Літературна творчість "мандрівних" дяків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Літературна творчість «мандрівних» дяків. Пародії і травестії

В історії давньої української літератури особливе місце відводиться творчості студентів, прозваних народом «мандрівними» дяками. До цієї категорії належали вихідці з бідних родин, які не мали ніяких засобів для прожиття та навчання і змушені були в період канікул йти в народ заробляти шматок хліба. Студенти наймались писарями, дяками, приватними вчителями. Деякі з них ішли на Запоріжжя і вливались в ряди воїнів, а чимало їх так і не поверталось до шкіл. Сказане передусім стосувалося студентів Києво-Могилянської колегії.

Як відомо, в давніх українських школах було досить високо поставлено викладання основ літературознавства. Читався великий курс поетики, слухачі обов'язково мали писати вірші, драматичні твори, проповіді, тобто реалізовувати на практиці здобуті знання. Все це виробляло в студентів добрі смаки до художньої літератури, насамперед до поезії. Поступово нахил до написання художніх творів, насамперед поезії, стає покликанням найздібнішої частини студентства, його духовним життям.

Перебуваючи серед народу, студенти освоювали багаті здобутки народнопоетичної творчості. Це допомагало їм писати оригінальні твори -- вірші та книжні пісні. Звичайно, не обходилося й без сліпого наслідування фольклорних зразків. В основному ж більша частка продукції «мандрівних» дяків входить до кращих надбань давньої української літератури.

Але чи не найціннішим здобутком творчості «мандрівних» поетів є орації та травестії. На думку П. Житецького, ці твори становлять одну з найоригінальніших сторінок української літератури. Пародії і травестії «мандрівних» студентів відзначалися колоритними ситуаціями, в них було багато іронії, жарту, сміху. Основним об'єктом їхньої творчості були епізоди релігійної історії, зокрема різдвяної та великодньої. Опрацьовуючи ці теми, студенти йшли шляхом своєрідного художнього прийому -- зводили релігійні сюжети до рівня звичайних, вносячи в них побутові деталі.

Основною темою для написання різдвяних творів «мандрівних» поетів була загальновідома сценка про пастухів та популярний сюжет про царя Ірода. При поетичному змалюванні цих епізодів студенти певною мірю дотримувались сюжетної одноманітності, проте вносили і багато цікавих побутових подробиць, що сприяло гумористичності стилю різдвяних орацій.

Так, в одній з орацій на різдвяну тему розповідалось про те, як пастухи, дізнавшись про народження Христа, помітили, що до отари «якийсь варага причвалав...», і вони (пастухи)

...хто рачки, а хто пупом,

Аби б побачить хто там є.

В кошарі с краю в край шагає,

таке велике, а ще літає,

Не чоловік, а бачся схоже.

Панько сказав се: «Гарна птаха!»

Явтух же: «Ні, се мабуть пряха».

Пастухи йдуть вітати новонародженого. В цілому вірш побудований за відомою сюжетною схемою, але тема інтерпретується цікаво і майстерно. Твір багатий на драматичні колізії, образи змальовані з симпатією.

Автори вірша вдаються до створення картини в дусі фольклорного шаржу. Наростанню гротескного зображення подій сприяють словесні грубості, як, наприклад: герой припхався, а до отари якийсь варага причвалав. Стиль вірша дуже близький до стилю вертепної драми.

Прийом зведення поважного, релігійного до норми буденного, пересічного з'явився, мабуть, в творчій практиці студентів за аналогією до опрацювання подібних тем в апокрифах, де, як відомо, про поважні речі говорилось у зниженому, навіть гумористичному тоні, а часто про життя святих говорилось таке, чого не було в канонізованому святому письмі. Зокрема, в багатьох апокрифах розповідалось про дитячі роки Христа, як він «орав плугом», «сіяв і збирав», про пригоди Адама і Єви, про витівки мудрого Соломона та ін.

Апокрифи були багатими на фантазію, на яскраві й дохідливі сюжетні перипетії, колоритні образи. Такими ж за своїми художніми якостями є й окремі вірші різдвяного циклу. Так, про Адама і Єву говорилось:

Бидна Єва

Одну з древа

Вырвала кыслычку:

Збула власти,

Треба прясти

На гребени мычку!

Через то там

Бидный Адам

Щось кажуть пропудыв,

За то его бог

Иты за порог

Адама прынудыв.

