Художній час і простір у романістиці Панаса Мирного

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

До важливих характеристик художнього образу, які забезпечують цілісне сприйняття художньої дійсності й організовують композицію твору, належить концепція художнього часу й простору. Художнє освоєння дійсності передбачає розвиток, певну модифікацію всіх елементів художньої системи, зокрема хронотопу. У другій половині ХІХ століття ця модифікація хронотопу передусім пов'язана зі зміною художнього часу. У творчості Панаса Мирного свідомо й послідовно виникає і реалізується вимога єдності трьох площин - минулого, сучасного і майбутнього - в їх взаємозумовленості, що впливає як один із факторів на цілісність художнього світу твору. Хронотоп романів Панаса Мирного відповідає загальній орієнтації літератури цього періоду на створення типових картин дійсності, типових характерів у типових обставинах. Відповідно до провідних хронотопних форм у творах Мирного виступають час автора, час героя, які складають об'єктивно-епічний час розповіді, реалістично визначений локальний простір.

М. Бахтін, один з дослідників часових і просторових взаємозв'язків у літературно-художньому тексті й автор терміну «хронотоп», підкреслював його «істотне жанрове значення» й обстоював думку про те, що «жанр і жанрові різновиди визначаються саме хронотопом» [1, с. 235]. Романістика Панаса Мирного досить яскраво ілюструє цю тезу, адже хронотоп у його творчості є не лише головним сюжетно-композиційним стрижнем, а й жанровотвірним чинником.

Простір і час як форми існування реального світу в літературному творі постають не лише відображенням, але й корелюють із різноманітними мовними формами та засобами моделювання художнього образу. Саме явища навколишньої дійсності існують у часі й просторі, тому, як зазначає О. Кандрашкіна: «Мовна форма їх вираження не може не відображувати цієї фундаментальної якості» [2, с. 1219].

Дослідженню художнього часу й простору присвячені роботи Л. Андрєєвої, М. Бахтіна, Н. Гея, О. Кондрашкіної, Ю. Лотмана, З. Тураєвої та інших. В українському літературознавстві теоретичні уявлення про художній час і простір літературних творів розроблені в роботах Н. Копистянської, Ю. Кузнєцова, С. Скиби. Проте час і простір художнього твору в україністиці вивчені недостатньо. Ще не були об'єктом дослідження у цьому плані і твори Панаса Мирного, зокрема його романи.

У своїх творах письменник використовував кращі здобутки народної мови. У численних зауваженнях письменника про мову художніх творів найважливішими вимогами були: народність, чистота та оригінальність мови. Континуум твору формує саме мовне вираження просторово-часових характеристик. Художній текст - естетичний засіб опосередкованої комунікації, метою якої є зображально-виражальне розкриття теми, яке представлене у єдності форми і змісту і складається з мовленнєвих одиниць, що виконують комунікативну функцію» [5, с. 211], (переклад здійснено мною - К.Х.). Яскравим прикладом результативної взаємодії граматичного та художнього часу є роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Часопростір у цьому романі репрезентує історичні події, думки, почуття, переживання, страждання і радощі людей певних історичних епох, духовну та моральну атмосферу, норми поведінки, правила співжиття і порушення цих правил і норм. літературний мовний хронотоп

Назва роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» налаштовує реципієнта на «зображення протестуючих особистостей з народу», тих, «котрі не могли змиритися зі свавіллям експлуататорів» [4, с. 7]. Може здатися, що мова йтиме переважно про героїв, які боролися за своє «місце під сонцем», але автор окреслює історичні події в Україні, внутрішні негаразди тощо. Письменник модифікував і філософськи обґрунтував нову ідейно-естетичну концепцію, яка пов'язана не лише із образом Чіпки Варениченко, а й із самою сутністю історичного часу. Назви частин твору (ХХХ) «Січовик», «Піски в неволі», «Новий вік» та інші налаштовують читача на масштабне історичне тло. Деякі події в романі подаються з історичною достовірністю, вказуються конкретні дати, деякі події мають лише узагальнюючий характер.

Ставлячи в центрі твору Чіпку, Панас Мирний порушує складні й масштабні питання тогочасного суспільства. Варто зауважити, що епохи великих соціальних переворотів «делегують» у літературу не тільки героїв-творців революції, борців свідомих, переконаних, а й людей внутрішньо суперечливих, із значними хитаннями в поглядах і в поведінці, які або переборюються, або призводять до катастрофи. У такому плані зображений і Чіпка Варениченко. Очевидно, без персонажів такого типу неможливо передати всю правду відповідної епохи, складної й суперечливої.

