Новітня українська поезія: критичний вимір

Размещено на http://www.allbest.ru/

Новітня українська поезія: критичний вимір

Потребу такої критики відчували й представники початку минулого століття. Леся Українка стверджувала: «Власне, критика більш потрібна публіці і -- самим критикам, ніж авторам. Справді, нам тільки здається, що хтось інший може визволити нас від сумніву в нас самих, ні сього ніхто інший не може зробити, тільки ми самі -- і то не завжди» [9, с. 110-111]. Іван Франко також зауважував, що критика, насамперед, необхідна читачам. А завдання критика вбачав у тому, щоб «висказати словами, обставити аргументами, підвести під якісь вищі принципи, мову почуття перекласти на мову розуму» [10, с. 215]. Тобто критика, аби вповні виправдовувати свою назву має відзначатися аналітизмом, опертим на чіткі критерії. Але річ у тому, що критерії літературної творчості мають точкою відліку свідомість певної людини, невіддільну від епохи, якій вона належить. У свою чергу, критика -- це похідна літературної творчості, своєрідна надбудова Критика етимологічно пов'язується зі словом «критий», що вказує на її вторинність у стосунку до літературної творчості (якщо будинок -- це література, то дах -- критика). Разом з тим вона має виявляти («відкривати») приховані сенси., що теж не може стояти осторонь естетики та етики епохи. Тож важливим моментом критики є динамізм, а фактором повноти й об'єктивності -- погляд на текст з позицій доби, у якій він постав.

Залежно від засадничих критеріїв дослідники говорять про різні підвиди літературної критики. Наприклад, Цветан Тодоров вирізняє евгемеристську, етиологічну, езотеричну та парадигматичну критику [8, с. 121-139]. Маєр Говард Абрамс виокремлює чотири підвиди критики: міметичну, експресивну, дидактичну, формалістичну [4, с. 153-159]. Фактично, міметична або ж евгемиристська критика об'єктом розгляду вибирає співвідношення «твір -- реальність», тобто найбільше співмірна з такими напрямками як реалізм і соцреалізм. Езотерична найтісніше пов'язана з напрямком символізму, парадигматична або ж формалістична критика передусім проектується на авангард і футуризм початку ХХ століття. Етиологічна або ж експресивна критика у центр аналізу ставить співвідношення «твір -- митець» і пов' язана передовсім з експресіонізмом. Дидактична критика з усіх перелічених найменше має власне від критичного аналізу, недарма Іван Франко наголошував на її шкідливості й іменував догматичною, тобто виразно спроектованою на певну ідеологію.

А яка критика ознаменовує собою період постмодернізму і перше десятиліття ХХІ століття? Прагнення осмислити межі та завдання літературної критики періодично постає на порядку денному. Євген Баран звертає увагу на те, що «маємо нерідко «накладання» завдань «поточної критики» на завдання «літературознавчої критики» [2, с. 70]. Критика стає схожа на фотозйомку, що фіксує мить літературного процесу, але, здебільшого, не аналізує його. Через те, на думку автора, критика втрачає будь-який вплив на перебіг літературного процесу, обмежуючись анонсуванням літературних новинок. Ідеться про те, що літературна критика нині виконує функцію «розкрутки», орієнтуючись на потенційного читача, котрим, за словами Євгена Барана, є переважно філолог.

З огляду на сказане, важливим фактором подальшої розмови стають висловлювання майбутніх філологів про роль критики у відборі ними із сучасного літературного процесу українських книг для лектури Фактична база цієї розмови -- анкетування, результати якого неможливо було б зібрати без допомоги колег-викладачів, яким автор щиро дякує.. Наприклад, більшість україністів Ягеллонського університету четвертого року навчання твердять, що на їх вибір дужче впливають позитивні відгуки. Одначе, навіть у цих твердженнях зринає низка істотних уточнень: важливі не тільки художні якості книжки (гарантом яких і ознакою успішності автора стає позитивний відгук), а й присутність письменника в культурному житті та в медійному просторі. Особи, на вибір яких дужче впливає позитивний відгук, не заперечують, що відгук скандальний теж привертає увагу до книжки, твердячи, що «добре прочитати дві критики».

Симптоматичними у цьому випадку є уявлення про дві критики -- позитивну і негативну -- як щось відокремлене. Мабуть, це іде від тієї обставини, що критика стає емоційним виплеском, хвалебною одою чи скандальним розвінчанням, тобто орієнтується на гучність суспільного розголосу. В цьому контексті закономірно виглядає словосполучення «скандальний відгук» замість «критичний відгук», що виказує послаблення аналітичного елементу. А між тим, саме аналітичний елемент мав би об'єднувати схвальні й критичні відгуки під спільною назвою «літературна критика».

