Образ України у творчості О. Довженка

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

Факультет української філології та літературної творчості

імені А. Малишка

Кафедра української літератури

Курсова робота

з історії української літератури

Образ України у творчості Олександра Довженка

студентки 206-УП групи

Гончаренко Марії Віталіївни

Науковий керівник:

Александренко Вікторія Вікторівна

Київ - 2017

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Життєвий і творчий шлях Олександра Довженка

1.1 Суспільно-історичні умови життя і творчості О. Довженка

1.2 Поняття «кіноповість» в світовій та українській літературі

Розділ 2. Образність у кіноповісті «Зачарована Десна»

2.1 Особливості образів у кіноповісті Олександра Довженка «Зачарована Десна»

2.2 Особливості твору «Зачарована Десна»

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Основу народної моралі, зокрема селянської, визначало ставлення до праці. Знаючи ціну мозолям, важкій роботі, селяни з повагою ставляться до працьовитих. Праця є категорією етичною й естетичною. Хлібороб завжди вимальовувався натурою гармонійною: працьовитість, врода і фізична досконалість поєднувалися з високою моральністю й розумом. Врода цінувалася, коли доповнювала працелюбність людини.

Живучи в нестатках, б'ючись за копицю сіна, як то бувало в родині малого Сашка, хлібороби, проте, високо цінували людську гідність, чесність, роботящі руки, поетизували працю, яка виступала головним критерієм моралі селянина.

О. П. Довженко, вихований у повазі до праці, усе життя звеличував її, бачив щастя, людей і їхню красу саме в труді.

Середовище навчило майбутнього митця поважати простого селянина, воно відкрило очі і на талант дядька Самійла, який "вважавсь поганим хліборобом", але був неперевершеним косарем. Він "обкосив би всю землю, аби була тільки добра трава та хліб і каша", і люди цінували його, прозивали косарем, часом забуваючи справжнє прізвище.

З особливою любов'ю згадує О. Довженко батька-хлібороба, його мудру житейську мораль. Саме нелегка чесна праця, готовність прийти на допомогу людям підносили його, давали права письменникові бачити батька прекрасним і гідним поваги.

З любов'ю говорить Довженко і про свою матір, яка любила "саджати що-небудь у землю, щоб проізростало". Образ матері постає перед нами як взірець працьовитості й доброти.

Актуальність: "Зачарована Десна" засвідчує, що весь уклад селянського побуту сприяє вихованню дитини в доброті. Хата, що ніби сама виросла серед розкішної природи, настроювала на це: "У ній ніщо не замикалось. Заходьте, будь ласка, не питаючись -- можна? Милості просимо!" Письменник не ідеалізує це людське .житло, тісне, по вікна вгрузле в землю; його вабить інше -- звичаї, що вироблялись віками, висока мораль її мешканців

Мета - З'ясувати образні та художні особливості у творчості О.Довженка. довженко кіноповість український художній

Завдання дослідження - дослідити історичні та суспільні умови під час написання «Зачарованої Десни»

Об'єктом дослідження є кіноповість «Зачарована Десна»

Предмет дослідження - особливості художнього осмислення О. Довженка подій, які відбулись на території України в роки написання кіноповісті.

РОЗДІЛ 1. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА

1.1 СУСПІЛЬНО-ІСТОРИЧНІ УМОВИ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ О.ДОВЖЕНКА

Працював над твором упродовж 14 років, щоразу вертаючись до нього з підсвідомого бажання напитися цілющої води. У березні 1956 р. журнал «Дніпро» видрукував повість, а наступного року, вже по смерті автора, вона з'явилась окремою книжкою.