Офольклоризовані апокрифи на цю тему побутували серед народу ще навіть у XIX ст. Так, в апокрифічній легенді, записаній на Харківщині, розповідалось, що, виганяючи Адама і Єву з раю, бог дав Адамові дерев'яну лопату і звелів йому копати землю і сіяти хліб, а Єві дав кужіль і веретено, щоб пряла.

Вибираючи яскраві порівняння, дотепні вислови з розмовної мови та народнопоетичної творчості, студентство компонувало чудові за гармонією ритмічні вірші, насичуючи їх ідейними мотивами земного життя.

Епізоди, в яких змальовувалось святкування народження Христа, відзначаються винятковим гумористичним піднесенням, абстрагованою від мирських клопотів безтурботністю і зведенням всього лише до веселого «празникування». Помітно, що ці сценки в ораціях мають певну сюжетну схему і коло перипетій, які повторюються в творах.

Пародії і травестії писалися леонінським віршем. Імовірно, що тут «мандрівні» дяки наслідували віршову манеру маленьких пісеньок, названих у народі витребеньками, дрібушками, триндичками, здавна відомих на Україні. Чимало таких пісеньок у XVII--XVIII ст. було внесено до співаників.

Для «мандрівних» дяків-поетів властивим був життєствердний матеріалізм, який особливо виявився в «блюзнірському» зведенні на землю святих і наданні їм рис звичайних людей. Підтвердженням цієї тези є інтерпретація студентами в стилі пародії колядки «Про празникування святих»:

На небесній горі

Пресвяті собори...

Святії ся зібрали,

Всі празникували...

Миколай наш чесний

Взявся до почесни...

Пропив до Івана,

Нахиливши жбана і т. д.

У цьому й подібних творах закладена велика атеїстична сила. Святі, як земні істоти, займаються звичайнісінькими справами: гуляють, грають у карти, для них «горілка в потребі», яку вони п'ють прямо «з жбана». Поруч із святими виведені образи земних людей, які нічим не відрізняються від канонізованих постатей. При художньому зображенні «празникування» святих поети також звертались до фольклору. Зокрема, ритміка народних жартівливих пісень стала основою ритмічного складу пародії.

Чимало місця в пародіях та травестіях було відведено Іродові. Автори віршів проклинали його, називали брутальними словами, бажали йому найстрашніших хвороб. Так, в одному з віршів говорилось, що бог послав Іродові кару --

В потилиці открились болячки,

По всім тілі чирячки,

Під носом почервоніло,

В животі вуркотіло.

«Мандрівними» дяками було складено чимало орацій на великодні теми. Джерелом для написання цих творів, як і різдвяних, були також біблійні апокрифічні оповідання, хоча вони були біднішими та менш драматичними, ніж різдвяні. Було в них і менше цікавих перипетій та епізодів. У великодніх апокрифічних оповіданнях поетів особливо приваблювали зображення пекла та історія, в якій розповідалось про мандрівку бога в підземне царство, де він задумав навести порядок.

Типовим зразком великодньої орації була «Верша, говоренная пану гетману запорожцами на светлій празник воскресенія Христова 1791 года», надрукована в 1882 р. на сторінках журналу «Киевская старина» М. Петровим. В цьому ж році М. Петров публікує доповнення до згаданого вірша, а в 1912 р. ним же опублікований ще один великодній вірш.

Це досить оригінальні твори з великою кількістю дійових осіб. Обидва вірші не лише тематично, а й за багатьма деталями пов'язані між собою, але окремі картини опрацьовані самостійно. Фактично це різні варіанти однієї орації.

У «Пасхальній вірші» покривало святості знято з високих духовних осіб. Бог та Ісус Христос відтворені в гумористичному плані. Подекуди зображення порядків у пеклі набирає різко класового та атеїстичного спрямування. Наприклад:

Була воля: хоть и кроля, у рай не пускають,

Хоч бы святих, вони и тих у пекло таскають.

На всих трактах и болотах сторожи стояли,

Серед шляху, у тюряху, до пела хапали,

Того отци, попы, чернци не минали шляху,

Философы, крутопопы набирались страху.

У текст внесено і відоме оповідання про Адама і Єву. Тут «бідний Адам... землю орав, ціпом махав», а Єва змушена «прясти на гребени мичку». Для зображення грішників вживаються дієслова з емоційним змістом: пропудив, трощила тощо.

