Структурно-семантична та функціонально-стилістична характеристика образу людини в прозових творах 20-30-х рр. ХХ ст.

Розгляд мовних особливостей прози окремих письменників 1920-30-х років. Репрезентування образу людини крізь призму функціонально-семантичного підходу. Дослідження специфіки словесно-художнього моделювання образу людини у прозі 20-30-х років ХХ ст.

Рубрика Литература
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 14.06.2017
Размер файла 22,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпровський державний технічний університет, Україна

СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ТА ФУНКЦІОНАЛЬНО-СТИЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБРАЗУ ЛЮДИНИ В ПРОЗОВИХ ТВОРАХ 20-30-х рр. ХХ ст.

К. філол. н. Стаховська Н. Ф.

Пізнання історії українства, його культури, мови, ментальності може відбуватися, як відомо, й через дослідження художніх контекстів конкретного періоду на тлі виокремлення загального та індивідуально-авторського у словесно- образному відтворенні часу, доби, елементів обстановки, зовнішнього портрета та психологічних переживань персонажів. Із цього погляду словесний образ людини слід сприймати як фрагмент національної мовної картини світу, що недостатньо ще вивчений та окреслений, зокрема в мові української прози першої третини ХХ ст. Дослідники напрацювали багатий матеріал, проте розглядали лише деякі аспекти мови прози авторів 20-30-х рр. ХХ ст., зосереджували увагу на певних мовних особливостях прози окремих письменників. Зокрема, проаналізовано лексично-образні засоби відтворення єдностей «Людина - Всесвіт», «Людина - природа» (Л. О. Ставицька), семантичні структури з ядерними семами 'внутрішній стан', 'поведінка людини' у прозі В. Підмогильного (Л. М. Мялковська), епітетні словосполучення з дистрибутами людина, люди, істота, істоти тощо в мовостилі І. Багряного (М. Ф. Братусь). На сьогодні поки що немає комплексного розгляду мовностилістичного портрета людини в мові прози 20-30-х рр. ХХ ст. з погляду виокремлення наскрізних лексико-семантичних полів, тематичних груп і найбільш продуктивних тропеїчних моделей. Посилена увага до мови української прози досліджуваного періоду зумовила потребу по-новому витлумачити образ людини в прозі першої третини ХХ ст., а саме через аналіз тих екстра- та інтралінгвальних чинників мовно-літературного процесу 20-30-х років ХХ ст., що стали визначальними для формування та осмислення образу людини зазначеного періоду, а також із врахуванням структурно-семантичних і функціонально-стилістичних аспектів.

