Жанрова специфіка народних переказів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Жанрова специфіка народних переказів

Бережанська Вікторія, студентка групи МФіл-62у

Науковий керівник: Маховська С.В.., к. філол. наук, доцент

Анотація

У роботі висвітлено жанрову специфіку народник переказів України.

Ключові слова: переказ, народний переказ, проза, неказкова проза, українська література, фольклористика, народна творчість.

Вступ

Постановка проблеми. На заняттях з української літератури та фольклору, вивчення народних переказів є дуже важливим. Адже перекази, що так органічно увійшла в життя українців, допомагають вчитися і вдосконалюватися. Перекази навчають вихованця знаходити вихід із складних ситуацій, а також мати приклади для життя і великий досвід попередніх поколінь.

Аналіз останніх досліджень та публікацій.

Український народний неказковий епос ніколи не був обділений увагою збирачів та дослідників, зусиллями яких накопичено певний науковий фонд (фольклористичний доробок В. Бойка, І. Галятовського, В. Гнатюка, В. Давидюка, Г. Дем'яна, О. Дея, М. Драгоманова, Л. Дунаєвської, М. Зубрицького, М. Костомарова, П. Куліша, Є. Луньо, І. Манжури, В. Милардовича, С.Мишанича, І. Нечуя-Левицького, Я. Новицького, В. Сокола, Г. Сухобрус, І. Франка, П. Чубинського, Д. Яворницького та ін.). Міфологічні та історичні наративи, що охоплюють майже всі сфери життя людини, належать до небагатьох фольклорних явищ, які досі не втратили продуктивності. Тому проблема фіксації, систематизації та вивчення масиву сучасної неказкової прози залишається актуальною.

Джерелом виникнення переказу як жанру народної прози були розповіді учасників чи очевидців історичних подій минулого. Відштовхуючись від конкретної дійсності, вони набували нових рис у процесі побутування, набирали емоційного забарвлення, проте не відривались від реальних фактів, про які велась мова. У переказах відсутній надприродний елемент, минуле (навіть якщо доповнене новими фактами чи вигадане) змальовується правдоподібно, у межах життєвої достовірності. В.Сокіл стверджує, що «в переказах лежать позитивні історичні знання, а вірування відіграють факультативну роль» [5, с.43].

Складовою неказкової прози українців є народні перекази - реалістичні усні оповіді про видатні події, винятково значні життєві факти і ситуації [3]. Створені по гарячих слідах подій, перекази зосереджують у собі передусім достовірні дані про ці події. Віддаляючись від конкретних фактів минулої історії і закріплюючись в усній поетичній традиції, перекази можуть стати легендами, що мають більш узагальнюючі художні форми.

Мета статті - дослідити народні перекази на мотиваційному, поетичному рівнях, виявити локальні ідейно-тематичні, художні особливості наративів, розкрити специфіку народних переказів України поч. XIX ст. і до поч. ХХІ ст.

За І. Павленко, переказ - твір фольклорної неказкової прози про визначні (з точки зору історичної спільноти, локального колективу або родини) події та людей минулого. Вигадка не виходить за межі реального або потенційно можливого. Описані події характерні як для минулого, так потенційно можливі в сучасному, розміщені в реальному хронотопі [5, с.55].

Народні перекази мають безпосереднє відношення до наративної прози. Наратив можна розглядати як певний метод, що використовується при описі подій та обґрунтуванні ролі розповіді про життя людини, який тим самим упорядковує їх у часі й означає певне впорядкування матеріалу у вигляді хронологічної послідовності, що утворює єдину розповідь. Найважливішою ознакою наративу є його самодостатність, завершеність у вигляді висловлювання (чи тексту), яке містить уже визначені моральні орієнтири, ціннісні аспекти. переказ фольклорний проза

«Перекази -- це невеликі усні оповідання про визначні історичні події та їх героїв» (Лідія Дунаєвська) [1, с. 243].

Перекази -- усні оповіді про життєві факти, явища, драматичні ситуації, пов'язані з конкретними історичними подіями, інформація про які передається не очевидцями, а шляхом переповідання почутого (звідси і назва -- переказ) [3, с. 516].

Перекази -- усні оповіді про життєві факти, явища, драматичні ситуації, пов'язані з конкретними історичними подіями, інформація про які передається не очевидцями, а шляхом переповідання почутого (звідси і назва -- переказ). Порівняно з легендами, вони відзначаються більшою достовірністю та документальністю змісту та є виявом історичної пам'яті народу [3, с.516].

Класифікуючи неказкову прозу, К.Чистов виокремлює основні ознаки переказів: час менш давній, порівняно з легендами; часто вказується час зображуваних подій (якщо не точно, то в можливих межах хронологічного періоду); локально прикріплені до певного географічного пункту (місця поселення, річки, гори і т. п.), хоча залежно від суспільної ваги змісту можуть набувати не тільки локального, а й загальнонаціонального значення; надприродні персонажі і події відсутні; хоч вони й обростають привнесеними чи додуманими мотивами, деталями, однак домисел ніколи не виходить за межі можливого; оповідач знаходиться на зовнішній щодо зображуваного позиції; інформація передається шляхом переповідання почутого, першоосновою переказів були розповіді і спогади очевидців, тому вказується джерело чи походження розповіді [2.]. Названі характеристики переказів засвідчують їхню спорідненість з історико-героїчними легендами, а також билинами, думами, історичними піснями.

