Мотив чуда в художньому вимірі українського бароко (на прикладі поеми "Богородице Діво, радуйся" Іоана Максимовича)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, м. Київ

МОТИВ ЧУДА В ХУДОЖНЬОМУ ВИМІРІ УКРАЇНСЬКОГО БАРОКО (НА ПРИКЛАДІ ПОЕМИ "БОГОРОДИЦЕ ДЬВО, РАДУЙСЯ" ІОАНА МАКСИМОВИЧА)

Л. Гудзь, асп.

Чудо, мотив чудесного зустрічається майже в усіх художніх творах доби Бароко. Її митці прагнули закріпити віру в християн у вищі сили, подати взірець для наслідування, відкрити шлях до усвідомлення істини. Відтак чудо набуває морально-дидактичної функції і кличе людей до віри, до Церкви, "як дзвін кличе богомольців до храму і замовкає, коли храм наповниться" [10].

Термін "чудо" науковці трактують по-різному, і найчастіше це поняття відображає світогляд і пізнання певної епохи. Найпоширенішим поглядом на чудо є уявлення про втручання у профанний світ надприродної сили, яке відбувається за особливих обставин та в особливий спосіб.

За словником біблійного богослов'я, "чудо - це знак, пристосований до загальнолюдських можливостей пізнання" [12, с. 903], а чудесні знаки - "утвердження Слова Божого, оскільки в конкретній дії являють спасіння, звіщене Божими герольдами, з іншого боку, чуда викликають довіру до знаків як до правдивих посланців Бога" [12, с. 904].

Пояснювалася природа чуда і як вияв первісного мислення, рецидиви якого трапляються й у сфері цивілізованої колективної свідомості. Були спроби тлумачити чудо як результат навіювання, тобто намагання пояснити чудо тим чи іншим станом психіки. Науково виважені думки з приводу діалектики чуда висловив О. Лосєв, котрий розглядав цей феномен як зіткнення, взаємовідношення двох різних планів дійсності, у результаті чого народжується третій, що і є "першообразом". Філософ переконує, що "саме слово "чудо" всіма мовами світу звучить як момент подиву - грец. qaama, лат. miraculum-miror, нім. Wunder- bewundern, слов'янською чудо. "Чудо в основі своїй має повідомлення, прояв, звістку, свідчення, дивне знамення, пророцтво, розкриття, а не буття самих фактів чи подій. Це - модифікація сенсу фактів і подій, а не самі факти і події. Це - певний метод інтерпретації історичних подій, а не пошук нових як таких. Чудо для віруючого - незаперечне! Навіть слово "віра" тут не підходить. Він бачить і знає чудо" [7].

Чудо саме по собі доводить тільки те, що світ - це не лише закони природи, але й надлюдська реальність. У духовному житті кожного християнина чудо є своєрідним знаком, відповіддю Бога, що вказує на необхідність змінити внутрішній світ.

Найбільша збірка чудес християнства - Біблія. Проте євангелісти запевняють, що Книга книг - лише невелика частина чудес Ісусових. Якби розповісти про всі діяння і слова Господні, їх не вмістив би увесь світ.

Чудо завжди мало дві форм вияву: наочну (зорову) і внутрішню (проникнення віри у розум і серце). Поети Бароко, наслідуючи цю традицію, ставили за мету не лише поетично змалювати феномен чуда, а й розкрити силу Божого одкровення і вияв Його волі в житіях православних подвижників, чудесних знаменнях святих місць і образів.

Для православної церкви ікона є особливою формою одкровення Божественної реальності. Вона має велику силу благодатної дії, яка наповнює душі молільників теплом і світлом, очищає від зла і гріхів. За давнім християнським ученням, будь-яка ікона - глибоко символічна реліквія. Це образ, який відображає Небесний Першообраз. На думку В. Лепахіна, жодний художній витвір не мав такого всеохопного значення, як ікона, і жодний вид мистецтва не зробив такого масштабного внеску у розвиток культури і суспільства, як іконопис. Автор переконаний, що "роль і значення ікони, глибину і ширину її впливу на церковну, державну, громадську й особисту долю людини, навіть на її ментальність та формування естетичних смаків, оцінити не можливо" [3].

На думку архієпископа Сергія (Спаського), найважливішим доказом святості ікон є чудеса, які Господь дарує нам через них. " Якби ікони були богопротивні ідоли, як кажуть іконоборці, Господь не дарував би нам через них знаки і чуда, натомість Він вкотре засвідчив, що шанування образів Йому приємне" [11].