У сучасній лінгвостилістиці мову художнього твору розглядають насамперед як естетичну систему з певними особливостям організації залежно від жанрової специфіки. У кожному окремому творі актуалізують найрізноманітніші засоби загальнонаціональної мови, трансформуючи і підпорядковуючи їх емоційно- образним, естетичним настановам жанру, індивідуального стилю. Художнє пізнання світу через слово дає можливість поглиблювати не поняття, а образи. Для нього характерна типізація, що будується на різноманітному сполученні другорядних ознак. Соціостилістичний аспект у репрезентації образу людини в художньому тексті передумовив розрізнення зовнішнього та внутрішнього (психологічного) портретів людини. Функціонально-семантичний підхід дав змогу презентувати образ людини 20- 30-х років ХХ ст. як систему лексико-семантичних полів, яка організовується й функціонує за певними законами, містить у собі лексико-тематичні групи та мікрогрупи з ядерними семами. Однак визначити чіткі ядро й периферію в класичному розумінні не завжди є можливим, оскільки, виявляється розмитість меж поля, оскільки одні параметри дійсності, що в художньому творі набули ознак зображальності, потрапляють у коло «зовнішній портрет людини», а інші - у «внутрішній портрет людини», треті ж - результат взаємодії цих параметрів, є серединними, з'єднувальними ланками у шкалі мовного портретування людини. Мовний образ людини за структурно-семантичним складом прозових творів, зокрема 20-30-х років ХХ ст., моделюється не лише для характеристики власне персонажів як певних психологічних типів, а й для аналізу їхніх рольових часово маркованих соціальних функцій. Саме тому образ людини подано як цілісну систему, яка поєднує зовнішній та внутрішній образи, у структурі яких вичленовуємо лексико-семантичні поля, що допомагають окреслити синтагматичні та парадигматичні параметри лексики мови прози: 'зовнішній портрет', 'час', 'суспільство'. Людина розглядається не тільки як окрема особа з її зовнішніми характеристиками, але й як частина суспільства, у якому вона живе, як частина часопростору, до якого входить. Тому, аналізуючи зовнішній портрет людини, ми виділяємо функціонально-стилістичні параметри власне номінації людина, метонімічні елементи в портретуванні, розглядаємо мовне портретування соціальних типів персонажів, груповий портрет, а також лексико-тематичні мікрогрупи назв суспільних класів, соціальних груп людей за видом діяльності, назви осіб за належністю до певної організації, політичного напрямку. Це, на нашу думку, дає можливість показати загальні тропеїчні моделі зовнішнього портретування людини в означеній мовно-естетичній системі, виділити наскрізні прийоми індивідуалізації та типізації в образному зображенні персонажів на соціальному тлі, на тлі зрушень у суспільстві, його політичного стану, репрезентувати множину соціальних ролей індивідуумів, що знайшли художнє втілення. Такий поділ відображає ті історичні реалії, які визначили формування людини періоду 20-30-х років ХХ ст., адже саме тоді створювалася нова парадигма української культури, репрезентована зміною засад та структури художнього мислення й шляхів відображення дійсності. У структурі образу людини особливе місце посідає лексико-семантичний рівень «внутрішній (психологічний) портрет». Виокремлення цього зрізу пов'язане зі стилістичною значущістю словесно-образного моделювання морально-етичних цінностей, душевних станів персонажів, актуальною для соціально-психологічної прози 20-30 років ХХ ст. потребою їх колективного й індивідуального портретування. Моделювання словесного образу людини в аналізованій прозі здійснено через окреслення власне зовнішніх ознак персонажів як образів істот з певними біологічними якостями, тобто 'людей як таких', яких у світі сприймають за фізичними параметрами зовнішності, ідентифікують за індивідуальними найменуваннями. Людина як така виявляє себе одноосібно, а також у групі індивідуумів, що спричинює потребу в розрізненні індивідуальних портретних описів та групових. Констатовано, що в прозових творах мовно-естетичні акценти робляться на фактах знеособлення людини у вихорі соціальних перемін 20-30-х років ХХ ст., що душать індивідуальне, що вимагають гурту, колективної діяльності, масових заходів. Тому в лексико-семантичному полі «зовнішній портрет» виділено як індивідуальні якості персонажів, так і зовнішні типові риси людей того часу, що стали об'єктом художнього зображення, умовно протиставивши їх груповому зовнішньому портретові. Лексико-тематична група «соціальний портрет» виділена в межах лексико-семантичного поля 'зовнішній портрет' для мовного портретування соціальних типів персонажів. Однією з прикметних стилістичних рис художньої мови 20-30-х рр. ХХ ст. є створення узагальненого портрета людини через метонімічне виокремлення постаті, обличчя, погляду, голосу, елементів одягу та ін. Найбільшої типізації досягають автори, вживаючи синонімічні іменники постать, постаті, фігура щодо однієї людини чи групи осіб: Крізь розкидані постаті партійців пишно пройшла, переступаючи лопати й брили свіжої землі, Фролова (Б. Антоненко-Давидович). Узагальненість зовнішнього портрета підкреслюють і назви елементів військового одягу, типового для більшовиків, які є мовно-часовими знаками в окресленні історичної доби (шлик, френч, тужурка, шинель), а вжита метонімічно назва одягу (свита, сіряк) є засобом соціально-класової характеристики персонажів-селян. Увага письменників до тих чи тих засобів створення зовнішнього портрету людини-персонажа має індивідуальний характер, але одночасно вона спрямована на виявлення загальних закономірностей у конкретно- чуттєвому соціологізованому образі людини 20-30-х років ХХ ст. через окреслення стилістичного наповнення елементів портрету із поетичного словника літературної мови (очі, погляд, усмішка, обличчя). Розгорнуту образну парадигму формують іменники, об'єднані семою 'охоплення значної кількості людей': народ, маси, місиво, натовп, потік, раби, тичба, товчія, юрба, вир. Для соціальної акцентованості використовуються різні стилістичні прийоми Письменники активно використовували образно-виражальні властивості дієслів, що в сполученні з іменником «революція», утворюють книжні метафоричні, персоніфіковані вислови: із значенням «впливати»: Та от прийшла революція, і закуріло, і не стало церкви,і воскресла церква (М. Хвильовий); Як усе ж таки змінила людей революція! (Б. Антоненко-Давидович); Революція в уяві прозаїків співвідносна: із символом праці - плугом (велетенський незримий плуг, що вперто оре останні облоги минулого (Б. Антоненко-Давидович); зі стихіями - хвиля, буря, хмари, шторм, хуртовина (раптом прийшли хмари липневої бурі (Б. Антоненко-Давидович); з одягом - сорочка (Видержить, сучий син... А чому видержить? Бо клянеться зараз потихеньку, що проллє власну кров на сорочку революції - і буде щасливий! (І. Микитенко). Необхідність виокремити цю групу в лексико-семантичному полі 'суспільство' підтверджує наскрізний характер функціонування лексем, об'єднаних значенням «масовий, публічний захід», «зібрання», оскільки революційні події супроводжуються масовою участю людей у суспільно-політичних заходах (демонстрація, маніфестація, мітинг, страйк, суботник та ін.): Були мітинги, агітація, резолюції, боротьба з темрявою, самогоном (В. Підмогильний). художній проза письменник мовний

