Історико-функціональні аспекти збірки А. Кримського "Повістки і ескізи"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІСТОРИКО-ФУНКЦІОНАЛЬШ АСПЕКТИ ЗБІРКИ АГАТАНГЕЛА КРИМСЬКОГО «ПОВІСТКИ І ЕСКІЗИ»

Марта Дрогомирецька

Безперечно, історико-функціональне дослідження окремого твору в контексті епохи допомагає увиразнити літературний її ландшафт. Цей підхід важливий передусім для таких етапних явищ, як дебютна прозова збірка Агатангела Кримського «Повістки і ескізи з українського життя»: видана за неповних три десятиліття п'ять разів (1895, 1902, 1904, 1916, 1919), вона стала важливим чинником не лише на початковому, а й на наступних еволюційних етапах українського модерну.

Згідно з С. Павличко, політичне значення «Повісток і ескізів...» полягало в означенні ідейної вичерпаності українофільства, а літературне - у «стильовому перевороті, що його Кримський несвідомо здійснював у своїх невротичних текстах»¹. Т. Гундорова розглянула цю збірку у світлі естетики декадансу², а Г. Останіна прийшла до висновку, що А. Кримський був першим прозаїком, котрий звернувся до модерністського способу образного мислення³. Щоправда, менше вивченими залишаються проблематика й поетика ранньої прози митця у літературному просторі кінця ХІХ - початку XX століть.

Метою цієї статті є дослідження історико- функціональних аспектів дебютної збірки А. Кримського, зокрема, її діа(полі)логічних взаємин з поетикою епохи. Як відомо, твір значного художнього потенціалу є не тільки об'єктом, а й суб'єктом літературного процесу: актуалізуючи одні традиції, полемізуючи з іншими та запроваджуючи власні інновації, він здатен чинити зміни в жанрово-стильовій і проблемно- тематичній системі, продовжуючи, а інколи започатковуючи традицію. З історико-літературного погляду, зрештою, «так само важливі твори, що не так трансформують існуючу формацію, як виступають її досконалим утіленням.»⁴. Тому, крім генетичних, контактних і рецептивних аспектів, важливими є типологічні аспекти твору, який, вступаючи у тематичні, жанрові і стильові відношення з текстами, традиціями й тенденціями, стає конструктивним чинником літературної епохи та її естетичним репрезентатом.

Конструктивна і репрезентативна функції дебютної збірки А. Кримського чітко проявилися на проблемно-тематичному рівні. Одна з провідних у літературній традиції тема становлення юної особистості, тісно пов'язана з морально-етичною та соціальною проблематикою, звучала в романах Ч. Діккенса («Пригоди Олівера Твіста» та ін.), «Нарисах бурси» М. Помяловського, оповіданнях І. Франка («Малий Мирон», «Оловець» та ін.), L. Сєнкевича («Янко- музикант»), Панаса Мирного («Як ведеться, так і живеться», «Морозенко»), Б. Крінченка («Екзамен», «Сестриця Еаля» та ін.), повістях «Еакльберрі Фінн» Марка Твена, «Серце» Е. де Амічіса тощо. На цьому тлі оповідання «Батьківське право» та інші твори А. Кримського вирізнилися новаторським підходом до проблематики - молодий модерніст, перейшовши захоплення літературою російського «нігілізму» і загартувавшись у реалістичній школі І. Франка, зумів простежити, як у рамках «конфлікту поколінь» зароджується бунт юної особистості проти сваволі в сім'ї, школі і суспільстві.

У чому вбачаємо новації А. Кримського? Насамперед у рішучій «переоцінці цінностей» - розвінчанні фетишизованих моральних святощів, котрі увіковічнюють дійсний стан речей, ув'язнюючи самостійне критичне мислення в кайданах архаїчних стереотипів. «Що носило на собі печать авторитету, все сильно мучило хлопця» [c. 85], - таким бунтарським духом пройнявся гімназист-шестикласник Петрусь Химченко, начитавшись Бєлінського і Писарєва («Перші дебюти одного радикала», 1890). Ідеологічні маніфестації юного бунтівника складаються у своєрідну одіссею: після низки зіткнень зі шкільними авторитетами він прибув на канікули в рідну Тихогородку, де отримав реноме нігіліста за те, що шокував міщанське середовище провокативною поведінкою - одягнув на спектакль вишиванку, прилюдно розмовляв українською мовою, наставив капкан на бундючного залицяльника своєї сестри, зловив на брехні батьків і взагалі знущався над облудними умовностями світського етикету. Подекуди нагадуючи пригоди невгамовного Тома Сойєра Марка Твена чи непосидючого Винниченкового Федька- халамидника, ці комічні витівки Петруся всією своєю сюжетною конструкцією вибудовують світлу життєву перспективу - з юного бешкетника виросте хороша вдумлива людина.

