Тірсо де Моліна. "Дон Жуан"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція

Тірсо де Моліна увійшов в історію світової літератури як засновник "вічного образу" дон Жуана та майстер "комедії ситуацій". Остання являє собою жанровий різновид комедії, побудований на несподіваному повороті сюжетної лінії, інтризі чи непередбачуваному збігу обставин.

Життя драматурга Габріеля Тельєса (1584--1648), який писав під псевдонімом Тірсо де Моліна, маловідоме. У світлі документів, знайдених у XX столітті, припускаємо, що він, напевно, походив із родини ремісників або найманих робочих, які мешкали у містечках Гвадалахари -- Моліні та Таравільє, хоча існує і фантастична версія, начебто поет -- позашлюбний син дона Тельєса Хірона, герцога Осуни. У 1600 році Габріель Тельєс був пострижений у монахи ордену мерседаріїв, які займалися викупом іспанців, що потрапили до алжирського полону.

З 1605 року, коли Тірсо познайомився із Лопе де Вегою, почав свою драматургічну діяльність. Паралельно з духовною кар'єрою (протягом 1616--1618 рр.-- проповідник у Санто Домінго на Гаїті, після повернення -- командор мерседаріїв у Прухильйо) розвивалася світська театральна діяльність Тірсо у Толедо та Мадриді.

У 1621 році Тірсо вдалося надрукувати "Толедські вілли", книгу, побудовану за зразком до "Декамерона" як збірник бесід (вілла в перекладі "день"). У "Толедських віллах" Тірсо де Моліна викладає свої погляди на літературу та драматургію, захищає творчість Лопе де Веги. До збірки було включено комедію "Присоромлений у палаці", оповідання "Три осміяних чоловіки" та інші твори.

Разом з тим над драматургом нависла загроза. У 1624 році на нього було заведено справу, а у 1625 році було підготовлено рішення заборонити Тірсо писати світські твори і "сослать его в отдалённейший монастырь ордена" через скандал, викликаний комедіями, які він писав у світському тоні, збуджуючи дурні нахили та надаючи аморальних прикладів тощо.

Для Тірсо настала пора блукань, але він все ж таки просувався орденською ієрархією і писав п'єси -- злі та опозиційні. Окрім книги "Розважальне повчання" (1639), яка у більш благочестивому дусі продовжувала "Толедські вілли", протягом 1627--1636 років виходять друком 5 частин "Комедій маестро Тірсо де Моліни", нібито підготовлених небожем поета. Найсміливіші драми вимагали особливої обережності. Наприклад, "Севільський бешкетник" був відданий на волю безвідповідальних піратських видавців, що друкували його спочатку у "Другій частині комедій Лопе де Веги і різних авторів" (1630), а потім під іменем Кальдерона.

Тірсо де Моліна уже в деяких комедіях та фарсових релігійних драмах 1610-х років, які поклали початок маньєристській та бароковій тенденції в іспанському театрі, у 30-тих і 40-х роках не йшов шляхом Кальдерона і театру бароко, а в основному зберігав ренесансну художню структуру і ренесансний склад драми.

Смерть драматурга у глухому Альмасанському монастирі, яка збіглася із черговою смугою гонінь проти театру, була оповита мовчанням.

Серед історичних драм, авторство яких доведено і не викликає сумніву, Тірсо належать "Антона Гарсія" (1623) і "В женщине благоразумие" (1630).

"Антона Гарсія" поряд із "Фуенте Овехуною" входить до складу народно-революційних драм іспанського "золотого віку".

Комедії Тірсо зберігають ті особливості, які вже не сприймалися у театрі Лопе де Веги, включаючи мовні і стилістичні риси, пов'язані із зверненням до народної аудиторії, проте у частині з цих комедій змінюється аспект зображення позитивних героїв та почуття кохання.

У літературі Відродження, нагадаємо, утверджувалася всемогутність кохання. Кохання було атрибутом гармонійної людини, підносило її індивідуальність, виховувало здатність цінувати взаємність і свободу почуттів, навчало сприймати прекрасне.

