Екзистенційна естетика в сучасній українській та російській філософській прозі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЕКЗИСТЕНЦІЙНА ЕСТЕТИКА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ТА РОСІЙСЬКІЙ ФІЛОСОФСЬКІЙ ПРОЗІ

Барабанова О.

- кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови та літератури Донбаського державного педагогічного університету

Грибовська Д.

- кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри філософії і політології Донецького юридичного інституту

У статті акцентується увага на необхідності аналізу сучасного філософського прозового тексту з точки зору екзистенційних та естетичних категорій. На прикладі творчості А. Федя та В. Єрофеєва розглядається формуючий чинник авторської естетики у поєднанні з причинно-наслідковою базою. Автори доводять, що сучасне літературно- художнє текстове поле яскраво ілюструє тяжіння до об'єднання екзистенційно-теологічної та естетичної складових.

Ключові слова: екзистенція, естетика, філософська проза.

В статье акцентируется внимание на необходимости анализа современного философского прозаического текста с точки зрения экзистенциальных и эстетических категорий. На примере творчества А. Федя и В. Ерофеева рассматривается формирующий фактор авторской эстетики в сочетании с причинно-следственной базой. Авторы доказывают, что современное литературно-художественное текстовое поле ярко иллюстрирует тенденцию к объединению экзистенциально-теологической и эстетической составляющих.

Ключевые слова: экзистенция, эстетика, философская проза.

The article focuses on the need to analyze the contemporary philosophical prose text from the point of view of existential and aesthetic categories. On the example of A. Fed's and V. Erofeev's creativity considered forming factor of the author of aesthetics combined with the causal basis. The authors argue that contemporary literary and artistic text clearly illustrates the tendency to unite the existential and theological and aesthetic components.

Key words: existence, aesthetic, philosophical prose.

Постановка проблеми. У сучасному літературному полі при наявності полікультурного середовища вже прийнято впевнено відзначати провідну тенденцію до екзистенційно-естетичної спрямованості інтересів тих авторів, котрі беруть на себе сміливість працювати із сучасним філософсько-художнім прозовим текстом. Таку постановку питання фіксуємо у Д. Чижевського, І. Бичка, В. Горського, В. Табачковського, проте досі не ставилося питання про наявність таких тенденцій в українській та російській оригінальній філософській прозі останніх років. У період становлення та розбудови національної філософії особливого значення набуває розвиток і збагачення поняттєвого філософського апарату, бо естетичні акценти виконують провідну роль у художньому тексті, особливо у філософському романі. При цьому сама мова, її структура, її поняттєвий апарат стають критерієм того, що можна пізнати.

Актуальність пропонованих студій зумовлюється принциповим питанням - якою мірою екзистенційна естетика, що окреслює відкриті нашій свідомості окремі сутності, передає властиву структуру царини самих даностей і якою мірою вона є результатом зображення буття.

У статті ставимо за мету окреслити межі перетину екзистенційно-естетичних категорій на прикладі українського та російського філософського прозового тексту.

Виклад основного матеріалу. Ситуація, що склалася в літературі кінця XX початку XXI століть, досить неоднозначна. У сучасному літературознавстві на противагу стримування й утиску української культури з'являється вседозволеність, звільнення від усяких рамок і правил. Українська поетика виявляється на новому роздоріжжі. Естетичні новотвори стикаються з їх різновекторністю. Це, з одного боку, дискурс відверто атеїстичний (як література радянського періоду, так й постмодерністська література) і приховано релігійний (метафоричний), з іншого. Як наслідок, в українській літературі одна модель відображає деконструктивний постмодернізм радянського посткультурного простору (Ю. Андрухович, В. Неборак, О. Забужко, О. Бузина, А. Ірванець та ін.), а друга - є по суті пострадянський постмодернізм, який намагається зберегти сакральне як основне в культурі (П. Глазовий, Л. Костенко, В. Шкляр). Таким чином, українська поетика опинилася перед вибором: йти шляхом формально постмодерністським, де немає розвитку метафоричного простору української поетики, або шляхом сучасної літератури, що імпліцитно містить загальнолюдські цінності. Подібна ситуація є типовою для літератур країн колишнього Радянського Союзу.

