"Безвихідь" турецького драматурга Т. Джюдженоглу українською та російською мовами: співвідношення контекстів на рівні образів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

"Безвихідь" турецького драматурга Т. Джюдженоглу українською та російською мовами: співвідношення контекстів на рівні образів

Прушковська І.В., д. філол. н., доцент,

доцент кафедри тюркології

Постановка проблеми. Кінець XX - початок XXI століття позначений посиленим інтересом до турецької літератури. Це підтверджують як нові публікації (О. Дерменджі, Д. Пасічник, І. Прушковська, Г. Рог, Н. Сенчило), спроби визначити турецький постмодерністський художній код, так і переклади турецької поезії та прози. Активізація останніх спонукає до компаративних розвідок щодо невичерпних творчих прийомів перекладачів, майстерності відтворення стильової та образної парадигми першотворів, що окреслює актуальність здійсненого дослідження. Враховуючи, що турецька драма впродовж тривалого часу залишалася непомітною для українського читача, епізодичними є і дослідження перекладацьких візій турецької драматургії. Отже, пропонована розвідка є внеском у формування в українській тюркології літературної карти Туреччини, чим позначається новизна дослідження. Основним завданням дослідження є здійснення аналізу перекладів п'єси Т. Джюдженоглу «Безвихідь» з метою виявлення співвідношень друготворів на рівні образів.

Потяг до турецького художнього слова формувався упродовж тривалого часу. Вже на початку XX ст. (1905 р.) на сторінках альманаху «Перша ластівка» з'явився перший переклад п'ятої пісні огузького епосу «Кітаби деде Коркут» у перекладі І. Тарасенка. 1917 р. у журналі «Шлях» виходить друком оповідання Хаміда Зії «Робітницька доля» у перекладі А. Кримського. З 1922 до 1930 рр. опублікована чимала кількість художніх творів у перекладах з турецької на українську мову, здійснених А. Кримським і В. Дубровським. Серед них можна назвати низку таких оповідань Омера Сейфеддіна, як «Верблюд», «Милостиня», «Капітуляція», «Віра у милосердя», «Диво», «Вода, яку п'є кожна людина», «Таємний храм», «Час спогадів», «Кресало», «Винахід», «Замовлення від жабок», а також роман Якуба Кадрі «Нур Баба» та оповідання «Ятик Еміне» [4, с. 7]. У силу політичних обставин понад 25 років українсько-турецький літературний діалог не відбувався. Але вже з 60-х років XX ст. і до сьогодні значна кількість літературних творів Туреччини говорить до нас українською завдяки таким тюркологам, перекладачам, як О. Ганусець, Г. Халимоненко, О. Кульчинський, О. Кучма, Д. Пасічник, І. Прушковська, Г. Рог [4, с. 8].

На сьогодні в українському перекладі досить широко представлена турецька романістика й новелістика (Решат Нурі Гюнтекін «Чаликушу», «Зелена Ніч»; Фахрі Ердінч «Паршива коза», «Юшка з цвяхів», «Жива барикада», «Відкриття Анатолії»; Назим Хікмет «Романтика», Ханчерліоглу «Велика риба»; Алі Сабахаттін «Диявол всередині нас»; Орхан Памук «Біла фортеця», «Батькова валіза», «Мене називають Червоний», «Музей невинності», «Сніг»; Альпер Акчам «Кохання в Києві»; Ісмаіл Бозкурт «Можливо, одного дня»), драматургія (Назим Хікмет «Перший день свята», «Празькі куранти», «Я буду жити»; Тунджер Джюдженоглу «Лавина», «Матрьошка», «Безвихідь»; Реджеп Біль- гінер «Мевляна»; Тургут Озакман «Я - Мімар Сінан»; Улькер Кьоксал «Далекі»; Октай Араїджи «Псевдонім Гонджагюль»; Дінчер Сюмер «Блакитним був мій велосипед») [5].

