Своєрідність зображення простору храму як важливого топосу сакрального хронотопу в романі Галини Тарасюк "Храм на болоті"

Ключові слова: сакральний хронотоп, топос, ретроспекція, інтер'єр, храм. хронотоп сакральний часопростір

Аналіз часопросторової організації художніх творів нині набуває все більшої актуальності. Про це свідчать наукові розвідки Н. Копистянської, А. Темирболат, Р. Козлова, Л. Лавринович, В. Сікорської, Н. Потреби та ін. У цих працях хронотоп розглядається як багатофункціональне поняття, яке має важливе значення для вивчення організації художнього світу твору, розкриття його образної системи, естетичних поглядів письменника, визначення жанру художньої тканини [9, 33]. Багатогранність цієї формально-змістової категорії дозволяє досліджувати часопросторову специфіку текстів у різних аспектах.

Поняттям "топос", винесеним у назву дослідження, на сьогодні активно послуговуються науковці. За В. Прокоф'євою, це важливе для художнього тексту місце розгортання смислів, яке може корелювати з певним фрагментом реального простору, як правило, відкритого [5, 89].

Зауважимо, що українські письменники, серед іншого, використовують і топоси сакрального хронотопу. Із цього приводу Л. Лавринович зазначає: "Швидкий час інформаційної епохи, в якому все блискавично змінюється, пробуджує в індивіді прагнення до сталих і неперехідних величин і цінностей, а досвід власного "проминання" підкріплений уявленням про життя як "буття-до-смерті", спонукає шукати сакральний час, в якому буття і свідомість ще мають надію віднайти втрачену гармонію" [1, 84]. У контексті сакрального хронотопу розглядаються проблеми життя і смерті, добра і зла, краси й гармонії, природи, цивілізації [9, 19].

Проблема одвічної боротьби добра і зла актуальна для роману Галини Тарасюк "Храм на болоті". Його часопросторова організація неодноразово була предметом наукових досліджень, однак особливості сакрального хронотопу роману залишилися поза увагою літературознавців. У цьому й полягає актуальність статті. Її мета - визначити своєрідність зображення простору храму як важливої складової сакрального хронотопу в названому творі Г. Тарасюк.

Наголосимо, що аналізований роман, на думку О. Решетнік, є новочасною притчею "про людську душу, заблукану, заблудлу між поняттями честі і підлості, розп'яту на хресті гріха і покути, втоптану в багно диявольських спокус і воскреслу для творення добра" [6]. Топонімічний заголовок твору має символічне значення. У ньому втілено протистояння добра і зла, життя і смерті, гармонії й хаосу, істинного і профанного. Храм є символом віри, душевної чистоти, високих моральних цінностей. Відповідно до уявлень православних християн він "символізує Царство Боже в єдності трьох його сфер: Божественної, небесної та земної" [4, 25]. Натомість болото з прадавніх часів вважається джерелом зла.

За митцем, кожна людина, як і персонажі роману, протягом життя перебуває на перехресті двох часопросторових площин - храму і болота, що є втіленням добрих і злих сил. Тільки від самої особистості залежить, чи зможе вона прокласти стежку через болото (життєві труднощі, зради, розчарування тощо) і досягти "храму", який дарує впевненість у власних силах, наснагу, віру в майбутнє, Божу підтримку у складних ситуаціях.

У романі чітко визначено топографічні координати місцезнаходження цієї культової споруди. Це маленький острівець посеред Кривавого болота в межах Чорнобильської зони. Автор детально розповідає про зміну топонімів цього краю. Такий прийом дозволяє простежити, яким чином відбувався занепад духовності місцевих жителів, які поступово забували власне коріння, славу предків. За автором, поліське болото, посеред якого знаходиться храм, здавна називалося "Кровним, себто рідним, а пуща довкола - Волхвиною, але у сімнадцятому столітті, після битви під

Берестечком, ліс був перейменований місцевим людом на Козачий, а Болото - на Криваве". Із часом цю місцевість опалили численні війни. Тут гинули не лише козаки, а й солдати та партизани, які обороняли Вітчизну від ворожих нападів під час обох світових воєн. У цей період місцеві жителі, "пам'ятаючи тужливі голосіння свої від неслави та горя, перелицювали назву лісу з Козачого на Козячий, а Криваве Болото - на Криве" [8, 161].

