Народження і воскресіння Христа у Борисо-Глібському циклі

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Борисо-Глібський цикл оповідей про перших руських святих охоплює три основні твори: «Сказание и страсть и похвала святую мученику Бориса и ГлБба», «Чтение о житии и о погублении блаженную страстотерпца Бориса и Глеба», літописне оповідання про вбивство святих мучеників Бориса і Гліба у «Повісті минулих літ» під 1015 роком. Найдавнішою пам'яткою з наявних творів вважається анонімне «Сказання», у створенні якого брали участь декілька авторів. Основна частина «Сказання», у якій ідеться про вбивство Бориса і Гліба їх старшим братом Святополком, виникла близько 1072 р., коли мощі княжичів були урочисто перенесені у Василівську церкву у Вишгороді. Очевидно, з цієї нагоди інший автор зробив доповнення до основного твору про перші чудеса, сподіяні святими. У такому вигляді текст був використаний ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором, автором «Чтенія» і першої церковної Служби святим. Третій варіант житія Бориса і Гліба - літописне оповідання, створене у стилі passio («страстей») у 80-90-ті роки ХІ ст. Його автором міг бути Нестор. Похвалою святим доповнив редакцію «Повісті» 1116 р. ігумен Видубицького монастиря Сильвестр. Для богослужбових потреб на основі літописного оповідання було складене коротке Проложне житіє. До Борисо-Глібського циклу належать також інші тексти: гімни (служби) і паремійні читання.

Народження і воскресіння Ісуса Христа у формі компіляційних фрагментів та алюзій знайшли своє відображення у цьому циклі.

Про народження Ісуса йдеться лише у «Читанні» Нестора, зокрема, у вступній частині, де автор мовить про Адамове гріхопадіння, побиття пророків, які були покликані наставити на шлях спасіння рід людський. Оскільки весь цей рід потонув в ідолослужінні, милосердний Бог послав на землю свого Сина: «Пусти бо сына свого єдиночадного, иже съшедъ съ небеси и вселися въ святую ДБвицю и рожеся отъ Нея дБвства же не вреже. Яко же прежде рожьства дБвою, тако же и по рожьствБ пребысть дБвою. Господу же нашему Иисусу яко прежде ркохомъ рожешуся отъ святыя дБвицБ и хрьщешемуся отъ Ивана намъ образъ давъ». Ідея Божого втілення Ісуса та його хрещення у «Читанні» певним чином перегукується з переродженням князя Володимира, коли він у Корсуні прийняв хрещення. Нестор пригадує тут аналогічне хрещення ранньохристиянського мученика Євстафія Плакиди. На думку Герхарда Подскальські, «в основі такого зіставлення - божественне знамення добропорядному язичнику, що спонукало його охреститися. Нестор підкреслює той злам, який настав у руській історії з прийняттям християнства, вдаючись до антитези «вчора - нині» і величаючи Володимира «другим Костянтином».