В аспекті літературознавчих інтерпретацій паралельне прочитання текстів іншомовного оригіналу та його перекладів відкриває осягнення його іманентної художньої самобутності. Автор «Світоглядних аспектів художнього перекладу» Б. Криса щодо пізнання і засвоєння світосприйняття іншого народу, втілене в системі інших цінностей, визначає, що «лише художність - результат особистісного бачення світу як єдина можливість відчути дійсність буття і єдність з іншими людьми - робить даний твір необхідним і незамінним у системі суспільних відносин» [2, с. 9].

Відомий турецький драматург Тунджер Джюдженоглу є одним із небагатьох сучасних літераторів Туреччини, чиї твори понад двадцять років дають можливість відчути дійсність буття, єдність з іншими людьми без національних, географічних кордонів завдяки численним перекладам (понад тридцятьма мовами). Літературна творчість Тунджера Джюдженоглу відзначена почесними літературними нагородами як на батьківщині, так і за її межами. На формування творчого начала Тунджера Джюдженоглу мали значний вплив твори Назима Хікмета, Азіза Несіна, Яшара Кемаля, Сабахаттіна Алі, Ф. Достоєвського, Л. Толстого, О. Пушкіна. Тунджер Джюдженоглу вважає себе послідовником традицій М. Гоголя, А. Чехова, М. Горького, А. Міллера. Перу Тунджера Джюдженоглу належить відома багатьом народам, і українцям зокрема, яскрава палітра п'єс: «Лавина», «Че Гевара», «Кашкет», «Глуха вулиця», «Матрьошка», «Жіночки», «Нічний клуб», «Хто вбив Сабахаттіна Алі» та ін., які порушують тендерне питання, питання прав людини, експлуатації, боротьби за демократію та свободу [З, с. 304-305]. Т. Джюдженоглу відомий своєю творчою універсальністю. Його героями є люди без визначеної нації, час і місце подій у п'єсах - «сьогодні, у будь-якій країні», проблематика творів - на часі у будь-якому суспільстві, мова творів - проста й незаангажована, стиль автора не прирікає на «Танталові муки». Така «зручність» художнього тексту Т. Джюдженоглу стимулює перекладацькі візії й активізує позитивне сприйняття іншомовними реципієнтами не лише самих творів, а й їх сценічного представлення. Цим, певно, можна пояснити і високу популярність драматургічного доробку Т. Джюдженоглу у багатьох країнах світу.

Одним зі знакових творів Т. Джюдженоглу є п'єса «Безвихідь» (1980 р.). У ній автор відтворює атмосферу, що панувала в турецькому суспільстві після військового перевороту 12 вересня 1980 р. Він торкається такого болючого питання, як репресії насильницького владного режиму. Автор вдається до прийому завуальованості, маскуючи справжні події воєнного заколоту в Туреччині під події 1967 року у Греції: «Чоловічий голос: 21-го квітня 1967-го року в Греції стався заколот. Парламент було розпущено. Всі партії припинили свою діяльність. Заколотники утворили Народний Уряд. З метою подолати опір та знищити опонентів було заарештовано ЗО тисяч осіб, серед них - письменники, митці, вчителі, юристи, журналісти, лікарі, офіцери, члени профспілок, селяни, робітники та студенти. Під час арешту 30 тисяч осіб, більшість - невинні, зазнали жорстоких тортур і катувань» [8].

Головні героїні п'єси «Безвихідь» сестри Ліліка й Джеліка прагнуть помститися поліцейському Спаносу за тортури і знущання під час арешту і перебування у в'язниці попри відсутність складу злочину. Сестри влаштовують Спаносові пастку, заманивши на побачення в порожню квартиру і починають допитувати так, як це робив свого часу поліцейський [7, с. 30].

