Біла Церква та Білоцерківщина у житті та творчості зарубіжних письменників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Біла Церква та Білоцерківщина у житті та творчості зарубіжних письменників

Волинець І.М.

доцент кафедри документознавства та інформаційної діяльності Білоцерківського інституту економіки та управління ВНЗ ВМУРоЛ "Україна", кандидат педагогічних наук

Анотація

У статті розкрито як безпосередні, так і опосередковані зв'язки зарубіжних письменників з містом Білою Церквою, що на Київщині.

Ключові слова: літературне краєзнавство, рідний край, парк "Олександрія", Браницькі, річка Рось.

письменник білий церква бальзак

Поглибити знання про історію рідного краю, культуру нашої малої батьківщини можливо та, на наш погляд, необхідно у процесі вивчення матеріалів краєзнавства у курсі літератур як рідної, так і світової. Як відомо, предметом дослідження літературного краєзнавства є діяльність місцевих письменників, літературних об'єднань, гуртків, а також перебування в регіоні вітчизняних і зарубіжних письменників, відображення краю у художній літературі [9]. Тому, на нашу думку, питання дослідження зв'язків зарубіжних письменників із містом на березі річки Росі - Білою Церквою - вважаємо актуальним і цікавим, а пропоновані матеріали можуть бути використані у процесі підготовки вчителів-словесників як до уроків світової літератури, так і до позаурочних заходів.

Біла Церква - одне із міст Київської Русі, історичний край, що розкинувся на березі річки Рось, що несе свої води до Дніпра. Багато туристів приїжджають до Білої Церкви, щоб побачити місто, помилуватись його краєвидами, ознайомитись із пам`ятками архітектури далекого минулого.

Біла Церква завжди приваблювала знаменитих людей. Багато відомих письменників, класиків літератури, відвідали місто за тих чи інших обставин - Т.Шевченко, О.Пушкін, К.Паустовський, І.Нечуй-Левицький, Шолом-Алейхем, Ю.Смолич, О.Гончар, Б.Ямпольський. Багато літературних розвідок ведеться в напрямі пошуків перебування інших письменників, зокрема зарубіжних, у Білій Церкві. Саме цьому питанню і присвячена наша стаття.

Одним із перших представників світового літературного письменства, який відвідав місто, був Олександр Сергійович Пушкін. В одному з подорожних листів, виданому поету, вказано і станцію "Біла Церква". Як відомо, у десятих числах лютого 1821 року О. Пушкін разом з Д. Давидовими від'їздив з Києва до Тульчина. Вони проїхали Васильків, Білу Церкву, відвідали парк Браницьких, який вразив письменника своєю первозданною красою і незайманістю, проїхали місто Сквиру та кілька сіл [14].

Вважають, що вступ до поеми "Полтава" - це результат саме цієї поїздки, а такі рядки з відомого твору стали поетичним образом стародавнього міста.

Тиха украинская ночь.

Прозрачно небо. Звезды блещут.

Своей дремоты превозмочь

Не хочет воздух. Чуть трепещут

Сребристых тополей листы.

Луна спокойно с высоты

Над Белой Церковью сияет

И пышных гетманов сады,

И старый замок озаряет [16, c.106 ].

У 1823 році під час південного заслання О. Пушкін познайомився з Єлизаветою Воронцовою, дружиною графа М.С.Воронцова, донькою Олександри і Ксаверія Браницьких. Сучасники називали її однією з найцікавіших жінок свого часу, захоплювалися її м'якою, чарівною жіночою грацією, привітністю, вишуканістю, музичними здібностями. Один із мемуаристів так писав про графиню Воронцову-Браницьку: "Она нельзя сказать, чтобы была хороша собой, но такой приятной улыбки, как у нее, ни у кого не было, а глазки ее были еще лучше прекрасных глаз богатого ларца, как говорит Скупой в Мольере. К тому же польское кокетство пробивалось в ней сквозь большую скромность, к которой с малолетства приучила ее русская мать, что делало ее еще более привлекательнее" [17].

"Приметы верные любви" надихнули поета і на написання перших глав "Євгенія Онєгіна", і вірша "Храни меня, мой талисман", що був присвячений персню, подарованому Єлизаветою Ксаверіївною, і на цикл віршів, присвячених княгині Воронцовій.

