Цикл віршів на клейноди роду Желіборських у контексті геральдичної поезії українського бароко

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 821.161.2-143

Маріупольський державний університет,

ЦИКЛ ВІРШІВ НА КЛЕЙНОДИ РОДУ ЖЕЛІБОРСЬКИХ У КОНТЕКСТІ ГЕРАЛЬДИЧНОЇ ПОЕЗІЇ УКРАЇНСЬКОГО БАРОКО

І.В. Мельничук,

Бароко постає як важливий етап усієї загальнолюдської культури XVI - XVII століття, що являє собою перехід від епохи Відродження до нової якості світовідчуття, мислення, творчості. В історії західноєвропейської культури бароко прийшло на зміну Відродженню, заперечуючи певною мірою його духовні відкриття. Світовідчуття і світорозуміння, що живило барокову культуру, стало своєрідною реакцією на ренесансне світобачення, що ґрунтувалося на безмежній вірі у розумність і логічність світу, його гармонійність, в те, що людина є мірою всіх речей.

Геральдична поезія є суто бароковим жанром, що увібрав у себе основні риси літератури цього стилю. Українському літературному бароко притаманні антиномічність сприйняття і відображення світу, почуттєва й інтелектуальна напруженість, поєднання аскетичних закликів з гедонізмом, рафінованості з брутальністю, абстрактної символіки з натуралістичною у трактуванні деталей, динамічність, афектованість, театральність, синтетичність і взаємовплив різних видів мистецтв. Письменники XVII ст. захоплюються емблематикою й алегорикою, розгортають складні метафори й уподібнення, поєднують античні образи з християнськими. їхнім творам притаманна риторичність і складна метафоричність, заснована на несподіваному об'єднанні віддалених ідей, уявлень й образів, контрастність, екзальтованість, живописність, екзотичність, гротескність тощо.

Актуальність обраної теми обумовлюється тим, що пласт геральдичної поезії доби бароко має велику історичну та літературознавчу функцію. Головним предметом української геральдичної поезії були герби здебільшого шляхетських і магнатських родів. Таким чином, геральдичний вірш тісно пов'язаний із певним гербом й становить собою синтетичний графіко-літературний жанр. Отже, цей різновид поезії є емблематичним за формою і панегіричним за змістом. Факт наявності вірша на власний герб був формою визнання заслуг і чеснот «зацного» лицаря. Герб також слугував розпізнавальним знаком особи, формою соціального визнання і, відповідно, легалізації шляхетського походження. Геральдична поезія задовольняла своєрідний суспільний запит «на національних героїв», що не в останню чергу й зумовило її популярність. Це була форма впливу на громадянську свідомість, що потребувала вітчизняного пантеону захисників та героїв.

Починаючи з другої половини ХІХ століття, окремі аспекти емблематичної та геральдичної поезії були висвітлені в працях С. Голубєва, М. Максимовича, В. Перетца. Також важливою була роль Д. Чижевського, який, послідовно досліджуючи українську барокову літературу, одним із перших виступив проти нехтування емблематичними творами, доводячи їх типовість у системі поетичного бароко. Д. Чижевський докладно розглянув геральдичну поезію у статті «Гербова поезія» (1942), звернувши увагу на її самостійну естетичну цінність. Завдяки підвищеній увазі до проблем літератури бароко у дослідженнях таких науковців, як В. Колосова, В. Крекотень, Б. Криса, Д. Наливайко, І. Помазан, М. Сорока, М. Сулима, Л. Ушкалов, сформувалася певна система поглядів на геральдичну поезію, що стосується окремих її аспектів, пов'язаних переважно з особливостями стилю бароко, унікальним поєднанням у цих текстах словесного й візуального.

Мета дослідження полягає у вивченні феномену геральдичної поезії у контексті української літератури бароко, окресленні історично-культурних чинників постання жанру геральдичної поезії в українській бароковій літературі.

Говорячи про походження і виникнення геральдичної поезії, слід насамперед окреслити середовище, з яким пов'язана поява віршів на герби. Суспільним станом, який з часів Київської Русі послуговувався власними геральдичними знаками, були князі. У Східній Європі у XIV столітті геральдична мода набуває популярності у середовищі військової і міської знаті. Станом на кінець XVI століття існування шляхетського роду без сталого родового знака було неможливим, адже він допомагав визначати рід у соціальній системі.

Важливе значення для розвитку геральдичної поезії мало також ідеологічне протистояння між польською та українською шляхтою, що розпочалося після Люблінської унії 1569 року, адже національна еліта відчувала загрозу з боку сусіда.

Для ідеології сарматизму важливою була також гордість за своїх героїчних предків і наслідування їх у добрих справах сучасниками. Про предків героя також часто йшлося у геральдичних поезіях на його честь. Боронячи «золоту вольність», лицарі вшановувалися за мужність клейнодами, на які й писалися геральдичні вірші.

