Конструкти текстів-абеток у художній літературі: традиції та деконструкція

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНСТРУКТИ ТЕКСТІВ-АБЕТОК У ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ: ТРАДИЦІЇ ТА ДЕКОНСТРУКЦІЯ

Проблема космогонічного символізму літер та принципу їх поєднання має давні традиції й виходить за межі філологічної науки, тяжіючи радше до сфери філософської. Семантично грецька лексема пов'язана з розумінням літери як несамостійної складової певної цілісності, «лінії». Пізніше це слово вживалося щодо основи, стихії та елемента, «тобто, метафорично, як те, з чого треба починати, аби дістатися цієї зв'язної цілісності» [2, с. 59 - 60]. За твердженням Г. Блюменберґа, спроби відтворити античне розуміння довкілля як космосу через реабілітацію метафори книги природи в сучасному письменстві постає не «тільки анахронізмом, що зазнає катастрофи у змаганнях з поняттями історії та історичності, а й герменевтичним непорозумінням» [2, с. 60]. Метафора літер хоча й «унаочнює дедуктивний метод атомістичної теорії, але аж ніяк не може стати її обґрунтуванням», а в її синтетичному аспекті виявляється особливо плідною для структурованих естетичних текстових утворень, приміром, «Іліади» та «Одіссеї» Гомера чи «Анналів» Еннія [2, с. 63]. У контексті можливостей астрологічного прочитання небесних знаків та міркувань на тему фатуму мотив літер постає у філософській концепції Плотіна [2, с. 65].

Проекції фрагментарності буття на різні вияви існування й діяльності людини продовжують привертати увагу філософів і культурологів, фізиків і математиків, літературознавців і лінгвістів. Лауреат Нобелівської премії з хімії І. Пригожин так окреслив параметри картини світу: «Сучасна західна цивілізація досягла незвичних висот у мистецтві роз' єднання цілого на частини, а саме в розкладі на найдрібніші компоненти. <...> Забуваємо зібрати відокремлені частини в те єдине ціле, яке вони колись складали» [14, с. 11]. Аналізуючи ситуацію культурного сьогодення, французький фізик, філософ і культуролог А. Моль дійшов висновку, що «знання складаються з розрізнених уривків, пов'язаних простими, суто випадковими відношеннями близькості за часом засвоєння, за співзвуччям або асоціаціями ідей» [12, с. 43]. Ці фрагменти не утворюють структури, проте вони надають «екрану знань» певної щільності й компактності. А. Моль послуговується поняттям «мозаїчної культури», яке увиразнює фрагментарність постмодерної естетики.

Спроби осмислити й артикулювати ситуацію формування нових культурних патернів у проекції на структуру сучасної прози апелюють до праць Р. Барта, Ж. Батая, У. Еко, А. Моля, М. Фуко та інших мислителів. На нашу думку, цікаво простежити, як художньо обігрується принцип алфавітної цілісності окремих елементів у постмодерній моделі мислення. Частково на це питання щодо творчості окремих авторів звертали увагу Н. Беляєва, М. Липовецький, А. Татаренко, С. Шейко-Маленьких та інші дослідники.

Метою цієї статті є окреслення версій текстів-абеток у конструктах сучасної епіки. Пропонована розвідка не претендує на всеохопність матеріалу, адже в роботі представлено зразки творів, що обумовлюють дослідження текстів-абеток як множинних наративів і предметів для обговорення. Матеріалом для спостережень слугують твори О.Сивуна, Т. Толстої, Ю. Іздрика, В. Єшкілєвай О. Гуцуляка.

У давній українській літературі було відомо кілька збірок основних правил досягнення душевного спокою, наприклад: «Алфавіт духовний» Д. Туптала, «Алфавіт духовний інокам і мирським» І. Копинського, «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру» Г. Сковороди. Цей твір відзначається глибинними спробами осягнення мікрокосму й світу символів, осмисленням сродної праці й самопізнання як умов досягнення стану «веселія серця» [16, с. 413 - 463].«Майже зухвало відкинувши традиційну метафору книги на користь безпосередності Божого голосу та Божого наказу, - продовжує Г. Блюменберґ, - Кант дивним чином повертається назад до книги, причому до священної книги, до старозаповітної книги Йова»[2, с. 253].

