Тематична група лексики природи у побутових та обрядових українських піснях

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КУРСОВА РОБОТА

з «Української мови»

на тему: Тематична група лексики природи у побутових та обрядових українських піснях

Запоріжжя - 2013

Введення

Осмислення і вивчення мови як системи, сформоване і обгрунтоване у працях М.М. Покровського, Л.В. Щерби, В. В. Виноградова, отримало розвиток у роботах лексикологів С.І. Ожегова, Ф.П. Філіна, Д.Н. Шмельова, О.С.Ахмановой, А.А. Уфімцева та ін, плідно застосовується в лінгвістичних дослідженнях. Тематичні групи лексики - це об'єднання слів у межах певної «теми», які «грунтуються не на лексико-семантичних зв'язках, а на класифікації самих предметів і явищ». [9; 27с]

Найчастіше у сучасних ономасіологічних роботах аналізують закономірності називання в різних групах лексики, поступово складається поняття типу мотивувальних ознак у плані їх змісту. За цим поняттям закріплюється термін принцип (іноді: спосіб, мотив, розряд) номінації.

Подібних прикладів можна навести багато, і всі вони вказують на тісний зв'язок принципів номінації з певної тематичної групою слів. Нам видається невдалою спроба А.К. Матвєєва обгрунтувати "загальні універсалії" (наприклад, називання за кольором або величині), застосовні до всіх типів географічних об'єктів ". Несумісна ознака кольору до імен років, а розміру - до назв морів, аналогічно і в номінальній лексиці: ознака кольору тут явно нетипова , наприклад, для назв знарядь, а розміру - для найменувань рослин, взуття, одягу.

У силу замкнутості (хоча і не абсолютної) тематичних груп слів, які мають обмежену кількість одиниць, найбільш продуктивним методом вивчення принципів номінації слід визнати метод наукової класифікації, докладно розроблений С.С. Рожевої на географічному матеріалі. Застосування цього методу в лінгвістиці не йде, як правило, далі описового етапу, що обмежується констатацією факту існування даних класів досліджуваних об'єктів, "коли підстава класифікації ще структурно не виділене з переліку класів". Більшість з розглянутих нами класифікацій мотивувальних ознак нечітко, зайво деталізовано, в них відсутні єдині критерії виділення класів, звідси багато приватних протиріч і неточностей і звідси ж - труднощі створення узагальнюючих висновків і виходу в інші сфери ономасіології. [74с; 22]

Щоб поділити лексику природи на групи, ми використали класифікацію подону у монографії «Історія української мови. Лексика і фразеологія». За цим джерелом лексика природи поділяється на тематичні групи. лексика пісня обрядовий семантичний

Назви живої та неживої природи у монографії виділено окремо. Назви неживої природи поділяються на назви метерологічних явищ та назви рельєфу місцевості. Назви живої природи поділяються на назви тварин та назви рослин. Назви рослин поділяються на назви диких та домашніх рослин. Назви домашніх рослин в свою чергу поділяються на назви зернових культур, назви плодових дерев та назви овочів. Назви диких рослин поділяються на назви диких квітів, назви диких трав та назви диких дерев. Назви тварин в свою чергу поділяються на назви свійських та диких тварин. Назви свійських тварин поділяються на назви великої рогатої худоби та назви свійських птахів. Назви диких тварин поділяються на назви диких звірів та диких птахів.

Актуальність роботи : Актуальність теми дослідження зумовлено тим, що не були об'єктом спеціального вивчення лексеми природи у текстах українських народних пісень, а отже відсутня узагальнююча праця з описом лексики природи взагалі. Також актуальною є потреба дослідження фактичного матеріалу, виявлення взаємозв'язків між природою та людиною, стилістичною забарвленістю лексики природи у обрядових піснях та її розмаїттям.

Мета курсової роботи - проаналізувати лексику природи у обрядових піснях, схарактеризувати частоту її використання та з'ясувати шляхи формування складу, структурної організації лексики природи в українських народних піснях.

Для реалізації поставленної мети необхідно розв?язати такі завдання:

1) виявити структурну організацію лексики живої природи;

2) дослідити склад лексико-семантичних груп ;

3) семантику окремих складовихелементів цих ЛСГ

Об'єктом дослідження є календарно-обрядові українські пісні.

Наукова новизна дослідження роботи в тому, що вона може слугувати матеріалом для розглядання лексики природи на уроках української мови та на заняттях з усної народної творчості під час вивчення обрядових та побутових пісень.

Розділ 1. Тематична група лексики „Жива природа”

Доволі великим за обсягом, вагомим за значенням і давнім за походженням шаром найменувань у складі всього лексичного фонду народної мови.

У досліджуваній тематичної групи лексики (ТГЛ) виділяємо такі лексико-семантичні групи:

1) дикі тварини. Клас ссавці (Mammalia); 2) птахи (Aves); 3) риби (Pisces); 4) земноводні (Amphibia). Плазуни (Reptilia); 5) комахи (Insecta) 6) представники інших класів. Усі 170 назв живих істот, передбачені програмою-питальником, розглядаємо за набором диференційних ознак, які можуть бути релевантними для різних класів істот.

При аналізі ТГЛ „Жива природа” враховуємо зокрема:

1. Загальну назву реалії; при цьому з'ясовуємо:

1) загальну назву істоти в конкретній говірці;

2) чи тяжіє номінація об'єкта живої природи до розрізнення за родом, напр.: воўк'вовк сірий' (Canis lupus L.) - до чоловічого роду; лис (Семик), ли|сиц'а'лисиця звичайна' (Vulpes vulpes L.) - і до чоловічого, і до жіночого роду; |сонеич'ко 'сонечко семикрапкове' (Coccinella semptempunctata L.) - до середнього роду; наявне також хитання в роді: російська калька мураў|йа - 'мураха' (Formicidae) (пор. рос. муравей - ч. р.);

3) чи виявлено при номінації тварини одиниці у формі множини; переважну більшість зафіксованих назв у досліджуваних піснях уживано у формі однини; лише спорадично виявлено форму множини: з|вяір'і (фонетичний варіант з|вяер'і, 'звір - загальна назва', кро|ти 'кріт' (Talpa europea L.), тхо|ри 'тхір лісовий' (Mustela putorius L.), дроз|ди 'дрізд чорний'(Turdus merula L.), мураў|йі 'мураха' (Formicidae), |шершн'і 'шершень' (Vespa cralro L.); спорадично зафіксовано збірні назви реалій: звяір|йо 'звір - загальна назва', комаш|н'а , комаш|ва 'комаха - загальна назва'.

2. Лексичну реалізацію опозицій сем 'самець' : 'самиця'; 'доросла особина' : 'маля', аналіз якої дає можливість виявити функціональну активність уживання іменників спільного роду й відповідних до них дериватів чоловічого, жіночого та середнього роду. Цю ознаку найповніше представлено в ЛСГ „Дикі тварини” та ЛСГ „Птахи”.