Також одним із чинників, що вплинули на появу і поширення геральдичної поезії, є розвиток книгодрукування XVI - XVII ст. Саме малими, переважно епіграматичними жанрами, утвердженими книгодрукуванням, визначалася специфіка першого етапу розвитку української книжної поезії. «Найхарактернішим у цій специфіці є пряма залежність між місцем, яке займав вірш у друкованій книзі, і його функцією, яка реалізувалася усталеними літературними формулами. Звідси - геральдичні епіграми, епіграми-передмови і присвяти, епіграми-післямови, епіграми (емблеми, елегії, морально-дидактичні, вірші-ілюстрації)» [2, с. 154].

Так, завдяки видавничій діяльності львівських православних єпископів, братів Арсенія та Афанасія Желіборських до нас дійшла низка поетичних творів геральдичного жанру. Цикл нараховує шість поезій, що належали різним авторам і побачили світ у 1642, 1646 (2), 1654, 1665, 1664 роках. Перші чотири присвячені Арсенію Желіборському, марковані у тексті його іменем. Дві останні поезії були надруковані вже після смерті Арсенія (1662) і були присвячені його брату Афанасію.

Арсеній Желіборський відомий як церковний діяч, єпископ Львівський, Галицький та Кам'янець-Подільський, видавець, автор повчань. Видавничу діяльність розпочав 1642 публікацією у Львівській братській друкарні «Поучения но- вопоставленому иерею», що є передруком «Дидаскалии» С. Косова, і «Науки о тайнах церковних». На його замовлення львівський друкар А.Скольський влаштував друкарню при кафедральному соборі св. Юра, де було видано Требник (1645), «Зобрание короткое науки... для цвиченя людей молодих» (1646). Одночасно Желіборський замовив іншому львівському видавцю М. Сльозці друкування Служебника і Номоканона (1646). Остання ініціатива спричинила невдоволення митрополита П. Могили. Через це, а також унаслідок протидії католицького архієпископа Желіборський змушений був перевезти друкарню до Унева, де було опубліковано Псалтир (1648). Друкарня припинила діяльність 1651 року, коли А.Скольський був заарештований польським урядом і звинувачений у зв'язках із козацьким військом. Арсеній Желіборський підтримував Львівську братську школу, всіляко сприяв поширенню книгодрукування.

Після смерті у вересні 1662 року свого брата Львівського єпископа Арсенія за підтримки короля Афанасій Желіборський був обраний єпископом Львівським. За період свого нетривалого архієрейства Афанасій сприяв розвитку чернечого гуртожитку у своїй єпархії, підтримував Угорницький скит. У 1665 році єпископ Афанасій затвердив статут Свято-Миколаївського братства, незадовго перед смертю підтвердив всі привілеї Львівського братства. За участю Афанасія у Львові в 1665 році було надруковано «Ключ розуміння» Іоанникія Галятовського.

Фактично усі згадані твори, що вийшли друком у львівській та уневській друкарнях з ініціативи братів Желіборських, як данину патрону містили на другій після титульної сторінці герб роду із епіграмою панегіричного характеру. Так зокрема буди позначені «Поученіє новопосвященному ієреєві...» (1642), імовірний автор геральдичного вірша тут - Григорій Бутович; «Собраніє короткои науки о артикулах вТры» (1646), імовірний автор - друкар Андрій Скольський; «Номоканон» (1646), «Апостол» (1654), «Тріодіон» (1664) імовірний автор - друкар Михайло Сльозка; «Ключ розуміння» (1665), автор геральдичного твору - Іоаникій Галятовський.

Створюючи вірші на герб, автори не просто описують їх зовнішню форму, а й відшуковують внутрішні взаємозв'язки, уподібнюючи прикмети кожної деталі герба чеснотам його володаря. Тож можна окреслити певне коло символіки геральдичної поезії, визначити найбільш уживані символи, їх походження та значення у тексті.

Брати Желіборські в основу власного клейноду поклали польський герб Прус ІІ. За легендою, під час війни Казимира I з повсталим князем Мазовії Мецлавом, на чолі польського війська став лицар герба Прус. Він зміг перемогти ворога, якого двічі поранив. У подяку Казимир дозволив лицарю взяти шлюб з єдиною дочкою Мецлава і дав йому у володіння великі землі в Мазовії. В пам'ять про поразку Мецлава король також надав лицарю герб, де приєдналися дві схрещені коси.

За іншою версією герб походив від пруських шляхетських родин, що оселилися в ХІІ - ХІІІ ст. в Мазовії. Проте письмові згадки назви герба вперше з'являються лише на початку XV століття.

Після Городельської унії 1413 року, коли відбулося зрівняння прав шляхти католицького віровизнання Королівства Польського та шляхти Великого князівства Литовського, Руського та Жемантійського, цей герб поступово переходить і до українських шляхетських родів.

