Життя М. Андрелли

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Михайло Андрелла

Найталановитішим представником полемічно-публіцистичної прози другої половини XVII та початку XVIII ст. у найвіддаленішому куточку української землі -- Закарпатті -- був Михайло Андрелла, життя і творчість якого проходили в умовах жорстокого соціального і національного гніту народних мас іноземними загарбниками. Закарпатське українське населення протягом століть вело героїчну боротьбу проти німецько-угорських колонізаторів за своє існування, за елементарні права людини, за свободу і незалежність, за возз'єднання з єдинокровними братами. Особливо впертою була ця боротьба в XVII ст., коли закарпатці, крім соціального й національного гніту, зазнали ще й релігійного тиску з боку Ватікану і католицької монархії Габсбургів, що спільно проголосили 1649 р. в Ужгороді унію православної церкви з римсько-католицькою. Тому поява самобутнього полемічного таланту М. Андрелли на Закарпатті була закономірним, історично необхідним явищем. У живій проповіді і в писаних творах він викривав і засуджував іноземних загарбників, закликав народ до опору, виховував почуття ненависті і зневаги до ворогів.

Михайло Андрелла народився 1637 р. в селі Оросвигове (тепер передмістя Мукачева), чому й називав себе Оросвигівським. Освіту Андрелла здобув за межами батьківщини в навчальних закладах Відня, Братіслави, Тирнави, мав змогу добре вивчити історію римсько-католицької церкви та всебічно познайомитись з єзуїтською політикою підкорення слов'янських народів духовній владі Ватікану.

Повернувшись на батьківщину уніатським священиком, Андрелла починає глибоко вивчати православні книги, написані або опубліковані в Острозі, Львові, Києві, Чернігові; безпосередньо знайомиться з тяжким життям земляків, які стогнали під подвійним ярмом своїх і чужих феодалів, а також «римських катів». Після довгих роздумів Андрелла дійшов висновку, що вся політика Риму -- суцільне ошуканство; що папа римський -- не намісник апостола Петра, а гордовитий узурпатор; що підкуплені Римом і Габсбургами поборники унії на Закарпатті висловлюють волю лише верхівки католицького духівництва. Спілкуючись з простим народом, Андрелла бачив глибоку ненависть до унії і Ватікану з боку трудящих. Все це привело до того, що в 1669 р. Андрелла назавжди порвав з уніатством і перейшов на бік народу і його «старожитной веры».

За це його разом з двома його братами, що теж покинули унію, схопили, закували в кайдани і кинули в підземелля Мукачівського замку. Про те, як єзуїти катували його і примушували знову перейти до унії, Андрелла принагідно розповів у своєму творі «Логос». Однак вчинити розправу над своїм любимим вчителем не дали народні маси. Єзуїти, поглумившись над людською гідністю Андрелли, випустили його з катівні, але заборонили повертатися до сім'ї в село Великі Лучки і позбавили сану священика. Починається систематичне переслідування і гоніння Андрелли, але він уперто проповідує православ'я, викриває криваві дії слуг Ватікану і Габсбургів, полемізує з ідеологами католицизму як в усній, так і в писаній формі. Чим більше лютували кати, тим гострішою і нещаднішою ставала полеміка у творах письменника.

Мабуть, не було такого міста чи великого села на Закарпатті, де б не побував Михайло Андрелла. У його записках можна простежити цілу географію вимушеного і небезпечного мандрування. Останні роки він перебував у селі Іза (тепер Хустівського району), де, треба думати, був ієреєм православної церкви. Та і його вороги притихли, налякані селянською антифеодальною війною під проводом Ференца Ракоці (1703--1711). Там, у селі Іза, Андрелла в 1710 р. і помер, про що є запис в церковній книзі.

Полемізувати з уніатами та єзуїтами, що осіли на Закарпатті, Андрелла почав ще до ув'язнення. Особливо гострою ця полеміка була в катівнях Мукачівського замку. З 1669 р. Андрелла починає записувати свої думки або «казаня» та «слова» і таким чином створює низку полемічно-публіцистичних творів, які не тільки не були надруковані (в тодішніх умовах Закарпаття про це й мови не могло бути), а й довго замовчувалися чи просто знищувались владиками уніатської церкви. Адже вогонь полемічних творів Андрелла спрямував проти таких ворогів українського закарпатського населення, як професор Тирнавської єзуїтської колегії Матіас Жамбор, уніатські мукачівські єпископи Йосип Волошинський і Йосип де-Камеліс, уніат Іван Корницький, і взагалі проти ідеології римсько-католицької церкви.

Андрелла не міг мовчати, бо бачив, як вірнопіддані лакеї Ватікану і Відня знущаються з населення, кидають непокірних у в'язниці, заковують у кайдани, «велию пакость» творять -- «аще же сие умолчать каменіе вьзопіет!» Цей пристрасний заклик «не мовчати!» знайшов своє вираження у двох рукописних книгах «Логос» (1691--1692) і «Оборона верному каждому человеку» (1697--1701), що повністю були опубліковані лише в 1932 р. На жаль, інша дуже важлива тритомна праця Андрелли «Трактат против латинов» не збереглася. Цілком можливо, що вона була знищена фанатиками-католиками.