Над кіноповістю «Зачарована Десна» О. Довженко почав працювати, як свідчать записи в чорнових матеріалах, 5 квітня 1942 р. У листі до матері та сестри від 9 листопада 1946 р. письменник сповістить: «Пишу одну повість про діда і батька, матір і про все, одне слово, сосницьке життя, що коли я був маленьким, мамо, у Вас щасливим, коли дід ще казав мені: «Цить, Сашко, не плач, поїдем на сінокіс, да накосимо сіна, да наберемо ягід, да наловимо риби, да наваримо каші». Про всяке таке-от старовиння, що щезло вже, минуло давно і ніколи не вернеться, як не вертаються літа ще хочу написати. Чомусь я часто, коли не щодня, згадую про вас, моя рідна старенька мамо. Очевидно тому, що й сам уже сивий, і день мій вечоріє вже, і хоч не гнеться ще спина, і ходжу ще рівно, я, як дід Семен, зглядуватись став назад, почав визирати в холодне (чужеє) вікно: а чи не пливуть до мене в гості молоді літа весняною водою на дубах? Ні, не пливуть». У щоденнику 7 грудня 1945 р. з'являється запис про бажання створити таку картину -- книжку, яка б «принесла людям успіху, відпочинок, добру пораду і розуміння жити». 30 березня 1948 р. письменник уже чітко заявляє про свій намір написати докладно й абсолютно одверто, як труд цілого фактичного життя, з великими екскурсами в біографію, у дитинство, у родину, у природу, пригадати всі чинники, які створювали й визначали смак, тонкість сприймання. Проте «Зачарована Десна» з'явилася лише в 1955 р., за рік до його смерті.

У преамбулі до кіноповісті письменник пояснив причину її написання «довгою розлукою з землею батьків» і бажанням «усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел». У кіноповісті «Зачарована Десна» вабили до себе народні, виразно-національні характери, про які потім говорили не інакше, як про «довженківські», і щирий, всепроникаючий ліризм, тоді такою мірою ще не властивий, мабуть, жодному радянському творові, надто, якщо говорити про діапазон його тембрів -- від найтрепетнішого, найпоетичнішого піаніссімо до громоподібного, набатного, спрямованого на глобальні болі й проблеми («Горів і я тоді у тім вогні, загибав усіма смертями людськими, звірячими, рослинними: палав, як дерево чи церква, гойдавсь на шибеницях, розлітався прахом і димом од вибухів катастрофічних, 3 м'язів моїх і потрощених кісток варили мило в Західній Європі в середині двадцятого століття. Шкіра моя йшла на палітурки і абажури для ламп, валялась на дорогах війни, виутюжена важкими танками останньої війни людства»),-- і філософське, синівське осмислення й виявлення рис свого роду й народу, його духовних джерел.

1.2 ПОНЯТТЯ «КІНОПОВІСТЬ» В СВІТОВІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Кіноповість -- твір кіномистецтва, сюжет якого порівняно складний, базується на цілій низці подій і в якому досягається епічна широта охоплення зображуваної дійсності. Разом з тим у другій половині XX ст. набуло поширення інше значення цього терміна: наголос переноситься із слова «кіно» на слово «повість». Так, кіноповістю називають сценарій, зумисним чином перероблений для читання (при переробці вилучаються специфічні кінематографічні терміни, розширюються діалогічні сцени, вводяться ліричні відступи, граматичний теперішній час змінюється минулим тощо). Окрім того, так називають повість, що створена із свідомою орієнтацією на певні кінематографічні прийоми оповіді (подрібнення дії на короткі епізоди, лаконічність діалогу та авторських пояснень, монтажний характер епізодів тощо).

Видатним майстром і, певною мірою, першовідкривачем жанру був Олександр Довженко («Зачарована Десна», «Україна в огні» та ін.).

Ознаками кіносценарію є фрагментарність, монтажна композиція, лаконізм діалогів, динамізм сюжету. Ознаки повісті -- епічний принцип зображення життя, метафоричність, авторські відступи, яскраві пейзажні картини. На перший погляд може здатися, що неможливо поєднати непоєднуване, наприклад, фрагментарність з епічністю. Проте саме в цьому виявляється специфіка кіноповісті. Осягаючи значні пласти реальної дійсності, автор використовує монтажну композицію, яка нагадує окремі кадри, з'єднані між собою в художню цілісність і творчим задумом письменника, і розвитком художньої ідеї. При цьому важливу роль відіграє оповідач, у вуста якого автор вкладає своє бачення життя, проблем, а також ліричні, філософські чи публіцистичні відступи, що є тим містком, який поєднує окремі епізоди-кадри.