У царині сучасної літератури на пострадянському просторі нашу увагу привернули два оригінальні твори --філософський роман «Реальні та метафізичні світи пана Сірого» українського автора Анатолія Федя та роман «Енциклопедія російської душі» скандально відомого в Росії Віктора Єрофєєва. Цікавими для аналізу пропоновані тексти є тому, що твори вийшли друком в один рік, є самостійними, оригінальними прозовими творами й, головне, - в обох текстах основною дійовою особою є пан Сірий. Роман Анатолія Федя навіть має другу назву: «Сірий». Саме таке використання образу Сірого, його оригінальне трактування, цікаві авторські позиції та сентенції підкреслюють актуальність для аналізу обраної теми студій.

За Ю. Габермасом «лише національна свідомість, що кристалізується навколо почуття спільності походження, мови та історії, лише усвідомлення належності до «одного і того самого» народу робить підданих громадянами одного політичного цілого, його членами, які можуть відчути себе відповідальними один за одного» [7, с. 208]. Процес цей призводить до подвійного кодування громадянства, так що визначений громадянськими правами статус означає, водночас, належність до нації, яку визначаємо в культурному плані. Пошкоджена національна самоідентифікація значної частини українського і російського народів (народів з пострадянською історією) - породження не стільки недостатньою інформованістю про своє власне історичне минуле, скільки деформованою мовною ситуацією, яка масово продукує тип конфліктної свідомості та розповсюджує відоме явище, що має назву «ненависть до самого себе», або «самоприниження». Перспектива втратити власний історико-інформаційно-культурний простір є чи не найбільшою небезпекою суверенітету, оскільки у сучасному індустріальному суспільстві засоби масової інформації мають надзвичайний вплив на формування масової свідомості. Тому інтелектуальна еліта нації, що еволюціонує від інстинкту самозбереження до ідеалу самоутвердження, пильнує за якістю інформації як необхідної складової національного інформаційного простору.

Відповідно до теорії Ю. Габермаса, «зі стратегічного самоствердження сучасної держави на противагу зовнішнім ворогам виникає «екзистенціальне самоствердження нації»» [7, с. 209]. При цьому природний сучасний процес - відродження української мови як Гайдеґґерова «дому буття», «дому екзистенції». Наприкінці ХХ ст. О. Забужко зазначає, що «дім буття» в українському випадку «забитий дошками» [3, с. 134], а Т. Возняк стверджує: «ми маємо неабиякий досвід, коли руйнувався світ наших мов, коли цілі покоління викидалися у бездомність і безсвітовість» [1, с. 255]. Отже, питання філософії сприйняття й авторської естетики художньої екзистенції тексту є питанням з досить глибоким підґрунтям.

У метафізиці Ґ. Лейбніца Бог обирав у безконечності можливих світів найкращий і робив із нього реальний світ [4, с. 54]. Для нас сьогодні найменший акт нашого пізнання відкриває реальний світ у безкінечність нових шляхів, кожен з яких уособлює реальне упорядкування природи. Філософсько-ментальна система, що адекватно відтворює національний онтологічний простір - досконале саморозгортання цих можливостей, оскільки саме наукові питання в сучасному суспільстві стають безпосереднім і опосередкованим чинником літературного прогресу.

За М. Фуко, основні коди будь-якої культури, що керують її мовою, її схемами сприйняття, обмінами, формами висловлювання та відтворювання, її цінностями, ієрархією її практик, одразу ж визначають для кожної людини емпіричні порядки, з якими вона буде мати справу та в яких буде орієнтуватися [6, с. 61]

До визначення індивідуальних емпіричних порядків звертаються й Анатолій Федь та Віктор Єрофєєв:

«Прізвище… Хай буде таким, яким є. Багато хто кепкує: не іменник - означення якесь. Коли знайомлять тебе з пихатим нахабою, той зазвичай питає: «Сірий - як розуміти: прізвище це чи доля?» Краще вже Білий. Можливо, й Чорний, якщо ні - то Темний. Принаймні, все було б ясно й дохідливо”» [5, с. 7]

«Спочатку я не здогадувався про існування Сірого. Довго жив без нього. Сірого я вперше став відчувати через мову. Російська мова - царство Сірого».

