Одним із важливих напрямів розвитку вітчизняної філології є дослідження мови художньої літератури. Загальновідомо, що художній текст - це своєрідно організована структура, яка постала як специфічний вид людської діяльності, що завершується певним продуктом словесно-естетичного осягнення реального та ірреального світів у всій багатогранності людських чуттєвих уявлень. Інакше кажучи, художній текст як у змістовому виявленні, так і формальному - це словесне естетичне ціле зі своїми законами організації. Абсолютна істина сучасної лінгвопоетики полягає в тому, що всі елементи художнього тексту насичені образним смислом, вони естетично вмотивовані та функціонально співвіднесені. Образна мова вирізняє твори художньої літератури з-поміж інших текстів. Вона наповнює естетичним змістом безобразні мовні елементи, перетворює їх у систему художньо-мовного бачення світу.

Нові лінгвістичні підходи дають змогу аналізувати художній текст із позицій розумово-мовленнєвої діяльності з урахуванням текстової єдності екстра- й інтралінгвістичних факторів, особливостей художнього дискурсу, дослідження мовленнєвої схеми тексту як жанрово-композиційного стандарту, входження художнього твору в культурний контекст, його інтертекстуальних ознак тощо.

Актуальність розвідки визначається необхідністю досліджень художньої творчості сучасних українських письменників, серед яких особливе місце посідає Володимир Даниленко, а також тим, що характерні мовні особливості його творів та індивідуально-авторська специфіка образотворення не були об'єктом спеціального вивчення.

Творчий доробок Володимира Григоровича Даниленка - українського письменника-прозаїка, літературознавця, критика, теоретика Житомирської прозової школи - завжди привертав увагу широкого кола читачів і дослідників. Серед сучасних вітчизняних митців В. Даниленко посідає особливе, чільне місце, оскільки коло його творчих інтересів дуже різноманітне: в його літературному "активі" - оповідання ("Сон із дзьоба стрижа" (2006)), повісті ("Місто Тіровиван", "Усипальниця тарганів" (1999), "Дзеньки-бреньки" (1997), "Тіні в маєтку Тарновських" (2012)), романи ("Газелі бідного Рамзі" (2008), "Кохання в стилі бароко" (2011), "Капелюх Сікорського" (2010)); він є продюсером всеукраїнських літературних конкурсів "Золотий Бабай", "Коронація слова", театру сатири "Політичний вертеп" - проектів, які мали суттєвий медійний розголос; упорядником поетичних збірок та антологій сучасної української прози ("Тен-клуб" (1994), "Квіти в темній кімнаті: сучасна українська новела: Найкращі зразки української новелістики за останні 15 років" (1997); "Опудало: Українська прозова сатира, гумор, іронія 80-90-х років двадцятого століття" (1997); "Вечеря на 12 персон: Житомирська прозова школа" (1997); антологія кримськотатарської прози XX ст. "Самотній пілігрим" (2004); антологія українського соціального оповідання XXI ст. "Похід через засніжений перевал" (2013)); лауреатом премій ім.І. Огієнка (1999 р.) і "Благовіст" (1999 р.), переможцем літературного конкурсу гумору і сатири (1995 р.), організованого Союзом українців Америки; членом національної спілки письменників України. Твори В. Даниленка перекладено німецькою, японською, польською, російською, італійською, словацькою та білоруською мовами.

Практично всі дослідники підкреслюють оригінальність В. Даниленка-письменника, його самобутність. Так, на думку К. Бистрицької, В. Даниленко - "високоінтелектуальний митець сучасного періоду, образний, глибокий літератор., який цікавий саме різноманітністю і постійними пошуками." [2, с.56]. В. Шнайдер назвав Даниленка "письменником крайнощів", але водночас письменником "дуже великої внутрішньої сміливості й свободи" [14, с.186].Я. Поліщук позиціонує письменника як автора "знакових творів сучасної літератури" [12]. Його творчості також присвячені літературознавчі розвідки та критичні публікації І. Бабич [1], П. Білоуса [3], І. Давиденко [4], І. Долженкової [8], Н. Зборовської [10; 11], Н. Заверталюк [9], В. Терлецького [13], Н. Яблонської [15]. Але, незважаючи на досить значну кількість різних науково-критичних досліджень, вивчення власне мови романістики Володимира Даниленка лишається поза увагою вчених, у зв'язку з чим виникла необхідність створення цієї роботи.

