Феномен "масової літератури" в контексті постмодернізму

У період розвитку постмодернізму активно набирає обертів «масова література» - явище контроверсійне за своєю суттю, яке не має одностайності в інтерпретації та тлумаченні дослідниками. Теорія та історія виникнення масової культури та літератури до сьогодні залишається на периферії досліджень не лише літературознавства, але й культурології. Невизначеність об'єкту аналізу стає основною перешкодою в теоретичному осмисленні цього феномену.

Проблема співвідношення «високого» та «низького» в літературі як мистецтві слова стала предметом наукових дискусій Т. Гундо- рової, Н. Волошиної, М. Євшана, Я. Поліщука, М. Павлишина, С. Павличко та ін. Окремі аспекти проблеми читача й масового читання висвітлено в роботах О. Білецького, Г. Сивоконя, М. Ігнатенка, у 1990-2000 роках - М. Зубриць- кої, Р. Гром'яка, Г. Грабовича, Я. Поліщука, Г. Соловій. До ґрунтовних праць, що стосуються постмодернізму, відносять книгу Роксани Харчук «Сучасна українська проза: Постмоде- рний період» (2008) та Софії Філоненко «Масова література в Україні: дискурс / тендер / жанр» (2011). Сьогодні поняття «масової літератури» в контексті постмодернізму досліджують І. Ільїн, В. Пахаренко, Ю. Андру- хович, Є. Баран та інші [4].

Мета нашої статті - окреслити роль масової літератури як явища постмодернізму, систематизувати погляди науковців на феномен масової літератури, визначити вплив на формування масової свідомості.

Феномен «масова література» має різні дефініції для свого означення як в українському, так і в зарубіжному літературознавстві. В англомовній літературно-критичній традиції прийнятий термін «популярна (popular) література», у німецькій аналогічне трактування має термін «тривіальна література», у французькій - «паралітература». Проте як в українських, так і в зарубіжних літературознавців термін «масова література» визначається через ряд бінарних опозицій: передусім «масова» протилежна «елітарній» [5, 15], але також «високій», «справжній», «класичній», «серйозній» - як «низькопробна», «епігонська», «дилетантська», «розважальна», «штампована» тощо [5, 17].

Феноменальність поняття «масова література» виявляється в тому, що воно має різні значення. Літературний критик М. Акімова в одній із своїх статей справедливо зазначила, що «прагнення позначити полярні явища художньої літератури («масова», «низова», «комерційна», «тривіальна», «формальна», «белетристика», «паралітература», - «елітарна», «висока», «класична», «серйозна», «справжня») призводить до того, що визначення, виступаючи синонімічними, насправді представляють різні понятійні ряди, враховуючи в одному випадку успіх у широкого читача, в іншому - художні достоїнства творів» [1, 6].

Одним із основних принципів вивчення сучасної масової літератури є підхід до неї як до белетристики на противагу літературі факту. Тобто опозицію «белетристика» - «література факту» доцільно та правомірно досліджувати в координатах «масова» - «екслюзивна», «імітована» - «автентична». Це необхідний крок осмислення закономірностей сучасної культури, механізмів її дії на реципієнта, перспектив її вживання в суспільну свідомість та впливу на неї.

Масова література - це ззовні продукт демократії, коли пропонуються численні текстуальні пропозиції, а читач має право вибирати: робити свідомий вибір чи ставати об'єктом маніпуляції. Ю. Лотман зазначає, що поняття масової літератури передбачає наявність обов'язкової антитези - деякої вершинної культури, тож «говорити про масову літературу як тексти, що не розділені за ознаками поширення, цінності тощо очевидно, не має сенсу» [6, 198]. свідомість твір жанровий словесність

Масова література не розрахована на різночитання, вона пропонує величезний масив часто однотипних текстів, орієнтованих на поверхове ознайомлення, тож, як правило, вдруге до таких творів не повертаються. В основу кожного жанру масової літератури покладено чіткий канон, що «передбачає як проблемно-тематичну визначеність, так і жорстку структуру, коли за кожним елементом форми закріплений певний зміст [7, 11-15]. Масову літературу часто називають особливою жанровою системою, де позиція автора обов'язково «визначається принципом відповідності очікуванням аудиторії, а не спробами самостійного й незалежного осягнення світу [3]. В основу всіх жанрово-тематичних різновидів масліту покладено усталений канон, що визначає типові ситуації, колізії, сюжетні ходи, проблематику, можливі варіанти серійних штампів та загалом регламентує формально- змістову єдність твору.