Герб Прус ІІ складається з двох срібних кіс, розташованих в червоному полі так, що вони звернені догори гострими кінцями й утворюють ними Х-видний хрест, а нижні кінці пов'язані золотою ниткою. На точці з'єднання кіс поставлений герб Прус - білого кольору восьмикутний хрест, якому бракує одного кінчика.

Герб Желіборських мав деякі відмінності в побудові. Так, зокрема, вгорі був прикрашений атрибутами єпископської влади - митрою, хрестом і посохом. геральдичний поезія бароковий вірш

З огляду на досить жорстке протистояння католицької, уніатської та православної церков в межах Речі Посполитої, Арсеній Желіборський зображується саме як воїн віри, оборонець і заступник православ'я. Хрест, поставлений вгорі гербової композиції, тлумачиться як символ звитязтва і перемоги, покровительства небесних сил вірним оборонцям східної церкви - те, на чому стяжав собі слави увесь рід: «Их фамиліа крестом украшенна,/ До Емпиру юж з славою рушен[н]а»; «Придано крест, знак певный менжного звЪтязства,/ През крест всЪ з давных часов триумфуют панъства,/ А тому клейнотови подпорою славы/ Зостал Арсеній нынЪ з єписко[п]ской справы»; «Крест значит данную ти с небес побЪду»; «Крест над косами, певный знак звитязства в бою/ ЯснЪйшш крест пастырскш маючій з собою»[1].

До прийняття чернецтва і посвячення в єпископи Арсеній Желіборський, як представник шляхетського роду, служив у війську, перебуваючи при дворі короля Владислава IV. Змінивши світські шати на церковні ризи, він все одно залишається воїтелем, замість меча отримавши пастирський жезл, та озброївшись Словом Божим: «Не тылко валечная Желиборских битва/ Помощ отчизнЪ чынит, але и молитва [1].

Геральдичний червоний є кольором хоробрості, мужності, любові. Також він символізує кров, пролиту у боротьбі. Як кров знищених ворогів тлумачить у своєму панегірику червоне поле І.Галятовський: «Для того косы тыи сут в червоном полю/ Обляно кровю врагов громячи сваволю [1].

Символом Ворога, із яким виходить на бій єпископ є Вовк. У геральдиці фігура вовка наділена негативним значенням і тлумачиться як хижість, зажерливість та ненажерливість. Покарати і знищити «драпіжних» вовків закликають героя автори панегіриків: «Арсеній врагов крестом побВждаєт,/ Жезлом от церкви волков отпужаєт»; «Превелебный пастыру, зъныщ волков з наслЪду!»; «Врагов церкви отчизны косы подтынают,/Вовчыи волками ся враги называют» [1].

Цікаво, що творення основного образу - патрона як борця зі Злом - відбувається не через наявність візуального елемента (вовк як такий на гербі відсутній), а через ланцюг асоціацій, навіяних однією із назв герба.

Тут слід зазначити, що символ за своєю природою близький до порівняння, подібності. У ньому також спрацьовує принцип аналогії. Існує різновид порівняння, який майже повністю втілює символ - парабола. Параболічність геральдичного символа яскраво виявляється в алюзивних гербах, так званих «story shields», де весь герб як макросимвол оповідає певну історію, іноді пов'язану з його створенням.

Саме таким алюзивним гербом і є герб Прус ІІ, який крім основної назви має ще декілька: Falcastrum Lupinum, Lipinorum Falcastrum, Slubica, Wilcza Kosa, Wilcze Kosy. Герб вважають одним з найбільш таємничих знаків польської геральдики. Так, зокрема, описує його польський теолог, геральдист, автор праці «Korona Polska» Каспер Несецький: «Dwie kosy biale ostrzem do siebie zlozone, tak, ze konce ich w gorze, jedna na drugq zachodzi, zwiqzane u spodu zwiqzkq zlotq, tak, ze koniec jej wisi; na wierzchu mi^dzy koncami kos, poltora krzyza takiego, jaki jest w herbie Prus I, pole tarczy czerwone; na helmie takaz rqka zbrojna z mieczem zaniesiona, jak w herbie Prus. Zowia ten herb inaczej Wilcze kosy, a to dla tego, ze w takie wilkow lavaia» [3]. Falcastrum - з латини - серповидний садовий ніж, саме він зображений на гербі як грізна зброя. Нез'ясованим залишається лише той факт, яким саме чином коса-falcastrum могла послужити зброєю супроти вовків.

