Феномен авторського "Я": сутність "зовнішніх вторгнень" у постмодерністському тексті (на матеріалі творчості Мартіна Еміса)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут іноземних мов Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

Кафедра практики англійської мови

ФЕНОМЕН АВТОРСЬКОГО "Я": СУТНІСТЬ "ЗОВНІШНІХ ВТОРГНЕНЬ" У ПОСТМОДЕРНІСТСЬКОМУ ТЕКСТІ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРЧОСТІ МАРТІНА ЕМІСА)

Дубравська З.Р.

кандидат філологічних наук, старший викладач

Анотація

Статтю присвячено дослідженню феномена авторського "Я" - сутності "зовнішніх вторгнень" у постмодерністському тексті. Уведення в науковий обіг зазначених матеріалів сприятиме поглибленню подальших досліджень у галузі теорії літератури.

Ключові слова: феномен авторського "Я", "смерть автора", постмодернізм, біографічна проза, мемуарна проза, англійська література, Мартін Еміс.

Постановка проблеми. У схемі суб'єктивізації в біографічній і мемуарній прозі М. Еміса з'ясовано підґрунтя сенсу означення "смерть автора", що має місце в спостереженнях зарубіжних дослідників (Р. Барт [1-3], Ж. Дерріда [6-7], У. Еко [9-10], Ю. Крістева [13], М. Фуко [16]). Для постмодерністського сприйняття тексту характерним є тлумачення автора "як коду, неособистості, аноніма" й визнання стадії автора в тексті "стадією нуля, заперечення та вилучення" (Ю. Лотман) [14]. Тезу про "смерть автора" (Р. Барт) варто розглядати крізь призму "зовнішніх вторгнень", у світлі яких відбувається орієнтація на "повноту уявлення без оцінок" (Тамара Денисова) [5] і водночас на продуктивне руйнування цієї засадничої установки в постмодерністській текстовій структурі. "Смерть автора" - це своєрідна метафора, спрямована на подолання традиційної залежності тексту від постаті творця, відповідної інтерпретації відінтенції автора. Натомість бачення авторського "Я", що тлумачиться в ключі постмодернізму, демонструє суперечливі акценти щодо трактування множинних підходів до можливої актуалізації питання про "примирення з дійсністю" (І. Дзюба) [8] і роль автора в художній структурі. Текст постає посередником між автором і читачем. Це - постійна величина, якщо вести мову про її відкритість на різних рівнях рецепції, у т. ч. інтерпретації в міжкультурному контексті.

У чому полягає феномен авторського "Я", якщо вести мову про сутність зовнішніх вторгнень у постмодерністському тексті? Зважаючи на "максималістську" модель нараторів, укладену В. Шмідом [18], який розрізняє тринадцять типів нараторів, нелегко окреслити саму сутність цього феномена. Приміром, очевидною є авторська присутність у зразках художньої біографіки. Натомість самоцінним є також інше явище - проблема "смерті автора". Це питання висвітлювалося в розвідках таких учених, як Р. Барт [1-3], У. Еко [9-10], Ю. Крістева [13], М. Фуко [16].

Мета статті - цілісне висвітлення особливостей презентації феномена авторського "Я" крізь призму біографічної та мемуарної прози Мартіна Еміса в контексті жанрової системи епохи постмодернізму.

Виклад основного матеріалу дослідження

Загалом для постмодерністського сприйняття тексту характерним є тлумачення автора "як коду, неособистості, аноніма" і визнання стадії автора в тексті "стадією нуля, заперечення та вилучення" [14]. Тут має місце елемент двозначності, якщо не обґрунтувати цю позицію інтертекстуально. Адже сутність теорії "смерть автора", що, за словами Мар'яни Гірняк, постулювала відмову від розпізнавання авторських інтенцій і єдино правильного значення на користь "мови" тексту й інтерпретаційної співпраці читача, не могла не вплинути на тлумачення й без того багатозначного терміна "автор". Під цим терміном мають на увазі й реальну особу з її біографією та комплексом індивідуальних рис, і певний погляд на дійсність, вираженням якого є весь твір, і суб'єкта, який інтегрує стильову єдність художнього твору, і навіть так званого автора-оповідача, що насправді є лише особливою формою вираження авторської свідомості в тексті. Власне "смерть автора" й виникла як засіб зупинити намагання дослідників упевнено тлумачити авторові думки та переконання і приписувати письменникові погляди, які належать суб'єктам мовлення художнього твору. Автор став тільки скриптором, щонайбільше - функцією, позбавленою індивідуальних психологічних особливостей [4, с. 168].