Чудеса від ікон великі. Комусь Господь через молитву посилає дар прозорливості, іншому - дає силу над злими духами, хтось підкорює природні стихії, дехто уподібнюється святим угодникам. Утім християнська історія найбільше чудес має про зцілення від важких хвороб і спасіння людини від гріха.

Святий образ Іллінської Богоматері надихнув Іоана Максимовича на поетичний переспів чудес, які сталися зі звичайними людьми завдяки молитві і вірі. Оскільки в українському літературознавстві, попри наявні розвідки (О. Матушек, С. Журавльова, О. Максимчук, О. Зосімова, О. Засько, В. Шевчук, С. Демченко) присвячені творчості Іоана Максимовича, немає студій, присвячених мотиву чуда в поемі "Богородице Діво, радуйся", назріла потреба проаналізувати один із найцікавіших розділів поеми (віршовані описи чудес Богородиці) та окреслити його значення для історії української барокової літератури.

Усі оповіді Іоана Максимовича об'єднані спільною темою, де "Мати Божа з'являється на допомогу людям, що вдаються до Неї коло Її ікон, уже аж по Своїм Успінні, часом образно зіходячи зі Своїх зображень" [14, с. 87]. Чудесні знамення, які дає Господь по вірі звичайним людям, часто апелюють до біблійних сюжетів і постатей, життєвий шлях яких слугує взірцем покаяння і спасіння. Підтвердженням цьому слугує перше чудо, яким автор розпочинає віршовані описи.

У славному місті Римі жив священик, "премудрый проповідник, изрядный церковник" [9, арк. 248 зв]. На сповідь до духівника прийшов юнак, "безаконій зіло умноженный, / От юности во злобі весма утвержденный" [9, арк. 247 зв.]. Священик радить юнакові молитися перед образом Божої Матері і тричі вдень читати "Богородице Діво". За півроку хлопець стає на праведний шлях, і коли одного разу опиняєься біля дверей блудниці, стаєтьсяся диво: Божа сила відштовхнула праведника за тисячу верст. "О чудо! Неслышанно, и удивленіє, / До селі невидано бысть там явленіє. / Невидимая сила от дверей оторже /Блудницы, паки к своим дверем и прибереже. / Внезапу постави в ра- стоянии / Далечайшом до зЬла в єдном мгновении " [9, арк. 249].

Аскети й подвижники неодноразово звертали увагу на потужну руйнівну силу блуду. "Не чини перелюбу" (Вих. 20, 14), - застерігає одна із десяти Божих заповідей. Причому вона вважається настільки важливою, що у Святому Письмі повторюється більш ніж 170 разів. В апостола Павла є також її роз'яснення: "Хіба ви не знаєте, що той, хто злучується з розпусницею, стає одним тілом із нею? Бо каже: Обидва ви будете тілом одним. Утікайте від розпусти. Усякий бо гріх, що його чинить людина, є поза тілом. А хто чинить розпусту, той грішить проти власного тіла” (1 Кор. 6, 16, 18).

Проте немає гріха, сильнішого за Боже милосердя. Ця істина спонукає Іоана Максимовича звернутися до біблійного сюжету про Марію Єгипетську, в образі якої ми бачимо не лише відчайдушну боротьбу, а й перемогу, яка дається Богом, Його любов'ю, Його силою та всемогутністю. "Поручившися ДЬвЬ, и бывшей поспЬшной. / Она єгда положи житію начало, / Обратившись от грЬхов яко подобало [9, арк. 250 зв]. Слыша глас к себк аще Іордан прийдеши, / К спасенію добрый покой обращеши, / И от того времени приять Поручницу / Во всєм житии своЬм добру Наставницу” [9, арк. 251].

У повчанні поет закликає не впадати у відчай, а безперервно молитися Діві Марії. "ПотщЬмся и мы к ДЬвЬ молитву имЬти, / Аще хощем в дЬлех добрых преуспЬти. / ОбратЬм вся чувства єи в послуженіє, /Воистину воспріимем благумноженіє” [9, арк. 251 зв.].

Священне зображення має свій первообраз у духовному світі, і воно не відводить людину від Істинного Бога, а веде до Нього крізь чудеса, з-поміж яких найбільші - мироточення і кровото- чення. У літературі Бароко - це символ Божого милосердя, "роса любові", символ заступництва. При цьому Іоан Максимович застерігає: чудо може стати не лише спасінням, а й покаранням, як це сталося із героєм другої оповіді.