Якщо україністи Краківського ВНЗ, попри прагнення спершу скласти власне уявлення про твір, здебільшого довіряють думці критиків Причина цього лежить на поверхні -- недостатня обізнаність із сучасним моментом літературного процесу в Україні (більшою мірою ця обізнаність виявляється щодо прози, меншою -- щодо поезії). Таке становище аж ніяк не зводиться до бажання/небажання пізнавати, до фактору навчального процесу як поступового пізнання. Суть справи, гадаємо, лежить глибше -- у присутності української художньої книжки за межами України й у зацікавленні нею місцевого населення. Перший аспект, поза фактором державної культурної політики, містить проблему якісного перекладу як вагомого фактору сприйняття, другий -- виходить на питання формально-стильових характеристик і змістового наповнення текстів сучасної української літератури як посутнього чинника рецепції., то українські філологи дедалі частіше ставляться до неї з певною недовірою.

Подібна недовіра до критики простежувалася чверть століття тому й у інших країнах світу. Канадська дослідниця Лінда Гатчен у праці «Теорія пародії» зауважувала: «усі сучасні види мистецтва перестали довіряти «зовнішній критиці», тому що вони об' єднали критичний коментар зі своїми власними структурами», що зрештою призвело до «короткого замикання нормального критичного діалогу» [3, с. 56]. Тут маємо виразну вказівку на художню практику постмодернізму, котра ґрунтується на пародії, іронії (так би мовити, «внутрішня критика»). Іронія ця коріниться у відкиданні однозначних, догматичних суджень про дійсність і мистецтво.

Сказане вповні стосується більшості студентів Національного університету «Острозька академія», які взяли участь у анкетуванні. Маємо справу не тільки з індивідуалізованими сприйняттями художнього твору, які цікаво зіставити, а й з певними психологічними особливостями та позалітературними закономірностями. Ось як сприймається схвальний відгук:

• схвальний відгук -- мірило якості книжки та засіб економії часу на неякісній;

• позитивний відгук -- фактор формування літературного смаку і думки молодого покоління про твір і його автора;

• некритичний відгук -- каталізатор читання, пошуку естетичного задоволення й майстерності автора;

• схвальний відгук -- домінанта в осмисленні поточного моменту літератури.

Одначе, два перші пункти цього переліку суттєво підважуються уточненнями на кшталт: «Не «професійних» критиків (кума, брата, свата), а колег, викладачів, людей, до думки яких прислухаєшся через естетичний смак, чуття слова». Отож, позитивний відгук може бути замовним, необ'єктивним, виходити з позицій «кумівства в літературі» та потреби піару. Тому посутнім елементом сприйняття чи несприйняття відгуку стає його авторство. Читач (особливо, юний) прагне віднайти в особі автора авторитет.

Потребам реклами добре слугує і критичний відгук, який теж має певну амплітуду рецепції:

• негативний відгук -- заохота перевірити чи йдеться про піар-хід, чи про дійсно низький рівень письма, чи про «людський фактор» (недоброзичливість, заздрість критика);

• критичний відгук -- спонука засумніватися в літературознавчій рецепції, перевірити, що спричинило таку оцінку;

• Критика засвідчує епатажність книжки, що приковує увагу критиків.

• Якщо критичність спрямована на майстерність автора, то це шкодить піару, а якщо на незвичне потрактування тем, то сприяє.

Як легко зауважити з переліку, негативний відгук теж можна запідозрити в необ'єктивності. Подібно до позитивного він може відображати якість книжки (точніше, міру якості) або ж бути спрямованим на привертання інтересу до особи автора твору А інколи й до особи автора відгуку.. То що, «для технології слави не так важливо чи хвалять, чи ганять»? (літературознавець, Німеччина). Анкетні дані свідчать на користь такого твердження, як можна бачити з таблиці.

Вплив відгуків на вибір книжки

34,94% анкетованих однаковою спонукають читати як негативні, так і позитивні відгуки; 24,68% орієнтується винятково на позитивний відгук; 8,97% обирають орієнтиром негативний відгук; 1,92% відгуків не читають; 29,49% - читають різні відгуки, але не надають їм визначального значення при виборі книжки.

Значна частина анкетованих знайомиться з різними поглядами на книжку, бо «полярні відгуки дають змогу зрозуміти, що від книги чекати, яка вона» (випускниця Національного університету «Острозька академія»). Причиною може бути також бажання зіставити свій погляд, що виник після прочитання книжки, з поглядами критиків: «Мої погляди на життя не збігаються з поглядами суспільства, якщо суспільство не сприймає автора, він може бути цікавим для мене» (студентка третього курсу іноземної філології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна). Розбіжність у поглядах пояснюється специфікою аудиторії, виробленістю чи зіпсутістю естетичного смаку: «Для широких мас важать суперечливі відгуки на книжку, а для літературознавчих кіл -- вартості самої книжки. Хоча нині найбільше важить самореклама» (студентка четвертого курсу Кіровоградського національного педагогічного університету ім. В.К. Винниченка); «Відгуками цікавлюся, але вони на мій вибір не впливають. Навіть, якби на Донцову Показово, що приклад наведено з російської сучасної прози у жанрі детективу. Питання, чому на згадку не спадає ім'я українського автора, який би працював у цьому жанрі й був достатньо «на слуху», мабуть, риторичне. були б найкращі відгуки, я б її не читала. Я філолог і не хочу псувати свій смак» (випускниця української філології ХНУ імені В. Н. Каразіна).