Про зустрічі поета з княгинею дізнався князь Воронцов і наказав вислати О.Пушкіна з Одеси, а дружину відправив до Білої Церкви, де проживала її мати. Пушкінознавці стверджують, що поет у травні 1824 року знову побував у Білій Церкві, але таємно, для того, щоб зустрітися з Єлизаветою Воронцовою. О.С.Пушкін ходив тінистими алеями парку "Олександрія", милувався старою дібровою, від діброви йшов липовою алеєю, піднімався на Палієву гору і вдивлявся у красуню Рось. Єлизавета подарувала поету старовинний перстень з єврейським написом: "Симха, сын почтенного рабби Иосифа, да будет благословенна его память," який став талісманом для Олександра Сергійовича. Другий же такий перстень залишила у себе. Як наслідок, світу стали відомі такі рядки:

Храни меня, мой талисман,

Храни меня во дни гоненья,

Во дни раскаянья, волненья:

Ты в день печали был мне дан.

Когда подымет океан

Вокруг меня валы ревучи,

Когда грозою грянут тучи -

Храни меня, мой талисман [15, c. 193].

Як свідчить сестра поета Ольга Сергіївна, О.Пушкін у Михайлівському отримував листи, запечатані сургучем з відтиском старовинного персня. Один із них він спалив, про що сам поет пише у своєму вірші:

Прощай, письмо любви, прощай! Она велела…

Как долго медлил я, как долго не хотела

Рука предать огню все радости мои!..

Но полно, час настал: гори, письмо любви.

І далі читаємо:

Уж перстня верного утратя впечатленье,

Растопленный сургуч кипит... О провиденье! [15,с. 191].

У жовтні 1824 року О. Пушкін отримав листа від Воронцової. Про що в ньому йшлося - невідомо, але послання дуже схвилювало поета. Він взяв перо і написав такі рядки:

Прощай, дитя моей любви

Я не скажу тебе причины...

Як зазначають сучасники, Є.Воронцова після смерті свого чоловіка читала твори О. Пушкіна "майже щоденно" [1].

Маловідомим є той факт, що російський письменник М.Лермонтов також пов'язаний з Україною - у нього були щирі дружні стосунки з молодим графом Ксаверієм Владиславовичем Браницьким. Із запису виступу Олександра Владиславовича Браницького, брата Ксаверія, 30 березня 1840 року перед комісією військового суду: "От подсудимого поручика лейб-гвардии гусарского полка Лермонтова получил я 22 числа сего месяца письмо, в котором просил сказать барону Эрнесту де Баранту, чтобы он прибыл к нему того же дня вечером в 8 часов на Арсенальную обвахту, но зачем именно, я не знаю, письмо это принес ко мне человек Лермонтова и я доставил оное лично господину Баранту, и когда он прочел то письмо, тогда оное разорвал и совершенно уничтожил" [8, с. 4].

Незадовго до смерті Ксаверій Владиславович надрукував французькою мовою книгу "Слов'янські нації" [8], де описав діяльність "гуртка шістнадцяти" у 1839 році в Петербурзі. З опозиційним "гуртком шістнадцяти" був пов'язаний великий поет М.Лермонтов, який мав дружні стосунки з представником України, вихідцем з Білої Церкви К. Браницьким.

Ксаверій Владиславович Браницький (до речі, одноліток М.Лермонтова) з березня 1837 року був прикомандирований до лейб-гвардії гусарського полку, в якому служив і М.Лермонтов. Під час перебування Михайла Юрійовича в Петербурзі вони зустрічалися у колі "шістнадцяти". 18 лютого 1840 року відбулась дуель Лермонтова з бароном де Барантом, де були присутні Столипін, Браницький та інші.

Військовий суд вирішив: "Позбавити Лермонтова чинів і дворянства і розжалувати в рядові". Справи Столипіна і Браницького як співучасників дуелі були передані до цивільного суду. Імператор наклав на це рішення таку резолюцію: "Поручика Лермонтова перевести в Тенгінський полк з тим же чином, поручика Столипіна і графа Браницького звільнити від відповідальності… 1840 рік, квітня 13 дня" [8].

М. Лермонтов виїхав на Кавказ. Через деякий час там опинилися й інші члени "гуртка шістнадцяти", серед них - і Ксаверій Браницький.

Після трагічної загибелі М.Лермонтова В.Браницький деякий час залишався на Кавказі, а 1845 року під приводом хвороби виїхав за кордон і назад уже не повернувся.