Розуміння алфавітної цілісності та метафорики літер набувало власне езотеричного змісту. Приміром, над символікою єврейського алфавіту ґрунтовно працювали прихильники кабалістичного вчення. Подальший розвиток філософської думки увиразнив цю проблему й спричинив її актуальність та новизну, адже «природа, хоча й є книгою, але книгою, написаною ієрогліфами, шифрами, математичними формулами, - вона втілює парадокс книги, що приховує себе від читача» [2, с. 253].

Так звана «філологічна проза», поширена в 20-ті рр. ХХ ст., набула на межі ХХ - ХХІ ст. різних художніх виявів. У повісті В. Маканіна «Буква «А»» епіграф з «Котловану» А. Платонова слугує інтертекстуальним маркером, що увиразнює соціальну проблематику сучасного твору: «Какие слова начинаются на «а»? -спросил активист.Одна счастливая девушка... ответила со всей быстротой и бодростью своего разума:- Авангард, актив, аллилуйщик, аванс, архилевый, антифашист!» [11]. Платонівські алюзії виринають і в тексті Д. Бикова «Орфографія». «Потому что из слов обозначаются линии и лозунги и твердый знак нам полезней мягкого. Это мягкий нужно отменить, а твердый нам неизбежен: он делает жесткость и четкость формулировок. Всем понятно?», - говорить персонаж в А. Платонова [13].Опера в трьох діях нашого сучасника Д. Бикова «Орфографія» у формі авантюрного сюжету переповідає історію російської інтелігенції [3].

Проте сакралізований простір світу літер концептуалізується в ризоматичній парадигмі культури як химерне сплетіння високого і низького, елітарного і масового, сакрального і профанного. Знаковими для означення постмодерної моделі мислення є праці Ж. Дельоза. Так, під назвою «Алфавіт» були впорядковані інтерв'ю-бесіди між Ж. Дельозомі К. Парне, зняті П.-А. Бутаном для телевізійного щотижневика «Метрополіс» на французько-німецькому каналі «Арте». Двадцять чотири літери за аналогією до концептів-домінант для потрактування сучасного світу й людини в ньому - класичний приклад мистецько-філософської реалізації нелінійної моделі побудови філософського метатексту: Animal (Тварина), Boisson (Випивка), Culture (Культура), Desir (Бажання), Enfance (Дитинство), Fidйlitй (Відданість), Idee (Радість), Kant (Кант), Litterature (Література), Maladie (Неврологія), Opera (Опера), Professeur (Професор), Question (Питання), Resistance (Супротив), Style (Стиль), Un (Єдине), Voyage (Подорож), Wittgenstein (Вітгенштейн), Zigzag (Зигзаг) [Делез]. Ж. Дельоз і Ф. Ґваттарі наполягають на тому, що «...концепт не має ані констант, ані перемінних, відтак, неможливо розрізнити ані змінюваних видів для певного постійного роду, ані постійного виду для певних змінюваних індивідів [4, с. 31]». «Вони процесуальні, - наголошують мислителі, - модулярні. Концепт того чи того птаха - це не його рід чи вид, а композиція положень, забарвлення й співу; це щось нерозрізнюване; не так синестезія, як синейдезія. Концепт - це гетерогенезис, тобто впорядкування складових за зонами суміжності [5, с. 31]». Таке впорядкування в межах рекламного дискурсу пропонує один із текстів сьогодення - «Brand» молодого російського літератора О. Сивуна, надрукований 2008 року в «Новом мире» під авторською дефініцією «поп-арт роман» [15]. Специфічна стадія авторефлексивності в романі вже висвітлена в розвідці Н. Беляєвої «Самосвідомість російського постмодернизму: поп-арт роман Олега Сивуна «Brand» [1]. Розгортання літературного тексту в рекламно-медійній дискурсивній практиці, зрозуміло, не є винаходом О. Сивуна. Досить згадати загальновідомі романи Ф. Бегбгдера «99 франків» та В. Пелевіна «Generation П», однак інноваційним у романі «Brand» сприймається перетворення рекламного матеріалу з прийома на сюжетну конструкцію, унаслідок чого новонароджений текст стає важливішим за матеріал. «Brand» складається з 26 розділів-назв популярних марок, каталогізованих відповідно до англійського алфавіту: «1. Andy War- hol», «2. Barbie», «3. Coca-Cola», «4. Dolce & Cab- bana», «5.Esquire», «6. Ford», «7. Google», «8. Home Box Office», «9. IKEA», «10. Jameson», «11. Ko- dak», «12. Lufthansa», «13. McDonald's», «14. Nokia», «15. Orbit», «16. Putin», «17. Quelle», «18. Ray-Ban», «19. Sony», «20. Tour de France», «21. USA», «22. Visa», «23. Wal-Mart», «24. Xerox», «25. Young & Rubicam», «26. Zentropa», причому 16 та 20 бренди («Putin» та «Tour de France» підсумовані мовчанням, що має графічні відповідники - «(((» та «....») [15]. Однак паратекстові елементи епіграфів з Беньяміна, Барта, Берроуза, Бодріяра, Уль- бека та інших, підсумкові рекламні слоганів не тільки є виявом авторської рефлексії, а й переносять читацьку увагу на маргінальне текстуальне поле, що закономірно стає центральним, адже крізь призму пропонованих концептів фрагментарно формується історія життя молодої людини.