Представники структурно-семантичного напряму (Р. Барт [1-3], Ж. Дерріда [6-7], Ю. Крістева [13], М. Фуко [16]) порушували досліджуване коло питань і дали підставу для утвердження багатьох їхніх конструктивних тез. Розглядаючи текст як автономний об'єкт, вони наголошували на його повній незалежності від суб'єктивних категорій автора й читача. Р. Барт убачав у сполуці "смерть автора" наявність першоджерела з проекцією на міфему "смерть - воскресіння". Дослідник уважав задокументованою реалією, якщо автор усувається на всіх рівнях і на зміну йому приходить Скриптор, котрий "несе в собі не пристрасті, настрої, почуття чи вираження, а лише безмежний словник, із якого він черпає своє письмо" [3, с. 389].

Крізь аналогічну призму звертається Юлія Крістева до цієї ланки, де автор - це "ніхто й ніщо" [13, с. 108], тобто має місце втілення анонімності. Важливо, що Р. Барт оперував даними про смерть автора в такому розумінні, яке прогнозує право не розшифрування тексту, а позиціонувати його як єдино правильне джерело. Для нього текст - це багатовимірний простір, де перехрещуються різні культурні джерела; де породження смислу є процесом, а не результатом. Це дає змогу тією чи іншою мірою встановити іманентну текстову структуру, хоч, з іншого боку, це означає не девальвацію цінності інтенції автора і його остаточну смерть, а, навпаки, нову форму його появи.

Осмислюючи спосіб організації цілісності, У. Еко [9-10] розгортає питання про сутність визначального в конструкції "поміж автором і текстом" [9]. Він обстоює твердження: "автор" є ні чим іншим, як тільки текстовою стратегією, що встановлює семантичні відношення й активізує зразкового читача [10, с. 33].

Закономірним видається питання про співвіднесення художньої дійсності з реальною чи ірреальною модальністю. За оцінкою У. Еко, книжка має мати адресне застосування - для читача, оскільки "люди люблять детектив не тому, що в них убивають, і не тому, що в них завжди, урешті-решт, торжествує норма (інтелектуальна, соціальна, юридична та моральна), а зло, тобто ненормальність, знищується. Ні, детектив люблять за інше. За те, що його сюжет - це завжди історія припущення" [9]. На його думку, твір стимулює читача до співпраці, спонукає відшукати приховані значення, навіть ті, які автор не закладав туди свідомо, але те "щось", яке домислить читач, "завжди залишається в межах того світу, який мав на увазі автор" [19, с. 62].

Текст має певні правила гри з читачем, що передбачає можливість виникнення різних думок у процесі осмислення авторських міркувань. Так, приміром, М. Фуко [16, с. 233] констатує: "... автора усмертнює власний текст, у якому зникає авторська індивідуальність і разом із нею щось таке, як "твір" і "письменство", відавторське письмо" [16, с. 597], через це автор є лише функцією, свого роду виміром дискурсу, "у якому діють обмеження, вибір, винятки, тобто "вільна циркуляція" значень" [16, с. 597]. Він підкреслює: "... твір, обов'язком якого колись було забезпечити безсмертя, тепер має право вбивати, стати вбивцею власного автора" [20, с. 142]. У праці "Що таке автор?" М. Фуко дійшов висновку: авторові належить "роль мерця в грі письма" [20, с. 142].

Правила "гри для читача" передбачають з'ясування зв'язку між поняттями "смерть автора" і "смерть читача" [15, с. 104]. Зрозуміло, що в цьому аспекті істотними постають реальні величини: конкретний автор, конкретний читач. Вони взаємодіють під впливом зовнішніх вторгнень, у тім числі психічних, гносеологічних і соціологічних характеристик, призводять до трансформації в текстові категорії, частини дискурсу, свого роду функції.

У постмодерному інтертекстуальному просторі автор є нерідко "іронічним" модератором чужих або власних - оскільки вони сприймаються іронічно - текстів або ж магом-творцем безкінечного процесу їх створення [17]. Читачеві при цьому відводиться роль співавтора-реципієнта.

Ганна Колесник [12] у статті "Біографія і постмодернізм: автор помер, хай живе його біографія?" нав'язує розуміння певної суперечності, що є на помежів'ї між смертю автора і смертю героя. Сутність цього перехрещення спробував осмислити Е. Фоккема у праці "The Author: Postmodernism's Stock Character", зважаючи на засади постмодернізму. Ідеться не про зникнення чи вигнання, а про переміщення, переоцінку функцій автора. Постмодернізм репрезентує пульсаційну конфігурацію, спрямовану не на "смерть" автора, а на реконфігурацію взаємодії між дискурсивним і реальним автором. Натомість ситуація зберігається, творячи ґрунт для врегульованості конструкції "автор-читач" [21, с. 39-40].

Висновки

еміс проза постмодернізм автор

Отже, варто зазначити, що "смерть автора" в розумінні постструктуралістів є ні що інше, як формула, спрямована на подолання традиційної залежності тексту, його інтерпретації від постаті творця й інтенції автора. Водночас бачення автора лише як безликого та пасивного скриптора викликає бурхливу реакцію письменників-постмодерністів, котрі не погоджуються із запереченням власної ролі й функції у створенні художнього тексту й відповідають навмисною актуалізацією постаті автора в тканині художнього тексту.

