Роман про минуле та історичний роман в творчості В. Гюго

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роман про минуле та історичний роман в творчості В. Гюго

Романець В.М.

Анотація

Пропонована стаття присвячена дослідженню жанрових різновидів романної прози В. Гюго, а саме романів про минуле та історичних романів. Автор статті відмічає, що до ХІХ ст. будь-який роман про віддалене минуле літературознавці та критики відносили до категорії історичних романів. Досліджуючи романи В.Гюго «Ган-Ісландець», «Собор Паризької Богоматері» та «93-рік», автор статті доводить, що ці твори належать до жанру історичного роману, а такі романи, як «Бюг Жаргаль», «Людина, яка сміється» та «Знедолені» належать до жанру соціального роману.

Ключові слова: історичний роман, соціальний роман, проблематика, конфлікт, художній простір.

Summary

This article deals with scientific investigation of genre varieties of the novels by V. Hugo, mainly of the novels speaking about the past and historical novels. The author states that before the XIX th any novel about the far away past was referred to the category of historical novels by scholars and literary critics.

But in the first half of the XX th century the scholar D. Lucatch suggested a new concept of historical novel. According to this theory the essential feature of the genre was the general historism of the novel and presence of historical conflict which is developing in it. The article also gives the list of scholars who worked on the problems of the genre peculiarities of historical novel and presents a brief analysis of their contribution to scientific research. In the article the works of the following scholars are mentioned: A. Elistratova, I. Mikhalskiy, B.Reizov, A.Belskiy etc.

Speaking of creativity of V. Huho, A. Belskiy made some interesting conclusions. In particular, he certainly took the “The Hunchbag of Notre Dame” among historical novels, although in this work there is a description of the assault of the Notre Dame by truands, which did not took place really. The scholar rightly believed that events in which the historical conflict is realized “may be false as in” The Hunchbag of Notre Dame” , but one way or another they must reflect the nature of political and class struggle of the day”. The thought of A.Belskiy that “The Man Who Laughs” is a social novel of the past, and not a historical novel, is equally well reasoned. In his opinion “ The Man Who Laughs “is actually a social novel, though written about the past. This is evidenced by the nature of the conflict in the novel. The conflict is not correlated with historical events which either may have watershed value in life \or be typical for this era, but it embodies a contradiction contrast between the upper and lower ranks of English society, emphasizes social contradictions, which Huinplen speaks so passionately about, throwing accusations against British peers on behalf the people. In this case, the social novel of the past could not become historical (He has other plot compositional principles, other features of the genre). All that does not diminish the value of the work of Hugo. The scholar correctly emphasizes that the novel has its virtues, but our approach as to it should use a different criterion by comparison with the works of the historical genre”.

Speaking about the novels by V.Hugo “Hans of Iceland”, “The Hunchbag of Notre Dame” and “ Ninety Three” the author of the article proves that they can be \ referred to the genre of historical novel though such novels as “ Bug Jargal”, “The Man Who Laughs” and “The Miserable” belong to the genre of social novel. On this question the author shares the ideas of V. Zinchenko and other scholars.

Key words: historical novel, social novel, problematic, perspective, conflict, art scope.

У XIX ст. будь-який роман про віддалене минуле літературознавці та критики відносили до категорії історичних. Тема вважалася «історичною», якщо між часом написання роману і часом зображуваних в ньому подій існувала досить велика відстань. Розмір її в поетиках позаминулого сторіччя не регламентувався, хоча критики та літературознавці за звичай «історичними» іменували ті романи, в яких йшлося про події не менш ніж сторічної давності. У XX ст. багато хто з дослідників дотримувався думки про те, що «роман є історичним, якщо його дія відноситься до часу, що передував тому періоду, в який жив автор» [3, 162]. В цьому випадку формальні вимоги до розміру часової відстані були лише менш суворими, ніж у XIX ст. гюго роман історичний соціальний