В оповіданні А. Кримського «Батьківське право» етичний конфлікт мав мало спільного із неповагою до батьків - насправді твір висловив протест молоді проти життя у брехні, проти розбіжності між словом і ділом, проти міщанської «моралі», для якої матеріальні цінності мають перевагу над духовними: тут вважають злочином залізти в чужий сад по груші, але виправдовують читання щоденника своєї дитини всупереч її волі. За спостереженням Б. Грінченка Hrinchenko B. “A. Krymskyi kak ukrainskii pisatiel“ [A. Krymskyi as a Ukrainian Writer], Kyevskaia Staryna, 1903, T. 80, P. 115- 136., і «некультурна» куховарка Горпина, і «культурний» пан Ручицький обстоюють самоправство батьків, покликаючись на матеріальні взаємини в сім'ї і соціумі, засновані на приневоленні члена спільноти до обов'язку коритися та бути вдячною за користування корпоративними благами. Якщо ж виникає конфлікт, закон дає право здійснити примус до відновлення нормалізованих відносин.

З «Батьківським правом» перегукується морально- етичними акцентами оповідання Наталки Полтавки (Н. Кибальчич) «Його право» (1899): нещасна жінка з маленькою дитиною тікає від чоловіка-тирана, бо, згідно з судовим рішенням, той має намір відняти від неї її Тетяночку. В кульмінації підкреслено суперечність між «природним» правом любові і «людським» правом упокорення слабших: «- Яке «його право»? - нервово, крізь сльози, скрикнула Ольга. - Що суд йому присудив?... Який то суд?... Я не можу жити з своїм чоловіком... він погана людина... він мене мучить... Я кидаю його. І суд відбирає в мене дитину. віддає її тому катові. що й її так буде мучити!... Який же то суд?!... Де тут правда?!... І по закону природи дитя належить до матері.

- А по людському закону до батька, - відповіла з тяжким смутком стара [мати Ольги - М.Д.]. - Не жінки писали той закон!... Ми по тих законах тільки кари приймаємо, а писати не можемо!» Poltavka Natalka. “Yoho pravo” [His Right] NatalkaPoltavka. Literaturno-naukovyi visnyk, 1899, T. 6, Ch. 1, P. 51..

Намагання добратися до механізмів суспільного упокорення особистості помітне й у новелі «Подарунок на іменини» (1912) М. Коцюбинського, де малолітній хлопчик, ставши свідком страти жінки-революціонерки, жахнувся узаконеного насильства, до якого імперська машина залучила його батька -поліцейського, звиклого до бездумного підпорядкування взамін за комфортне життя: «Наче камінь зірвався згори і покотився під ноги. На бігу, круглий і грубий в своїй ватній шинелі, Доря промчався до риштовання, замітаючи полами глину, гублячи синій картуз і розкриваючи широко руки.

Наскочив на жінку і з криком обняв їй коліна.

Не треба!..» Kotsiubynskyi M. “Podarunok na imenyny” [The Name-Day Gift], Tvory, v 71. T. 3, K., Naukova dumka, 1974, P. 252..

кримський поетика літературний жанровий

Без сумніву, рання проза А. Кримського проклала дорогу пошукам молодих письменників-бунтарів, зокрема епатажній творчості В. Винниченка. Герої «Повісток і ескізів.», як і пізніші персонажі Винниченкових драм і романів - це вперті апологети парадоксальних ідей, фанати моральних експериментів. Так само «в малюванні патологічних образів інтелігентів попередником Винниченка в українській] прозі був Агатангел Кримський... » Hlobenko M. “Doba modemizmu” [The Modern Period], Entsyklopediia ukrainoznavstva, Zahalna chastyna (EU~I), Munchen, New York, 1949, T. 2, P. 771.. Щоправда, обстоюючи індивідуалістичну засаду свободи людської особистості, А.Кримський не прийняв Ніцшевого ідеалу надлюдини, заклику звільнити тілесні бажання з -під ярма моральних заборон тощо. Ці та інші сумнівні тези перевіряли у своїх художніх лабораторіях В. Винниченко й автори «Української хати».