У Тірсо кохання зображується дещо інакше. Хоча герої, а найчастіше героїні комедій Тірсо, заради кохання здійснюють карколомні вчинки, у всьому вони керуються не лише почуттями, але іноді (більшою мірою, ніж це допускала ренесансна норма поведінки позитивних героїв) побутовими принципами (шлюб), матеріальними інтересами (посаг), а також свого роду азартними іграми (намагання подолати перешкоди, випередити інших тощо). Це можна пояснити умовами реального життя. Кохання у комедіях Тірсо рідко коли приводить до такого духовного перевороту, як у героїв справді ренесансних творів.

Перу Тірсо належить широко відома і на сьогодні комедія "Благочестива Марта" (1615, видана 1635). її трактували як шарж на любовну історію Лопе і Марти де Наварес і одночасно як комедію про лицемірство, яка передувала "Тартюфу".

Драма про Дон Жуана. (іспанською -- дон Хуан) написана, найімовірніше, на початку 1620-років, не увійшла до книг, виданих Тірсоу але збереглася у двох друкованих варіантах. Більш рання версія -- "Севільський бешкетник, або Кам'яний гість"-- вперше була надрукована у 1630 році під ім'ям Тірсо, але у збірнику п'єс Лопе та інших авторів. Скорочена версія, яка залишалася до 1878 року майже невідомою (і не перекладалася російською мовою),-- була надрукована близько 1660 року, на цей раз під іменем Кальдерона. Вона мала назву "Довгий строк ви мені даєте!". Не можна з упевненістю стверджувати, що хоча б одна із цих версій являє собою первісний варіант (редакцію) твору, адже його втрачено.

"Севільський баламут, або Кам'яний гість". Дон Хуан, син придворного улюбленця, почувається безкарним і відверто зізнається в цьому своєму слузі Катал іону, який намагається дещо приборкати норов свого пана. Крім того, дон Хуан вважає, що людина має достатньо часу для того, щоб встигнути покаятися, замолити свої гріхи. Тричі він гнівить Бога своїми вчинками. Поява кам'яної статуї сприймається ним як найвища божественна кара за розпусту. Кам'яна статуя уособлює два плани п'єси: соціально-політичний (критика фаворитизму) і філософсько-релігійний (людина перед Богом). З одного боку, розпусного баламута судить небо, з іншого -- суспільство. До короля приходять знеславлені родичі і вимагають привселюдно засудити "баламута": король змушений засудити дона Хуана, виступивши таким чином проти інших палацових улюбленців.

Викривальний пафос п'єси вимагав від драматурга неабиякої відваги, адже подібне трактування драматичного конфлікту загрожувало існуванню непорушних законів, за якими жили тогочасні аристократи.

Новаторство Тірсо де Моліна полягає в тому, що він першим подав у літературі образ Дон Жуана, що набув рис "вічного образу". Пригадаємо, "вічні образи" -- це літературні образи, які за глибиною художнього узагальнення виходять за межі конкретних творів та зображеної в них історичної доби; містять у собі невичерпні можливості філософського осмислення буття. Виникаючи на конкретному історичному підґрунті, вони концентрують в собі вічні пошуки людини своєї першосутності, свого призначення, закарбовують істотні риси людської природи.

Після Тірсо де Моліна до образу Дон Жуана зверталися Джільберто, Мольєр, К. Гольдоні, Гофман, Байрон, П. Меріме, О.Пушкін, Леся Українка, композитори Моцарт, Даргомижський, Штраус, проте саме образ дон Жуана, створений Тірсо де Моліна, був найбільшою мірою наближеним до релігійної ідеї численних легенд про розпусника, в характері якого поєднувалися містичний еротизм, зневага до людей, зрештою, відчай.

Творчість Кальдерона -- вершина літературного бароко. Драма "Життя -- це сон". Художні особливості драматурги П. Кальдерона

Слава Лопе де Веги промайнула незабаром після його смерті. Припинилося видання його творів, постановка його п'єс, ім'я його все рідше звучало з народних вуст. Суворий період феодально-католицької реакції настав в Іспанії. Життєрадісний талант поета був вже більше не потрібен. Кумиром Іспанії став Кальдерон -- похмурий та понурий поет.