Н. Беляєва нагадує, що прийом каталогізації частково відомий ще з часів античності, адже його знаходимо в «Іліаді» Гомера, тоді як у бароковому *мистецтві він став основою композиції [1, с. 30]. Погоджуючись із твердженням літературознавця щодо незаперечної приналежності тексту до зразків нелінійної структури, звернемося до інших «постнекласичних версій алфавітів-каталогів».

Кожна з 33 глав роману Т. Толстой «Кись» названа літерою слов'янської абетки від «Аз» до «Іжиці». Цей текст асоціюється з дельозівською «літературою кореневища» навіть за формальними, понятійно-образними показниками. «Алфавітна форма організації тексту робить його схожим на послання зниклої цивілізації, зашифроване в певних символах», - пише С. Шейко-Маленьких [19, с. 24]. На сплетінні азбуки з енциклопедією російського життя в романі «Кись» наголошує М. Липовецький. «При цьому в енциклопедизмі, - зауважує дослідник, - проступає азбучний примітив - так Бенедикт розставляє книги в бібліотеці свого тестя за смішним асоціативним принципом, який за ідеєю нічим не гірший і не кращий за принцип алфавітний і з тією ж мірою умовності імітує здатність охопити неосяжну строкатість всього і вся» [10]. Занурення в картотеку систематичного алфавітного каталогу представляє читачам не просто перелік бібліографічних карток, а сплетіння світу-тексту, в якому не залишилося нічого нечитаного, тобто невідомого: «... Боборыкин, Бабаевский, Чичибабин, «Бибигон», Гоголь, «Дадаисты. Каталог выставки», «Мимикрия у рыб», «Вивисекция», Тютюнник, Чавчавадзе, «Озеро Титикака». Боясь догадаться, дрожащими руками перебирал Бенедикт сокровища; про восьмой номер он уж и не думал, нет восьмого номера, - переживем, но - книга за книгой, книга за книгой, журнал за журналом, - все это уже было, было, было, читал, читал, читал... Так что же: все прочитал? А теперь что читать? А завтра? А через год? Во рту пересохло, ноги ослабли. Высоко поднял вруке свечу, синеватый свет ее раздвигал тьму, плясал по полкам, по книжным корешкам... может, наверху. Платон, Плотин, Платонов, «Плетення жинкових жакетов», Плисецкий Герман, Плисецкая Майя, «Плиссировка и гоффрэ», «Плевна. Путеводитель», «Пляски смерти», «Плачи и запевки южных славян», «Плейбой». «Плитка керамическая. Руководство по укладке». «Планетарное мышление». «Плавание в арктических водах». «План народного развития на пятую пятилетку». «Плебеи Древнего Рима». «Плоскостопие у детей раннего возраста». «Плевриты». «Плюшка, Хряпа и их веселые друзья». Все читал. Все. «Все кончено, - пробормотал Владимир». Ничто не предвещало. Вот - предве- стило...»[18, с. 230 - 231].

«Лексикон інтимних міст» Ю. Андруховича та «33 герої укрліт» І. Славінської - оригінальні версії каталогізованих подорожніх нотаток та літературно-критичного інтерв'ю.

«Дослідження досконалості» сербського письменника Сави Дам' янова, за спостереженням перекладача й літературознавця А. Татаренко, структурно поділене на п'ять частин, кожна з яких відповідає літері грецького алфавіту. «У «Дослідженні досконалості», - зауважує вчена, - реалізовано принцип «ускладненої форми», який характеризується поєднанням різних типів текстуальної презентації: складна система приміток, різні типи азбук, графічна схема, завданням якої є допомогти читачеві знайти вихід з текстуального лабіринту» [17, с. 238].