Творчість В. Даниленка приваблює художньою виваженістю, автор дуже тонко вловлює читацькі запити саме сьогодні. Тому не пориває з кращими традиціями вітчизняної прози, а синтезує їх із новим художнім світобаченням і мисленням. Проза Володимира Даниленка - це постійне й безперервне експериментування з формою і стилем. Вона пружна й позбавлена будь-якої сентиментальності, у ній заховано багато таємних звуків і недомовленого. Саме цьому метою статті є спроба визначити та охарактеризувати різновиди лексичних засобів творення образності в мові романів Володимира Даниленка "Газелі бідного Ремзі" [5], "Капелюх Сікорського" [6] і "Кохання в стилі бароко" [7].

Образність є універсальною та всезагальною ознакою мови. Кожне слово практичної мови може стати образним, але це не означає, що ця його потенція завжди реалізується. Образність мовних одиниць є тим ґрунтом, на якому виростають їх стилістичні значення. Від творчої особистості письменника, його ідейно - естетичної концепції, світобачення залежать образна система, архітектоніка твору, нахил до вибору й організації тих чи інших мовних засобів, внутрішня художня трансформація їх у тексті. Образність мови - це здатність мовних одиниць викликати наочно-чуттєві уявлення про щось, а образність мовлення - процес володіння засобами мовної образності, які в мовленні одержують своєрідне навантаження: відбір, повторення, розміщення, комбінування, трансформування тощо. Категорія образності - це категорія специфічна насамперед у стильовому відношенні та змінна в індивідуально-мовотворчому плані. Це поняття входить і до категоріального апарату естетики. Практичне значення використання терміна "образність" як естетичної категорії, на нашу думку, полягає в тому, що вона, концентруючи увагу на продуктивній стороні художнього відображення, дає дослідникам змогу, орієнтуючись на специфічні риси художнього образу, мати критерії адекватності сприйняття творів мистецтва, а саме літератури. Ми вважаємо, що феномен "образне мовлення" - явище спорадичне, специфічне, багатоаспектне, стильотворче, повновартісне, а тому й вагоме. Образність є взагалі буття художнього твору, його "матерія". Характери героїв, сюжетні положення, композиційна будова мовлення, особливості мови, авторської та дійових осіб, - усе це є "тканиною" літературного тексту, модифікацією образу, його "перетворенням".

Одним із образотворчих компонентів романів В. Даниленка є власні назви (оніми - антропоніми й топоніми). У цього майстра слова вони стають могутнім виражальним засобом, одержують високу прагматичну наснагу. Власні назви в романах В. Даниленка забарвлюють, увиразнюють текст, виконують істотну текстотвірну й характеристичну функції. Більшість антропонімів у досліджуваних текстах - художні оніми, створені автором. Імена реально існуючих людей ужито для відтворення певного історичного моменту, необхідного для розкриття художнього замислу, для створення документального опису. Наприклад, у романі "Кохання в стилі бароко" прізвища архітекторів Владислава Городецького, Едуарда Брадтмана, Михайла Ганича, художника Олександра Мурашка, конструктора Євгена Патона, гетьмана Івана Сулими допомагають скласти своєрідний калейдоскоп історичної хроніки, підсилити містичний компонент, додати загадковості й таємничості зображуваному.

Загалом антропоніми в досліджуваних романах указують на таке:

риси зовнішності:". я мушу сказати кілька слів про Мотрю Цицюру, яка цілком відповідала своєму прізвищу. В неї були такі великі груди, що коли жінка йшла, то вона не бачила під собою підлоги" [5, с.334];

морально-психологічні якості: прізвища Пришибей і Гопкало вказують на дивну поведінку й незначні розумові здібності, Дарка Задерихвіст дуже любить чоловіків;

національну належність: Циля Циферблат, Ізабела фон Дрінкен-Шнапс, Джордж Бакс, Мішель Круасан, Отто Штрудель, Марчелло Папарацці. Семантика прізвищ указує на певні національні особливості, гастрономічні уподобання.

Окремо увагу також привертає літературний топонімікон В. Даниленка, який у кожному з трьох досліджуваних романів має свою специфіку. Топоніми, як правило, трансформуються в художній прийом: створюють просторову домінанту, формують характери персонажів, здійснюють зв'язок поколінь, об'єднують простір і час. Топонімічний простір романів Володимира Даниленка пов'язаний з усією змістовою системою твору, слугує засобом ідентифікації топонімічних об'єктів, позначений великим семантико-художнім потенціалом. Він дуже насичений і динамічний, ілюструє реальні події, і тому письменник звертається до суто реальних географічних назв. Топоніми підсилюють високе напруження зображуваних подій, надають текстові твору історичної конкретики та є достовірними показниками зображуваного місця й часу.