А ще А. Кримський випередив Винниченка у прийомах ідеологічної поляризації персонажів, роздвоєння їхнього внутрішнього стану, зображення крізь призму іронії, сарказму, легкого шаржування. У гротескному стилі, наприклад, змальовано подорожні митарства юного українофіла Павла Котовича (у виданні 1919 року - Олеся Присташа) з оповідання А. Кримського «В народ!» (1890) - вони схожі на пригоди Сервантесе вого Лицаря Сумного Образу: наслідуючи улюбленого літературного героя Павла Радюка з роману «Хмари» І. Нечуя-Левицького, патріотично налаштований юнак одягнув вишиванку і спробував здійснити «ходіння в народ», одначе з реальним простолюдом так і не зміг порозумітися через комунікативний бар'єр - на пропозицію послухати Шевченка, селяни відповіли, що швець їм непотрібен, і, сприйнявши панича за шахрая чи божевільного, надавали стусанів і спустили собаку. Та Котович недовго клопотався дилемою: що робити з українолюбством, якщо враження від реального народу виявилися разюче відмінними від літературного його History of Ukrainian literature зображення. Повернувшись із невдалої місії додому, він прийняв «соломонове рішення» - залишатися українофілом, але позбутися свого демократизму.

Облудне піклування про освіту для селян і негідна поведінка в буденній ситуації зближує з Котовичем Коростенка («Малорос-європеєць» В. Винниченка). Щоправда, Винниченко змалював не комічне «ходіння в народ», а трагедію революційного часу: переляканий пан розстріляв весільний похід, прийнявши його за селянський бунт.

Зрештою, у прозі сучасників можна помітити не лише паралелі, а й можливі запозичення. В оповіданні А.Кримського «Сирота Захарко» (1892) панич- «демократ» Олесь, віддавши на жорстоке побиття наймита-сироту Захарка за дрібну провину, не міг стриматися від ридань над ягнятком, що його роздушила підвода: «...мекаюче ягнятко ввижалося цієї ночі добрячому молодому українолюбцеві навіть уві сні!» Krymskyi A. “Syrota Zakharko” [Orphan Zakharko], Tvory v 5 t., T. 1, K., Naukova dumka, 1972, P. 502.. Цілком ймовірно, що через два десятка літ цю гротескну ситуацію творчо трансформував М. Коцюбинський у новелі «Коні не винні» (1912), де «ліберал» і «друг народу» Аркадій Петрович Малина, позірно обурений прибуттям карального загону для збройного упокорення повсталих селян, дає згоду на постій солдат у своєму маєтку, виправдовуючись турботою про їхніх втомлених коней: «Крізь одчинені двері доносилось іржання голодних коней, що вступали у двір, і бряжчало оружжя на козаках» Kotsiubynskyi M. “Koni ne vynni” [Horses Aren't to Blame], Tvory v 71., T. 3., K., Naukova dumka, 1974, P. 273..

Так вишиковується ряд тематично споріднених творів: «Хмари» І. Нечуя-Левицького - «В народ!» А. Кримського - «Малорос-європеєць» В. Винниченка і «Коні не винні» М. Коцюбинського. Кожна ланка цього ряду відбиває певний історичний етап: плекання народницьких ілюзій у другій половині ХІХ століття; критику українофільства з позицій «Молодої України»; політизацію суспільної свідомості під час революції 1905-1906 років.

Збірка А. Кримського є помітною еволюційною ланкою і в інших проблемно-тематичних лініях українського модерну, як-от: висвітлення патріотичних почуттів і міжнаціональних стосунків («Psychopathia nationalis»), осуд міщанської обмеженості («Та хто ж справді тут винен?!»), зображення морального занепаду («Виривки з мемуарів...»), трактування декадансу як психічної недуги («Не порозуміються») тощо.

Оригінальність опрацювання цих мотивів у творах А. Кримського помітна на тлі попередньої традиції і творчості наступників. Скажімо, в оповіданні «Не порозуміються» народницький культ матері, споріднений із символічним образом України, цілковито, здавалося б, замінено зображенням буденних конфліктів відчужених членів сім'ї і хворобливим лейтмотивом декадансу: «Я - продукт сучасної цивілізації, я дегенерат, я декадент, я людина з fin de siecle, я неврастенік... » Krymskyi A. “Ne porozumiiutsia” [Misunderstand Each Other], Povistky i eskizy z ukrainskoho zhyttia, Kolomyia, Lviv, Z drukarni M. Bilousa i V. Manetskoho, 1895, P. 313.. Однак крізь похмуру атмосферу проривається промінь юнацького ідеалізму: автор ностальгійних щоденникових записів Андрій Лаговський називає Україну «матусенькою» і, прибувши з чужини додому, цілує рідну землю. До речі, ставши пізніше героєм однойменного роману, Андрій упродовж семи років мандрів світами носив у глибині душі біль розриву з матір'ю і заспокоївся лише тоді, коли, повернувшись додому, примирився з рідною людиною.

Таким чином, герої «Повісток і ескізів.», хоча не раз збиваються на манівці, шукають шляхи повернення до свого Дому, через що й мотив декадансу, що його запровадив А. Кримський, змінюється мотивом духовного відродження. Амбівалентне трактування декадансу відрізняє «Повістки і ескізи. » від концепцій таких найближних наступних літературних полотен, як «Зів'яле листя» І. Франка та «Блакитна троянда» Лесі Українки.