Дія твору практично не виходить за межі села, події відтворюються переважно «очима автора», який простежує людські долі, що по-різному склалися в залежності від ставлення до життя. Рух часу Панас Мирний фіксує не лише зовнішніми атрибутами. Час тече в його героях, у змінах свідомості Чіпки. Працьовитий хлібороб, розумний господар, опора для матері, здатний для всякої справи - таким ми бачимо Чіпку в подальшому. В цей час він думав, що знайшов у житті свій ідеал, та не знав, що ще очікує на нього. Чіпка протестує, бореться, шукає справедливості в житті, але, не знайшовши її, стає «пропащою силою».

Панас Мирний змальовує двояку подорож: у просторі й у часі. Перша вкладається в хронологічні рамки оповідного часу. А друга охоплює найважливіші моменти всього життя персонажів. На неї й припадає основне змістовне навантаження.

Письменник приділяє багато уваги зображенню ретроспекції у творі. Вона має тут дві функції: «з одного боку автору-епіку потрібне відповідне тло, істотна часопросторова перспектива, у якій ретроспекція і виступає своєрідним стартовим майданчиком, а з другого - вона є глибинною мотивацією сучасного, а відтак і провідником психологічного» [5, с. 174]. Сучасне в його даності не є самодостатнім, вичерпно самопояснюваним, його повнота можлива тільки в контексті минулого. Але не випадково й те, що по суті ретроспекції Панаса Мирного є псевдоретроспекці- ями, вони виникають не стільки як спогади-фрагменти, скільки як суцільна картина минулого, настільки розгорнуті, що в них самих розрізняється минуле й сучасне. А якщо враховувати вплетеність ретроспекції в безпосередню сюжетну дію, то мусимо визнати, що погляд автора повсякчас намагається охопити всі три часові площини: минуле, сучасне, майбутнє, - тому й фінальні сцени роману можна розглядати не лише як вивершення епічної повноти, коли остаточно з'ясовуються життєві історії персонажів, але і як висловлення плану майбутнього, хоча події цих сцен до прямої сюжетної дії не входять.

Внутрішня організація романів підпорядковується авторській концепції, а історичний час посилюється екскурсами персонажів у недалеке та більш віддалене минуле, чимало вставних історій, що викладаються письменником чи персонажами, мають різноманітне інтонаційно-стильове забарвлення, посилюють реалії України того періоду. Для романів письменника характерним є багатоплановість сюжету й скомплікованість ідейного задуму, адже сюжет поданих творів вибудуваний самим життям, історичними передумовами.

М. Бахтін зауважив, що часопросторові визначення в мистецтві завжди емоційно-ціннісно забарвлені, хронотоп «як формально-змістова категорія визначає (значною мірою) і образ людини в літературі, цей образ завжди істотно хронотопічний» [1, с. 235]. Певні традиції інтерпретації пореформеної доби дають підстави для виокремлення класичного чоловічого, жіночого та дитячого хронотопу. Саме індивідуалізоване сприйняття нових реформ, показ причин і наслідків крізь розуміння окремими її свідками й учасниками слугує усвідомленням масштабів трагедії українського народу в контексті окремої особистості. Саме людина - реальний творець історії, який вирішує долю світу, теперішню й майбутню, завжди перебуває у дусі ідеологічної боротьби. Осмислюючи запити епохи в різноманітних галузях суспільного життя й суспільної свідомості, письменник формує їх у певну систему, яка синтезує не лише ці запити під певним кутом зору на людину і світ, а й передбачає спроби відповідей на них. Панас Мирний відбиває у своїх творах історичні події крізь призму зображення внутрішнього емоційного та морального стану героя. Через це засадничі для цього роману сюжетно-композиційні елементи мають своє дзеркальне відображення в парадигмі розрізнення правди / неправди.