В наш час такий підхід до розмежування історичних романів та романів про сучасність вже перестав бути єдиним. Нову концепцію історичного роману було висунуто в 1937 р. угорським вченим Д. Лукачем, який опублікував у журналі «Літературний критик» низку статей про історичний роман та історичну драму. Основною рисою цих жанрів Д. Лукач вважав загальний історизм твору та історичність конфлікту, що в ньому розгортався: «Загальний історизм колізії, яка концентрує головне в драмі, тут (в історичному романі. - В.Р.) недостатній. Роман має бути історичним, так би мовити, від голови до ніг» [6, 130]. Подальше вивчення специфіки історичного роману привело вітчизняних дослідників до висновку про те, що його атрибутом є наявність масштабного історичного конфлікту. Розвиваючи ідеї про жанрову своєрідність історичного роману, які містяться в працях А. А. Єлистратової, І.І. Михальської, Б.Г. Реізова та інших, історик англійської літератури А.А. Бєльський висловив думку про те, що всередині роману можуть бути присутні різні жанрові різновиди. На погляд А.А. Бєльського, історичний роман, з одного боку, соціальний, пригодницький та нравоописовий твір про минуле, а з іншого, він відрізняється перш за все сутністю конфлікту [1, 86].

Торкаючись творчості В. Гюго, А.А. Бєльський зробив низку цікавих для нас висновків. Зокрема, він безсумнівно відніс «Собор Паризької Богоматері» до числа історичних романів, хоча в цьому творі має місце опис штурму трюанами собору Паризької Богоматері, якого насправді не було. Дослідник справедливо вважав, що події, в яких реалізується історичний конфлікт, «можуть бути вигаданими, як у «Соборі Паризької Богоматері» В.Гюго, але так чи інакше вони повинні відбивати сутність політичної або класової боротьби даної доби» [1, 138]. Не менш аргументована і думка А.А.Бєльського про те, що «Людина, яка сміється» - соціальний роман про минуле, а не історичний

роман; «Людина, яка сміється» насправді соціальний роман, хоча й написаний на матеріалі минулого. Про це говорить характер конфлікту в романі Гюго. Конфлікт цей не співвіднесено з явищами історичного плану, які можуть мати переломне значення у житті країни і характерні саме для цієї доби; але він втілює в собі контрастне протиріччя між верхами та низами англійського суспільства, протиріччя підкреслено соціальні, про які так пристрасно говорить Гуінплен, що кидає від імені народу звинувачення на адресу англійських перів. В даному випадку соціальний роман про минуле не міг стати історичним (йому притаманні інші сюжетно-композиційні принципи, інші особливості жанру). Останнє ніяк не зменшує значення твору Гюго. «Твір має свої чесноти, але підходити до нього слід з іншим критерієм, ніж до творів історичного жанру» [7, 118].

Погоджуючись з судженням А.А.Бєльського про жанрову приналежність «Людини, яка сміється», ми повинні в той самий час визнати, що коло історичних романів В.Гюго вужче, ніж це було прийнято вважати раніше. Гадається, що «Людина, яка сміється» - не єдиний соціальний роман французького класика, неправомірно віднесений літературознавцями до історичного жанру. Можна вважати, що до числа соціальних романів про минуле відноситься також «Бюг-Жаргаль», в якому присутній масштабний історичний конфлікт і який за класифікацією, запропонованою А.А.Бєльським, слід було б визнати історичним романом. Тут, як нам здається, потрібне додаткове уточнення, що стосується межі між історичним романом та соціальним романом про минуле.

Генетичний зв'язок між соціальним та історичним романом відзначив Д. Лукач, який писав що «в своїй класичній формі історичний роман виникає з соціального роману взагалі і, збагачений свідомим історичним сприйняттям, знов впадає до соціального роману» [6, 146]. З цього зовсім не випливає неможливість відмежувати історичний роман від соціального роману про минуле в якості іншої жанрової форми. В даному випадку ми виходимо з тези, сформульованої

С.П. Петровим, - «суттєвим для визначення жанру історичного роману є те, що сам письменник зображувану дійсність розуміє як історичну, яка вже стала минулим» [7, 205]. Тому здається справедливою думка про те, що конфлікт в історичному романі локалізовано у сфері соціальних відносин, але на відміну від соціального романа про минуле, «його (конфлікту. - В.Р.) вирішення пов'язане з принциповою зміною картини історичного простору, що вказує на завершеність в минулому зображуваного соціального процесу» [5, 131]. Інакше кажучи, в історичному романі до минулого відноситься не тільки початок описуваного автором історичного процесу, але й завершення цього процесу, що відбивається в структурі самого твору.

