"Языкъ есть вмъстъ путь сознанія эстетическихъ и нравственныхъ идеаловъ" (Епістолярна спадщина О. Потебні)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 929(477)Потебня

«Языкъ есть вмъстъ путь сознанія эстетическихъ и нравственныхъ идеаловъ» (Епістолярна спадщина О. Потебні)

Мироненко О.В.

Херсонський державний університет

У статті розглянуто філософське розуміння О.Потебнею мови як засобу пізнання естетичних та моральних цінностей. Розкрито найтісніший зв'язок мови і мислення, вказано на те, що через мову можна виявити думку, яка виникає у свідомості особистостей. Мову О. Потебня розглядав у тісному зв'язку з культурою, оскільки пізнання дійсності відбувається шляхом мистецтва та слова. Актуальним є питання білінгвізму у епістолярній спадщині, де основна увага звертається на мисленнєву та пізнавальну діяльність індивідуумів. Саме через мову, на думку О. Потебні, можна побачити особливі варіації елементів мислення.

Ключові слова: мова, мислення, філософія, естетичні та моральні цінності.

Аннотация

В статье рассматривается философское понимание А. Потебнёй языка как средства познания эстетических и нравственных ценностей. Раскрыто тесную связь языка и мышления, указано на то, что через язык можно выявить мнение, возникающее в сознании личностей. Язык А. Потебня рассматривал в тесной связи с культурой, поскольку познание действительности происходит путем искусства и слова. Актуальным является вопрос билингвизма в эпистолярном наследии, где основное внимание обращается на умственную и познавательную деятельность индивидуумов. Именно через язык, по мнению А. Потебни, можно увидеть особые вариации элементов мышления.

Ключевые слова: речь, мышление, философия, эстетические и нравственные ценности.

Summary

The article deals with O.Potebnia's philosophical understanding of the language as a means of knowledge of aesthetic and moral values. The closest connection between the language and thinking is shown, the article reflects that the thought appearing on the mind of a person can be seen with the help of the language. O. Potebnia analyzed the language in a close contact with the culture, as knowledge of reality through art and words. The issue of bilingualism in epistolary heritage is actual, where the main attention is paid to thinking and cognitive activity of individuals. According to O. Potebnia you can see special variations of elements through the language.

Keywords: language, thought, philosophy, aesthetic and moral values.

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку мовознавства все актуальнішим є звернення до витоків та поглядів науковців міжнародного рівня до питання мови та мовлення. Не став винятком і О. Потебня, оскільки його наукова та епістолярна спадщина викликає інтерес як у зарубіжних, так і у вітчизняних науковців. Він був видатним українським лінгвістом, філософом, фольклористом, етнографом, літературознавцем, педагогом, громадським діячем. Його філософські погляди на мову, яку він розглядав у взаємозв'язку з культурою, мисленням, не втратили своєї значущості. О. Потебня у своїй епістолярній спадщині розкриває особливості розуміння різних понять, аналізує явище білінгвізму, його специфіку тощо.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Інтегральне дослідження мовної картини світу О. Потебні було висвітлено у працях Л. Булаховського, І. Житецького, Д. Овсянико-Куликовського, І. Срезневського, І. Білодіда, Г. Вишневської та інших, які у своїх працях розглядали взаємопов'язаність мови і мислення, філософські погляди вченого на різні лінгвістичні поняття.

Виділення не вирішених раніше частин за-гальної проблеми. У сучасній лінгвістиці акту-альним є питання щодо філософського розуміння мови як засобу пізнання естетичних та моральних цінностей.

Мета статті. Головною метою цієї статті є ви-явлення філософських поглядів О. Потебні на зна-чення і роль мови, специфіку білінгвізму, його особливості та взаємообумовленість мови і мислення.

