Пісенна епіка та візуальні образи доби Хмельниччини: збіги та розбіжності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Пісенна епіка та візуальні образи доби Хмельниччини: збіги та розбіжності

Андрій Корнєв

Анотація

У статті розглянуто образи Богдана Хмельницького та його соратників в українській пісенній епіці, пояснюється символічне наповнення образів, їх фольклорні витоки. Так образ Богдан Хмельницького є полісемантичним, причому це пов'язано з трактуванням у народному дусі як імені, так і рослинного "прізвиська" гетьмана. Полковники Хмельницького постають водночас героями та мучениками, які поєднують християнські та язичницькі символи.

У другій частині статті фольклорні постаті порівнюються із зображеннями козацьких часів. Численні портрети Богдана Хмельницького позначені символікою гетьмана-"батька", державника. На відміну від популярного у народі портрету Б. Хмельницького, візуальні образи його полковників, які перебувають у "просторі" пісенної епіки, майже невідомі. Автор пропонує пояснення цього явища, наводить приклади польських "гротескних" зображень українських народних ватажків.

Постановка проблеми. Пісенний фольклор та, зокрема, героїчний епос українського народу протягом кількох століть відігравав важливу роль у процесах етнічної самоідентифікації, а згодом - і у формуванні української нації. У складі пісенного епосу особливою популярними серед українського населення були думи та історичні пісні, присвячені визвольним змаганням на чолі з Богданом Хмельницьким. Героїка цих подій відрізнялася від інших козацьких повстань дійсно народним розмахом і тими елементами української державності, які намагався впроваджувати гетьман Богдан.

До подій Хмельниччини зверталися і митці у царині образотворчого мистецтва, починаючи з сучасників тих подій. Ця своєрідна художня рефлексія повинна, як і фольклор, розглядатися у двох площинах: віддзеркалення історичних подій та формування народних уявлень про події ("міфологізація").

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Корпус історичних дум та історичних пісень, присвячених Хмельниччини, досліджується фактично вже півтора століття, починаючи з перших збирачів пісенного фольклору, корифеїв української культури (М. Максимович, М. Костомаров, В. Антонович та М. Драгоманов), до якого долучилися не менш відомі і знані імена (П. Житецький, І. Франко, К. Грушевська), а також дослідники середини і другої пол. XX ст. (М. Плісецький, Б. Кирдан, Л. Гомін, С. Грица, А. Іваницький та ін.) [1]. Автор статті, ретельно вивчивши науковий спадок попередників, включаючи радянський період і публікації останніх 20-их років, зробив спробу провести власний аналіз постаті ватажків доби Хмельниччини, чиї образи постають у пісенній епіці.

Наступним кроком стало аналогічне дослідження візуальних образів, спираючись на роботи П. Жолтовського, В. Овсійчука, П. Білецького, О. Найдена, І. Свєнціцької. У запропонованій статті подаються висновки по результатах означених розвідок [2].

Мета статті. Отже порівняльний аналіз двох видів мистецтва, які існували поряд і віддзеркалювали не тільки реальні події, але й уявлення про них, є основною метою дослідження.

Виклад основного матеріалу. Аналіз текстів наявного комплексу дум та історичних пісень дозволяє виокремити головних діючих постатей, які є історичними діячами, але водночас піддаються значній міфологізації у фольклорному вимірі. Це сам Богдан Хмельницький та його полковники: Іван Богун, Станіслав Морозенко, Данило Нечай, Максим Кривоніс.

Фольклорна постать Богдана Хмельницького є складним синкретичним образом, представленим в епосі в трьох вимірах. По-перше, це історична постать, автентичність дій якої відображена в багатьох пісенних епічних творах. Хмельницький є також і епічною постаттю, про що свідчить наближеність Богдана до "небесних сфер", розташування козацького "батька" поряд із селянським Богом-батьком. Політеїзм народного мислення сприяє функціонуванню архаїчних пластів природного Космосу, в якому також існує Хмельницький. Цьому сприяють асоціативні зв'язки з "рослинним" прізвиськом гетьмана.