3. Експресивно-оцінні назви істот. Визначивши матеріалом дослідження діалектні назви живої природи, вважаємо, що номінативні процеси в цій ТГЛ певною мірою відмінні від тих, які виявили дослідники в інших ЛСГ. Це пов'язано передусім з яскравою експресивністю більшості діалектних слів, уживаних для номінації живої природи. При цьому переважає пейоративна оцінка в семантиці лексем. [Граве: 199].

В аналізованій ТГЛ зафіксовано лексеми з експресивним забарвленням, зокрема в ЛСГ „риби”, „дикі тварини”, „птахи”: соп|л'а, соп|л'ак, соп|ливиi 'йорж'; во|н'уч'ка 'тхір'; сту|кач' 'дятел'; ч'еімо|дан'чапля'. Даючи назву, інформатори одразу пояснюють: соп|л'ак / бо соп|ливиi / до рук ў|з'ати неи |можна ; во|н'а в'ін страш|не; сту|кач'/ бо ў |л'іс'і ўсе ў|ремйа с|тукайе; |цапл'а / ч'еімо|дан / пре йак неи ў |себе (ідетьсяпро споживання їжі) . Для дериваційної системи української мови характерною є наявність великої кількості спеціальних афіксів, з допомогою яких можна передавати почуття й оцінки. Але, як слушно зауважив В. Чабаненко, „на мовленнєвому рівні пестливість суфіксальних утворень може бути лише зовнішньою, удаваною й пов'язуватися з діаметрально протилежними емоціями. […] у певних контекстуально-ситуативних умовах (завдяки інтонації та лексичному оточенню) такі утворення породжують експресію іронії, зневаги, улесливості, фамільярності, сарказму й т. ін.” [Чабаненко 1984: 15]. Використання суфіксів із зменшувально-пестливим значенням у діалектних назвах живої природи також має свої особливості: їхня наявність у слові не обов'язково свідчить про вираження позитивної оцінки, інколи такі суфікси постають нейтральним словотворчим компонентом (ли|нок ?лин', ми|н'ок ?минь' тощо), в інших випадках вони є показником реалізації опозиції за семами 'самець' : 'самиця' (|бяілка 'самець тварини' : |бяілоч'ка 'самиця'). Здебільшого такі суфікси є засобом вираження семи 'розмір, величина тварини'; їх зафіксовано переважно в назвах комах: |бабоч'ка, |бабон'ка - 'бабка' (Odonata), б|джяілка (фонетичний варіант б|жяілка) 'бджола свійська, медоносна' (Apis mellifera L.); дж|мелик, джмеил'|ко, |джел'ч'ік 'джміль земляний' (Bombus terrestris L.); д|ротик 'овод підшкірний бичачий' (Hipoderma bovis L.); |оска, |осеин'ка 'оса звичайна' (Pseudovespa vulgaris L.); рідше - невеликих тварин: йіжа|ч'ок 'їжак звичайний' (Erinaceus rumanicus Barr. Ham.); птахів: |горлич'ка (фонетичний варіант |орлич'ка) 'горлиця звичайна' (Streptopelia turtur L.), го|робпч'ік 'горобець' (Passer).

4. Фразеологізми, прислів'я та приказки, порівняння, евфемізми, пов'язані з назвою реалії. Фразеологічні одиниці акумулюють у своїй семантиці соціальний досвід народу, його звичаї та особливості побуту, репрезентують характерні риси етносу; на думку В.М. Телії, вони можуть виконувати роль еталонів, стереотипів культурно-національного світобачення або вказувати на їхній символічний характер і поставати як мовні експоненти культурних знаків [Телия 1996: 250]. Використання в мовленні фразеологічних назв реалій створює яскраву образність, надає вислову оптимістичного, трагічного, гумористичного або іншого забарвлення.

5. Повір'я, звичаї, символіка, прикмети, пов'язані з реалією. Людині властиве одухотворення об'єктів живої природи, наділення їх різноманітними властивостями, співвіднесення з подіями чи явищами природи. З найдавніших часів усе людське життя тісно пов'язане з природою, з її особливостями, характерними для певної території, а також відносинами людини з довкіллям. Одним із об'єктів природи є тварини. Тваринний світ завжди був близьким і водночас загадковим для людини, вона збагачувала спектр найменувань власних ознак, якостей, дій, станів за рахунок знакових ресурсів тваринного світу з огляду на власні уявлення щодо його оцінки, стереотипи цього світу [Селіванова 2004: 145].

Люди по-різному тлумачили походження тварин, поділяючи їх на гарних, чистих та недобрих. Особливо виразно ці риси простежуємо в птахів: до чистих птахів відносять голуба, ластівку, лелеку, жайворонка, солов'я, дрозда; до нечистих - в основному хижаків та шкідливих (ворона, галка, сорока, яструб, шуліка), нічних хижаків (сова, сич), а також кажана, який поєднує в собі властивості птаха та тварини (насамперед миші та жаби) [Гура 1997: 121].

Добробут людей значною мірою залежав від природи, природних умов. Тому з давніх-давен наші предки стежили за сонцем, місяцем, зірками, поведінкою диких і свійських тварин, щоб передбачити погоду, зберегти врожай.

Розділ 2. Нежива природа

За класифікацією тематично лексику природи поділяють на назви живої та неживої природи. Назви неживої природи поділяються на метерологічні явища та назви рельєфу місцевостей. У проаналізованих піснях слів на позначення явищ неживої природи всього шість.

В обрядових та побутових піснях рідко вживається лексика на позначення назв рельєфу. Ми знайшли всього одну назву рельєфу: гори. Гора у піснях вживаеться у прямому значенні «А з-за гори орда йде»[24 ] , «З-за гори сонечко встає» [24 ] , «Вже за гору сонейко сідає» [24 ] . У такому контексті слово гора вживалося тричі, так як у жниварських піснях люди співали про те, що вже сонце за гору зайшло, а пан їх ще не відпускає додому.Також слово гора вживається як порівняння «Як високії гори» [24 ].

Назви метерологічних явищ у піснях уживаеться порівняно більше.всього п`ять.Часто вживається слово «вода» у веснянках та русальних піснях. «З моста да у воду» [24 ], « Вода розлилася» [24 ] , « Кличе у воду» [24 ] . Слово вжито у прямому значенні : ВОДА, и, жін. 1. Прозора, безбарвна рідина, що становить собою найпростішу хімічну сполуку водню з киснем. Іде чернець Дзвонковую У яр воду пити (Тарас Шевченко, II, 1953, 37); Десь внизу засичала, заклекотіла вода, мов щось важке і живе покотилось по трубі (Юрій Збанацький, Незабутнє, 1953, 50)( 13)Всього слово було ужите шість раз. У пестливій формі « Напою коня водичкою» всього один раз.

Слово «дощ» вживалося менше.У прямому значенні «Ой на дворі дробен дощик» [24 ], «Дощику напився» [24 ] , «Прийди, прийди дощику» [24 ] , « Дощик пройде» [24 ]. ДОЩ, у, чол. 1. Атмосферні опади, що випадають із хмар у вигляді краплин води.( 14)

Ще використовувалось порівняння « Як дробен дощик» [24 ]. Це слово уживалось у пестливій формі «дощик».