У діалозі скривдженої Джеліки й поліцейського Т. Джюдженоглу правдиво відтворює страждання тисяч невинних людей, заарештованих після 12 вересня. Як свідчать документи, 650 тисяч людей було засуджено, з них 517 страчено, 300 загинули за невідомих обставин, 14 померло від голоду, 16 було вбито під час спроби втечі, 43 покінчили життя самогубством [10]. Хлопець, якого любила Джеліка, також пішов із життя, не витримавши тортур. Драматург своїм твором засуджує всіляке насилля над людиною, переконуючи, що будь-яка агресія викликає у відповідь ще більшу агресію, що єдиний вихід з цього замкнутого кола - побудова демократичного суспільства.

Визначальною ознакою художнього перекладу є можливість конкретного зіставлення його тексту з текстом оригіналу. Адже наскільки б по-різному не трактувалося поняття тексту, переклад робить розуміння його однозначним: тут завжди йдеться про текст у процесі сприймання, про активне функціонування літературного твору [1, с. 14]. У пропонованій розвідці ми проаналізуємо на рівні образів співвідношення авторських контекстів п'єси з контекстами, створеними Олександром Кучмою (українською мовою) та Асланом Аксакалом (Варламом Ніколадзе) (російською мовою). Зазначимо, що обидва переклади свідчать про максимальну близькість авторської позиції до її прочитання творцями друготекстів, що зазвичай позитивно впливає на співпрацю автора й перекладача. Ця співпраця підкріплюється особистісними дружніми взаєминами між Т. Джюдженоглу й О. Кучмою та А. Аксакалом, про які неодноразово говорить сам драматург на закордонних прем'єрах своїх п'єс. Отже, перекладачі «Безвиході» працювали у найсприятливіших умовах перекладацької справи: синхронічність першотвору і друготвору, максимальна простота мови оригіналу, відсутність культурно маркованих елементів, консультаційні потенції. Усе це, а також беззаперечна фаховість перекладачів сприяли створенню якісних перекладів. Проте зіставлення контекстів твору-оригіналу і твору-перекладу виявляє розбіжності у відтворенні художніх образів п'єси «Безвихідь». Автором через соціально-мовні характеристики створені художні образи головних персонажів - Ліліки, Джеліки і Спаноса. На початку п'єси автор зазначає лише вік головних персонажів (Ліліка - 20 років, Джеліка - 30 років, Спанос - 45 років). Про їхній соціальний статус і характерні риси читач дізнається з контексту. Так, Ліліка Т. Джюдженоглу - вихована, досить скромна молода дівчина, яка згодилася, попри страхи, допомогти сестрі помститися кривдникові. Вона студентка, не витрачає часу на марний перегляд телепередач, приділяє належну увагу домашнім завданням, добре орієнтується у художньому просторі:

СПАНОС: - У вас що, немає телевізора?

ЛІЛІКА: - Не купили.

СПАНОС: - Як на мене, телевізор вам потрібен. Я телевізор дуже люблю... Серіали, фільми... Це розважає людину.

ЛІЛІКА: - Тому й не купили, що розважає. Мені треба вчитися...

СПАНОС: - Добре. (Підходить до полиці з книгами) Книги... Книги ... Книги тобі не заважають?

ЛІЛІКА: - Читаючи, я відпочиваю.

СПАНОС: - (Дістає одну з книг) «Мобі Дік»... Що це за книжка?

ЛІЛІКА: - Гарна книжка.

СПАНОС: - Читала?

ЛІЛІКА: - Чому питаєш?

СПАНОС: - Вона дуже товста ...І шрифт дуже дрібний... Цікаво, як це в тебе вистачає терпіння читати... А очі не стомлюються?

ЛІЛІКА: - Ні... Я із задоволенням прочитала, до того ж тричі...

СПАНОС: - Тричі?

ЛІЛІКА: -Якби ти читав, тобі б теж сподобалось...

СПАНОС: - Про що вона?

ЛІЛІКА: - Про одного капітана... Він має єдину мету - піймати білого кита, який колись відкусив йому ногу...