РОЗДІЛ 2. ОБРАЗНІСТЬ У КІНОПОВІСТІ «ЗАЧАРОВАНА ДЕСНА»

2.1 ОСОБЛИВОСТІ ОБРАЗІВ У КІНОПОВІСТІ ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА «ЗАЧАРОВАНА ДЕСНА»

Від того, який світ і які люди оточують нас на початку життя, залежить наше духовне багатство чи бідність, моральна краса чи потворність. Саме так про своє дитинство згадує Олександр Довженко, змальовуючи образи «Зачарованої Десни». Звідти прийшли і чарівна краса пейзажів, на тлі яких ми бачимо фізично й морально красивих людей. Лірично, схвильовано, з теплим гумором розповідає письменник про природу й людей, як про єдине ціле. «Жили ми в певній гармонії з природою», -- говорить він. Тут миші підказували Яремі Бобиреві, що навесні буде повінь, погодою «завідувала ворона», дід найбільше у світі любив сонце, мати, мов щось живе, голубила кожну билиночку, а мисливець був не здатен підняти руку на ту саму ворону. Зрозуміло, чому всі радощі і прикрощі малого Сашка теж пов'язані з природою. «І приємно обнімати лоша. Або прокинутись удосвіта й побачити в хаті теля, що найшлося вночі…»[8,c.3] -- перелік таких от приємностей займає цілу сторінку. Чи не з цієї гармонійної єдності людей, зображених у кіноповісті, з навколишнім прекрасним світом витікає їхня моральна краса?

Не випадково, що кілька дійових осіб, безпосередньо не пов'язаних із пануючим у селі духом, постають менш привабливими. Учитель не розуміє малого Сашка, поліцай б'є людей тощо. Але таких персонажів -- меншість. Більшість усе ж таки «діти природи». Це й епізодичні герої, як Ярема, що знається на народних прикметах, і старий коваль-рибалка Захарко, і колоритні старці Холод і Кулик. Це й Самійло-косар, що «орудував він косою, як добрий маляр пензлем».

Але в центрі повісті -- родина Довженків. Про декого з родичів письменник лише згадує, інших змальовує дуже детально й образно. Взагалі Довженко добре передавав індивідуальність кожної особи. Наприклад, дід Семен, що «розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, зі старою грушею і дубом -- з усім живим, що росло і рухалось навколо»[8,c.2], і був «схожий на Бога»: усе поряд -- внутрішнє, зовнішнє та метафоричне. І коли говорити про духовну велич людини, то важко знайти кращий приклад, хоча під час косовиці малий Сашко дізнається, що в минулому дід був не такий ідеально-хороший, як тепер.

А от -- прабабуся Марусина, що мала «очі такі видющі й гострі, що сховатися від неї не могло ніщо у світі», яка полюбляла прокльони так, що без них «не могла прожити й дня»[8,c.3]. Коли вона помирає, малому Сашкові здається, що в хаті та й у цілому світі посвітлішало.

Не менш реальним постає батько -- в убогому одязі та з великим духовним багатством і високою культурою мислення, якого Сашко і поважав і любив, але часом плакати хотів, як бачив того у дранті і п'яним. «З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіятелів -- він годився на все». Важко жилося його батькам: четверо синів померли водночас від якоїсь пошесті, на гарного коня не вистачало грошей, тому мусили через кожні кілька років міняти ослаблих коней на ярмарку. Під час косовиці щороку батько б'ється з сусідами за розподіл копиць сіна, так необхідного для коней, і все це через бідність.

Добре відчувається у повісті й спадкоємність поколінь, адже «сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє». Батько пояснює малому Сашкові «хто ми», згадуючи козацтво. Дівочі колядки переплітаються з народними думами про героїчну боротьбу українського народу з турками і татарами. Свої моральні принципи старі передають молодим. Дід Семен говорить Сашкові, що за кожне пошанування старої людини якийсь гріх з душі знімається. Батько і дід беруть хлопця на сінокіс, помалу привчаючи до праці. «…Ношу дрова до куреня, розводжу вогонь, картоплю чищу, ожину збираю косарям до горілки»[8,c.13],- згадує Довженко. Символічно звучить розповідь про те, як в одну ніч у Сашка померла прабаба і народилася сестричка: на зміну старому приходить нове. Проблему зв'язку поколінь Довженко з притаманним йому гумором розв'язує навіть у розповіді про собак -- Пірата старого і Пірата молодого.

