Семантика художнього часу у новелі В. Стефаника "Вона-земля" і повісті А. Чехова "Нудна історія"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника (Україна)

Кафедра світової літератури і порівняльного літературознавства

Семантика художнього часу у новелі В. Стефаника "Вона-земля" і повісті А. Чехова "Нудна історія"

Наталія Ботнаренко

кандидат філологічних наук, викладач

Категорії художнього простору і часу у творчості В. Стефаника і Чехова пов'язані з уявленнями письменників про світ, буття та людину. Ці категорії є важливими семантичними одиницями художнього світу В. Стефаника і А. Чехова. Л.В. Дербеньова вказує, що «„простір - час - людина” є найбільш значущими концептами художньої картини світу, які пов'язані глибинним архетиповим рівнем людської ментальності, тому точкою відліку у системі просторово-часових координат художнього твору є людина, а відтак, і образ світу передається через систему відношень людини до простору і часу» [4, с. 373-374].

У новелі В. Стефаника «Вона - земля» та повісті А. Чехова «Нудна історія» зустрічаємо збіг лінійного (історичного) часу з циклічним (прачас, де вічно повторюються певні сакральні події). За Є. Мелетинським, ці дві моделі часу (циклічна і лінійна) здавна присутні в людській свідомості у двох значеннях - як час зміни природних циклів і як напружений історичний час [див.: 7, с. 167].

Загалом проза В. Стефаника і А. Чехова орієнтована на відтворення «миттєвості», інтересу до «поточного моменту». У зв'язку з цим в сучасному літературознавстві виникають думки щодо «малоподійності» прози В. Стефаника і А. Чехова. Так, С. Микуш вказує, що для прози Стефаника характерне превалювання жанрово-структурного типу «...образка при певній кількості новел з мінімумом подійності» [8, с. 328]; та «як не парадоксально, а власне новел у Стефаника менше, ніж творів фрагментарної прози з ослабленим сюжетом» [8, с. 323]. Зазначається також, що події і у А. Чехова не результативні, не здатні змінити перебігу життя: «І фабула, і сюжет демонструють картину нового бачення світу - випадкового, у всій невідібраній множинності його зображення» [3, с. 228].

Проте для українського та російського митців важливим було не лише звернення до історичного, лінійного часу, зокрема до «поточного моменту», а й осягнення тайн буття, когнітивне, духовне, моральне «зрушення» героїв. «Творчість Чехова змінила розуміння літературного твору як структури, - пише О. П. Чудаков, - де усі складники спрямовані до єдиного центру - і в кожній клітинці, і в усій побудові. Було змінено тим самим і “внутріклітинну” будову літературного твору, і принципи організації самих мікрочастин - тобто його будова в цілому» [3, с. 290]. «Випакове у Чехова - не прояв характерного, як було у попередній літературній традіції, - це, власне, випадкове, що має самостійну буттєву цінність та рівне право на художнє втілення з усім решта» [3, с. 290].

Тому художній текст В. Стефаника і А. Чехова відтворює лінійне розуміння часу та висуває як основний часовий параметр «теперішнє», «момент життя» героїв. Але художній час письменників не виключає й циклічного часу, тобто періодичності, що представлено такими бінарними опозиціями як «старе / нове», «колись / тепер», «день / ніч», «зима / літо».

Лінійний, історичний час у новелі Стефаника «Вона - земля» та повісті Чехова «Нудна історія» якраз і представлений відтворенням реального історичного часу кінця ХІХ-початку ХХ ст. Точкою відліку прози письменників є сучасність, що уособлює перехідний етап української та російської дійсності. В новелі В. Стефаника «Вона - земля» це «...типове буковинське село на лінії фронту під час Першої світової війни, репресії румунів (не названих тут) проти міського населення» [1, с. 24]: «Ми буковинські, война вігнала нас із дому» [10, с. 181]. Т.В. Філат зазначає, що в повісті А. Чехова зустрічаємо «.згадку імен відомих реальних особистостей», «конкретну дату одного з наукових відкриттів як віддалену від темпоральності оповіді <...>: ще в 1870 році...»[5, с. 132].