Такий підхід поширює та поглиблює вплив естетичної філософії на всі сфери культури із залученням до них норм логіки та зразків досконалості людських досягнень. Самосвідоме світосприйняття людини виконує роль засобу спілкування й тим самим забезпечує взаємодію та взаєморозуміння в окремих вчинках та діях, які дедалі ускладнюються. Але художній текст не лише формує знання та розширює можливості перетворювати кількісні співвідношення, а й стає притаманним носієві знання засобом мислення, наукового пошуку, передавання знань та естетичного впливу:

«Світ, у якому ми реально перебуваємо, я називаю Світом буття (тут - тепер). Він тісно співпрацює зі світами, які знаходяться «за кадром»: Божий Світ (Світ Едему), який не має ні часу, ні простору. Далі - уявний, примарний, емоційний, тут нараховуйте скільки завгодно, це - Світ Парнасу.

Мова йде про Світ мистецтва, який започаткували Аполлон і музи. Якщо є верх, мусить бути й низ. Низом я називаю Світ Козлів - Світ темряви й зваби. У ньому проходить складний процес переродження козлів у людей, а здебільшого - людей у козлів» [5 с. 20-21]

«Вакханалія анекдотів, національних образів, частівок, прислів'їв, невідспіваних мерців повинна була зрештою вибухнути, втілитись у звірячу силу. Я знайшов Сірого на стику чефіру й інтернету. Я не те щоб вичислив його, я виносив Сірого, відкривши через запуск мишей під оклади ікон. У нього була селективна пам'ять. Щось він начисто не хотів пам'ятати; заслінка стояла на його шляху» [2 с. 68]

Пошук шляхів вирішення цих проблем має бути невіддільним від контексту об'єктивної логіки саморозвитку буття, органічною частиною якої є культурно-історичний процес, де модель світу задається мовою й, зокрема, мовою науковою та національною. Такий підхід є гарантом реалізованості теоретичних побудувань і розробок наукових та освітніх стратегій, спрямованих на формування як духовної культури взагалі, так і духовно розвиненої наукової еліти, виявлення евристичного потенціалу міждисциплінарних досліджень, присвячених стратегіям формування інтелектуальної еліти для інформаційного суспільства. Крім того, цей підхід дозволяє визначити шлях, який засвідчує відповідність душі та буття, концептуальне Гайдеґґерове екзистенціальне поняття світу, де феномен мови перемістився в центр філософської постановки цього питання, а також концепції наукової творчості та наукового потенціалу:

«У момент стає зрозумілим характер народу, як у краплині води властивості цілого океану. Тутешні мешканці підтверджують раніше мною помічені орієнтири. І Сірий став загинати пальці: «Це й безоглядна довіра людині та недовіра до влади, це й байдуже ставлення до грошей, і консервативність, це й схильність до колективних дій, і велика прихильність до минулого, це й надмірні вияви співчуття, і вірність дружбі».

Він хотів загнути ще одного пальця, як його увагу привернув порух сідниць дівчини, чи вже молодиці, що була напроти» [5, с. 29]

«- Думка сама по собі непогана, - погодилася мама. - Але біда в тому, що російська людина невимовна, вона не піддається опису, - мама розвела руками. - У цьому її відмінність від інших національностей.

Я тільки боюся, - пристрасно вів далі Сірий, не слухаючи маму, - щоб із цього не вийшло торжество стереотипу» [2, с. 184]

Сучасні мистецькі категорії узгоджуються з тим, що естетика прозового тексту - це складна система, яка демонструє певний ряд взаємоформуючих властивостей. Зрозуміло, що таке поняття естетичності не може прирівнюватися до змісту будь-якого конкретного репрезентованого поняття. Відповідний смисловий матеріал можна знайти у філософських текстах. Те саме твердження властиве і для текстів, які містять нерозповідні елементи. Зазвичай причинно-наслідкова орієнтація естетики тексту повністю базується на одному з героїв художнього твору, коли читач сприймає авторський меседж ніби крізь призму сприйняття персонажа.