У романі В. Єшкілєва й О. Гуцуляка «Адепт» трактування метафізичної сутності знакової системи увиразнює космогонічну проблематику. Знак постає філософською категорією, яка підлягає переосмисленню. «Він зрозумів, що гра Знаками Сущого виявилася невдалою. Обрані, що свято вірили в Знаки, прорахувались. Вічність, котра мудріша за жерців усіх храмів Землі, стерла пліснявою Знаки, яким передбачалося безсмертя. Він відчув убогість Знаків болем серця, як закоханий відчуває зраду коханої істоти. І в присмерковому напіввидінні він побачив, як повз нього проходять у безодню легіони Знаків, сумних від свого безсилля [6, с. 229]». У творі постає універсальний метонімічний означник хаосу й порядку, світла й темряви: «Літери грецькі, арабські, арамейські, іудейські, латинські йшли до чорного небесного провалля. Повзли, перебираючи променями, зірки, Трикутники, Свастики, крокували кутасті руни. А за ними линув сірий, чорний, червоний потік Знаків, зовсім химерних, зачинених і диких; і не було Числа тим приреченим витворам людським; і зорі Оріона дивувались їхньому могутньому безсиллю; і Ворог радів тому походові, бо вмів обертати мудрість і дикість Знаків на користь собі» [6, с. 229 - 230].

Своєрідними є взаємини сучасної людини з сакральним світом буквених знаків. «Ворогів у мене не так уже й багато, - зізнається персонаж у романі Ю. Іздрика «Воццек», - принаймні їх можна перелічити на пальцях руки. Якщо мати так багато пальців і так багато рук. Отож ворогів у мене рівно 32. Пом'янемо їх поіменно: А., Б., В., Г., Д., Е., Є., Ж., З., И., І., Ї., Й., К., Л., М., Н., О., П., Р., С., Т., У., Ф., Х., Ц., Ч., Ш., Щ., Ю., Я., Ь.

Або так: «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж», «з», «и», «і», «ї», «й», «к», «л», «м», «н», «о», «п», «р», «с», «т», «у», «ф», «х», «ц», «ч», «ш», «щ», «ю», «я», «ь». Навіть поодинці вони становлять грізну силу. А разом вони просто непереможні. Або так: «Н., Е., П., Е., Р., Е., М., О., Ж., Н., І.». Або врешті так: «н», «е», «п», «е», «р», «е», «м», «о», «ж», «н», «і» [7, 130 - 131]. Фрагментарність, розщеплення на частки не оминає й молитовного звернення до Всевишнього, яке розпадається у «Воццеку» на окремі літери [7, с. 137].

Такі художні проекції органічно вписуються в запропоновану філософами Ж. Дельозом та Ф. Ґваттарі парадигму ризоми, адже «складові концепту не бувають ані постійними, ані перемінними, а всього лиш варіаціями, впорядкованими за суміжністю» [5, с. 31]. Якщо, наприклад, у теософській концепції О. Блаватської літері надавалася роль небесного першообразу земних реалій, то в сучасних версіях текстів-абеток переважає втілення концептів постмодерної свідомості, умонастроїв сьогодення з його занепадом метаоповідей, змішуванням високого мистецтва й поп-культури.

Героїня твору Д. Кіша «Енциклопедія мертвих», від імені якої ведеться оповідь, опинилася на ніч у швейцарській Королівській бібліотеці, кожен зал якої був присвячений одній літері: «Значить, думала я, оце і є та знаменита «Енциклопедія мертвих»! Я уявляла її собі якоюсь древньою книгою, «книгою старовинною», чимось на зразок «Тибетської книги мертвих», або «Кабали», або Житій Святих, себто одним із тих езотеричних витворів людського духу, яким можуть насолоджуватись лише пустельники, рабині і ченці» [8, с. 110]. Споглядаючи снігові вершини, зелені луки, квіти на деревах, чуючи дзвони сільської церкви, героїня поринає у світ свого батька, знаходить тут усе, що було з ним на землі, бо енциклопедія - «це спосіб, в який описані людські стосунки, зустрічі, краєвиди, ота ряснота деталей, з яких складається людське життя» [8, с. 110]. Але потрапити до неї можуть тільки ті люди, про яких не згадують інші енциклопедії. У творі Д. Кіша піднесено думку про унікальність кожної особистості й неповторність індивідуального життєвого шляху кожної людини, тобто мікроісторії.