Кальдерон, безумовно, -- талант значно меншої яскравості, ніж Лопе де Вега. Йому далеко до тієї високої реалістичної майстерності, якої досяг його попередник, однак він змусив зазвучати такі струни у своїй поетичній лірі, які на той час більше за все хвилювали його сучасників.

Кальдерон, щойно з'явившись на мистецькій арені, відразу почав оспівувати філософію песимізму. Немає нічого вічного на землі. Життя -- миттєве, роки -- всього лише мить, від колиски до могили -- тільки один крок. Що ж залишається людині? Страждати і коритися. Творчість Кальдерона ставили поряд із творчістю Шекспіра, а це вже про щось та й говорить.

Дон Педро Кальдерон де ля Барка народився у Мадриді 17 січня 1600 року у родині незаможного дворянина, змушеного через бідність працювати у Раді (міністерстві) з фінансів. Початкову освіту Кальдерон отримав у єзуїтській колегії у Мадриді. Після її закінчення продовжив освіту в університетах Алькала і Саламанки, де вивчав богослов'я, схоластику, філософію і право. Але схоластичні вправи не викликали, вочевидь, особливого захоплення у темпераментного молодого іспанця і, закинувши навчання, близько 1619 року він повернувся до Мадрида з тим, щоб знайти справжнє своє покликання, яким, починаючи з цього часу на все життя, стане для нього театр, сцена.

Юнак не жартома захопився поширеними на той час літературними змаганнями, у яких брали участь знані і шановані майстри сцени, які користувалися неабиякою популярністю як серед простих, так і вельможних іспанців. А невдовзі і сам Кальдерон уже дебютував у одному із таких змагань -- і доволі успішно. У 1622 році він брав участь у змаганні поетів на честь свята святого Ісідора. Його помітив і відзначив своєю похвалою сам Лопе де Вега. Можливо, саме ця обставина стала початком блискучої театральної кар'єри Кальдерона і спонукала його до серйозних занять сценічним мистецтвом. Через рік з'явиться його перша п'єса "Кохання, честь і влада". З 1625 року Кальдерон уже входить до числа головних постачальників п'єс для придворного театру та ауто (одноактних драм релігійно-дидактичного характеру) для церковних вистав. Здавалося б, тепер справи Кальлерона мали піти блискуче, і так воно, очевидно, і було б, якби не запальний характер поета, який у сполученні із природною неврівноваженістю південного темпераменту утворював просто-таки вибухонебезпечну суміш. Шпагою уславлений драматург володів анітрохи не гірше, ніж пером, а привід відчути себе ображеним знаходив із неймовірною легкістю, тому кривавим сутичкам і дуелям, у яких брав участь Кальдерон та його брати, не було кінця. Інколи справа набувала надто серйозного характеру. Братам доводилося навіть продати батьківське місце у міністерстві фінансів з тим, щоб покрити рахунки в суді після чергової дуелі одного з них. Під час іншої сутички, у якій було важко поранено брата Кальлерона, поет, переслідуючи кривдників, разом із друзями увірвався до одного з католицьких монастирів, порушивши таким чином, право церковної недоторканності, що могло мати вельми серйозні наслідки, -- і мало б, якби не високопоставлені покровителі драматурга.

Незважаючи на різко неприйнятне ставлення до Кальлерона з боку єзуїтів, у Іспанії все ж було чимало освічених і впливових осіб, які розуміли справжню ціну його таланту. Суспільні позиції Кальлерона ще більше зміцнились у 30-роках XVII століття. У 1635 році помирає "патріарх" іспанської драматургії Лопе де Вега, і того ж року Кальдерон отримує звання придворного драматурга, формально і по суті (з огляду на рівень і популярність його п'єс), посідаючи роль першої персони в іспанському театрі. Цей неофіційний статус Кальлерона невдовзі підтверджує і сам король Іспанії Філіпп IV, який на знак своєї високої уваги подарував драматургу звання лицаря і орден Сант-Яго.