Таким чином, можемо констатувати опосередкований зв'язок великого російського поета з містом Білою Церквою.

Цікавим є матеріал про перебування у місті знаменитого російського письменника Миколи Лєскова. У 4 главі своєї повісті "Жидівська кувирколегія" М. Лєсков так описує Білу Церкву: "Я тогда был в небольшом чине и стоял с ротою в Белой Церкви…

Жизнь в Белой Церкви, можно сказать, была и хорошая, и прескверная. Виден палац Браницких и их роскошный парк - Александрия. Река тоже прекрасная и чистая, Рось, которая свежит одним своим приятным названием, не говоря уже об её прозрачных водах. Воды эти текут среди таких берегов, которыми вволю налюбоваться нельзя..." [10].

Одна зі славних сторінок історії міста Білої Церкви пов'язана з перебуванням у місті в 1880-1887 роках великого єврейського письменника Шолом-Алейхема.

Уперше Шолом-Алейхем приїхав до цього міста влітку 1880 року як секретар місцевого адвоката Мойсея Епельбаума. Звісно, тоді ніхто й гадки не мав, що в будинку цього представника білоцерківської еліти на Бердичівській вулиці, 22 (нині вулиця Б. Хмельницького) замешкав скромний юнак -Соломон Наумович Рабінович, в майбутньому - безсмертний гуморист Шолом-Алейхем [3].

З перших днів свого перебування у Білій Церкві допитливий молодий чоловік почав придивлятися до її мешканців, прислухатися до розмов, суперечок, жартів, пісень простого трудового люду. Його все цікавило, особливо молодь, яка тягнулася до книги, до знань. Майбутній письменник став частим гостем у районі, де жила єврейська біднота, а службове становище дозволяло йому знайомитися з життям місцевої знаті та духовенства. Вбираючи, мов губка, все найхарактерніше з навколишнього життя, Шолом-Алейхем згодом відтворив яскраві картини містечкового побуту. Тож не дивно, що через деякий час тодішні білоцерківці пізнавали в героях письменника і себе, і своїх знайомих.

На місцевій біржі майбутній письменник зустрів тих, кого згодом назве "людьми повітря" - бідних, нещасних, знедолених як єврейської, так і української національності. Упродовж усього свого творчого життя він ставився до них з однаковим співчуттям.

Перебуваючи у місті, Шолом-Алейхем збирав матеріал для майбутніх творів, вивчав життя у самісінькій його гущі, писав свої перші твори. Протягом 1883-1887 років з Білої Церкви він відправив до редакції газети "Фолкс-блат" свої фейлетони і нариси під загальною назвою "З Бердичівської вулиці" - яскраві картини народного життя кінця вісімдесятих років минулого століття. У Білій Церкві визріли творчі плани цілої низки великих творів - романів "Сендер-Бланк", "Стемпеня" та інших [5].

Шолом-Алейхем завжди жив турботами й болями народу. Він активно виступав за відкриття у місті ремісничого училища для бідних єврейських дітей, створення курсів для навчання грамоти, благодійних фондів допомоги бідним і хворим.

Будинок на Клубній вулиці (нині Леся Курбаса), де жив Шолом-Алейхем, був місцем паломництва не лише любителів літератури - сюди йшли за порадою і підтримкою, за добрим словом і практичною допомогою.

Навколо письменника у цьому будинку групувались представники прогресивної єврейської інтелігенції. Тут проходили літературні суботи, під час яких учасники знайомилися з найновішими творами єврейських, українських та російських письменників.

Вереснем 1887-го закінчується білоцерківський період життя і творчості Шолом-Алейхема. Проте і після переїзду до Києва він не поривав добрих взаємин з містом, зі своїми друзями і читачами. Письменник частенько навідувався до міста своєї юності, виступав перед його мешканцями. Після одного з таких візитів Шолом-Алейхем написав своє блискуче оповідання "Сімдесят п'ять тисяч", сюжет якого народився після трагікомічної події, що відбулась у місті Білій Церкві.

Особливо пам'ятний приїзд Шолом-Алейхема, на той час уже відомого всьому світові письменника, до міста Білої Церкви у 1902 році. Зал не зміг умістити й десятої частини бажаючих потрапити на літературний вечір знаменитого земляка.

Під час одного з таких приїздів Шолом-Алейхем познайомився з видатним українським письменником І.С.Нечуєм-Левицьким. У місті над Россю Шолом-Алейхем зустрівся і з видатним українським композитором Миколою Лисенком.