Рання проза А. Кримського відбила рух жанрової системи від реалістичної широкоформатної розповіді до фрагментарної імпресіоністики. Молодий автор дав у підзаголовках такі жанрові визначення: «оповідання» («Батьківське право», «Історія однієї подорожі», «Та хто ж справді тут винен?!», «Перші дебюти одного радикала», «Не порозуміються»), «малюнок» («Сирота Захарко»), уривки зі спогадів («Виривки з мемуарів одного старого гріховоди»), «побрехенька без тенденції» («В народ!») і навіть «дещо.» («Psychopathia nationalis» має підзаголовок «Дещо з невропатології, дещо з етнографії, дещо - так собі дещо»). І хоча жоден твір не означений термінами, що винесені в заголовок книжки - ні «повісткою», ані «ескізом», до першої категорії тяжіють більші за обсягом твори («Перші дебюти одного радикала», «Psychopathia nationalis», «Не порозуміються»), а також тексти із хронологічно розлогою фабулою («Та хто ж справді тут винен?!», «Виривки з мемуарів.»). Решта творів мають ознаки ескізу (образка, нарису чи шкіцу) - їм притаманний сценічний спосіб побудови епізодів, в основі яких конфліктно напружені діалоги й монологи, перемежовані короткими авторськими нараціями, екскурсами в передісторію та коментарями.

Кут зору мінливий у збірці, тобто події висвітлюються з перспективи різних персонажів, на що звернув увагу І. Франко Franko I. “Do A.Iu. Krymskoho, 4 lystopada 1891” [Letter to A. Krymskyi, November 4, 1891], Zibr. Tvoriv u 50 tt., T. 49, K., Naukova dumka, 1986, P. 303.. Переважає нарація від третьої особи з коментарями наратора, крім оповідань «Та хто ж справді тут винен?!» та «Виривки з мемуарів.». «Виривки.» мають наративну форму мемуарних/ щоденникових записок. Щоденниковий дієгезис дисонує з мімезисом і втрачає правдоподібність, коли починає описувати подію синхронну із процесом записування, наприклад, фіксуючи напад істерики, що охоплює автора записок: «Мені здається, що серце моє спиняється, я завмираю, в грудях схопило... Боже! Боже!!! Ісповідую Тобі, Господу Богу моєму і Творцу вся моя прегрішенія. Змилуйся, добрий Боже! Змил.

А-у-у-у-у! вий, проквиляй, старий вовчище, клацай зубами, жери всіх очима!.. А-у-у-у-у!... Ах, знов наближається пароксизм гістерики. Помилуй мя, Боже, по велицій милости Твоїй... Miserere mei, Deus...» Krymskyi A. “Vyryvky z memuariv odnoho staroho hrikhovody” [Excerpts from the memoirs of an old sinner], Povistky i eskizy z ukrainskoho zhyttia, Kolomyia, Lviv, 1895, P. 198..

Для безпосереднього відтворення хвилювань людської душі, нервових зривів, візій тощо якнайкраще надавалася стильова манера «потоку свідомості», яку вперше успішно застосував І. Франко ще у своєму ранньому оповідання «Ріпник» (1877) Denysiuk I. Rozvytok ukrainskoi maloi prozy ХІХ - poch. XX st. [The Development of Ukrainian Short Story of the ХІХ - early XX century], Lviv, Akademichnyi Ekspres, 1999, P. 96-97., а на початку XX століття її було доведено до філігранної майстерності у новелах «Невідомий» (1907) М. Коцюбинського, «Я (Романтика)» (1924) М. Хвильового та інших прозаїків.

Започаткувавши добу модерну, збірка А. Кримського відіграла піонерську роль серед тематично споріднених творів, присвячених проблемам «батьків і дітей», молодіжного бунту, патріотизму і ксенофобії, декадансу як фізичної і духовної недуги. Його рання проза є проміжною ланкою в таких еволюційних етапах української прози: 1) реалістичний етап, для якого була притаманна ідеалізація простолюду, як засвідчив роман «Хмари» І. Нечуя- Левицького; 2) етап «Молодої України», коли криза народництва наприкінці ХІХ століття спричинилася до поширення настроїв «fin de siecle» і зародження новітнього українського світогляду - процесів, відтворених у «Повістках і ескізах...»; 3) імпресіоністично-неореалістичний етап початку XX століття, на якому М. Коцюбинський, В. Винниченко та інші висвітлили процеси революційної політизації суспільства.

Певний вплив на розвиток модерної прози «Повістки.» справили амбівалентним трактуванням декадансу, схильністю до жанрово-композиційної фрагментаризації та експериментами з наративною формою, яка подекуди наблизилася до «потоку свідомості».

Размещено на Allbest.ru