Специфіка словесно-художнього моделювання образу людини у прозі 20-30-х років ХХ ст. передумовлена тим, що змалювання людини й світу в провідних творах Б. Антоненка-Давидовича, В. Винниченка, А. Головка, М. Хвильового, В. Підмогильного, С. Скляренка, У. Самчука, Ю. Яновського та ін. репрезентує складну модель внутрішньої драми особи з розколотою свідомістю, відтворює динаміку внутрішніх змін «я» героя, змальовує самотню, духовно спустошену особу, відстоює культ неповторної індивідуальності, апелює до етичних установок героїв. Саме тому основна увага при аналізі образу людини в мові прози 20-30-х років ХХ ст. зосереджено на типології структурно-стилістичних прийомів відображення світоглядних та естетичних трансформацій у мистецтві 20-30-х років - суперечливих змін у внутрішньому світі людини.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Поняття "вічного" образу у світовій літературі. Прототипи героя Дон Жуана та його дослідження крізь призму світової літературної традиції. Трансформація легенди та особливості інтерпретації образу Дон Жуана у п'єсі Бернарда Шоу "Людина і надлюдина".

    курсовая работа [49,7 K], добавлен 19.07.2011

  • З`ясування значення поняття художнього образу, засобів втілення його у поетичному творі. Аналіз образу радості в творчості українських поетів. Дослідження даного образу у пейзажній ліриці збірки В. Стуса "Зимові дерева". Особливості розкриття теми.

    курсовая работа [61,0 K], добавлен 06.05.2015

  • Змалювання персонажа Дон Жуана в багатьох художніх творах як вічного героя-коханця та найвідомішого підкорювача жіночих сердець. Перші згадки про існування реального історичного прототипу героя. Різні інтерпретації образу у творах письменників та поетів.

    творческая работа [16,5 K], добавлен 28.12.2010

  • Калина як найулюбленіший символічних образів фольклору. Автологічний и металогічний типи художнього образу. Роль символічного образу калини в українському фольклорі. Асоціація образу калини з чоловіками. Символ калини в обрядовій пісенній творчості.

    курсовая работа [36,2 K], добавлен 24.02.2014

  • Стаття присвячена вивченню рецепції образу понтійського царя у середньовічній літературі. Аналіз особливостей художнього осмислення постаті Мітрідата VI французькими митцями. Характеристика зображених постатей на мініатюрі "Вбивство царя Мітрідата VI".

    статья [968,2 K], добавлен 18.08.2017

  • Дослідження монологу та його функцій в трагедіях В. Шекспіра. Розгляд художніх особливостей трагедії "Гамлет, принц Датський" та загальна характеристика монологу, як драматичного прийому. Аналіз образу головного героя трагедії крізь призму його монологів.

    курсовая работа [3,1 M], добавлен 21.11.2010

  • Заголовок як один із компонентів тексту, його важливе значення для розкриття ідейного та філософського смислу художніх і публіцистичних творів. Дослідження та аналіз структурно-семантичних і функціонально-стилістичних особливостей в назвах творів.

    курсовая работа [30,0 K], добавлен 28.01.2011

  • Дитинство, юність та студентські роки видатного російського письменника А.П. Чехова. Тема "маленької людини", заклик до духовного звільнення та розкріпачення людини в творах письменника-гуманіста. Формування особи людини, боротьба з людськими вадами.

    презентация [1,5 M], добавлен 25.10.2013

  • Характеристика образу Байди. Мужність як риса характеру. Любов як чинник слабкості образу Байди. Духовність як ознака добротворчих установок персонажу. Співвідношення поеми "Байда, князь Вишневецький" із збірником "Записки о Южной Руси" П. Куліша.

    курсовая работа [33,6 K], добавлен 03.07.2011

  • Причини й передумови актуалізації образу Григорія Сковороди в українській літературі кінця ХХ ст. Образ видатного філософа й письменника в українській прозі 70-80-х років. Літературознавчий аналіз художніх творів, в яких було створено образ Г. Сковороди.

    курсовая работа [46,6 K], добавлен 25.08.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.