Поняття «вітер» у піснях обрядового циклу вживається не часто. У прямому значенні «Буйному вітроньку не піддавайсь» [24 ] , « Із-за гори буйний вітер віє» [24 ] слово вживається частіше . Також уживається слово у порівняннях « Як вітер швидкий» [24 ], та як звертання «Вітречку буйний». У цьому контексті слово «вітер» вживається в пестливій формі . «Буйний вітер» -це символ волі у поезіях Тараса Шевченка . Ще в давні часи вітер супроводжував дівчину під час весілля, сумування із нею під час розлуки з коханим, допомагав козакові в дорозі.

Вітер може символізувати різні вияви людського духу, передовсім -волелюбства, прагнення до свободи. Типовий народний епітет буйний.

Слово «сніг» у проаналізованих нами піснях майже не вживається. Тільки в колядках та щедрівках «Іно виділа сніг» [24 ] та « Йде сніжечок» [24 ]. Слово вжито в пестливій формі, та у прямому значенні: -у, ч.Атмосферні опади у вигляді білих зіркоподібних кристалів чи пластівців, що становлять скупчення таких кристалів. || Суцільна маса таких опадів, що лежить на поверхні чого-небудь. || Холодний край.

Слово «хмари» вжито тільки двічі «Та підходять хмари темні» [24 ], « Там хмари збирабться» [24 ].

У проаналізованих ними українських обрядових піснях лексика неживої природи трапляється рідко. Рідше вживається лексика на позначення рельєфу.Тут ми знайшли всього одне слово «гора»: «З-за гори сонечко встає» [24 ]

Слова на позначення метерологічних явищ вживалися відносно частіше. Із них найчастіше зустрічається слово «вода». Воно трапилось сім раз. Слово «дощик» шість разів, вітер також шість разів, сніг три рази та хмари два рази. У більшості випадків слова у піснях вживаються у пестливій формі. Слів у переносному значенні немає. Всі вони вжиті у прямому значенні.

Дикі дерева

За класифікацією тематичної гупи лексики природи поділяють назви живої природи на назви тварин та назви рослин.

Назви рослин поділяють на підгрупи назв диких та домашніх рослин.У свою чургу дикі назви рослин поділяють на назви диких трав, диких дерев та диких квітів.

Назви диких дерев у проаналізованих нами піснях зустрілися нам дев`ятнадцять раз.

Слово «Тополя» уживалося двічі. «Стояла тополя (у лузі)» [24 ], «Дві тополі» [24 ]. Слово ужито у прямому значенні : ТОПОЛЯ, і, жін. Дерево родини вербових із високим прямим стовбуром, глянсуватими листками різної форми та одностатевими квітками у вигляді повислих сережок. Вітер в гаї нагинає Лозу і тополю, Лама дуба, котить полем Перекотиполе (Тарас Шевченко, I, 1963, 145)( 19).Ще тополя часто вживається як символ : Тополя - символ дерева життя; символ добра і зла; символ України; сумної дівчини, матері; краси, стрункості; весни.

За даними С.Плачинди, тополя була образом-тотемом давніх українців. Рубалася язичниками лише для жертовних вогнищ.На Україні тополя - канонізований символ засмученої матері, дівчини, нещасливої долі: "Ненько моя, зоре, Зелена тополе, Породила на світ білий на велике горе" /Н.тв./. Рубання тополі, як і калини, символізувало заручення та одруження юнки: "Тонкая, високая тополя: Чорнявая дівчина - то моя. Тонкую, високою зрубаю:Чорнявую дівчину кохаю" /Н.тв./.У поемі Т.Шевченка "Тополя" є персоніфікований образ тополі-дівчини, яка так і не дочекалася коханого: "Таку пісню чорнобрива В степу заспівала. Зілля-дива наробила - Тополею стала". У сучасній поезії символіка тополі пов'язується з Україною, її трагічною історією,сивиною матері, батьківщини. Напр.:Україно моя, далі грозами свіжо пропахлі,Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла. Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,Щоб з пожару ти встала, тополею в небо зросла. /А.Малишко/.( Словник символів, Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І. та ін., 1997)

Слово «Верба» ужито у проаналізованих піснях двічі. «Розкололася верба» , «Сонце над вербами стало» [24 ]. Слово ужито у прямому значенні : ВЕРБА, и, жін. Дерево або кущ з гнучким гіллям, цілісними листками і зібраними в сережки одностатевими квітками. А над самою водою Верба похилилась (Тарас Шевченко, II, 1953, 8)(13) Слово верба теж вживається як дерево-символ України : Верба - символ Космічного океану; Прадерева життя; надзвичайної працездатності; запліднюючої, родючої сили; пробудження природи, весни; засмученої жінки; вдівства; України, батьківщини.Верба має суперечливе /часто протилежне/ символічне значення. У середньовічній Європі її називали деревом поетів та співаків, ораторів. Китайці пов'язували із вербою поняття жіночості, краси, м'якості. В Японії верба - дерево смутку, слабкості, ніжності. Стародавні греки присвячували вербу богиням Гекаті, Персефоні, які пов'язувалися з ідеєю загибелі. Верба символізувала також довговічність, повноту життя, була символом світового дерева /Мифы народов мира. - М., 1992. - С.370/.

Без верби і калини нема України, - говорить народна мудрість.Ще кілька тисяч років тому верба вважалася священним деревом-тотемом у праукраїнців. "Верба, - вказував О.П.Знойко, - пов'язана була із космогонією і міфологією народу і символізувала першоджерело творення світу або Прадерево життя, тобто Чумацький Шлях на небі або нашу Галактику. Як символ Чумацького Шляху верби садили над шляхами... Доторкнутися людини свяченою вербою - значить поєднати її з космічними силами Всесвіту, надати можливостей відродження і здоров'я. Збудувавши хату, на Україні обов'язково садили неподалік вербу /Знойко О.П. Міфи Київської землі... - С.118/.О.А.Шокало також вважає, що в українській культурі з прадавнини головним деревом вважається верба як ритуальне дерево весняного Нового року. Великодня Верба - Прадерево Життя усіх хліборобських народів, спільноєвропейський символ Всесвіту... Великодня Верба сприяє прилученню людини до Космічної Гармонії /Українознавство. - К., 1994. - С.296/.( Словник символів, Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І. та ін., 1997)

Слово «Липа» зустрілося один раз. «Сидить під липкою» [24 ]. Слово ужито у зменшено-пестливій формі та у прямому значенні : ЛИПА, и, жін. 1. Дерево з серцеподібним зубчастим листям і жовтим пахучим медоносним цвітом. В садах солодко дрімають окутані місячним сяйвом стрункі тополі, широковіті липи, крислаті яблуні (Михайло Коцюбинський, І 1955, 31) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 4, 1973. -- Стор. 487.

Слово «Явір» у проаналізованих піснях ужито двічі у прямому значенні: ЯВІР, явора, чол. Дерево родини кленових з великим п'ятилопатевим листям; білий клен (іноді цим словом називають осокір та деякі інші тополі). Посадили над козаком Явір та ялину, А в головах у дівчини Червону калину (Тарас Шевченко, I, 1963, 8) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 11, 1980. -- Стор. 620. . «В верху явора» , « Не вий,явороньку» [24 ]. У другому випадку слово ужито у зменшено-пестливій формі .