Поділяючи думку І.К.Горського про те, що «об'єктом відображення в історичному романі може бути тільки минуле, давність якого визначається кожного разу конкретно» [2, 45], ми приймаємо в розрахунок те, що до минулого «можна віднести події та процеси, що не впливають безпосередньо на соціальну діяльність у сучасному суспільстві, на цілі, характер та зміст соціальних та політичних рішень, що приймаються [8, 285].

Минуле, як і сучасність, - це конкретний соціальний феномен. Співвідношення між ними «не може бути визначене як однозначний хронологічний бар'єр» [8, 286], тому що події та процеси, що завершилися, можуть бути «різномірними» за протягом впливу на сучасність та майбутнє, і цей вплив може суттєво змінюватися тільки після завершення однопорядкових або більш масштабних процесів тих подій.

Слабким місцем в методиці розгалуження історичного та соціального роману про минуле, що запропонована А.А.Бєльським, є те, що вона, приймаючи до розрахунку зміст та часову локалізацію конфлікту, залишає відкритим питання про відмінності у поетиці історичного та соціального роману про минуле. Цю лакуну, на наш погляд, заповнює спостереження, яке зробив літературознавець В.Г.Зінченко: «В історичному романі, як і в соціальному, автори членують художній твір за соціальними ознаками, проте в соціальному романі перебудова просторової організації, що розгортається упродовж розвитку оповіді, не торкається субпростору, в той час як в історичному романі вона призводить до появи нових або зникнення старих субпросторів, що існували на початку твору» [5, 30].