Протягом 1640--1642 років Кальдерон брав участь у війні Іспанії проти Франції, а також у придушенні повстання в Каталонії. Є відомості, що в архівах навіть зберігається документ, який засвідчує мужність та хоробрість Кальдерона, виявлену у ході цих кампаній.

З 1651 року, паралельно до театральної, Кальдерон робить і церковну кар'єру. Він приймає сан священика, а ще через деякий час отримує посаду почесного капелана (духівника) короля Філіппа IV. Цілком вдалу зовні біографію Кальдерона аж ніяк не можна назвати ані безхмарною, ані легкою. На роки розквіту його таланту припадають особливо агресивні спроби єзуїтів звести рахунки з іспанською сценою. Тричі впродовж життя Кальдерона церковники намагалися добитися повної заборони театру. Частково їхні спроби мали успіх. Незважаючи на свої особисті симпатії до драматургії Кальдерона, король Філіпп IV все ж змушений був рахуватися з вимогами церковної верхівки. У 40-х роках, зокрема з 1644 до 1649 року, в Іспанії були закриті всі театри, більш ніж на 25 років було призупинено видання творів Кальдерона. Подібні гоніння та цькування драматург пережив ще двічі, у 1665 і у 1672 роках. В останні десятиліття свого життя він змушений був писати переважно для релігійної сцени, на якій ставилися вистави під час різних церковних свят. Навіть смерть Кальдерона (помер 25 травня 1681 року), єзуїти сприйняли як сигнал для початку нової атаки на іспанський театр.

Драматургічний спадок драматурга значний за обсягом і нараховує близько 120 світських п'єс, 78 ауто і 20 інтермедій (сценок, переважно комічного характеру, що виконувалися між окремими діями драми).

Світські п'єси, які складають основну частину драматургічного спадку, відповідно до характеру їхньої проблематики, поділяють на три типи:

1. Комедія (була дуже популярною серед митців бароко). В центрі комедій Кальдерона, як правило, тема кохання, за сюжетним типом більшість з них належить до так званих "комедій інтриг" (тобто п'єс, сюжет яких будується на швидкій і несподіваній зміні ситуацій, на неприродному комічному збігові обставин, стрімкому розвиткові дії тощо). До найбільш вдалих комедій Кальдерона належать п'єси "З коханням не жартуй" (1627), "Дама -- невидимка" (1629), "Сам собі охорона" (1635), "Не завжди довіряй гіршому" (1650) та ін.

2. "Драми честі" - - це поширені в іспанській драматургії XVI--XVII століття п'єси, у яких порушуються проблеми неписаного кодексу дворянської честі, її порушення та помсти кривдникам за образу. Сюди належать п'єси: "Живописець власного безчестя" (1648), "За таємну образу - таємна помста" (1635). "Лікар своєї честі" (1633--1635), "Саламейський алькальд" (1642--1644) та ін.

3. Морально-філософські, релігійні драми (у цих драмах знайшли свій яскравий вираз і далеко неоднозначну інтерпретацію основні ідейні постулати та релігійно-філософські проблеми епохи контрреформації та бароко). У цих драмах відбилися сумніви, духовні пошуки та пристрасні почуття, що хвилювали Кальлерона та його сучасників. До цього типу належать п'єси Кальдерона "Стійкий принц" (1628), "Поклоніння хресту" (1630--1632), "Чудодійний маг" (1637), "Чистилище святого Патрика" (1643) та ін. Найзнаменитіша з них і водночас найвизначніша п'єса європейського бароко -- морально-філософська драма "Життя -- це сон".

П'єса "Життя це сон" написана Кальдероном у період між 1632--1635 роками. На сцені вона вперше поставлена у Мадриді у 1635 році, а через рік, у 1636 році, була опублікована у книжковому варіанті.

"Життя це сон"

Фабульний зміст п'єси досить простий. У відповідності до астрологічних пророцтв, Сехізмундо, який народився у сім'ї польського короля Базиліо, повинен в майбутньому стати страшним і зловісним тираном. Його свавільні і необдумані вчинки мають привести до загибелі польської держави і смерті батька-короля.

Поразмыслив, я понял ясно.