Часопростір зони відчуження, на території якої знаходиться храм, через колективне підсвідоме набуває сакрального значення. Це священна земля, місце, оповите давньою славою. У романі відчутна ідеалізація простору. Як зазначає І. Федюшина, перед читачами постає "прекрасна, чарівна, сповнена таємничості природа, - казкової краси ліси, населені щебетливим птаством, зелені луки, на яких пасуться стрункі олені, дзюркотливі джерела, таємничі болота" [10, 82]. На думку Л. Мірошніченко, містичний часопростір зони відчуження сприймається місцевими жителями як Втрачений Сад Едемський, який не вдалося зберегти, оскільки люди зреклися Бога, захопившись комуністичними ідеями [2, 11].

За автором, на згадку про минуле краю лишився тільки Храм Покрови Пресвятої Богородиці, виникнення якого пов'язане з козацькою добою. У романі закцентовано увагу на тому, що історія церкви бере свій початок 1651 р. Саме тоді на Кривавому болоті відбулася битва козаків із поляками. Оборонці України під натиском ворожих військ відступили до болота, не маючи сил для подальшої боротьби. Братчики, стоячи по коліна в багнюці, звернулися з молитвою до Богородиці - і сталося диво: "І раптом посеред бою - не смерть прийшла по них, а явилася Мати Божа. Зійшла з неба по райдузі, стала на краю трясовини та й постелила по кривавому баговинні свою покрову білосніжну, і доки осліплені нападники очі протирали, триста відчайдухів перебралися по ній на берег" [8, 216]. Завдяки зусиллям цих людей Іванові Богуну вдалося організувати відступ козацьких військ після поразки у битві під Берестечком.

Наголосимо, що хронотоп храму в романі "Храм на болоті" виконує концептуальну (смислоутворювальну) функцію. Г. Тарасюк саме за допомогою його описів у різні історичні періоди (за радянської доби, в період трагедії на ЧАЕС, у першу річницю незалежності України та нині) вдається акцентувати на зміні ставлення людей до віри, культури, традицій.

На наш погляд, особливо доцільним є зображення храму в першу річницю Незалежності. За автором, період здобуття державної самостійності став знаковим не лише для долі українців, а й для відродження храму: "Кажуть ще, нібито у перший же рік Незалежності в ніч перед Покровою церковця, про яку думали, що то проста хижа, яку нібито злабудав Юрків тато-лісник, раптом запалала таким високим і ясним сяйвом, така стояла над лісом у небі заграва, що було видно аж до Житомира, Луцька і навіть до Києва" [8, 114]. Вона поступово опала на трясовину як цвіт водяної лілії. Цим сяйвом було позначено народження нової держави - України, здійснення давньої мрії захисників рідної землі, які загинули, здобуваючи незалежність.

У романі підкреслено, що через 20 років після трагедії на ЧАЕС храм став ще величнішим. Письменниця зображує зміну його екстер'єру через світосприйняття Юрія - сина колишнього сільського вчителя Волхва, який передбачив Чорнобильську катастрофу, однак не зміг "достукатися" до керівництва електростанції. Автор описує два епізоди перебування Юрія у храмі, між якими пролягла відстань у 20 років. Уперше це сталося 1986 р., коли батько рятував малого Юрка за допомогою ікони Покрови Пресвятої Богородиці від променевої хвороби. Згодом, 2006 р., хлопець повернувся до храму, щоб викрасти образ Божої Матері для порятунку хворого батька. Прямуючи до храму, юнак був вражений тим, що побачив: "Юрій міг поклястися, що крізь гущавину зблиснуло не що інше як золота маківка величного собору... Але звідки?! Те, куди вони добиралися, як він пам'ятав, схоже на звичайну селянську хату" [8, 9]. Така трансформація простору церкви сприймається персонажем як диво Господнє. Розбудова храму символізує прагнення наших співвітчизників створити нову сильну державу, у межах якої стане можливим відродження давніх традицій, героїчного минулого українців.

Наголосимо, що хронотоп храму на болоті є замкнутим. Ця місцевість ізольована від навколишнього світу. Церква на острівці становить власний світ, який живе за своїми законами. Там навіть погода не така, як на решті території Чорнобильської зони: "Скоро й зовсім розвиднилось, радше, розсоталося, бо туман над болотом стояв густий, мов куделя, в той час, як над острівцем і церковцею, як завжди, снували тільки легкі прозорі пасемця" [8, 70].