СПАНОС: - І що? (Тричі чутно свист)

ЛІЛІКА: - І вбити.

СПАНОС: - І що, спочатку до кінця тільки про це й мова?

ЛІЛІКА: - Так.

СПАНОС: - (Вдає, ніби йому цікаво) Напевно, у цьому є сенс... [8]

Запросивши малознайомого чоловіка (Спаноса) до себе додому, Ліліка (у Т. Джюдженоглу та в друготворі О. Кучми) ніяковіє від самої думки про те, що може здатися легковажною:

ЛІЛІКА: - Не вважай мене за повію, через те, що на третьому побаченні я запросила додому чоловіка, з яким випадково познайомилася тиждень тому.

СПАНОС: - Чому б це мені так думати. Це ж я наполягав на тому, щоб прийти до тебе додому.

ЛІЛІКА: - Проте я тебе на це спровокувала.

СПАНОС: - Не розумію.

ЛІЛІКА: - Хіба я тобі не сказала, що моя сестра від'їжджає на певний час і я залишаюсь одна? Мені соромно. [8]

Формуванню образу тендітної, освіченої, вихованої молодої особи сприяють і репліки Спаноса, який вважає Ліліку набагато вищою за статусом від тих жінок, які були в його житті:

СПАНОС: - (Щиро) До сьогодні в мене не було такої як ти.

ЛІЛІКА: - Ти не відповів на моє запитання...

СПАНОС: - Та облиш їх усіх...

ЛІЛЖА: - (Мовби ревнує) Як я можу облишити жінок, з якими ти був разом?

СПАНОС: - Танцівниці другого сорту, п'ятого сорту співачки... Облиш їх усіх... Усі вони - помилки в моєму житті так само, як і дружина. [8]

Наведені вище діалоги у перекладі О. Кучми демонструють задум автора протиставити антигероя (Спаноса) у світлі позитиву образу Ліліки. Тоді як переклад російською мовою створений із використанням субстандартної розмовної лексики (сленгу та вульгаризмів), які суттєво змінюють соціальні маркери художнього персонажу п'єси. Задля більш повної компаративної картини наведемо оригінал із перекладами обома мовами:

SPANOS: - Terlikyokmu?

LILIKA: - Ayakkabilarinlagir.

SPANOS: - Qamur olmasin igersi...

LILIKA: - Zarari yok... (Spanos

ayakkabilarinisiler) [7, c. 3]

СПАНОС: - А тапочок немає?

ЛІЛІКА: - Заходъу черевиках.

СПАНОС: - Так можна забруднити підлогу... [8]

ЛІЛІКА: - Нічого страшного... (Спанос витирає черевики)

СПАНОС: - А этих... чустиков нету?

ЛИЛИКА: - Можешь оставаться в туфлях.

СПАНОС: - Так грязь же занесу.

ЛИЛИКА: - Ничего, переживем. [9]

LILIKA: - Titizdir ablam... Kizar odasina girilmesine. (Odanin kapisini agmak ister gibi yapar) Bak, kilitlemi§gene... [7, c. 4].

ЛІЛІКА: -Моя сестра прискіплива... Вона сердиться, коли хтось заходить до її кімнати. (Вона мовби намагається відчинити двері кімнати) Бачиш, зновузачинила... [8]

ЛИЛИКА: - Сестра не любит, когда я туда забираюсь. Свои правила у нее. (Дергает ручку двери) не видишь, что ли, запирает на ключ [9].

LILIKA: - Bak. Kendi durumlarimizi koyalim ortaya, sonra tarti§alim... (Kadehlerini kaldirirlar) Bir rastlanti sonucu tani§tik. Yemeginiyiyordun bir lokantada. Guvenliydin... Dunyaya bo§ verir bir halin vardi [7, c. 5].