Власне, міркування про небажання витрачати свій час на неякісні з естетичного погляду твори дуже часто аргументують звернення студентів-філологів винятково до схвальних відгуків. Інший бік цього факту має психологічне підґрунтя, про що свідчать наступні зізнання студентів: «На мій вибір дужче впливають позитивні відгуки, хоч і вони не завжди правдиві. Негативний відгук не міняє враження про книгу, яку вже прочитала» (студентка третього курсу іноземної філології ХНУ імені В. Н. Каразіна); позитивний відгук на книжку, може змінити моє ставлення до неї і до автора (студентка другого курсу НУ «Острозька академія»). Тут убачається певна недовіра до власних суджень (образно кажучи, «може, щось не так розумію, чогось не знаю»), що властива студентам молодших курсів; внутрішня настанова на позитив. Гостра потреба позитиву виявляє себе у твердженні першокурсниці українського відділення Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна: «Мені цікаво ділитися враженнями з друзями, а не набиратися негативу, якого дуже багато довкола». Книга, як і позитивні відгуки на неї, стають засобом втечі від негативу дійсності,.

Чим тоді викликане достатньо поширене враження, що нині увагу більше привертає відгук, який ганить? Анкетовані пояснюють це так: «У сучасних умовах дужче приваблюють негативні, бо люди постколоніального простору ласі на непристойності, заборонені теми, одіозних персон»(випускниця Національного університету «Острозька академія»);

«Заборонене викликає більший ажіотаж і увагу, хоча це може бути певним рекламним ходом» (випускниця Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна). Втім, на нашу думку, справа не стільки в настанові постколоніальної і постмодерної свідомості на епатажність як ознаку надмірного розкріпачення (від якої вже відчувається чимала втома), скільки в тому, що негативні відгуки поодинокі в загальному масиві компліментарної критики. Отже, вирізняючись на загальному однотонному тлі, вони мають більше шансів вигідно «засвітитися». Через те почасти (але лише почасти) доводиться визнати слушність Олега Багана, що характеризуючи сучасний етап літературної критики каже: «Поширюється нудьга в мистецтві і критиці, яку час від часу можуть розвіяти або епатажні вибрики в авангардистському стилі, або матюки в стилі постмодерну» [1, с. 7]. Вочевидь, авторові цитованої статті йдеться про те, що всуціль схвальні відгуки знуджують, приїдаються й врешті- решт ігноруються читачами через однотипність. Але ж подібна однотипність спостерігається і тоді, коли йдеться про «епатажні вибрики, або матюки». Сам собою цей прийом вичерпує себе як у художній практиці, так і в критиці. У негативному відгуку читачі все частіше прагнуть знайти вказівку на вихід автора в нову тематику чи стилістику (адже нове спершу завжди викликає несприйняття): «Позитивний відгук свідчить про якість твору, негативний -- про сучасні тенденції в літературі» (випускниця Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна). Шукається власне не негатив і не епатаж, а критичний фактаж.

Томас Стернз Еліот, розмірковуючи про межі критики, зазначає, що «критик -- не техексперт, що вивчив правила і підганяє під них письменників, це всебічно реалізована людина з переконаннями і принципами, знанням і життєвим досвідом. Критика повинна переконати мене глянути на те, чого я раніше не бачив, розвернути нас обличчям одне до одного і залишити наодинці. Критика повинна сприяти розвитку розуміння літератури і радості спілкування з нею» [11, с. 317-319].

Отож, критику слід мати:

• переконання і принципи (тобто, якщо вжити непопулярне нині слово, ідеологію -- етичну, естетичну, національну і т. д.);

• життєвий досвід, складова частина якого -- досвід читацький;

• знання (сюди належить розуміння технічних характеристик аналізованого твору; а також правило «подвійної оптики»: аналіз твору не тільки з позицій нашої сучасності, а й з позицій сучасності автора твору і його першого критика, навіть, якщо йдеться про недавнє минуле) «Подвійна оптика» передбачає зміну перспективи бачення предмета, для повнішого розуміння й ґрунтовнішої характеристики, але аж ніяк не зміну переконань самого критика..