Слово «Дуб» ужито порівняно більше - вісім раз. « В ліску на дубку» , «А на дубчику» , «Скільки дубочків, стільки синочків» , «Під зеленим дубом» та інші. [24 ] Слово ужито у прямому значенні : ДУБ, а, чол. 1. Багаторічне листяне дерево з міцною деревиною та плодами -- жолудями. Товсті граби, берести, дуби, клени стояли, ніби густо наставлені стовпи, з зеленою покрівлею зверху (Нечуй-Левицький, II, 1956, 209) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 2, 1971. -- Стор. 428.. Слово в усіх випадках ужито у зменшено-пестливій формі.Дуб можна розтлумачити як символ : Дуб - символ Перуна, Сонця та ін. богів; дерева життя; гордості й міці, сили, довговічності, здоров'я; цілісності; дужого, гарного парубка; нерозважливості.Дуб був священним деревом у давніх слов'ян, кельтів, латинян, греків, мордовців, присвячувався могутнім богам Юпітеру, Перуну, Сонцю, Зевсу та ін. Його вшановували ще праіндоєвропейці як символ дерева життя, світової осі. У християнстві дуб /як і кедр/ був символом гордості і пихатості. Під дубом став царем Авімелах; Яків закопував чужих богів теж під цим деревом.Емблема Христа - дуб, за деякими версіями із нього ж був зроблений хрест-розп'яття.Вінок /див. Вінок/ із дубового листя символізував силу, міць, гідність. У Греції священний брак Зевса і Гери, бога і богині дуба, відзначався з великою помпезністю. У магічному дійстві жрець Зевса вмочував гілку дуба в священне джерело на горі Лікей, а греки молились і просили дощу. Зображення землі, яка просить у Зевса дощу, збереглось в афінському Акрополі. А в час посухи афіняни молились богу: "Дощ, дай дощ, о улюблений Зевс, полям афінян і долинам". Зевс керував не тільки дощем, а й громом і блискавкою, тому греки обгороджували місце ударів блискавки, будували там вівтар, який ставав місцем жертвоприношень божеству.( Словник символів, Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І. та ін., 1997)

Слово «Береза» ужито двічі. «Сиділа русалка на білій березі» , «Стоїть біла береза» [24 ].Слово ужите у прямому значенні : БЕРЕЗА 1, и, жін. 1. Лісове білокоре дерево з тоненьким довгим гіллям і серцевидним листям. Величезні дуби, ялиці і берези дрімали недвижно над Івановою головою (Іван Франко, III, 1950, 128) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 1, 1970. -- Стор. 160.

Слово «Сосна» ужито один раз. «У бору сосна колихалась» [24 ]. Слово ужите у прямому значенні : СОСНА, сосни, жін. 1. Вічнозелене хвойне дерево, перев. з прямим високим стовбуром, довгою хвоєю і невеликими шишками, або такі дерева в сукупності. З-за темних сосен, з-за кучерявих дубів пробивалися рожеві промені (Марко Вовчок, I, 1955, 302) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 9, 1978. -- Стор. 469.

Слово «Калина» у проаналізованих піснях ужито чотири рази. «Не ламайте калиночки» , «А в тій долині калина» , «Червона калина» [24 ]. Слово ужито у прямому значенні : КАЛИНА, и, жін. 1. Кущова рослина родини жимолостевих, що має білі квіти й червоні гіркі ягоди. Сонце гріє, вітер вів 3 поля на долину, Над водою гне з вербою Червону калину (Тарас Шевченко, I, 1963, 17) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 4, 1973. -- Стор. 76. Калина - символ вогню, сонця; неперервності життя, роду українців; України, батьківщини; дівочої чистоти й краси; вічної любові, кохання, вірності; гармонії життя та природи; материнства; плодючості; символ нескореності та стійкості; українського козацтва; незрадливої світлої пам'яті; єдності нації; потягу до своїх традицій, звичаїв."Без верби й калини - нема України", - каже народна мудрість. У давнину калину висаджували у кожній садибі. Нею прикрашали найсвятіше - гільце /вільце/ молодої, весільний коровай, оселю. І проводжали у вирій на вічний спочинок теж із калиною. Чому саме вона стала глибоким народним символом?Вважаємо, що це зумовлено багатьма чинниками: кольором цвіту, плодів, формою, лікувальними властивостями, світоглядом, традиціями наших предків. Можливо, їх вражало те, що серед лютої завії гордо і нескорено палахкотіли вогнисті, блискучі кетяги. Ніякий мороз не міг здолати калину. Як і віковічний потяг народу до волі, краси, гармонії, правди...Етимологія слова "калина" пов'язана із поняттям вогню, води /див. Вогонь. Вода/ - першоелементами земного життя. Суцвіття білих віночків нагадувало сонце, а білий колір був сакральним. Насінини калини за формою дуже схожі на червоне серце. На Україні колись святим було материнське побажання: "Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою та чистою до вінця!"Одним із найважливіших символічних значень калини було "чиста дівоча врода" /"А дівчина, як калина, личком рум'яная..."/. Символізувала вона і вірне, довічне кохання /"Та й зацвіла калиночка дрібненько, аби в парі прожили добренько"/. Ламати калину - означало виходити заміж, любити. "Символізуючи відновлювану від покоління до покоління кров українського народу, - пише О.Братко-Кутинський, - калина тим самим символізує його невмирущість, непідвладність часові... Єдинокровність, однак, пов'язує народ не лише в часі, а й у просторі. Отже, червона калина трактується як засіб магічного зв'язку між людністю України" /Братко-Кутинський О. Символіка світобудови. Українська традиція/ Людина і світ. - 1991. - № 11. - С. 38/.У фольклорі, народній уяві символом України виступала саме калина: А ми тую червону калинута й підіймемо.А ми нашу славну Україну та й розвеселимо!...

Червона калина стала також символом українського козацтва, війська. Філософськи глибоким є й символічний образ "калинового мосту". "Калина - символ розквіту, - підкреслює Б.М.Ажнюк, - міст - життя, що з'єднує два береги: молодість і старість /ширше: народження і смерть/. Перший берег вже за спиною /на ... мості/, попереду другий берег, і зворотного шляху немає. У філософському підтексті образу є поцінування життя в хвилину розквіту і ностальгія за тим, що минає" /Ажнюк Б.М. Мовні явища як етнокультурна цілісність // О.О.Потебня і проблеми сучасної філології. - К., 1992. - С. 41/. Сумну символіку мала калина на хвилину вічної розлуки з дорогою людиною. Її часто висаджували на могилах неодружених дівчат та хлопців. Цвітом або кетягами калини обвивали домовину. "Так символічно, - вказує С.Боруцький, - виражалася потреба постійного зв'язку людини з "тамтим світом", що хоч там небога знайде свою долю і вічне життя" /Боруцький С. "А ми тую червону калину ..." / Людина і світ. - 1993. - № 2. - С. 28/. І все ж кущ калини не був символом смерті. Навпаки, посаджена в головах калина символізувала продовження життя у рідні, народі, світлу пам'ять. О. Потапенко.( Словник символів, Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І. та ін., 1997)

Дикі квіти

Лексем на позначення підгрупи диких квітів ми знайшли шість.