Что будет принц Сехизмундо

Заносчивым человеком,

Несправедливым владыкой

И нечестивым монархом,

Под властью коего станет

Королевство добычей раздоров.

Школой измены чёрной.

Академией всех пороков.

А он, влекомый безумьем.

Сжигаемый гневом и страстью,

И на меня поднимет

Руку, и пасть заставит

Короля к стопам его сына

(О чём о стыдом говорю я!)

и станут мои седины

ковром под его шагами.

Щоб якось запобігти цій страшній біді, король наказав збудувати у віддаленій від людей місцевості вежу, до якої він і помістив свого сина і де той зростав, перебуваючи на правах справжнісінького в'язня.

Коли ж Сехізмундо досяг юнацького віку, батько вирішив пересвідчитись у тому, чи правду віщували йому зорі.

Себя тепер царём увидев,

И вновь потом -- в тюрьме,

Он может решить,

что это был лишь сон,

И если так он будет думать,

Не ошибётся он, Клотальдо,

Затем, что в этом мире каждый.

Живя, лишь спит и видит сон.

За наказом короля Сехізмундо дали снодійного, після чого переодягли його у вбрання принца і перенесли до королівського палацу. Після пробудження Сехізмундо-- вже у ролі принца-спадкоємця. який має керувати батьківським королівством, -- починає вести себе надзвичайно безвідповідально і просто нестерпно. За півдня, проведених у палаці, він встиг пересваритися мало не з усіма, хто траплявся на його шляху. Він виявив неповагу до жінки, одного з придворних викинув з вікна і дійшов до того, що почав погрожувати навіть власному батькові.

Меня ты, -- будучи царём,

-- К себе не допускал бездушно.

Ты для меня закрыл свой дом,

И воспитал меня, как зверя,

И как чудовище терзал,

И умертвить меня старался.

И что ж мне в том, что ты сказал?...

Я человеком быть хочу.

А ты стоишь мне на дороге.

Переконавшись, таким чином, у справедливості пророцтва, король наказує таким же способом повернути Сехізмундо до його в'язниці і після того, як він знову прокинеться, переконати його, що все, пережите ним, відбувалося не насправді, а уві сні.

Усі наступні роки свого життя Сехізмундо приречений бути у в'язниці.

О, я несчастный!

Горе мне!

0, небо, я узнать хотел бы,

За что ты мучаешь меня?

Какое зло тебе я сделал?

Впервые свет увидев дня?

Но раз родился, понимаю,

В чём преступление моё:

Твой гнев моим грехом оправдан,

Грех величайший -- бытиё.

Тягчайшее из преступлений-- родиться в мире...

Проте несподівано події набувають зовсім іншого спрямування. Дізнавшись про те, що у короля Базіліо є законний син, але королівську корону має успадкувати не він, а запрошений Базіліо із чужоземної Московії принц Астольфо, народ підіймається проти свого короля зі зброєю в руках. Звільненому з його темниці Сехізмундо пропонують очолити це повстання. Спочатку вій вагається, але потім погоджується і стає на чолі військ повстанців.

У боротьбі проти короля Сехізмундо перемагає, але на цей раз свій гнів обертає на милість і прощає не тільки батька, а й своїх безпосередніх тюремників і московського принца Астольфо, який намагався посісти його місце на батьківському троні. Таким чином, Сехізмундо повністю підпорядковує свої розбурхані пристрасті вимогам розуму та державної волі і з тирана перетворюється на ідеального правителя.

У подієвому розвитку змісту п'єси ми не знайдемо якихось несподіваних і стрімких сюжетних зламів, гострих перипетій чи складного розгалуження дії. Фабула п'єси, її подієвий ланцюжок розгортається спокійно і рівно, хоча, з іншого боку, дія п'єси не розслаблена і сконцентрована таким чином, щоб читач чи глядач не втрачав інтересу до її змісту. Логічно врівноважена і композиція п'єси, яка поділяється на три частини-дії, або, як називали їх у тодішньому іспанському театрі, хорнади, що буквально означає "денний етап".