Виклад основного матеріалу. Потебня Олек-сандр Опанасович -- це видатний український мовознавець, етнограф, фольклорист, літерату-рознавець, педагог, громадський діяч, філософ. Він є автором багатьох наукових розвідок, а саме: «Думка і мова», «Мова і народність», Загальна літературна мова і місцеві наріччя», «Естетика і поетика слова», «Про зв'язок деяких уявлень у мові» тощо. Наукові погляди О. Потебні розкри-ваються і у епістолярній спадщині, яка репре-зентована у праці «Мова. Національність. Дена-ціоналізація», що є актуальною і донині.

О. Потебня з філософської точки зору підходив до розуміння однакових понять різними людьми, вказуючи на те, що «понимающіе другъ друга могутъ быть сравнены съ двумя различными музыкальными инструментами, приведенными между собою въ такую связь, что звукъ одного изъ них вызываетъ не такой же, но соотвітственьїй звукъ другого. Какимъ образомъ подъ словомъ «свіча», я могу понимать точно то же, что мой собесЬдникъ, когда органы воспріятій у насъ различны, а накопленіе воспоминаній (объ этомъ) различно гораздо боліе того?» [2, с. 80]. Відповідно до цього твердження науковець зазначав, що «всякое, даже самое полное пониманіе естъ въ то же время непониманіе» [2, с. 80].

О. Потебня чітко визначав найтісніший зв'язок мови і мислення, вказував на те, що через мову можна виявити думку, яка виникає у свідомості адресанта і адресата, оскільки «языки потому только служать обозначешемъ мысли, что они суть средства преобразованія первоначальныхъ, до-язычныхъ элементовъ мысли и поэтому могутъ быть названы средствами сознанія мысли» [2, с. 83], але мова -- це не тільки «извістная система пршмовъ познанія, какъ и познаніе необособлено отъ другихъ сторонъ челевіческой жизни. Познаваемое дМствуетъ на насъ эстетически и нравственно» [2, с. 84].

Досліджуючи питання розвитку мов та їх осо-бливості, науковець стверджував, що необхідно звертати увагу на зв'язки між ними та відношення, оскільки «языки различны не только по степени своего удобства для мысли, но и качественно, то есть такъ, что два сравниваемые языки могут иміть одинаковую степень совершенства при глубокомъ различіи свого строя. Общечеловеческія свойства языковъ суть: по звукамъ -- членораздільность, съ внутренней стороны -- то, что всі они суть системы символовъ, служащихъ мысли. За^мъ всі остальныя ихъ свойства суть племенныя, а не общечеловіческія. Н^ъ ни одной грамматической и лексической категоріи, обязательной для всЬхъ языковъ. Хотя въ настоящее время языкознаше большею частью не въ состояніи услідить за тЬмъ, какимъ образом первоначальная техника мысли, условленная языкомъ, сказывается въ сложныхъ произведеншхъ мысли» [2, с. 83].

На думку вченого, різні зміни у системі мови повинні відображатися у мислетворчих здібностях індивідів, оскільки «языкъ можно сравнить съ зрініем^ Подобно тому какъ малійшее изміненіе въ устройстві глаза и діятельности зрительныхъ нервовъ неизбіжно даетъ другія воспріятія и этимъ влшетъ на все міросозерцаніе человіка; такъ каждая мілочь въ устройстві языка должна давати безъ нашого відома свои особыя комбинаціи элементовъ мысли. Вліяніе всякой мілочи языка на мысль въ своемъ роді единственно и нич^ъ незамінимо» [2, с. 84].

Актуальним є й твердження про білінгвізм як двомовність у епістолярній спадщині О. Потебні, де він зазначає, що «человік^ говорящій на двухъ языкахъ, переходя отъ одного языка къ другому, изм^яетъ вмісті съ ^мъ характеръ и направленіе теченія своей мысли, при томъ такъ, что усиліе его воли лишь изм^яетъ колею его мысли, а на дальнійшее теченіе ея влшетъ лишь непосредственно. И наоборотъ, если два и нісколько языковъ довольно привычны для говорящаго, то вмісті съ изм^ешемъ содержанія мысль невольно обращается то къ тому, то къ другому языку» [2, с. 84-85].