ЛІЛІКА: - Слухай. Давай подивимося на ситуацію з обох боків, а потім розберемося... (піднімають келихи). Ми познайомились випадково. Ти обідав у ресторані. Вигляд мав цілком безпечний, здавалося, ніщо у світі не має для тебе значення... [8]

ЛИЛИКА: - Послушай. Давай поразмышляем немного... (чокается с ним) Познакомились мы с тобой случайно... в столовой... а привлек ты мое внимание видом своим бесшабашным... [9]

LILIKA: - Ата evliligin gereklerini yerine getirmiyorsunpek... Geceleri de goreve giktigin oluyorzamanzaman... [7, c. 7]

ЛІЛІКА: - Але ти не дуже дбайливо виконуєш подружні обов'язки... А інколи і ночами працюєш... [8]

ЛИЛИКА: - Но ты все так же увиливаешь от семейных обязательств... все выдумываешь несуществующие ночные дежурства... все по клубам да по барам... [9].

Такий підбір лексичних еквівалентів у російськомовному варіанті «Безвиході» можна було б пояснити особливостями перекладацького стилю мовлення, але образ Спаноса, репрезентований А. Аксакалом, заперечує це і змушує схилятись до думки про свідомий вибір перекладача. Якщо Спанос Т. Джюдженоглу має викликати як мінімум відразу через свою малоосвіченість, жорстокість, нечесність, нелюбов до оточуючих, то Спанос у А. Аксакала - людина, що володіє ледве не поетичним мовленням. Чого лише варті його слова, звернені до «кривдниць»:

SPANOS: - Belki о da yalandir... (Lilika susar. Bir zaman susma) Bak sen iyi bir kiza benziyorsun... Ba§in belaya girecek... En iyisi birakbeni... [7, c. 20]

СПАНОС: - Може, це теж брехня... (Ліліка мовчить. Якийсь час пауза) Дивись, схоже, ти гарна дівчина... Вляпаєшся у халепу... Краще, відпустимене... [8]

СПАНОС: - Может, и это неправда... (Лилика молчит. Затяжная пауза) Послушай, не накликай беду на свою голову, будь умницей и отпусти меня. [9]

LILIKA: - Sugsuzsan ne diye кщки igindesin boyle?

SPANOS: - Ablan normal bir insan degilki... Beni... Cezalandirmak saplanti оітщ O'nda... Burdan kurtulmam olanaksiz... [7, c. 20]

ЛІЛІКА: - Якщо ти не винний, то чому тоді такий схвильований?

СПАНОС: - Твоя сестра - людина неадекватна... Вона вбила собі в голову мене покарати. Мені треба врятуватися, без варіантів... [8]

ЛИЛИКА: - Если не чувствуешь за собой никакой вины, зачем же так волноваться?

СПАНОС: - Сестра твоя ненормальная... психически... у нее мысли навязчивые... вот вбила себе в голову, что я виновник каких-то ее бед и все... нет мне спасения... [9]

Невиправдано гармонійно, художньо звучить монолог «російського» Спаноса, який насправді і книги до рук не бере, вважаючи читання марнуванням часу: «Не за тем появились мы на этот свет божии, чтобы постоянно обвинять себя в чем-то. В конце концов, все люди и друг перед другом и перед самими собой в чем-то виноваты... всех постоянно мучают какие-то угрызения совести из-за допущенных ошибок, может бать, в самом раннем детстве... где-то вычитал... (думает) не помню где... «Если каждого ошибившегося не будет покидать чувство угрызения совести, то все человечество должно постоянно находиться в невыносимых муках»... Но почему-то все люди, содеявшие даже самые тяжкие преступления, постоянно и с остервенением стараются оправдать свои грехи... со временем меняется и само понятие греха... В наше запутанное время то, что вчера считалось грехом, сегодня становится добродетелью; или наоборот - вчерашняя добродетель - сегодня преступление. Так из-за чего же убиваемся и терзаем себя? За что же мучает нас угрызение совести?» [9].