Композиція п'єси внутрішньою логікою свого розвитку приведена у відповідність із трьома якісно відмінними, послідовними "етапами" духовної еволюції головного героя. У 1-й хорнаді образ Сехізмундо розкривається в атмосфері пристрасних і гнівних думок та почуттів, пов'язаних з його вимушеним ув'язненням. У 2-й хорнаді, дія якої пов'язана з "експериментом" Базіліо і перенесенням принца до королівського палацу, Сехізмундо постає в образі людини, яка повністю віддається на волю своїм розбурханим пристрастям і необдуманим та свавільним рішенням. У 3-й хорнаді, знову ув'язнений і знову повернутий до вежі, Сехізмундо змальований у процесі внутрішнього боріння і перемоги над власними душевними сумнівами і коливаннями.

Ще з часів Софокла (згадаймо хоча б його трилогію про безталанного Едіпа та його дітей) фінали драматичних творів, у яких люди є маріонетками, прив'язаними до мотузок, що тримає у своїх руках невблаганна зла доля, завше закінчувалися безвихіддю. Кальдерон знаходить інше продовження: здавалося б, непримиримі вороги, Сехізмундо і Базіліо, порозумілися. Треба зрозуміти голос Кальдерона-християнина: хіба може бути інакше, якщо люди почують Божий голос? Хіба не настане примирення ворогів, якщо вони зрозуміють, що однаково винні перед Богом? Хіба не огорне їхні душі й не зігріє почуття всепрощення, якщо вони зрозуміють, що життя, в якому вони ворогують, заздрять, ненавидять, принижують, страждають, сумують, є сон, а справжнє вічне життя попереду, і яким воно буде, вирішувати Богові?

Так сдержим же свирепость

И честолюбье укротим,

И обуздаем наше буйство,

Ведь мы, быть может, только спим.

Да, только спим, пока мы в мире

Столь необычном., что для нас -

Жить -- значит спать, быть в этой жизни -

Жить сновиденьем каждый час.

Мне самый опыт возвещает:

Мы здесь до пробужденья спим.

Спит царь и видит сны о царстве,

И грезит вымыслом своим.

Повелевает, управляет

Среди своей дремучей мглы,

Заимообразно получает,

Как ветер, лживые хвалы.

И смерть их всё развеет пылью.

Кто ж хочет видеть этот сон,

Когда от грёзы о величье

Он будет смертью пробуждён?

И спит богач, и в сне тревожном

Богатство грезится ему.

И спит бедняк, и шлёт укоры.

Во сне уделу своему.

И спит, обласканный успехом,

И обделённый -- видит сон.

И грезит тот, кто оскорбляет,

И грезит тот, кто оскорблён.

И каждый видит сон о жизни.

И о своём текущем дне.

Хотя никто не понимает,

Что существует он во сне.

Сам мотив життя як сну -- один з вузлових мотивів барочної естетики. П'єса "Життя -- це сон" у багатьох відношеннях, що торкаються як проблематики, так і поетики твору, -- є взірцевою драмою барокового мистецтва.

Театралізована християнська проповідь-- саме так можна охарактеризувати драму Педро Кальдерона "Життя -- це сон" -- мала навернути на шлях істини, шлях смирноти, благочестя, любові до ближнього, терпіння, доброчинності "блудних овець", які нехтували заповідями Божими. Чи досягла вона мети? Можливо. Або, принаймні, частково. З упевненістю можна сказати, що Кальдеронові зерна песимізму проростали в серцях його сучасників і змушували замислюватися над вічними проблемами, котрих часто не помічали або не хотіли помічати невиправні оптимісти. Здається, саме цього песимізму бракувало деяким митцям бароко, й "аутос" Кальдерона були необхідною противагою на терезах життя.

Запитання для самоконтролю

1. За якими напрямами розвивалася іспанська література протягом XVII століття?

2. Кого вважають засновником іспанського національного театру?

3. Який із напрямів літератури XVII століття репрезентує творчість Лопе де Веги? Підтвердіть це на прикладі вибраних творів.

4. Яким чином у творчості П. Кальдерона втілюються основні риси напряму бароко?

5. Завдяки якому образу увійшов в історію світової літератури Тірсо де Моліна?

Размещено на Allbest.ru