Хронологічна класифікація переказів:

1) перекази староруських часів і Київської Русі (княжого періоду);

2) перекази періоду половецьких та турецько-татарських нападів;

3) перекази доби козаччини та національно-визвольної війни 1648-1654 рр.;

4) перекази періоду руїни та національно-визвольних змагань 18 ст. (Коліївщина, Гайдамаччина, опришківський рух);

5) перекази про національно-історичні події новітньої доби (національно-визвольні армії і рухи УСС, УГА, УПА; події Першої та Другої світових воєн) [3, с. 516--517].

Переказ історичний -- жанр, у якому оповідається про події та особистостей, що зафіксовані в письмових історичних джерелах. Однак характерною рисою переказу історичного є те, що в ньому вимисел переважає над фактами… До переказів історичних відносять оповіді про предків, династичні перекази та перекази про етнологічний родовід. Останні, часом, набувають міфологічного характеру… [4, с. 403].

Переказ місцевий -- жанр, який дуже близький за своїм змістом та жанрологічним характером до переказу історичного. Різниця між ними полягає в більшій широті побутування переказу історичного. Окрім цього, звичайно, події та історичні постаті переказу місцевого рідко коли фіксуються в історичних письмових джерелах. Їх значення локальне. Вони відомі лише в якомусь окремому населеному пункті чи невеликому регіоні… Перекази місцеві охоплюють собою також всі оповіді, які пояснюють назви місцевих географічних та етнічних об'єктів [4, с. 403].

«Переказ міфологічний -- різновид жанру переказів, головні персонажі якого міфологізовані народною уявою. Ця міфологізація відбувається згідно зі своєрідністю архетипного міфологічного мислення того чи іншого етносу. Як правило, перекази міфологічні присвячені видатним постатям та великим подіям далекої давнини. Характерною особливістю таких переказів є те, що вони претендують на історичність та правдивість. Останнє є важливою ознакою цього жанрового різновиду переказів, бо міфічність завжди передбачає беззастережну віру в розказувань. Дії героїв переказів міфологічних завжди глобальні та гіперболізовані й здебільшого ідеалізуються [4, с. 403].

В порівнянні з легендами, перекази відзначаються більшою документальністю змісту, більшою реалістичністю художніх засобів. Якщо в легендах типовим художнім засобом змалювання образу героя і його діяльності є поетичний домисел, який найчастіше виявляється в такому засобі, як гіпербола, то в переказах гіперболічне зображення майже відсутнє. Створювані по гарячих слідах подій перекази містять в собі насамперед достовірні дані про події, і тому змальована в них дійсність підпорядковується історичній конкретності [5, с. 184].

Відповідно до тематики та сюжетотвірного компонента виділяються такі головні цикли переказів: топонімічні (про походження географічних назв), етимологічні (походження назв предметів та явищ), ономатологічні (походження імен), етнонімічні (походження назв національних груп) та ін. [3, с. 516].

Народні перекази кожного з періодів мають більшою чи меншою мірою вкраплення соціально-побутових мотивів.

Давній за своїм походженням жанр історичного переказу продовжує широко побутувати до наших днів. Усі події, пов'язані з долею народу чи його окремих представників, фіксуються в народній пам'яті, проходять певну обробку і зберігаються в усному побутуванні для наступних поколінь. Перекази продовжують творитися і сьогодні. До цього жанру долучаються розповіді про недавні історичні події, як, наприклад, перекази часів голодомору 1932-1933 рр., про війну в Афганістані, життя репресованих у тюрмах і таборах, події дисидентського руху 60-70-х pp. ХХ ст. Національними героями стали провідні діячі ХХ ст., оповіді про них нерідко набувають легендарного характеру.

Висновки

Отже, переказ як жанр iсторичноп прози украпнськоп словесностi упродовж столiть зберiг основнi жанрово-композицiйнi ознаки i продовжує побутувати. В той час, як iншi жанри занепадають чи втрачають свою актуальнiсть та популярнiсть, вiн є продуктивним до сьогоднi. Мало вивченi групи переказiв мають iсторико-пiзнавальне значення i ще чекають свого дослiдження.

Твори української народної прози - це невичерпні джерела до пізнання характеру етносу, його історії, філософії, культурного розвитку. Народна проза подолян як один із постійних об'єктів української фольклористики має певні ознаки, зумовлені низкою соціально-економічних, політичних та культурних особливостей розвитку регіону.

Список використаних джерел

1. Грица С. І. Фольклор у просторі і часі. С. І. Грица. - Тернопіль: Астон, 2010. - 228 с.

2. Дмитренко М. Легенди та перекази /М. Дмитренко//Українська мова та література.// - 2008. - Ч.36. - С.9 -10.

3. Лановик М.. Українська усна народна творчість: Підручник. / М. Лановик, З. Лановик. _ К. : Знання-Прес, 2001. - 591с .

4. Лексикон загального та порівняльного літературознавства / За ред. А. Волкова (голова) та ін. -- Чернівці: Золоті литаври, 2011. -- 636 с.

5. Павленко І. Я. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини: буття у просторі та часі : [моногр.]/ І.Я Павленко - Запоріжжя, 2016. - 244 с.

6. Степанишин Б. Космос українського фольклору / Б. Степанишин// Українська мова і література в школі. - 2000. - № 2. - C. 18-21.

Размещено на Allbest.ru