Очевидний зв'язок почесного прізвиська гетьмана з рослиною, яка є популярним у народі символом бурхливого зростання і захоплення оточуючого простору, відзначали майже всі, хто стикався з постаттю гетьмана ще за його життя. Пізніше до цього додалися символи гультяйства, колотнечі, бродіння, що також дозволяли вбачати перенесення властивостей рослини "хміль" на носія такого прізвиська. Однак у "народній ботаніці" кожна рослина має щонайменше кілька символічних ознак і хміль не є винятком з правила. Більш того, в даному разі укладачі дум та пісень задіяли увесь спектр символів для опису неординарної натури гетьмана та його постаті, тоді як дослідники зупинилися лише на загальному констатуванні найпоширеніших асоціацій з властивостями популярної рослини [3].

Зокрема, у попередніх дослідженнях відсутній еротичний аспект символіки хмелю, задіяний у шлюбній обрядовості. По відношенню до гетьмана еротичний підтекст був закладений у його родинно-шлюбних відносинах як свідчення чоловічої сили та моці. Як відомо, у багатьох міфологічних системах світу сексуальна міць була невід'ємною частиною володаря, свідченням його державної сили і навіть присутності особливої "аури влади". Крім того в житті Хмельницького його особисті родинні стосунки поширювалися на велику політичну арену, потрапляючи у народну свідомість, породжуючи чутки і легенди. Нарешті, патріархальне суспільство вважало гетьмана Богдана спільним "батьком", вдало поєднуючи в цій назві козацьке і загальнонародне світосприйняття.

Так само як і прізвище-прізвисько, ім'я гетьмана впливало на побутування його постаті у народній свідомості. Як і в попередньому випадку, найпростіший семіотичний ряд, побудований за принципом "богоданності", залишив значний простір для подальших інтерпретацій іменного семіотичного коду гетьмана.

Ім'я Богдан в пісенній епіці частіше за все зустрічається разом з найменуванням "батько", що свідчить про певний патерналізм українського суспільства. З козацької традиції товариства як родини символ "батька-Богдана" поширюється на всю українську спільноту. Це, з одного боку, знайшло підтримку у бароковій свідомості внаслідок реформаційних релігійних процесів як принцип союзу між Богом та людиною. З іншого, поширення в українській спільноті майже язичницького синкретичного світосприйняття, характерного для селянської громади, дозволяло вбачати в Богдані земного "деміурга", який, хоча і не рівний селянському "Богу-батьку", але є другим після нього і відповідає перед вищими силами за всю спільноту як батько патріархальної родини відповідає за членів своєї сім'ї перед громадою.

Безсумнівно, особа Хмельницького відповідає тогочасному уявленню про "героя". Вона є бароковою постаттю, в якій ренесансний "титанізм" переплітається із соціально-релігійною спрямованістю Реформації і народною культурою, притаманною українській спільноті. Контамінація всіх образів дозволяє вбачати в образі Хмельницького "культурного Героя" епохи, що поєднує кращі якості "своїх" в одній особі.

Своєрідними "апостолами" "деміурга" Богдана виступають його полковники, які у фольклорних творах подані не завжди рівнозначно. Частина фігурує тільки на рівні згадування імен, але важливим є принцип їх добору і збереження у народній пам'яті. Всі вони уславилися як захисники прав і свобод українського населення, втілюючи ідею незалежності і самостійності у ворожому оточенні "чужих".

В "міфологізованих" постатях полковників Хмельницького архаїка проявляє себе, перш за все, у природній символіці та обрядово-культових діях, зокрема мотивах бенкету і лютої насильницької смерті. Особливістю таких героїв як Нечай, і особливо, Кривоніс є їх характерництво, віддалений натяк на військову магію у специфічному козацькому варіанті "тих, що не бояться смерті".

Давній епос залишив свій слід у сценах богатирсько-козацького змагання з ворогом, мотивах зрадливих жінки і військового товариша - козацького джури. Як і думи попередньої доби, козацький епос зосереджується на захисті інтересів суспільства в цілому. При цьому соціальний аспект є другорядним, на перший план висуваються релігійно-культурні, етнічні відмінності, отже йдеться про зародження патріотизму чи "протопатріотизму", за висловом П. Мірошниченка. Епічні козаки-"лицарі" готові йти на смерть не заради станових привілеїв, а відстоюючи загальнонародну "правду-справедливість" [4].