У Борисо-Глібському циклі значно більше алюзій на Воскресіння Христа, зокрема, у «Сказанні». Коли Борис, перебуваючи біля річки Альти, дізнався про смерть батька, він передчував, що старший брат Святополк спробує усунути його зі свого шляху до престолу. Однак в ім'я братньої любові Борис вирішує підкоритися брату і прийняти мученицький вінець. Не просто дається йому це рішення: автор зображує внутрішні страждання княжича через його молитви та промовляння молитов і псалмів. «Природній людський біль не раз проривається потоками сліз, і тільки парадоксальні слова Христа про те, що той, хто пожертвував своїм життям, здобуває його, допомагають йому перемогти велику скорботу. Він категорично відкидає пораду дружини виступити проти старшого брата - законного правителя, незважаючи на всі його беззаконня. Тоді воїни залишають Бориса. З цього моменту його поведінка мотивується вже не обставинами боротьби за владу, а прагненням уподобитися страднику Спасителю». І тут у молитвах Бориса зринають алюзії на мучеництво Ісуса, його розп'яття на хресті, усвідомлене ототожнення своєї ситуації з тією, яка так виразно і трагічно зображена в євангеліях: «Господи Іисусе Христе, иже симь образъм явися на земли, изволивы волею пригвоздитися на крьстБ и приимъ страсть грБх ради нашихъ!»; «Слава Ти, Господи, о вьсемь, яко съподобилъ мя еси зависти ради приятии горькую съмьрть и все престрадати любъве ради словесе Твоего». Кончина Бориса асоціативно перегукується з умиранням на хресті Ісуса. У Євангелії від Іоанна зазначено, що один з вояків для того, аби пересвідчитися, що Ісус помер, «списом бока Йому проколов - і зараз витекла звідти кров та вода... І знов друге Писання говорить: «Дивитися будуть на Того, кого прокололи»» (19: 34, 37). У Сказанні про смерть Бориса сказано: «И без милости прободено бысть чьстьное и многомилостивое тБло святаго и блаженнаго». Однак від цієї рани Борис не помер, «бысть ураненъ, и искочи из шатьра в оторопБ». Убивці підступили до княжича, щоб закінчити велене їм, але той попросив дати йому час для молитви, у якій дякував Христу за те, що «сподоби мя труда святыхъ муче- никъ», «направи на правый путь», що він проявив боговгодну смиренність і не противиться тому, що суджено йому. «И абие усъпе, предав душю свою въ руцБ Бога жива».

Бориса загорнули у шатро, поклали на віз і повезли до Вишгорода, однак у дорозі княжич «начать въсклоняти святую главу свою».

Тоді наляканий Святополк наказав «двом варягам» пробити мечем серце Борисові. Усе це нагадує трагічну загибель Ісуса, на яку він пішов смиренно, покірно, беззлобно, підкоряючись визначеній Богом долі. «Вінець» (терновий) символізує спорідненість мучеництва Бориса та Ісуса Христа за дотримання ними Божих заповідей: «ВБнець приемь отъ Христа Бога». У євангеліях негативно оцінюються вчинки первосвящеників, книжників і фарисеїв, котрі наполягали на знищенні Ісуса і домоглися свого; у Сказанні така «диявольска» роль відводиться убивцям Бориса: «Окаяньнии же убийци придоша к Святополку, акы хвалу имущее, безаконьници. Сици бо слугы бБси бывають». ісус алюзія святий літературний

У схожий спосіб зображується загибель Гліба: ті самі атрибути трагічної події зринають на річці Смядині, де злочинні посланці Святополка перейняли човен княжича, - «обнаженный меч», «сльзами лице си умывая», «съкрушенным срьдцьмь, съмБреннымь разумомь и частыимь въздыханиемь», «жалостьно глас испущаше», проголошення молитви, звертання до Бога, до апостольських проповідей». Побачивши, що підіслані вбивці «не вънемлють» його словам, Гліб удається до звертань, у яких ключовим словом є «спасися» («спасетеся»), що відповідає не тільки другому імені Ісуса Христа - Спаситель, а й його місії, яка відкривається, коли він страждає на хресті, помирає і воскресає, щоб звільнити весь людський рід від гріха. Свою смерть Гліб сприймає як жертву за інших - за батька Володимира, братів Бориса і Ярослава, за «братие и дружину» і навіть за брата Святополка, який спричинив його смерть (тут, очевидно, він слідував заповіді Христа «возлюбити ворога свого»). Невідомий автор зображує смерть Гліба як жертву: «Повар же ГлБбовъ, именьмь Търчин, изьмъ ножь и имъ блаженнаго, и закла як агня непо- рочьно и безлобиво. И принесеся жертва чиста Господеви и благовоньна, и възиде въ не- бесныя обители къ Господу».