Розглядаючи з окреслених позицій роман В.Гюго «Бюг-Жаргаль» (1826), не можна визнати цей твір історичним романом, хоча в ньому наявний масштабний історичний конфлікт - повстання на острові Сан-Домінго в 1791 р. В романі світ поділяється на чорношкірих рабів і колонів - білих, землевласників, що панували на острові в той час, коли розпочинається революція. «Таке членування світу зберігається в «Бюг-Жаргалі» до кінця оповіді: роман завершується не описом розв'язки історичного конфлікту, а загибеллю одного з ватажків рабів Бюга-Жаргаля» [10,115]. В «Бюг-Жаргалі» зображено момент завершення роботи письменника, а не соціальний процес, який відносився до віддаленого минулого, що й обумовило побудову сюжету твору. Боротьба Гаїті, колишнього Сан-Домінго, за визволення від колоніального гніту, продовжувалася на протязі багатьох років після 1791 року. Острів відокремився від Франції тільки в 1826 р., і з цього часу колишні раби стали громадянами нової держави Гаїті. Між часом повстання рабів в Сан-Домінго у 1791 р. і здобуттям Гаїті свободи від колоніальної залежності розгорнулася низка драматичних подій, які не знайшли відображення у романі. Знищення рабства, що було деклароване у 1793 році, зустріло шалений опір з боку білих колоністів; вигнані з Сан-Домінго колишніми рабами білі колони жили в злиднях на Антильських островах та Америці, а уряд Реставрації сплачував їм щорічну допомогу; ультрароялісти ще в 1825 р. вимагали жорстоко покарати бунтівників; в 1826 р. після півторамісячних дебатів в Палатах депутатів Франції було прийнято закон, за яким на умовах відшкодування збитків, що понесли колони, а також надання пільгових умов для французької торгівлі о.Гаїті отримав самостійність. Як бачимо, процес визволення Сан-Домінго від колонізаторів, започаткований в 1791р., ще до народження В.Гюго, завершився лише в тому ж 1826 р., коли було видано роман. Природно, що соціальний конфлікт, який зображено в «Бюг- Жаргалі», письменник не міг сприймати як явище віддаленого минулого і залишити його розв'язку «відкритою» у сучасність. Тому важко погодитися з висновком дослідника Б.Г.Реізова у тому, що на відміну від однойменної повісті, написаної в 1820р., «в 1826р. «Бюг-Жаргаль» став історичним романом» [9, 476]. У плані жанру роман «Бюг-Жаргаль « подібний до роману «Знедолені» (1862 р.), в якому також наявний соціальний конфлікт, що зародився в минулому, але не знайшов тоді розв'язки. Розподіл світу на соціальні низи - «знедолених», як назвав героїв свого твору В.Гюго, і соціальні верхи зберігається в романі «Знедолені» від початку до кінця оповіді. Біографія головного героя роману при цьому прослідковується від 1796 р. до часів Липневої монархії, сучасником якої письменнику довелося бути. Соціальний конфлікт, що спричинив повстання 1832р., яке відображене в «Знедолених», за думкою автора, не був «знятий» з порядку денного історії, а тому в передмові до роману В. Гюго писав, що «доки існують на землі злидні та невігластво, книги, подібні до цієї, стануть, мабуть, небезкорисними» [4, 24]. «Знедолені», як і «Бюг-Жаргаль» , - соціальний роман про минуле. Побачити це дослідникам заважала, мабуть, та обставина, що дія в «Знедолених» завершується в роки, що відносяться до авторської сучасності. Інша картина спостерігається в романах В.Гюго ,,Ган-Ісландець» (1823 р.), «Собор Паризької богоматері» (1831р.) і «Дев'яносто третій рік» (1874 р.). В «Гані-Ісландці», в якому дія відноситься до вісімнадцятого сторіччя, поряд з розподілом світу на феодальний та народний в момент повстання рудокопів виникає створений ними військовий табір, який зникає після поразки повсталих. Художній простір роману «Собор Паризької богоматері» ділиться на Двір чудес, в якому «без сліду зникали міські вартові і службовці Шатле, що наважувалися туди проникнути» [3, 82], і решта Парижу XV ст., що підкорявся королю та інститутам королівської влади. Після розгрому трюанів, що штурмували у романі собор Паризької Богоматері, з твору зникають будь-які згадки про Двір чудес. У романі «Дев'яносто третій рік” має місце протиборство світу республіканців, центр якого знаходився в Парижі, та світу роялістів-вандейців зі своєю провінціальною Кастилією, що нею є замок Тур-Говен, званий селянами Тургом. Падіння замку під тиском республіканців знаменує собою перелом в боротьбі республіканців з бунтівною Вандеєю. Трансформація художнього простору в цих романах слугує ознакою завершеності в минулому зображеного процесу, в той час як незмінність основних підпросторів в «Бюг-Жаргалі» вказує, що процес, який розпочався в минулому, продовжується в теперішньому для автора часі. Визнаючи, що атрибутом історичного роману є наявність в ньому масштабного історичного конфлікту, необхідно однак відзначити, що в історичному романі не має обов'язкової відповідності між історизмом наданої автором картини соціальних відносин і документальною точністю у відтворенні історичних подій, між реально історичною та художньою масштабністю подій, в яких реалізується конфлікт твору. У вигаданому штурмі собору Паризької Богоматері, за словами В.Гюго, приймає участь біля шести тисяч мешканців Двору чудес, а в «Гані- Ісландці» подано картину битви, яка відбулася насправді; це було зіткнення загону рудокопів з регулярною армією короля. Для історика ці конфлікти не можуть зіставлятися за своїм змістом і не порівнюються за своїми масштабами. Але в «Соборі Паризької Богоматері», як і в «Гані-Ісландці», конфлікти подаються крупним планом, вони охоплюють весь зображений письменником світ і в художньому відношенні постають як рівнограндіозні і рівно відповідають уяві читачів про часи, до яких відноситься дія у цих романах. Те ж саме можна сказати і щодо роману «Дев'яносто третій рік», хоча картина світу в ньому набагато складніша і ширша, ніж в «Гані- ісландці» і в «Соборі Паризької богоматері». «В романі «Дев'яносто третій рік» Французька республіка протистоїть зовнішньому ворогу, силам першої антифранцузької коаліції, а також внутрішньому - бунтівникам у Бретані та Вандеї. Цей конфлікт реалізується в низці подій - битві республіканців з шуанами, на чолі яких стоїть маркіз де Лантенак, що прагне підготувати плацдарм для висадки англійського десанту, тобто показані всі протиборчі сили: війська Говена (Французька республіка), шуани (Бретань та Вандея), інтервенти, які надали маркізу де Лантенаку військовий корабель «Клеймор» (Англія, що входила до складу першої коаліції разом з Голландією, Сардинією, Іспанією, Австрією та Прусією)» [11, 206]. Таким чином, бій за замок Тур-Говен чотирьох з половиною тисяч республіканців на чолі з Говеном і дев'ятнадцяти шуанів маркіза де Лантенака - битва «титанів з гігантами», в якій на карту поставлено інтереси всіх конфліктуючих сторін. Тут художня масштабність події, в якій реалізується історичний конфлікт, досягнута персоніфікацією у героях епізоду історичних сил, що зіткнулися в просторі, який оточує замок. В історичному романі, як справедливо відзначив дослідник М.Г. Соколянський, історизм є «системостворюючою відносиною». Історизм, однак, не був якістю, притаманною лише історичному роману. Він є і в романтичному соціальному романі про минуле, жанрі, до якого можна віднести «Знедолених» і «Бюг-Жаргаль».