Невідомий чоловік (очевидно, автор свідомо не дає йому імені, узагальнюючи образ загарбників чи протиборців Церкви Христової) насмілився мечем ударити ікону Богородиці. Небачене диво вразило християн - із лику Діви Марії потекла кров, яка стала цілющою для багатьох хворих. "Изыде кров от язвы, яко от живаго / Лица на децЬ изрядно там написаннаго. / Кровію истекшею мнози исцЬленны, /Больныи здравии быша, слЬпы просвЬщенны” [9, арк. 252]. Почувши про чудесні зцілення, злочинець не повірив і, насміхаючись, привів до ікони тварину "слЬпо, старо на исцЬлєніє” [9, арк. 252]. На превеликий страх і подив, Діва Марія зцілила тварину, натомість розбійник утратив зір.

У повчанні простежується апеляція до євангельскої застороги: "Хто не зі Мною, той супроти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає. А тому кажу вам: Усілякий гріх і хула простяться людям, а зневага (хула) на Духа не проститься людям. Якщо хтось скаже слово на Сина Людського, то проститься йому; а якщо хтось скаже на Духа Святого, не проститься йому ні в цьому світі, ні в прийдешньому”.

Значне місце у літературі Бароко посідають переспіви біблійних сюжетів про життєвий шлях Діви Марії, який уже сам по собі став Божим знаменням, дивом, основою християнського вчення. Вірші на честь Різдва Діви Марії, Благовіщення, народження Сина Божого, Успіння і посмертні чудеса зустрічаємо в Лазара Барановича, Іоаникія Ґалятовського, Димитрія Туптала, Кирила Транквіліона-Ставровецького, (Антонія Радивиловсько- го та інших. Латиномовні тексти також містять чимало поетичних переспівів і повчань, які збагатили світову літературну скарбницю. Іоан Максимович, маючи на меті познайомити читача із текстами західних учителів церкви, часто апелює до чудес, настанов і листів Картаєни, Фоми Кантуарійського, Петра Клю- віанського, Вікентія Бульвіненського, Бонавентури, Фоми Ак- вінського та інших. Слід зауважити, що саме це звернення до латиномовних текстів викликало хвилю критики й зауважень з боку сучасників поета і, можливо, стало однією з причин, чому творчість архієпископа ставилася під сумнів.

Утім, завдяки поемі Іоана Максимовича маємо не лише витончену барокову поезію, але й цінні зібрання богородичних чудес, засвідчені християнами східної і західної церкви, які лягли в основу багатьох творів світової літератури та культури. Таким чином, описуючи дива, автор прагне розширити міжнародні кордони, утвердити в людських серцях віру, а заодно розширити світогляд і знання православного читача.

Одним із таких є чудо семи радостей Діви Марії. Автор розповідає, як єпископ Фома Кантуарійський щодня славив Богородицю, згадуючи сім євангельських чудес, і одного разу Матір Божа явилася щирому молільнику: ПЕРВОЄ СЛОВО Ангела: се зачнеши Сына, / И родиши, пребудеш ДЬвою єдина. /ВТОРОЄ, єгда в ЧревЬ девять мЬсяцев носи, /А Єлисавети Духом вшедшу в дом ороси. / Возыграся бо в чревЬ рожденный Младенець, / Прешествієм Маріи радовась первенець. / ТРЕТЄЄ ВЕСЕЛІЄ Пречистой в РождествЬ, / Родивши Бога, пребысть в не- измЬном ДЬвствЬ / ЧЕТВЕРТОЄ: трехь царей в день поклоненія. / Злата, смирна, ливана их приношенія. / ПЯТОЄ: по тридневном и обрЬтеніи, / От Єрусалима в дом возвращеніи. / ШЕСТОЄ: Бога Сына бЬ Воскресеніє, / Радость неизреченна в Вознесеніи. / СЕДЬМОЄ: Пречистая єгда в небо взыйде, / С многим веселієм к Святой Троици прийде [9, арк. 266].

Подібні сім радостей зустрічаємо і в каталонському збірнику XIV століття "Los set gotxs", з яким, очевидно, Іоан Максимович був знайомий. Похвальна пісня славить непорочністьДі- ви Марії, народження Сина, поклоніння волхвів (цікаво, що тут провидці поклонилися саме Матері, а не Сину), появу воскрес- лого Христа, Вознесіння на Елеонській горі, П'ятидесятницю та Вознесіння Марії.