Так смерть Морозенка подана в християнській традиції як згадка про муки Христа заради людей. Під людьми розуміється не вся людність, а виключно "свої". Заради них Морозенко (в народній уяві, всупереч історичним даним) приймає мученицьку смерть, тому за ним тужить вся Україна.

Постаті Кривоноса й Нечая, в цілому, відповідають "іконографії" мучеників, вони настільки близькі, що інколи повністю співпадають, підміняючи один одного. Однак більш глибокий аналіз дозволяє кваліфікувати саме Кривоноса як характерника, що його не може перемогти звичайна зброя. Він постає уособленням кращих запорізьких чеснот, самітника в супроводі джури.

З пісень про Кривоноса образ характерника перейшов і на фольклорну постать Нечая. Зокрема споживання риби в піснях, присвячених Кривоносу і Нечаю, має містеріальний характер християнського причастя перед смертю і водночас є близьким до язичництва образом воїна-"берсерка" - яскравий приклад багатошарового семантичного навантаження. Разом з тим, існує й інший Нечай, поданий в усвідомленні свого родинного оточення. Він - не одинак-лицар, а член громади, сім'ї. Ось чому тужіння за Нечаєм є спільним жалем за всіма українськими родинами, що втратили своїх чоловіків на полі бою.

Окремо стоїть постать Івана Богуна. Він ніби посідає місце поряд із "батьком", логічно завершуючи образ козацької "трійці": "Бог-батько" - земний "батько-Богдан" - його "син" Богун, чиє родове прізвище ніби підтверджує спорідненість із першими фігурами "трійці".

Такими постають герої Хмельниччини у пісенному фольклорі. Нагадаємо, що відбувається з ними у візуальному плані, спираючись на відомі вцілілі зразки образотворчого мистецтва.

Перш за все тут також видна перевага Богдана Хмельницького перед іншими персонажами. Його парадний портрет виконаний у вигляді гравюри голландцем В. Гондіусом, як вважають, близький до прототипу, хоча невідомо, хто саме малював українського гетьмана, більш вірогідною здається версія щодо первинного ескізу, виконаного ще одним іноземцем А. Вестерфельдом, хоча не виключений варіант роботи невідомого українського живописця [5,34]. У всякому випадку, гравюра Гондіуса фактично два століття залишається зразком, за яким безіменні майстри "поселяли" гетьмана в багатьох українських родинах на рівні з улюбленими "мамаями", фактично затверджуючи в єдиній, найголовнішій іпостасі "батька Богдана". Його поважний вік, статечність, "державницька поза" з владними символами (булава, шабля) повинні свідчити про мудрість, поміркованість, вболівання за спільні державницькі інтереси, і в той же час про певну суворість, протиставлення хаосу та вольниці. Цей "канон" майже нічого не залишає від образів молодецтва, Хмелю, однак є і поодинокі винятки.

Це відома козацька ікона "Покрови" з Київщини (XVII ст.), де зображено Богдана Хмельницького та його нового союзника московського царя Олексія Романова. Український гетьман розгорнутий на три чверті, однак його погляд направлений просто на глядача, ніби вступаючи з ним у діалог, чого не можна сказати про жодного іншого персонажа. Його тонкі, як на візантійських іконах риси обличчя у той же час далекі від смиренності та аскези. Слід відзначити й вільну позу Богдана, що контрастує із замкненою смиренною поставою російського царя. На відміну від інших портретів, які намагаються передати справжню статечну поставу Богдана, він "молодшає" й одразу починає нагадувати хлопця-красеня з українського фольклору: з тонкими вигнутими бровами, мигдалеподібними карими очима, чорними вусами, чуттєвими губами, рум'янцем на щоках та ямочкою на підборідді. Такий східний тип обличчя нагадує зображення козака-бандуриста, поширене у XVIII ст. Ми знову бачимо фольклорного Хмельницького, того, який "вився біля тичини", був Хмелем, тобто збудником, символом бродіння, непокою, нескорення, а почасти й еротичним символом. У цьому образі чи не вперше знайшов візуальне відображення ідеалізований у народному дусі етнотип чоловіка-українця, своєрідний естетичний зразок. Для чоловічого ідеалу його цілком можна вважати "козацьким": в молоді роки гнучка сила, трохи "східні", "степові" риси обличчя. У поважному віці - кремезність, навіть повнота, що додавала поважності та статечності.