Чимало часу спливло відтоді, коли вулицями Білої Церкви ходив Шолом-Алейхем, проте й нині його жителі свято бережуть пам'ять про великого письменника: одна з вулиць носить ім'я Шолом-Алейхема. У березні 19мовами ідиш та українською. Дошка встановлена на тому місці, де стояв будинок, у якому декілька років жив і творив великий Шолом-Алейхем на вулиці Клубній (нині вулиця Леся Курбаса). На жаль, будинок письменника був знищений під час німецької окупації [3].

Багато важливих періодів пов'язані з Україною і в житті К.Паустовського. Костянтин Георгійович говорив, що в нього три батьківщини: перша - то земля батьків, батьківщина, що на березі річки Рось, в Україні, друга - в Росії, на Рязанщині, а третя - література. Найяскравішим спомином Костянтина Георгійовича були роки дитинства, коли батьки привозили його з Києва до дідуся та бабусі на острів річки Рось, що за двадцять верст від Білої Церкви, де було помістя Паустовських-Сагайдачних.

Майбутній письменник любив рибалити з батьком, дивитися на скелі, на ліс графині Браницької, грати в запорізькі битви з братами в будяках, наслухавшись розповідей про криваві січі з поляками, походи на Туреччину, гетьманів.

Через багато років у своєму нарисі "Біла Церква" уже відомий співець, романтик, поет у прозі писав: "Біла Церква - старовинне місто, колишня столиця українських гетьманів. Поблизу міста розкинулись прекрасні олександрійські сади, які належали колись графині Браницькій - дочці Катерини ІІ. У цих садах бували Пушкін і Міцкевич. Ці сади справляли враження казки...

...Через олександрійські сади протікає ріка Рось із прозорою глибокою водою" [7].

"Я був гімназистом київської гімназії, коли прийшла телеграма, що в маєтку Городище, біля Білої Церкви, помирає батько.

Цей маєток стояв на острові серед річки Рось. У маєток вела кам'яна гребля. Паводкова вода йшла через греблю валом і ніхто не наважувався переправити мене на острів" [7].

Тепер широкий міст простягнувся через річку Рось, а на краю сільського кладовища, на межі колишнього володіння Паустовських, на кручі покоїться батько письменника.

Нині приїжджає на могилу дідуся та родичів онук, син творця, Вадим Костянтинович Паустовський - потомок гетьмана Сагайдачного. А в Білоцерківському економіко-правовому ліцеї навчається правнук письменника - Юрій Паустовський, який впродовж декількох років досліджував життя і творчість К. Паустовського у тісному зв'язку з Білою Церквою і Києвом.

Разом із Костянтином Паустовський у серпні 1954 року на батьківщину письменника, до міста Білої Церкви і села Пилипчі, приїздили Едуард Межелайтис та Михайло Шолохов [6].

Як уже згадувалося, у Білій Церкві і в парку "Олександрія" побував і Адам Міцкевич, польський письменник, який подорожував до Криму за тим самим подорожнім листом, що і Олександр Пушкін [4].

Цікавим є той факт, що через наше місто проїздив і французький письменник О. де Бальзак. Відомо, що, проживаючи у маєтку Евеліни Ганської, митець декілька разів відвідував Київ. Свої враження від "Північного Риму" Бальзак хотів відобразити у нарисі "Лист про Київ". Щоправда у творі немає жодного слова про столицю України, проте знаходимо оповіді про подорожі нашою країною. При цьому "основна увага, - як зазначає Д. Наливайко, - приділяється проблемі сприйняття і тлумачення ним (Бальзаком - І.В.) української соціальної дійсності" [13, c. 173]. "От границы до Бердичева я ехал по местности, подобной краю Бос, но краю Бос длиной и шириной в сто лье; поля здесь перемежаются с песчаными полосами, поросшими сосновым лесом. К вечеру я добрался до маленького городка Аннополь; на въезде в него я встретил помещика, который в обществе своей супруги прогуливался вдоль каменной ограды - одной из достопримечательностей здешних пустынь, ибо здесь все жилища, даже самые роскошные, окружены изгородями или дощатыми либо бревенчатыми заборами. Парк Браницкого по дороге в Киев - единственное место, обнесенное каменной оградой большой протяженности" [2].

