування концептів). Неоміфологізм у цих творах виявляється у використанні міфологем (бінарні опозиції біле-чорне, світло-темрява, образ-подоба, знак-образ; міфосимволи дзеркала, портрета, метелика; міфологеми близнюкової єдності, андрогіна, міфологеми втраченого раю, Адама і Єви тощо), спрямованих на експлікацію та організацію авторських ідей, реалізація яких відбувається на кшталт притчі. Алегоризм (шлях Ідриса, його перебування в мегаполісі як алегорія панування Образу на відміну від Знаку в західній культурі), дидактичні властивості нарації (уведення нехудожніх структур, домінування авторської наративної інстанції, самопояснення), висновок як "мораль" (висновок кожного з волхвів про набуте знання біля колиски Христа) вказують на притчеподібність як жанрову особливість творів другого періоду.

Жанрові елементи неолегенди превалюють у часово-просторовій організації творів другого періоду, оскільки міфологічний простір в останніх романах не виділено, він постає як окремий фрагмент загальної картини дії. У сюжеті романів другого періоду функціонує, так само, як і в перших творах, ініціаційний міфомотив. Однак, власне міфологічна наповненість цієї схеми зникає. У творах другого періоду письменник залучає біблійні сюжети ("Каспар, Мельхіор і Вальтасар", "Єлеазар, або Джерело і Кущ"), наповнюючи їх потужним філософським змістом. Персонажі не мають зв'язку з чудесами. Винятком може бути Таор з роману "Каспар, Мельхіор і Вальтасар", який у фіналі твору здіймається в небо за допомогою ангелів.

На рівні тематики й проблематики твори другого періоду романної прози М. Турньє виявляють продовження основних тем, започаткованих у першому періоді. Особливістю романів другого періоду постають вставні новели як свідчення жанрового пошуку митця. Кожен зі вставних компонентів отримує різні жанрові ознаки (казки, історичного екскурсу, меніппеї). Вбудовані елементи виконують єднальну, рушійну, підтримуючу ролі, мають функції зав'язки та розв'язки по відношенню щодо основного тексту. Особливістю концептуалізму як жанрової домінанти творів другого періоду, окрім притчі, виявляються елементи есе та функціонування концептів.

6. Специфічні жанрові ознаки есе найвиразніше проявилися на рівні наративної структури і функціонування авторського "я". Спостерігається злиття авторської нарації з персонажною, домінування голосу автора, певна дидактичність. Бажання письменника в доступній формі виразити свої ідеї проявляється навіть на вербальному рівні. Авторські умовисновки і роздуми стають предметом розмов і думок головних персонажів творів, у текст романів вводяться експліцитні оповідачі, посилюється саморефлексія та кількісно збільшуються мотивні повтори.

7. Таким чином, жанрова специфіка романної прози М. Турньє полягає в жанровій неоднорідності та синкретизмі. У романах письменника поєднуються жанрові ознаки неолегенди, притчі, есе; жанровими домінантами постають неоміфологізм та концептуалізм; жанровою особливістю є функціонування вставних новел. Останнім часом М. Турньє у своїй творчості надає перевагу малим прозовим формам, найчастіше - есе, однак жанрові пошуки тривали від першого роману письменника.

Дисертаційне дослідження може послугувати підґрунтям для вивчення інших жанрів, наявних в романній прозі М. Турньє (жанр казки, щоденника, автофікції та ін.). Перспективним вбачається подальший аналіз творів з погляду функціонування авторських концептів письменника ("самотність", "вічність", "доля" "щастя", "спокій" та ін.). Оповідна структура романів вимагає більш глибокого дослідження в річищі наратології. Видається, що розробка жанрового різновиду "неолегенда" сприятиме новому погляду на специфіку жанру творів ХХ століття.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Зана Л.Ю. Мішель Турньє у дзеркалі зарубіжної та вітчизняної критики /Л.Ю. Зана // Наукові записки ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. - Харків: ППВ, "Нове слово", 2007. - Вип. 2 (50). - Ч. 1. - С. 136-142.

2. Зана Л.Ю. Травестія євангельського міфу про народження Христа і функціонування образу осла в романі Мішеля Турньє "Каспар, Мельхіор і Бальтасар" /Л.Ю. Зана // Наукові записки ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. - Харків: ППВ, "Нове слово", 2008. - Вип. 2 (54). - Ч. 2. - С. 100-109.

3. Зана Л.Ю. Про перспективи концептуального аналізу творів Мішеля Турньє: постановка питання / Л.Ю. Зана // Вісник СевНТУ. Вип. 102: Філологія: зб. наук. пр. / Редкол.: О.С. Козлов (відп. ред.) та ін.; Севастоп. нац. техн. ун-т. - Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2010. - 193 с.: іл. - С. 37-40.

4. Зана Л.Ю. "Роман-концепт", "авторський міф", "філософський роман": проблема визначення понять / Л.Ю. Зана // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. - Харків: ППВ, "Нове слово", 2010. - Вип. 2 (62). - Ч. 1. - С. 139-146.

5. Зана Л.Ю. Субконцепт "перша людина" як складовий елемент концепту "рай" в романі Мішеля Турньє "Каспар, Мельхіор і Вальтасар" / Л.Ю. Зана // Вісник ХНУ імені В.Н. Каразіна. - Харків, 2010. - № 901. - Вип. 59. - С. 152-155.

6. Зана Л.Ю., Постолова І.В. Субконцепт "прамова" в романі Мішеля Турньє "Метеори" / Л.Ю. Зана, І.В. Постолова // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. - Харків: ППВ, "Нове слово", 2010. - Вип. 3 (63). - Ч. 2. - С. 126-135.

7. Зана Л.Ю., Постолова І.В. Літературознавчий аналіз художнього твору: функціонування поняття "концепт" / І.В. Постолова, Л.Ю. Зана // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. - Луганськ: ДЗ "ЛНУ імені Тараса Шевченка", 2011. - Вип. 3 (214). - Ч.2. - С. 32-43.

8. Зана Л.Ю. Образи-концепти в художньому творі / Л.Ю. Зана // Методологія та практика лінгвістичної підготовки іноземних студентів в умовах Болонського процесу: Збірник матеріалів міжвузівської науково-практичної конференції. - Харків: ХНМУ, 2009. - С. 34.