Слово «Папороть» ужито один раз. «Папороть росте» [24 ] слово ужито у прямому значенні : ПАПОРОТЬ, і, жін. 1. (Aspidium filitmas). Спорова безквіткова трав'яниста рослина з великим, дуже розсіченим листям, що росте в тінистих сирих місцях. Під полом лежали усякі трави і коріння: мнята [м'ята], любисток, терлич, папороть (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 189)Словник української мови: в 11 томах. -- Том 6, 1975. -- Стор. 58..

Слово «Чорнобривець» ужито один раз. « Зацвів чорнобривчик» [24 ] слово ужито у зменшено-пестливій формі та у прямому значенні : ЧОРНОБРИВЕЦЬ 2, вця, чол. Однорічна трав'яниста декоративна рослина родини складноцвітих із запашними квітками жовтого кольору. Невеличкі хатки кругом дворища у наче гриби.., коло їх високі рожі, жовтогарячі чорнобривці, пахуча м'ята, м'ятий любисток, зелений барвінок (Панас Мирний, IV, 1955, 205) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 11, 1980. -- Стор. 357.

Слово «Барвінок» ужите один раз. «Хрещатенький барвіночок» [24 ]. Слово ужито у зменшено-пестливій формі та у прямому значенні : БАРВІНОК, нку, чол. Трав'яниста рослина з вічнозеленим листям і голубуватими квітами. Барвінок цвів і зеленів, Слався, розстилався (Тарас Шевченко, II, 1953, 346) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 1, 1970. -- Стор. 105. Барвінок - символ радісної життєвої сили, вічності усталеного буття, провісника весни та емблема викривальних сил; невмирущої пам'яті про покійних; незайманості, цнотливості. Барвінок, поряд з іншими ранніми квітками /підсніжник, пролісок/, вважали провісником весни. Його глянцево-зелене тверде листя не гине ні влітку від спеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу. Рослина стала символом радісної життєвої сили, вічності і була перенесена з лісу в сади біля людських жител. Її тулили до всього, що потребувало вічності, краси, життєстійкості: народженій дитині до свічки, щоб життя було довгим і щасливим; до свічок весільних, щоб любов наречених була нев'янучою; до весільного калача, щоб людські серця до молодят горнулися; до весільного гільця - як символ вічного усталеного буття. Ось як описує завивання весільного деревця М.Ф.Золотницький: "Наречений вирубує молоду сосонку або вишню й запрошує собі на допомогу товариша або родича, котрий одержує назву "боярина". "Боярин" вносить гільце до хати, стромляє у коровай. Тоді наречена, попросивши благословення, сідає з дружками за стіл, прикрашає гільця, в'ючи з барвінку гірлянди, складає букетики." Із барвінку молодому плели весільне сердечко. Рослину зривали через отвір калача, що спекла сестра. Г.Маковій у народознавчих оповіданнях "Затоптаний цвіт" приводить такі рядки:

Гой на небі три зірнички, А на землі три сестрички. Перша несе гостру голку, Друга несе нитку шовку, Третя несе барвіночок Молодому на віночок.

Слово «Волошка» трапилоь один раз. « Зацвіли волошки» [24 ]. Слово ужито у прямому значенні : ВОЛОШКА 1, и, жін. Польова трав'яниста рослина із синіми квітками, що росте переважно серед озимих культур. Там дивлюсь -- жита колосіють, волошки блакитніють (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 352) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 1, 1970. -- Стор. 734.

Слово «Восильки» ужито один раз. « Запашненький васильочок» [24 ]. Слово ужито у зменшено-пестливому та у прямому значенні : ВАСИЛЬКИ, ів, мн. (одн. васильок, василька, чол.; збірн. васильок, льку, чол.). 1. Кущова трав'яниста рослина з запашними синіми квітками, що в давнину використовувалася при певних народних обрядах; деякі види її вирощуються як ефіроолійні культури. Без васильків і без рути Спочивайте, діти (Тарас Шевченко, I, 1951, 143) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 1, 1970. -- Стор. 734.

Слово «Волошка» ужито один раз. «З волошки вінок» [24 ] слово ужито у прямому значенні : ВОЛОШКА 1, и, жін. Польова трав'яниста рослина із синіми квітками, що росте переважно серед озимих культур. Там дивлюсь -- жита колосіють, волошки блакитніють (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 352) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 1, 1970. -- Стор. 734.

Дикі трави

Лексем на позначення диких трав у проаналізованих піснях ми знайшли сім.

Слово «Хміль» ужито один раз. «Хмелю вище мого двору» [24 ]. Слово ужито у прямому значенні : ХМІЛЬ, хмелю, чол. 1. Однорічна або багаторічна витка рослина родини шовковицевих, деякі види якої використовують у пивоварінні. Сам [Зінько] посадив хміль біля піддашшя, що над дверима: розрісся хміль так буйно, що й піддашок укрив, і на хату поп'явся... (Борис Грінченко, II, 1963, 372) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 11, 1980. -- Стор. 97.

Слово «Череда» ужито один раз. « Піде мати збирати череду» [24 ]. Слово ужито у прямому значенні : ЧЕРЕДА 2, и, жін. (Bidens, L.). Вид однорічних трав'янистих рослин родини складноцвітих, що використовуються в медицині. Череду зберігають в ящиках, викладених папером (Лікарські рослини.., 1958, 196).Словник української мови: в 11 томах. -- Том 11, 1980. -- Стор. 304.

Слово «Шавлій» ужито один раз. «Піде мати по шавлію» [24 ]. Слово ужито у прямому значенні : ШАВЛІЯ, ї, жін. 1. Багаторічна трав'яниста та напівкущова рослина родини губоцвітих з великими пахучими квітками; деякі види її використовуються в медицині, парфюмерії та кулінарії. -- Хто його знає, чи в шавлії купано її [дівчину] змалечку, чи в любистку... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 140) )Словник української мови: в 11 томах. -- Том 11, 1980. -- Стор. 304.

Слово «М`ята» ужито один раз. «З м`яти» [24 ]. Слово ужито в прямому значенні : М'ЯТА, и, жін. 1. Багаторічна трав'яниста запашна рослина родини губоцвітих з довгасто-еліптичними листками та дрібними квітками, зібраними в густі пазушні кільця. Навкруги ллються пахощі лелій, левкоїв, рожі та м'яти (Нечуй-Левицький, III, 1956, 316) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 4, 1973. -- Стор. 839.

Слово «Конопля» ужито п`ять раз. «Внадився до конопель» , «Не клюй конопель» , «Коноплями обвиють» та інші. [24 ] Слово ужито у прямому значенні : КОНОПЛІ, пель, мн. 1. Однорічні трав'янисті рослини, зі стебел яких виготовляють прядиво, а з насіння видобувають олію. Листатий любисток тут побратавсь з жменькою конопель (Марко Вовчок, I, 1955, 340) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 4, 1973. -- Стор. 839.