«Хвороба сучасності -- історична хвороба, і полягає вона, на думку Фрідріха Ніцше, саме в звиканні «до мислення зі щораз іншою шкалою вартостей» [5, с. 102]. Гадаємо, не буде перебільшенням твердити, що без чітких принципів і переконань неможливо говорити про літературну критику. Болгарський письменник Георгі Борисов категорично твердить, що в Болгарії після падіння Берлінської стіни «немає серйозної критики, нема такого апарата, який би аналізував і все-таки визначав, нащупував русло літературного життя, визначав, у якому напрямку воно рухається. А це ж -- важливий елемент літературного процесу. Немає критики -- немає й процесу» [6, с. 258]. Мабуть, не зовсім так: процес є, але він доволі хаотичний, або ж такий, що сприймається хаотично через відсутність серйозної критики. А вона зникла через ціннісний хаос (відсутність або істотне послаблення чітких принципів, переконань, критеріїв). Видається, літературна критика, як і сама література зруйнувала стару мову, не спромігшись виробити нової: «ми не знаємо, як користуватися свободою, бо знову отримали її задарма. Свобода оголила певну порожнечу, і на очах у всіх нас роздягає і сковує» [6, с. 258].

Руйнування старої мови виявляється у відмові від широкого життєвого та читацького досвіду, за допомогою якого можна було б окреслити контекстуальне та інтертекстуальне поле книжки, що стає предметом розгляду.

Очевидно, це одна з причин того, що зникли «літературні огляди, яких у 1970-ті -- 1980-ті роки було чимало. <...> Критика перейшла на бліц» [7, с. 258].

Відмова від знань на догоду «розкрутки» певних імен призводить до того, що аналітичний фактор або цілком усувається з критики, поступаючись емоційному схваленню чи негації, або ж стає вибірковим, підігнаним під потребу похвалити чи «рознести» книжку. От тільки вихідним пунктом цієї вибірковості нерідко, на жаль, стає позатекстовий простір. Але ж критика, для якої художній твір не виступає фундаментом суджень, не може претендувати на звання серйозної критики й власну довговічність.

літературна критика поетичний масив

Література

1. Баган О. «Криза жанру. Спокуси і пастки літературної критики» / Олег Баган // Літературна Україна. -- № 30 -- 17 вересня 2009 року. -- С. 7.

2. Баран Є. Повертаючись до критики -- 2 / Євген Баран // Слово і час.-- 2002. -- № 7. -- 96 с.

3. Цит. за: Бербенець Л. Формально-семантичні параметри пастишу та пародії / Людмила Бербенець // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених : матеріали IX Всеукр. конф. молодих учених (Київ, 19-21 червня, 2007 р.) / Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. -- К. : Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2009. --Випуск 14. -- 255с. -- С. 56.

4. Цит. за: Будний В. Типологія літературно-критичної інтерпретації : проблематизація понять і підходів / Василь Будний // Вісник Львівського університету. -- 2004. -- Вип. 33. -- Ч. 1. --С. 153-159.

5. Ґадамер Г-Ґ. Міф і розум / Ганс-Ґеорґ Ґадамер // Герменевтика і поетика / Вибрані твори /[пер. з нім. Миколи Кушніра]. -- К. : ЮНІВЕРС, 2001. -- 288 с.

6. Ореховский П. «Без Белинского все-таки б не было Гоголя» (Интервью с Георги Борисовым) / Петр Ореховский // Иностранная литература. -- 2010. -- № 9. -- С. 258.

7. Панченко В. Критика на межі тисячоліть: Занепад чи момент істини? / Панченко Володимир // -- Слово і Час. -- 2002. -- № 7. -- 96 с.

8. Тодоров Ц. Осяяння. / Цветан Тодоров // Поняття літератури та інше есе ; [пер. з фр. Євгена Марічева]. -- К. : ВД «Києво-Могилянська Академія», 2006. -- 162 с.

9. Українка Леся. Лист до О. Ю. Кобилянської від 20 травня 1899 р. / Леся Українка // Зібр. тв. у 12 т. -- Т. 11. Листи (1898-1902) / [ред. Ф. П. Погребенник]. -- К. : Наукова думка, І978. -- 480 с.

10. Франко І. Слово про критику / Іван Франко // Зібр. тв. у 50 т. -- Т. 30. Літературно-критичні праці (1895-1897) / [ред. І. І. Дорошенко, Н. Л. Калениченко]. -- К. : Наукова думка, 1981. -- 720 с.

11. Элиот Т. С. «Границы критики» / Томас Стернз Элиот / // Назначение поэзии. Статьи о литературе. / [пер. с англ. Н. И. Бушмановой]. -- Киев: AirLand, 1996. Москва: ЗАО Совершенство, 1997. -- 352 с.

Размещено на Allbest.ru