Отже, у сучасній літературі не втрачає актуальності антропоцентрична модель конструювання текстів-алфавітів. Якщо, наприклад, О. Сивун через літери як симулякри брендів створює мозаїку життя нашого молодого сучасника, то Д. Кіш увиразнює саме екзистенційно-філософське наповнення метафори літери. Деконструкція текстів- алфавітів постає своєрідним виявом риторичної стратегії, що передає розгубленість самотньої людини на, кажучи словами Т. Еліота, безплідній землі. У подальших публікаціях плануємо продовжити розгляд каталогізованих конструктів пост- модерної літератури.

текст абетка проза жанровий

Література

1. Беляева Н. В. «Самосознание русского постмодернизма: поп-арт роман Олега Сивуна «Brand» / Н. В. Беляева // Літературознавчі студії. - 2010. - Вип. 26. - С. 28- 36.

2. БлюменберґГ. Світ як книга / Ганс Блюменберґ / [перекл. з нім., прим. та комент. В. Єрмоленка]. - К.: Лібра, 2005. - 544 с.

3. Быков Д. Орфография. Опера в трех действиях/Дмитрий Быков. - М.: Вагриус, 2003. - 686 с.

4. Делез Ж. Алфавит / Жиль Делез [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.gumer.info/bogoslov Buks/Philos/delez alf/01.php.

5. Делез Ж. Что такое философия / Жиль Делез, Феликс Гваттари ;[С. Н. Зенкин (пер. с фр.)]. - М.: Ин-т экспериментальной социологии, 1998. - 287 с.

6. Єшкілєв В. Адепт. Роман знаків [Текст] / Володимир Єшкілєв, Олег Гуцуляк:. - Х.: Вид-во «Клуб сімейного дозвілля», 2008. - 240 с.

7. Іздрик Ю. Р. 3:1. Острів КРК. Воццек Подвійний Леон / Ю. Р. Іздрик. - Х.: Вид-во «Клуб сімейного дозвілля», 2009. - 320 с.

8. Кіш Д. Енциклопедія мертвих / Данило Кіш ; [пер. з серб. А. Татаренко]. - Л.: Класика, 1998. - 147 с.

9. Кучумова Г. В. Роман в системе культурных парадигм (на материале немецкоязычного романа 1980 - 2000 гг.: автореф. дисс. на соиск. учен. степени д-ра филол. наук: спец. 10.01.08 «Теория литературы. Текстология» / Г. В. Кучумова. - Самара. - 2010. - 47 с.

10. Липовецкий М. След Кыси [Електронний ресурс] / Марк Липовецкий // Искусство кино. - 2001. - № 2. - Режим доступу:http://www.rodichenkov.ru/critic/tatiana_tolstaya/index.html.

11. МаканинВ. Буква «А» / Владимир Макакин // Новый мир. - 2000. - № 4 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://magazines.russ.rU/novyi_mi/2000/4/makanin.html.

12. Моль А. Социодинамика культуры / Абрам Моль ; [пер. с франц., предисл. Б. В. Бирюкова]. - М.: Изд-во ЛКИ, 2008. - 416 с.

13. Платонов А. Котлован / Андрей Платонов [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://antology.igrunov.ru/authors/platonov/kotlovan.html.

14. Пригожин И. Порядок из хаоса: Новый диалог человека с природой / Илья Пригожин, Изабелла Стенгерс ; [пер. з англ. Ю. А. Данилова ; общ. ред. В. И. Аршинова, Ю. Л. КлимонтовичаиЮ. В. Сачкова.]. - М.: Прогресс, 1986. - 432 с.

15. Сивун О. «Brand» / Олег Сивун // Новый Мир. - 2008. -№ 10. - С. 7 - 68.

16. Сковорода Г. Твори: У 2 т. / Григорій Сковорода. - К.: ТОВ «Вид-во „Обереги”», 2005. - 2-е вид., виправ. -(Київська б-ка давнього укр. письменства. Студії; Т. 5, 6). -Т. 2: Трактати. Діалоги. Притчі. Переклади. Листи. - 480 с.

17. Татаренко А. Поетика форми в прозі постмодернізму (досвід сербської літератури) / Алла Татаре- нко. - Л.: ПАІС, 2010. - 543 с.

18. Толстая Т. Н. Кысь: [роман] / Татьяна Толстая. - М.: Эксмо, Олимп, 2007. - 352 с. - (MyBest).

19. Шейко-Маленьких С. И. Поэтика русского постмодернизма в прозе 1990-х годов (Мир как текст): дисс.... канд. филол. наук: 10.01.01 / Шейко-Маленьких Софья Ивановна. - СПб., 2004. - 162 с.

Размещено на Allbest.ru