Формуючи світ свого героя як сукупність соціальних та лінгвістичних конструкцій, що керується ідеологічним вибором персонажів, постмодерний автор несе свою індивідуальну естетичну пропозицію. Творчість Анатолія Федя та Віктора Єрофєєва демонструє оригінальне авторське буттєво-естетичне мереживо, що поглиблюється пріоритетами багатоваріантного соціуму. Саме роль авторської естетики в сучасній художній філософській прозі є домінуючою. На яких би проблемах не акцентував увагу автор, все одно він повертається до онтологічного світосприйняття: «Зоставшись наодинці, чоловік у клітчастому капелюсі (а це був Люципер) роздумував про те, що у провалі експерименту є значна частина і його вини.

Світу Бування українців уже немає. Він закінчився тоді, коли Свирид клепав для косовиці коси, а Сірий був племінним козлом і запліднював кізочок, якщо не всього села, то половини - уже точно. А, в основному, усе почалося з того, коли він, Люципер, затіяв процес перетворення козлів на людей.

Саме з тої пори Світ Бування в його «чистому вигляді» завис, мов стріла, у творах Шевченка, Гоголя, Лесі, Стефаника.

Сьогодні, на початку ХХІ століття, перебувають в одному ланцюзі зі Світом Бування Світ Едему, Світ Парнасу і Світ Козлів. То не сон приснився Сірому, то пригадалися забуті людиною ХХІ століття дороги до Світу Едему, Парнасу, Козлів» [5, с. 267-268] «Головною подією ХХІ століття стане народження нового, планетарного Бога.

Ми розговорилися із Сірим про нового Бога. Не про російського Бога, бо локальні релігії відійдуть, а взагалі. Ентропія релігійного задуму Заходу, російська ортодоксальна скам'янілість, мусульманський фундизм - яскраві прикмети агонії старих богів. Яким бути новому: прямим? кульгавим? фарбованим блондином? У будь- якому разі ми залишимося за межею античного світу. Ми швидко скотимося в розряд доісторичних істот. Ми пригорнемося одне до одного, обійнявшись лапками динозаврів. Мені стало себе шкода. Новий Бог буде, звичайно, непередбачуваним.

Несподіваним. Вискочить дуже страшним… Але зрозуміло, що нова маска Бога буде позаєвропейською. Європа його не відразу прийме» [2, с. 219-220]

Висновки. Здійснений нами аналіз філософських творів Анатолія Федя та Віктора Єрофєєва дає підстави стверджувати, що сучасне літературно-художнє текстове поле яскраво ілюструє тяжіння до об'єднання екзистенційно-теологічної складової з глибокою естетичною складовою.

Подальше студіювання новітньої філософської прози полягає в осмисленні процесу формування та функціювання екзистенційного філософського мислення в Україні та за її межами на основі зіставлення з європейською традицією, виявлення закономірних тенденцій розвитку і сутності української екзистенційної філософії, визначення місця і ролі феномена екзистенційної естетики в духовному житті суспільства.

екзистенційний естетика філософський проза

Література

1. Возняк Т. Відродження івриту та української мови / Возняк Т. // Тексти та переклади. - Харків : Фоліо, 1998. - С. 249-267.

2. Єрофєєв В. Енциклопедія російської душі / Віктор Єрофєєв ; переклав Василь Шкляр. - К. : Ярославів Вал, 2010. - 224 с.

3. Забужко О. Філософія і культурна притомність нації / Забужко О. //

Хроніки від Фортінбраса. - К. : Факт, 1999. - С. 132-151.

4. Лейбниц Г. В. Избранные философские сочинения. - М. :

Издательский дом А. В. Суворина, 1990. - 378 с.

5. Федь А. М. Реальні та метафізичні світи пана Сірого : Філософський роман / А. М. Федь. - Слов'янськ : Видавець Моторін Б. І., 2010. - 284 с.

6. Фуко М. Слова и вещи / Фуко М. - М., 1977. - 530 с.

7. Хабермас Ю. Вовлечение другого. Очерки политической теории /

Хабермас Ю.- СПб : Наука, 2001. - 417 с. (Сер. «Слово о сущем»).

Размещено на Allbest.ru