Роль алюзії у романі Салмана Рушді "Сатанинські вірші"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль алюзії у романі Салмана Рушді «Сатанинські вірші»

Постановка проблем

Оскільки алюзія це надзвичайно цікаве і багатопланове явище, ми можемо вивчати її у багатьох аспектах. Таке дослідження може мати багато направленостей, зокрема сфери літературознавства, лінгвістики, стилістики, фразеології, перекладознавства, може проводитися у напрямах вивчення міжкультурних зв'язків або проблеми інтертекстуальності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Ґрунтовний аналіз праць із цієї проблеми засвідчує, що в сучасному мовознавстві термін алюзія не має однозначного тлумачення, у зв'язку з чим чітко не розмежованими з алюзією залишаються такі суміжні явища, як цитата і ремінісценція. Одні дослідники визначають алюзію як ключове поняття інтертекстуальних відносин (Л. Гра- удіна, О. Євсєєв), інші відводять цю роль цитаті (Л. Грек, І. Гюббенет, С. Походня) або ремінісценції (І. Міхалева, Г. Слишкін). Також дослідженням поняття алюзії займалася велика кількість вчених, серед них М. Бахтін, Н. Бабирова, З. Бен-Порат, Л. Граудіна, Г. Денисова, К. Комарова, Ю. Крістєва, Н. Кузьміна, І. Міхалева, А. Паско, Н. П'єге-Гро, Дж. Пуччі. Численні дослідження розглядають алюзію в різних аспектах: структурно-функціональному, інтертекстуальному, герменевтичному і функціонально-генетичному.

Так як кожен автор має свій унікальний стиль і використовує явище алюзії по-різному, спершу необхідно окреслити досліджувані поняття. Таким чином мету даної статті автор вбачає у необхідності уточнення специфіки поняття алюзія в плані реалізації форм та функцій у художньому тексті, а також виявлення цього інтертекстуального елемента та його ролі у романі Салмана Рушді «Сатанинські вірші».

Перш ніж починати дослідження, необхідно дати короткі визначення трьох понять, які використовуються у даній статті: алюзія, літературна алюзія та інтертекстуальність. У «Глосарії літературних термінів» М.Х. Абрамса знаходимо наступне визначення: «Алюзія -- це коротке посилання, без чіткого роз'яснення, до літературної або історичної постаті, місця, події або іншого літературного твору або уривка. Більшість алюзій слугують для ілюстрування або розширення теми, але деякі використовують для зменшення іронічної невідповідності між суб'єктом і алюзією» [1, с. 9].

Інакше кажучи, читаючи текст, реципієнт інтерпретує отриманий матеріал, а, розпізнавши алюзію, він переосмислює значення цього ж тексту, але в іншому контексті, вже через призму літературної алюзії. У той час як алюзія може бути навмисним або ненавмисним запозиченням матеріалу, літературна алюзія передбачає цілеспрямоване і легке для розпізнавання використання іншого тексту в рамках стилістичної стратегії.

Інтертекстуальність описує більш загальну взаємодію між письменниками, їхніми текстами та іншими текстами. Алюзія і літературна алюзія являють собою більш конкретні види інтертекстуальності.

Хоча алюзія і має загальне визначення як «непрямого (імпліцитного) посилання», ця імпліцитність має дуже розмиті межі. Так, як уперше зазначила Зіва Бен-Порат [2, с. 109], імпліцит- ність може означати два різних поняття. Алюзія з прихованою формою може бути включена в текст у прямому значені, але може бути не виділена графічно (лапки, посилання, примітки) або за допомогою інших стилістичних прийомів. Втім, алюзія може бути легко помітною у тексті (наприклад, імена, власні назви), та при цьому все ще нести приховане значення.

Незалежно від того, у якій формі представлена алюзія: у прихованій або відкритій, уже існуючі дослідження підтверджують, що цей стилістичний прийом надає додаткових значень метатексту, що може значно впливати на сприйняття і розуміння матеріалу читачем. Варто підкреслити, що саме читач повинен активувати елементи прототексту, які вносять зміни у метатекст. Процес розпізнавання може включати порівняння прототексту і метатексту в цілому, або їх частин чи уривків.

Вільям Ірвін [5] починає визначення алюзії зі ствердження, що цей прийом не обов'язково має бути завуальованим. Адже, навіть якщо для алюзії використовується ім'я або власна назва, для правильного трактування недостатньо простої заміни референта. Ірвін непохитний щодо цієї точки зору. Він вважає, що для того, щоб посилання (референт) стало алюзією, необхідно більше, ніж просто уміння розпізнати референт. Саме це, на думку Ірвіна, робить алюзію непрямою, прихованою.