Та слід зазначити, що у лінійному, історичному часі сучасної дійсності герої В. Стефаника та А. Чехова перебувають, зокрема, і в екзистенційній межовій ситуації - страху очікування смерті. Герої зосереджені на власному індивідуальному світі, що представлено бінарними опозиціями «колись / тепер», «старе / нове». Виникає вічне порівняння минулого і теперішнього. У новелі «Вона - земля» вікова психологія проступає в постійному аксіологічному порівнянні минулого і теперішнього: «А на приспі сиділи старі й молоді...» [10, с. 181]; «...я є Данило, а це коло мене моя жінка Марія, стара вже.» [10, с. 181]; «Сяду я коло вас, та побалакаю з вами, а жінка най варить вечерю. Вона в мене друга, молода і годна, як схоче» [10, с. 181]; «А це в мене перша уже п'ятдесят років, як за мною, та тепер здуріла, та поховаю я єї десь на роздорожу, бо розум свій загубила під колесами. Доки ще з фіри виділа наше село, то плакала та з воза тікала, та невістки здоганяли, а як не вздріла вже свого села, та заніміла. Та сидить отут німа межи внуками...» [10, с. 181]; «А ми, Даниле, оба покушіймо цеї гіркої, та, може, старі наші плечі від землі відвернутьси вгору» [10, с. 182]; «Ідіть ви, діти, спати зі своїми дітьми, най вам Бог ясні сни намалює, а ми, старі, ще побудемо» [10, с. 182]. Ю. Лотман та Б. Успенський стверджують, що опозиція «старе / нове» завжди існувала в людський свідомості [див.: 6, с. 7-8]. А. Пінтова також вказує, що старість значною мірою різниться з молодістю у семантичному аспекті: «перепони, котрі здаються незначними у молодості, стають занадто складними у старості; можливості, що відкриваються перед молодою людиною, недоступні для старої, якій притаманне поступове згасання» [9, с. 145]. Авторка пов'язує таку архетипову семантику з концептуальною метафорою «життя - шлях / дорога»: «метафору <...> можна трактувати двояко: в молодості людина може вирішувати, як їй прожити життя (тобто у неї є декілька „доріг” на вибір), в старості цей вибір вже відсутній; в іншій трактовці „шлях” є метафоричним уявленням життя, в кінці якого людину чекає смерть» [9, с. 146]. У новелі В. Стефаника «Вона - земля» бінарна опозиція «старе / нове» також тісно пов'язана з семантикою шляху. За традиційною системою просторових координат прози Стефаника відхід героїв від рідного дому, села означає «смерть». Тому старий Семен дає концептуальну пораду подорожнім: «Старий птах най гнізда старого не покидає, бо нове збудувати вже не годен» [10, с. 182]; «Наше діло з землею; пустиш єї, то пропадеш, тримаєш єї, вона всю силу з тебе вігортає, вічерпує долонями твою душу; ти припадаєш до неї, горбишси, вона з тебе жили вісотує, а за то у тебе отари, та стада, та стоги. І вона за твою силу дає тобі повну хату дітий і внуків, що регочутьси, як срібні дзвінки, і червоніють, як калина...» [10, с. 183].

Герой А. Чехова також у своєму аналізі відзначає перш за все зміну свого суб'єктивного сприйняття «минулого» і «теперішнього». Спочатку він зауважує: «Я працьовитий і витривалий, як верблюд, а це важливо, і талановитий, а це ще важливіше. До того ж до речі сказати, я вихований, скромний і чесний чоловік» [2, с. 490]. Та потім герой продовжує: «Нічого поважного немає в моїй жалюгідній постаті; хіба тільки коли я буваю хворий йсом, у мене з'являється якийсь особливий вираз, який у кожного хто гляне на мене, напевно, викликає сувору, переконливу думку: „Мабуть ця людина скоро помре” <...>. Коли б мене спитали: що є тепер головною і основною рисою твого існування? Я відповів би: безсоння. Як і раніше, за звичкою, рівно опівночі я роздягаюсь і лягаю в ліжко. Засинаю я скоро, але о другій годині прокидаюсь, і з таким почуттям, ніби зовсім не спав» [2, с. 491-492]. Микола Степанович детально викриває свої зміни у психології сприйняття часу: «Одягаюся і йду по дорозі, яка знайома мені вже тридцять років і має для мене свою історію. <...> Тут колись стояв маленький будиночок, а в ньому була портерна <...>. Ось бакалійна лавочка; колись хазяйнував у ній жидок, який продавав мені в борг цигарки <...>. Тепер сидить рудий купець, зовсім байдужий чоловік» [2, с. 495]; «Ніякі суперечки, ніякі розваги та ігри ніколи не давали мені такої насолоди, як читання лекції. Тільки на лекції я міг весь віддатися пристрасті і роздумів <...>. Це було колись. А тепер на лекціях я почуваю тільки муку» [2, с. 500]; «Замість тих простих страв, до яких я звик, коли був студентом і лікарем, тепер годують мене супом-пюре, в якому плавають якісь білі сосульки, і нирками в мадері» [2, с. 513]; «Вже немає колишніх веселощів, невимушених розмов, жартів, сміху, нема взаємних пустощів і тієї радості, яка хвилювала дітей, дружину і мене» [2, с. 513].