Торкається автор і питання віри в Бога та магію. На прикладах конкретних людей він показує, наскільки навіть і в дореволюційні часи різнилися в кожного уявлення про Всевишнього та рівень релігійної освіти. Найяскравішим моментом можна назвати суперечку батька автора зі священиком про «сповідання віри», яка відбувається в човнах посеред затопленого Десною села. Рідний дід, який чітко асоціювався в малого Сашка з образом Бога, щонеділі вголос читає Псалтир церковно-слов'янською мовою, а мати малого думає, що він -- чорнокнижник і робить їй якесь зло, і тому потайки спалює в печі по сторінці з того Псалтиря, боячись палити його одразу цілком: «А раптом вибухне й хату рознесе?» Показав автор і типові образи жебраків, які просять милостиню. Один -- злий і нахабний, лякає людей і не просить, а вимагає. А жебрака-кобзаря селяни шанують.

Письменник прекрасно знав духовний світ селянина, народний побут, звичаї, його психологію. Можна сказати, що «Зачарована Десна» -- своєрідна енциклопедія сільського життя України кінця XIX і початку XX століть.

Усією своєю повістю, сповненою поетичності, Довженко ніби кличе нас бути такими само щирими, красивими, духовно багатими і гордими, як наші предки: як мужні герої, так і прекрасні у своїй працелюбності трударі-хлібороби. Хоч якоїсь «педагогічної» мети письменник свідомо не ставив, прекрасне завжди виховує тих, хто з ним зустрічається. Зачаровує, як Десна.

Місячні ночі над річкою, світ дитячої чистоти й святості, що з такою силою відбився в «Зачарованій Десні». «Далека красо моя! -- звертається Олександр Довженко до річки, та й не тільки до неї.-- Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м'яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах...». Через увесь твір проходить образ Десни, сприйнятої «зачарованими» очима малого Сашка. Поезію дитинства творить Олександр Довженко у своїй кіноповісті. В одних рядках -- люди, в інших -- природа. А яка чарівна вона навкруги Десни! Природа у «Зачарованій Десні» живе, безперервно змінюється. Блискуче відтворена Довженком природа змінюється паралельно з настроями героя, виступає емоційним акомпанементом до його відчуттів: «Світ одкривається перед ясними очима перших літ пізнання, усі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну». Той невеликий клаптик землі біля Десни -- такий собі земний рай, що його Довженко не бачив більше ніде у світі у своєму дорослому житті. Як там пахнуть стиглі яблука й огірки, а яка музика бринить, коли клепають косу! А яка там щедра природа! Через світосприйняття малого Сашка письменник змальовує картини сінокосу, багатство літа: «Прокидаюсь на березі Десни під дубом. Сонце високо, косарі далеко, коси дзвенять, коні пасуться. Пахне в'ялою травою, квітами. А на Десні краса! Лози, висип, кручі, ліс -- все блищить і сяє на сонці... І вже я не ходжу, а тільки літаю, ледве торкаючись лугу. Вбігаю в ліс -- гриби. У лози -- ожина. В кущі -- горіхи. В озері воду скаламучу -- риба...»[8,c.19]. Серед цієї розкішної природи на березі чарівної Десни живуть люди -- працьовиті, мудрі, талановиті. Щастя матері Сашка в праці біля землі, для неї немає більшої радості, як бачити, що із землі «вилізає всяка рослиночка». Щастя батька -- у любові до своїх дітей, до рідного краю, до природи, до праці. У любові до природи й праці виховували Сашка. Живучи в органічній єдності з природою, хлопчик милується нею, намагається осягнути її розумом. Тому й вважає свого собаку Пірата членом родини, тому й знає, що ворона-провісниця не тільки «завідує погодою», але й знає кожного, «як облупленого». У співжитті з природою люди багатшали душею, чистішали помислами. І зоряні ночі під час сінокосу, і плескіт весняної води, і, звичайно, красуня Десна, свята ріка незабутніх Сашкових мрій,-- усе це, безперечно, проніс Олександр Довженко через своє життя. Дуже точно визначив зміст кіноповісті Максим Рильський: «Зачарована Десна» -- це задушевна лірична сповідь, по вінця наповнена любов'ю до рідного краю, до трудового народу, до України з її великим, але скорботним минулим і з її великим і радісним майбутнім».