Расскажем о семи радостях и с благочестивой песней на устах

Будем смиренно славить сладостную Деву Марию.

Аве Мария, благодатная,

Да пребудет с тобой Господь, благочестивая Дева.

Дева, до того как родить, была ты чиста и невинна,

И в родовых муках и после ты осталась непорочной.

Истинно, Сын Божий был тобою рождён, благочестивая Дева.

Дева, три царя с Востока скакали ретиво,

Ведомые звездой, и прибыли к твоему убежищу.

Они принесли тебе в дар, один за другим, золото, мирру и ладан.

Дева, скорбевшая о смерти возлюбленного сына,

Ты исполнилась радости, узрев его воскресшим.

Тебе первой, милосердная Матерь, пожелал он явиться.

Дева, пятую радость от своего возлюбленного Сына ты получила,

Когда на горе Елеонской ты увидела, как он вознёсся к небесам.

Мы исполнимся радости, если ты будешь молиться за нас.

Дева, на Пятидесятницу

Ты собрала апостолов и прочий люд.

И на всех сошёл Дух Святой.

Дева, вот последняя твоя радость в этом мире:

Твой Сын стремительно вознёс тебя к небесам.

Там ты венчана на все времена, вечная царица [15].

Сім радостей Богородиці співзвучні сімом скорботам Матері Божої, які у східному християнстві мали менше поцінування, проте майстерно оспівані в поемі Іоана Максимовича. Автор спирається на збірку латиномовних текстів, знайдених у місті Колині, де подано сім скорбот Діви Марії: перша - відхід Сина до Єрусалима, друга - зрада Іудою, третя - засудження Христа до страти, четверта - розп'яття, п'ята - смерть Сина, шоста - зняття Тіла з хреста, сьома - поховання.

Прежде ста лЬт обрЬтох книгу печатанну В Колионии, латинським языком изданну.

Седм болестей зчисляєт Пречистыя ДЬвы.

Первая єгда Ісус Христос отхождаше В Ієрусалим, чисту Матер оставляши [9, арк. 146].

В той же книзі пишет о второй полести:

(Удали мя о ДЬво от всякой прелести).

В нощ, в ню же Іюдеом предан бысть Христос Бог,

В предивном терпеніи удивительно мног [9, арк. 147 зв]. Третяя ДЬвЬ болесть, а Каяфовом дому,

ЗасЬдшу на судищи судій самому.

Тамо вшедши, услыша на смерть реченіє,

Премного сотвори слез источеніє [9, арк. 148 зв.]. Всепречистыя ДЬвы болесть четвертая,

Воистину велико ДЬвы терпеніє,

Взираши бо очима там пригвожденіє [9, арк 149].

Пятую разумЬють болесть ДЬвы быти,

Єгда изволил Христос Дух свой испустити [9, арк. 154]. Шестая болесть Христа со Креста снятіє,

Тяжчая до зЬла над первы бьітіє [9, арк. 156].

Седмая болезнь ДЬвы в день погребенія,

Плащеницы и иных вещей собранія [9, арк. 160 зв.]

Таким чином, творчість архієпископа Іоана Максимовича - важлива складова українського літературного процесу ХУП- XVIII століття. Звертаючись до біблійних та історичних текстів, поет розкриває тогочасні проблеми епохи, у дидактичних настановах подає власне розуміння віри і чуда, прагне спрямувати читача до Бога й Істини, пропонує шлях аскези як єдиний і правильний. Віршовані описи чудес Богородиці, як і сама поема "Богородице ДЬво", має ще багато не досліджених питань, тому потребує ґрунтовного аналізу та вивчення.

Список використаних джерел

1. Біблія, або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту: Із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. Українське Біблійне Товариство, б. р. 296, 959 с.

2. Дамаскин Иоанн. Слово второе на Рождество Пресвятой Богородицы [Електронний ресурс] / Иоанн Дамаскин. Режим доступа: http://lib.pravmir.ru/ library/readbook/928.

3. Лепахін В. Фунції ікони. Ікона і образ. Режим доступу: http://azbyka.ru /m-funkcii-ikony-ikona-i-obraz.

4. Лихачев Д. Поэтика древнерусской литературы. 3-е изд. М.: Наука, 1979. 357 с.

5. Лосев А. Очерки античного символизма и мифологии. М.: Мысль, 1993. 959 с.