Слово «Кропива» ужито один раз. « В кропиву сховався» [24 ]. Слово ужите у прямому значенні : КРОПИВА, и, жін. Трав'яниста рослина, стебло та листя якої густо вкриті жалкими волосками. Бур'ян, Будяк колючий з кропивою Коло криниці поросли (Тарас Шевченко, II, 1953, 317) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 4, 1973. -- Стор. 839.

Слово «Лобода» ужито тричі. «Наївшися лободи» [24 ] та інші у такому ж контексті. Слово ужито у прямому значенні : ЛОБОДА, и, жін. Найпоширеніший бур'ян, що засмічує посівні та городні культури; листя деяких видів цієї рослини вживають у їжу, як шпинат, салат тощо. Хома журився, що лобода й кукіль у просі зародився (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 159) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 4, 1973. -- Стор. 839.

Домашні рослини

Плодові дерева

Слова на позначення плодових дерев траплялися нам у проанолізованих піснях 4 рази.

Слово «Вишня» уживалось двічі. «У вишневих садах» , «Вишні розвиваються» [24 ]. У першому випадку слово ужито як : ВИШНЕВИЙ, а, е. 1. Прикм. до вишня 1. Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть (Тарас Шевченко, I, 1951, 390) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 1, 1970. -- Стор. 543.. А у другому випадку : ВИШНЯ, і, жін. 1. Плодове дерево (іноді кущ) звичайно з довгими тонкими гіллячками, на яких визрівають ягоди, і цілісним темно-зеленим листям. Межи білих хаток цвіте й вишня рясна, й тонковерха тополя пахучим листом шелестить (Марко Вовчок, I, 1955, 180) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 1, 1970. -- Стор. 543

Слово «Яблуко» ужито один раз. «Біле личко, як яблучко» [24 ] .Слово ужито як порівняння та в зменшено-пестливій формі.

Слово «Груша» траплялось порівняно частіше - три рази. «На городі груші» [24 ]. Тут слово ужито у прямому значенні : ГРУША, і, жін. 1. Садове і лісове фруктове дерево з темно-зеленим цупким листям та плодами, що перев. мають форму заокругленого конуса. Коло пасіки росли яблуні й груші, посхилявши густе гілля.. над уликами (Нечуй-Левицький, II, 1956, 262) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 2, 1971. -- Стор. 183. «Мені грушечки» , «З грушок юшка» [24 ]. Тут слово ужито не як плодове дерево, а як : 2. Плід цього дерева. Панських груш не руш: як погниють -- самі віддадуть (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 14) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 2, 1971. -- Стор. 183

Слово «Черешня» ужито один раз. «Черешні розвиваються» [24 ]. Тут слово ужито у прямому значенні : ЧЕРЕШНЯ, і, жін. 1. Плодове дерево роду вишень родини розових. Здорові черешні та груші зовсім закривають білі хати (Нечуй-Левицький, II, 1956, 27) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 11, 1980. -- Стор. 308.

Зернові культури

У проаналізованих нами піснях назви зернових культур трапились нам 7 раз.

Слово «Кукурудза» уживалось один раз. « Обіцяв корець кукурудзи» [24 ]. Слово ужито у прямому значенні : КУКУРУДЗА, и, жін. 1. Рослина родини злакових, що має грубе високе стебло та їстівні зерна, зібрані в качан; маїс. Скрізь по обидва боки Раставиці на покаті стеляться чудові городи, жовтіють тисячі соняшників, що ніби поспинались та заглядають поверх бадилля кукурудзи на річку (Нечуй-Левицький, II, 1956, 168)Словник української мови: в 11 томах. -- Том 4, 1973. -- Стор. 388.

Слово «Пшениця» траплялось значно більше. Всього дев`ять раз. «Дай Боже пшеницю» , «В ярій пшениці» , «Будем сіяти пшеницю» , «Буде пшениця» та інші. [24 ] Слова ужиті в прямому значенні : ПШЕНИЦЯ, і, жін. 1. Рослина родини злакових, з зерна якої виробляють біле борошно, крупу та інші продукти. Надійшли жнива, достигла Василева пшениця -- така гарна, колос у колос! (Марко Вовчок, I, 1955, 82) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 8, 1977. -- Стор. 415.

Слово «Ячмінь» ужито один раз. «Ячмінь жнуть» [24 ] .Слово ужито у прямому значенні : ЯЧМІНЬ 1, меню, ч, 1. Злакова рослина, зерна якої використовують для виготовлення круп, борошна, на корм худобі, а також як сировину для пивоварної промисловості. Там бачиш широкі лани, вузькі з високими межами ниви, які аж ясніють золотавою пшеничкою і ячменем, срібним колоссям жита та повійним гнучким вівсом (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 83)Словник української мови: в 11 томах. -- Том 11, 1980. -- Стор. 661.

Слово «Жито» трапилося нам дванадцять раз. «Ой, чиє жито» , «Жито я жала» , «Жито ядрене» [24 ] та інші у такому ж контексті. Ця лексема трапляється переважно у жниварських піснях. Слово ужито у прямому значенні: ЖИТО, а, сер. 1. Злакова рослина, зерна якої використовуються для виготовлення хліба. Вилітали запорожці На лан жито жати; Жито жали, в копи клали (Тарас Шевченко, I, 1951, 203) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 2, 1971. -- Стор. 533. Жито - символ життя; плодючості, достатку; здоров'я, щастя; символ неперервності роду, етнічної свідомості, духовності українців. Жито - одна із найдавніших злакових культур на Землі. Зерно, колосся, снопи, хліб стали ритуальними, символічними ще з часів Трипільської культури. Праукраїнці, одвічні хлібороби, розглядали жито як основу життя. В.В.Колесов наводить такі цікаві лінгвістичні докази. Майже все, що пов'язано з існуванням живих організмів, людини, слов'яни позначали коренем жи-. Напр., "жила" /вена - по ній тече кров /див. Кров/, що дарує життя. "Жило" /житло/ - місце проживання людини. "Жиръ" /жир/ - у давнину це слово означало їжу взагалі. "Животное" - тварина. І, звичайно, "жито" - хліб, плід, колос. "Жиця" /волосяна нитка/ - символічна носійка життя /див. Волосся/. "Животъ" - живий /про органічні форми життя, земне існування/.Словник символів, Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І. та ін., 1997.

Слово «Гречка» трапилось двічі. « Ой на горі гречка» [24 ] слово ужито у прямому значенні: ГРЕЧКА, и, жін. 1. Однорічна трав'яниста медоносна рослина, із зерен якої виготовляють високопоживну крупу та борошно. Збирали пізні гречки, коли в селі несподівано з явився Гуща (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 65) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 2, 1971. -- Стор. 164. та «Гречная пнна» : ГРЕЧНИЙ, а, е. Шанобливо ввічливий у поводженні з людьми; чемний. Зо мною і пан і пані були дуже гречні і милі, кланялись нам усім... (Леся Українка, V, 1956, 337) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 2, 1971. -- Стор. 164.