Така екзистенційна межова ситуація є визначальною і вирішальною, що штовхає персонажів до переосмислення дійсності або на певний вчинок (в новелі «Вона - земля» цим вчинком є повернення Данила додому, до рідної землі: «Та так вони співали до зорів, а на зорях ковані вози заклекотіли, і Данило вертав додому» [10, с. 183]; в повісті «Нудна історія» - це від'їзд героя до «чужого» місця, що приводить до прийняття істини). Слід окремо зазначити, що система просторових координат В. Стефаника і А. Чехова побудована відмінно. У Стефаника це переважно «рідний топос» => «шлях» => «смерть» (саме тому повернення героя новели «Вона - земля» Данила додому є необхідним в макросвіті В. Стефаника); а у Чехова: «рідний топос» => «шлях» => «чуже місце» (відкриття «нового життя»). Тому герой повісті «Нудна історія» від'їжджає до «чужого» місця, що приводить до прийняття істини: «Я розгубився, сконфужений, зворушений риданням і ледве стою на ногах. <...> Я дивлюсь на неї, і мені соромно, що я щасливіший від неї. Відсутність того, що товариші-філософи називають загальною ідеєю, я помітив у собі тільки незадовго перед смертю, на схилі свого віку, а ось душа цієї бідолахи не знала і не знатиме притулку все життя, все життя!» [2, с. 542]. У цьому випадку художній час впливає на простір: екзистенційна межова ситуація спонукає героїв рухатися у потрібному для них напрямку, шукати шляхи виходу із «ситуації».

З такої точки зору бінарні опозиції «колись / тепер», «старе / нове» є складовими циклічного (архаїчного) часу. Адже дихотомія «колись / тепер», «старе / нове» є архаїчними елементами, певною ситуацією переходу від старого до нового, що символізує зміни та кризовість моменту.

Крім вже означених опозицій, у новелі В. Стефаника «Вона - земля» та повісті А. Чехова «Нудна історія» особливого значення набувають бінарні опозиції «день / ніч» та «зима / літо». Так, у повісті «Нудна історія», за спостереженнями Т.В. Філат, виникають інваріанти «зимового» та «літнього» часу [див.: 5, с. 130], архетипове циклічне значення яких змінюється. Л.В. Дербеньова зазначає, що повную мірою «весь пучок сем архетипового значення „зими” можна уявити наступним чином: зима опозиційна літу й співвідноситься з такими категоріями, як гріх, старість, хвороба, холод, морок, ніч, північ, смерть, про що свідчать міфи різних народів світу» [4, с. 369]. А саме «літо» символізує процвітання всього живого [див.: 4, с. 232]. У повісті ж Чехова опозиції «зимового» та «літнього» часу репрезентовано безрадісною семантикою. Т.В. Філат акцентує, що у творі присутня семантично навантажена фраза: «„Наступає літо і життя змінюється”, проте герой зазначає, що „вночі знов безсоння”, „відвідувачі тепер бувають у мене не кожного дня”, „обід у нас проходить нудніше, ніж зимою”» [5, с. 130]. Ці зауваження героя інверсують архетипове значення опозиції «зима» / «літо», де обов'язково повинні відбуватися позитивні зміни з приходом літнього часу.