Сини Богдана у текстах пісенної епіки, які дійшли до наших днів, майже не згадуються. Винятком є дума "Про смерть Богдана Хмельницького", в якій іде мова про бажання гетьмана бачити своїм наступником молодшого сина Юрія (старший, як відомо, загинув під час Молдавської кампанії). Аналогічна ситуація склалася і в образотворчому мистецтві. Єдиний відомий портрет Тимофія (Тимоша) Хмельницького (зберігається у Львові) не був відомий широкому загалу, тому невідомі його ремінісценції у будь-якому вигляді. Інша справа молодший брат - Юрій. У статусі гетьмана так чи інакше він сприймався у масовій свідомості носієм "державного" батьківського прізвища, ось чому є кілька варіантів його портретів, що були основою для подальших ремінісценцій. Причому тільки у зображенні, яке було розміщено у літописі Величка, Юрій Хмельницький постає в іпостасі "ченця", в інших варіантах це молодий гетьманич, постава якого ніби повторює відомий парадний портрет батька.

Нелогічною, на перший погляд, є відсутність зображень полковників Хмельницького, настільки ж популярних у народній пісенній епіці, наскільки відсутніх у візуальних образах козацької доби. Можна висунути кілька припущень щодо причин такої ситуації. Звісно, події народної війни не сприяли створенню парадних портретів, а ті зображення, наявність яких теоретично можна припустити (наприклад, на поховальних хоругвах), було дуже легко втратити у довголітніх військових протистояннях періоду Руїни. Проте треба враховувати ментальний стереотип мислення, притаманний тій епосі, який уможливлює наступне пояснення. Якщо європейські художники- сучасники не мали достатньо інформації чи змоги зафіксувати соратників українського гетьмана, то українські народні маляри перебували ще поза секулярними тенденціями європейського мистецтва. Отже, оскільки суспільне "замовлення" на живопис в українському середовищі мало релігійний характер, зображення полковників, як самостійних полководців, на відміну від гетьмана Хмельницького, було неможливим з моральних причин.

Однак те, що не сталося у "своїх", збереглося у "чужих", хоча й подане у своєрідному профанному вигляді. Маємо на увазі "портрети" двох славетних ватажків-полковників Максима Кривоноса і Михайла Кричевського, створені на замовлення польської сторони. М. Кривоніс, який особливо дошкуляв "ляхам" гострою шаблею та гострим словом, "удостоївся" карикатури невідомого художника. Вперше на неї вказав відомий дослідник П. Жолтовський [5, 72].

Фольклорна символіка щодо імені Кривоноса вказує на задиристий характер славетного полководця. Зрозуміло, що основним "предметом" для клинів з боку поляків, став великий і до того ж кривий (горбатий) ніс, до нього додається загострене підборіддя, розкішні вуса, велика шапка-ковпак, палиця і перед нами раптово постає майже персонаж дель-арте, схожий водночас на двох героїв європейського комедійного театру Полішинеля та Капітана. Цілком можлива у європейському контексті сатирична алюзія на славетного козацького полковника. Інша ситуація вбачається навколо зображення М. Кричевського. Стисло нагадаємо обставини смерті українського героя.

Коли його, напівмертвого, взяли в полон вороги, вражені сміливістю і відчайдушністю козацького ватажка, запропонували сповідатися православному попу. Кричевський відмовився, кажучи: "Мало їх буде і сорок". Так само відіслав ксьондза, рвучи на собі волосся і промовляючи: "Хіба це мала справа, тридцять тисяч погубити?" [6, 181].

Отже портретне зображення мертвого Михайла Кричевського було створене А. Вестерфельдом на замовлення Я. Радзивілла, який зміг взяти у полон смертельно пораненого козацького полковника. Практика зображення мертвих ворогів мала подвійний ефект. На поверхні знаходиться ефект "жахання", своєрідна психологічна "атака" на послідовників такого ворога. З іншого боку, подібні зображення означають визнання неабиякої ролі супротивника, його авторитет, котрий намагаються зруйнувати повідомленням про смерть. І в цьому випадку ворожа сторона "вшанувала" пам'ять козацького полковника, репродукуючи гравюри із портретом того, хто вже не міг заподіяти лиха, але залишився у пам'яті завзятим суперником.