Розглядати твори Андрелли за тематичними групами чи сюжетами майже неможливо. Свої думки він записував так, як вони приходили йому в голову, підкріплюючи цитатами з святого письма, передусім з Острозької біблії, а також з творів східноукраїнських письменників -- Христофора Філалета, Петра Могили, Захарії Копистенського й особливо Іоаникія Галятовського.. До речі, особливо цінував Андрелла твори Галятовського, вони були для нього теоретичною школою в побудові проповідей і «слів». Андрелла намагався навіть писати свої проповіді за «Наукою, албо Способом зложеня казаня», але через свою палку вдачу не завжди дотримувався схеми свого учителя (екзордіум, наррація, конклюзія). Варто йому було, наприклад, згадати про папу чи якогось єзуїта, і він забував про вишукану манеру та перчив ворогів саркастичним словом.

За змістом «Логос», що складався з «предмовы в кратком времени сем до любящих писанія святое» і з п'яти «словес», або проповідей, є мовби початком викриття письменником лиходійств Ватікану, викриття папи, полемікою проти єзуїтів та уніатів, закликом до «роботи» -- боротьби -- і містить деякі відомості автобіографічного характеру. В «Логосі» Андрелла намагається довести, з одного боку, першість і правдивість «восточної православної віри», а з другого -- порочність західної католицької церкви.

В «Обороні» Андрелла продовжує попередні мотиви і стає також на захист православної віри і православних «вірних» людей, гостро полемізує з уніатами, єзуїтами, лютеранами і кальвіністами. Із збережених зошитів цього великого на тисячу сторінок рукопису видно, що твір складається із заголовної сторінки з обгрунтуванням причини написання книги, двох передмов, тринадцяти «бесід» і одного «поученія». Лише деякі частини озаглавлені, наприклад: «Чесо ради нам дает ся от бога божественное писаніе», «Плач восточной св. церкви до сынов ея и дщерей», «Троиця божия»; інші починаються молитвою або своєрідним зверненням до слухачів, як це робили східноукраїнські проповідники.

Через павутиння богослів'я в творчості полеміста яскраво проступають соціальні мотиви. Захищаючи «убогих» і «нищих», на яких експлуататори накладали «бремя тяжкое», Андрелла виступає проти тих, хто сіяв «ложь и зраду, грошолюбіе и златолюбіе», тобто проти українських, угорських і німецьких феодалів, проти найманців Ватікану, які «одежду носять человечую, а сами бывше внутри волци, плотскіи бесы и тайноубивцы». Він розумів, що бідній людині в тогочасному суспільстві ніде було шукати правди, пощади, бо запанувала кривда, наруга, лицемірство й насильство «антихристів». Непокірних «гвалтом беруть в руки, сажають таковых в град, в колоду и в ланцы ногу, во путех негай спираются, негай терпят изгнаниа».

Особливо гостро, з великим сарказмом викривав Андрелла кровожерливу політику римського «святого престолу». Перебуваючи замолоду в таборі уніатів, Андрелла безпосередньо з першоджерел вивчив і зрозумів, що Ватікан був місцем, де народжувалися найстрашніші змови, політичні інтриги та провокації кроти всіх народів, і в першу чергу проти слов'янських. Організовуючи хрестові походи, феодали вели загарбницькі війни, вогнем і мечем насаджуючи католицизм, як це було на Закарпатті в XVII ст. Андрелла писав, що Рим є не матір'ю, а мачухою для його земляків, що всі «діаволи» прийшли з того Риму, в якому сидить «сам антихрист папа, отец уніятам вшитким римским». Письменник сам пересвідчився, що папа і все його «христове військо» не гребують жодним засобом, якщо він може зміцнити їх владу та збільшити їх багатство. Папи допомагали католицьким державам завоювати країни, зберігаючи за собою право спільної експлуатації уярмлених народів: «той бескуп Рима, который лживо отсекает люд божій, к себе прельщает, снует, как паук, паучинная».

Підхопивши поширену в антикатолицькій літературі ідею про римського папу як антихриста, Андрелла популяризував її подібно до суворого обличителя суспільного зла І. Вишенського, полемістів Г. Смотрицького і С. Зизанія. В проповідях Андрелли папа -- це не тільки антихрист, а й «вепрь, діавол, змій, аспид, многоплетенный зверь, скорпіон, медведь, человек бездушник». Створюючи такий образ «намісників апостола Петра», письменник виходив не тільки з богословських міркувань, а й з соціально-політичних, бо він був не сторонній спостерігач, а співучасник боротьби українського населення Закарпаття проти отруйної політики Ватікану і Габсбургів. Андрелла говорить, що антихрист не тільки папа, а всякий, хто перебігає у стан ворогів, зраджує і продає свій народ. Разом з тим автор пристрасно закликає не боятися «отца лжи»: «Дерзайте, не бойтеся діавола оного з Риму!» В іншому місці він писав: «А чемуж волокут, тягнут силою нашу церков, и рады бы они мне погибнути, скоро, борзо, просят, молят мя обратися. На що? На унею их? Пге! Плюю на ню.., не потребно мне бога их!..». андрелла проза римський антихрист