Таким чином, масова література суворо структурована, тобто організована відповідно до канонів, що утверджувалися найбільш успішними зразками попередніх епох. До жанрів масової літератури відносять мелодраму, авантюрний (зокрема авантюрно-історичний) роман, кримінальний роман (детектив), наукова (science-fiction) та ненаукова (fantasy) фантастика, вестерн, любовний (дамський, жіночий, рожевий) роман. До цього переліку деякі науковці додають жанри трилера, бойовика, шпигунського та костюмно-історичного роману. Таким чином, уже приналежність літературного твору до одного із цих жанрів визначає його місце в літературній ієрархії.

Важлива ознака більшості текстів масової літератури - єдність місця, дії та часу, що дозволяє сконцентрувати дію в одній площині, уникнути розлогих відступів та міркувань, зосередивши основну увагу на розвитку сюжету. В естетичному аспекті популярній літературі властива нормативність, типовість образотворчих засобів, простота мови та використання стильових кліше.

У творах масової літератури герої діють у впізнаваних соціальних обставинах і типових ситуаціях, долаючи проблеми й труднощі, знайомі для більшості читачів. Масова література, як правило, має позитивний пафос, уникає неприхованої повчальності, проте ледь не з перших сторінок зрозуміло, що зло буде покарано, а добро переможе. Часом у такій літературі можуть розглядатися й важливі морально-етичні проблеми, виражаються «ескапістські переживання» людини, що, на думку В. Халізєва, відповідають «її намаганню втекти від життя з його одноманітністю, нудьгою й повсякденним роздратуванням» [2].

На початку XXI століття відбувається «зміна особи» і письменника, і читача, специфіку якої слушно артикулював Ю. М. Лотман: «Читач хотів би, щоб його автор був генієм, але при цьому ж він хотів би, щоб твори цього автора були зрозумілими. Такий «доступний геній» може потішити читача зрозумілістю своєї творчості» [6, 198]. Організуючою домінантою масової літератури стають смаки й уподобання певного кола читачів. Часто детектив, любовний чи пригодницький роман розраховані на читача, що не особливо знається на художній культурі, не має розвинутого витонченого естетичного смаку та значного читацького досвіду. Такий реципієнт не висуває до тексту особливих вимог, не орієнтується на критерії мистецької досконалості, насолоджуючись власне процесом читання. Основні стратегії взаємодії автора й читача дослідив У. Еко у праці «Роль читача». Порівнюючи тексти різних епох, учений доводить, що у всіх текстах діють однакові механізми, а модель читача з плином часу абсолютно не змінилася - читання таке ж неуважне та невдумливе. Саме тому з читачами можна гратися, при цьому змушуючи їх співпрацювати з текстом.

Масову літературу визначають за допомогою явного чи неявного протиставлення концептуальним категоріям. Масова література - це порожня концептуальна категорія доти, доки вона не введена в живу культурну практику. Українська масова література в останні два десятиліття активно примножується й розвивається. З'являються новинки від Василя Шкляра, Андрія Кокотюхи, Валерія і Наталі Лапікур, Ірен Роздобудько і Лариси Денисенко, братів Віталія і Дмитра Капранових, подружжя Наталки та Олександра Шевченків, Лесі Романчук і Сімони Вілар, Олександра Віль- чинського і Марини Гримич, Люко Дашвар і Лади Лузіної, Наталки Сняданко і Світлани Пиркало, Марини Мєднікової й Алли Сєрової. Окремі серії розважальної літератури публікують агенції сестер Демських та «Зелений пес», «Клуб сімейного дозвілля», «Нора-друк», «Фоліо», «Дуліби», «Факт» і «Кальварія». Масова література поступово опановує нові жанри, формули, формати. Щороку відкриває нові імена конкурс «Коронація слова», Міжнародний книжковий форум видавців у Львові тощо.

Загалом, масова література в період постмодернізму активно розвивається. Люди частіше звертаються до «низької літератури», щоб зменшити власну інтелектуальну діяльність, «втекти від реальності».

В основу всіх жанрово-тематичних різновидів масової літератури покладено усталену систему, що визначає типові ситуації, колізії, сюжетні ходи, проблематику, а це в свою чергу збільшує інваріанти серійних штампів, регламентує формально-змістову єдність твору.