Варто виділити дуже детально проопрацьований часопростір суду. З огляду на специфіку хронотопу сцен суду в художній літературі можемо погодитись із твердженням М. Кана, який зазначає, що «ті самі драматичні риси, які утворюють так званий «знаковий судовий процес», - це протиборство живих особистостей невмолимих фактів драматургів та романістів» [7, с. 1329]. Різновидами судового хронотопу в романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» є: XV розділ твору «З легкої руки» (Чіпка в суді намагається довести своє право на землю) та XXX розділ «Так оце та правда!» (засудженого за вбивство цілої родини Чіпку ведуть під конвоєм через Піски). Чіпка намагається знайти справедливість у світі, бореться з оточенням, проте, не знайшовши правди, стає «пропащою силою». Чіпка деморалізується, стає розбишакою, п'є. Проте всьому є логічне пояснення: судовики злочинними діями відібрали в Чіпки основу основ його існування - землю, після чого перед цією людиною постало оте жахливе: «Йти, куди хочеш». Чіпка дуже важко переживає внутрішню кризу, яка зумовлена втратою землі: «хотів чесно господарювати, а землю відібрали, хотів по правді жити, а правди не було, любив людей, а люди «готові один одного в ложці утопити» [3, с. 236]. Відтворюючи природний процес розвитку людського почуття протягом тривалого часу, Панас Мирний ставить героїв у такі життєві обставини, які зумовлюють зігзагоподібність його плану. Письменник відправляє читача до часів, коли значна частина українського населення була змушена освоювати Сибір та Далекий Схід.

У романі «Повія» розвиток дії налаштований на прямий фізичний рух у часі й просторі. Враження від оточуючої дійсності повсякчас змінюється, бо оновлюється вона сама: після ночі настає світанок, ранок, за ранком іде день, еволюціонують пейзажі, настрої, відбуваються зустрічі, розмови. Іншими словами, фізичний зримий рух знаходить свій сенс у дії інтелектуально-емоційній. Це означає, що в центрі уваги Панаса Мирного опиняється специфічно рефлектуючий герой, сприйняття дійсності якого вже впритул наближається до принципу потоку свідомості, але повноцінному розгортанню останнього перешкоджає реалістична раціональність епічного автора. «Епічний автор, зберігаючи дистанцію із зображуваним, не дозволяє авторові-оповідачу абсолютно оптимізувати свої взаємини з дійсністю» [5, с. 91].

Простір, у якому розвиваються події твору, є, як правило, чітко окресленим, обмеженим рамками реалій: хата, город. Це той звичний простір, у якому формується особистість дівчини, що має свій погляд на все навколо. Проте змінюються обставини, дівчина змушена наймитувати. Розширення простору відбувається за допомогою хронотопу дороги, коли дівчина змінює світ дитячий на світ дорослий. Як з'ясувалося, світ за межами звичного простору виявляється зовсім інакшим, трохи пізніше наша героїня дізнається, що в ньому далеко не все таке гармонійне й безконфліктне, як здається на перший погляд, що разом із розширенням простору ростуть, збільшуються й «гріхи» та «кари».

Героїня роману Христя розміщується в своєрідному типі хронотопу, який визначається як дорога, переміщення, рухомість у просторі й часі, що супроводжують внутрішню тотожність героїні. На чільне місце висувається хронотоп дороги. Письменник протиставляє місто селу, доля головної героїні змінюється. Панас Мирний групує персонажів роману, а жіночі образи, розбиває на два типи: жінки з моногамною та полігамною психологією. Місто стає джерелом розпусти, тільки в місті могла сформуватися непостійна жінка. Письменникові вдалося переконливо змалювати трансформацію світоглядних позицій персонажа, послуговуючись чітким розмежуванням часопростору.

Отже, у результаті експериментів із часом і простором структура аналізованих романів набула гнучкості, об'ємності, масштабності.

Просторово-часова модель романів Панаса Мирного виразно доносить до читача приховані можливості й психологічні механізми людської поведінки, створює цілісну картину дійсності з усіма її гострими суспільними, моральними, ідеологічними суперечностями й конфліктами.

Література

1. Бахтин М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки исторической поэтики. Вопросы литературы и эстетики. Москва: Художественная литература, 1975. - С. 234-407.

2. Кандрашкина О. Категории пространства, времени и хронотопа в художественном произведении и языковые средства их выражения. Известия Самарского научного центра РАН. 2011. Т 13. № 2 (5). С. 1217-1221.

3. Панас Мирний (П.Я. Рудченко). Зібрання творів: У 7 т. Київ, 1968. Т.2. 1971.

4. Солоха А. Проблема положения героя в творчестве Панаса Мирного 70-х гг. XIX ст. Автореф. дис. канд. филол. наук. Днепропетровск, 1956. 36 с.

5. Чернухина И. Элементы организации художественного прозаического текста. Воронеж: Издательство Воронежского университета, 1984. 114 с.

6. Чорна М. Проблема жанрової специфіки новели «Серед степів» Панаса Мирного. Рідний край. 2002. № 2 (7). С. 89-98.

7. Kahn M. From Shylock to Billy Budd: the literary «Headline Trial». Saint Louis University Law Journal. 2011. Vol. 55. P. 1329-1346.

Размещено на Allbest.ru