До ворогів православного люду на Закарпатті Андрелла відносив не тільки єзуїтів та уніатів, а й лютеран та кальвіністів. Виникнувши з одного і того ж кореня -- протесту проти тиранії римського папства, лютеранство і кальвінізм згодом розійшлися, їх поєднувало вороже ставлення до папи і до революційної боротьби народних мас. Так, Лютер, злякавшись розмаху народного руху, спрямував свій гнів не на князів і католицьких попів, а на селянство. Кальвінізм, як одна з різновидностей християнства, був найбільш закінченим релігійним вираженням вимог найсміливішої частини тодішньої буржуазії. На відміну від лютеранства, яке йшло на компроміс з феодалізмом, кальвінізм став у XVI--XVII ст. ідеологічною зброєю молодої буржуазії в її боротьбі з феодалізмом.

На Закарпатті реформаційний рух набрав особливих форм. Дворяни трималися то лютеранства, то кальвінізму; міщани були переважно лютеранами, а селяни стояли за стару православну віру своїх предків. Це надавало релігійним відносинам станового характеру. Точилася вперта релігійна боротьба, яка боляче відбивалася на становищі народних мас. Православне трудове населення із зневагою дивилося на «панську віру» -- протестантизм -- і не підтримувало її, як не підтримувало і католицизм. Панівні верстви в свою чергу зневажливо ставилися до «хлопської» православної церкви.

Здебільшого Андрелла вірно оцінював протестантизм, який на час його діяльності не відігравав прогресивної ролі, а щодо українського населення на закарпатських землях -- був явно реакційним. Андрелла різко засуджував у творах лютеранство і кальвінізм за те, що вони стали ідеологічною зброєю панівного класу. Він усіма силами, як і його попередники-полемісти, обстоював православну віру українського народу. В оцінці протестантизму Андрелла пішов далі своїх попередників, характеризуючи його не з релігійного, а більше із соціально-політичного боку.

У ході полеміки з єзуїтами та уніатськими владиками Андрелла глибоко усвідомлював необхідність спільної боротьби всіх православних проти підступів католицької церковної і світської влади. Він не боявся подібно Івану Вишенському назвати собаку собакою, а вовка вовком, хоч би то був магнат, папський єзуїт чи можновладний єпископ. Одних Андрелла проклинав, коли бачив повну і безповоротну зраду; другим терпляче роз'яснював негідність їхнього вчинку, третім по-дружньому радив швидше кидати унію і знову повернутися до своїх братів. Нетерпимо ставився письменник і до тих, хто намагався відбутися в суспільно-релігійній боротьбі мовчанкою за спиною інших.

Полемічно-проповідницьким кредо Андрелли були слова: «Удобнейше бо солнцю не греты, ниж светити, нежели христианину собою не просвещати... Удобнейшое человеку светлое, нежели Римова проклятая тма». Цієї настанови письменник вірно дотримувався протягом всього свого проведеного в боротьбі бурхливого і подвижницького життя.

Свої твори Андрелла прагнув писати старослов'янською мовою, бо вважав її священною мовою православної церкви. Однак він не міг упоратися з важкою слов'янською фразеологією, перемішував її не тільки з українською і російською лексикою, а й з угорською, чеською та польською. В особливо гострих моментах Андрелла вживав дотепний народний гумор, дошкульну іронію, влучні парадокси, щоб найгостріше викрити ворогів.

У стилістичному оформленні творів Андрелли можна знайти багато спільного з його попередниками та сучасниками. Брак чіткого плану, навіть хаотичність, непропорційність складових частин композиції, численні повтори, витяги з богослужебних книг і творів інших письменників -- такі основні особливості стилю Андрелли, зумовлені специфічними особливостями проповідницько-полемічного жанру. Найхарактернішою рисою його стилю, як і всіх тодішніх українських письменників, є риторизм: численні запитання і оклики, антитези, паралелізми, повтори. До стилістичних засобів письменника можна також віднести багату метафоричність, алегоричність, дотепні порівняння з іронічним і сатиричним забарвленням. У багатьох моментах Андрелла діалогізує мову, урізноманітнюючи мовний стиль розповіді, як це робив, наприклад, Іван Вишенський. Дуже часто письменник вживав у своїх творах народні прислів'я («Вино новое -- друг нов», «Кто правду молчит, той нем», «Виноград если не копати -- травою заростет»), а також народні притчі (оповідання), зокрема «Притчу про мельника Ісаю і біса», «Притчу про Найду», відому в багатьох фольклорних записах і літературних обробках («Перший винокур» Л. М. Толстого, «Як чорт одслужував шматочок хліба» І. Манжури тощо).

Громадсько-політична, проповідницька та літературна діяльність пристрасного борця проти Ватікану, унії та іноземного панування на закарпатських землях Михайла Андрелли є яскравою сторінкою в історії української літератури. Спадщина Андрелли гідно завершує полемічно-проповідницьку прозу другої половини XVII ст. і є невід'ємною частиною всієї української літератури.

Размещено на Allbest.ru