Звертаючись до питання двомовності, на-уковець стверджував, що знання двох мов у ранньому віці «не есть обладаніе двумя системами изображенія и сообщенія одного и того же круга мыслей, но раздвояетъ этотъ кругъ и напередъ затрудняетъ достиженіе цільности міросозерцанія, мішае^ научной абстракціи. Если языкъ школы отличенъ отъ языка семейства, то сл^уетъ ожидать, что школа и домашняя жизнь не будутъ приведены въ гармоничныя отношенія, но будуть сталкиваться и бороться другъ съ другомъ» [2, с. 88-89].

Актуальним є питання перекладу текстів з од-нієї мови на іншу, де слід пам'ятати про те, що «слово одного языка непокрываетъ слова другого, то ^мъ меніе могутъ покрывать другъ друга комбинаціи словъ, картины, чувства, возбуждаемыя річью; соль ихъ исчезаетъ при переводі; остроты непереводимы. Даже мысль, оторванная отъ святи съ словеснымъ выражешемъ, непокрываетъ мысли подлинника» [2, с. 89].

На думку О. Потебні, під час перекладу текстів основна увага повинна приділятися як змістовій частині, так специфіці форми вираження думок, оскільки «говоря, что изъ мысли подлинника мы беремо существенное, мы разсуждаемъ подобно тому, какъ еслибы сказали, что въ оріхі суще-ственное не скорлупа, а зерно. Да, существенное для насъ, но не для оріха, который немогъ бы образоваться безъ скорлупы, какъ мысль по-длинника немогла бы образоваться безъ своей словесной формы, составляющей часть содержанія» [2, с. 89-90].

Значна кількість перекладів з однієї мови на іншу, тобто «увеличеніе количества и напря-женности усилій передать средствами одного языка сказанное на другомъ, должно сглаживать ихъ различія. Кромі того, полагают, что высшее развитіе ослабляетъ въ язБікі звуковой элементъ и усиливаетъ логическій, считаемый общечеловіческимф выводить изъ употребленія своеобразные обороты и поговорочныя вьіраженія» [2, с. 79].

О. Потебня спирався на думку відомого слов'янського мовознавця Ф. Міклошича, який був «того мнінія, что въ языкахъ Европы возникаетъ общій новоевропейскій синтаксисъ, основанный на синтаксисі классическихъ языковъ» [2, с. 79]. потебня білінгвізм епістолярний

Вагомий вплив на О. Потебню, як зазначав М. Кочерган, справили «ідеї Гумбольдта, якого він вважав геніальним провісником нової теорії мови, зокрема його теорії мистецтва й науки як явищ людської свідомості, що розвиваються в мові. Ба-гато в чому він був послідовником Штейнталя, особливо в поглядах щодо зближення порівняльно-історичного методу із психологізмом» [1, с. 59].

Досліджуючи синхронічно-діахронічний аспект мов, О. Потебня дотримувався думки, що «препятствія заимствованію и подражанію, поставляемыя въ настоящее время различшмъ языковъ, могутъ сгладиться и исчезнуть. Указанія на это есть въ настоящемъ. И прежде были языки, какъ греческій, латинській, вліяніе коихъ простиралось далеко за ихъ первоначальныя границы. Теперь есть международные языки образованныхъ людей всЬхъ націй, зная которые, можно объехать весь земной шаръ. И кромі этой исключительной общеупотребительности такъназываемыхъ всемфныхъ языковъ, мы видимъ, что какъ скоро въ данной містности поселяется нісколько племенъ, и какъ скоро необходимость заставляетъ ихъ стремиться ко взаимному пониманію, между ними установляется общность языка двумя путями: или тЬмъ, что языкъ сильнійшаго племени вытЬсняетъ языкъ слабійшаго, который при этомъ исчезаетъ (напр., нарічія обрус^ыхъ финновъ), или тЬмъ, что изъ смішенія происходятъ амальгамированные языки, каковы: англійській, французькій, итальянскій, испанскій, венгерскій» [2, с. 78-79].