Натомість періодичність та циклічність часу в новелі «Вона - земля» представлена бінарною опозицією «день» / «ніч». С. Андрусів зазначає, що «основна дія новели відбувається у межовому часі - ввечері (після заходу сонця)» [1, с. 21]. Адже відомо, що кінець дня, малого і великого циклів - це ті часові точки, коли сили хаосу, невизначеності, непередбачуваності переважають [див.: 4, с. 369]. Тому не випадково саме ввечері і відбувається неприродна, алогічна подія для макросвіту В. Стефаника: чужі вози й чужі люди перебувають на порозі Семенової хати. Циклічний час у новелі «Вона - земля» набуває особливого семантичного значення, є певною «рамою», адже позначений у першому і останньому реченнях: «То як Семен із заходом сонця вернув додому, то застав на своїм подвір'ї п'ять кованих возів, набитих всіляким добром, ще й колиска наверху була» [10, с. 181]; «А як сонце сходило, то оба діди прощалися, цілували себе в чорні руки, а червоне сонце кинуло їх тіні через межі далеко по землі» [10, с. 183]. Так, виникає опозиція «заходу» та «сходу» сонця. У цьому випадку слово «сонце» пов'язане з особливістю семантико-ключового навантаження. Цей символ, обрамлюючи композицію новели, стверджує думку про смисл буття як вічного самоцінного кругообігу природи.

Отже, художній час у творчості В. Стефаника і А. Чехова є важливою концептуально-структурною складовою, що формує координати «картини світу» твору. Показово, що проза В. Стефаника і А. Чехова орієнтована на відтворення «миттєвості», інтересу до «поточного моменту». Циклічний час відіграє вагому роль у творчості В. Стефаника, утримує в собі сакральну значущість, тоді як у прозі А. Чехова упорядкованість сакральних подій, межа між «своїм» і «чужим» стирається.

Література

художній новела повість час

1. Андрусів С. Міфологічний код новели Василя Стефаника «Вона - земля» / С. Андрусів // Шевченко. Франко. Стефаник: матер. міжнар. наук. конф. / Прикарпатський ун-т; [ред. кол.: Кононенко В.І., Грещук В.В., Салига Т.Ю., Хороб С.І.]. - Івано-Франківськ, 2002. - С. 20-27.

2. Чехов А.П. Вибрані твори в трьох томах / Антон Павлович Чехов; [переклад з російської]. - Київ: Держ. видав. худож. літ., 1954. - Т. 1.

3. Чудаков А.П. Поэтика Чехова / Александр Павлович Чудаков. - Москва: Наука, 1971. - 292 с.

4. Дербенева Л.В. Архетип и миф как архаические составляющие русской реалистической литературы ХІХ века / Лидия Викторовна Дербенева. - Ивано-Франковск: Факел, 2007. - 428 с.

5. Филат Т.В. Особенности пространственно-временного континуума в повести А.П. Чехова «Скучная история» / Т.В. Филат // Литературоведческий сборник. - Донецк: ДонНУ, 2000. - Вып. 5-6. - С. 123-138.

6. Лотман Ю.М. Роль дуальных моделей в динамике русской культуры (до конца XVIII века) / Ю.М. Лотман, Б.А. Успенский // Учен. зап. Тартуского университета: Труды по русской и славянской филологии. - Тарту, 1977. - Вып. 414. - С. 3-36.

7. Мелетинский Е.М. Мифологические теории ХХ века на Западе / Е.М. Мелетинский // Вопр. философии. - 1971. - № 7. - С. 163-171.

8. Микуш С. Поетика жанрової структури у творах Василя Стефаника / С. Микуш // Шевченко. Франко. Стефаник: матер. міжнар. наук. конф. / Прикарпатський ун-т; [редкол.: Кононенко В.І., Грещук В.В., Салига Т.Ю., Хороб С.І.]. - Івано-Франківськ, 2002. - С. 316-328.

9. Пинтова А.А. Универсальная бинарная оппозиция старый / молодой в английской и русской пословичных картинах мира / А.А. Пинтова // Изв. Российского государственного педагогического университета им. А.И. Герцена. - 2008. - № 36 (77). - С. 144-147.

10. Стефаник В. Моє слово: Новели, опов., автобіогр. та критич. матеріали, витяги з листів / Василь Стефаник; [упоряд., передм. та приміт. Л.С. Дем'янівської]. - [2-ге вид., доп.]. - Київ: Веселка, 2000. - 319 с.

Размещено на Allbest.ru