Наприклад, любовна історія роману "Кохання в стилі бароко" переплітається з екскурсами в історію України, Києва. Українські гетьмани, шляхта, буржуазія, священики, міщани проходять перед читачем, наче калейдоскоп історичної кінохроніки: "Коли 1905 року поміщик Пирятинського повіту Полтавської губернії Лев Гербаневський продав садибу на розі Лютеранської та Банкової своєму земляку." [7, с.7]; "Вигадують всякі побрехеньки, ніби Городецький звів цей дім, бо його донька втопиласьу Дніпрі., а він з горя побудував Будинок з химерами" [7, с.44]; "Незабаром підземелля Лисої гори з'єднали з Печерською лаврою" [7, с.45]; "1 ту місцевість, де срібноголова статуя Перуна зачепилась золотими вусами за берег, етапи називати Видубичами" [7, с.115]. Як бачимо, топоніми здатні охоплювати хронологічно й географічно широкі картини зображуваного. Водночас у згаданому романі автор використовує назви, які передають неповторний колорит, історію, культуру Києва, є його прикметними рисами: "І тоді еони показали Акуліні есе, що цікавить у такому випадку російських туристів: Золоті ворота, Києво-Печерську лавру, пам'ятник Володимиру і музей Булгакова" [7, с.126];". духовенство так знахабніло, що знову захопило Кожум'яки, Оболонь, Пріорку і Труханів острів" [7, с.129];". білий "Лексус", набираючи швидкість, покотив Подолом" [7, с.50]; "Вусіх випадках це були ті, хто потрапив у автокатастрофу на мосту Патона" [7, с.103]. Топоніми створюють національно-стилізоване тло, яке сприяє виявленню ідейно-тематичного змісту.

Роман "Газелі бідного Ремзі" побудований у формі любовних послань кримського хана, який чарівним способом опинився в сучасній Україні (що в романі має назву Гюлістан), до своїх сорока жінок. Темою твору зумовлено й вибір топонімів: "Мій батько. лишив після себе славу доброго господаря Криму і помер при добрій пам'яті в Гезлеве" [5, с.5]; "Часто ми з нею ходили в Басейний сад або до Чурук-Су [річка], сідали на розстелений килим, дивилися, як над Бахчисараєм здіймаються гори, кипариси і Хан-Джамі [мечеть] " [5, с.7]. Разом із тим твір містить і топоніми, пов'язані з реаліями й подіями, що зображені в тексті роману:". переполох вчинився недавно в Курилівцях" [5, с.235]; "Америка зупинила програму фінансової допомоги уряду" [77, с.236]; "Після обіду, гуляючи Ялтою, ми наткнулись на оголошення" [5, с.394]. Топоніми можуть створювати сатиричний контекст: "Тут я трохи назбирала грошей від своєї трудової деятєльності на Окружній" [5, с.129]; "А оте руде в кутку пищить, аж заливається. Зразувидно, щоз Бердичева приїхало" [5, с.132].

Роман "Капелюх Сікорського" органічно поєднує біографічну достовірність із романтичною любовною історією головного героя. Тематика роману зумовила використання американських топонімів, адже Ігор Сікорський, головний герой роману, жив і працював у Сполучених Штатах: "Вранці Лестер заправив гелікоптера і вилетів на Рочестер. Далі маршрут пролягав до Буффало" [6, с.229]; "Нарешті, його закупило командування Повітряного корпусу армії США" [6, с.259]. Топоніми відзначаються динамікою, зміною географічного простору, вражень і можливостей.

Ономастикой досліджуваних романів досить різноманітний. Автор використовує:

ойконіми: Київ, Кривий Ріг, Чигирин, Черкаси, Корсунь, Бахчисарай, Стамбул, Полтава, Нью-Орлеан, Париж, Буффало, Рим, Варшава;

гідроніми: Дніпро, Чурук-Су, Либідь, Блибочиця, Клов;

ороніми: Карпати, Ай-Петрі, Альпи, Чатирдаг, Лиса гора, Бабин Яр;

урбаноніми: Хрещатик, Велика Житомирська, Лютеранська, Майдан Незалежності, Володимирська, Бессарабськийринок тощо;

астроніми: "Якби вогонь мого серця вирвався з грудей, то спопелив би і Землю, і Місяць, і планету Муштарі, і все до Сьомого неба" [5, с.251];

зооніми вжиті в іронічному значенні: "Це кіт Абдурахман зАлупки, другим - кіт Мицько, місто Львів, і третім - кіт Бєня, місто Одеса" [5, с.49];

теоніми й міфоніми: каріатида,русалка, титан, атлант, Боргуля, Повітруля, Аллах, Мухамед тощо.