Висновки. Підводячи підсумки, повернемось до мети публікації. Народний пісенний фольклор та образотворче мистецтво козацької доби віддзеркалювали події Хмельниччини, у окремих випадках співпадаючи в "оцінках". Так надзвичайно популярним був образ Богдана Хмельницького як уособлення "батька" для української спільноти. Проте багатозначність Хмельницького у фольклорних текстах в образотворчому мистецтві поступається його єдиній, хоча й дуже важливій іпостасі діяча-державника. Цю ауру гетьманської влади у портретних образах перебрав Юрій Хмельницький, на відміну від пісенного фольклору. Нарешті, образи деяких козацьких полковників, надзвичайно популярні в народі, у творах образотворчого мистецтва не знайшли свого відображення, скоріше за все через обставини жорсткого військового протистояння, а також завдяки релігійним переконанням, далеким від секулярних європейських тенденцій.

хмельницький пісенний фольклор

Список використаної літератури

1. Плісецький М. Українські народні думи. Сюжети і образи / М. Плісецький. - К.: Кобза, 1994. - 364 с.; Кирдан Б.П. Украинский народный епос / Б.П. Кирдан. - М.: Наука, 1965.-352 с.; Гомін Л. (Королевич Л.Д.) Визвольна війна 1648-1654 рр. у народній творчості / Л. Гомін (Л.Д. Королевич). - К.: Рад. школа, 1960. - 190 с.; Грица С.И. Фольклор у просторі та часі. Вибрані статті / С.И. Грица. - Тернопіль : Астон, 2000. - 228 с.; Грица С.И. Трансмісія фольклорної традиції. Етномузикологічні розвідки / С.И. Грица. - К.-Тернопіль: Астон, 2002. - 235 с.; Іваницький А.І. Українська музична фольклористика: методологія і методика: навч. пос. / А.І. Іваницький. - К.: Заповіт, 1997. - 392 с.

2. Жолтовський П.М. Визвольна боротьба українського народу в пам'ятках мистецтва XVII - XVIII ст. / П.М. Жолтовський. - К.: Вид-во АН УРСР, 1958 - 148 с.; Овсійчук В.А. Українське мистецтво другої половини XVI - першої йол. XVII століття. Гуманістичні та визвольні ідеї / В.А. Овсійчук. - К.: Наук, думка, 1985. - 183 с.; Білецький П.О. Українське мистецтво другої половини XVII -XVIII століть / П.О. Білецький. - К.: Мистецтво, 1981. - 159 с.; Найден О.С. Образ воїна в українському фольклорі: Семантичні та образні аспекти / О.С. Найден. - К.: Видавничий дім "Стилос", 2005. - 206 с.; Свєнціцька В.І. Український живопис XVI - XVII й XVIII ст. у контексті візантійських мистецьких традицій та західноєвропейського бароко // Українське бароко та європейський контекст / В.І. Свєнціцька. - К.: Наук, думка, 1991. - С. 90-95.

3. Житецкий П. Мысли о народных малорусских думах / П. Житецкий. - К.: Типографія Корчак-Новицкого, 1893. - 249 с.; Костомаров Н. Материалы и исследования. Богдан Хмельницкий / Н.И. Костомаров. - М.: Чарли, 1994. - 766 с.; Крип'якевич І. Богдан Хмельницький /1. Крип'якевич. - Львів: Світ, 1990. - 406 с.; Плісецький М. Українські народні думи. Сюжети і образи / М. Плісецький. - К. : Кобза, 1994. - 364 с.

4. Мірошниченко П.Я. Т.Г. Шевченко і селянська правда/П.Я. Мірошниченко. - К. : НМК ВО, 1992.-207 с.

5. Жолтовський П.М. Визвольна боротьба українського народу в пам'ятках мистецтва XVII - XVIII ст. / П.М. Жолтовський. - К.: Вид-во АН УРСР, 1958148 с.

6. Історія України в документах і матеріалах : у 3 т. - К. : Вид-во АН УРСР, 1941.-Т.3.-292 с.

Размещено на Allbest.ru