Ідеться і про те, що острівець поєднує з берегом вузенька незрима стежка, яка змінює розташування, що вказує на ілюзорність хронотопу храму, розмитість часопросторових кордонів. Віднайти незвичайну стежку можна, якщо всім серцем довіритися Божій волі. Навіть для отця Георгія кожен перехід через болото був справжнім випробуванням. Іноді священику здавалося, що вся нечиста сила сповзалася до стежки, "спокушала страхом посковзнутися на слизькій купині, рахувала кожен його крок - від першого до останнього - тисяча двісті двадцять сьомого, коли він, нарешті, з Божою поміччю, ступав на берег. Тому мусив отець Георгій пильнувати не так стежки, як віри в те, що вона є, що приведе його з паствою крізь найгустіший туман і найчорнішу темінь за будь-якої погоди - до Храму" [8, 172]. Це нагадувало священнослужителю біблійну історію про святого Петра, який, зневірившись у могутності Христа, ледь не потонув у морі Галілейському.

На переконання митця, найважливішим елементом внутрішнього оздоблення церкви є ікона Покрови Пресвятої Богородиці. Вона вирізнялася з-поміж інших тим, що світилася. Богоматір була наче жива. У творі наголошено, що юнака, як і інших персонажів, дивували очі пресвятої діви Марії: її мудрий погляд зазирав у людські душі, прочитуючи найпотаємніші думки [8, 27].

Г. Тарасюк, як зазначалося, послуговується і прийомом ретроспекції. Письменниця нагадує читачам про події 1986 р. Саме тоді відбулося перше знайомство Юрія з чудотворною іконою, в якої його батько просив для сина зцілення від променевої хвороби. Під час перебування дитини у храмі "добрі очі жінки усміхнулися, і страх минув, і хлопчик заспокоївся, і почав з цікавістю розглядати портрет. Жінка вже не плакала, як уночі, але в кутиках її очей досі блищали прозорі золотаві сльозинки" [8, 36]. Двічі на день Юрій припадав до ікони, і йому здавалося, що його цілує рідна матір. Натомість, через двадцять років, коли в душі Юрія точилася боротьба між добром і злом, він усвідомив, що Богородиця дивиться на нього скорботними очима і не впізнає "того хлопчика, який світився від радіоактивного стронцію, як свічечка, і якого вона цілувала щовечора й щоранку у палаюче чоло" [8, 44].

Просторові характеристики храму на болоті позбавлені статики. Усе у творі динамічне, рухоме. Художній світ роману відносний. Автор неодноразово послуговується описом містичних явищ, що свідчать про непереможну силу добра, віри в Бога. Наприклад, у творі зображено епізод, коли Юрій намагався зірвати зі стіни чудотворну ікону, що трималася на "трьох гнилих дерев'яних цвяшках". Ця спроба виявилася марною, оскільки ікона зрослася зі стіною, тим самим уберігши юнака від скоєння злочину: "Наразі дошка ікони стала... тоншати й тоншати, доки не злилася зі стіною. Хлопець вражено відступив, не розуміючи, що діється" [8, 109].

Г. Тарасюк описує й інші містичні події, пов'язані з іконою. Зокрема, змальовано три епізоди її мироточіння. Уперше це відбулося, коли у храмі з'явився Георгій Бунчужний - призвідця, ліквідатор і жертва Чорнобильської трагедії. Вдруге ікона мироточила, побачивши найменшу дитину-мутанта молодої вітрянки Оксани [8, 89]. Мироточіння спостерігалося і під час появи у храмі Юрія. За автором, ці "сльози" щоразу віщували тяжкі душевні випробовування для персонажів роману, боротьбу добра зі злом, яка мала призвести до очищення, самовдосконалення людей.

Зауважимо, що сакральним є і час у романі. Основні події відбуваються впродовж Зелених свят 2006 р. [8, 181]. Автор невипадково обрав саме цю дату. За народними легендами, у ці дні Бог створив світ і засіяв його зеленню, що й спричинило таку назву [7, 160]. Зелені свята у "Храмі на болоті" стають символом оновлення України, її народу, прагненням наших співвітчизників до збереження природи рідного краю, традицій пращурів.