Точкою перетину українськомовного і російськомовного перекладів є образ Джеліки. Як у Т. Джюдженоглу, так і у друготворах мова Джеліки відображає її внутрішній стан, накопичений роками біль. Однаково гостро звучать її слова до Спаноса:

CELIKA: -A^agilik herif! (Spanos'unytiztine tukurur) §u andan ЬаДауагак gozaltina alindin kopek! Beni tanimadin degil mi? [7, c. 23]

ДЖЕЛІКА: - Мерзотник! (Плює Спано- сові в обличчя). Відтепер ти під наглядом, тварюка! Ти мене не впізнав? [8]

ДЖЕЛИКА: - Подонок! (Плюет ему в лицо) С этого момента ты мой пленник! Понял, сволочь?! Все еще не узнаешь меня? Скотина! [9]

Висновки з проведеного дослідження.

Безперечно, не можна не погодитися, що від перекладу неможливо вимагати абсолютної ідентичності, адже «абсолютно ідентичним твір міг би бути, якби матеріальні об'єкти, що сприяють передачі твору, були б співвіднесені з незмінною мовою, з незмінною дійсністю, з незмінними ідеями» [6, с. 22]. Проте варто говорити про необхідність максимально точного відтворення першотвору і запобігання ситуаціям, коли особистий вибір перекладача - не на користь оригіналу. Ключові образи і настрій мають зберігатися перекладачами без переінакшень, аби донести їх у первинному вигляді до реципієнтів. Зіставлення українського і російського перекладів п'єси «Безвихідь» дало змогу виявити, наскільки руйнівними можуть стати самовільні переходи перекладача з регістру автора до власного мовного регістру, що створює нерівноцінні іншомовні образи. Наведені приклади є лише штрихами до формування загальної картини рецепції творчості Т. Джюдженоглу, водночас слугують поштовхом для подальших досліджень у галузі перекладознавства.

Література

драма літератор джюдженоглу безвихідь

1. Архіпова Л.Д. Переклад як інтерпретація/Л.Д. Архіпова// Записки «Перекладацької майстерні 2000-2001». - Львів: ЛНУІм. І. Франка, 2002. - С. 19-48.

2. Криса Б.С. Світоглядні аспекти художнього перекладу / Б.С. Криса. - К.: Наукова думка, 1985. - 124 с.

3. Прушковська І.В. Незамкненість канону: поетика турецької драматургії / І.В. Прушковська. - К.: Укр. письменник, 2015. - 392 с.

4. Прушковська І.В. Роздуми про художній переклад (на матеріалі турецькомовних літературних творів): [наук.-публ. монографія] / І.В. Прушковська. - К.: Укр. пропілеї, 2016. -132 с.

5. Прушковська І.В. Сучасна турецька драма: [антологія]/ пер.зтурец. І.В. Прушковської; передмова Л.В. Грицик,- К.: Укр. письменник, 2014. - 478 с.

6. Червінська О.В. Рецептивна поетика/О.В. Червінська,- Чернівці: Рута, 2001.-56 с.

7. CQcenoglu Т. Торій oyunlari 1. (Qikmaz sokak. Dosya. K6rddvu§u) / Tuncer CQcenoglu. - istanbul: Mitos Boyut, 2007.- 188 s.

8. Джюдженоглу T. Безвихідь / T. Джюдженогу; пер. з турец. О. Кучми [Електронний режим]. - Режим доступу: http://www.tuncercucenoglu.com/content.asp?uid=6.

9. Джюдженоглу Т. Тупик / Т. Джюдженогу; пер. с турец. А. Аксакала (В. Николадзе) [Електронний режим]. - Режим доступу: http://www.tuncercucenoglu.com/ content.asp?uid=6.

10. Rakamlarla 12 EyIQI darbesi [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ntvmsnbc.com/id/24999286/.

Размещено на Allbest.ru