Мову О. Потебня розглядав у тісному зв'язку з культурою, оскільки пізнання дійсності від-бувається через мистецтво та слова, тому «не-правильное музыкальное развитіе или полное отсутствіе музыки въ жизни лица или части народа (весь народъ без музыки не мыслимъ) есть болізнь сознанія, которая необходимо выразится и во многомъ другомъ» [2, с. 58].

Досліджуючи мовну культуру окремих народів, О. Потебня зазначав, що «такъ какъ народы состоятъ изъ лицъ и соприкасаются между собой через посредство лицъ, то все сказанное освоеобразности и замкнутости лица приміняется и къ народу настолько, насколько его единство сходно съ единствомъ лица. Взаимное вліяніе народовъ есть тоже лишь взаимное возбужденіе. Распространена культуры одного народа на другіе кажется намъ объединешемъ народовъ лиш до тіхь поръ, пока мы витаемъ на холодныхъ высотахъ абстракціи. Но если мы сообразимъ, что немногіе признаки, повтореніе коихъ мы замічаемь въ жизни разныхъ народовъ, существуютъ въ дійствительности лишь въ группах множества другихъ признаковъ, какъ конкретныя явленія» [2, с. 81].

Важливою є концепція О.Потебні про «життя» мови, її функцію та механізми впливу на сприймання світу окремим індивідом чи цілим народом крізь призму літературного мистецтва, де «свойства традиціи, представляютъ странствующіе повісти и разсказы. О многихъ изъ нихъ мы, благодаря мастерамъ особаго рода литературныхъ изслідованій, какъ Бенфей, Либрехтъ и многіе другіе, можемъ сказать, что ихъ мотивы обошли безъ малаго весь земной шаръ, перебывали и остались у множества народовъ, начиная отъ японцевъ и готтентотовъ. Казалось бы, что эти странствованія суть очевидныя доказательства способности вс^хъ народовъ воспроизводить одно и тоже содержаніе. Но спрашивается, им^мъ ли мы основаніе назвать эти географическія и хронологическія передвиженія жизнью въ томъ смыслу въ какомъ мы приписываемъ жизнь языку? Конечно, да. Если же такъ, то къ странствующимъ литературнымъ мотивамъ долженъ быть приложенъ тотъ взглядъ, котораго мы держимся относительно формъ языка. Важность грамматической формы состоитъ въ ея функціи, которая, конечно, должна иміть місто прикріпленія. Подобнымъ образомъ главное въ странствующемъ разказі есть то, какъ онъ дійствуеть, т.-е понимается и приміняется на каждой точкі своего пути. Весьма почтенныя литературныя изслідованія такихъ разсказовъ со стороны ихъ абстрактнаго тождества по своему характеру и значеніе равняются такимъ грамматическимъ изслідованіямь, которыя разсматриваютъ не формы, а ихъ препараты, лишенные функцій, т.-е. жизни. Признаніе, что мотивы странствующихъ повістей неизмінны, равносильно съ господствующимъ мнініемь, что значеніе корня остается неизміннымь во всемъ семействі словъ и падаетъ вмісті съ этимъ послфцнимъ» [2, с. 82].

Аналізуючи субстанції думки мовознавець, ар-гументує поняття «суб'єктивної» та «об'єктивної» інформативності, оскільки «само столь обычное и необходимое для насъ противоположеніе мысли и объекта есть тоже субстанція мысли, ибо «безу-словно -- объктивное», то, ч^ъ въ конці концовъ условлена наша мысль, намъ совершенно недо-ступно, а то, что мы называемъ объктомъ, при самомъ правильномъ пониманіи, оказывается тоже мыслью, но еще неотділившейся отъ чувственныхъ воспріятій, еще регулируемою ими. То, что называется ходомъ объективированы мысли, есть терминъ неточный и состоитъ въ равной мірі въ признаніи элементовъ объкта субъктивными» [2, с. 108-109].