Спогади автора пересипані щирим і лагідним усміхом. З м'яким гумором та іронією митець змалював кумедні випадки з життя односельців, висміяв деякі звички чи вади характеру своїх персонажів. Неабиякий комічний ефект створює мова героїв, пересипана прислів'ями, приказками, порівняннями, жартівливими висловами. У творі нерідко звучать дошкульна, викривальна насмішка, гостра сатира, сарказм (сцена розмови батька з учителем). Особливої виразності досягає письменник, змальовуючи сцени бойовиська на косовиці, що асоціюються в дитячій фантазії з героїчними сторінками національної історії. О. Довженко вдається до гіперболізації та умовності, народнопоетичних уособлень, метафор, епітетів, порівнянь. Варто зауважити, що навіть страшні побоїща, звісно, нафантазовані, закінчуються щасливо. У творі переплітається реальне життя й фантастичне (епізод про лева).

Згадуючи минуле своєї родини, свого народу, Довженко не раз підкреслював, що в його житті було і багато "неладу, плачу, темряви й жалю". Автор звернувся до спогадів свого дитинства не тому, що уболівав за старовиною, минулим. "Я не приверженець старого села, ні старих людей, ні старовини в цілому,-- писав Довженко у повісті.-- Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм".

Привертають увагу й роздуми письменника про людей праці, про покликання митця і витоки його патріотизму. Закоханий у рідний край, у працелюбний і красивий душею український народ, Довженко вважає обов'язком письменника показати світові, що життя саме по собі прекрасне. Тому він з таким замилуванням виводить у повісті світлий і неповторний образ зачарованої Десни, цієї "незайманої дівиці", згадуючи про яку письменник "добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим". До річки свого дитинства Довженко звертається з неприхованою любов'ю: "Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, пив у незабутні роки твою м'яку, веселу сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі..."

Благословляючи Десну -- "далеку красу мого дитинства" -- за щедрі дарунки, письменник показав, що людина, "яку посаду не займала б, стає безбарвною, сліпою, якщо вона в історії свого народу, в житті своїх предків нічого не бачить дорогого, близького, рідного".

Герої "Зачарованої Десни" Олександра Довженка є втіленням образу талановитого й працелюбного українського народу, його високої моралі, волелюбної, чистої та красивої душі. Моральна краса трудівників розкривається в ставленні їх до рідного краю. Головною у творі стає тема єднання людини з чарівною природою. Буйна городина за сільським тином, темні хащі тютюну й смородини, дзвін коси, шепіт хвиль -- усе бринить музикою, усе співає, радіючи життю. Особливий вплив на автора й на читачів має краса річки Де-сни. Вона була для митця і героїв твору життєдайною силою, яка наділяла всіх добротою, щирістю та любов'ю.

Кіноповість "Зачарована Десна" -- книга життя, яка допомагає зрозуміти, що людина стане набагато біднішою, якщо обмежиться якимись вузькими інтересами, забуде культуру предків, їхнє ставлення до природи, не поважатиме працю й землю. Ця кіноповість навчає нас добру, працелюбності, любові до природи. Це твір про людей, які жили важким трудовим життям, але знаходили в ньому натхнення.

2.2 ОСОБЛИВОСТІ ТВОРУ «ЗАЧАРОВАНА ДЕСНА»

Особливістю кіноповісті «Зачарована Десна» можна вважати відсутність чіткого сюжету, однак це не перешкоджає читати твір з неослабною увагою. Для втілення художнього задуму автор звертався до випробуваних часом джерел -- фольклору і класичної літератури. Письменник запозичує з фольклору принцип «нанизування мотивів, використання ліричних і публіцистичних відступів, традиційних зачинів і закінчень, обрамлення, поетичної антитези і зіставлення, ретардацій» (ретардація -- штучне уповільнення дії з метою звернути увагу читача на дану подію, епізод, думку). Композиція кіноповісті «Зачарована Десна» являє собою органічне поєднання ліричних і філософських роздумів літнього Довженка з романтичним, чистим поглядом малого Сашка. У творі можна виділити окремі новели («Город», «Хата», «Смерть братів», «Смерть баби», «Повінь», «Сінокіс», «Коні», «До школи»), ліричні й публіцистичні відступи. Але твір є цілісним: це суцільний потік думок, спогадів, що напливають одні на одні, та зображення умов, у яких формувався світогляд майбутнього митця (побут, оточення). Особливості композиції «Зачарованої Десни» зумовлені ще й жанром твору--- кіноповість. Звідси й фрагментарність, швидка зміна «кадрів», планів, яка не впливає на цілісне сприйняття ліричної, сповненої тонкого гумору авторської сповіді. Сам О. Довженко як кіносценарист уважав, що сценарій (а кіноповість «Зачарована Десна» є одночасно сценарієм до однойменного фільму) треба писати двома руками: в одній тримати маленький тонкий пензлик для виписування дрібних деталей, а в другій -- великий пензель створення описів стокілометрових обширів, пристрастей, масових сцен. Для стилю «Зачарованої Десни», на думку багатьох критиків, характерне поєднання лірико-романтичного оповідального тону, публіцистичного пафосу, побутово-ліричної оповіді, іронічно-сатиричних моментів.