У романі мешканці зони відчуження в ці дні звернулися до давніх звичаїв. У п'ятницю вони "водили куста" і справляли "Діди", як пращури. Керувала дійством колишня вчителька історії Ольга Михайлівна. Вона "скликала сусідів, всі разом наплели вінків з листя, сіли повечеряли та й пішли, одягнувши на голови ті вінки та свічі запаливши, на цвинтар: звітувати родичам, як жили і що зробили за цілий рік" [8, 206]. Апогеєм свята стала суботня літія у Храмі Покрови Пресвятої Богородиці, під час якої відбулася проповідь отця Георгія, присвячена українському минулому. У цей день храм мав особливо урочистий вигляд: "У церкві парафіян чекало ще одне чудо: переступивши поріг, вони не впізнали свого храму, заквітчаного вінками водяних лілій, які, здавалося, випромінювали різнобарвне, як ялинкові гірлянди, сяйво" [8, 197]. Письменниця невипадково зобразила храм у вінку водяних лілій, які в українців здавна вважаються квітами Пресвятої Діви. Ними християни традиційно прикрашають зображення Божої Матері [4, 45].

Під час проповіді отець Георгій передав парафіянам, яких залишилося в селі дванадцять, як апостолів Христа, сакральне знання про події національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, акцентувавши увагу на битві під Берестечком 28-30 червня 1651 р., відступі козацького війська на чолі з Іваном Богуном 10 липня 1651 р., підписанні Гадяцького трактату з Річчю Посполитою 18 вересня 1658 р., перебігу Конотопської битви 29 червня 1659 р. [8, 212220]. Саме ці події, на думку письменниці, могли б сприяти здобуттю Україною незалежності, однак, як відомо, прагнення наших співвітчизників у ті часи не були реалізовані. Митець удався до конкретизації художнього часу в романі, зазначивши точну дату кожної з перелічених подій. Такий прийом використано лише під час оповіді про козацьку минувшину. Для неї Г. Тарасюк обрала особливий наратив - проповідь священика. Саме завдяки цьому події козацьких часів набувають сакрального звучання.

Зазначимо, що під час літії розкривається значення храму як символу державної незалежності, до якої багатьом поколінням українців довелося йти через тяжкі випробування. Священик у фіналі свого звернення до людей дає таку настанову парафіянам: "Тож, дорогі брати і сестри, пам'ятаючи уроки минувшини, будьмо мудрими. Будьмо достойними і своєї землі, і своєї вистражданої держави, до якої ми перейшли з кривавого болота суцільних воєн, геноцидів, неволі, тоталітаризму, люди - но ненависності, але, слава Богу, не по трупах братів чи сусідів, а простим - лиш перед нами простеленим Омофором Пресвятої Богородиці. Тож научаймо дітей своїх і внуків, браття і сестри, бути гідними слави дідів і отців своїх, любити одне одного, шанувати один одного, як частину свого роду, любити цю землю, як вони любили, і не повторювати їхніх помилок" [8, 222]. Автором підкреслено циклічність історичного часу, необхідність уникати помилок пращурів.

У романі наголошено, що священику вдалося запалити в душах прихожан вогник любові до рідної землі, патріотизму, добра, який нинішнє покоління має передати нащадкам. Віра в майбутнє держави, у власні сили дозволила парафіянам у фіналі твору вперше самостійно пройти незримою стежкою через болото, керуючись винятково вірою в Бога [8, 237]. Після того, як прихожани перейшли через болото, на місці трясовини зазеленів пагорб, на вершині якого височів неймовірної краси дерев'яний храм. У такий спосіб створюється міфопоетичний хронотоп. Нарешті, очам прихожан відкривається неопалима купина [8, 241], яка в українській міфології є уособленням незламності, могутності, безсмертя народу, його здатності протистояти ворогам [3].

Як бачимо, образ храму у творі Галини Тарасюк "Храм на болоті" є символом української незалежності, героїчного минулого нашого народу. Сакральний хронотоп у романі- притчі створюється за допомогою ідеалізації топосу, поєднання різних часових відтинків, використання біблійного дискурсу, звернення до замкнутого простору (храм розташований посеред болота в центрі Зони відчуження, шлях до нього можуть знайти лише обрані), сакрального часу Зелених свят.

Досліджений роман має потужне ідейне звучання. Він є особливо актуальним нині, коли незалежність України знову перебуває під загрозою.

Список використаних джерел