О. Потебня онтогенез мови порівнював з роз-витком народу, який «им^тъ безчисленное множество цілей, достигаетъ ихъ именно ^мъ самымъ, что живетъ, но для земного наблюдателя неим^тъ ни одной конечной» [2, с. 105-106].

Чітко визначав О. Потебня специфіку націо-нальності, під якою розумів «идею національнос-ті», а не народность «въ обширномъ смыслу ибо если подъ этою посліднею будемо понимать не боліе какъ сосудъ цивилизацій; то и въ такому случаі мы не въ состояніи будемъ понять, какъ развитіе содержимаго могло неразрушить сосудъ, (какъ птица, выклевываясь изъ яйца разрушаетъ скорлупу), а напротивъ укріпить этотъ сосудъ» [2, с. 104].

Єдиний потужний прогрес, на думку науковця О. Потебні, є «тотъ, который начинается съ личностей и отъ нихъ расходится кругами, который идетъ извнутри общества» [2, с. 56].

Висновки і пропозиції. Проаналізувавши епіс-толярну спадщину О. Потебні можна стверджува-ти, що науковець з філософського боку розкриває мову як засіб пізнання естетичних та моральних цінностей. Розглядаючи взаємозв'язок мови і мис-лення, мовознавець О. Потебня стверджував, що через мову можна виявити думку, яка формується у свідомості особистостей. Природа мови роз-кривається у тісному зв'язку з культурою, бо піз-нання дійсності відбувається завдяки мистецтву та словам. О. Потебня комплексно охарактеризував явище білінгвізму, де сконцентрував увагу на мисленнєвій та пізнавальній діяльність індивідуу-мів. Перспективою подальших досліджень є синх-ронно-діахронічній підхід до вивчення граматики у наукових розвідках О. Потебні.

Список літератури

1. Кочерган М.П. Загальне мовознавство: підручник / М.П. Кочерган. К.: ВЦ «Академія», 2010. 464 с.

2. Потебня О. Мова. Національність. Денаціоналізація. Статті і фрагменти. Упорядкування і вступна стаття Ю. Шевельова // О. Потебня. Нью-Йорк, 1992. 155 с.

3. Потебня А.А. Мысль и язык: Полное собрание трудов / А.А. Потебня. М.: Лабиринт, 1999. 300 с.

4. Потебня А.А. Теоретическая поетика / А.А. Потебня. М.: Высшая школа, 1990. 344 с.

5. «Українська мова». Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В.М., Тараненко О.О., Зяблюк М.П. та інші. 3-тє вид., зі змінами і доповненнями. К.: Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 2007. 856 с.

6. Bartschat B. Ideengeschichtliche Bezьge zwischen Chajim Steinthal und Aleksandr Afans'evic Potebnja // Linguistische Arbeitsberichte. 1987. Bd. 63. S. 1-12.

7. Dollud Lewtchuk Kerecuk N. Alexander O. Potebnia (1835-1891) // Aproximaзхes Europa de Leste em Lнngua Portuguesa. Brasblia; Lisboa, 1989. Suplemento 3. P. 125-132.

8. Hammer B. Humboldt und Potebnja zum Wortbegriff // Sprache, Mensch und Gesellschaft -- Werk und Wirkungen von Wilhelm von Humboldt und Jacob und Wilhelm Grimm in Vergangenheit und Gegenwart. Berlin, 1986. Bd. I S. 312-321.

9. Kristan-Heinze S. A. A. Potebrn und seine Beziehung zur deutschen Sprachwissenschaft / / Linguistische Studien. Reihe A: Arbeitsberichte. 1990. Bd. 203 S. 116-138.

Размещено на Allbest.ru