Таким чином, саме друга назва герба - Вовчі коси - творить макросимвол, використаний панегіристами у своїх творах: «Желиборских двЪ косы в купу ся злучили/ Для того, абы волков драпЪжных губили»; «Тіара і фЪгура Ісуса рас- пята,/ЖелЪза на драпЪжных бестій злотом спята»; «Врагов церкви отчизны косы подтынают,/Вовчыи волками ся враги называют. Для того косы тыи сут в червоном полю/Обляно кровю врагов громячи сваволю» [1]. .Так в oсновi емблеми тут лежить візуальна метафора. Емблема постає завдяки несподіваному поєднанню асоціацій та витвореного внаслідок цього «розумового образу», в якому поняття набували вигляду ілюзорної конкретності.

Отже, поетичний цикл віршів на клейноди роду Желіборських засвідчує яскраво виражений аристократичний характер поезії: витворення ідеалу шляхетності, певного кодексу шляхтича. Факт наявності вірша на власний герб є формою визнання заслуг і чеснот лицаря, сам же герб слугує розпізнавальним знаком особи, формою соціального визнання і, відповідно, легалізацією шляхетського походження.

Жанр геральдичної поезії, що виконувала у видавничій справі функцію прикнижного реквізиту, має синтетичний характер: гербові вірші є емблематичними за формою і панегіричними за змістом. Символи як такі виростають з образу, проявляються та діють в знакові й формі, містять архетипний компонент, актуалізують певні концепти, взаємодіють з метафорами і постають невід'ємною частиною свідомості.

Література

1. Колосова В. Функції віршів в українських стародруках кінця XVI - початку XVII ст. / В. Колосова // Українське літературне бароко. - К. : Наукова думка, 1987. - С. 144-155.

2. Niesiecki Kasper Herbarz polski Kaspra Niesieckiego S. J. powi^kszony dodatkami pozniejszych autorow, r^kopismow, dowodow urz^dowych. - T. 4-10. - Lipsk : Wydanie Jana Nep. Bobrowicza, 1839-1845.

Анотація

У статті розглядається цикл віршів на клейноди львівських православних єпископів Желіборських - Арсенія та Афанасія. Поетичний цикл яскраво репрезентує жанр геральдичної поезії, поширеної в українській бароковій літературі XVI - XVII століття. Відзначено, що, створюючи вірші на герб, автори не просто описують його зовнішню форму, а й відшуковують внутрішні взаємозв'язки, уподібнюючи прикмети кожної деталі герба чеснотам його володаря. У статті окреслюється певне коло символіки геральдичної поезії, визначаються найбільш уживані символи, їх походження та значення у тексті.

Ключові слова: вірші на клейноди, геральдична поезія, емблематична поезія, символ, бароко.

This article considers the poems relating to the jewellery of Lviv Orthodox bishops Zheliborski - Arseny and Athanasius. A poetic series that represents a genre of heraldic poetry, which is common within Ukrainian baroque literature from the XVI - XVII century.

It contests that in creating poetry that focused on blazons, the authors sought, not only to describe the blazon's external form, but also to highlight internal relationships, comparing every detail of the blazon with the virtues of its owner. The article defines a range of heraldic symbols ofpoetry, illustrating the most common, their origin and the meaning of the text.

An important factor which affected on the appearance and spread of heraldic poetry, is the development of book printing in XVI - XVII century. The introduction, and use of genres, such as epigrams, which emerged during when book printing began to appear, determined many of the features prevalent in the first phase of Ukrainian poetry.

Therefore, as a consequence of the publication of the Lviv Orthodox bishops, brothers Arseniy and Athanasius Zheliborski, the series of heraldic works began to appear. This cycle consists of six poems belonging to different authors from 1642 to 1665.

Brothers Zheliborski used the Polish blazon Prus II as the basis of their own jewellery: two silver sickles on a red background, connected with gold thread, on top of the sickles are eight-pointed crosses. However, the Zheliborski's blazon had some differences in construction - the top was adorned with the attributes of episcopal authority - miter, cross and stick. The creation of the main heraldic image of poetry - the patron as a fighter against Evil (Arseny overcomes wolves) - takes place not because of the visual element (the wolf is absent from the blazon), but through a chain of associations, connected with one of the names of blazon.

Keywords: poems about the jewellery, heraldic poetry, emblem, symbol, baroque.

В статье рассматривается цикл стихов на клейноды Львовских православных епископов Желиборских - Арсения и Афанасия. Этот поэтический цикл ярко представляет жанр геральдической поэзии, распространенной в украинской барочной литературе XVI - XVII столетия. Отмечено, что, создавая стихи на герб, авторы не просто описывают его внешнюю форму, но и находят внутренние взаимосвязи, уподобляя особенности каждой детали герба достоинствам его владельца. В статье определяется группа символов геральдической поэзии, а так же наиболее употребляемые символы, их происхождение и значение в тексте.

Ключевые слова: стихи на клейноды, геральдическая поэзия, эмблематическая поэзия, символ, барокко.

Размещено на Allbest.ru