ВИСНОВКИ

Олександр Довженко був дитям своєї епохи. Ідея змінити, оновити світ, зробити його кращим, очистити й заквітчати стала провідною в усіх Довженкових творах, фільмах і кіноповістях.

І людину майбутнього хотів бачити кращою, добрішою, чеснішою, благороднішою. Недарма багато його героїв схожі на богів.

А тим часом мистецтво втрачало свої основні функції -- нести людям естетичну насолоду, бути засобом самовираження й пізнання світу-- і ставало покірною служницею правлячої ідеології. Партійними вказівками нав'язувалися фальшивий оптимізм і фанатична віра в гегемонію робітничого класу, партію, комунізм.

Певна річ, робилося все, аби Довженко, вроджений романтик, свідомо підтримував ідеї нового ладу. Як і багато його товаришів по перу, він змушений був служити цим ідеям, віддати свій неповторний талант, дарований Божою ласкою, в загальний оркестр. Але внутрішня вільна природа митця активно противилася цьому, вона підносила його над актуальними більшовицькими ідеями колективізації, Індустріалізації і под., вела до глибинного осмислення вічних людських проблем у тісній сув'язі з національними, На екран чи в текст настирливо проривалася болюча правда, яка так мучила митця.

Зламати такого художника, яким був О. Довженко, поставити його на коліна, змусити піти проти свого народу, зробити його творчість знаряддям антинародної пропаганди -- то була жорстокіша кара, аніж згноїти на Соловках чи вислати на Колиму. Система настирливо прагнула зробити це впродовж усього його життя.

Звісно, О. Довженко всіляко намагався зберегти себе, алегоричними, мистецькими засобами пробував донести людям болючу правду. Все життя його було постійним протиборством.

Світ «Зачарованої Десни» глибокий, невичерпний до дна, він також широкий та безмежний, як і людське пізнання. Скільки заховано в ньому думок, почуттів, переживань великого художника! У ньому--духовна опора кожного українця.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Безручко О.І. Педагогічний метод О. П. Довженка. / Вінниця: Глобус-Прес, 2008.,1-5

2. Госейко Л. Історія українського кінематографа. 1896--1995. -- К.,с.100-101

3. Дзюба І. Знаки духовної співмірності: Штрихи до світового контексту естетики Олександра Довженка // Дивослово.-- 1996,--№ 1, с. 55-56

4. Довженко і світ: Творчість О. Довженка в контексті світової культури.-- К., 1984.,с.68-76

5. Коваленко М., Мішурш О. З Довженкової криниці: Спогади і статті.-- К., 1984, с.99-110

6. Куценко М. Сторінки життя і творчості О. Довженка.-- К., 1975.,с.32-36

7. Коба С. Олександр Довженко: Життя і творчість.-К.:Дніпро,1975,

с.164-175

8. О.Довженко Зачарована Десна, К.:Фоліо,2011, с 224

9. О. Івахненко. Довженко, Олександр Петрович (1894-1956). Зачарована Десна,-- К. : Молодь, 1977,с.15-16

10. Марочко В. І. Довженко Олександр Петрович К. : Наук. думка, 2004. -- Т. 2, с.25-28

11. Садуля Л.Довженко в «Історії кіномистецтва» // Полтава,--2012,с.44-46

12. Тримбач С. В. Довженко Олександр , Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. -- К., 2008.,с205-206

13. Довженко, Олександр Петрович; упорядкув. і прим. Ю. Е. Григор'єва ; вступ. ст. Б. С. Буряка ;-- К. : Наукова думка, 1986,с.5-10

Размещено на Allbest.ru