У текстуальній стратегії текст-продукт є посередником між автором і читачем, виступаючи суб'єктною величиною, відкритою для інтерпретації. Остання аж ніяк не зумовлює "смерті" автора, навпаки, надає можливість читачеві бути співтворцем, якщо процес прочитання твору сприяє пізнанню феномена авторського "Я".

Література

1. Барт Р Введение в структурный анализ повествовательных текстов / Р Барт // Зарубежная эстетика и теория литературы ХІ-ХХ вв. Трактаты, статьи, эссе / ред. Г.К. Косикова. - М. : Изд-во МГУ, 1987. - С. 387-422.

2. Барт Р Від твору до тексту / Р Барт // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / ред. М. Зубрицької. - 2-е вид., доп. - Львів: Літопис, 2001. - С. 491-496.

3. Барт Р Избранные работы: Семиотика. Поэтика / Р Барт; пер. с фр. ; сост., общ. ред. и вступ. ст. ГК. Косикова. - М. : Прогресс. Универс: Рея, 1994.

4. Гірняк М.О. Поняття автора й авторської свідомості в контексті термінологічних проблем сучасного літературознавства / М.О. Гірняк // Вісник ЖДУ ім. Івана Франка. - Вип. 22. - С. 168-172.

5. Денисова Т. Наука "компаративістика" в сучасному потрактуванні / Т. Денисова // Літературна компаративістика. - Вип. І. - К. : ПЦ Фоліант, 2005. - С. 10-26.

6. Деррида Ж. О герматологии / Ж. Деррида. - М. : Ad Marginem, 2000.

7. Дерріда Ж. Структура, знак і гра в дискурсі гуманітарних наук / Ж. Дерріда // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / ред. М. Зубрицької. - 2-е вид., доп. - Львів: Літопис, 2001. - С. 617-632.

8. Дзюба І. Свіча перед свічадом історії: До непоміченого ювілею Василя Стуса / І. Дзюба// Хрещатик. - 2008. - № 2. - С. 14.

9. Еко У Надінтерпретація текстів / У Еко // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / ред. М. Зубрицької. - 2-е вид., доп. - Львів: Літопис, 2001. - С. 549-563.

10. Еко У. Поміж автором і текстом / У. Еко // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / ред. М. Зубрицької. - 2-е вид., доп. - Львів: Літопис, 2001. - С. 564-578.

11. Еко У Роль читача. Дослідження з семіотики текстів / У Еко; пер. з англ. Мар'яни Гірняк. - Львів: Літопис, 2004. - 384 с.

12. Колесник ГЛ. Модифікації жанру біографії у творчості Пітера Акройда: автореф. дис. ... канд. філол. наук: спец. 10.01.04 "Література зарубіжних країн" / Г.Л. Колесник. - К., 2008. - 22 с.

13. Кристева Ю. Бахтин, слово, диалог и роман / Ю. Кристева // Вестник Моск. ун-та. Серия 9 "Филология". - 1995. - № 1. - С. 97-124.

14. Лотман Ю.М. Автокоммуникация: "Я" и "Другой" как адресаты (О двух моделях коммуникации в системе культуры) / Ю.М. Лотман // Лотман Ю.М. Семиосфера. Культура и взрыв внутри мыслящих миров / Ю.М. Лотман. - СПб. : Искусство - СПБ, 2000. - С.159-165.

15. Современное зарубежное литературоведение. Страны Зап. Европы и США. Концепции, школы, термины. Энциклопедический справочник / ред. И.П. Ильина и Е.А. Цургановой. - 2-е изд., испр. и доп. - М. : Интрада - ИНИОН, 1999. - 319 с.

16. Фуко М. Що таке автор? / М. Фуко // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / ред. Марії Зубрицької. - 2-е вид., доп. - Львів: Літопис, 2001. - С. 598-613.

17. Черкашина Т.Ю. Наративні виміри художньо-біографічної прози: [монографія] / Т.Ю. Черкашина. - Луганськ, 2008. - 129 с.

18. Шмид В. Нарратология / В. Шмид. - М. : Языки славянской культуры, 2003. - 312 с.

19. Eco U. The Role of the Reader / U. Eco. - Bloomington : Indiana University Press, 1984. - 273 p.

20. Faucault M. What Is an Author? / M. Foucault // Textual Strategies: Perspectives in Post-Structuralist-Criticism. - London and New York : Methuen, 1980. - P. 14 -160.

21. Fokkema A. The Author: Postmodernism's Stock Character / A. Fokkema // The Author as Character: Representing Historical writers in Western Literature. - Madison, 1999. - P 39-51.

Размещено на Allbest.ru