Слово «Просо» трапилось один раз. «Ой на горі просо» [24 ] слово ужито у прямому значенні : ПРОСО, а, сер. 1. Злакова рослина, з зерен якої одержують пшоно. Просо вітру боїться, а дощеві кланяється (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 251) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 8, 1977. -- Стор. 290.

Слово «Озима» уживалось один раз. « Озиму сіяти» [24 ]. Слово ужито у прямому значенні : ОЗИМКА, и, жін., розм. Озима пшениця. -- Аж співає та наливається наша озимка! На співочих парах сіяна (Остап Вишня, II, 1956, 34) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 5, 1974. -- Стор. 654.

Овочі

Лексеми на позначення овочей трапилися три рази.

Слово «Часник» було ужито двічі. «Часник полокала» , «Сварилися за головки часнику» [24 ]. Слово ужито у прямому значенні : ЧАСНИК, у, чол. 1. Овочева городня рослина з різким смаком і запахом, що належить до цибулинних культур родини лілійних; вживається як страва, приправа, а також у медицині. Не їла душа часнику, не буде й смердіти (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 270) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 11, 1980. -- Стор. 277.

Слово «Цибуля» трапилось один раз. « Цибульку микала» [24 ]. Слово ужито у зменшено-пестливій формі та у прямому значенні : ЦИБУЛЯ, і, жін. 1. Овочева городня рослина з їстівною цибулиною і їстівним трубчастим листям. -- Борони боже... Лишимо й панові трохи земельки... на яку грядку, на цибулю, значить, чи що, щоб закришка була... та на крокет... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 390) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 11, 1980. -- Стор. 206.

Слово «Капуста» уживалось двічі. «Хоче з`їсти капустку» , «Поїв білу капустку» [24 ]. Слово ужито у зменшено-пестливій формі та у прямому значенні : КАПУСТА, и, жін. 1. Городня рослина родини хрестоцвітих, листя якої використовують для виготовлення різних страв. Що там було товару, коней! Кавунів, динь, капусти, не сказати -- возами, але горами! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 58) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 4, 1973. -- Стор. 98.

Тварини

Домашні

Худоба

У проаналізованих піснях назви домашньої худоби уживаються порівняно частіше. Хоча ми назбирали 8 пикладів.

Слово «Баран» вжито лише один раз. «По баранцеві поприводили» [24 ]. У цьому контексті слово вжито у прямому значенні та у зменшено-пестливій формі. (Баранець, -нця, м. 1) Ум. отъ баран. Небольшой баранъ. Рудч. Ск. II. 129. Вас. 197. Понесла на посвяченіе паску, баранця печеного. Кв. Чи всі вівці покотилися, чи баранці породилися?) [За сл. Грінченка].

Слово «Віл» ужито шість раз. «Сивії воли» , « Орали воли полечко» , «Хоча б по волові» , «Стадочко волів» та інші, які повторюються. В усіх випадках слово вжито у прямому значенні. (ВІЛ, вола, чол. Кастрований бик, якого використовують як тяглову силу. Іде Марко з чумаками. Ідучи співає, Не поспіша до господи -- Воли попасає (Тарас Шевченко, I, 1951, 322); Воли парубчак спинив, виліз із борозни на обліг (Андрій Головко, II, 1957, 11)) [Словник української мови: в 11 томах. -- Том 1, 1970. -- Стор. 672.]

Слово «Овечки» вжито тричі: «Та й з овечками» , «Стоять овечки в полі». Вираз « Там овечки покотились» [24 ] (покотились, тобто народили) часто вживається у колядках та щедрівках. Слово вжито у прямому значенні. (ОВЕЧКА, и, жін. 1. Те саме, що вівця. Минули кілька хат. При дорозі стояла жінка і тримала на мотузку овечку (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 153); Точність у кожному русі, Вовну в мішки -- і на склад! Зайде овечка в кожусі -- Йде без кожуха назад! (Степан Олійник, Вибр., 1959, 144)) [ Словник української мови: в 11 томах. -- Том 5, 1974. -- Стор. 611..]

Слово «Собака» вжито двічі: «Всі собаки гавкали» [24 ]. Тут слово вжито у прямому значенні. (СОБАКА, и, чол. і рідше ж. 1. Домашня тварина родини собачих, яку використовують для охорони, на полюванні і т. ін. По квітничку собака поскакав, Усе понівечив і потоптав (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 174); Чіпка вступив у двір. Велика, чорна, кудлата собака кинулась на його з-під загороди (Панас Мирний, I, 1949, 269)) [Словник української мови: в 11 томах. -- Том 9, 1978. -- Стор. 430.]. « Щоб собаки не брехали» . У цьому контексті слово вжито у переносному значенні. (Собака, -ки, м. и ж. 1) Собака. Бреше, мов собака. Ном.) [За сл. Грінченка].

Слово «Бик» вжито двічі. «Продай бичка» , «Ой пасися, бичку» [24 ]. В обох словах вжита зменшено-пестлива форма. Вони у прямому значенні.( БИЧОК 1, чка, чол. 1. Зменш. до бик *. Гості скінчили кабана, з'їли половину бичка (Нечуй-Левицький, III, 1956, 79); Козаки розкладали вогнища, білували бичків та телят (Олександр Ільченко, Козацьк. роду.., 1958, 399(Словник української мови: в 11 томах. -- Том 1, 1970. -- Стор. 172.)

Слово «Кінь» у текстах обстежених пісень уживається найбільше. Більшість разів уживання фіксуємо шіснадцять раз. Більшість слів взята із жниварських пісень. «З кониками» , «На оборонці коника чеше» , «Стадечко коней» , «Коні наїжджені» , «Коні бракує» , «Запряжи нам кобилку» , «Пару коний продати» , «Прив`язав кониченька» [24 ] та інші , які вжиті у такому ж контексті. У деяких випадках слово вжито у зменшено-пестливій формі «Кониченька, коник»: (Коник, -ка, м. Ум. отъ кінь. 1) Лошадка. Під явором коник стоїть, на нім козак молоденький. Мет.) [За сл. Грінченка] . У всіх випадках слово вжито у прямому значенні : (КІНЬ, коня, чол. 1. Велика свійська однокопита тварина, яку використовують для перевезення людей і вантажів. З Чигирину По всій славній Україні Заревли великі дзвони, Щоб сідлали хлопці коні (Тарас Шевченко, II, 1953, 42)) [ Словник української мови: в 11 томах. -- Том 4, 1973.].

Слово «Козел та ремінний відповідник коза» вжито п`ять раз. «Ускочив козел у город» , «Взяли козла за ріжок» [24 ]. Тут слово чоловічого роду та вжито у прямому значенні : (КОЗЕЛ, зла, чол. 1. Дика жуйна тварина родини порожнисторогих, що живе переважно в горах. Сніговий козел.. тримається завжди недалеко від снігових полів на неприступних скелях і крутих схилах гірських вершин (Посібник з зоогеографії, 1956, 95). ) «Скакали дикі кози» тут слово жіночого роду, вжито у прямому значенні. «За ними козенята» (Козеня, -нямти, с. Козленокъ. Одна козочка з козеням. Чуб. Ум. козенятко.) [За сл. Грінченка]. «Скочила коза з воза» це назва української народної пісні. Слово «коза» вжито у переносному значенні.( 2. перен., розм. Про жваву, рухливу дівчину. -- Не знаєш, ..чия ота фата [дівчина]? -- й показав на Гашіцу. -- Котра? Ота коза дика в білій спідниці? (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 234)) [ Словник української мови: в 11 томах. -- Том 4, 1973.].