Такий різноманітний ономастикой надає оповіді документальності, допомагає відтворити об'єктивну реальність детально: "Після оксамитової революції в Празі та появи в Польщі "Солідарності" московські політики вирішили побудувати в Києві телецентр на випадок введення військового стану, як у Варшаві за Войцеха Ярузельського" [7, с.92].

Отже, власні назви в романах Володимира Даниленка є сюжетотворчими, виконують наскрізну композиційну роль. Топонімікон романів дуже об'ємний і насичений, має великий діапазон і різноплановість, підкреслює високе напруження зображуваних подій.

Окремим органічним компонентом мовотворчості В. Даниленка є також іншомовна лексика. Аналіз запозичень, зроблений на матеріалі роману В. Даниленка "Газелі бідного Ремзі", дав змогу виділити такі семантичні групи іншомовної лексики:

даниленко роман топонім онім

назви представників соціальних груп: ширин (кримський поміщик), гулям (слуга), хатун (тюркський титул благородної жінки);

запозичення зі сфери воєнної термінології: яничар (солдат), газават (священна війна), аскер (воїн);

назви церковно-релігійного вжитку: муедзин (служитель мечеті), мурза (мусульманський священик), медресе (релігійна школа в мусульман);

назви професій: аяр (охоронець), терджиман (перекладач), каді (суддя);

найменування осіб за зовнішніми ознаками чи моральними якостями: пельван (силач), Адил-шах (справедливий цар), пері (прекрасна дівчина);

назви осіб за статтю: киз (дівчина), алапче (тітонька), акайлар (чоловік);

лексеми на позначення предметів побуту, страв: фереджи (жіноча суконна накидка), шорба (суп), су - джук (копчена ковбаса);

іншомовні слова, які позначають поняття мистецтва, літератури: саз (струнний музичний інструмент), газель (вірш), ашик (бард, поет);

назви рослин і тварин: рейхан (базилік),рагна (квітка), мацур (кіт).

Аналіз запозиченої лексики в романі "Газелі бідного Ремзі" доводить, що автор використовує іншомовні слова, запозичені з різних мов: з польської - капелюх, келих; із чеської - влада; з російської - вепр, дворянин; із німецької - марш, портрет; з італійської - віола, лібрето; але переважають запозичення з тюркських мов - султан, валіде,рамазан, що зумовлюється темою роману.

Серед аналізованих запозичень у романі "Газелі бідного Ремзі" переважають так звані екзотизми - слова, що позначають назви реалій із життя інших народів. Наприклад: султан, мечеть, мінарет, тюрбан.

Варваризми в романі уживаються рідко, але вони слугують засобом реалістичного відтворення певної ситуації: "Коп яша!" - живи довго; "Бісміля!" - Господи, благослови; "Біїм!" - "моя пані".

Стилістичні можливості досягнення виразності думки і створення образності за допомогою іншомовної лексики досить різноманітні. Автор використовує іншомовні слова в складі тропів. Найчастіше іншомовні слова тюркського походження входять до складу порівнянь: "Твої губи - стиглий інжир з бахчисарайського базару, а легкі кроки і сміх - дзвін монет у гаманці молодого бея - вчуваються мені тут, у країні гяурів" [5, с.3]. Найпоширенішими в романі є метафори, які описують реалії українського життя словами-назвами відповідних чи схожих реалій тюркської мови: караван-сарай (готель), вухо Ібліса (телефон, Ібліс - джин), залізна кибитка (автомобіль).

Отже, художній текст - це своєрідно організована структура, усі елементи якої насичені образним смислом, вони естетично вмотивовані та функціонально співвіднесені. У романах Володимира Даниленка могутнім виражальним, характеристичним засобом є власні назви. Більшість антропонімів у досліджуваних текстах - художні оніми, створені автором, виконують характеризувальну функцію (їх ужито для відтворення певного історичного моменту, розкриття художнього замислу, створення документального опису). Топоніми також є невід'ємним складником ідіостилю письменника. Топонімічний простір романів Володимира Даниленка пов'язаний з усією змістовою системою твору, слугує засобом ідентифікації топонімічних об'єктів, позначений великим семантико - художнім потенціалом. Одним із засобів створення образності є вживання іншомовних запозичень. Автор уживає запозичення не лише з метою називання реалій, а й використовує передусім ті їх властивості, які становлять специфіку цієї категорії слів, не руйнуючи їх семантики, але надаючи їм невластивих для них відтінків емоційно - експресивного забарвлення. Загалом запозичення вплітаються в мовну тканини творів як своєрідний матеріал, що слугує для розкриття їх ідеї, посилення і створення неповторного художньо-індивідуального стилю письменника.

Література