Братовбивство, здійснене Святополком, асоціативно нагадує старозавітну легенду про Авеля та Каїна, а також зраду Юди, зокрема у тій частині, де йдеться про розплату за зраду. У Діяннях апостолів зображено кінець Юди:

«І він поле набув за заплату злочинства, а впавши сторчма, він тріснув надвоє, і все нутро його вивалилось» (1:18). Із євангелістів тільки Матвій повідомляє, що Юда розкаявся і від розпуки повісився. Страшна смерть чекала і Свято- полка. Вона програмується автором одразу після вбивства Гліба, коли цитуються рядки зі Святого Письма: «Яко же рече Давидъ:

«възвратяться грГиііьници, напрягоша лукъ свой заклати правыя сьрдьцьмь, и оружие ихъ вънидеть въ сьрдьца, и луци ихъ съкрушаться, яко грБшьници погибнуть»». Помсту грішникові здійснив інший брат - Ярослав, який переміг у битві Святополка, «а сь окаянь- ный Святопълкъ побБже, и нападе на нь біісь, и раслабБша кости его, яко нне мощи ни на коня сГідГіти, и несяхуть его на носилБхь... И прибЬже вь пустыню межю Чехы и Ляхы, и ту испроврьже животъ свой зьлБ. И приять възмьздие отъ Господа, яко же показася посъ- ланая на нь пагубная рана, и по съмьрти муку вБчну».

У Сказанні про Бориса і Гліба роль «възмьздия» належить Ярославу, однак, за християнською логікою, її перенесено на Господа, оскільки це не просто покарання за братовбивство, а боротьба з дияволом, який керував діями Святополка і, зрештою, вселився у нього, щоб зовсім зруйнувати життя. Такий смисл вкладено у новозавітних сказаннях про кінець Юди, тому історія про Святополка асоціативно нагадує долю самого знаменитого зрадника. У картинах убивства Бориса і Гліба щоразу фігурує меч як засіб розправи над жертвою. У євангеліях цей образ наявний у сцені схоплення Ісуса у Гефсиманському саду. Схопити Ісуса прийшли «первосвященики і старші народу», озброївшись мечами і киями. Водночас тут меч постає і як засіб захисту: один з учнів Христа вихопив меч і відрубав вухо рабові первосвященика. «Тоді промовляє до нього Ісус: «Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто візьме меча, від меча і загине»» (Матвій, 26:52). У заключних словах Сказання про Бориса і Гліба воздасться хвала праведним князям Русі, які захищають свою землю, автор удається тут до метонімічного образу, що перегукується з мечем, якого хотіли використати на захист Ісуса.

У літописному оповіданні 1015 р., яке, за припущеннями дослідників, належить перу Нестора, увиразнено деякі епізоди, котрі є алюзією на євангельські сюжети. Зокрема, у молитві Бориса, якому сповістили, що Свято- полк хоче убитим його, звучить трагічна тема завершення земного шляху Ісуса: «Господи Ісусе Христе, иже симь образомь явися на земли спасения ради нашего, изволивый своею волею пригвоздити руци свои на крестБ, и приемь страсть грБхь ради наших, тако и мене сподоби приятии страсть». У цій фразі наявні ключові інтенції подвигу - жертви Ісуса Христа: Він явився на землю заради спасіння роду людського, добровільно пішов на самопожертву заради високої мети, прийняв муку і страждання через людські гріхи. Борис у молитві цілком усвідомлено переносить усе це на себе, адже він також постраждав через те, що люди грішні, добровільно пішов на смерть, не бажаючи порушувати феодальні правила та власні моральні чесноти щирого християнина, зазнав як душевних, так і тілесних мук. У дусі християнського всепрощення, Борис просить Ісуса Христа не карати за гріх свого брата, оскільки сам Борис не зможе уникнути своєї долі. Таке переконання перегукується зі словами Ісуса, якого схопили у Гефсиманському саду: Він звертається до Петра, який рубонув мечем раба первосвященика: «Та промовив Ісус до Петра: «Всунь у піхви меча! Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?»» (Іоанн, 18:11). О. Александров побачив у подіях, що розкривають загибель Бориса і Гліба, риси мартирологічного зображення. Євангельські оповіді про останні дні земного життя Ісуса також нагадують мартиролог, це своєрідний літературний зразок для авторів агіографічних творів. У Борисо-Глібському циклі всі твори написані за цим зразком, оскільки основна увага авторів прикута до трагічних смертей княжичів, які постраждали не так за віру, як за дотримання моральних принципів, вироблених християнським віровченням.

Размещено на Allbest.ru