6. ЛосевА.Ф. Миф. Число. Сущность. М.: Мысль, 1994. 919 с.

7. Лосев А.Ф. Миф есть чудо // Диалектика мифа. М: Правда, 1990. Режим доступа: http://www.psylib.org.ua/books/losew03/index.htm.

8. Лэкки Гартполь В.Э. История возникновения и влияния рационализма в Европе: Пер. с англ: В 2 т. Спб, 1871. Т. 1. 320 с.

9. Максимович Іоан. Богородице, ДЬво, радуйся. Чернігів, 1707. 300 арк.

10. Остроумов Стефан, прот. Мысли о чудесах [Электронный ресурс] / Стефан Остроумов, прот. К.: Пролог, 2004 // Библиотека православного христианина "Благовещение". Режим доступа: http://www.wco.ru/biblio/books /wonders/Main.htm.

11. Сергий (Спасский), архиепископ Православное учение о почитании икон. Режим доступа: http://azbyka.ru/otechnik/Sergij_Spasskij/pravoslavnoe-uchenie- o-pochitanii-ikon/19.

12. Словник біблійного богослов'я / Упорядники К. Леон-Дюфур, Ж. Люпла- сі, А. Жорж, П. Грело, Ж. Гійє, М.-Ф. Лакан: Пер з франц. Львів: Місіонер, 1996. 934 с. С. 650.

13. Табак Ю. Православ'я і католицтво: Основні догматичні та обрядові розбіжності [Електронний ресурс] / Юрій Табак. Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2007. 66 с. Режим доступу: irs.ucu.edu.ua/ wpcontent/uploads/2010/08/Tabak.pdf.

14. Фетисов І. Збірник легенд Агапія Критянина "ApapxroXrovZroT^a" в українському та московському письменствах та народній словесності // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. 1928. Кн. 19. С. 1-41; - 1929. Кн. 23. С. 37-95.

15. "Los set gotxs" ("Семь радостей"). Режим доступа: https://ru.wikipedia.org /wiki/Los_set_gotxs#cite_note-3.

Анотація

максимович бароко поезія богородиця

Розкриваються особливості мотиву чуда в українській поезії доби Бароко, зокрема в поемі Іоана Максимовича "Богородице ДЬво, радуйся" (1707). Предметом аналізу стали вірші на честь Діви Марії та Її ікони Іллінської. Іоан Максимович пропонує повчальні тексти, які засвідчують дива Господні, з метою навернути християн на шлях віри і спасіння.

Ключові слова: чудо, ікона, Іоан Максимович, поема "Богородице ДЬво, радуйся".

Аннотация

Л. Гудзь, асп.

Институт литературы им. Т. Г. Шевченко НАН Украины, г. Киев

МОТИВ ЧУДА В ХУДОЖЕСТВЕННОМ ИЗМЕРЕНИИ УКРАИНСКОГО БАРОККО (НА ПРИМЕРЕ ПОЭМЫ "БОГОРОДИЦЕ ДЬВО, РАДУЙСЯ” ИОАННА МАКСИМОВИЧА)

Раскрываются особенности мотива чуда в украинской поэзии эпохи Барокко, в частности в поэме Иоанна Максимовича "Богородице ДЬво, радуйся" (1707). Предметом анализа стали стихи в честь Девы Марии и Ее иконы Ильинской. Иоанн Максимович предлагает обучающие тексты, подтверждающие чудеса Господни, с целью обратить христиан на путь веры и спасения.

Ключевые слова: чудо, икона, Иоанн Максимович, поэма "Богородице ДЬво, радуйся ".

Annotation

L. Gudz, Postgraduate Student Shevchenko Institute of Literature, The National Academy of Sciences of Ukraine

THE MIRACLE MOTIVE IN THE ARTISTIC DIMENSION OF UKRAINIAN BAROQUE (BASED ON THE POEM "BOGORODYCE DIVO, RADUISIA" BY IOANN MAKSIMOVICH)

The article examines the features of the miraclemotif in Ukrainian Baroque poetry, particularly inthe poem byIoann Maksimovich "Bogorodyce Divo, raduisia" (1707). The subject of analysis was the poem in honor of Virgin Mary and her icon "Illinskaja". Ioann Maksimovich presentsinstructive texts that demonstrate the wonders of the Lord, wiith the aim of converting Christians to the path offaith and salvation.

Keywords: miracle, icon, Ioan Maksymovych, the poem "Bohorodyce Divo, raduisia".

Размещено на Allbest.ru