Автори сміливо висловлюються про бога як пияка. Ось він, будучи напідпитку, «за порог в пекло поточився». Такі ж і його підручні. Апостоли теж часто прикладаються до чарки, женихаються. Так, Мойсей у нетверезому стані «мур пробив рогами, ад сплюндрував и помандрував пішими ногами».

Загалом твір пройнятий зневажливим ставленням до всієї божої камарильї. Для образного відтворення подій автори використали великий художній матеріал з арсеналу розмовної мови та фольклору. У «Дополнении к пасхальной вирши» характеристика грішників з соціального боку зроблена досить глибоко: орація травестія поетичний твір

Зараз тая серед рая свобода засіла:

Тут тишина, вся старшина немає к ней діла.

Тут сіпуга, війт-пьянюга вже не докучає

И в подводу тут із роду ніхто не хапає...

Утік кураж, здирства нема ж, пропали всі драчи,

Щезло лихо, живуть тихо, не дають подачи,

Погибла власть и вся на расть вилізла голота,

Війт не ворчить и не стучить десятник в ворота.актично у вірші відтворені картини суспільного життя України XVIII ст. Зображення ж грішників було виразно тенденційним, оскільки у ньому втілено віковічне прагнення трудящих мас -- позбутися здирства, насильства та експлуатації.

Торкаючись оцінки різдвяних та великодніх ораційних творів, Франко відзначив, що вони «один із найінтересніших витворів нашого віршописання XVIII в.». Багатство сатиричних та гумористичних відтінків при різноманітних перипетіях сюжету, колоритна народна мова, розбавлена фольклорними ідіомами, видозміненими прислів'ями, виклад біблійних оповідань за фольклорними ідейними традиціями, яскраве змалювання образів із «святого письма», зведених з духовного постаменту в простонародне середовище, що особливо подобалось трудовому народові, -- все це сприяло популярності пародій і травестій серед широких мас, і тому ця спадщина займає в історії давньої української літератури почесне місце.

Велику кількість віршів склали «мандрівні» поети про своє гірке життя. Різні пригоди траплялися з дяками-студентами на їхньому тернистому шляху: і лихі, й радісні. Вічні пошуки шматка хліба, невлаштованість долі залишали незгладимі сліди в молодому серці.

В українських містах і селах у XVII -- першій половині XVIII ст. школа була досить популярною. Найбільша заслуга в цьому учителів-дяків, колишніх студентів. З другої половини XVIII ст. становище дяків-учителів значно погіршилось -- учитель фактично став жебраком. Були навіть випадки, коли пани прирівнювали учителя до кріпака і змушували його відробляти панщину, про що говориться у віршах.

Напівголодні мандри, марення про їжу поети-дяки майстерно оспівували в своїх віршах. Сміх, дотеп, жарт зведені в один потік, який вражає непідробною гумористичною іронією. Ось дяку-вчителю

...во сни приверзлося,

Що з небес у школу сало прыплелося,

Ковбасы около, як вьюны, вертятся, --

Тіи-то потравы и для нас годятся....

Однак, прокинувшись, дяк нічого не побачив.

Дяки-учителі з нетерпінням чекали різдва чи великодня -- в ці дні їм щось перепадало. Тому в віршах знаходимо чимало картин, у яких зображувалася підготовка до свят і висловлювалось прохання -- дати їм на свята чогось попоїсти. Про це говорилося з доброзичливим жартом, іронією. Мотиви цих творів перегукувалися з колядками.

Чимало віршів написано дяками про життя школярів та їх навчання в школі. Вони свідчать про вміння поетів використати художні досягнення народнопоетичної творчості, завдяки чому ці вірші набувають неповторності. У них багато своєрідного гротеску, властивого народним небилицям, байкам тощо.

Це були не просто чудернацькі вірші, написані «мандрівними» поетами для забави громади, чи розповіді поета про свої мрії. В творах було втілено мрії українського трудового народу про щасливе життя. Вони були наче згустком цих мрій, розкиданих по творах різних фольклорних жанрів, насамперед з казок-небилиць, в яких відбилась утопічна мрія про багате заможне життя, про неймовірні явища (ковбаси на деревах ростуть, сметанний дощ іде тощо).