Як бачимо, Білу Церкву - місто над Россю - у різні часи відвідали відомі письменники, представники світової літератури. Для одних воно було лише місцем на карті, поштовою станцією, де зупинялися на декілька годин, щоб змінити коней, для інших - місцем, де народилася і прожила тривалий час кохана людина, для третіх - малою батьківщиною, що надихала на творчість, а для декого - центром єврейської культури кінця ХІХ століття. Але всі вони запам'ятали насамперед всесвітньовідомий парк "Олександрія, річку Рось, красу навколишніх краєвидів.

Список використаних джерел

1. Балан В. Пушкин и Воронцовы [Электронный ресурс] / Виктор Балан. - Режим доступа : http://www.vestnik.com/issues/1999/0608/win/balan.htm

2. Бальзак де О. Письмо о Киеве [Электронный ресурс] / О. де Бальзак. - Режим доступа : http://vivovoco.ibmh.msk.su/VV/PAPERS/ECCE/BALZAC.HTM

3. Берман Х. Він любив Білу Церкву / Харитон Берман // Громадська думка. - 1999. - № 17-18 (831-832). - С. 2.

4. Вервес Г. Д. Адам Міцкевич в українській літературі / Г. Д. Вервес. - К., 1952. - 128 с.

5. Волинець В. А. Мир Вам! Шолом-Алейхем! / В. А. Волинець // Відродження. - 1996. - №3. - С. 31-32.

6. Кононський О. Майстер ліричної прози / Олексій Кононський // Громадська думка. - 1999. - №79-80 (892-893). - С. 4.

7. Константин Паустовский о времени и о себе : устная книга. - Белая Церковь : Буква, 2002. - 37 с.

8. Коча Л. Лермонтов і Браницькі / Л. Коча // Ленінський шлях. - 1980. - № 20 (9810). 2 лютого. - С. 4.

9. Українська Літературна Енциклопедія : в 5 т. / [редкол. : І. О. Дзеверін (відп. ред.) та ін.]. - К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1995. - Т. 3 : К - Н. - 1995. - С. 44-45.

10. Лесков Н. "Жидовская кувырколлегия" [Электронный ресурс] / Н.Лесков. - Режим доступа : http://5ka.su/biblio/Lesk/0_object501.html

11. Міщенко Л.М. Біла Церква в житті і творчості Миколи Лєскова / Л. М. Міщенко // Юр'ївський літопис. - 2006. - №5.

12. Моруа Андре. Собрание сочинений. В 6 т. / Андре Моруа ; [перев. с фр., сост. и общ. ред. М. Ваксмахера]. - М. : Пресса, 1992. - Т. 4 : Прометей, или Жизнь Бальзака. Ч. ІІІ-ІV. - 304 с.

13. Наливайко Д. С. Оноре Бальзак. Життя і творчість / Д. С. Наливайко. - К. : Дніпро, 1985. - 198 с. - (Серія "Класики зарубіжної літератури").

14. Пушкинские места : путеводитель в двух частях / сост. Н. А. Тархова. - М. : Профиздат, 1988. - Часть вторая : Крым. Украина и Молдавия. Кавказ и Закавказье. Поволжье и Урал. - М. : Профиздат, 1988. - 352 с.

15. Пушкин А. С. Избранные сочинения / А. С. Пушкин. - М. : Художественная литература, 1990. - 654 с.

16. Пушкин А.С. Собрание починений в шести томах / А. С. Пушкин. - М. : Правда, 1969. - Т. 3 : Поэмы и повести в стихах. - 531 с.

17. Репринцев В. Білоцерківський талісман поета / Валерій Репринцев // Громадська думка. - 1999. - № 45-46 (859-860). - С. 2.

Аннотация

Волынец И. Н. Белая Церковь и Белоцерковский район в жизни и творчестве зарубежных писателей

В статье раскрыты как непосредственные, так и опосредованные связи зарубежных писателей с городом Белая Церковь Киевской области.

Ключевые слова: литературное краеведение, родной край, парк "Александрия", Браницкие, речка Рось.

Annotation

Volynets I. Bila Tserkva and Bila Tserkva region in the life and creation of the foreign writers

The foreign writers' personal and context contacts with the town of Bila Tserkva and Bila Tserkva region are opened in the article.

Key words: literary study of local lore, native edge, park ''Oleksandriya", the family of Branytsky, the river Ros.

Размещено на Allbest.ru