Таким чином, конфлікт в історичному романі локалізується у сфері соціальних відносин, але на відміну від соціального роману про минуле вирішення конфлікту в історичному романі (зокрема в романах «Ган-Ісландець», «Собор Паризької Богоматері» та «93-й рік») пов'язане з принциповою зміною картин історичного простору, що вказує на завершеність в минулому зображуваного соціального процесу. Відтак в історичному романі до минулого належить не тільки початок описуваного автором історичного процесу, але й завершення цього процесу, що відбивається в структурі самого твору. На матеріалі історії та минулого, що знаходить продовження в сучасності, В. Гюго у своїх творах намагався торкнутися різноманітних проблем: соціально-моральних, політичних, філософських, релігійних та ін. При цьому в моменти найвищого напруження політичної боротьби в житті сучасної йому Франції письменник звертався саме до жанру історичного роману.

Актуальність поставленої проблеми пов'язана з необхідністю подальшого дослідження соціальних і історичних романів В. Гюго як творів багатогранних, що мали свій особливий дискурс, онтогенез та вплив на розвиток вищезазначених жанрів, які й досі продовжують літературне життя.

Список використаних джерел

1. Бельский А.А. Английский роман 1800-1810-х годов / А.А. Бельский. - Пермь : Изд-во Пермского госуниверситета, 1968. - 333 с.

2. Горский И.К. Исторический роман Сенкевича / И.К. Горский. - М. : Наука,1966. - 307 с.

3. Гюго В. Собрание сочинений в 15 т. Т. 2. / В. Гюго . - М. : Худож. лит., 1953. - 522с.

4. Гюго В. Собрание сочинений в 15 т. Т. 8. / В. Гюго . - М. : Худож. лит., 1955. - 345с.

5. Зинченко В.Г. Роман о прошлом и исторический роман (на материалах чешской литературы XIX и XX в.) / В.Г. Зинченко // Филологические науки. - 1987. - № 1. - С.131-139.

6. Лукач Д. Исторический роман и историческая драма / Д. Лукач // Литературный критик. - 1937. - № 12. - С.130.

7. Петров С.М. Русский исторический роман. / С.М. Петров. - М. : Высшая школа, 1987. - 420 с.

8. Ракитов А.И. Историческое познание. Системно-гносеологический подход/ А.И. Ракитов. - М. : Политиздат, 1982. - 303 с.

9. Реизов Б.Г. Французский исторический роман в эпоху романтизма/ Б.Г. Реизов. - Л. : Гослитиздат, 1978. - 567 с.

10. Juin H. Victor Hugo. / H. Juin- Paris : Flammarion, 2010. - 738 p.

11. Rosa G. «Quatrevingt-treize» ou la critique du roman historique./ G.Rosa. - Paris : Lettres modernes, 2005. - 246 p.

Размещено на Allbest.ru