Слово «Корова» зустрілося шість раз. «Та й з коровками» , «Корови та й ся положилися» , «Хоч по коровці» [24 ] та інші, вживані у такому ж значенні. Слова вжиті у прямому значенні. Також вживалася зменшено пестлива форма «коровками, корівці» (КОРІВКА, и, жін. Зменш.-пестл. до корова 1. -- Чи багато корівок та воликів думаєте дати? -- спитала сваха (Нечуй-Левицький, III, 1956, 54)) [ Словник української мови: в 11 томах. -- Том 4, 1973.].

Птахи

За класифікацією, тематично лексику природи поділяють на назви живої та неживої природи. У свою чергу назви живої природи поділяють на назви тварин та назви рослин.

Назви тварин поділяють на назви домашніх та диких тварин. Назви домашніх тварин поділяються на назви свійський птахів та назви худоби.

У проаналізованих піснях назви свійських птахів трапились нам п`ять раз.

Слово «курка» уживалось тричі: «Мати кури пасе» , «З курчатами квочка» , «Кури не кормлені» [24 ]. У цьому контексті слово «курка» ужито у прямому значенні. (Курка, -ки, ж. 1. Курица. Голодній курці просо сниться. Дмитер хитер: ззів курку та й сказав -- сама полетіла. курка в штамнях. Курица съ оперенными ногами. Херс. 2. Vulva. Ум. курочка.)[За сл. Грінченка]. Також тут вжито слово «Курчатами», тобто (КУРЧА, ати, сер. 1. Пташа курки. Він підняв пучку вгору й ніби сипав просо, як сиплють його курчатам (Нечуй-Левицький, III, 1956, 318); Курча, що відбилося від квочки, десь під лопухом жалісно пищить... (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 132); * У порівняннях. Сини твої тебе уб'ють Оперені, а злозачаті Бо чреві згинуть, пропадуть, Мов недолежані курчата!.. (Тарас Шевченко, II, 1963, 378)[ Словник української мови: в 11 томах. -- Том 4, 1973. -- Стор. 414.]

Слово «Качка» зустрілося двічі. «Скільки качечок - стільки й дочечок» [24 ]. Слово «качечка» вжито у жіночому роді однини та у прямому значенні. У цьому контексті слово ужито у зменшено-пестливій формі. (Качка, -ки, ж. 1) Утка. На бистрому на озері геть плавала качка.) [За сл. Грінченка]. Та «Одна качка печеная». Тут слово вжито як назва страви.

Слово «Селезень» вжито двічі. «Ти виплинь,селезню» , «Скажи,селезню» [24 ]. У обох випадках слово «селезень» вжито у кличній формі та у прямому значенні.( Селезень, -зня, м. 1) Селезень. Пливи, пливи, селезню, против води тихо. Мет. 49. Ум. селезник, семлезничок. Грин. I. 104. Не наступай, селезнику, уточці на крильця) [За сл. Грінченка].

Слово «Півень» вжито п`ять раз. «Сидить півень на колі» , «Вже півник кричить», «Сидить півень на маківці» , «Півень з курками ходить» [24 ] та ін. У всіх випидках слово вжито у прямому значенні :( ПІВЕНЬ, вня, чол. 1. Свійський птах з червоним гребенем на голові, пишним хвостом і шпорами на ногах; самець курки. Ходила квочка з курчатами, кури, і між ними, гордо задравши голову й виблискуючи на сонці своїм червоним гребенем, півень (Панас Мирний, I, 1954, 50); В той вечір Санька приймала гостя з особливою пошаною: заставила Сергія зарізати півня і цілий вечір пекла, варила і смажила (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 157). [ Словник української мови: в 11 томах. -- Том 6, 1975. -- Стор. 380.]. В одному з випадків слово «півеник» вжито у зменшено пестливій формі.

Слово «гуска» у текстах пісень вжито двічі. «Плавали гуси по річці» , «Зарізана гуска» [24 ]. В обох випадках слово вжито у прямому значенні. ГУСКА, и, жін. 1. Великий водоплавний свійський і дикий птах з довгою шиєю; самка гусака. Раз нашу гуску яструб вбив під плотом (Іван Франко, XIII, 1954, 435); Не бачила вона, як з-під воріт .. дворища з гелганням вилізла стара гуска, а за нею викотились маленькі гусенята (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 80); [Словник української мови: в 11 томах. -- Том 2, 1971. -- Стор. 198.]

Дикі

Тварини

Назви диких тварин трапилися нам у проаналізованих піснях тринадцять раз переважно у прямому значенні.

Слово «Ведмідь» у проаналізованих піснях трапилось двічі. «Сидить ведмідь на копі» , «Розсердився ведмедичко» [24 ]. Слово вжито у прямому значенні: ВЕДМІДЬ, медя, чол. 1. Великий хижий ссавець з незграбним масивним тілом, укритий густою шерстю. В бору плодились кабани, Ведмідь і сарна прудконога (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 359) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 1, 1970. -- Стор. 316.. У другому випадку слово у зменшено-пестливій формі.

Слово «Вовк» ужито також двічі. «Щоб по йому вовки вили» , «Вовчика сіренького немає» [24 ]. Слово ужито у прямому значенні : ВОВК, а, чол. 1. Хижак родини собачих, звичайно сірої масті. У лозах десь вовки завили (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 180) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 1, 1970. -- Стор. 316...У другому випадку слово ужите у зменшено-пестливій формі.

Слово «миша» у проаналізованих піснях вжито лише один раз. «Впіймав мишку за хвосток» [24 ]. У цьому контексті слово ужите у зменшено-пестливій формі та у прямому значенні : МИША, рідко МИШ, і, жін. Невеличка тварина ряду гризунів, перев. сірого кольору, з гострою мордочкою і довгим тонким хвостом. Миша у стозі, а піп у селі ніколи не загинуть (Номис, 1864, № 8068) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 4, 1973. -- Стор. 722.

Слово «Заєць» уживається порівняно частіше, шість раз. «Зайчику,мій братчику» ужито як звертання. «Сірий (заєць) кульгає» у цьому контексті слово вжито як перифраз. «Сидить зайчик» , «Ходить зайчик, заюшко» та інші[24 ]. Слова вжиті у зменшено-пестливій формі та у прямому значенні : ЗАЄЦЬ, зайця, чол. 1. Невеликий полохливий звірок родини гризунів, з куцим хвостом, довгими задніми І ногами і довгими вухами. Менш цінне хутро [ніж білки] дають зайці, з яких використовується і м'ясо (Зоологія. Підручник для 7 кл., 1957, 148); Полохливий заєць і пенька боїться (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 213) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 3, 1972. -- Стор. 120.