У віршах про школу часто говорилося про важкі умови навчання. Наука в школі була мудрованою -- найважче учням було вивчати латинь. Тим, кому не давалась ця наука, часто перепадало від учителів. В одному з віршів автор пише, що вчитель до учня

...мовит... с фурією, мовже с фуком,

А з едного боку кулаком, а з другого стусом.

Потим крикне на хлопів: а давайте ж ему з маслом кашу.

У віршах «мандрівних» поетів помітна сталість сюжетних конструкцій, жанрових картин і гумористичних ситуацій. Та це не означає, що поетична фантазія була бідною, обмеженою. Це зумовлено тим, що студенти в пошуках шматка хліба змушені були писати твори на популярні теми, кожного разу по-новому опрацьовуючи їх.

Свою причетність до науки і школи студенти ставили досить високо. Не кожний, говорили вони, може пізнати їхні премудрості. В одному з віршів, використовуючи влучні вирази, невідомий віршописець констатував:

Если не рожден, не сунься в науку:

Ах, многи через то в вечну впали муку!

Не многих мати породила к школе...

Студентство не відзначалося побожністю. Швидше потяг до церкви мав утилітарний характер. Звідси й те збіднення біблійних тем та образів, зведення нанівець набожності.

Атеїстичні тенденції в творах «мандрівних» дяків підсилювалися байдужим ставленням народних мас до церкви, особливо у XVIII ст., коли вона показала своє справжнє обличчя, ставши прислужницею царизму. Водночас слід зазначити, що атеїстичні мотиви характерні в основному для творів біднішої частини студентства.

Твори «мандрівних» студентів, як правило, не друкувалися, лише зрідка заносилися в рукописні збірники поряд з псалмами та книжними піснями. В основному ці твори жили серед народу. Тому не дивно, що в XIX ст. було записано ряд текстів ораційних творів з уст народу.

Серед «мандрівних» студентів було багато талановитих акторів, режисерів, художників і музикантів. Як відомо, вони ставили на шкільній сцені п'єси, грали в них, оформляли сцену, писали музику. Вони ставили драми не тільки в школі, а й на площах перед народом.

«Мандрівні» дяки були вмілими інтерпретаторами церковних співів -- акафістів, тропарів, кондаків тощо. Вони з винятковою дотепністю пародіювали на мотив церковних відправ свою «принадність» до горілки. У творах «Синаксар, выписан из службы двенадцати нетленных братьев Коропских на память пиворезам о изобличеніи сивухи», «Лекарство из болящих немощію піанства или Бахуса новоизобретенное», «Правило увещатильное піаницам, певаемое не в церквах, но в школах» та інших пародіювались тексти з святих писаній, зображувалась пристрасть дяків-пиворізів до сивухи, в пародійно-жартівливому тоні відтворювалось їхнє мандрівне життя, психологія їхньої поведінки і звичаї. Автори пародій, іронічно роздумуючи про пияцтво, говорять про його шкідливість, радять п'яниць добре відшмагати «дубовим суком», морити голодом.

Характерно, що подібного змісту пародії були досить поширені і в російській літературі XVII--XVIII ст. Особливо популярними були твори «Слова о бражниках», «Служба кабацких ярыжек» та ін. В них не лише пародіювалось пияцтво, а й осуджувалось як велике зло.

Мабуть, існувало багато літературних і усних оповідань про мандри дяків на Україні та за її межами. Збереглася цікава біографія 1719 р. студента Іллі Турчиновського, сина березанського сотника.

Образи «мандрівних» дяків зустрічаємо в українській літературі XVII--XVIII ст., зокрема в четвертій інтермедії до драми М. Довгалевського «Властотворній образ» (1737), у вертепній драмі, в численних піснях, казках, анекдотах.

Письменники, представники російської та української літератури, часто зверталися до даної теми. М. Гоголь у повісті «Вій», В. Нарєжний у творі «Бурсак», Г. Квітка-Основ'яненко у «Пані Халявському», І. Карпенко-Карий у драмі «Чумаки» відтворили колоритні образи представників «мандрівного» студентства. Життя «мандрівних» дяків зображено в романі українського письменника О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу».

Творчість «мандрівних» студентів стала однією з підвалин, на якій формувалась і зростала нова українська література, зокрема споріднена з бурлескною творчістю студентства «Енеїда» І. Котляревського та інші бурлескні твори перших десятиліть XIX ст.

Размещено на Allbest.ru