Дослідивши висловлювання деяких вчених про алюзію, ми можемо виділити основні характеристики цього поняття:

1. Алюзія -- це посилання, що передає приховане значення за допомогою активізації референтного тексту або його частини (більш конкретний референт або конотація);

2. Алюзія може існувати і у прихованій, і у відкритій формах, але для розпізнавання і адекватного розуміння, повинна мати достатню схожість із референтом або елементом прототексту;

3. Референт відноситься до, як передбачається, області загальних знань, відомих авторові та, більшій або меншій, частині його читачів.

Майже усі твори Салмана Рушді відомі своїми яскравими художніми засобами, і інтертекстуальні елементи займають в них не останнє місце. Одним із найяскравіших прийомів є літературна алюзія.

Хоча роман і торкається різноманітних політичних, культурних, побутових аспектів, але його основна ідея пов'язана саме з філософськими і релігійними уявленнями про добро і зло. Рушді характеризує деяких героїв «Сатанинських віршів» проводячи невидиму паралель між ними і постатями з Ісламу. Наприклад, Махаунд, один з головних героїв роману має спільні риси з пророком ісламу Мухаммадом. Махаунд це пророк, який живе у місті Джахалія, пустелі, де не йдуть дощі. Він має багато дружин, часто одружується із удовами; викладає теорії, які суперечать ісламу; пропагує свої вірування. Також нас відомо, що Махаунд сирота. Він серйозний, чесний, добрий, терпимий до людей. Часто піднімається на Конусну гору для медитацій, де, здається, він може бачити весь світ. Незважаючи на те, що Махаунд комерсант, він стає пророком і віднаходить єдину світову релігію, яка вірить і поклоняється єдиному богові. Мухаммад (джерело алюзії), пророк мусульман, також був сиротою, він також народився у місті серед пустелі. Мухаммад також піднімався на гору в печеру Хіра, де шукав просвітлення у місяць Рамадан. Саме там йому явився Коран. Читаючи роман, ми розуміємо, що і Махаунд і Мухаммад описуються як одна людина, але під різними іменами.

Наступну цікаву алюзію ми бачимо ще з першого розділу роману. Перед нами постає образ відомої особистості, актора Джабраіла Фарішти, справжнє ім'я якого Ісмаїл Наджмуддін. Слава робить його зарозумілим. Він любить увагу жінок, має нерозбірливі статеві стосунки, зловживає алкоголем. Доки його не здолала тяжка хвороба. Але коли Джабраіл одужує, то стається дивна річ, він втрачає свою віру. Імовірно, це стається через те, що він молиться про своє здоров'я, а бог не відповідає. Врешті-решт, Джабраіл починає думати, що його молитви марні, і навіть піддає сумніву саме існування бога. Доходить до того, що він починає їсти свинину. З того часу йому починають снитися сни. Але у цих снах він приймає форму ангела Джабраіла. Він бачить Сатану і трьох його дітей (Лат, Манат і Узза), які сміються з Джабраїла:

`...with his daughters as his fiendish backing group, yes the three of them, Lat Manat and Uzza, motherless girls laughing with the their Abba, giggling behind their hands at Gibreel, what a trick we got in store for you, they giggle, for you and for the businessman on the hill' [6, p. 91].

(зі своїми доньками, зі своєю жорстокою групою підтримки, так, саме з трьом, Лат, Манат і Уззою, з дівчатами, у яких немає матер, що стаються над своїми Абба, що насміхаються, прикрившись руками, над Джабраілом...).

Ми відслідковуємо чітку паралель між героєм роману Джабраілом Фаріштою і ангелом Джабраілом з Корану. Відомо, що ангел Джабраіл один з чотирьох ангелів, наближених до Аллаха. Його обов'язок приносити одкровення, а також повідомляти послання і заборони Всевишнього Аллаха. Саме Джабраіл являвся Мухаммадові, щоб передати Коран.

У наступній алюзії ще у перших рядках роману, ми бачимо неоднозначність, яка може обурювати мусульман:

`.the jumbo jet `Bostan', Flight AI-420, blew apart without any warning.' [6, с. 4].(.величезний авіалайнер Бостан, рейс АІ- 420, раптом розколовся.).

«Бостан» -- одна з традиційних назв мусульманського раю, отже це знову ж таки алюзія на релігію. Простежуються паралель: падіння літака під назвою «Бостан» символізує падіння янголів з неба. Відомо, що християнська традиція допускає падіння ангелів, Сатана також являється одним з ангелів. Більше того, він очолює грішних ангелів, яких скинули з неба. В ісламі ангели -- духовні істоти, створені із світла і покірні Аллахові, вони виконують його волю, за його наказом керують стихіями, соціальним і природним космосом, вони являються людям і можуть змінювати свої обличчя. Коран описує ангелів вірними рабами Аллаха і виконавцями його волі. Незважаючи на свою величезну силу і численні можливості, вони не володіють ніякою владою і не здатні керувати справами самостійно. Отже, падіння Бостана тут ставить під сумнів покірність ангелів, що, одночасно, ставить під сумнів істинність і непохитність віри.

`Saladin Chamcha saw nothing, heard nothing, said nothing...' [6, с. 8].